Адвокат Морозов (судовий захист)
Визначення документів, передбачених статтею 48 Закону
№2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу на законних
підставах
ДПС України в Індивідуальній податковій консультації (ІПК) від 03.03.2025 р. № 1143/ІПК/99-00-21-02-02 вказало:
1) наявність ТТН є обов’язковою при отриманні послуг з перевезення вантажу на
договірних засадах від іншої юрособи;
2) Якщо перевезення вантажу для власних потреб юрособи здійснюється водієм
такої юрособи, що перебуває з нею у трудових відносинах, документом, що
підтверджує перевезення, можуть слугувати інші належним чином оформлені
первинні документи (накладна, інший визначений законодавством документ на
вантаж).
13 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/6098/22,
адміністративне провадження № К/990/12130/23 (ЄДРСРУ № 125825450) досліджував
питання щодо визначення документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III,
що засвідчують використання транспортного засобу на законних підставах, шляхом
формування Верховним Судом відповідного висновку.
Положеннями статті 48 Закону №2344-III визначений
перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для
здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товаро-транспортна
накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для
обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається
у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити,
передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним
транспортом. Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим
органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності
установленої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.
(!!!) Виключенням з
цього правила є лише випадки якщо перевезення здійснюється фізичною особою за
рахунок власних коштів та для власних потреб.
31 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/17062/21,
адміністративне провадження № К/990/15652/23 (ЄДРСРУ № 114562164) вказав, що
законодавець окреслив межі, за яких настає відповідальність установлена абзацом
3 частини першої статті 60 Закону №2344-III. Тому, саме у випадку
відсутності товаро-транспортної накладної у паперовій та/або електронній формі
або її обов`язкових реквізитів, для перевізника настають наслідки передбачені
цією нормою у вигляді застосування адміністративно-господарського штрафу.
Водночас, зміст та форма товаро-транспортної накладної повинні відповідати
вимогам, установленим Законом №2344-III та Правилами перевезень вантажів і
дотримання цих умов є обов`язком перевізника, невиконання якого є підставою для
застосування до нього відповідних заходів реагування.
Разом з тим, вирішальним при розгляді справи є
встановлення факту чи є особа перевізником в розумінні Закону № 2344-III та
правомірність застосування до неї адміністративно-господарської санкції у
вигляді штрафу, як до власника автотранспортного засобу, який надавав послугу з
перевезення на комерційній основі, як суб`єкт господарювання.
Водночас, питання щодо наявності/відсутності
документів, передбачених статтею 48 Закону №
2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу для надання
послуги з перевезення на законних підставах не впливає на вирішення цього спору
по суті вимог, оскільки не були підставою для застосування
адміністративно-господарської санкції.
З урахуванням наведеного, Верховний Суд не вбачає
підстав для формування відповідного висновку щодо приписів статті 48 Закону
№ 2344-III, виходячи із установлених
судами обставин, що мають індивідуальні ознаки, характерні для цих
правовідносин.
Верховний Суд відхиляє доводи про те, що оскільки
особа є фізичною особою-підприємцем та, одночасно, власником автомобіля, що
перевозив вантаж, то вона здійснювала перевезення на комерційних умовах, а тому
є автоперевізником у розумінні Закону № 2344-III, оскільки ці аргументи не
знайшли підтвердження під час розгляду справи.
Водночас, факт перебування водія у правовідносинах з фізичною
особою-підприємцем відповідачем належними та допустимими доказами не доведено.
Верховний Суд зауважує, що результати перевірки
свідчать, що водій керував автомобілем на законних підставах та здійснював
перевезення не власного вантажу і, відповідно, не для власних потреб, що може
відповідати визначенню автомобільного перевізника. Проте посадові особи
Державної служби України з безпеки на транспорті під час рейдової перевірки не
з`ясовували приналежність водія до суб`єкта господарювання та відповідність
вантажу товаросупровідним документам. Тобто перевірку було проведено без
належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що ставить під
сумнів законність та обґрунтованість оскарженого рішення.
ВИСНОВОК: По-перше: якщо перевезення здійснюється
фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб, то ТТН не
потрібна; по-друге: позиція ДПС про те, якщо перевезення вантажу для
власних потреб юрособи здійснюється водієм такої юрособи, що перебуває з нею у
трудових відносинах, то ТТН не потрібна, м’яко кажучи не підкріплена судовою
практикою…, навпаки Верховний суд наполягає, що « законодавець визначив ТТН як
єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних
цінностей на шляху їх переміщення».
Матеріал
по темі: «Товарно-транспортна
накладна – зміна акцентів в судовій практиці Верховного суду»
Теги: товарно-транспортні накладні, ТТН,
відсутність товарно-транспортних накладних, податкові спори, налоговые споры,
судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар