Неперсоналізоване судове рішення про знесення самочинного будівництва не підлягає виконанню

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Неконкретизоване (неперсоналізоване)  судове рішення про знесення самочинного будівництва фактично не підлягає виконанню та унеможливлює накладення штрафу на боржника 

04 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 560/17588/23, адміністративне провадження № К/990/44237/23 (ЄДРСРУ № 118145410) досліджував питання щодо неконкретизованість (неперсоналізованість)  судового рішення про знесення самочинного будівництва фактично не підлягає виконанню та унеможливлює накладення штрафу на боржника. 

Обставини справи: резолютивною частиною рішення суду та постановою про відкриття виконавчого провадження боржника не зобов`язано особисто знести самочинне будівництво, а лише указано про знесення самочинного будівництва за його рахунок, отже є необхідність у формуванні висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 15 у взаємозв`язку зі статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження». 

За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон України «Про виконавче провадження») виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. 

Засади виконавчого провадження визначені частиною першою статті 2 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень. 

За визначеннями, наведеними у частині другій статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ, а боржником - визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. 

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. 

Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. 

Процедура виконання рішень немайнового характеру визначена Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження». 

За правилами частини першої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення  строку, визначеного  частиною шостою  статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. 

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (частина друга статті 63 Закону України «Про виконавче провадження». 

За умовами частини третьої статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. 

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. 

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження. 

Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» установлено відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. 

Зокрема, частиною першою указаної норми передбачено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем  строк  рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий  строк  виконання. 

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що гарантії щодо обов`язковості виконання судових рішень, встановлені Конституцією України, реалізуються як у добровільному порядку так і через механізм застосування примусу, який забезпечують органи виконавчої служби. Норми Закону України «Про виконавче провадження» спрямовані саме на забезпечення безумовного виконання судового рішення і винятки з цього правила також регламентовані цим законом. Це означає, що у кожному конкретному випадку суди мають надати оцінку діям державного виконавця щодо застосування до боржника заходів впливу, виходячи із оцінки наявності або відсутності обставин, які об`єктивно перешкоджали або унеможливлювали виконання ним судового рішення. 

Зміст наведених норм указує, що правовий підхід щодо застосування положень частини другої статті 15 у взаємозв`язку зі статтею 63 Закону України «Про виконавче провадження» у правовідносинах, що стосуються застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу необхідно формувати через призму оцінки змісту зобов`язальної частини виконавчого документа, яка повинна відповідати резолютивній частині судового рішення, та аналізу причин, з якими боржник пов`язує неможливість виконати судове рішення. 

Це означає, що у разі, якщо резолютивна частина судового рішення є нечіткою за змістом, тобто коли вона є незрозумілою як для осіб, стосовно яких його ухвалено, так і для тих, хто здійснює його виконання, через що рішення суду неможливо виконати примусово або є імовірність неправильного його виконання, рішення державного виконавця про застосування до боржника заходів впливу у вигляді штрафу (у зв`язку з невиконанням ним цього рішення) у таких випадках є передчасним. 

(!!!) Водночас норми процесуального закону надають учасникам виконавчого провадження право звернутися до суду із заявою про роз`яснення такого рішення. 

Відповідаючи на поставлене в касаційній скарзі питання Верховний Суд висновує, що боржником у виконавчому провадженні щодо виконання судового рішення зобов`язального характеру є особа, визначена у такому судовому рішенні, на яку покладено обов`язок особисто вчинити таку дію чи утриматися від її виконання. 

ВИСНОВОК: Виходячи з зворотного вбачається, що неконкретизоване (неперсоналізоване)  судове рішення про знесення самочинного будівництва фактично не підлягає виконанню та унеможливлює накладення штрафу на боржника у виконавчому проваджені.

 

 

Матеріал по темі: «Способи захисту прав власника від самочинногобудівництва на земельній ділянці»

 

 

 

Теги: самострой, самобуд, самочинно збудоване майно, нерухоме майно, визнання право власності, знесення, знесення самочинного будівництва, перебудова, снос, снос майна, крайня міра, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов