Представництво по довіреності: повноваження та обов'язки повіреного

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: представництво по довіреності повноваження довірителя та права і обов'язки повіреного

25 березня 2024 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 458/229/18, провадження № 61-5932сво22 (ЄДРСРУ № 118109072) досліджував питання щодо представництва по довіреності, а також повноваження довірителя та права і обов'язки повіреного.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (частина перша статті 1000 ЦК України).

У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними (стаття 1003 ЦК України).

Повірений зобов`язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення (частина перша статті 1004 ЦК України).

Повірений зобов`язаний: 1) повідомляти довірителеві на його вимогу всі відомості про хід виконання його доручення; 2) після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; 3) негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення (стаття 1006ЦК України).

Довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення (частина перша статті 1007ЦК України).

Аналіз вищевказаних норм матеріального права дає підстави для наступних висновків:

- традиційно в доктрині приватного права виокремлюють договірне представництво або добровільне, що виникає на підставі договору. Цим договором, зокрема, є договір доручення (глава 68 ЦК України);

- довіреність видається однією особою іншій особі, тому видача довіреності є одностороннім правочином. Для цього не потрібна наявність волі іншої особи, тобто другої сторони договору доручення. Довіреність видається на підставі договору доручення (стаття 1003 ЦК України), при чому це робиться обов`язково (частина перша статті 1007 ЦК України). Це означає, що наявність довіреності свідчить про договірне представництво;

- глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Формулювання, які вживаються в статті 1003 ЦК України і сутність правовідносин представництва, вимагають фіксації його повноважень, що може бути здійснено в договорі та/або в довіреності. Натомість в статті 1007 ЦК України міститься вимога видати довіреність повіреному і це означає, що вона є обов`язковою. Але можливо вчинити договір доручення в усній формі, й у цьому разі довіреність слугуватиме підтвердженням його укладання;

- з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;

- видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

Отже, положення ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.Видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, тому на такі правовідносини поширюються положення статей 1000-1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно.

При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

У зв`язку з викладеним Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що наявні підстави для відступлення від висновків щодо застосування норм права (Глави 17 та 66 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18, провадження № 61-16849св19, та від 30 червня 2021 року у справі № 761/34272/18, провадження № 61-10820св20.

ВИСНОВКИ про застосування норм права (частина друга статті 416 ЦПК України) Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду висловлює такі висновки про застосування норм права:

- «Глава 68 ЦК України не містить спеціальних вимог до форми договору доручення, тому й не виключається вчинення договору доручення в усній формі;

- з урахуванням змісту статті 244 ЦК України та принципу розумності, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва;

- видача довіреності на підставі усного договору доручення є підтвердженням укладання договору доручення, і очевидно, що на такі правовідносини поширюються положення, зокрема, статті 1006 ЦК України. У разі відсутності домовленості між повіреним та довірителем про встановлення строку (терміну) передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, така передача має відбуватися негайно. При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України».

 

Матеріал по темі: «Виникнення повноважень представника: довіреність або договір доручення»

 

 

Теги: довіреність, доручення, договір доручення, повірений, нотаріус, генеральна довіреність, передача майна, отримання коштів, повноваження представника, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов