Відкриття провадження у справі про банкрутство = податкова перевірка

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової податкової перевірки банкрута

04 вересня 2024 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/2504/22 (ЄДРСРУ № 122428661) досліджував питання щодо наслідків відкриття провадження у справі про банкрутство як безумовної підстави для проведення позапланової податкової перевірки банкрута.

Відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №227, Державна податкова служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Відповідно до правового висновку, що викладений у наведеній постанові Верховного Суду від 31.08.2022 № 921/574/20, відокремлений підрозділ ДПС України є органом виконавчої влади й може бути стороною в судовому процесі.

Стаття 78 ПК України визначає порядок та підстави проведення документальних позапланових перевірок. Відповідно до підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав: розпочато процедуру реорганізації юридичної особи (крім перетворення), припинення юридичної особи або підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, закриття постійного представництва чи відокремленого підрозділу юридичної особи, в тому числі іноземної компанії, організації, порушено провадження у справі про визнання банкрутом платника податків або подано заяву про зняття з обліку платника податків.

ВАЖЛИВО: Тобто, відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової перевірки платника податків згідно із приписами підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

Суб`єктом документальної перевірки з боку контролюючого органу також може бути платник податку, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство (підпункт 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України), за деякими особливостями у правовому регулюванні, що настають для такого платника податку з відкриттям провадження у справі про банкрутство та визнанням юридичної особи-боржника банкрутом.

У межах проведення такої перевірки у платника податку виникає обов`язок надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки; такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки (пункт 85.2 статті 85 ПК України).

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи; такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності); відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки (пункт 85.4 статті 85 ПК України).

(!) Крім того, податковий орган має право звертатися до суду із заявою про вилучення оригіналів первинних фінансово-господарських та бухгалтерських документів у випадках, передбачених цим Кодексом (підпункт 20.1.38 пункту 20.1 статті 20 ПК України).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

За змістом статті 1 КУзПБ грошовим зобов`язанням є зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України, зокрема до грошових зобов`язань належать зобов`язання щодо сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування; кредитор - юридична або фізична особа, а також контролюючий орган, уповноважений відповідно до Податкового кодексу України здійснювати заходи щодо забезпечення погашення податкового боргу та недоїмки зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у межах своїх повноважень, та інші державні органи, які мають вимоги щодо грошових зобов`язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли до відкриття провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника.

Розгляд та визнання грошових вимог податкових органів у процедурах банкрутства здійснюється судами з врахуванням особливостей виникнення (припинення) податкових зобов`язань боржника згідно з вимогами Податкового кодексу України, які є спеціальними нормами права, що регулюють ці питання, якщо такі зобов`язання виникають до моменту відкриття провадження у справі про банкрутство.

Законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником; надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (стаття 76 ГПК України), допустимості (стаття 77 ГПК України), достовірності (стаття 78 ГПК України) та вірогідності (стаття 79 ГПК України).

Відтак, кінцевою метою здійснення перевірки контролюючим органом в порядку  підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України є, зокрема, повне та достовірне формування грошових вимог податкових органів до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство. За результатами такої перевірки можуть бути виявлені, зокрема, ознаки фіктивного банкрутства, встановлення недоброчесної поведінки як боржника так і кредиторів, що суперечить меті та принципам процедур банкрутства.

При цьому, слід зауважити, що відповідно до пункту 184.1 статті 184 ПК України анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку, і відбувається у разі якщо господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.

Тобто, юридична особа втрачає статус платника податків, коли господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію банкрута.

Відповідно до частини другої статті 65 КУзПБ, якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна або майно не виявлено чи відсутнє, господарський суд постановляє ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута. Копія цієї ухвали надсилається державному реєстратору для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи - банкрута, а також власнику майна.

Ліквідація боржника - це припинення існування суб`єкта підприємницької діяльності, визнаного господарським судом банкрутом. Ліквідаційна процедура, як стадія провадження у справі про банкрутство, є однією з найбільш ймовірних та прогнозованих процедур, які застосовуються до неплатоспроможного боржника та є механізмом виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.

Звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс є підсумковими документами, які підтверджують належне проведення ліквідатором всіх необхідних заходів ліквідаційної процедури, вчинення адекватних дій щодо виявлення кредиторів та активів боржника, за результатами розгляду яких суд приймає ухвалу про ліквідацію боржника та закриття провадження у справі.

Отже, Кодексом України з процедур банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури та перелік додатків, які додаються до звіту ліквідатора і є предметом дослідження в судовому засіданні за підсумками ліквідаційної процедури, що проводиться за участю кредиторів (комітету кредиторів); подання звіту та ліквідаційного балансу здійснюється ліквідатором за наслідком всіх проведених ним дій в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення.

Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв`язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі №904/9631/15, від 27.10.2020 у справі № 28/29-б-43/212-2012).

Разом з тим, ухвала суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу є судовим актом, який не тільки встановлює обставини відсутності майна боржника для задоволення вимог кредиторів, дає оцінку повноті дій ліквідатора в ході ліквідаційної процедури, але також підсумовує хід процедури банкрутства та закриває провадження у справі про банкрутство. В зв`язку з цим, у підсумковому засіданні суду необхідно дати оцінку в цілому здійсненій процедурі банкрутства.

ВИСНОВОК: Отже, відкриття провадження у справі про банкрутство є безумовною підставою для проведення позапланової перевірки платника податків згідно із приписами підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 ПК України.

 

  

Матеріал по темі: «Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство»

 

 

 

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правомірність нараховування боржнику зобов`язань щодо сплати податків і зборів після відкриття провадження у справі про банкрутство

27 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 813/3085/17, адміністративне провадження № К/990/34813/23  (ЄДРСРУ № 115982522) досліджував питання щодо правомірності нараховування боржнику зобов`язань щодо сплати податків і зборів після відкриття провадження у справі про банкрутство.

На момент розгляду справи діяв Закон України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII), який підлягав застосуванню у спірних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Аналогічне тлумачення викладене в  ст. 41  Кодексу  України  з  процедур  банкрутства.

Окрім цього, частиною 3 статті 41 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Згідно з частиною другою цієї ж статті Закону № 2343-XII мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з відкриттям провадження (проваджень) у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

У частині третій статті 19 Закону № 2343-XII встановлено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, зокрема, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій та не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Відповідно до частини шостої статті 19 Закону № 2343-XII під час процедури розпорядження майном боржнику дозволяється задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Так, частиною п`ятою цієї статті Закону № 2343-XII передбачено, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється, з-поміж іншого, на вимоги поточних кредиторів.

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2343-XII поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство.

Отже, встановлене наведеними правовими нормами зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) та заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, який співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника). Підтвердженням цього є законодавче визначення поняття мораторію, яке включає в себе: зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію; припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань. До таких заходів відносяться неустойка (штраф, пеня), інші штрафні (фінансові) санкції, стосовно нарахування (застосування) яких і встановлено заборону.

Наведене тлумачення норм, якими встановлено правовий режим мораторію на задоволення вимог кредиторів, відповідає суті мораторію: він вводиться господарським судом одночасно із порушенням справи про банкрутство, а відтак стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2021 р. у справі № 916/4181/14 вказав, що боржник у справі про банкрутство, щодо якого ухвалено рішення про визнання його банкрутом, має право на легітимне очікування бути звільненим від податкового обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після винесення постанови про визнання боржника банкрутом.

Звільнення від обов'язку щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін сплати яких настав у період після винесення постанови про визнання боржника банкрутом, передбачено законом (ч. 1 ст. 59 КУзПБ), що, своєю чергою, зумовлює раціональне сподівання такого боржника на те, що після встановлення його неплатоспроможності в нього не виникатимуть додаткові зобов'язання. Причому на такі сподівання боржника не впливають учинені ліквідатором непослідовні дії з подання звітності до податкового органу.

З дня визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в нього не виникає обов'язку зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахованих за період після визнання боржника банкрутом, оскільки змістом положень ч. 1 ст. 59 КУзПБ передбачено підставу для припинення обов'язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Самостійне подання ліквідатором звітності до податкового органу не є винятком із цього правила (п. 10.1 постанови Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.01.2021 р. у справі № 916/4181/14).

У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 1.380.2019.001540 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що за нормою статті 19 Закону № 2343-XII введення мораторію на задоволення вимог кредиторів зумовлює зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, зобов`язань, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань.

Суд касаційної інстанції у зазначеній постанові дійшов висновку, що ключовим елементом цієї норми є тлумачення умови «термін виконання яких настав до дня введення мораторію». Розуміння змісту наведеного визначення має наслідком визначення заборгованості поточною чи конкурсною.

Колегія суддів також уважає, що слід урахувати висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 904/1693/19: при визначенні статусу кредиторських вимог у справі про банкрутство має враховуватися насамперед момент виникнення вимоги, а не строк її виконання, відтак вимоги кредиторів, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство, є конкурсними незалежно від строку виконання грошових зобов`язань боржника.

Зважаючи на викладене, при визначенні статусу кредиторських вимог контролюючого органу необхідно враховувати саме період виникнення грошового зобов`язання платника податків, а не дату виявлення контролюючим органом заборгованості (дату прийняття податкового повідомлення-рішення).

Виявлені за результатом проведення заходу податкового контролю факти порушення боржником норм податкового законодавства щодо належної та своєчасної сплати податкових зобов`язань мали місце, тобто виникли, до відкриття провадження у справі про банкрутство а та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому є конкурсними, а не поточними. 

Таким чином, у справі про банкрутство, з моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється законодавством про банкрутство та враховуючи вимоги статті 59 Кодексу України з процедур банкрутства, у визнаного судом боржника банкрутом не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.  Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 14.08.2019 у справі № 913/412/16.

ВИСНОВОК: Верховний суд наголошує, що уведений мораторій зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли до дня введення мораторію, а отже, і припиняє заходи, спрямовані на їх забезпечення.

Таким чином, контролюючий орган не може після відкриття провадження у справі про банкрутство нараховувати штрафні санкції за порушення виконання грошових зобов`язань, які виникли до, а виявлені після порушення провадження у справі про банкрутство.

 

 

Матеріал по темі: «Проведення податкової перевірки після визнання боржника банкрутом»

 

 

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов

Оскарження податковим органом ухвали про банкрутство платника податків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Можливість апеляційного оскарження податковим органом, який не є кредитором у справі про банкрутство, ухвал у справі про банкрутство

10 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/73/22 (ЄДРСРУ № 112774 639) досліджував питання щодо можливості апеляційного оскарження податковим органом, який не є кредитором у справі про банкрутство, ухвал у справі про банкрутство.

Частина 1 ст. 254 ГПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, і поділяються на дві групи: 1) учасники справи, а також 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

(!!!) У справі про банкрутство коло осіб, які мають право оскаржити судові рішення, звужено до учасників такої справи задля попередження необґрунтованого втручання інших осіб, які не є учасниками справи, у хід процедури банкрутства.

Відповідна правова позиція не має законодавчого відтворення ані в Господарському процесуальному кодексі України, ані в Законі України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або КУзПБ, однак є усталеною під час перегляду справ про банкрутство та викладена суддями судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 07.07.2020 у справі №Б-39/27-09, від 11.06.2020 у справі №916/3206/17, від 03.06.2020 у справі №910/18031/14, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 03.03.2020 у справі №904/7965/16, від 20.02.2019 у справі №5005/2329/2011, від 16.01.2020 у справі №911/5186/14, від 29.04.2021 по справі №904/5874/19.

Так, відповідно до ст. 1 КУзПБ учасники у справі про банкрутство (неплатоспроможність) - сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника.

Порядок набуття кредитором (окрім кредитора, за заявою якого відкрито провадження у справі про банкрутство) статусу учасника провадження у справі про банкрутство визначається ст. 45 КУзПБ.

У питанні набуття конкурсним кредитором статусу учасника провадження у справі про банкрутство Верховний Суд звертається до правових висновків Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладених у постанові від 16.07.2020 у справі №910/4475/19 та зазначає таке.

Законодавством про банкрутство для конкурсних кредиторів встановлений більш складний, порівняно з іншими учасниками справи, порядок набуття статусу учасника провадження у справі про банкрутство, який (статус) наділяє такого учасника повним обсягом процесуальної дієздатності, в т.ч. правом оскаржувати судові рішення, оскаржувати дії боржника, розпорядника майном, керуючого санацією, ліквідатора, звертатися про визнання недійсними угод боржника тощо.

Набуття такого статусу остаточно формалізується ухвалою суду про визнання вимог кредитора (аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.01.2020 у справі №913/444/18).

Лише після вчинення всіх передбачених КУзПБ (ст. 45) дій, прийняття судом відповідної ухвали про повне або часткове (ч. 6 ст. 45, ст. 47 КУзПБ) визнання його вимог, кредитор набуває статусу учасника провадження у справі про банкрутство та повну процесуальну дієздатність (здатність особисто здійснювати процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді, ст. 44 ГПК України) (п. 56.16 постанови Верховного Суду від 16.07.2020 у справі №910/4475/19).

Суд зазначає, що оскільки провадження у даній справі про банкрутство було відкрито за заявою іншого кредитора, то контролюючий орган не наділений безумовним правом на оскарження судових рішень у справі про банкрутство.

Правові позиції щодо відсутності у податкового органу, який не є кредитором у справі, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на ухвалу місцевого господарського суду у справі про банкрутство, відкритій в загальному порядку, викладені, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.07.2020 у справі №904/4681/19, від 19.05.2020 у справі №908/2332/19, від 15.05.2020 у справі №908/2717/19 та від 22.06.2021 у справі №910/9129/20, від 24.01.2023 у справі №908/1974/21.

Верховний Суд відзначає, що другою групою осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення ст. 254 ГПК України визначає осіб, які не брали участі у справі, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 15.05.2020 у справі №904/897/19, за приписами процесуального законодавства, судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, що випливають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.

Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної (касаційної) скарги.

Особа повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Рішення є таким, що прийнято про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов`язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов`язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в п. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, якщо при апеляційному оскарженні буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов`язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов`язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

Наведений висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2019 у справі №62/112 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.01.2020 у справі №925/1600/16.

ВИСНОВОК: Судова практика стверджує про відсутність у податкового органу, який не є кредитором у справі про банкрутство, безумовного права на звернення до суду з апеляційною скаргою на оскарження ухвал у справі про банкрутству платника податків.

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження судового рішення у справі про банкрутство»

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Проведення податкової перевірки після визнання боржника банкрутом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом

10 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/73/22 (ЄДРСРУ № 112774 639) наголосив, що перехід боржника до ліквідаційної процедури не перешкоджає податковим органам, вжити заходів щодо перевірки діяльності боржника на предмет наявності (відсутності) у нього заборгованості зі сплати податкових платежів, оскільки податковим законодавством України не визначається стадія процедури банкрутства, у якій така перевірка повинна бути проведена.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у постанові від 22.07.2020 у справі № 904/4681/19, від 01.06.2021 у справі №910/7888/20, від 24.01.2023 у справі № 908/1974/21.

В статті 59 КУзПБ передбачені наслідки визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 59 КУзПБ, з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом; скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Отже, визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури щодо нього визначено ч. 1 ст. 59 КУзПБ як підставу для припинення обов`язку боржника, якого визнано банкрутом, щодо обчислення та сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

Таким чином, моменту визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури порядок погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу з такого боржника регулюється законодавством про банкрутство та, враховуючи вимоги статті 59 КУзПБ, у визнаного судом боржника банкрутом не виникає обов`язку зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) (котрі нараховані після моменту визнання боржника банкрутом), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладені в постанові від 28.07.2022 у справі № 904/2166/20).

Частиною 14.1.157. статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов`язок платника податків сплатити суму грошового зобов`язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.

Частиною 58.1. статті 58 ПК України передбачено, що контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення, якщо сума грошового зобов`язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу.

Згідно з частиною 57.3 статті 57 ПК України, у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп. 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Відтак, виходячи із змісту положень статей 57 - 58 ПК України, грошові зобов`язання суб`єкта господарювання щодо сплати податкових платежів, визначених контролюючим органом в ході податкової перевірки, виникають з моменту отримання підприємством-платником податків податкового повідомлення-рішення із зазначенням суми грошового зобов`язання, що підлягає сплаті, та граничних строків його сплати або по завершенню оскарження в адміністративних судах такого рішення з набранням сили відповідним судовим рішенням. Аналогічний висновок виклав Верховний Суд в постанові від 14.08.2019 у справі № 913/412/16.

ВИСНОВОК: Норми чинного податкового законодавства та законодавства про банкрутство не містять заборони щодо проведення податковим органом перевірки боржника після визнання останнього банкрутом, однак з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів).

 

Матеріал по темі: «Стягнення податкового боргу, що виник після порушення справи про банкрутство»

 

 

теги: податковий борг, процедура банкрутства, стягнення боргу, поточні вимоги, кредиторські вимоги, боржник, банкрутство, ліквідація, порушення справи про банкрутство, судова практика, Адвокат Морозов

Звернення кредитора з заявою про визнання недійсним правочину боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість звернення поточного кредитора (не арбітражного керуючого) з заявою про визнання недійсним правочину боржника

27 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/1907/15 (ЄДРСРУ № 107215846) досліджував питання щодо наявності чи відсутності підстав для звернення поточного кредитора з заявою про визнання недійсним правочину боржника і як наслідок - підстав для визнання такого правочину недійсним.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20 тощо.

Отже правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Тобто стороння особа, якщо вона має заінтересованість та доведе це, управі пред`являти позов про визнання недійсним правочину, укладеного іншими сторонами.

За відсутності визначення поняття "заінтересована особа" під такою слід розуміти того, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Це може бути у випадках, коли: права заінтересованої особи порушені договором, який оспорюється, і можуть бути в такий спосіб відновлені або іншим чином захищені; інтереси такої особи можуть бути реалізовані, унаслідок чого вона здатна буде набути прав (подібний висновок, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2019 у справі № 910/15262/18).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

У справі, що розглядається з вимогами про визнання недійсним правочину боржника вчиненого на шкоду кредиторам звернувся поточний кредитор у справі про банкрутство, який не є стороною такого правочину.

Суд звертає увагу на те, що наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження правочину вчиненого боржником з метою завдання шкоди кредиторам (фраудаторного правочину) особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо ця особа доведе, що особа, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

У правовідносинах банкрутства такий інститут врегульовано спеціальними нормами статті 20 Закону про банкрутство (до 21.10.2019), статті 42 КУзПБ (від 21.10.2019).

Водночас, не виключається також визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) (висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).

Закон про банкрутство/КУзПБ є частиною цивільного/господарського законодавства, тому до правовідносин, які регулює цей Кодекс як спеціальний нормативно-правовий акт, можуть застосовуватися також норм ЦК України, зокрема щодо загальних підстав для визнання недійсними правочинів за участі боржника.

Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 Господарського кодексу України .

Тож відсутність підстав для застосування статті 20 Закону про банкрутство, статті 42 КУзПБ не позбавляє можливості звернення з позовом про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (див. висновок викладений постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16).

Суд враховує, що Преамбулою Закону про банкрутство/КУзПБ закріплено одне із основних завдань провадження у справі про банкрутство - задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника.

Провадження у справі про банкрутство на відміну від позовного, призначенням якого є визначення та задоволення індивідуальних вимог кредиторів, одним із завдань має задоволення сукупності вимог кредиторів неплатоспроможного боржника. При цьому обов`язковим завданням провадження у справі про банкрутство є справедливе задоволення усієї сукупності кредиторів. Тому провадження у справах про банкрутство об`єктивно формується на засадах конкурсу кредиторів.

Тобто призначення провадження у справі про банкрутство полягає у збалансуванні реалізації прав та законних інтересів учасників справи. Досягнення цієї мети є можливим за умови гарантування: 1) охорони інтересів кредиторів від протизаконних дій інших кредиторів; 2) охорони інтересів кредиторів від недобросовісних дій боржника; 3) охорони боржника від протизаконних дій кредиторів.

Раціональність механізму конкурсної процедури полягає саме в тому, що вона надає інструментарій для узгодження прав та інтересів усіх кредиторів, а також забезпечує взаємні права та інтереси сукупності кредиторів і боржника. При цьому інструментом гарантування прав кожного із сукупності кредиторів є принцип конкурсного імунітету, за яким кредитор не має права задовольнити свої вимоги до боржника інакше, як в межах відкритого провадження у справі про банкрутство. Кредитори можуть задовольнити свої вимоги за правилами конкретної конкурсної процедури (висновок викладений у постановах судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 910/9535/18 та  від 09.09.2021 у справі № 916/4644/15).

За цих умов категорія фраудаторності у процедурі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами.

Отже, можливість оспорення правочину боржника у межах справи про банкрутство є одним із юридичних інструментів гарантування збільшення ліквідаційної маси боржника та як результат захисту інтересів кредиторів шляхом максимально можливого задоволення їх вимог.

ВИСНОВОК: З урахуванням наведеного, поточний кредитор як особа, в якої наявний інтерес у справі про банкрутство - збільшення ліквідаційної маси боржника та задоволення за рахунок неї його грошових вимог до боржника, має право на звернення до суду з заявою про визнання недійсним правочину боржника, який було вчинено до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.

 

P.s. Між тим, в процедурі банкрутства виключно ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу. (06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/593/21 (ЄДРСРУ № 106636515)

 

Матеріал по темі: «Вчинення боржником фраудаторного правочину для приховання активів»

 

 

Теги: банкрутство, боржник, кредитор, санація, ліквідація, кредиторські вимоги, оскарження правочину, заперечення боржника, кредиторські вимоги, відкриття провадження, справа про банкрутство, керуючий санацією, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов