Адвокат Морозов (судовий захист)
Тимчасовий виїзд дитини за кордон не повинен
використовуватися як спосіб обмеження прав батька на спілкування з дитиною
Загальні засади регулювання сімейних відносин
визначено у статті 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні
права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути
забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України,
Конвенцією про права дитини.
Згідно зі ст. 153 Сімейного Кодексу України, мати, батько та дитина мають право на
безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене
законом.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права
перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та
брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному
розвиткові дитини.
Відповідно до абз.21 ст. 1 Закону України «Про охорону
дитинства» визначено, що контакт з дитиною - реалізація матір`ю, батьком,
іншими членами сім`ї та родичами, у тому числі тими, з якими дитина не
проживає, права на спілкування з дитиною, побачення зазначених осіб з дитиною,
а також надання їм інформації про дитину або дитині про таких осіб, якщо це не
суперечить інтересам дитини
Вирішення батьками питань щодо виховання дитини
врегульовано ст. 157 Сімейного Кодексу України, нормами якої передбачено , що
той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її
вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Частиною 2 ст.141 Сімейного Кодексу України
встановлено, що розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від
дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини,
крім випадку, передбаченого ч.5 ст.157 цього Кодексу.
Згідно із п.4 ст.19 Сімейного кодексу України при
розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця
проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця
проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим
приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною
матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи,
яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління
батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним
обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною
юридичною особою.
Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства»
визначено, що батько і мати мають рівні
права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним
обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Положеннями ст.12 Закону України «Про охорону
дитинства» встановлено, що на кожного з батьків покладається однакова
відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Вказано, що батьки
або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину,
піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання,
створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати
гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно ч.1 ст.15 Закону України «Про охорону
дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право
на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Законом України «Про охорону дитинства» у ч.2 ст.15
визначено, що батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати
участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що
таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції Генеральної
Асамблеї ООН про права дитини, яка ратифікована Україною 27.02.1991 р. (надалі
- Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною
національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того,
здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями
соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами,
першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині
забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя,
беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які
відповідають за неї за законом.
Згідно висновку колегії суддів Першої судової палати
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі від 12 березня
2025 року № 487/2960/23
(провадження № 61-8756св24, ЄДРСРУ № 125933057) тимчасовий виїзд дитини за
кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав батька на
спілкування з дитиною, яке має реалізовуватися задля підтримки родинних
зв`язків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком. Міжнародні та
національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків
пріоритетним правом на виховання дитини. Навпаки, міжнародні договори та
національне законодавство гарантують батькам реалізацію принципу рівності щодо
виховання дитини.
Верховний Суд зауважив, що військова агресія Росії
проти України, воєнний стан та пов`язані з ним обмеження об`єктивно впливають
на обсяг і способи спілкування не лише позивача з дочкою/сином, а й багатьох
інших батьків з їхніми дітьми, які також вимушено, внаслідок війни, опинилися
за межами України. У цій ситуації обов`язок обох батьків полягає в тому, щоб
підтримати дитину, мінімізувати психологічний тиск на неї, пов`язаний із
сімейними конфліктами, налагодити комунікацію та співпрацювати в інтересах
дитини.
Конвенцією у ч.1 ст.8 проголошено, що Держави-учасниці
зобов`язуються поважати право дитини на збереження індивідуальності, включаючи
громадянство, ім`я та сімейні зв`язки, як передбачається законом, не допускаючи
протизаконного втручання. Конвенцією у ч.2. ст.8 гарантовано, що у випадку,
якщо дитина протизаконно позбавляється частини або всіх елементів своєї
індивідуальності, Держави-учасниці забезпечують їй необхідну допомогу і захист
для найшвидшого відновлення її індивідуальності
Положеннями ст.9 Конвенції передбачено, що
Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома
батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти
з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам
дитини.
Згідно приписів ст.10 Конвенції дитина, батьки якої
проживають у різних державах, має право підтримувати на регулярній основі, особисті
відносини і прямі контакти з обома батьками, за виключенням особливих обставин,
Відповідно до ст. 18 Конвенції Держави-учасниці
докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу
загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток
дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну
відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є
предметом їх основного піклування
Європейський суд з прав людини зауважує, що між
інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага
і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших
інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над
інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня
2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному
випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах
дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я
виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у
якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному,
спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE,
№ 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Відповідно до частини другої статті 5 ЦПК України у
випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту
порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка
звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи
може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить
закону.
Положеннями ст. 159 СК України закріплено, що у разі,
якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків,
хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо
він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із
батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного
з батьків у вихованні дитини(періодичні чи систематичні побачення, можливість
спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце
та час їхнього спілкування.
Таким чином, право батька брати участь у вихованні
дитини та спілкуватися з дитиною є безумовним та гарантоване законом. Воно може
бути обмежене лише у випадках, передбачених законом.
ВИСНОВОК: Тимчасовий
виїзд дитини за кордон не повинен використовуватися як спосіб обмеження прав
батька на спілкування з дитиною, яке повинно реалізовуватися задля підтримки
родинних зв`язків та емоційного контакту малолітньої дитини з батьком.
Подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові
від 24 квітня 2024 року у справі № 696/299/23.
Матеріал по темі: «Повернення дитини до місця проживання згідно із Конвенцією 1980 року»
Теги: позбавлення батьківських
прав, лишение родительских прав, висновок органу опіки та піклування, орган
опіки, інтереси дитини, захист інтересів, судова практика, Верховний суд,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар