Суд уповноважений розглядати справу за нововиявленими обставинами в умовах перебування сторони у процедурі банкрутства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення суду, компетентного розглядати заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами в умовах перебування сторони у процедурі банкрутства

24 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/5955/19 (ЄДРСРУ № 125391783) досліджував питання щодо  визначення суду, компетентного розглядати заяву про перегляд справи за нововиявленими обставинами в умовах перебування сторони у процедурі банкрутства.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Справи, передбачені пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника, що унормовано частиною тринадцятою статті 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими та немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

21.10.2019 набрав чинності Кодекс України з процедур банкрутства.

За приписами частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, вказаними нормами врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №  918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №  911/2043/20, від 23.09.2021 у справі №  904/4455/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 року у справі №  607/6254/15-ц зазначено, шо визначення юрисдикції усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.06.2021 у справі №  916/585/18  (916/1051/20) звернуто увагу на те, що в разі коли наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Основною метою конкурсного процесу та процедури банкрутства є справедливе, пропорційне та згідно з черговістю задоволення вимог кредиторів. Саме тому правове регулювання набуття особами з майновими (грошовими) вимогами до боржника статусу кредиторів у справі про банкрутство, порядок і строки реалізації ними права на судовий захист їх майнових інтересів у справі про банкрутство, є визначальними для досягнення зазначеної мети.

За приписами процесуального законодавства саме позивач визначає предмет та підстави позову, а обов`язком суду є встановлення обґрунтованості позову та вирішення спору по суті заявлених вимог з визначенням правовідносин сторін, що випливають зі встановлених обставин та правових норм, які підлягають застосуванню до цих правовідносин.

(!) Предметом спору у даній справі є вимога Ради до ТОВ про розірвання Договору оренди та зобов`язання Відповідача повернути орендовану земельну ділянку, з підстав порушенням Відповідачем умов спірного договору щодо необхідності повної та своєчасної сплати орендної плати, а також нецільовим та неефективним використанням ТОВ орендованої земельної ділянки.

Оскільки право власності Ради на земельну ділянку, яка була предметом договору оренди, не оспорювалось, спір у цій справі не був пов`язаний з підтвердженням права власності на земельну ділянку, між сторонами спору існували договірні правовідносини, земельна ділянка, щодо повернення якої заявлено вимогу, із комунальної власності не вибувала, наведені у позові вимоги мають зобов`язальний характер, а безпосереднім наслідком задоволення позовних вимог не стане зміна складу майна сторін.

При цьому зміна способу виконання рішення здійснена судом в порядку, визначеному статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, не є прийняттям нового рішення, яке підлягає окремому виконанню, але означає прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб встановлений у рішенні та припинення здійснення тих заходів, які були визначені рішенням та здійснення їх у спосіб, встановлений ухвалою, винесеною відповідно до норм процесуального права.

Водночас Суд акцентує, що згідно з частиною першою статті 323 Господарського процесуального кодексу України заява про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, що надійшла до суду, передається судді, колегії суддів, які визначаються у порядку, встановленому статтею 32 цього Кодексу.

Відповідно до приписів частини п`ятнадцятої статті 32 Господарського процесуального кодексу України розгляд заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами здійснюється тим самим складом суду, який ухвалив рішення, що переглядається, якщо справа розглядалася суддею одноособово або у складі колегії суддів. Якщо такий склад суду сформувати неможливо, суддя або колегія суддів для розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами визначається в порядку, встановленому частиною першою цієї статті.

ВИСНОВОК:  Суд вважає, що заява за нововиявленими обставинами в умовах перебування сторони у процедурі банкрутства, повинна розглядатися судом, який ухвалював рішення щодо повернення земельної ділянки та розірвання договору оренди, а не тим де знаходиться справа про банкрутство сторони.

 

 

Матеріал по темі: «Позовна давність при витребування майна у процедурах банкрутства»
 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Позовна давність при витребування майна у процедурах банкрутства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Початок перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна, відчуженого у процедурах банкрутства з підстав визнання судом недійсними результатів аукціону (торгів) з продажу майна боржника

28 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 15/68-10(902/1563/23) (ЄДРСРУ № 125061156) передав на розгляд Верховного суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

В постанові від 13.02.2024 у справі №   910/2592/19 (провадження № 12-41гс23) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі пред`явлення вимог про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу майна боржника правовим наслідком їх задоволення судом є повернення відчуженого з порушенням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" майна до ліквідаційної маси боржника  (пункт 184), а у разі відчуження на аукціоні у справі про банкрутство майна, яке належить іншій особі на праві власності, відновлення порушеного права власника проданого майна здійснюється шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387, 388 ЦК України.

Згідно з положеннями частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У висновках щодо застосування положень статті 261 ЦК   України щодо порядку визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах про витребування боржником майна, відчуженого у нього у процедурах банкрутства, суди послалися та врахували висновки, сформульовані Верховним   Судом у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у подібних правовідносинах, зокрема у справі №   902/858/15 (902/310/21) (постанова від 29.11.2022).

Враховуючи існування сформульованих різними колегіями суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного   Суду протилежних правових позицій у застосуванні статті 261 ЦК   України щодо порядку визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування майна, відчуженого у процедурах банкрутства, з підстав визнання судовим рішенням недійсними результатів аукціону (торгів) з продажу майна боржника, Суд у справі № 15/68-10 (902/1563/23) дійшов висновків:

-           про необхідність вирішити питання щодо наявності/відсутності підстав для відступу від однієї із зазначених правових позиції у застосуванні положень статті 261 ЦК   України (щодо порядку визначення початку перебігу позовної давності у правовідносинах щодо витребування боржником майна, відчуженого у процедурах банкрутства);

-          та про необхідність уточнення відповідної правової позиції.

З огляду на викладене, враховуючи висновок про необхідність вирішити питання щодо наявності чи відсутності підстав для відступу від висновку (його уточнення) щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, Суд дійшов висновку про необхідність передати справу № 15/68-10 (902/1563/23) на розгляд Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Відкриття провадження у справі про банкрутство = податкова перевірка»
 

 

 

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відкриття провадження у справі про банкрутство = податкова перевірка

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової податкової перевірки банкрута

04 вересня 2024 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/2504/22 (ЄДРСРУ № 122428661) досліджував питання щодо наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство як безумовної підстави для проведення позапланової податкової перевірки банкрута.

Відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до правового висновку, що викладений у наведеній постанові Верховного Суду від 31.08.2022 № 921/574/20, відокремлений підрозділ ДПС України є органом виконавчої влади й може бути стороною в судовому процесі.

Стаття 78 ПК України визначає порядок та підстави проведення документальних позапланових перевірок. Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

ВАЖЛИВО: Тобто, відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової перевірки платника податків згідно із приписами підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Суб`єктом документальної перевірки з боку контролюючого органу також може бути платник податку, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство (підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України), за деякими особливостями у правовому регулюванні, що настають для такого платника податку з відкриттям провадження у справі про банкрутство та визнанням юридичної особи-боржника банкрутом.

У межах проведення такої перевірки у платника податку виникає обов`язок надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки; такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 ПК України).

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності); відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки (пункт 85.4 статті 85 ПК України).

(!) Крім того, податковий орган має право звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом (підпункт 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами Податкового кодексу України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Відтак, кінцевою метою здійснення перевірки контролюючим органом в порядку  підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України є, зокрема, повне та достовірне формування грошових вимог податкових органів до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. За результатами такої перевірки можуть бути виявлені, зокрема, ознаки фіктивного банкрутства, встановлення недоброчесної поведінки як боржника так і кредиторів, що суперечить меті та принципам процедур банкрутства.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до пункту 184.1 статті 184 ПК України анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку, і відбувається у разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Тобто, юридична особа втрачає статус платника податків, коли господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію банкрута.

Відповідно до частини другої статті 65 КУзПБ, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна або майно не виявлено чи відсутнє, господарський суд постановляє ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - банкрута, а також власнику майна.

Ліквідація боржника - це припинення існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.

Звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення адекватних дій щодо виявлення кредиторів та активів боржника, за результатами розгляду яких суд приймає ухвалу про ліквідацію боржника та закриття провадження у справі.

Отже, Кодексом України з процедур банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення.

Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв`язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі №904/9631/15, від 27.10.2020 у справі № 28/29-б-43/212-2012).

Разом з тим, ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є судовим актом, який не тільки встановлює обставини відсутності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, дає оцінку повноті дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, але також підсумовує хід процедури банкрутства та закриває провадження у справі про банкрутство. В зв`язку з цим, у підсумковому засіданні суду необхідно дати оцінку в цілому здійсненій процедурі банкрутства.

ВИСНОВОК: Отже, відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової перевірки платника податків згідно із приписами підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

 

  

Матеріал по темі: «Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство»

 

 

 

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірність нараховування боржнику зобов`язань щодо сплати податків і зборів після відкриття провадження у справі про банкрутство

27 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/3085/17, адміністративне провадження № К/990/34813/23  (ЄДРСРУ № 115982522) досліджував питання щодо правомірності нараховування боржнику зобов`язань щодо сплати податків і зборів після відкриття провадження у справі про банкрутство.

На момент розгляду справи діяв Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII), який підлягав застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Аналогічне тлумачення викладене в  ст. 41  Кодексу  України  з  процедур  банкрутства.

Окрім цього, частиною 3 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

У частині третій статті 19 Закону № 2343-XII встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій та не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону № 2343-XII під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Так, частиною п`ятою цієї статті Закону № 2343-XII передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, з-поміж іншого, на вимоги поточних кредиторів.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2343-XII поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Отже, встановлене наведеними правовими нормами зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Наведене тлумачення норм, якими встановлено правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 р. у справі № 916/4181/14 вказав, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалено рішення про визнання його банкрутом, має право на легітимне очікування бути звільненим від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після винесення постанови про визнання боржника банкрутом.

Звільнення від обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після винесення постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч. 1 ст. 59 КУзПБ), що, своєю чергою, зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності в нього не виникатимуть додаткові зобов'язання. Причому на такі сподівання боржника не впливають учинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

З дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в нього не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахованих за період після визнання боржника банкрутом, оскільки змістом положень ч. 1 ст. 59 КУзПБ передбачено підставу для припинення обов'язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Самостійне подання ліквідатором звітності до податкового органу не є винятком із цього правила (п. 10.1 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/4181/14).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.001540 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за нормою статті 19 Закону № 2343-XII введення мораторію на задоволення вимог кредиторів зумовлює зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань.

Суд касаційної інстанції у зазначеній постанові дійшов висновку, що ключовим елементом цієї норми є тлумачення умови «термін виконання яких настав до дня введення мораторію». Розуміння змісту наведеного визначення має наслідком визначення заборгованості поточною чи конкурсною.

Колегія суддів також уважає, що слід урахувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19: при визначенні статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника.

Зважаючи на викладене, при визначенні статусу кредиторських вимог контролюючого органу необхідно враховувати саме період виникнення грошового зобов`язання платника податків, а не дату виявлення контролюючим органом заборгованості (дату прийняття податкового повідомлення-рішення).

Виявлені за результатом проведення заходу податкового контролю факти порушення боржником норм податкового законодавства щодо належної та своєчасної сплати податкових зобов`язань мали місце, тобто виникли, до відкриття провадження у справі про банкрутство а та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому є конкурсними, а не поточними. 

Таким чином, у справі про банкрутство, з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється законодавством про банкрутство та враховуючи вимоги статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства, у визнаного судом боржника банкрутом не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.  Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14.08.2019 у справі № 913/412/16.

ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що уведений мораторій зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли до дня введення мораторію, а отже, і припиняє заходи, спрямовані на їх забезпечення.

Таким чином, контролюючий орган не може після відкриття провадження у справі про банкрутство нараховувати штрафні санкції за порушення виконання грошових зобов`язань, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство.

 

 

Матеріал по темі: «Проведення податкової перевірки після визнання боржника банкрутом»

 

 

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження податковим органом ухвали про банкрутство платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість апеляційного оскарження податковим органом, який не є кредитором у справі про банкрутство, ухвал у справі про банкрутство

10 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/73/22 (ЄДРСРУ № 112774 639) досліджував питання щодо можливості апеляційного оскарження податковим органом, який не є кредитором у справі про банкрутство, ухвал у справі про банкрутство.

Частина 1 ст. 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: 1) учасники справи, а також 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

(!!!) У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в Господарському процесуальному кодексі України, ані в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або КУзПБ, однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14, від 29.04.2021 по справі №904/5874/19.

Так, відповідно до ст. 1 КУзПБ учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається ст. 45 КУзПБ.

У питанні набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство Верховний Суд звертається до правових висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19 та зазначає таке.

Законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в т.ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.

Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №913/444/18).

Лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (ст. 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч. 6 ст. 45, ст. 47 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, ст. 44 ГПК України) (п. 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19).

Суд зазначає, що оскільки провадження у даній справі про банкрутство було відкрито за заявою іншого кредитора, то контролюючий орган не наділений безумовним правом на оскарження судових рішень у справі про банкрутство.

Правові позиції щодо відсутності у податкового органу, який не є кредитором у справі, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду у справі про банкрутство, відкритій в загальному порядку, викладені, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №904/4681/19, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 15.05.2020 у справі №908/2717/19 та від 22.06.2021 у справі №910/9129/20, від 24.01.2023 у справі №908/1974/21.

Верховний Суд відзначає, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення ст. 254 ГПК України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, якщо при апеляційному оскарженні буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №62/112 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №925/1600/16.

ВИСНОВОК: Судова практика стверджує про відсутність у податкового органу, який не є кредитором у справі про банкрутство, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на оскарження ухвал у справі про банкрутству платника податків.

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження судового рішення у справі про банкрутство»

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов