Незнання про смерть спадкодавця, як підстава для поновлення строку для прийняття спадщини

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: поважність причини пропуску строку прийняття спадщини, як незнання про смерть спадкодавця

25 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 344/584/24, провадження № 61-16021св24 (ЄДРСРУ № 125396921) досліджував питання щодо поважності причини пропуску строку прийняття спадщини, як незнання про смерть спадкодавця.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої та третьої статті 1272 ЦК України якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: 1) спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; 2) у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; 3) ці обставини визнані судом поважними (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року  у справі № 545/1231/23).

Оцінка поважності причин пропуску строку прийняття спадщини повинна, у першу чергу, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об`єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15, від 23 серпня 2017 року у справі № 6-1320цс17,  у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 565/1145/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 766/14595/16, від 30 січня 2020 року у справі  № 487/2375/18, від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 17 серпня   2023 року у справі № 626/274/22, від 10 липня 2024 року у справі № 522/13476/23.

Вирішуючи питання поважності причин пропуску шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи (див. постанову Верховного Суду від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21).

Головною ознакою поважних причин є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини (постанова Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі № 706/275/22 (провадження № 61-12010св23)

За конкретних фактичних обставин кожної справи суд має оцінювати тривалість пропуску строку для прийняття спадщини, що має важливе правове значення (постанови Верховного Суду від 03 квітня 2024 року у справі № 639/8197/21 (провадження № 61-14773св23).

Зокрема, не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім`єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування в депресії у зв`язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.

(!) Саме по собі незнання про смерть спадкодавця, без установлення інших об`єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини, не свідчить про поважність пропуску зазначеного строку.

Таким чином, необізнаність про смерть спадкодавця не є поважною причиною для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04 листопада 2015 року у справі № 6-1486цс15 та, а також у постановах Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 487/2375/18, від 27 травня 2020 року у справі № 336/1127/17, від 30 червня 2020 року у справі № 431/5782/17, від 20 вересня 2023 року у справі № 638/16540/20, від 30 вересня 2020 року у справі № 635/4551/18, від 03 березня 2021 року у справі № 145/148/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 07 грудня 2022 року у справі № 399/570/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18.

Втім, 16 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/16540/20, провадження № 61-6761 св 22 (ЄДРСРУ № 113035744) вказав, що умовою звернення особи із заявою про прийняття спадщини є відповідність цієї особи вимогам, встановленим у Книзі шостій ЦК України. У ЦК України (або інших нормативних актах) жодним чином не сказано, що потенційний спадкоємець має моніторити життя та здоров'я спадкодавця (як за законом, так й за заповітом). Отже, сама по собі обізнаність спадкоємця про факт смерті спадкодавця не визначена законом як умова виникнення його права на прийняття ним спадщини - у даному випадку цією умовою є факт смерті спадкодавця як такий.

Спадкодавець не є «майном» чи «активом» спадкоємців, яким вони по аналогії із дією принципу «власність зобов'язує» мають цікавитись життям спадкодавця так само як і станом власного майна (активів). Законодавство, у тому числі спадкове, наділяє осіб інструментами реагування на певні взаємостосунки між ними, які можуть знаходити своє вираження у реалізації волі спадкодавця щодо спадкоємців та сприйнятті цієї волі останніми (заповіт, усунення від права на спадкування, відмова від прийняття спадщини, відмова від прийняття спадщини на користь іншої особи тощо), але у широкому розумінні не формує ці стосунки (правовідносини) між особами, не обмежує характер цих стосунків (правовідносин) та не встановлює особам рамки цих стосунків (правовідносин). Зокрема, спадкоємцями можуть бути як особи, які проживали із спадкодавцем (мали тісні родинні зв'язки), так і ті, що не проживали з ним, або взагалі не були пов'язані родинними зв'язками (у тому числі юридичні особи при спадкуванні за заповітом).

Не вбачається підстав говорити про виконання вимог статті 24 Конституції України в умовах формування судової практики, коли один спадкоємець обізнаний про виникнення у нього права спадкування (знає про смерть спадкодавця та відкриття спадщини) та обов'язків, які випливають з цього права та норм ЦК України (у тому числі щодо оформлення спадкових прав) здійснює реалізацію свого права, а інший спадкоємець, який навіть не знає про виникнення у нього такого права, а відтак і про дію зобов'язань, які покладаються на нього ЦК України у зв'язку із оформленням спадщини, дізнавшись про таке право поза межами встановленого законом шестимісячного строку позбавляється взагалі можливості реалізувати своє право.

Також відсутнє логічне пояснення того, чому незнання про заповіт є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, а незнання про подію, яка взагалі є підставою для спадкування як за заповітом, так і за законом - ні.

У ситуації, коли спадкоємець не знає про факт смерті спадкодавця та виникнення у нього певних обов'язків у разі свідомого прийняття або відмови від прийняття спадщини, дії будь-якого іншого спадкоємця, який вживає заходів для того, щоб зазначений спадкоємець і не міг дізнатися про відповідний факт з метою усунення його від спадкування, мають ретельно вивчатися судами, а узагальнений висновок про те, що не знання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини, перетворюється на підставу зняття з суду обов'язку відповідного дослідження обставин справи та інструмент потурання судом такій недобросовісній особі у порушенні вимоги правових норм, зокрема статті 13 ЦК України. А відтак, такий підхід не відповідає завданню суду, викладеному у частині першій статті 2 Закону про судоустрій.

Вирішуючи питання про поважність причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини суд має виходити з того, що відсутність обізнаності про законні підстави виникнення відповідного права та, як наслідок, початку строку його реалізації, передбаченого законом, за своєю суттю є умовою, яка виключає можливість реалізації цього права, а тому дійсно відсутні підстави говорити, що це є обставина, яка створює об'єктивні, непереборні або істотні труднощі у поданні заяви про прийняття спадщини. Об'єктивні, непереборні або істотні труднощі можуть виникати у спадкоємця, який знає про факт смерті спадкодавця, у зв'язку з чим знає (має знати) про наявність у нього певного строку для прийняття його спадщини, але зіштовхується з певними обставинами, які йому заважають це зробити. У цьому випадку суд оцінює характер цих обставин. Незнання ж про смерть спадкодавця - це не факт, який підтверджує відповідні труднощі, а факт, який за своєю суттю вказує на неможливість подання заяви про прийняття спадщини до моменту, коли особа дізнається про смерть спадкодавця.

Не можна застосовувати відповідальність у вигляді позбавлення права отримати спадщину за невиконання умови закону (подання заяви про прийняття спадщини у встановлений строк) до особи, яка не знала про виникнення обставини, яка передбачає виникнення у неї такого права на отримання спадщини та обов'язку вчинити певні дії для цього. Простіше кажучи - не можна не виконати те, про що навіть не знав.

А тому є безпідставним та таким, що не виконує завдання Конституції України, ЦК України та судочинства підхід, що незнання про смерть спадкодавця не є поважною причиною пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини та ототожнення цього факту із об'єктивними, непереборними або істотними труднощами у поданні цієї заяви.

Враховуючи зазначене, Верховний Суд вважає необхідним відступити від зазначеного висновку щодо застосування частини третьої статті 1272 ЦК України у контексті добросовісної необізнаності спадкоємця про смерть спадкодавця, викладеного у постановах Верховного Суду від 01 червня 2022 року у справі № 148/1805/20, від 21 квітня 2022 року у справі № 296/12109/18, від 12 квітня 2021 року у справі № 589/1863/13-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 638/17145/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 750/262/20, від 25 квітня 2019 року у справі № 761/794/15-ц, від 13 грудня 2018 року у справі № 459/295/16-ц. 

ВИСНОВОК: Незнання спадкоємцем про факт смерті спадкодавця, у тому числі через приховування цього факта від спадкоємця іншими спадкоємцями, може бути поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини, якщо цей необізнаний спадкоємець діє добросовісно та з моменту отримання інформації про смерть спадкодавця у розумні строки (які не повинні перевищувати шести місяців) звертається до суду з позовом про визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Право кредитора спадкодавця на звернення із заявою про визнання спадщини відумерлою»

 

 

 

Теги: спадщина, спадкоємці спадкодавця, вимоги до спадкоємців, перехід боргів у спадщину, вимагання повернення боргу, кредитор, боржник, строк прийняття спадщини, позовна давність, відкриття спадщини, свідоцтво про спадщину, судова практика, Адвокат Морозов

Заміна боржника-фізособи його спадкоємцем у виконавчому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Заміна боржника-фізособи його спадкоємцем у виконавчому провадженні та строки і межа для пред’явлення кредиторських вимог

11 жовтня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 523/2357/20, провадження № 14-11цс22 (ЄДРСРУ № 114757808) досліджував питання щодо застосування положень статей 1281 та 1282 ЦК України на стадії примусового виконання рішення суду.

У статті 1281 ЦК України було передбачено, що спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Оскільки зі смертю боржника його грошові зобов`язання включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов`язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права) за основним і додатковим зобов`язаннями, а також припинення таких зобов`язань (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 57-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39), від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункти 99-100)).

Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)).

Невизначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109)).

 

Матеріал по темі: «Перехід боргів у спадщину та строки пред’явлення кредиторських вимог»

 

 

Теги: спадщина, спадкоємці спадкодавця, вимоги до спадкоємців, перехід боргів у спадщину, вимагання повернення боргу, кредитор, боржник, строк прийняття спадщини, позовна давність, відкриття спадщини, свідоцтво про спадщину, судова практика, Адвокат Морозов

Розірвання спадкового договору у разі невиконання набувачем його умов

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки

15 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 699/396/21, провадження № 61-3953св22 (ЄДРСРУ № 109018910) досліджував питання щодо розірвання спадкового договору у разі невиконання набувачем його умов.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Практика застосування Верховним Судом частини другої статті 651 та частини першої статті 1308 ЦК України у подібних правовідносинах є поширеною та викладена у постановах Верховного Суду від16 червня 2020 року у справі № 280/1356/16-ц, від 07 квітня 2021 року у справі № 280/1380/17, від12 травня 2021 року у справі № 460/1496/14-ц, від 03 вересня 2021 року у справі № 263/16438/19, від 01 листопада 2021 року у справі № 639/6326/19, від 10 листопада 2021 року у справі № 643/4873/20.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом, чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Відповідно до статті 1302 ЦК України за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов`язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.

Згідно зі статтею 1305 ЦК України набувач у спадковому договорі може бути зобов`язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.

Відповідно до статті 1308 ЦК України спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. За змістом цього правила інші особи, у тому числі спадкоємці відчужувача, не можуть пред`являти вимоги про розірвання спадкового договору.

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша, друга статті 614 ЦК України).

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що спадковий договір є нерозривно пов`язаний з його сторонами. ЦК України надає останнім право заявляти у суді вимоги про дострокове розірвання договору. Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру (див. постанову Верховного Суду від 08 липня 2022 року у справі № 761/2536/18 (провадження № 61-11690св21 (ЄДРСРУ № 105148861) та від 07 грудня 2022 року у справі № 757/4675/20-ц, провадження № 61-19992св21 (ЄДРСРУ № 108262067).

ВИСНОВОК: Відчужувач має право заявляти позов про розірвання спадкового договору, якщо набувач не виконує або виконує неналежним чином покладені на нього обов`язки щодо здійснення дій майнового або немайнового характеру.

В той же час спадковий договір може бути розірвано судом і на вимогу набувача, зокрема  у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.  

        

Матеріал по темі: «Перехід боргів у спадщину та строки пред’явлення кредиторських вимог»

 

 

 

Теги: спадщина, спадкоємці спадкодавця, вимоги до спадкоємців, перехід боргів у спадщину, спадковий договір, вимагання повернення боргу, кредитор, боржник, строк прийняття спадщини, позовна давність, відкриття спадщини, свідоцтво про спадщину, судова практика, Адвокат Морозов