Адвокат Морозов (судовий захист)
Верховний суд:
суспільна небезпека зловживання процесуальними правами в судочинстві
10 березня 2025
року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в
рамках справи № 320/10183/22,
адміністративне провадження №К/990/20687/24 (ЄДРСРУ № 125756734) досліджував
питання щодо суспільної небезпеки зловживання процесуальними правами в
судочинстві.
У випадку
зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами суд
застосовує до нього заходи, визначені
Законом.
У цьому
контексті важливо згадати, що обов`язок суду вживати всіх заходів,
спрямованих на попередження і протидію зловживанню процесуальними правами,
ґрунтується також на положеннях низки міжнародних актів, зокрема Конвенції, а
на важливості дотримання принципу неприпустимості зловживання процесуальними
правами у судочинстві неодноразово наголошував у своїх рішеннях ЄСПЛ. Зокрема,
закріплення у Конвенції статті 17 було зумовлено тим, що не можна виключати, що
особа або група осіб намагатимуться покладатися на права, закріплені у
Конвенції, задля отримання можливості здійснення діяльності, спрямованої на
знищення цих прав [45] (див. рішення ЄСПЛ у справах «Perincek v. Switzerland»,
заява № 27510/08, пункт 113; «Zdanoka v. Latvia», заява № 58278/00, пункт 99).
Стаття 17
Конвенції забороняє знищення та надмірне обмеження прав і свобод, закріплених у
Конвенції. Вона застосовується до держав, груп та окремих осіб. Водночас текст
статті 17 Конвенції випливає зі статті
30 Загальної декларації прав людини (1948), згідно з якою ніщо у цій Декларації
не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим
особам права здійснювати будь-яку діяльність або вчиняти дії, спрямовані на
знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації. Еквівалентні положення до
статті 17 Конвенції містяться також у
Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (1966), який у статті 46
містить таку норму: ніщо у цьому
Пакті не може тлумачитись як приниження
значення постанов Статуту Організації Об`єднаних Націй і статутів
спеціалізованих установ, що визначають відповідні обов`язки різних органів
Організації Об`єднаних Націй і спеціалізованих установ щодо тих предметів, яких
стосується цей Пакт; у статті 47
Американської конвенції з прав людини (1969): Комісія вважає неприйнятним
розгляд будь-яких петицій або повідомлень, зокрема, якщо вони складені з
очевидним порушенням встановлених вимог або значною мірою дублюють аналогічні
петиції або повідомлення, що раніше розглядалися Комісією або іншою міжнародною
організацією; у статті 54 Хартії основних прав Європейського Союзу (2000): ніщо
у цій Хартії не може тлумачитись як право здійснювати будь-яку діяльність або
вчиняти будь-які дії, спрямовані на порушення прав і свобод, викладених у цій
Хартії, або на їх обмеження більшою мірою, ніж передбачено цією Хартією.
Окрім того,
слід згадати Рекомендацію R(84)5 Комітету міністрів державам-членам щодо
принципів цивільного судочинства, спрямованих на вдосконалення судової системи
від 28 лютого 1984 року (Рекомендація R(84)5) та Рекомендацію R(95)5 Комітету
міністрів державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування
систем і процедур оскарження у цивільних або комерційних справах від 7 лютого
1995 року (Рекомендація R(95)5). Зокрема, у Рекомендації R(84)5 констатується,
що деякі норми судочинства, прийняті державами-членами, можуть стати перешкодою
ефективного здійснення правосуддя, оскільки ними можуть іноді зловживати або
маніпулювати для затягування судового розгляду; потрібно забезпечити доступ
сторін до спрощених і більш швидких форм судочинства та захистити їх від
зловживань або затримок, зокрема, наділивши суд повноваженнями вести
судочинство більш ефективно. У зазначеному міжнародному документі визначено
такі принципи судочинства, спрямовані на вдосконалення судової системи: 1) судочинство
зазвичай має складатися не більше ніж із двох судових засідань; суд повинен
уживати заходів щодо того, щоб усі дії, необхідні для проведення другого
засідання, застосовувалися своєчасно, не допускаючи затримки; 2) стосовно
будь-якої сторони повинні застосовуватися санкції, якщо вона, отримавши судове
повідомлення, не вчинить процесуальних дій у строки, встановлені законом або
судом; 3) коли сторона подає явно необґрунтований позов, суд повинен мати
повноваження приймати рішення у справі на основі спрощеної процедури і, якщо це
необхідно, накладати на цю сторону штраф або виносити рішення про відшкодування
збитків іншій стороні; 4) коли сторона під час судового розгляду поводиться
недобросовісно та явно порушує процедуру з очевидною метою затягнути розгляд
справи, суд повинен мати повноваження або негайно прийняти рішення по суті,
або застосувати такі санкції, як, наприклад, накласти штраф, зобов`язати
відшкодувати збитки або позбавити права на процесуальні дії; в особливих
випадках суд повинен стягувати з адвоката судові витрати. У статті 4 Рекомендації R(95)5 визначено заходи щодо запобігання
будь-яким зловживанням системою оскарження. Зокрема зазначається, що для
запобігання будь-яким зловживанням системою або процедурою оскарження державам
слід передбачити можливість прийняття деяких або всіх таких заходів: вимагати
від осіб, які подають скаргу на ранньому етапі, подання розумних підстав для
своїх скарг і вказівок використаних засобів правового захисту; дозволити суду
другої інстанції відхиляти відповідно до спрощеної процедури (наприклад, без
інформування про це іншої сторони) будь-які скарги, що видаються йому явно
необґрунтованими, нерозумними або поданими з наміром дошкулити; у цих випадках
суд також може впливати на особу за допомогою таких санкцій, як накладення
штрафу; коли вимушені затримки виникають із вини однієї зі сторін, вимагати від
цієї сторони покриття додаткових витрат, зумовлених затримкою.
(!!!) Загалом
зловживання процесуальними правами в судовому процесі підриває не лише засади
здійснення правосуддя, але і шкодить міжнародному іміджу України як правової
держави. Крім того, вказує на те, що значна частина Рішень ЄСПЛ стосувалася
саме питання зловживання процесуальними правами. Важливо, що у рішеннях ЄСПЛ
уже сформувалася стала практика щодо порядку здійснення принципу
неприпустимості зловживання процесуальними правами в судовому процесі. Зокрема,
у деяких рішеннях ЄСПЛ указує на пряме застосування статті 17 Конвенції у таких
випадках: якщо заявник, по суті, прагне використати основне положення Конвенції
як основу для права здійснювати будь-яку дію або будь-яку діяльність,
спрямовану на знищення будь-яких прав і свобод, закріплених у Конвенції, Суд
застосовує статтю 17 і відхиляє подану скаргу як несумісну ratione materiae з
положеннями Конвенції відповідно до п.п. 3 і 4 ст. 35; Суд може застосувати
статтю 17 за власною ініціативою та оголосити заяву неприйнятною de plano
(рішення у справах «Norwood v. the United Kingdom», заява № 23131/03 [54];
«Belkacem v. Belgique», заява № 34367/14, п. п. 33-36 [55]; «Witzsch v.
Germany» (№ 2), заява № 7485/03 [56]; «Roj TV A/S v. Denmark», заява №
24683/14, п. 30).
З огляду на
вищезазначене, колегія суддів Верховного Суду доходить висновку, що 1) у разі
виявлення зловживання процесуальними правами суд зобов`язаний ужити заходів,
спрямованих на попередження та/або протидію такому зловживанню, що
зумовлено необхідністю: а) захисту процесуальних прав інших сторін, зокрема,
щодо розгляду та вирішення справ у «розумні строки»; б) гарантувати дотримання
всіма учасниками справи обов`язку виявляти повагу до суду та до інших учасників
судового процесу; в) захисту довіри до суду, професійності та авторитету
суддів; г) своєчасного, всебічного, повного та об`єктивного встановлення всіх
обставин справи, вирішення справи, а також винесення рішення за умови
правильного застосування норм матеріального права, дотримання норм
процесуального права; ґ) гарантувати виконання всіма учасниками судового
процесу всіх процесуальних обов`язків, визначених законом або судом. Водночас
учасники справи також повинні мати активну позицію щодо інформування суду про
виявлені випадки зловживання процесуальними правами іншими учасниками з
викладенням відповідних доводів і наданням доказів; 2) заходи процесуального
примусу, які можуть застосовуватись адміністративним судом із метою протидії
зловживанню процесуальними правами, можна класифікувати на заходи прямої
відповідальності (попередження, видалення із зали судових засідань, привід,
штраф, винесення окремої ухвали) та заходи непрямої (додаткової)
відповідальності (залишення без розгляду або повернення позову, апеляційної чи
касаційної скарги, заяви, клопотання; покладення на сторону, яка допустила зловживання
процесуальними правами, судових витрат повністю або частково, незалежно від
результатів вирішення спору; припинення врегулювання спору за участю судді
тощо); 3) особливості судочинства певним чином впливають на можливість визнання
тієї чи іншої дії (бездіяльності) учасника справи зловживанням процесуальними
правами, а також обрання судом заходів із протидії такому зловживанню, зокрема:
а) розмір штрафу, визначений у КАС
України; б) значна частина позивачів, зокрема у соціальних спорах, звільнена
від сплати судового збору, тому до цих осіб, за загальним правилом, неможливо
застосувати такий захід, як покладення на позивача судових витрат; в) суб`єкт
владних повноважень може неправомірно (об`єктивно або суб`єктивно) перешкоджати
ефективному розгляду справи (неявка, ненадання відзиву, неякісна підготовка
апеляційних та касаційних скарг, пропуск процесуального строку, несплата
судового збору тощо), посилаючись на бюрократичні процедури та «колективну»
відповідальність; надалі такий суб`єкт владних повноважень може вказати на
«поганий» суд, який нібито не дозволив захистити суспільні інтереси або
інтереси держави; г) наявність у деяких спорах (екологія, благоустрій, надра
тощо) третьої «неявної» сторони - суспільства (суспільних інтересів), не
представлених у суді жодним спеціальним суб`єктом (представником).
До проявів
зловживання процесуальними правами в судочинстві належить неявка в судове
засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без
повідомлення причин неявки.
ВИСНОВОК: Суспільна
небезпека зловживання процесуальними правами в судочинстві полягає у тому, що
дії (бездіяльність), які становлять зміст такого зловживання правом,
спричиняють настання негативних наслідків, що можуть проявлятися для учасників
справи у недосягненні судом завдань судочинства та для суду та усієї судової
системи - у зниженні рівня довіри до судової гілки влади, у поставленні під
сумнів професійності та авторитету суддів. Крім того, зловживання
процесуальними правами має безпосередній вплив на збільшення бюджетних витрат
на судову систему.
Матеріал по
темі: «Повернення апеляційної скарги з підстав зловживання процесуальними правами»
Теги: зловживання
процесуальними правами, процесуальна диверсія, нецензурна лайка, безпідставний
відвід, однакові клопотання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар