Провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника юросіб у виїзді за кордон

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості судового провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника суб`єкта господарювання у виїзді за межі України

12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/2322/24, адміністративне провадження № К/990/27101/24  (ЄДРСРУ № 121577801) досліджував питання щодо особливостей судового провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника суб`єкта господарювання у виїзді за межі України.

З 01 січня 2022 року, положеннями КАС України унормовано, що провадження у справах щодо тимчасового обмеження керівника суб`єкта господарювання у виїзді за межі України розглядаються судами як за правилами статті 283, так і за правилами статті 289-2 цього Кодексу.

При порівняльному аналізі наведених норм та інших положень КАС України, що їх супроводжують, можна дійти висновку про існуючу суттєву відмінність з притаманними у кожному конкретному випадку своїх особливостей з розгляду позовного провадження в однопредметній категорії адміністративних справ.

Це стосується, в тому числі, і мети застосування положень 283 у порівнянні зі статтею 289-2 КАС України щодо швидкоплинності та негайного здійснення процесу з метою попередження уникнення особи від виконання покладеного на нього обов`язку шляхом виїзду за кордон тощо.

Згідно зі статтею 283 КАС України провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів, зокрема, щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України.

Заява подається до суду першої інстанції протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду, за загальними правилами підсудності, встановленими цим Кодексом, у письмовій формі та повинна містити:

1) найменування адміністративного суду;

2) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв`язку заявника;

3) найменування, поштову адресу, а також номер засобу зв`язку, якщо такий відомий, щодо сторони, до якої застосовуються заходи, визначені частиною першою цієї статті;

4) підстави звернення із заявою, обставини, що підтверджуються доказами, та вимоги заявника;

5) перелік документів та інших матеріалів, що додаються;

6) підпис уповноваженої особи суб`єкта владних повноважень, що скріплюється печаткою.

У разі недотримання вимог частини другої цієї статті суд повідомляє про це заявника та надає йому строк, але не більше ніж 24 години, для усунення недоліків.

(!!!) Невиконання вимог суду в установлений строк тягне за собою повернення заявнику заяви та доданих до неї документів.

Повернення заяви не є перешкодою для повторного звернення з нею до суду після усунення її недоліків, але не пізніше ніж протягом 48 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Суд ухвалою відмовляє у відкритті провадження за заявою, якщо:

1) заявлено вимогу, не передбачену частиною першою цієї статті;

2) із поданих до суду матеріалів вбачається спір про право.

Відмова у відкритті провадження за заявою унеможливлює повторне звернення заявника з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами до суду в загальному порядку.

Ухвалу про відмову в прийнятті заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 24 годин з моменту її постановлення.

У разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд приймає рішення по суті заявлених вимог не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду.

Розгляд заяви відбувається за участю податкового органу, митного органу, що її вніс, та платника податків, стосовно якого її внесено.

Рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4, 7 частини першої цієї статті, підлягає негайному виконанню. Апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані сторонами протягом десяти днів з дня їх проголошення. Подання апеляційної скарги на рішення суду у справах, визначених пунктами 1-4, 7 частини першої цієї статті, не перешкоджає його виконанню.

У рішенні суду зазначаються:

1) дата ухвалення рішення;

2) найменування суду, прізвище та ініціали судді;

3) найменування сторін, їх місцезнаходження;

4) мотиви задоволення судом заявлених вимог з посиланням на закон;

5) порядок вчинення дій, визначених рішенням;

6) відомості про порядок апеляційного перегляду справи, строки апеляційного оскарження.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Частиною першою статті 269 КАС України передбачено, що у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, заявами по суті справи є позовна заява та відзив на позовну заяву (відзив).

При цьому КАС України для справ, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, встановлює окремий порядок обчислення процесуальних строків (стаття 270), проголошення та вручення судових рішень (стаття 271), апеляційного та касаційного оскарження судових рішень (стаття 272).

Водночас згідно статті 289-2 КАС України у разі невиконання у встановлені ПК України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Адміністративна справа, передбачена цією статтею, розглядається судом протягом 48 годин з дня подання відповідної позовної заяви.

Апеляційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, визначених цією статтею, можуть бути подані в десятиденний строк із дня їх проголошення.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

У контексті викладеного варто звернути увагу на те, що норма статті 289-2 КАС України, як і норма пункту 7 частини першої статті 283 цього Кодексу, визначають єдину підставу для звернення до суду податкового органу, яка визначена пунктом 87.13 статті 87 ПК України.

Разом з тим, стаття 87 ПК України не визначає з заявою або позовною заявою має звертатись до суду контролюючий орган за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

З огляду на викладене, Верховний суд вважає, що статі 283 та 289-2 КАС України для регулювання одного і того ж предмета визначають різні види судового провадження.

ВАЖЛИВО: Порівняльний аналіз статей 283 та 289-2 КАС України свідчить про суттєві відмінності вказаних судових проваджень:

- відповідно до статті 283 КАС України звернення контролюючого органу відбувається шляхом подання відповідної заяви, в той час як згідно статті 289-2 КАС України позовної заяви;

- положеннями статті 289-2 КАС України встановлено терміни розгляду судом відповідної категорії заяв (48 годин), а положеннями статті 283 КАС України - не пізніше 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду).

- стаття 283 КАС України встановлює окремі вимоги до заяви щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України, судового рішення за наслідками розгляду такої заяви, його негайне виконання, а також визначає окремі умови щодо залишення без руху, повернення та відмови у відкритті провадження за такими заявами, тоді як положеннями статті 289-2 КАС України такі вимоги та умови не передбачено.

Ще однією суттєвою відмінністю звернення до суду щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України в порядку статей 283 та 289-2 КАС України, є те що судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених зокрема статтею 283 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. При цьому судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Тобто, для судового провадження в порядку статті 283 КАС України не передбачено можливості касаційного оскарження судових рішень, водночас щодо статті 289-2 цього Кодексу такі застереження відсутні.

ВИСНОВОК: З огляду на зазначене, Верховний суд вважає, що звернення до суду з заявою щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України в порядку статті 283 КАС України є окремим видом судового провадження, яке має бути ініційоване контролюючим органом протягом 24 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення до суду.

Тобто звернення в порядку статті 283 КАС України відбувається лише з метою термінового розгляду заяв.

Водночас норми статті 289-2 КАС України не встановлюють строків звернення до суду, не визначають інших вимог до позовної заяви, відмінних від тих, які передбачені загальними нормами КАС України, як і не встановлюють іншої, особливої процедури розгляду таких заяв, що свідчить про те, що звернення в порядку статті 289-2 КАС України з позовною заявою про обмеження виїзду керівника платника податків за кордон відбувається в загальному порядку.

При цьому норми КАС України не містять застережень щодо пріоритетності вказаних видів судових проваджень.

 

 

Матеріал по темі: «Обмеження для керівників юросіб у праві виїзду за кордон у разі виникнення податкового боргу»
 

 

Теги: податковий борг, тимчасове обмеження, заборона виїзду за кордон, податковий керуючий, керівник юридичної особи, постійного представництва нерезидента, реєстрі керівників платників податків, Адвокат Морозов

Обмеження для керівників юросіб у праві виїзду за кордон у разі виникнення податкового боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань

12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/2322/24, адміністративне провадження № К/990/27101/24  (ЄДРСРУ № 121577801) досліджував питання щодо обмеження для керівників юросіб у праві виїзду за кордон у разі виникнення податкового боргу.

Підпунктом 20.1.35-2 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлено, що контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду керівників юридичних осіб або постійних представництв нерезидентів-боржників за межі України у разі невиконання податкового обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу.

Пунктом 87.13 статті 87 ПК України визначено, що у разі несплати протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги суми податкового боргу, що перевищує 1 мільйон гривень, контролюючий орган може звернутися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України - до погашення такого податкового боргу.

(!!!) Вимоги абзацу першого цього пункту не застосовуються у разі наявності зобов`язання держави щодо повернення юридичній особі або постійному представництву нерезидента-боржника помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, бюджетного відшкодування податку на додану вартість, якщо загальна сума непогашеної заборгованості держави перед боржником дорівнює або перевищує суму податкового боргу такого боржника.

Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника за межі України встановлюється як забезпечувальний захід виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу.

Статтю 87 ПК України доповнено наведеними вище пунктами 87.13 та 87.14 згідно із Законом України від 30 листопада 2021 року № 1914-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», який набрав чинності з 01 січня 2022 року (далі - Закон № 1914-IX).

Крім цього, Законом № 1914-IX частину першу статті 283 КАС України доповнено пунктом 7, згідно з яким, провадження у справах за зверненням податкових та митних органів при здійсненні ними визначених законом повноважень здійснюється на підставі заяви таких органів щодо встановлення тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі України.

Також, цим Законом КАС України доповнено статтею 289-2 «Особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу тимчасового обмеження права громадян України на виїзд за межі території України».

Згідно з частиною першою цієї статті, у разі невиконання у встановлені Податковим кодексом України строки обов`язку щодо сплати грошових зобов`язань юридичною особою або постійним представництвом нерезидента, що призвело до виникнення податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, податковим органом подається до суду за основним місцем реєстрації юридичної особи або постійного представництва нерезидента позовна заява про застосування судом тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України.

Тимчасове обмеження у праві виїзду керівника платника податків – боржника за межі України застосовується згідно з рішенням суду, що набрало законної сили, та є забезпечувальним заходом виконання судового рішення або рішення керівника контролюючого органу про стягнення суми податкового боргу про погашення суми податкового боргу.

ВАЖЛИВО: Закінчення дії тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника за межі України здійснюється за таких підстав:

 - погашення суми податкового боргу, зазначеної у рішенні суду, у зв’язку з якою було застосовано таке обмеження;

 - отримання у встановленому законодавством порядку інформації про зміну керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника;

 - отримання рішення суду про відкриття провадження у справі про банкрутство юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника.

Інформація про закінчення дії тимчасового обмеження у праві виїзду керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента - боржника за межі України не пізніше наступного робочого дня з дня виявлення обставин для такого закінчення:

 - надається центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону;

 - розміщується в Реєстрі керівників платників податків - боржників.

ВИСНОВОК: Отже, підставами для застосування забезпечувального заходу у виді тимчасового обмеження керівника юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника у праві виїзду за межі території України є:

- наявність у юридичної особи або постійного представництва нерезидента-боржника податкового боргу (заборгованості) у сумі, що перевищує 1 мільйон гривень;

- несплата такого боргу протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги.

 

 

Матеріал по темі: «Статус податкового боргу при скасуванні судом податкової вимоги»

 

Теги: податковий борг, тимчасове обмеження, заборона виїзду за кордон, податковий керуючий, керівник юридичної особи, постійного представництва нерезидента, реєстрі керівників платників податків, Адвокат Морозов

 

Статус податкового боргу при скасуванні судом податкової вимоги

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Дотримання податковим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу за умови скасування судом податкової вимоги після звернення до суду

12 вересня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/41812/21, адміністративне провадження №К/990/39459/23 (ЄДРСРУ № 121577758) досліджував питання щодо дотримання податковим органом порядку звернення до суду з вимогами про стягнення податкового боргу (пункти 95.1-95.3 статті 95 ПК України) за умови скасування судом податкової вимоги після звернення до суду з відповідним позовом.

Усталеною є практика Верховного Суду (зокрема, але не виключно постанови від 13 лютого 2018 року у справі №  826/18379/14, від 19 лютого 2019 року у справі №  807/495/17, від 03 лютого 2022 року у справі №  560/4343/19, від 14 лютого 2022 року у справі №  826/9711/17 при їх системному аналізі) про те, що предметом доказування у справах про стягнення податкового боргу є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов`язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: 1) наявність узгодженого грошового зобов`язання; 2) складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; 3) підстави виникнення боргу; 4) момент його виникнення; 5) встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; 6)перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.

При цьому Верховний суд наголошує, що при вирішенні позову про стягнення податкового боргу у відповідний спосіб здійснюється перевірка дотримання контролюючим органом вимог, передбачених Податковим кодексом України, які надають право контролюючому органу звернутися до суду з відповідним позовом.

Відповідно до пункту 95.1 статті 95 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Згідно з пунктом 95.3 статті 95 ПК України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Отже, положеннями пунктів 95.1 - 95.3 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган може звернутися до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу з платників податків із дотриманням відповідних умов, встановлених пунктом 95.2 статті 95 ПК України, які надають право на примусове стягнення податкового боргу. Так, право на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу виникає у контролюючого органу на наступний день після закінчення 30 днів з дня надіслання платникові податків податкової вимоги.

Аналогічне застосування цих норм права відбулося у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 810/2533/16, від 19 лютого 2019 року у справі №  818/1117/16, від 04 березня 2019 року у справі № 2а-6053/11/1070, від 25 лютого 2020 року у справі № 1340/5767/18, від 14 лютого 2022 року у справі № 826/9711/17.

Відповідно до підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова вимога - письмова вимога контролюючого органу до платника податків щодо погашення суми податкового боргу, податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пунктом 59.3 статті 59 ПК України податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання. Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення податкового боргу та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов`язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що скерування податкової вимоги не свідчить про вжиття контролюючим органом заходів, спрямованих на погашення податкових зобов`язань або стягнення податкового боргу. Такі дії податкових органів призводять лише до формування та документального визначення податкового боргу. При цьому вони об`єктивно передують процесу погашення податкових зобов`язань або стягненню податкового боргу (постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі № 804/3642/16, від 14 липня 2021 року у справі № 815/2362/17, 21 вересня 2018 року у справі №808/3046/16).

У постанові від 14 лютого 2022 року у справі №826/9711/17 Верховний Суд зазначав, що дотримання податковим органом визначених пунктом 95.2 статті 95 ПК України умов підлягає перевірці судом саме станом на час звернення до суду, а з`ясування дійсного розміру непогашеного податкового боргу - станом на час ухвалення судового рішення.

У постанові від 27 жовтня 2022 року у справі №240/9395/20 Верховний Суд сформулював такий правовий висновок. Аналіз норм підпунктів 14.1.153, 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункту 59.3 статті 59, пункту 95.2 статті 95 ПК України дає підстави для висновку, що за своєю юридичною природою та призначенням податкова вимога має на меті інформування платника податків про суму узгодженого грошового зобов`язання, яке не було ним сплачено у встановлений строк, та непогашеної пені, а також про обов`язок їх погасити, факт виникнення податкової застави та можливі негативні наслідки непогашення податкового боргу у встановлений пунктом 95.2 статті 95 ПК України строк у вигляді вжиття контролюючим органом примусових заходів з його погашення, передбачених главою 9 Розділу ІІ ПК України. Виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги. Цей документ лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону. Проте обов`язковість інформування платника податків про такий стан та наслідки непогашення податкового боргу законодавцем закріплена як передумова для виникнення у контролюючого органу права на вжиття заходів з погашення цього боргу. Якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

У справі №240/9395/20 Верховний Суд виснував, що скасування податкової вимоги після звернення до суду з позовом, але до моменту ухвалення судового рішення, може мати значення виключно для повного, об`єктивного і всебічного розгляду справи, однак, не може впливати на перевірку дотримання умов, які передують зверненню до суду з позовом. Тобто, при перевірці дотримання контролюючим органом умов, які надають право на звернення до суду з позовом про стягнення податкового боргу, скасування податкової вимоги у судовому порядку може мати правове значення виключно у випадку, якщо така податкова вимога була скасована до моменту звернення податкового органу до суду з відповідним позовом.

Відповідно, суди попередніх інстанцій, в межах предмета доказування по аналогічній справі та враховуючи висновок про дотримання контролюючим органом пунктів 95.1-95.3 статті 95 ПК України, повинні досліджувати такі обставини: наявність узгодженого грошового зобов`язання; чи мали місце обставини переривання податкового боргу; складові основної суми боргу, штрафних (фінансових) санкцій, пені; підстави виникнення боргу; момент його виникнення; встановлення факту сплати податкового боргу в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту.

Верховний суд повторно звертає увагу, що передумовою прийняття рішення про стягнення податкового боргу є саме наявність такого боргу. Натомість, податкова вимога не є тим рішенням, оскарження якого до суду саме по собі має наслідком визнання попередньо узгоджених грошових зобов`язань неузгодженими. Відсутні такі наслідки і у випадку скасування судом відповідної податкової вимоги. Зобов`язання податкового органу певним чином відкоригувати показники ІКП також не може бути беззаперечним свідченням відсутності податкового боргу.

Отже, передумовою прийняття як податкової вимоги, так і рішення про опис майна у податкову заставу є наявність податкового боргу, тобто суми узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлені законом строки.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 17 листопада 2021 року у справі № 160/15095/20 та від 19 квітня 2023 року у справі № 240/18522/21.

Відсутність узгодженого грошового зобов`язання унеможливлює надання такому зобов`язанню статусу податкового боргу, відповідно є неможливим як складання податковим органом вимоги про сплату боргу так і прийняття рішення про опис майна у податкову заставу у зв`язку із наявністю непогашеного податкового боргу (постанова Верховного Суду від 29.01.2019 у справі № 826/17624/16).

1) виникнення податкового боргу чи податкової застави не пов`язано із фактом формування або направлення (вручення) податкової вимоги; 2) податкова вимога лише формалізує стан, який вже існує в силу Закону; 3) якщо ж таке право виникло і контролюючий орган розпочав дії з реалізації своєї компетенції по вжиттю заходів з погашення податкового боргу, то воно в подальшому не може бути нівельовано, а правомірність вжитих заходів може бути перевірена в межах адміністративного або судового оскарження.

ВИСНОВОК: Податкова вимога не є тим рішенням, оскарження якого до суду чи органу ДПС саме по собі має наслідком визнання попередньо узгоджених грошових зобов`язань неузгодженими. Відсутні такі наслідки і у випадку скасування судом відповідної податкової вимоги.

 

 

 

Матеріал по темі: «Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Припинення податкової застави з рухомого/нерухомого майна придбаного на торгах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: припинення податкової застави з рухомого/нерухомого майна придбаного на торгах добросовісним набувачем

11 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 295/429/23, провадження № 61-16405 св 23 (ЄДРСРУ № 117555069) досліджував питання щодо припинення податкової застави з рухомого/нерухомого майна придбаного на торгах.

Згідно з частинами першою, другою статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 321 ЦК України).

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Пунктом 87.2 статті 87 ПК України передбачено, що джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.

Відповідно до пункту 88.1 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно з підпунктом 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова застава - спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. У разі невиконання платником податків грошового зобов`язання, забезпеченого податковою заставою, орган стягнення у порядку, визначеному цим Кодексом, звертає стягнення на майно такого платника, що є предметом податкової застави.

Пунктом 89.2 статті 89 ПК України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України.

Згідно з пунктом 89.8 статті 89 ПК України контролюючий орган зобов`язаний безоплатно зареєструвати податкову заставу у відповідному державному реєстрі.

Податкова застава поширюється виключно на майно платника податків, який має податковий борг, у той час, позивач - власник майна, не є боржником зі сплати податків, як і попередній власник, який правомірно придбав майно на прилюдних торгах.

Подібний правовий висновок Верховного Суду викладено у постановах від 26 січня 2022 року у справі № 464/3242/20 (провадження № 61-16141св21), від 24 січня 2024 року у справі № 569/9806/21, провадження № 61-14278св23 (ЄДРСРУ №116574909) та від 06 лютого 2024 року у cправі № 914/2901/21 (ЄДРСРУ № 117009998).

Таким чином, оскільки податкова застава не пов`язана з особою позивача, стосується майна, яке придбано на електронних торгах, порушує права власника на розпорядження цим майном, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог та припинення податкової застави спірного нерухомого майна, що узгоджується із висновками, викладеними у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 916/2016/21.

ВИСНОВОК: Отже, податкова застава тісно пов`язана з особою яка має податковий борг, а отже не стосується майна, яке придбано на електронних (прилюдних) торгах, оскільки порушує права нового власника на розпорядження цим майном.

Матеріал по темі: «Податкова застава або погашення податкового боргу за рахунок заставного майна»

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Різниця податкового боргу від безнадійного податкового боргу, а також та процедура стягнення/списання

16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/10305/17, адміністративне провадження № К/9901/50661/18 (ЄДРСРУ № 116336309) досліджував питання щодо різниці податкового боргу від безнадійного податкового боргу, а також та процедури стягнення/списання.

У відповідності з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Отже невиконання платником податку обов`язку зі сплати узгодженого податкового зобов`язання призводить до набуття таким зобов`язанням статусу податкового боргу, процедура стягнення якого визначається законом.

Підпунктом 14.1.152 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Згідно з підпунктом 19-1.1.22 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють погашення податкового боргу, стягнення своєчасно ненарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску та інших платежів.

Відповідно до підпункту 19-1.1.24 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК України контролюючі органи здійснюють функції, зокрема, щодо відстрочення, розстрочення та реструктуризацію грошових зобов`язань та/або податкового боргу, недоїмки із сплати єдиного внеску, а також списання безнадійного податкового боргу.

За змістом підпункту 20.1.29 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право приймати рішення про розстрочення та відстрочення грошових зобов`язань або податкового боргу, а також про списання безнадійного податкового боргу у порядку, передбаченому законодавством.

Правила списання безнадійного податкового боргу врегульовані статтею 101 ПК України, у відповідності до пункту 101.1 якої списанню підлягає безнадійний податковий борг, у тому числі пеня та штрафні санкції, нараховані на такий податковий борг.

(!!!) У пункті 101.2 вказаної статті наведено перелік ознак, що дозволяють відрізнити податковий борг від безнадійного податкового боргу.

Так, під терміном «безнадійний» розуміється, окрім іншого, податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом (підпункт 101.2.3).

Контролюючі органи щокварталу здійснюють списання безнадійного податкового боргу. Порядок такого списання встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 101.5 статті 101 ПК України).

Наказом Міністерства фінансів України від 28 липня 2022 року № 220 затверджено «Порядок списання безнадійного податкового боргу платників податків».

Визначення суми безнадійного податкового боргу, що підлягає списанню, здійснюється територіальними органами ДПС на підставі даних інформаційно-комунікаційних систем ДПС станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

Списання податкового боргу відбувається на підставі рішення, прийнятого керівником територіального органу ДПС за результатами розгляду документів, необхідних для підтвердження безнадійності податкового боргу. Рішення про списання оформляється на бланку за формою згідно з додатком до Порядку № 220.

Зміст наведених норм свідчить про те, що списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно на підставі даних автоматизованої інформаційної системи станом на день виникнення безнадійного податкового боргу.

При цьому звернення платника податків про списання безнадійного податкового боргу є обов`язковим лише у випадку, якщо такий податковий борг виник внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин). В усіх інших випадках розгляд питання про списання безнадійного податкового боргу ініціюється контролюючими органами щоквартально та проводиться автоматично, без участі платника податків.

Вказана правова позиція неодноразово висловлена Верховним Судом, зокрема у постановах від 04 вересня 2018 року у справі №813/4430/16, від 16 вересня 2022 року у справі №160/10941/19, від 15 червня 2023 року у справі №380/393/21.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що строки давності та їх застосування передбачені статтею 102 ПК України.

Згідно з пунктом 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Відповідно до пункту 102.4 статті 102 ПК України у разі якщо грошове зобов`язання нараховане контролюючим органом до закінчення строку давності, визначеного у пункті 102.1 цієї статті, податковий борг, що виник у зв`язку з відмовою у самостійному погашенні такого грошового зобов`язання, може бути стягнутий протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Якщо платіж стягується за рішенням суду, строки стягнення встановлюються до повного погашення такого платежу або визначення боргу безнадійним.

Таким чином за кожним податком та збором у платника податку виникає безумовний податковий обов`язок сплатити суму такого податку чи збору в порядку і строки, визначені законом. Виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк. У разі виникнення у платника податку податкового боргу платник зобов`язаний його сплатити, а у разі несплати - податковий обов`язок не є виконаним.

У такому разі контролюючий орган вживає заходів з метою погашення платником податку податкового боргу, до яких належать стягнення коштів, які перебувають у власності платника податків, а також продаж майна платника податків, що перебуває в податковій заставі (пункт 95.1 статті 95 ПК України).

При цьому стягнення коштів контролюючий орган має право ініціювати тільки в межах 1095 календарних днів з дня виникнення податкового боргу. Податковий борг платника податків, стосовно якого минув цей строк давності, не може бути ініційований контролюючим органом до стягнення, оскільки безумовно вважається безнадійним.

(!) У разі коли контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення «безнадійного» у розумінні підпункту 101.2.3 пункту 101.2 статті 101 ПК України (податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності, встановлений цим Кодексом), тому у разі його стягнення за рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання, строк його стягнення може встановлюватись тільки до повного погашення заборгованості або до визнання його безнадійним тільки у випадках, передбачених підпунктами 101.2.1, 101.2.2, 101.2.4, 101.2.5 пункту 101.2 статті 101 ПК України.

Слід також враховувати, що у відповідності з пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов`язання на суму податкового боргу нараховується пеня. 

Нарахування пені розпочинається: а) при самостійному нарахуванні суми грошового зобов`язання платником податків - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного цим Кодексом; б) при нарахуванні суми грошового зобов`язання контролюючими органами - від першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку сплати грошового зобов`язання, визначеного у податковому повідомленні-рішенні згідно із цим Кодексом.

Нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов`язань (підпункт 129.3.1 пункту 129.3).

Згідно із пунктом 129.4 статті 129 ПК пеня, визначена підпунктом 129.1.1 пункту 129.1 цієї статті, нараховується на суму податкового боргу (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті.

(!!!) Отже, підставою для нарахування пені у випадку, визначеному пунктом 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 ПК, є несплата платником податків суми узгодженого грошового зобов`язання у встановлені ПК строки.

В той же час, при сплаті зобов`язання до вказаного дня, нарахування пені не може бути розпочато у зв`язку з ненастанням граничного строку погашення податкового зобов`язання як обов`язкової умови для початку нарахування пені.

Дана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі №822/2591/17; від 19.02.2019р. у справі №825/999/17 та підтримана 05 березня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/1079/17-а, адміністративне провадження № К/9901/42318/18; № К/9901/42316/18 (ЄДРСРУ № 95365849).

ВИСНОВОК: Списання безнадійного податкового боргу, яким є податковий борг платника податків, стосовно якого минув строк давності у 1095 днів, здійснюється контролюючим органом самостійно, однак якщо  контролюючий орган ініціював до стягнення податковий борг до закінчення цього строку давності, цей податковий борг не підпадає під визначення «безнадійного» .

 

 

Матеріал по темі: «Послідовність погашення  податкового боргу: кошти, а потім – майно»

 

 

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов