Арешт майна боржника з метою забезпечення належного стягнення аліментів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Арешт на майна боржника з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів

29 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 645/2710/17, провадження № 61-12783св23 (ЄДРСРУ № 116606818) досліджував питання щодо накладення арешту на майна боржника з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів.

Згідно зі статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства є обов`язковість рішень суду.

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

Відповідно до пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема погашення заборгованості зі сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

(!!!) Забезпечення виконання рішення, яким передбачено стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів, має бути реальним, а не декларативним.

Саме на боржнику лежить тягар доведення, що виконання рішення зі сплати аліментів забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника.

Сплата у певний період заявником аліментів після того, як він допустив наявність заборгованості, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від  28  квітня 2021 року у справі № 577/4889/19 (провадження № 61-5670св20), від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16-ц, від 20 грудня 2021 року у справі № 646/7134/19, від 23 вересня 2022 року у справі № 554/1119/21 (ЄДРСРУ № 106506794). 

Доводи, щодо своєчасної сплати аліментів з початку їх нарахування по теперішній час колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сама по собі сплата певний період заявником аліментів після того, як він допустив виникнення заборгованості в істотному розмірі, не свідчить про те, що виконання рішення є забезпеченим в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника у розумінні пункту 7 частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII. Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 490/6309/16-ц (провадження №61-473св21). 

ВИСНОВОК: Отже, незняття державним виконавцем арешту з майна боржника з метою забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення аліментів на дитину не свідчить про порушення державним виконавцем вимог Закону України «Про виконавче провадження», якщо останньому не надано належні докази або повного виконання судового рішення або докази, що виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб.

 

 

Матеріал по темі: «Строк на оскарження рішення та дії посадових осіб виконавчої служби»

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Матеріально-правові та процесуально-правові підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню

21 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 824/2/22, провадження № 61-11769ав23 (ЄДРСРУ № 115860052) досліджував питання щодо підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Згідно з частинами першою, другою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або  з інших причин.

Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до пункту 5 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження.

(!!!) Підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, можна поділити на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.

Процесуально-правовими підставами для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, є обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання.

До матеріально-правових підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, можна віднести ті обставини, що свідчать про припинення обов`язку боржника з передбачених законом підстав.

Разом з цим законодавець не дав чіткого визначення «інших причин» для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у частині другій статті 432 ЦПК України. При цьому словосполучення «або з інших причин» не стосується припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню, а є іншими причинами, наприклад: в апеляційному чи касаційному порядку скасовано або змінено рішення суду, або ж у зв`язку з нововиявленими обставинами, а виконавчий лист ще не виконаний.

Отже, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом статті 432 ЦПК України, не є вичерпними, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.

Загальні підстави припинення цивільно-правових зобов`язань містяться у главі  50 розділу І книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року  у справі № 824/2/22 (провадження № 61-9190ав22).

Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року   у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року  у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22, які підтримані в постанові Верховного Суду від 09.02.2023 у справі № 824/85/21.

ВИСНОВОК: У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження рішення ДВС по виконанню вироку в частині конфіскації майна»

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження рішення ДВС по виконанню вироку в частині конфіскації майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби по виконавчому листу, що  був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна

13 грудня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 357/2157/23, провадження № 61-11393св23 (ЄДРСРУ № 115680966) досліджував питання щодо оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби по виконавчому листу, що  був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна.

Питання про конфіскацію майна вирішується у порядку, встановленому КПК України та Кримінально-виконавчим кодексом України (далі - КВК України).

Згідно з частиною другою статті 52 Кримінального кодексу України (далі - КК України) додатковим покараннями є, зокрема, конфіскація майна.

Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина перша статті 59 КК України).

Статтею 48 КВК України передбачено, суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання Державній виконавчій службі, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється Державною виконавчою службою за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Конфіскації підлягає майно, що є у власності засудженого. Спори, пов`язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом (частини перша, третя статті 49 КВК України).

Порядок судового оскарження урегульовано Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), відповідно до частини першої статті 1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Тому необхідно розрізняти випадки звернення до суду зі скаргою в порядку судового контролю за виконанням судових рішень (рішень, ухвал, постанов судів різних юрисдикцій) та в порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби при виконанні рішень інших органів (постанов, наказів, ухвал та інших документів), які є виконавчими документами і підлягають примусовому виконанню відповідно до статті 3 Закону № 1404-VIII.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

(!!!) Враховуючи, що виконавчий лист був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна, а не на виконання судового рішення у цивільній справі, тому вимоги не можуть бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові  від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження№ 14-479цс19).

Статтею 537 КПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду зі скаргою) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.

Крім того, положеннями КПК України (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною першою статті 287 КАС України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

ВИСНОВОК: Отже, оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби по виконавчому листу, що  був виданий на виконання вироку в частині конфіскації майна відбувається до адміністративного суду.

 

Матеріал по темі: «Статус виконавчого провадження при частковій зміні виконавчого документа»

 

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника та вплив процедур банкрутства на виконавче провадження 

05 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/2199/20 (905/1152/16) досліджував питання щодо особливостей повернення стягувачу виконавчого документа в процедурі банкрутства боржника та вплив процедур банкрутства на виконавче провадження 

Суть справи: Стягувач звернувся до виконавчої служби із заявою про повернення йому виконавчого документу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", але отримав відмову на підставі того, що існує заборона вчиняти виконавчі дії до закінчення строку дії обставин, які зумовили зупинення виконавчого провадження. 

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Тобто, стягувач, на власний розсуд має право як пред`явити виконавчий документ для примусового виконання (п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження") в межах встановленого законом строку, так і наділений правом просити повернути виконавчий документ за свою заявою, якому кореспондується обов`язок виконавця його повернути .

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених статтею 37 Закону України "Про виконавче провадження", не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (частина п`ята статті 37 Закону України "Про виконавче провадження"). 

У постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 29.10.2020 у справі №    916/922/16 наведено висновок про те, що чинна редакція Закону України "Про виконавче провадження" жодним чином не пов`язує повернення виконавчого документа стягувачу та закінчення виконавчого провадження з процедурами банкрутства боржника. 

(!!!) Вплив процедур банкрутства на виконавче провадження виявляється у таких процесуальних діях: 

1) виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо боржника визнано банкрутом (пункт 3 частини четвертої статті 4 цього Закону); 

2) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію, запровадженого господарським судом. Виконавець не зупиняє вчинення виконавчих дій у разі перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) (пункт 4 частини першої статті 34 цього Закону); 

3) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі затвердження плану санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо стягувач включений до плану санації (пункт 8 частини першої статті 34 цього Закону). 

Верховний Суд дійшов висновку, що повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою, є його безумовним правом, яке лежить у межах власного розсуду кредитора щодо розпорядження своїми правами та можливість здійснення якого не перебуває у залежності від стану виконавчого провадження. 

Разом з тим, на думку колегії суддів, повернення виконавчого документа не є в розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання рішення, оскільки не передбачає вчинення виконавцем "активних" виконавчих дій з метою задоволення вимог стягувача. 

Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" не матиме наслідком зловживання стягувачем своїми правами відносно боржника шляхом пред`явлення наказу до виконання, наприклад, іншому виконавцю, оскільки (1) виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, якщо боржника визнано банкрутом (п. 3 ч. 4 ст. 4) або (2) виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі відкриття господарським судом провадження у справі про банкрутство боржника, якщо відповідно до закону на вимогу стягувача поширюється дія мораторію (п. 4 ч. 1 ст. 34). 

При цьому права боржника, у такому випадку захищені також нормами законодавства про банкрутство. 

Так, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, який вводиться одночасно з відкриттям провадження у справі про банкрутство, забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, у тому числі на предмет застави, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум (у тому числі одержаних від продажу майна боржника), перебування майна на стадії продажу з моменту оприлюднення інформації про продаж, а також у разі виконання рішень у немайнових спорах (ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства). 

Разом з тим, за висновком колегії суддів, повернення виконавчого документа не є в розумінні статті 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходом примусового виконання рішення, оскільки не має на увазі вчинення виконавцем "активних" виконавчих дій з метою задоволення вимог стягувача. 

ВИСНОВОК: Повернення стягувачу виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" не ставиться в залежність від стану виконавчого провадження та є безумовним правом стягувача, отже  така заява стягувача має бути задоволена, а виконавчий документ - повернутий.

 

 

Матеріал по темі: «Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на оскарження судового рішення»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на оскарження судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Статус виконавчого провадження під час поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення на підставі якого видано виконавчий документ

18 серпня 2023 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/90/22 (ЄДРСРУ № 112967145) досліджував питання щодо статусу виконавчого провадження під час поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення на підставі якого видано виконавчий документ.

Неоднозначність у застосуванні норм ГПК та Закону № 1404-VIII, для вирішення якої слід вдатися до аналізу положень, які регламентують дії виконавця під час здійснення виконавчого провадження, а також визначають права та обов`язки учасників виконавчого провадження.

Так, за статтею 38 Закону № 1404-VIII виконавче провадження зупиняється виконавцем у разі поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню). Про зупинення виконавчого провадження виконавець виносить постанову не пізніше наступного робочого дня з дня отримання судового рішення.

Також за частиною четвертою статті Закону № 1404-VIII сторони зобов`язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов`язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.

Звідси Верховний Суд висновує, що у випадку, коли виконавець відкрив виконавче провадження, діючи у відповідності до вимог законодавства та Інструкції, на підставі виконавчого документа, що містив вказівку про набрання чинності рішенням суду, та за відсутності інших документальних даних, що у належному порядку спростовують таку вказівку, то у випадку поновлення судом строку подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, або прийняття такої апеляційної скарги до розгляду виконавець зупиняє розпочате виконавче провадження. Підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження в такому разі відсутні.

У разі, коли за наслідками апеляційного перегляду апеляційний суд залишить рішення без змін, виконавче провадження поновлюється.

В іншому випадку виконавче провадження підлягає закінченню на підставі пункту 5 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII, а стягнуті на його виконання суми - поверненню в порядку повороту виконання судового рішення.

ВИСНОВОК: У випадку поновлення строку або апеляційного оскарження судового рішення в рамках якого видано виконавчий документ, то підстави для скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відсутні:

1) судове рішення без змін – виконавче провадження поновлюється;

2) скасування рішення – повернення сторін в порядку повороту виконання судового рішення.

 

Матеріал по темі: «Контроль за виконанням судового рішення шляхом ухвалення іншого рішення»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Підсудність спору по виконавчому провадженні яке виведене зі зведеного

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційна підсудність спору по оскарженню дій виконавця у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження

05 квітня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 161/7095/21, провадження № 61-14587св21 (ЄДРСРУ № 110054875) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності  по оскарженню дій виконавця у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У разі оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення при виконанні рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, таку скаргу розглядає відповідний суд, який ухвалив таке рішення за правилами цивільного судочинства.

Згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

(!!!) Законодавством України не врегульовано порядок розгляду скарг на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Відповідно до частини п`ятої статті 287 КАС України адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Тобто, частина п`ята статті 287 КАС України встановлено загальне правило оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС щодо виконання ними рішень до того суду, який ухвалив вказане рішення, якщо таке виконання не обтяжене об`єднанням з виконанням рішень, ухвалених судами за правилами іншої юрисдикції.

Оскільки чинним законодавством не врегульовано порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС або приватного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій, в такому випадку потрібно застосовувати частину першу статті 287 КАС України і вказані справи належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Подібний правовий висновок викладено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, від 17 жовтня 2018 року у справах № 927/395/13, № 5028/16/2/2012, від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17, від 13 лютого 2019   року у справі № 808/2265/16.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження № 12-41гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що для визначення предметної юрисдикції, зокрема й стосовно судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця, вирішальне значення має суть оспорюваних дій.

Так, оскаржувані судові рішення, якими закрито провадження за скаргою на дії державного виконавця, мотивовано тим, що стягувач оскаржує дії державного виконавця під час виконання зведеного виконавчого провадження, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

Однак суди попередніх інстанцій не взяли до уваги те, що предмет скарги на дії державного виконавця (тобто суть оскаржуваних дій) стосується правомірності повернення виконавчого документа стягувачу в межах виконавчого провадження, яке станом на момент вчинення оскаржуваних дій вже було виведено зі зведеного виконавчого провадження.

Будь-які дії в межах зведеного виконавчого провадження чи дії державного виконавця стосовно виведення виконавчого провадження зі зведеного виконавчого провадження не оскаржуються. Тобто скарга не стосується судового оскарження дій зазначеного державного виконавця під час виконання ним зведеного виконавчого провадження.

Отже, скарга щодо винесення державним виконавцем постанови про повернення йому (стягувачу) виконавчого документа у виконавчому провадженні у цій справі повинна розглядатися судом, який видав виконавчий документ, у передбаченому ЦПК України порядку, тобто в межах цієї справи за правилами цивільного судочинства.

Суди попередніх інстанцій застосували правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 906/530/17, в яких оскаржувані виконавчі дії вчинялися на виконання зведеного виконавчого провадження та обрахування виконавчого збору відповідно, що унеможливлює розгляд цих справ у порядку цивільного судочинства.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц (провадження № 14-19цс18), з урахуванням уточнення, висновку, викладеного у пункті 80 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18), зазначено, що: «при виконанні судових рішень діє правило існування одного виконавчого провадження про примусове виконання щодо одного боржника, незалежно від кількості судових рішень та юрисдикції, у яких вказані рішення, що підлягають примусовому виконанню, були ухвалені, та кількості стягувачів. Також існує лише одна підстава для виведення виконавчого документа зі зведеного виконавчого провадження - це наявність підстав для завершення виконавчого провадження. При цьому таким правом наділений лише виконавець, який ухвалює відповідну постанову, що є його дискреційним повноваженням

Але висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 908/595/18 (провадження № 12-41гс19), передбачають, що оскільки предмет скарги стосується оскарження дій державного виконавця саме з повернення виконавчого документа у виконавчому провадженні, яке виведене зі зведеного виконавчого провадження, то вона підлягає розгляду за правилами господарського (цивільного) судочинства.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи при оскаржені рішень виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Бездіяльність виконавця по виявленню майна та коштів боржника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Оскарження бездіяльності приватного/державного виконавця по виявленню майна та коштів боржника

27 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 904/817/20 (ЄДРСРУ № 109897998) досліджував питання щодо оскарженні бездіяльності виконавця у виявленні майна та коштів боржника.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Відповідно до положень Закону України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 901/2028/13 та від 14.06.2018 у справі № 922/4575/16.

За приписами ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до частини 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично, а не одноразово. При цьому сам факт здійснення окремих дій щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин того, що виконавцем проводилася перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою частиною 8 статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", не свідчить про належне виконання виконавцем своїх обов`язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі №911/4670/13, від 19.08.2019 у справі № 913/438/16 від 18.07.2018 у справі № 915/1294/13, від 23.08.2018 у справі № 911/167/17.

Висновок щодо безрезультатності або неможливості розшуку боржника, майна боржника може бути обґрунтованим лише тоді, коли виконавець, повністю реалізував надані йому права, застосував усі можливі (передбачені законом) заходи для досягнення необхідного позитивного результату.

Такі правові висновки викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/25970/14, від 02.12.2020 у справі №911/4670/13.

З аналізу положень статі 74 Закону України «Про виконавче провадження» випливає, що перевірка виконавчого провадження як форма контролю за рішеннями, діями державного виконавця під час виконання рішень, в обов`язковому порядку проводиться у випадку надходження скарги стягувача та інших учасників виконавчого провадження (крім боржника) або в разі виявлення відповідних порушень керівником вищого органу державної виконавчої служби. Начальник відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, може також з власної ініціативи провести перевірку виконавчого провадження.

Бездіяльність державного виконавця вбачається також у не надані  відповіді на заяви та скарги стягувача. Аналогічні висновки були зроблені Верховним Судом в постанові від 22.04.2021 у справі №916/5148/14.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Відповідно до наведеного положення у разі визнання оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності неправомірними суд в обов`язковому порядку зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця певним чином усунути порушення (07 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/13085/14-ц, провадження № 61-12576св19 (ЄДРСРУ № 98482976).

Отже, зобов`язання державного виконавця усунути порушення не є порушенням принципу дискреційних повноважень. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 591/5935/17 (провадження № 11-951апп19) суд погодився з рішеннями судів попередніх інстанцій про зобов`язання суб`єкта владних повноважень ухвалити певне рішення та вчинити певні дії.

ВИСНОВОК: Періодичність перевірок щодо виявлення майна та коштів боржника чітко визначено Законом України "Про виконавче провадження" і такі перевірки мають вчинятися виконавцем систематично, а не одноразово, а у випадку їх не проведення бездіяльність виконавця необхідно оскаржувати.

 

Матеріал по темі: «Підсудність справи при оскаржені рішень виконавця в рамках зведеного виконавчого провадження»

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов