Арешт майна, як перепона, у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Існування на час примусової реалізації майна чинного арешту накладеного в рамках кримінального провадження за ухвалою слідчого судді

01 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 903/214/25 (ЄДРСРУ № 140230439) досліджував питання щодо наявності арешту на майно боржника, накладеного у межах кримінального провадження як перешкоди для реалізації такого майна, в т.ч. шляхом проведення аукціону.

Скарга на дії чи / бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом порушених прав (інтересів) сторін та учасників, з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2024 у справі № 921/357/20).

Відповідно до статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також здійснювати заходи примусового виконання у спосіб та в порядку, встановлені виконавчим документом і законом.

Згідно із частиною третьою статті 50 Закону України "Про виконавче провадження" у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Водночас, арешт, накладений в межах кримінальної справи, є заходом забезпечення кримінального провадження, застосованим згідно з частиною другою статті 131 КПК України і його скасування відбувається в порядку, визначеному статтею 174 КПК України (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 335/12096/15-ц та від 23.05.2018 у справі № 569/4374/16-ц. Отже, зняття попереднього арешту з майна у цій справі є можливими лише за наявності підстав і в порядку передбаченому спеціальним законодавством, що виключає будь-які дії з його відчуження (в т.ч. примусової реалізації).

Зважаючи на положення статті 19 Конституції України та статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець (приватний / державний) повинен вчиняти виконавчі дії не лише із дотриманням цього Закону, а й відповідно до інших нормативно-правових актів, додержання яких є обов`язковим при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження.

За змістом статті 533 КПК України, зокрема, ухвала суду, яка набрала законної сили, обов`язкова для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України. Обов`язковість судового рішення відноситься до основних конституційних засад судочинства та є однією з важливих складових принципу правової визначеності. Статтею 1291 Конституції України визначено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Існування на час здійснення примусової реалізації спірного майна чинного арешту, накладеного обов`язковим до виконання судовим рішенням - ухвалою суду до відкриття виконавчого провадження, як і відсутність відомостей про скасування зазначеного арешту на момент відкриття виконавчого провадження та проведення електронного аукціону й наявність у Реєстрі речових прав чинного запису про арешт спірного майна, є визначальним та юридично значимим для застосування наведених висновків у цій справі.

У справі № 902/133/24 Верховний Суд виходив з положень статей 18, 50 Закону України "Про виконавче провадження", статей 170, 174, 533 КПК України та встановлених судами обставин щодо існування чинного арешту майна у кримінальному провадженні. Верховний Суд зазначив, що за відсутності доказів скасування такого арешту він є перешкодою для реалізації відповідного майна, у т.ч. шляхом проведення електронного аукціону.

Отже, накладений в межах кримінального провадження арешт на майно боржника є в будь-якому випадку перешкодою для реалізації такого майна, в т.ч. шляхом проведення аукціону (постанови Верховного Суду від 09.02.2024 у справі № 902/1126/22, від 12.01.2026 у справі № 902/133/24).

ВИСНОВОК: Відповідно, чинний арешт спірного майна, накладений у межах кримінального провадження та не скасований у визначеному КПК України порядку є перешкодою для його подальшої примусової реалізації.

 

 

 

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про скасування чи відмову у скасуванні арешту майна»

 

  

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Визначення місця зберігання речового доказу: хто може звертатися до слідчого судді?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Скарга представника власника майна до слідчого судді про визначення місця зберігання речового доказу (авто) в межах кримінального провадження 

Правова проблема: визначення суб’єкта звернення до слідчого судді з вищевказаним клопотанням. 

Суд першої інстанції вказує: «…частиною 7 ст.100 КПК визначений порядок звернення до слідчого судді, який передбачає, що з таким клопотанням може звертатись лише слідчий за погодженням з прокурором або прокурор. Отже кримінальний процесуальний закон не наділяє інших учасників кримінального провадження правом на звернення з таким клопотанням, а відповідно і не надає права слідчому судді на розгляд зазначеного клопотання по суті (ЄДРСРУ № 136780104). 

Разом цим, апеляційна інстанція (разом з адвокатом) не погодилась з такою позицією, зокрема суд вказав: « Порядок зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію регламентується положеннями ст. 100 КПК України. 

Посилання слідчого судді як на підставу відмови у відкритті провадження за поданим клопотанням на те, що суб’єктом такого звернення є лише слідчий за погодженням з прокурором або сам прокурор, стосуються випадків, передбачених ч. 7 ст. 100 КПК України. 

Положення ч. 7 ст. 100 КПК України застосовуються у разі, коли речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню: 

- передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження; 

- передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров’я людей або довкілля, 

та у разі передачі речових доказів Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів» (ЄУН: 369/8992/26 , провадження № 11-сс/824/5153/2026)      

ВИСНОВОК: Представник власника майна є суб’єктом звернення до слідчого судді  з клопотанням про визначення місця зберігання речового доказу в межах кримінального провадження. 

 

 

Матеріал по темі: «Припинення розшуку автомобіля, який здійснюється в межах кримінального провадження»

 

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про скасування чи відмову у скасуванні арешту майна

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна  апеляційному оскарженню НЕ підлягають

16 червня 2026 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 757/31639/22, провадження № 51-1076км23 (ЄДРСРУ № 137568411) передала справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в питанні щодо апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про скасування чи відмову у скасуванні арешту майна.

В постанові від 20 травня 2024 року у справі № 712/191/23, (ЄДРСРУ № 119535382) Об`єднана палата дійшла висновку про те, що ухвали слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна та про відмову в скасуванні арешту майна, постановлені в порядку статті 174 КПК, апеляційному оскарженню не підлягають.

Слід враховувати, що арешт майна є триваючим втручанням, тому навіть правильне рішення про арешт майна може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували, або виявлення чи виникнення нових обставин. Це може потребувати зміни в режимі арешту майна і навіть його скасування. Ці рішення є не менш, якщо не більш важливими в контексті дотримання права на мирне володіння майном, оскільки з часом втручання з боку держави вимагає все більш переконливих аргументів. Таким чином, якщо визнати рівнозначність як первісного, так і наступного рішення в контексті права на володіння майном, це свідчить про те, що сторонам має бути доступним апеляційне оскарження рішень, які стосуються арешту майна.

З іншого боку, помилкове рішення про скасування арешту майна може спричинити не менш серйозні наслідки, ніж відмова у застосуванні такого арешту, що, врешті, може позначитися як на забезпеченні можливості успішного кримінального провадження, так і на правах інших осіб, на забезпечення яких спрямований такий арешт. Враховуючи складність встановлення справедливого балансу у таких справах, апеляційний перегляд таких рішень не менш важливий, ніж перегляд рішення про відмову у застосуванні такого заходу.

(!) У той же час, на відміну від рішень, що стосуються первісного рішення про арешт або відмову у арешті майна, рішення, що стосуються подальшої долі арештованого майна, - про скасування або відмову у скасуванні арешту майна, - прямо не згадані в статті 309 КПК.

Однак це не означає, що законодавець тим самим висловив заборону на оскарження таких рішень, оскільки такий підхід важко обґрунтувати виходячи із завдань кримінального судочинства, і колегія суддів вважає, що право на таке оскарженні імпліцитно міститься у пункті 9 частини 1 статті 309 КПК.

Якщо використовувати сутнісний підхід до визначення характеру рішень щодо арешту майна під час кримінального провадження, то ухвалою про скасування арешту майна слідчий суддя припиняє дію попередньої ухвали про арешт і фактично відмовляє у продовженні раніше накладеного арешту на майно, і, навпаки, відмовляючи у скасуванні арешту майна, суддя фактично продовжує дію попередньої ухвали про арешт майна. Тому, незважаючи на різні назви рішень щодо арешту майна, що зумовлюється тим, що одні з них є первісними, а інші наступними, вони всі стосуються одного і того ж питання і тягнуть за собою подібні правові наслідки для права на мирне володіння майном.

З огляду на це, колегія суддів Верховного суду вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 569/17036/18, і сформулювати такий висновок про застосування норм процесуального права у цьому питанні:

Оскільки ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків, як і ухвала про арешт майна або відмову в арешті майна, слід дійти висновку, що положення пункту 9 частини 1 статті 309 у їх взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або про відмову у скасуванні арешту майна.

 

…. передати справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду.

 

 

 

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження ухвалислідчого судді прийнятої на підставі ст. 174 КПК»

 

  

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Апеляційне оскарження ухвали слідчого судді прийнятої на підставі ст. 174 КПК

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова (не)можливість оскарження ухвал слідчого судді про арешт/про відмову в скасуванні арешту з майна в апеляційному порядку під час досудового розслідування

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В офіційному тлумаченні частини другої статті 55 Конституції України, викладеному в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011, зазначено, що реалізація конституційного права на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб забезпечується в порядку, визначеному процесуальним законом.

Відповідно до положень частини четвертої статті 399 КПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті провадження, якщо апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку, або судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно з положеннями статті 394 цього Кодексу.

Оскарження ухвал слідчого судді під час досудового розслідування регламентовано параграфом 2 Глави 26 КПК України.

Відповідно до частини третьої статті 392 КПК України в апеляційному порядку можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді у випадках, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 309 КПК України визначено вичерпний перелік ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування.

Згідно частини третьої статті 309 КПК України скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді.

Зазначеними нормами кримінального процесуального законодавства не передбачено оскарження в апеляційному порядку ухвал слідчого судді про задоволення (задоволення частково) клопотання про скасування арешту майна, поданого у порядку частини першої статті 174 КПК України.

Вказане узгоджується і з правовою позицією Об`єднаної палати Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 19 лютого 2019 року у справі №569/17036/18, у постанові від 20 травня 2024 року у справі №712/191/23.

Частина четверта статті 399 КПК України визначає не право, а обов`язок суду апеляційної інстанції відмовити у відкритті провадження, тому що законом визначено чіткий перелік ухвал слідчого судді, які підлягають оскарженню, і не надає можливості діяти вибірково щодо кожного конкретного випадку.

Втім згідно з правовою позицією Верховного Суду України від 23.01.2024 (справа №569/19829/21), ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову у такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків. Як і ухвала про арешт майна або відмову в арешті майна, тому положення пункту 9 частини 1 статті 309 у їх взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або про відмову у скасуванні арешту майна.

Втручання в право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Протоколу №1 до Європейської конвенції з прав людини є триваючим процесом, судовий контроль за яким здійснює слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 33-1 КПК).

Арешт майна є триваючим втручанням, тому навіть правильне рішення про арешт майна може з часом втратити свою обґрунтованість в результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували, або виявлення чи виникнення нових обставин.

Саме після повернення Об`єднаною палатою Касаційного кримінального суду касаційної скарги для розгляду Перша судова палата Касаційного кримінального суду постановила ухвалу від 23.01.2024 у справі №569/19829/21, в якій зробила висновок, що положення п. 9 ч. 1 ст. 309 у їх взаємозв`язку зі ст. ст. 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову у ньому, а також і ухвали про скасування або відмову у скасуванні арешту майна.

Більше того, необґрунтована відмова у накладені арешту на майно може спричинити серйозні наслідки, що може позначитися як на забезпеченні можливості успішного кримінального провадження, так і на правах інших осіб, на забезпечення яких спрямований такий арешт.

До аналогічного за змістом висновку прийшов Верховний Суд у своїй постанові від 26.06.2018 у справі № 657/683/17.

Окрім цього, наразі Конституційний суд України розглядає справу: «Оскарження ухвал слідчого судді про арешт майна в апеляційному порядку під час досудового розслідування»

ВИСНОВОК: Таким чином, сподіваємося, що Конституційний суд України прийме остаточне рішення та визнає, що ухвала слідчого судді, постановлена на підставі ст. 174 КПК, може бути предметом перегляду в апеляційному порядку.

 

 

Матеріал по темі: «Право на оскарження в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про відмову в скасуванні арешту майна»

 

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов

Закриття кримінального провадження, якщо не встановлено злочинця

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Закриття провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення у разі закінчення строків давності

05 червня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 552/6926/23, провадження № 51-1333км25 (ЄДРСРУ № 128294963) досліджував питання щодо закриття провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення у разі закінчення строків давності.

Відповідно до ст. 2 КПК завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Законність як засада кримінального провадження з огляду на ч. 2 ст. 9 КПК полягає у тому, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов`язані всебічно, повно і  неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Публічність, згідно зі ст. 25 КПК, передбачає, що прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Пунктом 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК передбачено, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

Закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим зібраних та перевірених доказів.

З поданого прокурором клопотання вбачається, що у ході досудового розслідування вжито вичерпних заходів, проведено ряд слідчих дій, спрямованих на встановлення особи, яка вчинила дане кримінальне правопорушення, однак встановити підозрюваного не вдалося.

Попри це, у матеріалах провадження не йдеться, яких саме заходів було вжито та які саме слідчі дії проведено органом досудового розслідування, що були спрямовані на встановлення особи, яка вчинила дане кримінальне правопорушення.

Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з рішенням місцевого суду, виходив з того, що строки давності у цьому кримінальному провадженні закінчилися, та з матеріалів провадження вбачав, що проведеними слідчими діями не вдалося встановити особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, підозра жодній особі не вручена.

Суд касаційної інстанції неодноразово зазначав, що в провадженні, де потерпілий вказує на  конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення щодо нього, орган досудового розслідування за результатами всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження має вирішити питання про наявність чи відсутність події кримінального правопорушення, а за її встановлення - про наявність або  відсутність ознак кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, про  достатність доказів для доведення винуватості конкретної особи в суді, про  наявність/відсутність підстав до звільнення від кримінальної відповідальності конкретної особи.

У свою чергу суд під час вирішення питання про закриття кримінального провадження має враховувати, чи дотримано органом досудового розслідування вимоги кримінального процесуального закону щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, що є необхідною умовою належного вирішення завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК).

Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду в постановах від 25 серпня 2021  року (справа № 142/536/20, провадження № 51-1546км21), від 29 червня 2022 року (справа № 725/3569/21, провадження № 51-1061км22), від 07 червня 2023 року (справа № 545/51/22, провадження № 51-2327км23), від 18 жовтня 2023 року (справа № 750/1575/23, провадження № 51-4007км23).

Згідно з п. 6 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права (див. п. 28 постанови ВС від 25 травня 2023 року в справі № 457/885/22).

Відповідно до ч. 6 ст. 13 зазначеного Закону висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. В ухвалі ВП ВС від 25 травня 2023 року в справі № 722/594/22 Велика Палата наголосила, що висновок щодо застосування норми права - це не завжди чітко сформульований висновок у судовому рішенні Касаційного кримінального суду у формі постанови, у тому числі із заголовком «Висновок», це також правове обґрунтування одного чи кількох доводів касаційної скарги сторони кримінального провадження, викладене в судовому рішенні як у формі постанови, так і ухвали, за змістом якого цілком зрозумілою є правова позиція щодо застосування конкретної норми матеріального чи процесуального права.

Верховним судом сформовано наступну судову практику при розгляді проваджень у порядку п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК:

- за змістом ст. 284 КПК України умовами для закриття кримінального провадження за вказаною підставою є наявність визначених законом умов для закриття кримінального провадження та відповідне клопотання прокурора (постанова від 10 червня 2022 року в справі № 345/1829/21);

-положення вказаного пункту мають застосовуватися з урахуванням строків давності визначених ч. 2 ст. 49 КК, а саме у 5 років щодо проступків та 15 років у відношенні злочинів (постанова від 09 березня 2023 року у справі № 676/5139/22)

- в провадженні, де потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення щодо нього, орган досудового розслідування за результатами всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, має вирішити питання про наявність чи відсутність події кримінального правопорушення, а за її встановлення - про наявність або відсутність ознак кримінального правопорушення в діянні конкретної особи, про достатність доказів для доведення винуватості особи в суді, про наявність/відсутність підстав до звільнення від кримінальної відповідальності конкретної особи. В свою чергу суд, під час вирішення питання про закриття кримінального провадження, має враховувати чи дотримано органом досудового розслідування вимоги кримінального процесуального закону щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження усіх обставин кримінального провадження, що є необхідною умовою належного вирішення завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК, постанова ВС від 05 червня 2023 року у справі № 638/16352/21);

- у клопотанні прокурора про закриття має бути викладено об`єктивну сторону кримінального правопорушення, за яким він пропонує закрити кримінальне провадження (постанови від 29 червня 2022 року у справі № 725/3569/21).

Без цих даних, на переконання ККС, суд позбавлений змоги з`ясувати основне питання в цій категорії справа - день вчинення кримінального правопорушення;

Судова практика Верховного суду вказує, що наслідки передбачені п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК можуть мати місце в ситуації, коли узагалі не встановлено особу імовірно причетну до діяння, а не коли не отримано достатніх доказів для повідомлення певної особи про підозру.

ВИСНОВОК: Верховний суд вказує, що закриття кримінального провадження у зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у випадку, коли потерпілий вказує на конкретну особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення щодо нього, є істотним порушенням вимог КПК України, без повного дослідження ознак такого правопорушення в діянні конкретної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду по справі № 687/1066/22 від 15 лютого 2024 року

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження»

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, закриття кримінального провадження, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження законом не передбачено

19 серпня 2024 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 331/1020/24,  провадження № 51-3939ск24 (ЄДРСРУ № 121130913#) досліджував питання щодо оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження.

Статтею 392 КПК визначено судові рішення, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, зокрема за змістом п. 3 ч. 1 цієї статті, апеляційному оскарженню підлягають інші ухвали у випадках, передбачених цим Кодексом.

Порядок розгляду судом питання про закінчення досудового розслідування врегульовано параграфом 1 Глави 24 КПК. Відповідно до п. 3-1 ч. 1 та п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається судом у разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі. Частиною 4 цієї статті передбачено, що закриття кримінального провадження з підстави, передбаченої п. 3-1 ч. 1 цієї статті, здійснюється судом за клопотанням прокурора.

Згідно з ч. 11 ст. 284 КПК в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про закриття кримінального провадження, а оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження, вказаною нормою не передбачено.

Суд апеляційної інстанції у своїй ухвалі зазначив, що прокурором подано апеляційну скаргу на ухвалу суду, якою відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про закриття кримінального провадження на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК, тобто на судове рішення місцевого суду, яке відповідно до вимог ст. 392 КПК окремому оскарженню не підлягає.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відмови у відкритті провадження за поданою апеляційною скаргою на підставі ч. 4 ст. 399 КПК, оскільки апеляційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в апеляційному порядку.

ВИСНОВОК: Згідно з ч. 11 ст. 284 КПК в апеляційному порядку може бути оскаржена ухвала про закриття кримінального провадження, а оскарження ухвали про відмову в закритті кримінального провадження, вказаною нормою не передбачено.

 

 

Матеріал по темі: «Оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна  у справах де нікому не повідомлено про підозру»

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, закриття кримінального провадження, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна у справах де нікому не повідомлено про підозру

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна (речових доказів) у справах де нікому не повідомлено про підозру

27 березня 2025 року Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 157/1664/22, провадження № 51-166км25 (ЄДРСРУ № 126153460) досліджував питання щодо апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна (речових доказів) у справах де нікому не повідомлено про підозру.

Під час досудового розслідування ухвали слідчого судді про арешт майна можуть бути оскаржені в апеляційному порядку (п. 9 ч. 1 ст. 309, ч. 3 ст. 392 КПК); постановлені на стадії провадження в суді першої інстанції такі ухвали окремому оскарженню не підлягають, заперечення проти таких ухвал можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення (ч. 2 ст. 392 цього Кодексу).

Статтею 100 КПК визначається порядок зберігання речових доказів і документів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію.

За приписами частини 6 вказаної статті речові докази, що не містять слідів кримінального правопорушення, у вигляді предметів, великих партій товарів, зберігання яких через громіздкість або з інших причин неможливо без зайвих труднощів або витрати по забезпеченню спеціальних умов зберігання яких співмірні з їх вартістю, а також речові докази у вигляді товарів або продукції, що піддаються швидкому псуванню:

1) повертаються власнику (законному володільцю) або передаються йому на відповідальне зберігання, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

2) передаються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду для реалізації, якщо це можливо без шкоди для кримінального провадження;

3) знищуються за письмовою згодою власника, а в разі її відсутності - за рішенням слідчого судді, суду, якщо такі товари або продукція, що піддаються швидкому псуванню, мають непридатний стан;

4) передаються для їх технологічної переробки або знищуються за рішенням слідчого судді, суду, якщо вони відносяться до вилучених з обігу предметів чи товарів, а також якщо їх тривале зберігання небезпечне для життя чи здоров`я людей або довкілля.

У випадках, передбачених пунктами 2, 4, слідчий за погодженням із прокурором або прокурор звертається з відповідним клопотанням до слідчого судді місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, або до суду під час судового провадження, яке розглядається згідно із статтями 171-173цього Кодексу (ч. 7 ст. 100 КПК).

Розглядаючи питання допустимих меж обмеження гарантованого Конституцією України права власності, Конституційний Суд України зазначав, що при обмеженні права власності в інтересах суспільства, пропорційними можуть вважатися такі заходи, які є менш обтяжливими для прав і свобод приватних осіб з-поміж усіх доступних для застосування заходів (абз. 7 пп. 2.3 п. 2 мотивувальної частини рішення від 05 червня 2019 року № 3-р(I)/2019).

При цьому, КПК не передбачає апеляційного оскарження ухвал слідчих суддів про передачу для реалізації майна (речових доказів), постановлених в порядку п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК, виконання яких фактично призводить до припинення права власності, зокрема і на майно, що має індивідуальні ознаки, які відрізняють його від будь-яких інших аналогічних предметів матеріального світу.

За приписами ст. 219 КПК строки досудового розслідування обчислюються лише з моменту повідомлення особі про підозру. Отже, в провадженнях, де особі про підозру не повідомлено, обчислювати такі строки підстав немає.

Відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров`я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.

В такій ситуації провадження теоретично може здійснюватися невизначений термін, і ніколи не завершитися, або завершитися за умови, якщо особа, яка залишається в цьому провадженні невідомою для сторони обвинувачення, з`явиться до слідчого чи прокурора за власною ініціативою, або якщо у сторони обвинувачення з`являться інші докази, які дозволять з`ясувати таку особу.

В положеннях статей 100, 309, 170-173 КПК фактично встановлено, що на досудовому розслідуванні не передбачено право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна для реалізації, а якщо обвинувальний акт буде направлено до суду, то у суді першої інстанції (ст. 392 КПК) таке право може бути реалізовано лише з  відстрочкою на невизначений термін - до оскарження рішення у  справі по суті.

(!!!) У питаннях такої ваги, як припинення права власності на підставі ухвали слідчого судді, постановленої відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК, необхідним є додатковий завчасний контроль, аніж контроль ex-poste, можливість якого наставатиме тоді, коли повернення майна вже є неможливим, а його наслідком може бути лише відшкодування.

Проте, в положеннях КПК фактично встановлено, що під час досудового розслідування не передбачено право на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч.  6 ст. 100 КПК та похідне від цього рішення припинення права власності, а у суді першої інстанції це право може бути реалізовано з відстрочкою на невизначений термін до оскарження рішення у справі.

Верховний суд вважає, що неможливість апеляційного перегляду у кримінальному провадженні, де відсутнє повідомлення особі про підозру, ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч.  6 ст.  100 КПК унеможливлює дієву перевірку правомірності припинення конституційного права власності особи на стадії досудового розслідування, строк якого не обчислюється за приписами ст. 219 КПК.

Неможливість оскарження особою в апеляційному порядку ухвали слідчого судді про передачу майна для реалізації створює умови, за яких помилкове рішення слідчого судді, чинне протягом тривалого часу, може призвести до тяжких невідворотних наслідків для особи у вигляді безпідставного припинення її конституційного права власності.

Надання особі права на апеляційний перегляд ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації на підставі п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК під час досудового розслідування кримінального провадження, де нікому не повідомлено про підозру, є  проявом гарантії виконання державою міжнародних зобов`язань зі створення умов із забезпечення кожному дієвого і ефективного юридичного засобу захисту його конституційних прав і свобод відповідно до міжнародних стандартів, потрібною гарантією відновлення порушених прав, свобод і інтересів людини, додатковим механізмом усунення помилок, допущених слідчим суддею, до ухвалення судом рішення по суті під час розгляду кримінальних справ або закриття кримінального провадження за спливом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

За приписами частин 4, 5 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Положення статей 3, 21Конституції України у системному зв`язку з частинами 4, 5 ст.  41, статей 8, 55, 129 Основного Закону при постановленні слідчим суддею ухвали про надання дозволу на передачу майна (речових доказів) на реалізацію у кримінальному провадження, де особі не повідомлено про підозру, гарантують особі, інтересів якої стосується таке рішення, право на судовий захист, у тому числі можливість оскарження в апеляційному порядку вказаного способу припинення її конституційного права на недоторканість права власності.

З аналогічних мотивів Конституційний Суд України виходив у рішенні від 13 червня 2019  року № 4-р/2019.

Чинна редакція п. 8 ч. 2 ст. 129 Конституції України, згідно з якою однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення, закріплює гарантії права на апеляційний перегляд справи, а також передбачає, що випадки оскарження судових рішень визначаються в законі. Проте віднесення цього питання на розсуд законодавця не виключає прямого застосування норм Основного Закону в разі відсутності ефективного механізму захисту гарантованих Конституцією України прав людини внаслідок такого регулювання.

Тлумачення кримінального процесуального законодавства, застосоване апеляційним судом в оскарженій ухвалі, не надає заявнику ефективних засобів юридичного захисту до оскарження рішення слідчого судді, постановленого в порядку п. 2 ч. 6 ст. 100 КПК, про передачу на реалізацію майна в кримінальному провадженні, яке здійснюється стосовно нетяжкого злочину, і де з 2016 року жодній особі не повідомлено про підозру. Таке рішення не відповідає вимогам кримінального процесуального закону в  контексті приписів ч. 5 ст. 9 КПК.

ВИСНОВОК: Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що положення ст. 309 КПК щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвали слідчого судді про передачу майна (речових доказів) для реалізації, постановленої на підставі п. 2 ч.  6 ст. 100 КПК в кримінальному провадженні, де жодній особі не повідомлено про підозру, не узгоджуються із положеннями ч. 5 ст. 9 КПК, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, не гарантують особі ефективної реалізації її конституційного права на судовий захист, не відповідають критеріям справедливості та співмірності (пропорційності), не забезпечують справедливого балансу інтересів особи та суспільства, а тому суперечать вимогам статей 1, 3, 8, 21, частин 4, 5 ст. 41, статей 55, 129 Конституції України, які в цьому кримінальному провадженні Суд  застосовує як норми прямої дії.

 

 

 

Матеріал по темі: «Процедура припинення розшуку автомобіля»

 

 

 

Теги: оскарження ухвали слідчого судді, арешт майна, зняття арешту з майна, клопотання про скасування арешту, накладення арешту, апеляційне оскарження ухвали слідчого суді, власника, судова практика, Адвокат Морозов