Визначення строку для проведення камеральної перевірки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки проведення камеральної перевірки уточнюючих розрахунків поза межами встановленого законодавством граничного строку

15 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/4840/22, адміністративне провадження №К/990/26234/23 (ЄДРСРУ № 117694716) досліджував питання щодо строків для проведення та предмету камеральної перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних СОД РРО. Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов`язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Відповідно до статті 76 ПК України (в цій же редакції) камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова (пункт 76.1). Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу (пункт 76.2). Камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку може бути проведена лише протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання. Камеральна перевірка з інших питань проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (пункт 76.3).

Мета і зміст камеральної перевірки, а так само обсяг інформації, який може під час такої перевірки перевірятися, в розумінні вищезазначених норм, були предметом неодноразового розгляду Верховним Судом.

У постанові від 21 січня 2021 року у справі №813/2519/17 Верховний Суд зазначав, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, нормативно встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника. Верховний Суд дійшов висновку про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється. Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, візуальну перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

У постанові від 19 квітня 2022 року у справі № 816/687/16 Верховний Суд підтримав усталену позицію про те, що метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування арифметичні та/або методологічні помилки, інші відомості, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання, або посвідчують інші реєстраційні порушення, які доводять склад податкового правопорушення. Основним завданням камеральної перевірки є перевірка складання податкових декларацій і розрахунків, що включає в себе арифметичний підрахунок сум податкових зобов`язань, що підлягають сплаті до відповідного бюджету або бюджетному відшкодуванню, перевірка правильності застосування ставок податків, податкових пільг, відображення у податковій звітності показників, необхідних для обчислення бази оподаткування; виявлення арифметичних або методологічних помилок. Виявлене за результатами камеральної перевірки податкової декларації (розрахунку) заниження платником податку суми податкового зобов`язання внаслідок застосування ставки податку іншої, ніж встановлено нормою ПК, є достатньою підставою для визначення контролюючим органом відповідно до пункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК суми грошових зобов`язань.

У постанові від 16 січня 2024 року у справі № 440/2547/22 Верховний Суд узагальнив висновки Верховного Суду з питання правового значення і суті камеральної перевірки. Зазначив, що вони полягають в тому, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, які зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, Єдиного реєстру акцизних накладних та даних електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних системи обліку даних реєстратора розрахункових операцій. Тобто, якщо під час камеральної перевірки контролюючий орган на підставі саме інформаційних баз даних виявить, що платник податків занизив податкові зобов`язання з відповідного податку, це може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням суми занижених зобов`язань. Однак, у випадку, якщо для висновку про заниження податкових зобов`язань необхідним є дослідження безпосередньо первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, питання достовірності, повноти нарахування і сплати податку підлягає перевірці шляхом проведення документальної перевірки.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26 липня 2021 року у справі №806/437/17, від 04 березня 2021 року у справі №820/3499/17, від 17 липня 2020 року у справі № 826/4776/17 аналіз достовірності сформованих платником показників, а також своєчасність і повнота сплати податків під час камеральної перевірки не здійснюється. Своєчасність, достовірність, повнота нарахування і сплати податків може бути перевірена контролюючим органом у разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.

Повертаючись до ключового у цій справі питання, Верховний суд зазначає, що у пункті 76.3 статті 76 ПК України законодавець встановив для контролюючого органу два строки, у які може бути проведена камеральна перевірка. Розмежування цих строків здійснюється за предметом камеральної перевірки:

1) камеральна перевірка податкової декларації або уточнюючого розрахунку - протягом 30 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку їх подання, а якщо такі документи були надані пізніше, - за днем їх фактичного подання;

2) камеральна перевірка з інших питань - проводиться з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу.

У практиці Верховного Суду наявні висновки щодо застосування абзацу другого пункту 76.3 статті 76 ПК України у контексті розуміння інших питань, які можуть бути предметом камеральної перевірки, а строк для її проведення визначається з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 ПК України. Верховний Суд до інших питань послідовно відносить питання своєчасності сплати грошових зобов`язань (зокрема, постанова Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі №821/850/18), своєчасності реєстрації податкових накладних в ЄРПН (зокрема постанови Верховного Суду від 12 серпня 2021 року у справі №240/2549/19, від 04 березня 2021 року у справі №820/3499/17, від 17 липня 2020 року у справі № 826/4776/17).

ВИСНОВОК: За змістом статті 76 ПК України камеральна перевірка, яка проводиться в межах 30 календарних днів, є обов`язковою і стосується усієї податкової звітності суцільним порядком. Під час саме такої перевірки можуть бути перевірені усі показники податкової звітності на предмет арифметичного, методологічного та/або логічного зв`язку, узгодженості відповідних показників поточного періоду, їх зіставлення з показниками попередніх періодів.

Провівши камеральну перевірку уточнюючих розрахунків поза межами встановленого законодавством граничного строку з формалізацією її результатів у відповідному акті, на підставі якого прийняті податкові повідомлення-рішення, відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачений Податковим кодексом України, тому таке порушення є істотним, призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки.

 

 

 

Матеріал по темі: «Результат камеральної перевірки при  розбіжностях між даними ЄРПН і у податкової декларації»

 

 

 

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДПС, судова практика, Адвокат Морозов

 

Результат камеральної перевірки при розбіжностях між даними ЄРПН і у податкової декларації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Збільшення грошових зобов`язань за наслідками камеральної перевірки, під час якої виявлено розбіжність даних податкової декларації та даних ЄРПН

16 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/2547/22, адміністративне провадження №К/990/14594/23 (ЄДРСРУ № 116336355) досліджував питання щодо результату камеральної перевірки при  розбіжностях між даними ЄРПН і даними у податкової декларації.

Якщо систематизувати висновки Верховного Суду з питання правового значення і суті камеральної перевірки, вони полягають в тому, що камеральна перевірка проводиться виключно на підставі даних, які зазначені у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість, Єдиного реєстру акцизних накладних та даних електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового, даних системи обліку даних реєстратора розрахункових операцій (відповідно до абзацу першого підпункту 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 ПК зі змінами, внесеними Законами №2628-VІІІ та №129-ІХ).

Тобто, якщо під час камеральної перевірки контролюючий орган на підставі саме інформаційних баз даних виявить, що платник податків занизив податкові зобов`язання з відповідного податку, це може бути підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення із визначенням суми занижених зобов`язань.

Однак, у випадку, якщо для висновку про заниження податкових зобов`язань необхідним є дослідження безпосередньо первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, питання достовірності, повноти нарахування і сплати податку підлягає перевірці шляхом проведення документальної перевірки.

Як встановлено у цій справі, підставою для збільшення позивачеві грошових зобов`язань став висновок контролюючого органу, що дані ЄРПН не відповідають даним, зазначеним у податковій декларації. Тобто, висновок контролюючого органу хоча і ґрунтується виключно на даних інформаційних систем, однак, не є достатнім для висновку саме про заниження позивачем податкових зобов`язань, зокрема, у відповідному звітному періоді, оскільки для такого висновку необхідною є перевірка обставин та змісту відповідних господарських операцій.

(!!!) Безпосередньо у пункті 201.10 статті 201 ПК України міститься пряма норма про те, що виявлення розбіжностей даних податкової декларації та даних Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення контролюючими органами документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

На переконання Верховного суду, така вимога податкового законодавства ґрунтується на тому, що виникнення обов`язку зі сплати податкових зобов`язань пов`язане саме із фактом виникнення бази оподаткування відповідним податком, зокрема, вчинення платником податків оподатковуваної операції.

Саме такий підхід і викладено у постанові Верховного Суду від 11 грудня 2018 року у справі № 804/2535/16 (пункт 13 постанови) - Закон встановлює обов`язок продавця при здійсненні операцій з постачання товарів, у день виникнення податкових зобов`язань, скласти, зареєструвати в ЄРПН та надати покупцю податкову накладну. Разом з тим, у разі відсутності факту реєстрації платником податку (продавцем товарів) податкових накладних у ЄРПН, у продавця наявний обов`язок включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2019 року у справі № 200/12345/18-а виклав висновок про те, що за нормами чинного законодавства, саме на дату виникнення податкових зобов`язань складається податкова накладна, яка має бути зареєстрована в ЄРПН, натомість, законодавством не передбачено підстав для реєстрації податкової накладної, якщо податкові зобов`язання не виникали, відповідно, не визначено й наслідків такої реєстрації. Висновок, що внаслідок реєстрації податкової накладної у платника податків виникли податкові зобов`язання і, відповідно, обов`язок з їх сплати, суперечить засадам встановлених податків і зборів, визначених статтею 7 ПК України.

Отже, саме факт здійснення оподатковуваної операції є підставою для виникнення податкових зобов`язань, суми податку за якими в обов`язковому порядку мають бути задекларовані в податковій декларації і сплачені протягом встановленого законодавством строку. Підставою для висновку про заниження платником податків податкових зобов`язань з ПДВ може слугувати виявлений контролюючим органом факт здійснення платником податків оподатковуваної операції, за наслідками якої не задекларовані і не сплачені податкові зобов`язання в повному розмірі.

Відповідно контролюючий орган, виявивши розбіжність між даними ЄРПН і даними, які зазначені у податковій декларації, повинен був перевірити, чи виникли у спірному періоді у позивача податкові зобов`язання, тобто, чи вчинялися ним оподатковувані операції у спірний період, що є можливим під час проведення документальної перевірки, оскільки передбачає здійснення аналізу первинних документів.

ВИСНОВОК: Відповідно, контролюючий орган не має правових підстав для прийняття податкового повідомлення-рішення про збільшення грошових зобов`язань за наслідками камеральної перевірки, під час якої виявлено розбіжність даних податкової декларації та даних ЄРПН.

 

 

Матеріал по темі: «Подання уточнюючих розрахунків до податкової звітності після камеральної перевірки»

 

 

 

 

 

 

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДПС, судова практика, Адвокат Морозов

 

Законність «виїзної» перевірки ФОП в приміщенні контролюючого органу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП у приміщенні контролюючого органу…не завжди є порушенням!!!

25 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/1961/19, адміністративне провадження №К/9901/19856/20 (ЄДРСРУ № 101370635) досліджував питання щодо правомірності проведення контролюючим органом документальної перевірки у приміщенні контролюючого органу на підставі наказу про призначення документальної планової виїзної перевірки.

За змістом статті 75 ПК України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка. Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово аналізував положення ПК України, які регулюють питання проведення документальних виїзних перевірок і документальних невиїзних перевірок, та висловлював позицію, що Податковий кодекс України не передбачає право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної виїзної перевірки в приміщенні податкового органу (зокрема, але не виключно, постанови від 13 червня 2019 року у справі № 825/1747/17, від 17 травня 2019 року у справі № 804/254/18, від 22 вересня 2020 року у справі №520/8836/18, від 23 квітня 2020 року (справа №826/20146/15), від 24 січня 2019 року (справа №805/1941/17-а), від 10 червня 2021 року у справі № 808/881/16).

Водночас, у справі № 825/1747/17 були встановлені обставини, що на запит контролюючого органу позивач (ТОВ) надав відповідь про неможливість надання пояснень та первинних документів для проведення позапланової виїзної перевірки у зв`язку з їх вилученням на підставі ухвали слідчого судді згідно з протоколом обшуку. У зв`язку з відсутністю документів податковий орган здійснив невиїзну перевірку в приміщенні контролюючого органу, за наслідками якої встановив порушення норм податкового законодавства і склав акт перевірки. Верховний Суд на підставі таких обставин дійшов висновку про протиправність проведеної перевірки, оскільки неможливість проведення виїзної перевірки не може мати наслідком автоматичного проведення контролюючим органом невиїзної документальної перевірки. Неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов`язана з недопуском посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск.

У постанові від 21 січня 2021 року у справі №822/2357/16 Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності відмови позивача (ФОП) у допуску до проведення перевірки у відповідача (ДПІ) відсутні правові підстави для її проведення у приміщенні контролюючого органу.

Примітка: Складення акта недопуску відповідно до вимог пункту 81.2 статті 81 ПК України унеможливлює подальше проведення контролюючим органом перевірки (22 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №  820/2993/16, адміністративне провадження № К/9901/28098/18 (ЄДРСРУ № 96498087).

У справі № 804/254/18 були встановлені обставини, що акт про недопуск позивачем (ФГ) до проведення перевірки складено не було, а голова ФГ ознайомився з наказом про призначення позапланової виїзної перевірки та направленням на її проведення вже після початку її проведення у приміщенні контролюючого органу. Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуваний наказ було прийнято контролюючим органом за відсутності законодавчо визначених підстав для призначення документальної позапланової виїзної перевірки та фактично на його підставі проведено документальну невиїзну перевірку, у зв`язку з чим погодився з рішенням суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову і скасування наказу.

У справі № 808/881/16 були встановлені обставини, що начальником Інспекції видано наказ про проведення планової виїзної документальної перевірки ФОП з питань повноти нарахування та сплати ПДФО та ЄСВ Цього ж дня оформлено повідомлення про проведення перевірки. На підставі вказаного наказу та направлень на проведення перевірки ревізорами-інспекторами здійснювалися виходи за податковою адресою ФОП, однак, у зв`язку із відсутністю відповідача за вказаною адресою працівниками контролюючого органу було складено відповідні акти про неможливість вручення направлень на проведення планової перевірки. В результаті, перевірку проведено в приміщенні контролюючого органу. Визнаючи таку перевірку протиправною, Верховний Суд виходив з того, що відповідачем в порушення положень податкового законодавства, за ініційованої до проведення документальної планової виїзної перевірки позивача, фактично, внаслідок відсутності платника податків за податковою адресою, було проведено невиїзну перевірку за наявними у контролюючого органу документами у приміщенні останнього, а не за місцезнаходженням ФОП. Водночас суд зазначив, що відсутність платника податків за податковою адресою не є тотожною відмові останнього від проведення перевірки та не дає підстав для подальшого проведення контролюючим органом перевірки в приміщенні останнього. Рішення ж щодо допуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки позивач не приймала.

У постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, залишаючи без змін судові рішення про задоволення позову, виходив з того, що у справі встановлені обставини несвоєчасного отримання позивачем наказу про проведення перевірки (в день проведення перевірки), а також факт проведення перевірки в приміщенні управління ДФС. Колегія суддів погодилася з висновками судів про те, що призначення та проведення перевірки контролюючим органом здійснено з порушенням підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 ПК України, оскільки на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу позивачем були надані пояснення та їх документальні підтвердження в строк, передбачений вищезазначеною нормою, проте, відповідачем не було надано доказів того, що ним проводилась будь-яка оцінка та аналіз наданих позивачем пояснень та їх документального підтвердження, і за їх результатами контролюючий орган дійшов висновку, що такі пояснення та документи не усувають сумніви щодо можливих порушень допущених Підприємцем. Також колегія суддів погодилася з висновком про порушення відповідачем абзацу п`ятого підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 ПК України, оскільки фактично перевірку позивача було проведено не за його місцезнаходженням, а в приміщенні контролюючого органу, що фактично свідчить про проведення невиїзної перевірки.

У постанові від 10 вересня 2021 року у справі №500/1791/19 Верховний Суд зазначив, що невихід посадових осіб відповідача за місцезнаходженням ФОП позбавив останнього можливості скористатися передбаченим статтею 81 ПК України правом недопуску уповноважених осіб контролюючого органу до перевірки.

Отже, Верховний суд робить висновок, що у зазначених справах поряд із обставинами проведення виїзної перевірки у приміщенні контролюючого органу були встановлені обставини порушення контролюючими органами інших норм ПК України, які вплинули на реалізацію платниками податків своїх прав, зокрема, з надання необхідних для перевірки документів, що, відповідно, впливає на висновки контролюючого органу, здійснених за наслідками такої перевірки.

Водночас, предметом розгляду Верховним Судом були і інші справи, зокрема, №815/2234/17 (постанова від 16 квітня 2021 року).

У справі № 815/2234/17 Верховний Суд дійшов висновку, що виїзд платника податків за кордон не є підставою для нездійснення контролюючими органами документальної планової виїзної перевірки, а відповідно і неможливість проведення такої за місцезнаходженням платника податків. Колегія суддів зазначила, що позивач та його представник були повідомлені про призначену перевірку і фактично перевірка була проведена на підставі первинних документів фінансово-господарської діяльності Підприємця, які були надані контролюючому органу слідчим СВ, що підтверджується відповідним листом, який наявний в матеріалах справи, а тому колегія суддів погодилася із висновками судів попередніх інстанцій про правомірність здійсненої перевірки ФОП.

Таким чином, аналіз судової практики Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дає підстави для висновку, що правомірність проведення документальної виїзної перевірки в приміщенні контролюючого органу залежить від обставин та умов, які передували її проведенню та призвели до того, що перевірка проведена у приміщенні контролюючого органу. Якщо зміна місця проведення перевірки відбулася безпідставно, без згоди на це платника податків та без забезпечення йому права на участь у проведенні такої перевірки, то така може бути визнана протиправною. Однак, якщо ж це відбулося з об`єктивних причин, за відсутності заперечень з боку платника податків і при цьому право платника податків на участь було забезпечено (незалежно від того, чи скористався платник податків таким правом), то така перевірка не може бути визнана протиправною.

(!!!) Отже, на думку Верховного суду, саме по собі проведення виїзної перевірки у приміщенні органу державної податкової служби не свідчить про допущення контролюючим органом порушень норм ПК України, які тягнуть за собою протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 також зазначав, що незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень та інших рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатись на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких податкових повідомлень-рішень. При цьому, таким підставам позову, за їх наявності, суди повинні надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 8 вересня 2021 року у справі №816/228/17 сформулювала правовий висновок, відповідно до якого неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Отже, у питаннях дотримання контролюючими органами процедури проведення перевірки, істотне значення має встановлення обставин забезпечення платникам податків можливості реалізувати їх права, передбачені ПК України, а у разі їх порушення - чи могло це істотно вплинути на правильність та обґрунтованість висновків контролюючого органу, здійснених за результатами такої перевірки, на підставі яких прийняті рішення.

Відповідно до пункту 45.1 статті 45 ПК України платник податків - фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу. Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси.

За змістом пунктів 16.1.13 пункту 16.1 статті 16 і 20.1.13 пункту 20.1 статті 20 ПК України праву контролюючих органів доступу під час проведення перевірок до територій, приміщень (крім житла громадян) та іншого майна, кореспондує обов`язок платників допускати посадових осіб контролюючого органу під час проведення ними перевірок до обстеження приміщень, територій (крім житла громадян).

Верховний суд  вважає доречними доводи заявника касаційної скарги про те, що статтею 30 Конституції України кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Отже, у подібних до цієї справи правовідносинах перевірці підлягають обставини, які зумовили проведення призначених документальних виїзних перевірок фізичних осіб-підприємців та/або фізичних осіб - платників податків у приміщенні контролюючого органу, а також те, чи висловлював платник податків заперечення проти проведення перевірки у такому організаційному порядку. Також, за висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 8 вересня 2021 року у справі № 816/228/17, порушення, допущені під час призначення і проведення перевірки, можуть бути підставою для скасування рішень контролюючих органів у випадку, якщо такі порушення вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

ВИСНОВОК: За висновком Верховного суду: сам факт проведення документальної виїзної перевірки фізичної особи-підприємця у приміщенні контролюючого органу не є беззаперечною підставою вважати перевірку протиправною і такою, що тягне за собою скасування прийнятих за наслідками такої перевірки рішень контролюючого органу.

Між тим, слід безкомпромісно вказати, що Податковий кодекс України не передбачає право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної виїзної перевірки в приміщенні податкового органу…, а у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Наведене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладених в постановах Верховного Суду від 17.03.2018 р. у справі № 1570/7146/12, від 24.10.2018 р. у справі № 808/1746/15, від 04.02.2019 р. у справі № 807/242/14, від 27.05.2021 р. у справі №140/2336/19 та ін.

Матеріал по темі: «Проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні ДФС»

 

 

Теги: документальна, позапланова, виїзна, податкова перевірка, в приміщенні податкового органу, оскарження наказу на податкову перевірку, надання відомостей на запит, судова практика, Адвокат Морозов

Обмеження щодо проведення камеральних перевірок

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обмеження щодо проведення перевірок не стосуються камеральних перевірок, об`єктом яких є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні контролюючого органу

14 травня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/1713/16, адміністративне провадження №К/9901/41203/18 (ЄДРСРУ № 89217790) досліджував питання щодо обмежень на проведення камеральних перевірок.

Слід наголосити, що зміни, внесені Законом України від 17.03.2020 № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», не передбачають обмежень щодо проведення камеральних перевірок.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Підпунктом 75.1.1 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Відповідно до положень статті 76 Податкового кодексу України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Аналіз змісту вищенаведених норм свідчить про те, що камеральна перевірка є одним із видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 Податкового кодексу України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Зазначене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.

Метою камеральної перевірки є виявлення в поданій звітності, інших даних систем електронного адміністрування, єдиних реєстрів, арифметичних та/або методологічних помилок або інших відомостей, які призвели до заниження або завищення податкового зобов`язання чи інших порушень. Камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей камеральною перевіркою не охоплюється.

Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік контролюючими органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою суб`єкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки суб`єктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

Зі змісту Пояснювальної записки до проекту Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII вбачається, що метою законопроекту було покращення умов ведення бізнесу в Україні з одночасним підвищенням показників України в міжнародних рейтингах, а також підвищення ефективності використання ресурсів економіки, зокрема зменшення витрат підприємств на визначення податкових зобов`язань і складання податкової звітності та держави - на адміністрування податків, усунення недоліків діючого законодавства, які дозволяють великим платникам отримувати податкові вигоди, спрощення виконання податкового обов`язку малим бізнесом, зменшення податкового навантаження на малий бізнес.

Саме з метою зменшення адміністративного навантаження на суб`єктів господарювання з річним оборотом менше 20 мільйонів гривень, а також із метою ефективного використання ресурсів фіскальних органів було тимчасово обмежено здійснення щодо таких платників податків окремих видів податкових перевірок, проведення яких потребувало значних зусиль як із боку контролюючих органів, так і платників податків.

Разом із тим, проведення камеральних перевірок завдяки їх спрощеній процедурі  не вимагає від платників податків будь-яких витрат часу та ресурсів, не створює будь-якого додаткового адміністративного навантаження, не перешкоджає нормальному здійсненню господарської діяльності.

Окрім цього, слід враховувати предмет камеральної перевірки, наприклад 05 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 818/1451/15, адміністративне провадження №К/9901/19434/18 (ЄДРСРУ № 80269177) та 24 травня 2019 року у справі № 821/1275/16, адміністративне провадження №К/9901/38316/18 (ЄДРСРУ № 81952591) вказав, що до переліку питань, які підлягають перевірці у ході камеральної перевірки, своєчасність сплати податкових зобов'язань діючим законодавством не віднесено. Вказане питання підлягає перевірці виключно у ході документальної перевірки.

Матеріал по темі: «Правові наслідки виходу за межі предмету податкової перевірки»

Також доцільно наголосити, що після проведення камеральної перевірки і до прийняття контролюючим органом податкового повідомлення-рішення за наслідками такої перевірки платник має право подавати уточнюючі розрахунки, а контролюючий орган, приймаючи відповідне податкове повідомлення-рішення за наслідками такої камеральної перевірки, повинен встановити дійсний обов`язок платника зі сплати податку з урахуванням даних уточнюючого розрахунку (13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 820/5299/17, адміністративне провадження №К/9901/47016/18 (ЄДРСРУ № 82383927).

ВИСНОВОК:  Системний аналіз наведених положень дає підстави для висновку про те, що встановлені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII обмеження щодо проведення перевірок суб`єктів господарювання за певними умовами не стосуються камеральних перевірок, об`єктом яких є виключно дані, які знаходяться в розпорядженні контролюючого органу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №818/982/16, 12 березня 2020 року у справі № 824/12/17-а, від 28 лютого 2020 року у справі №806/299/17.

Матеріал по темі: «Камеральна та документальна перевірка: підміна понять»

Теги: камеральна, документальна, податкові перевірки, податкове повідомлення-рішення, Акт перевірки, наказ, платник податків, контролюючий орган, ДФС, судова практика, Адвокат Морозов

Наслідки порушення процедури проведення податкової перевірки

Адвокат Морозов (судовий захист)

Призначена документальна позапланова ВИЇЗНА податкова перевірка ТОВ, однак проведена в приміщенні податкового органу… правові наслідки?

06 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 805/3849/16-а, адміністративне провадження №К/9901/41334/18 (ЄДРСРУ № 84077145) досліджував питання щодо наслідків порушення процедури проведення податкової перевірки. 

Суть справи: податковим органом призначено проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства, в той час коли з акта перевірки вбачається, що перевірку проведено в приміщенні податкового органу, що не відповідає ознакам виїзної перевірки, визначеним статтями 80-81 Податкового кодексу України.

Необхідно вказати, що Податковим кодексом України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції у разі відмови від підпису у направленні на перевірку чи відмови платника податку від допуску посадових осіб до проведення перевірки.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року по справі №805/1941/17-а, адміністративне провадження №К/9901/34306/18 (ЄДРСРУ № 79411245).

Згідно з пунктом 86.3 статті 86 Податкового кодексу України акт (довідка) документальної виїзної перевірки, що визначено статтями   77   і   78   цього   Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючого органу, які проводили перевірку, та реєструється у контролюючому органі протягом п`яти робочих днів з дня, що настає за днем закінчення установленого для проведення перевірки строку (для платників податків, які мають філії та/або перебувають на консолідованій сплаті, - протягом 10 робочих днів).

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.

Відповідно до пункту 78.5   статті 78 Податкового кодексу України   допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної позапланової виїзної перевірки здійснюється згідно із   статтею 81 цього Кодексу.

Документальна позапланова невиїзна перевірка здійснюється у порядку, передбаченому   статтею 79 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 79.1 статті 79 Податкового кодексу України   документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями   77   та   78   цього   Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті   75   цього   Кодексу   документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Отже, законодавцем визначені чіткі розмежування щодо порядку допуску до позапланових виїзних та невиїзних перевірок, а також щодо місця проведення зазначених перевірок.

Аналіз зазначених положень податкового законодавства свідчить про те, що проведення невиїзної перевірки як контрольного заходу передбачає такі етапи її проведення: встановлення підстав для проведення перевірки; прийняття контролюючим органом рішення про проведення перевірки, яке оформлюється наказом керівника цього органу; вивчення наданих платником податків документів та інших матеріалів; оформлення результатів перевірки.   

  

Враховуючи основні ознаки виїзної перевірки, визначені статтями 80, 81 Податкового кодексу України, зокрема проведена перевірка у приміщенні податкового органу за наявними у податкового органу копіями первинних документів, без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення, можна дійти висновку, що відповідачем проведена перевірка, яка за своїми ознаками притаманна саме невиїзній перевірці.

В свою чергу, Податковим кодексом України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкового органу.

Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки посадовими (службовими) особами контролюючого органу за місцем проведення перевірки, невідкладно складається у двох примірниках акт, що засвідчує факт відмови, із зазначенням заявлених причин відмови, один примірник якого вручається під підпис, відразу після його складання, платнику податків та/або уповноваженій особі платника податків.

і

Отже, неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов`язана з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск.

При цьому проведення перевірки у встановленому законом порядку є передумовою для прийняття податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень, а тому в разі недотримання встановлених вимог та, як наслідок, визнання перевірки протиправною, у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень.

Правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 червня 2019 року по справі № 825/1747/17, адміністративне провадження №К/9901/60580/18 (ЄДРСРУ № 82383924)

ВИСНОВОК: Невиконання податковим органом Порядку проведення документальних планових/позапланових  перевірок на виконання вимог статей 77, 78, 79 Податкового кодексу України призводить до порушення відповідачем способу реалізації владних управлінських функцій, а отже відсутності правових наслідків останньої.

Матеріал по темі: «Проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні ДФС»

Теги: документальна, позапланова, виїзна, податкова перевірка, в приміщенні податкового органу, оскарження наказу на податкову перевірку, надання відомостей на запит, судова практика, Адвокат Морозов

Проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні ДФС

Адвокат Морозов (судовий захист)

Аспект законності та єдина правова підстава для проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції.

17 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 804/254/18, адміністративне провадження №К/9901/5229/19 (ЄДРСРУ № 81798962) в черговий раз відповів на питання «щодо відсутності підстав для задоволення позову з огляду на проведення перевірки та прийняття рішення суб`єктом владних повноважень за його наслідками».

Суб'єкт господарювання має право не погодитися з рішенням про призначення перевірки і оспорити його у суді. У такому спорі суб'єкт владних повноважень зобов'язаний довести обґрунтованість свого рішення з посиланням на недоліки пояснень суб'єкта господарювання та їх документальне обґрунтування.

Аналогічна правова позиція була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постанові від 16 лютого 2016 року (справа №826/12651/14).

Так, позови платників податків, спрямовані на оскарження рішень (у тому числі наказів про призначення перевірки), дій або бездіяльності контролюючих органів щодо призначення та/або проведення перевірок можуть бути задоволені лише в тому разі, якщо до моменту винесення судового рішення не відбулося допуску посадових осіб контролюючого органу до спірної перевірки. Тобто, саме на етапі допуску до перевірки платник податків може поставити питання про необґрунтованість її призначення та проведення, реалізувавши своє право на захист від безпідставного та необґрунтованого здійснення податкового контролю щодо себе. Водночас, допуск до виїзної податкової перевірки нівелює правові наслідки процедурних порушень, допущених контролюючим органом при призначенні податкової перевірки.

ВАЖЛИВО: Разом з тим, Податковим кодексом України не передбачено право посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції.

Пунктом 81.2 статті 81 Податкового кодексу України встановлено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови.

Отже, неможливість проведення документальної виїзної перевірки за місцезнаходженням платника податків має бути пов`язана з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск.

Враховуючи те, що оскаржуваний наказ було прийнято контролюючим органом за відсутності законодавчо визначених підстав для призначення документальної позапланової виїзної перевірки та фактично на його підставі було проведено документальну невиїзну перевірку платника податків, суд дійшов неправильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Окрім цього необхідно вказати на позицію Верховного Суду України, викладену ним у постановах від 27.01.2015 № 21-425а14, від 09.02.2016 № 21-5864а15, підтриману згодом Верховним Судом у постановах від 19.02.2019 у справі   №820/6323/17, від 07.02.2018 у справі №821/1562/16, від 20.02.2019 у справі №807/663/13-а, від 26.02.2019 у справі №821/2424/15-а, від 12.03.2019 у справі №813/1052/15, від 15.05.2018 у справі №809/1578/17, від 19.06.2018 у справі №820/17270/14, від 19.09.2018 у справі №821/595/17, від 09.10.18 у справі №820/1864/17, від 16.10.18 у справі №810/249/15,  від 20.11.18 у справі №826/2462/16, від 17.12.18 у справі №804/9880/14, відповідно до якої з наказом про перевірку та письмовим повідомленням про дату початку та місце проведення такої перевірки платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до початку її проведення. Невиконання вимог щодо повідомлення платника податків про перевірку до початку її проведення призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

В той же час, згідно з позицією Верховного суду викладену в постанові від 21 березня 2018 року у справі № 812/602/17 (ЄДРСРУ № 72965595) посилання контролюючого органу на те, що у зв'язку із проведенням перевірки оскаржуваний наказ вичерпав свою дію та, як вважає фіскальний орган, не може бути скасовано є також безпідставними, оскільки згідно норм податкового законодавства та Кодексу адміністративного судочинства України право на судовий захист пов'язане із самою протиправністю оскаржуваного рішення, і не ставиться в залежність від наслідків його реалізації, що узгоджується із правовою позицією, викладеною Верховним Судом України у постанові від 27 січня 2015 року у справі №21-425а14.

ВИСНОВОК: З урахуванням зазначеного вище вбачається, що єдиною правовою підставою яка встановлена Податковим кодексом України, відносно права посадових осіб контролюючого органу на проведення документальної позапланової виїзної перевірки в приміщенні податкової інспекції, є неможливість її проведення за місцезнаходженням платника податків і яка має бути пов`язана виключно з недопуском посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки, що, у свою чергу, має підтверджуватися відповідним актом про недопуск, а отже у зв’язку із наявними правопорушеннями наказ фіскального органу платник податків має право оскаржити навіть після її проведення.

Теги: документальна, позапланова, виїзна, податкова перевірка, в приміщенні податкового органу, оскарження наказу на податкову перевірку, надання відомостей на запит, судова практика, Адвокат Морозов