Підсудність спору щодо повернення коштів сплачених за податковим повідомленням-рішенням

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору щодо повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення

10 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 912/2027/24 (ЄДРСРУ № 125732564) досліджував питання щодо підсудності спору щодо повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, а суб`єкт владних повноважень у цих правовідносинах реалізує свої владо-управлінські функції.

Тоді як приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення насамперед майнового приватного права чи інтересу.

Так, у контексті конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин полягає у поверненні позивачу надміру сплачених ним до бюджету сум грошового (податкового) зобов`язання за платежем: податок на додану вартість, на підставі податкового повідомлення-рішення (які в подальшому скасовані у судовому порядку) і акта перевірки, яким встановлено порушення позивачем Податкового кодексу України, а тому відносини між сторонами є такими, що виникли із податкового законодавства та не регулюються нормами ЦК України. Вказівка у позовній заяві на положення цивільного законодавства, а саме статтю 1212 ЦК України, якою регулюються загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави, не змінює суті та змісту спірних правовідносин.

Суди попередніх інстанцій з урахуванням обставин справи та висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права, викладених в постановах від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 (пункт 38) та від 04.12.2018 у справі №910/23482/17 (пункти 6.11, 6.14, 6.23, 6.24), дійшли висновку, що спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення платнику податків грошових сум, сплачених ним до Державного бюджету за податковим повідомленням-рішенням, має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

(!) У пункті 38 постанови від 08.08.2023 у справі №910/5880/21 Велика Палата Верховного Суду чітко вказала на відмінність правового регулювання повернення платнику з бюджету сум адміністративно-господарського штрафу після скасування постанови про його застосування і податкових платежів після скасування податкового повідомлення-рішення, звернувши увагу, що спір щодо повернення із бюджету сум податкових платежів має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Як уже зазначалося, визначальним критерієм розмежування юрисдикції є характер спірних правовідносин.

Так, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України.

У випадках вище наведених тверджень ДПС виступає суб`єктом владних повноважень, який має виконати або обґрунтовано відмовити виконати свої функції, передбачені Податковим кодексом України та іншим законодавством.

Оскільки відносини між сторонами є такими, що виникли з бюджетного та податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача щодо обліку обов`язкових платежів, повернення або зарахування податку, в тому числі на додану вартість, тобто заявлена у справі вимога про повернення коштів, сплачених за податковим повідомленням-рішенням за своєю суттю і є вимогою вирішити публічно-правовий спір, що унеможливлює розгляд цієї справи в порядку господарського судочинства.

В той же час, Верховний Суд погоджується, що висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 стосуються справ про стягнення штрафів, а не повернення податкових платежів.

ВИСНОВОК: Спір, який виник у зв`язку з необхідністю повернення платнику податків грошових сум, сплачених ним до Державного бюджету за податковим повідомленням-рішенням, має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

 

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство»
 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Чи є автостоянка об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки об`єкту нежитлової нерухомості – автостоянки на якій містяться тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності 

25 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/7225/24, адміністративне провадження № К/990/3673/25 (ЄДРСРУ № 125447177) досліджував питання щодо особливостей оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки об`єкту нежитлової нерухомості – автостоянки на якій містяться тимчасові спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або  малі архітектурні формах .

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до підпункту 12.4.1 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад, військових адміністрацій та військово-цивільних адміністрацій щодо податків та зборів належать встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом.

Згідно з підпунктом 14.1.129-1. пункту 14.1 статті 14 ПК України об`єкти нежитлової нерухомості - будівлі, їх складові частини, що не є об`єктами житлової нерухомості. До об`єктів нежитлової нерухомості відносяться:

а) будівлі готельні - готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати, ресторани та бари, туристичні бази, гірські притулки, табори для відпочинку, будинки відпочинку;

б) будівлі офісні - будівлі фінансового обслуговування, адміністративно-побутові будівлі, будівлі для конторських та адміністративних цілей;

в) будівлі торговельні - торгові центри, універмаги, магазини, криті ринки, павільйони та зали для ярмарків, станції технічного обслуговування автомобілів, їдальні, кафе, закусочні, бази та склади підприємств торгівлі й громадського харчування, будівлі підприємств побутового обслуговування;

г) гаражі - гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;

ґ) будівлі промислові та склади;

д) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки);

е) господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції тощо;

є) інші будівлі.

Відповідно до статті 265 ПК України податок на майно складається з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Підпункт 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України зазначає об`єкти, які не є об`єктами оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Зокрема в підпункті «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України вказано, що не є об`єктом оподаткування: об`єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.

В постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 160/7228/24 Верховний Суд зазначив, що для застосування підпункту «е» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України необхідно обов`язково дотриматися усіх наступних умов:

- об`єкт повинен відноситися до нежитлової нерухомості;

- об`єкт повинен використовуватися суб`єктами господарювання малого та середнього бізнесу;

- суб`єкт господарювання повинен провадити свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках.

В даній справі судами попередніх інстанцій констатовано, що платник є фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності 52.21 "Допоміжне обслуговування наземного транспорту", та платником єдиного податку.

Платник у позовній заяві покликався на те, що об`єкт нежитлової нерухомості - автостоянка, щодо якого нараховане грошове зобов`язання, використовувався ним як фізичною особою - підприємцем у власній господарській діяльності.

Водночас судами попередніх інстанцій вказаним доводам Позивача не надано оцінки, а саме, не досліджено та не встановлено на підставі належних доказів чи дійсно об`єкт нежитлової нерухомості - автостоянка використовувався Позивачем саме як фізичною особою - підприємцем у власній господарській діяльності.

Крім того, частиною другою статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Частиною другою статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» встановлено, що мала архітектурна форма - це елемент декоративного чи іншого оснащення об`єкта благоустрою.

До малих архітектурних форм належать: альтанки, павільйони, навіси; паркові арки, аркади) і колони (колонади); вуличні вази, вазони і амфори; декоративна та ігрова скульптура; вуличні меблі (лавки, лави, столи); сходи, балюстради; паркові містки; огорожі, ворота, ґрати; інформаційні стенди, дошки, вивіски; інші елементи благоустрою, визначені законодавством.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, норм і правил.

Обгрунтовуючи, що належна йому автостоянка не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, відповідно до положень підпункту "е" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, Позивач покликався на те, що автостоянка може мати тимчасові споруди та малі архітектурні форми.

Суди попередніх інстанцій, формуючи висновок про відсутність підстав для застосування підпункту е" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України виходили виключно з того, що відповідно до положень підпункту 14.1.129-1 пункту 14.1 статті 14 ПК України, автостоянка є об`єктом нежитлової нерухомості, а отже є об`єктом оподаткування в розумінні норм ПК України.

Водночас при цьому судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено питання можливості віднесення об`єктів нерухомості, які оподатковані контролюючим органом до тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності та/або малих архітектурних форм.

Водночас, встановлення вищезазначених обставин є визначальним для застосування підпункту "е" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України у цих правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 27 серпня 2024 року у справі № 160/7228/24 (ЄДРСРУ № 121254629).

Більше того, в постанові від 29 червня 2023 року у справі № К/990/3883/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що принцип безпосереднього дослідження судом доказів, передбачений частиною першою статті 90 КАС України, вимагає проведення їх дослідження, аналізу й надання оцінки судом саме під час судового розгляду справи, а відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, достатніми, належними та допустимими. Отож, мотивація суду не може обмежуватися цитуванням змісту висновків контролюючого органу та, відповідно, зробленими формальними висновками без безпосереднього аналізу і дослідження доказів судом та встановлення відповідних обставин під час судового розгляду справи.

 

 

Матеріал по темі: «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (будівлі промисловості)»

 

 

 

 

 

 

 

Наказ на податкову перевірку повинен бути надісланий або отриманий не пізніше ніж за 10 днів?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наказ на податкову перевірку повинен бути надісланий або отриманий не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки?

25 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 620/7235/24, адміністративне провадження № К/990/1050/25 (ЄДРСРУ № 125414505) досліджував питання щодо надіслання або отримання наказу на податкову перевірку за 10 календарних днів.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно з пунктом 77.4 статті 77 Податкового кодексу України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому (його представнику) не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки надіслано (вручено) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Відповідно до пункту 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику).

За змістом абзацу другого пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Узагальнюючи вищезазначене, Суд наголошує на тому, що документ вважається належним чином врученим, у випадку якщо він саме надісланий у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки.

Конструкція вказаних вище норм свідчить про те, що наказ про проведення перевірки має бути надісланим у відповідному порядку встановленому законодавством не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки (а не отриманим не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки платником податків).

ВИСНОВОК: Документ (наказ, направлення) вважається належним чином врученим, у випадку якщо він саме надісланий (не отриманий, а саме надісланий) у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Вимоги до  наказу податкової щодо проведення фактичної перевірки»

 

 

 

Теги: налоговая проверка, податкова перевірка, наказ про проведення податкової перевірки, не допуск проверяющего, приказ на проведение налоговой проверки, оскарження наказу, направление, повідомлення платника податків, обжалование приказа налоговой, ДПС, НУР, ППР, Адвокат Морозов

Інвентаризація платника податків на вимогу контролюючого органу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: особливості проведення інвентаризації платника податків на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 20.1.9. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки з використанням інформації та документів щодо результатів такої інвентаризації за наслідками таких перевірок або під час наступних заходів податкового контролю.

Відповідно до норм пп.20.1.13 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України, контролюючі органи, визначені пп. 41.1.1 п. 41.1 ст. 41 цього Кодексу, мають право доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, що використовуються для провадження господарської діяльності та/або є об`єктами оподаткування, або використовуються для отримання доходів (прибутку), або пов`язані з іншими об`єктами оподаткування та/або можуть бути джерелом погашення податкового боргу.

Статтею 10 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (надалі - Закон № 996) передбачено, що для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов`язані проводити інвентаризацію активів і зобов`язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Організація та основні правила проведення інвентаризації врегульовано Положенням про інвентаризацію активів та зобов`язань, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02 вересня 2014 року № 879 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.10.2014 за № 1365/26142 (далі - Положення № 879).

Відповідно до п. 1 розділу II Положення 879 для проведення інвентаризації на підприємстві розпорядчим документом керівника підприємства створюється інвентаризаційна комісія з представників апарату управління підприємства, бухгалтерської служби (представників аудиторської фірми, централізованої бухгалтерії, суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи, яка здійснює ведення бухгалтерського обліку на підприємстві на договірних засадах) та досвідчених працівників підприємства, які знають об`єкт інвентаризації, ціни та первинний облік (інженери, технологи, механіки, виконавці робіт, товарознавці, економісти, бухгалтери). Інвентаризаційну комісію очолює керівник підприємства (його заступник) або керівник структурного підрозділу підприємства, уповноважений керівником підприємства. Інвентаризація проводиться повним складом інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та у присутності матеріально відповідальної особи.

Згідно з п.п. 4.1 п. 4 розділу III Положення 879 інвентаризація запасів проводиться за місцями зберігання та окремо за матеріально відповідальними особами. Матеріальні запаси при інвентаризації записуються в інвентаризаційні описи за найменуванням із зазначенням номенклатурного номера (за його наявності), виду, групи, сорту, одиниці виміру, ціни, суми та кількості (рахунок, вага або міра), фактично встановлених на дату інвентаризації, та за даними бухгалтерського обліку.

Згідно з п.п. 4.2 п. 4 розділу III Положення 879 інвентаризаційна комісія у присутності матеріально відповідальних осіб перевіряє фактичну наявність запасів шляхом їх перерахунку, переважування чи перемірювання. Не допускається вносити до інвентаризаційних описів дані про залишки активів зі слів матеріально відповідальних осіб або за даними обліку без перевірки їх фактичної наявності.

Пунктом 18 розділу II Положення 879 визначено, що інвентаризаційні описи (акти інвентаризації) підписуються всіма членами інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та матеріально відповідальними особами. При цьому матеріально відповідальні особи дають розписку, в якій підтверджується, що перевірка активів відбулася в їх присутності, у зв`язку з чим претензій до членів комісії вони не мають, та що вони приймають на відповідальне зберігання перелічені в описі активи. При проведенні інвентаризації у разі зміни матеріально відповідальної особи та особа, яка приймає активи, дає розписку про отримання активів, а та, яка передає, - про передачу активів.

(!!!) Матеріали інвентаризації (описи, акти, звіряльні відомості, протоколи) оформляються не менше ніж у двох примірниках (п. 21. розділу II Положення 879).

Пунктом 1 розділу IV Положення 879 встановлено, що висновки щодо виявлених розбіжностей між фактичною наявністю активів і зобов`язань і даними бухгалтерського обліку, які наводяться в звіряльних відомостях, та пропозиції щодо їх врегулювання відображаються інвентаризаційною комісією у протоколі, що складається після закінчення інвентаризації і передається на розгляд та затвердження керівнику підприємства. У протоколі наводяться: причини нестач, втрат, залишків, а також пропозиції щодо заліку внаслідок пересортиці, списання нестач в межах норм природного убутку, а також понаднормових нестач і втрат від псування цінностей із зазначенням причин та вжитих заходів щодо запобігання таким втратам і нестачам. Підприємства можуть додавати до протоколів іншу інформацію, що є суттєвою для прийняття рішень щодо визнання і оцінки активів і зобов`язань та розкриття відповідної інформації у фінансовій звітності.

Відповідно до п. 2 розділу IV Положення 879 протокол інвентаризаційної комісії затверджується керівником підприємства протягом 5 робочих днів після завершення інвентаризації.

Пунктом 4 частини 1 розділу ІІ Положення 879, визначено, що у разі проведення інвентаризації за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації, посадові особи відповідного органу (за їх згодою) можуть бути присутні при проведенні інвентаризації. За змістом наведеної норми Положення присутність посадових осіб органу, який оформив вимогу про проведення інвентаризації, не є обов`язковою.

Податковим законодавством не передбачено обов`язку направлення платником податків лист (повідомлення) про призначення та проведення інвентаризації фактично наявних товарно-матеріальних цінностей, основних фондів та інших активів підприємства в присутності представників контролюючого органу, а також проведення відповідної інвентаризації з обов`язковою присутністю при її проведенні представників контролюючого органу .

У Постанові Верховного Суду від 26.09.2023р. у справі №640/19859/21 колегія суддів Касаційного адміністративного суду відхиляючі доводи контролюючого органу зазначила, що посадові особи контролюючого органу можуть бути присутні при проведенні інвентаризації за їх згодою, проте така присутність не є обов`язковою.

Аналогічна позиція викладена у постановою Верховного Суду від 28.02.2023 року у справі №520/11549/21, вимога щодо проведення інвентаризації поширюється на усіх платників податків, однак проведення інвентаризації має здійснюватися саме платником податків, тоді як контролюючий орган може лише вимагати її проведення. При цьому, жодним нормативно-правовим актом не передбачено, що такий платник податків зобов`язаний направляти лист (повідомлення) про призначення та проведення інвентаризації фактично наявних товарно-матеріальних цінностей, основних фондів та інших активів підприємства в присутності представників контролюючого органу (така присутність у відповідності до пункту 1 розділу ІІ Положення № 879 є правом, а не обов`язком).

Верховний Суд висловлював свою позицію щодо аналогічних спірним правовідносинам у постановах Верховного Суду від 23 липня 2020 року у справі № 640/5215/19, від 6 лютого 2020 року у справі №807/1556/17, від 28.02.2023 у справі № 520/11549/21, від 13.02.2019 у справі № 820/817/17.

Окремо слід вказати, що системний аналіз норм свідчить про те, що підставою для застосування арешту майна відповідно до п.п.94.2.8 п.94.2 ст.94 ПК України є відмова платника податків взагалі від проведення інвентаризації, а не відмова від її проведення у присутності посадових осіб контролюючого органу.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі № 820/817/17.

Таким чином, контролюючий орган під час проведення перевірки має право вимагати проведення платником податків інвентаризації про що має направити такому платнику належним чином оформлений документ, який містить вимогу на проведення інвентаризації, в свою чергу платник податків, який отримав вимогу про проведення інвентаризацію, зобов`язаний провести таку інвентаризацію.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.09.2023 у справі №640/19859/21.

При цьому не визнання контролюючим органом результатів проведених інвентаризацій з мотивів відсутності посадових осіб контролюючого органу під час їх проведення суди повинні відхиляти, з огляду на те, що згідно вимог законодавства посадові особи контролюючого органу можуть бути присутні при проведенні інвентаризації за їх згодою, проте така присутність не є обов`язковою (10 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/34504/23, адміністративне провадження № К/990/33699/24  (ЄДРСРУ № 123658882).

ВИСНОВОК: Отже, Контролюючий орган має право вимагати під час проведення перевірок від платників податків, що перевіряються, проведення інвентаризації основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки. При цьому, проведення інвентаризації має здійснюватися саме платником, а нестача придбаних товарів має бути виявлена в результаті інвентаризації, яка здійснена під час проведення перевірки, в межах якої вона була призначена (ініційована).

Таким чином, проведення платником податку на вимогу контролюючого органу під час проведення податкової перевірки інвентаризації товарів є єдиним встановленим законом засобом доказування нестачі чи наявності товарів у платника податку і, відповідно, використання чи невикористання платником податку таких товарів в операціях, що є господарською діяльністю платника податку.

Водночас, присутність посадових осіб органу, який оформив вимогу про проведення інвентаризації, не є обов`язковою.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.02.2020 року у справі №807/1556/17.

 

  

 

Матеріал по темі: «Особливості проведення інвентаризації платника податків на вимогу контролюючого органу»

 

 

 

 

Теги: нестача, тмц, проведення інвентаризації, інвентаризація під час перевірки, податкова перевірка, вимога провести інвентаризацію, судова практика, Адвокат Морозов

Застосування фінансової відповідальності до платника податків за ст. 124 Податкового кодексу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Застосування фінансової відповідальності до платника податків  за  вчинення платником умисного, повторного порушення граничних строків сплати податкового зобов`язання 

19 квітня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/5283/23, адміністративне провадження № К/990/9569/24  (ЄДРСРУ № 118494920) досліджував питання щодо застосування фінансової відповідальності до платника податків  за  вчинення платником умисного, повторного порушення граничних строків сплати податкового зобов`язання. 

Згідно з пунктом 124.1 цієї статті у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання (крім грошового зобов`язання у вигляді штрафних (фінансових) санкцій, застосованих до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, а також пені, застосованої до нього на підставі цього Кодексу чи іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу в таких розмірах: 

• при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу; 
• при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу. 

Якщо зарахування коштів з електронного рахунку в системі електронного адміністрування податку на додану вартість в оплату узгодженої суми грошового зобов`язання, визначеного в уточнюючому розрахунку до податкової декларації, здійснюється на наступний операційний (банківський) день, штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються. 

Відповідно до пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктом 124.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. 

Згідно з пунктом 124.3 статті 124 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктом 124.2 цієї статті, вчинені повторно протягом 1095 календарних днів або які призвели до прострочення сплати грошового зобов`язання на строк більше 90 календарних днів, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 50 відсотків від суми несплаченого (несвоєчасно сплаченого) грошового зобов`язання. 

(!!!) Отже, застосування відповідальності на підставі пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України можливе виключно за наявності умислу, як складової кваліфікації правопорушення на підставі пункту 124.3 вказаної статті. 

Підпунктом 109.1 статті 109 Податкового кодексу України встановлено, що податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом. Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. 

Пунктами 109.2, 109.3 статті 109 Податкового кодексу України встановлено, що порушення податкового законодавства та порушення вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України. У випадках, визначених пунктом 119.3 статті 119, пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи. 

Стаття 112 Податкового кодексу України визначає загальні умови притягнення до фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. 

Зокрема встановлено, що особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом (пункт 112.1). Особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності (пункт 112.2). У разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи (пункт 112.7). 

Також цієї нормою у пункті 112.8 визначено обставини, що звільняють від фінансової відповідальності за вчинення податкових правопорушень та порушення іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а у статті 112-1 Податкового кодексу України - обставини, що пом`якшують відповідальність особи. 

ВАЖЛИВО:  У постановах від 16 березня 2023 року у справі № 600/747/22-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21, від 22 серпня 2023 року у справі №520/18519/21, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21 Верховний Суд сформулював висновки, які дають можливість розмежувати обставини, які утворюють склад правопорушення, за яке платник податків може бути притягнутий до відповідальності на підставі пунктів 124.1, 124.2 або 124.3 статті 124 Податкового кодексу України. 

Так, відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з цією нормою за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. 

(!!!) Натомість обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 Податкового кодексу України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу, а саме, - що платник податків мав можливість вжити заходи щодо дотримання правил та норм Податкового кодексу України, але умисно не вчиняв певні дії щодо сплати узгодженої суми грошового зобов`язання. 

Невиконання або неналежне виконання встановлених законодавством правил завжди є наслідком дій (бездіяльності) особи, які кваліфікуються як умисні, оскільки як невиконання так і неналежне виконання є порушенням обов`язків, закріплених за платником податків у статті 16 Податкового кодексу України. 

Вина є характеризуючою обставиною дій (бездіяльності) особи, яка полягає у тому, що особа повинна та може дотримуватися встановлених Кодексом правил та норм. Вина (у визначених Податковим кодексом України випадках) в податкових правопорушеннях нерозривно пов`язана з встановленням умислу. У противагу цьому слід зазначити, що умисел у діях платника податків відсутній, якщо результат його поведінки не залежить від змісту і порядку дій. Тобто у разі, коли платник, діючи своєчасно, добросовісно й з належною обачністю не зміг би уникнути негативних наслідків податкового характеру. Відтак, особа вважається такою, що умисно допустила порушення податкової дисципліни, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких Податкового кодексу України передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. 

При цьому обов`язок доведення вини покладено саме на контролюючий орган і без виконання якого особу неможливо притягнути до фінансової відповідальності за податкове правопорушення, для кваліфікації якого умовою є наявність вини. 

Для притягнення платника податків до відповідальності саме на підставі пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України за ознакою повторності умисного діяння обов`язково має бути встановлений факт притягнення такого платника до відповідальності на підставі пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України і таке притягнення відбулося протягом останніх 1095 днів. Для притягнення платника податків до відповідальності за вказаною нормою за ознакою тривалості порушення необхідним є встановлення факту умисності діяння і причинно-наслідкового зв`язку з таким наслідком як прострочення сплати грошових зобов`язань на строк більше 90 календарних днів. 

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 05.10.2023 у справі №520/14773/21, від 16.11.2023 у справі №160/24147/21, від 05.12.2023 у справі №520/16217/21. 

Окрім цього, системний аналіз діючого законодавства дає підстави для твердження, що у випадку встановлення контролюючим органом на підставі сукупності відповідних даних податкових декларацій та електронних систем і реєстрів обставин, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог податкового законодавства, він (контролюючий орган) не позбавлений можливості констатувати в діяннях платника податків винного діяння в умисній формі. 

Разом з тим такі обставини з відповідним обґрунтуванням висновків про умисність діяння в обов`язковому порядку мають бути зазначені в акті камеральної перевірки, який за усталеною позицією Верховного Суду є носієм доказової інформації щодо виявленого порушення, а його висновки можуть бути спростовані шляхом подання до контролюючого органу заперечень на акт перевірки (постанова Верховного Суду від 19.06.2020  у справі № 140/388/19). 

ВИСНОВОК: 

• Відповідальність, передбачена пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України, не пов`язана із встановленням/доведенням вини платника податків у формі умислу у вчиненому діянні (дії або бездіяльності). 
• Для притягнення до фінансової відповідальності платника податків згідно з пунктом 124.1 статті 124 Податкового кодексу України за загальним правилом достатнім є виявлення факту допущення платником податків порушення строку сплати узгодженої суми грошового зобов`язання; 
• Обов`язковою умовою, з якою законодавець пов`язує настання відповідальності у вигляді штрафу за пунктами 124.2 і 124.3 статті 124 Податкового кодексу України є доведення контролюючим органом вини платника податків у формі умислу;
• Для притягнення платника податків до відповідальності на підставі пункту 124.3 статті 124 Податкового кодексу України за ознакою повторності умисного діяння обов`язково має бути встановлений факт притягнення такого платника до відповідальності на підставі пункту 124.2 статті 124 Податкового кодексу України і таке притягнення відбулося протягом останніх 1095 днів; 
• Для притягнення платника податків до відповідальності за вказаною нормою за ознакою тривалості порушення необхідним є встановлення факту умисності діяння і причинно-наслідкового зв`язку з таким наслідком як прострочення сплати грошових зобов`язань на строк більше 90 календарних днів; 
• Контролюючий орган має право виявляти дані порушення в межах камеральної перевірки платника податків, але повинен їх належним чином обґрунтувати в Акті перевірки, а отже повнота встановлення складу правопорушення є підставою та предметом судового оскарження.

 

Матеріал по темі: «Відповідальність Держави за протиправну НЕ реєстрацію податкової накладної у ЄРПН»

 

 

 

Теги: фінансова відповідальність,  узгоджена сума, камеральна перевірка, ДПС, податкова перевірка,  умисне, повторне порушення, граничні строки, сплата податків, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов