Витребування в суд завіреного плану-графіка податкових перевірок

Адвокат Морозов (судовий захист)

Якщо при оскарженні наказу на податкову перевірку в суд неподано належним чином завіреного плану-графіка перевірок, а подано лише титульну сторінку та витяг – податкова перевірка протиправна.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Відповідно до статті 77 Податкового кодексу України документальні планові перевірки повинні бути передбачені у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

До плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний.

Платники податків із незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше ніж раз на три календарні роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарні роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Так, наказом Міністерства фінансів України від 02 червня 2015 року №524 затверджений Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків.

Тобто, план-графік проведення планових документальних перевірок складається контролюючим органом з метою попередження платників податків про проведення такої перевірки та визначення орієнтовного предмету перевірки.

В той же час, визначення конкретної мети та періоду, за який буде проведено перевірку, та ін. обов'язкові умови визначаються в наказах про проведення планових документальних перевірок (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року у справі № 822/1138/17, адміністративне провадження №К/9901/40104/18, ЄДРСРУ № 74871095)

26 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 821/590/17, адміністративне провадження №К/9901/30983/18 (ЄДРСРУ № 74992501) досліджував питання проведення планової перевірки відповідно до вимог плану -графіка.

Суд вказав, що пунктом 77.1 статті 77 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) також передбачено, що документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Відповідно до пункту 77.2 статті 77 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи.

Порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

З метою забезпечення єдиного підходу до формування щоквартального плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 № 524 затверджено 

Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків.

Згідно з пунктом 4 розділу І цього Порядку (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до плану-графіка відбираються платники податків відповідно до вимог статті 77 Податкового кодексу України.

(!!!) За правилами пункту 5 Порядку формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015 № 524 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) план-графік складається із планів-графіків територіальних органів державної фіскальної служби та затверджується Головою Державної фіскальної служби.

Затверджений план-графік є обов'язковим для виконання всіма підрозділами територіальних органів державної фіскальної служби.

Системний аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що  формування та затвердження плану-графіка і відбір платників податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, здійснюється Державною фіскальною службою України, а затверджений план-графік є обов'язковим до виконання управлінням ДФС.

Утім, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, відповідачем на неодноразові ухвали окружного адміністративного суду щодо витребування належним чином завіреного плану-графіка перевірок на відповідний рік, подано лише титульну сторінку плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків та витяг з плану-графіка проведення документальних перевірок, який оформлений неналежним чином, зокрема, не зазначено якою посадовою особою підписаний та якою установою складений (Державною фіскальною службою України або Головним управлінням ДФС у області).

За таких обставин, судові інстанції дійшли цілком об'єктивного висновку про непідтвердження відповідачем допустимими доказами факту включення Товариства до плану-графіка проведення планових перевірок та, як наслідок, протиправність оспорюваного наказу про проведення документальної планової виїзної перевірки позивача.

Між тим, у іншій справі № 819/1775/17, адміністративне провадження №К/9901/49895/18 (ЄДРСРУ № 74870729) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказує, що невідповідність місяцю початку проведення перевірки у другому наказі (серпень) із планом-графіком (липень) не може свідчити про протиправність наказу з огляду на те, що проведення перевірки заплановано у третьому кварталі 2017 року, на який припадає і серпень місяць.

Матеріал по темі: «Акція від ДФС: знайди себе в списках на податкову перевірку»

ТЕГИ: податкові перевірки, документальна планова перевірка, план-графік проведення документальних планових перевірок платників податків на 2018 рік, акт перевірки, заперечення на акт перевірки, не допуск перевіряючих, Адвокат Морозов

Камеральна та документальна перевірка: підміна понять

Адвокат Морозов (судовий захист)

Під час проведення камеральної перевірки (в редакції, яка діяла до 01 січня 2017 року) не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком, а документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші.

26 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  № 826/18513/16, адміністративне провадження №К/9901/48976/18, К/9901/48478/18 (ЄДРСРУ № 74992481) досліджував питання щодо правомірності проведення камеральної перевірки.

Суд вказав, що за змістом статей 54, 58 Податкового кодексу України підставою для винесення податкового повідомлення-рішення є акти перевірок податкового органу, у яких зафіксовані порушення податкового законодавства.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Камеральну перевірку, яка стала підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем проведено у червні 2016 року.

Згідно з положеннями підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин, камеральною перевірка це перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Згідно підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

ВАЖЛИВО: Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 ПК України про проведення документальної позапланової перевірки керівник контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Статтею 79 ПК України визначено особливості проведення документальної невиїзної перевірки.

Зокрема, пунктом 79.1 статті 79 ПК України визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. 

Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

За правилами пункту 79.2 статті 79 ПК України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

При цьому, незважаючи на проголошену пунктом 79.3 статті 79 ПК України необов'язковість присутності платника податків під час проведення документальних невиїзних перевірок, останній має право бути присутнім, що також узгоджується із приписами підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 ПК України.

Сам вид перевірки (позапланова невиїзна), без надання платнику податків права на подання відповідних пояснень та документів, що стосуються предмету перевірки, позбавляє контролюючий орган можливості об'єктивно здійснити аналіз законності діяльності такого платника й дійти обґрунтованих висновків стосовно податкового правопорушення.

Отже, з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку.

Невиконання вимог пункту 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої, а саме - компетенції у податкового органу на прийняття акту індивідуальної дії (податкового повідомлення-рішення).

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду України у постанові від 27 січня 2015 року (справа №21-425а14), а також Верховного Суду у постановах від 06 лютого 2018 року (справа №802/1241/17-а) та від 21 лютого 2018 року (справа №821/371/17).

Таким чином, при вирішенні даної справи необхідним є дослідження обставин щодо ознайомлення платника податків у встановлений законом спосіб з наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення перевірки до її початку, що дозволить встановити правомірність здійсненого відповідачем позапланового контрольного заходу й, відповідно, наявність правових наслідків такого (Правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року у справі № 819/1355/17,адміністративне провадження №К/9901/49625/18 (ЄДРСРУ № 74946905).

Між тим, 21 грудня 2016 року Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні» від № 1797-VIII (далі - Закон № 1797-VIII) змінено редакцію підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України та розширено предмет камеральної перевірки шляхом включення до нього питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання.

(!!!) Протягом 2016 року, до внесення відповідних змін до Податкового кодексу України на підставі Закону № 1797-VIII, які набули чинності з 01 січня 2017 року, питання своєчасності та повноти сплати податків перевірялися податковим органом лише в межах проведення документальної перевірки.

ВИСНОВОК: Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що під час проведення камеральної перевірки (в редакції, яка діяла до 01 січня 2017 року) не можуть перевірятися інші питання, крім перевірки податкової звітності суцільним рядком. Документами, що мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. Якщо ж під час проведення камеральної перевірки виявлено порушення податкового законодавства, податковий орган має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку платника податків.

Зазначене також вказано у постанові  Верховного Суду від 31.01.2018 року у справі № 804/5957/16, провадження № К/9901/4034/17  (ЄДРСРУ № 72065330).

Тобто, протиправність проведення камеральної перевірки висновки якої безпідставно покладені в основу прийняття спірного податкового повідомлення-рішення, обумовлює безпідставність визначення податкового правопорушення і, як наслідок цього, безпідставність застосування штрафу.

Аналогічне положення міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 червня 2018 року, справа № 826/778/17, адміністративне провадження №К/9901/47239/18, ЄДРСРУ № 74991924.

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДФС, судова практика, Адвокат Морозов

Теги: #камеральна, #документальна, #податковіперевірки, #податковеповідомлення-рішення, #Актперевірки, #наказ, #платникподатків, #контролюючийорган, #ДФС, #судовапрактика, #АдвокатМорозов

Звільнення спрощенця від сплати земельного податку: умови та судова практика

Адвокат Морозов (судовий захист)

Звільнення платника податку на спрощеній системі оподаткування від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку). Судова практика Верховного суду.

Відповідно до постанов Верховного суду, а саме: від 26 червня 2018 року у справі № 826/10930/13-а, адміністративне провадження №К/9901/445/18 (ЄДРСРУ № 74941872), від 13 червня 2018 року у справі № 826/14615/16, адміністративне провадження № К/9901/6226/18 (ЄДРСРУ № 74785055),  від 12 червня 2018 року справі № 826/18434/15, адміністративне провадження №К/9901/26942/18 (ЄДРСРУ № 74649138) та інших підтримана правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24.11.2015 р. (справа №826/14703/13-а): «Правове відношення між власністю на земельну ділянку чи користування нею та обов'язком сплати земельного податку не припиняється у разі набуття власником чи користувачем земельної ділянки статусу суб'єкта господарювання та обрання ним виду економічної діяльності і системи оподаткування, які не передбачають використання земельної ділянки в господарській діяльності. Тобто з набуттям ознак (якості) суб'єкта господарювання фізична особа, яка ним стала, не перестає бути власником чи користувачем земельної ділянки і не звільняється від обов'язку сплати земельного податку».

Разом з тим, 26 червня 2018 року в рамках справи № 826/18899/16, адміністративне провадження № К/9901/49214/18 (ЄДРСРУ № 74989031) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зробив протилежний висновок та назвав умови коли пільга повинна бути застосована.

Суд вказав, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач у справі зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності - фізична особа, а відповідно до копії витягу з реєстру платників єдиного податку, перебуває на спрощеній системі оподаткування та сплачує єдиний податок.

В квітні 2016 року податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб.

Підпунктами 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Згідно з пунктом 287.8 статті 287 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Враховуючи, що позивач у справі є власником нежилого приміщення у багатоквартирному будинку, податок необхідно сплачувати з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

ВАЖЛИВО: Спірним є питання застосування положень підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України щодо звільнення позивача від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 Податкового кодексу України особливості справляння податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Відповідно до пункту 291.2 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.

(!!!) Підпункт 4 пункту 297.1 статті 297 Податкового кодексу України передбачає, що платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку), крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються платниками єдиного податку першої - третьої груп для провадження господарської діяльності та платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.

ВИСНОВОК: Відтак, наявність двох умов надання пільги, а саме: 1) використання позивачем власного нежилого приміщення у своїй господарській діяльності та 2) наявність у нього статусу платника єдиного податку третьої групи, обумовлює звільнення його від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з податку на майно (в частині земельного податку).

Теги: земельний податок, орендна плата, пільги, звільнення від сплати земельного податку,  статус платника єдиного податку третьої групи, спрощене оподаткування, використання майна у господарській діяльності, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Апеляційне провадження на ухвали слідчих суддів про проведення перевірок

Адвокат Морозов (судовий захист)

Апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Згідно з ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Так, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справах № 243/6674/17 та № 237/1459/17, предметом перегляду яких також були ухвали апеляційних судів, постановлені у порядку ч. 4 ст.399 КПК, про відмову у відкритті провадження за апеляційними скаргами на рішення слідчого судді про призначення позапланової документальної перевірки, зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з правовим висновком Верховного Суду України від 12 жовтня 2017 року № 5-142кс(15)17 і не вбачає підстав для відходу від такої судової практики, а також вважає, що у разі прийняття слідчим суддею рішення про надання дозволу на проведення позапланової перевірки, яке не передбачено КПК, апеляційному суду під час вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою на це рішення слід керуватися положенням ч. 6 ст. 9 КПК щодо застосування загальних засад кримінального провадження, визначених ч. 1 ст. 7 КПК, до яких, зокрема, належить забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності (п. 17 ч. 1 ст. 7, ст. 24КПК).

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду висловила  правовий висновок, згідно з яким апеляційні суди зобов'язані відкривати апеляційне провадження за скаргами на ухвали слідчих суддів про надання дозволу на проведення позапланових перевірок (Постанова Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 18 червня 2018 року у справі № 761/30429/17, провадження № 51-1331зпв18, ЄДРСРУ № 74842767).

Потрібно також враховувати, що за відсутності у слідчого судді повноважень на розгляд клопотання прокурора про проведення позапланової виїзної ревізії, а також за відсутності встановленого нормами КПК України порядку розгляду такого клопотання, вказане клопотання не може бути розглянуте слідчим суддею по суті (Апеляційний суд м. Києва від 06 червня 2018 року у справі №  № 757/9578/18-к, ЄДРСРУ № 74630510).

Матеріал по темі: «Дозвіл слідчого судді на проведення позапланових податкових перевірок»

Теги: податкова перевірка, слідчий суддя, клопотання слідчого, прокурора, призначення позапланової перевірки, дотримання податкового, валютного законодавства, оскарження ухвали слідчого судді, судова практика, Адвокат Морозов

Юрисдикційна підсудність щодо оскарження дій виконавчої служби

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикційний порядок оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій.

06 червня 2018 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи  № 921/16/14-г/15, провадження № 12-93гс18 (ЄДРСРУ № 74660021) та справи № 127/9870/16-ц, провадження № 14-166цс18 (ЄДРСРУ № 74777526) досліджувала питання юрисдикційної підсудності справ щодо оскарження рішень державної виконавчої служби.

Суд вказав, що відповідно до ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У п. 9 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (далі - Конвенція).

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Процесуальне законодавство встановлює, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (стаття 339, частина перша статті 340 цього Кодексу відповідно).

(!!!) Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення скаржника до суду зі скаргою) учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. Аналогічну норму закріплено в частині першій статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду.

Крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження», згідно із частиною першою статті 74 якого рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

ВАЖЛИВО:  Водночас частиною другою статті 74 зазначеного Закону передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З наведених норм права вбачається, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини другої статті 74 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Ураховуючи наведене, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного нормами процесуального законодавства, Закон України «Про виконавче провадження» встановлює спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

ВИСНОВОК: Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи:

•    з приводу оскарження постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору;
•   витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу,  прийнятих  у  виконавчих  провадженнях  щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від  того, яким  органом, утому числі судом якої юрисдикції, вони видані;
•   до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під  час  примусового  виконання  постанов  державного виконавця  про стягнення виконавчого збору,  витрат,  пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і  накладенням  штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

Матеріал по темі: «Боротьба юрисдикцій: виконавчий збір – підсудність спору?»

Теги: оскарження рішень державного виконавця, стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій, підсудність спору, юрисдикційна підсудність оскарження, виконавче провадження, боржник, стягувач, сторона виконавчого провадження, судова практика, Адвокат Морозов

Кримінальне провадження відносно контрагента платника податків

Адвокат Морозов (судовий захист)

У податкових спорах, кримінальне провадження відносно контрагента платника податків буде належним доказом, лише якщо буде наявний вирок суду по взаємовідносинам сторін.

19 червня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 806/4988/13-а, адміністративне провадження №К/9901/3749/18 (ЄДРСРУ № 74768444) проводив аналіз реальності господарської діяльності в призмі порушеної кримінальної справи відносно контрагента платника податків.

Суд вказав, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

(!!!) Суд підкреслив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

Необхідно підкреслити, що у разі, коли первинні бухгалтерські документи вилучені правоохоронними органами податковий орган має право вжити заходи для доступу до вилучених документів, які були підставою для формування показників податкової звітності платника податків, який перевіряється. Отже, на податковий орган покладається обов'язок під час перевірки вживати заходи щодо витребування первинних документів у разі їх вилучення правоохоронними органами та перенести термін проведення перевірки до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них (Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 червня 2018 року у справі № 815/7485/16, адміністративне провадження № К/9901/41997/18 (ЄДРСРУ № 74718356).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту ч.  1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Судами також обґрунтовано відхиллено посилання контролюючого органу на наявність порушеної кримінальної справи відносно контрагента за фактом створення фіктивного підприємства (ст. 205 Кримінального кодексу України), оскільки будь яких доказів в підтвердження такого доводу відповідачем надано не було, як не було надано і відповідного вироку по такій справі. Крім того, як зазначено судом першої інстанції в ході судового розгляду справи представником відповідача було повідомлено про закриття такого кримінального провадження.

ВАЖЛИВО: Посилання контролюючого органу на наявність акту про неможливість проведення зустрічної звірки контрагента  по ланцюгу постачання, а також на податкову інформацію, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно такого контрагента, як критерії оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними оскільки, під час складення акту про неможливість проведення звірки будь - які первинні документи платника податків не використовувались та не аналізувались, а отже оформлення вказаного акту з відображенням в ньому окремих відомостей, не відповідають критерію юридичної значимості, як не відповідає такому критерію і інформація з інформаційно - аналітичних баз контролюючих органів, оскільки така також не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, а отже не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Позиція Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 червня 2018 року у справі № 826/7180/14, адміністративне провадження №К/9901/4481/18 (ЄДРСРУ № 74768404) передбачає, що контролюючий орган має право вчиняти дії щодо проведення зустрічних звірок та оформляти їх результати відповідними довідками (у разі проведення зустрічної звірки) чи актами (у разі неможливість проведення зустрічної звірки). Дії по проведенню зустрічних звірок є частиною процесу реалізації контролюючим органом повноважень, наданих йому чинним законодавством. Проведення зустрічних звірок є лише процедурним заходом зі збору контролюючим органом інформації щодо дотримання платником податкового законодавства у рамках податкового контролю.

(!!!) Дії фахівців контролюючого органу, які мали наслідком оформлення акту про неможливість проведення зустрічної звірки не створюють будь-яких правових наслідків.

Проведення зустрічної звірки може розглядатися як юридичний факт, який впливає на законні інтереси платника податків виключно у випадку коли дані, отримані за результатами проведення зустрічних звірок, можуть бути використані контролюючим органом як інформація про можливі порушення платником податків вимог податкового законодавства. Відповідна обставина, у свою чергу, згідно з пп.  78.1.1 пп. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України є підставою для призначення податкової перевірки.

Контролюючий орган має право в довідках чи актах, за результатами зустрічної звірки, зазначати дані про проведений аналіз наявної в органі ДПС інформації та її документального підтвердження, а також у разі наявності зазначати й іншу інформацію, що має відношення до питань запиту і може бути використана органом-ініціатором при перевірці, зокрема і щодо проведення аналізу господарської діяльності та аналізу укладених правочинів суб'єктом господарювання.

ВАЖЛИВО: Висновки, викладені у вказаних довідках чи актах, є відображенням дій податкових інспекторів та не відповідають критерію юридичної значимості, не створюють для платника жодних правових наслідків у вигляді виникнення, зміни або припинення його прав та не породжують для нього будь-яких обов'язків.

Окремо необхідно вказати, що відсутність відповідного рішення суду в кримінальній справі не дає підстав органу податкової служби для прийняття податкового повідомлення-рішення про визначення грошового зобов'язання платнику податків за результатами перевірки, призначеної в рамках кримінальної справи.

Зазначена правова позиція відповідає висновкам, викладеним Верховним Судом України у постанові від 17.11.2015 у справі № 2а/3264/11/1070.

ВИСНОВОК: Все вище перелічене в черговий раз підтверджує, якщо вирок суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, то сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для платника податків.

Відмова від підписання акту погодження меж земельної ділянки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відмова від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав на отримання земельних ділянок у власність .

18 квітня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в контексті справи № 346/4408/15-ц, провадження № 61-8450св18, (ЄДРСРУ 73727402) досліджував питання відмови від підписання акту погодження меж земельної ділянки.

Суд вказав, що статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Частиною третьою статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

У відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Однак,  у даній справі вирішуючи спір, місцевий суд не в повній мірі врахував те, що непогодження відповідачем меж земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору є формою реалізації прав останнього, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

У той же час непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Необхідно вказати, що у рішенні Верховного Суду від 28.03.2018 року (у справі № 681/1039/15-ц) зазначено, що погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є «погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами». Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. 

Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. У разі виникнення спору сама по собі відсутність погодження меж не є підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

(!!!) Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Визнавши за позивачем право на приватизацію земельної ділянки без підпису суміжного землекористувача, суд першої інстанції не врахував, що вирішення питань, пов'язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв'язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акту погодження меж земельних ділянок.

ВИСНОВОК: таким чином відмова від підписання акту погодження меж земельних ділянок не порушує прав на отримання земельних ділянок у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Теги: погодження меж земельної ділянки, підписання акту, приватизація земельної ділянки, спір між сусідами, розмежування, межі земельної ділянки, технічна документація, судова практика, Адвокат Морозов