Застосування РРО при продажі товарів через «НоваПей»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення коштів при розрахунках через систему NovaPay при відправці продавцем товару на умовах післясплати через ТОВ «НОВА ПОШТА»

16 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  №420/19624/24, адміністративне провадження № К/990/29529/25  (ЄДРСРУ № 128895995) відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою контролюючого органу у справі щодо застосування РРО при продажі товарів через «НоваПей».

Актуальність питання: Використання РРО є обов’язковим при післяплаті через «Нову Пошту», про вказане  нам свідчить ІПК № 1693/ІПК/99-00-07-04-01-06 від 04.07.2023 р.

Але…

Згідно із абзацами 5, 6 статті 2 Закону №265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Тобто, згідно норм чинного законодавства, розрахунковою операцією, серед іншого є така операція, коли суб`єкт господарювання приймає (отримує) від покупця готівкові кошти, платіжні картки, платіжні чеки, жетони тощо безпосередньо за місцем реалізації товарів (послуг), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що суб`єкти господарювання, які здійснюють приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця, зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

При цьому, місце проведення розрахунків - це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

За правилами пунктів 12, 14 частини 1 статті 9 Закону №265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (склади, місця зберігання товарів, оптова торгівля тощо); при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

В даному випадку ФОП (Замовник) підписав заяву-приєднання до публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень із Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА ПОШТА» (Експедитор).

Відповідно до пунктів 2.2 - 2.4 договору Експедитор зобов`язується за плату та за рахунок Замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення (далі - послуги), а Замовник зобов`язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором. Експедитор надає Замовнику послуги на умовах цього договору та згідно з умовами, затвердженими Експедитором. За надані Експедитором послуги Замовник сплачує Експедитору винагороду згідно з чинними тарифами Експедитора, розміщеними на офіційному сайті Експедитора .

На підставі цього договору товар ФОП доставляється Експедитором у пункти його видачі (відповідні відділення нової пошти).

Крім цього, ФОП (Отримувач) підписав заяву-приєднання до умов публічного договору про надання платіжних послуг з переказу коштів із Товариством з обмеженою відповідальністю «НоваПей» (Платіжна установа).

Відповідно до типової форми договору про надання платіжних послуг з переказу коштів ТОВ «НоваПей», що був чинним з 24.11.2023 року по 09.06.2024 року, ТОВ «НоваПей», що здійснює свою діяльність на підставі ліцензії Національного банку України на надання фінансових платіжних послуг №21/770-рк від 28.04.2023 року (рішення про включення до Реєстру платіжної інфраструктури, що ведеться Національним банком України, від 28.04.2023 №21/770-рк), з однієї сторони, та отримувач - суб`єкт господарювання, який підписав заяву про приєднання (надалі - «Заява») до умов договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (для суб`єктів господарювання) (надалі - «Отримувач»), з іншої сторони, уклали договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку шляхом підписання Отримувачем Заяви.

Пунктом 1.1 цього договору визначено, що Платіжна установа бере на себе обов`язки щодо надання Отримувачу платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, в тому числі приймання платежів на користь Отримувача, а Отримувач зобов`язується сплатити винагороду за надані Платіжною установою платіжні послуги відповідно до умов договору.

Зазначеним договором визначено, що експедитором, який надає послуги з організації перевезення відправлень є ТОВ «НОВА ПОШТА». Саме на підставі вищезазначеного договору, ТОВ «НоваПей» перераховує у безготівковій формі грошові кошти ФОП .

З наведеного вбачається, що при реалізації товарів через торговельні інтернет-майданчики ФОП 1 не отримує безпосередньо коштів від споживача, а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для ФОП є безготівковими.

При цьому, реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять ФОП в безготівковій формі від фінансових установ.

В свою чергу, розрахунки у готівковій формі безпосередньо з ФОП не здійснюються, всі розрахунки проводяться із залученням фінансових компанії.

Загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури визначає Закон України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 року №1591-IX (далі Закон №1591-IX).

Пунктом 53 ч.1 ст.1 Закону №1591-IX визначено, що переказ коштів без відкриття рахунку платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.

Відповідно до пунктів 56, 57 ч.1 ст.1 Закону №1591-IX, платіжна картка електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Платіжна операція будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Частиною 2 ст.41 Закону №1591-IX визначено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.

Разом з тим, Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 163 від 29.07.2022 року, визначено, що безготівкові розрахунки перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.

Згідно з пунктом 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 (далі - Положення) готівкові розрахунки - платежі готівкою суб`єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Пунктом 10 Положення регламентовано, що розрахунки суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою без відкриття поточного рахунку шляхом унесення готівки до банків або небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, для подальшого її переказу на рахунки інших суб`єктів господарювання або фізичних осіб для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що якщо споживач (клієнт) замовив товар на вебсайті продавця (зокрема, в інтернет-магазині) і не здійснював передоплату, а доставку товару здійснила служба доставки на підставі договору про передачу такій службі товару для доставки покупцю, то реєстратор розрахункових операцій застосовує служба доставки, безпосередньо при передачі товару покупцю та отримання оплати від нього (в тому числі із застосування сервісів переказу коштів).

ВИСНОВОК: ФОП при реалізації товарів (послуг) через Інтернет не отримує безпосередньо коштів від споживача, а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для ФОП є безготівковими, а тому на ці операції не розповсюджується обов`язок щодо застосування РРО.

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування ФОПами РРО при здійсненні продажу товарів через Інтернет»

 

 

Теги: рро, фоп, новапей, новапошта, податкова перевірка, донарахування, реалізація товарів через інтернет, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Порядок надання платниками податків документів до податкової перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Витребування та документальне оформлення контролюючим органом (не)отримання документів в межах податкової перевірки

02 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/11267/24, адміністративне провадження № К/990/24213/25 (ЄДРСРУ № 130705372) досліджував питання щодо надання платниками податків документів до податкової перевірки.

Згідно з пунктом  85.2 статті 85 ПК України, платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Пунктом    85.4 статті 85 ПК України    передбачено, що при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

(!) За приписами пункту  85.6 статті 85 ПК України  у разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис.

Відповідно до пункту  85.7 статті 85 ПК України, отримання копій документів оформляється описом. Копія опису, складеного посадовими (службовими) особами контролюючого органу, вручається під підпис платнику податків або його законному представнику. Якщо платник податків або його законний представник відмовляється від засвідчення опису або від підпису про отримання копії опису, то посадові (службові) особи контролюючого органу, які отримують копії, роблять відмітку про відмову від підпису.

За приписами пунктів  44.1,  44.2,  44.3,  44.6 статті 44 ПК України  для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством термінів.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті  86.7 статті 86  цього  Кодексу  платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Порядок надання платниками податків документів до податкової перевірки регламентовано  статтею 85 ПК України.

Згідно з пунктами 85.2, 85.4, 85.6, 85.7 означеної статті платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

З аналізу наведених положень  ПК України  підсумовується, що, дійсно, надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. У разі ненадання платником податків документів для проведення перевірки, у контролюючого органу є законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкових зобов`язань та визнати ці суми непідтвердженими документально.

Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу узгоджується з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту  44.6 статті 44 ПК України  до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами.

Положення пункту  44.6 статті 44 ПК України  вимагає наявності документів на час складення податкової звітності, встановлює правило щодо надання платником податків документів для перевірки, а також юридичний наслідок недотримання цього правила як виключення факту наявності документів на час складення податкової звітності. Вона є складовою механізму правового регулювання податкового обліку і не входить в будь-яку конкуренцію з процесуальними нормами, якими встановлені правила доказування в адміністративному судочинстві.

В той же час, невикористання контролюючим органом наданих платником податків документів під час проведення документальної перевірки може свідчити про порушення встановлених Податковим кодексом України правил проведення такої перевірки і може породжувати сумніви у об`єктивності та обґрунтованості результатів такої перевірки.

Крім того, 25 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 580/4208/22, адміністративне провадження № К/990/25733/23 (ЄДРСРУ № 114466492) вказав, що приписами п.86.7 ст.86 Податкового кодексу України унормовано, що у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки, вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки). Такі заперечення, додаткові документи і пояснення є невід`ємною частиною матеріалів перевірки.

Системний аналіз наведених вище правових норм свідчить про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки.

Вищевикладена правова позиція в повній мірі відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 08.08.2019 року у справі №802/1069/13-а, від 04.03.2020 року у справі №0440/5658/18 та від 01.04.2020 року у справі №640/637/19.

Окрім цього, право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу із поданням учасником процесу нових доказів, що у протилежному випадку є обмеженням судом предмету дослідження та призведе до неповноти дослідження й порушення справедливого судового розгляду (постанови Верховного Суду від 12.11.2018 у справі №806/434/16, від 24.01.2019 у справі №820/12113/15 та від 12.02.2019 у справі №820/6512/16).

ВИСНОВОК: Неналежне використання та не оформлення наданих платником податків документів під час податкової перевірки призводить до неправомірності прийнятих рішень контролюючого органу.

 

 

 

Матеріал по темі: «Подання платником податків первинних документів після закінчення перевірки»

 

 

 

Теги: податкова перевірка, фактична, направлення, вручення, платник податків, ППР, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Позови податкової про визнання правочинів недійсними

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справ при зверненні контролюючого органу з позовом про визнання правочинів недійсними

30 вересня 2025 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/32262/24, адміністративне провадження № К/990/558/25  (ЄДРСРУ № 130629552) досліджував питання щодо підсудності справ при зверненні контролюючого органу з позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 228 ЦК України.

Відповідно до підпункту 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України контролюючими органами є податкові органи (центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, його територіальні органи) - щодо дотримання законодавства з питань оподаткування (крім випадків, визначених підпунктом 41.1.2 цього пункту), законодавства з питань сплати єдиного внеску, а також щодо дотримання іншого законодавства, контроль за виконанням якого покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, чи його територіальні органи.

Отже, у податкових правовідносинах контролюючий орган здійснює владні управлінські функції, а тому, як прямо зазначено в підпункті 14.1.241 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, є суб`єктом владних повноважень у значенні Кодексу адміністративного судочинства України.

Статтею 20 Податкового кодексу України визначено права контролюючих органів, зокрема підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 вказаного Кодексу визначено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

При зверненні контролюючого органу з позовом про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, особливо враховуючи положення статті 228 Цивільного кодексу України, вони не є стороною оспорюваного правочину, не перебувають у цивільних правовідносинах зі сторонами договору та не є носіями власного «приватного» інтересу чи представниками приватного інтересу його сторін.

Отож, заявляючи відповідний позов, контролюючий орган діє як суб`єкт владних повноважень, реалізуючи публічно-владні управлінські функції у публічно-правовій сфері податкових правовідносин, із забезпечення виконання конституційного обов`язку платника податків (стаття 67 Конституція України), тобто для забезпечення публічного порядку.

Предмет (об`єкт) такого спору має публічно-владний управлінський характер і пов`язаний із застосуванням, тлумаченням публічно-правових норм. Фактично контролюючий орган реалізує повноваження на втручання у приватноправові відносини шляхом звернення з позовом про визнання недійсним договору, що суперечить інтересам держави та суспільства, і застосування встановлених законом правових наслідків недійсності такого договору в межах публічно-правових відносин щодо адміністрування сплати податків, зборів, платежів у єдності матеріального та процесуального вимірів. Сфера виникнення спору має загальнозначущий та загальносуспільний характер, зумовлена реалізацією публічного інтересу, тому що податковий орган як суб`єкт з особливим правовим статусом втручається в приватноправові відносини, що виникли на підставі договору, не з власного (приватного) інтересу, а виконуючи повноваження публічного контролю у сфері оподаткування з метою забезпечення національної економічної безпеки шляхом реалізації функції мобілізації фінансових ресурсів. Таке втручання ґрунтується на компетенції контролюючого органу і має характер «владного розпорядження» для припинення дискримінації держави, що слугуватиме запобіжником проти завдання збитків державі.

Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За правилами частини п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 215 Цивільного кодексу України визначає підстави для визнання правочину недійсним, частиною третьою якої передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

За змістом частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу в обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише в однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України потрібно враховувати вину, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Отже, справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

Зазначена вище правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22.

Саме недотримання податкових правил дозволяє податківцям обґрунтовувати суперечність правочинів фіскальним інтересам держави, а позовні вимоги органів Державної податкової служби України мають обов`язково бути підкріплені нормами Податкового кодексу України. Отож відповідна категорія спорів виникає не із самих норм цивільного чи господарського права. Тобто відсутній юридичний факт, який би призводив до виникнення будь-яких цивільних прав та обов`язків між контролюючими органами та платниками податків. Втручання у відносини між учасниками правочину можливе лише тоді, коли існування відповідного правочину порушує публічний порядок у галузі оподаткування, якщо спірний правочин створює об`єктивні перешкоди в здійсненні функцій органів Державної податкової служби України - заважає правильно встановити розмір податкового обов`язку, унеможливлює чи ускладнює стягнення податкового боргу тощо. Власне, задля належного забезпечення своїх управлінських функцій контролюючий орган через суд прагне усунути перешкоду у вигляді відповідного правочину і в такий спосіб забезпечити належну поведінку невладного суб`єкта - платника податків.

ВИСНОВОК: Справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду саме адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими.

 

 

 

Матеріал по темі: «Вимога податкового органу про визнання правочину недійсним»

 

 

Теги: ступінь деталізації, господарські операції, наявність кримінального провадження, податкова перевірка, налоговая, акт проверки, контрагент, уголовное дело, допит свідка, протокол допроса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Подання платником податків первинних документів після закінчення перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Подання контролюючому органу первинних документів після проведення податкової перевірки – до прийняття ППР, після його прийняття або при оскаржені в адміністративному чи судовому порядку

13 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/26019/23, адміністративне провадження № К/990/19084/25 (ЄДРСРУ № 129510309) досліджував питання щодо подання контролюючому органу первинних документів після проведення податкової перевірки – до прийняття ППР, після його прийняття при оскаржені в адміністративному чи судовому порядку.

Порядок надання платниками податків документів до податкової перевірки регламентовано статтею 85 ПК України.

Згідно з вимогами пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Відповідно до пункту 85.4 статті 85 ПК України, при проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Відповідний запит на отримання копій документів повинен бути поданий посадовою (службовою) особою контролюючого органу не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати закінчення перевірки.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 статті 85 ПК України).

Підпунктом 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючим органам надано право запитувати та вивчати під час проведення перевірок первинні документи, що використовуються в бухгалтерському обліку, регістри, фінансову, статистичну та іншу звітність, пов`язану з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, виконанням вимог законодавства, контроль за додержанням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Згідно приписів пункту 44.7 статті 44 ПК України у разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

(!) Тобто, у разі якщо до закінчення перевірки або протягом десяти робочих днів з дня отримання акту перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Водночас, факт відмови надання платником податків документів під час податкової перевірки повинен фіксуватися у визначений законом спосіб, а саме шляхом складання акта про відмову у наданні документів. Про це Верховний Суд неодноразово зазначав, зокрема, у постановах від 26 січня 2021 року у справі № 814/3617/14, від 03 березня 2021 року у справі №  824/638/18-а, від 08 вересня 2022 року у справі № 640/26351/20, від 11 липня 2023 року у справі № 822/554/17, від 10 січня 2023 року у справі № 814/876/16 тощо.

У постановах від 29 травня 2020 року у справі № 826/27811/15, від 06 серпня 2019 року у справі № 160/8441/18, від 31 січня 2020 року у справі № 826/15328/18, від 03 жовтня 2023 року у справі № 420/534/20 Верховний Суд сформулював такі висновки. Надання платником податків фінансово-господарських документів під час проведення перевірки є необхідною умовою підтвердження правомірності задекларованих платником показників податкового обліку. Обов`язок платника податків зберігати документи й надавати їх під час перевірки контролюючому органу кореспондує з компетенцією контролюючого органу здійснювати перевірку на підставі документів. Ненадання платником податків документів на підтвердження задекларованих показників податкового обліку прирівнюється нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України до їх відсутності. Винятком є випадки виїмки документів або іншого їх вилучення правоохоронними органами та іншими компетентними органами. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені ним у податковій звітності, але не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Поряд з цим у постанові від 08 вересня 2019 року у справі № 802/1069/13-а Верховний Суд також зауважував, що обставина щодо порушення платником податків обов`язку, встановленого пунктом 85.2 статті 85 ПК України, надати після початку перевірки всі документи, які пов`язані з предметом перевірки, не означає, що платник не має права додатково їх надати до прийняття контролюючим органом відповідного рішення за результатами перевірки та не звільняє контролюючий орган від обов`язку врахувати при прийнятті рішення додатково надані платником документи у строк, встановлений абзацом другим пункту 44.7 статті 44 ПК України, що прямо передбачено нормами пункту 44.6 статті 44 ПК України.

Також у постановах від 08 вересня 2019 року у справі № 802/1069/13-а, від 01 квітня 2020 року у справі № 640/637/19, від 04 березня 2020 року у справі № 0440/5658/18 Верховний Суд висловив позицію про те, що законодавцем передбачено право платника податків надати контролюючому органу документи, які були відсутні під час перевірки. При цьому, якщо платник податків у запереченнях на акт перевірки посилається на обставини, що не були досліджені під час перевірки, контролюючий орган до прийняття рішення за результатами такої перевірки зобов`язаний призначити та провести позапланову перевірку.

У постановах від 24 лютого 2020 року у справі № 440/4443/18, від 27 квітня 2022 року у справі № 420/13197/20 Верховний Суд виснував, що суд не може обмежити право платника податків довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. Разом з тим, з огляду на визначені нормами ПК України мету й повноваження контролюючого органу під час проведення податкової перевірки, у разі якщо рішення контролюючого органу вмотивоване саме не наданням платником податків на вимогу контролюючого органу первинних документів, адміністративний суд, виходячи з окреслених процесуальним законом меж судового доказування, повинен перевіряти і враховувати такі обставини й винятки з них при вирішенні спору.

Узагальнюючи наведені вище підходи, суд касаційної інстанції у постанові від 14 серпня 2024 року у справі № 560/12984/23 зазначав, що платник податків має право на подання документів, що належать або пов`язані з предметом перевірки, після закінчення такої перевірки. Проте реалізація такого права має здійснюватися відповідно до вимог, встановлених ПК України, і до прийняття рішення за результатами такої перевірки. Поряд з цим платник податків не позбавлений права довести у судовому процесі, що він вжив всіх залежних від нього заходів для забезпечення повної та об`єктивної перевірки, не ухилявся від її проведення, тобто, його поведінка жодним чином не була спрямована на перешкоджання контролюючому органу у здійсненні податкового контролю.

Отже, після початку перевірки саме на платника було покладено обов`язок надати у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки, а у податкового органу їх прийняти та оцінити. Право контролюючого органу під час проведення перевірок додатково запитувати документи не означає, що за відсутності відповідного запиту вважається, що документи були надані у повному обсязі.

ВИСНОВОК: Ненадання у повному обсязі документів, що стосується предмету перевірки під час проведення та до її завершення, не позбавляє можливості платнику податків подати такі документи, які на думку податкового органу не було надано до перевірки, до прийняття ППР, після його прийняття при оскаржені в адміністративному порядку, чи до суду.

 

 

Матеріал по темі: «Використання первинних документів з недостовірними даними»

 

 

Теги: податкова перевірка, фактична, направлення, вручення, платник податків, ППР, оскарження, Верховний суд, Адвокат Морозов