Адвокат Морозов (судовий захист)
Отримання держвиконавцем згоди органів опіки при
примусовому зверненні стягнення на предмет іпотеки в якому зареєстровані діти
17 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/13689/22 (ЄДРСРУ № 126682999) серед іншого
досліджував питання щодо отримання держвиконавцем згоди органів опіки при
примусовому зверненні стягнення на предмет іпотеки в якому зареєстровані діти.
Відповідно до положень частин першої, шостої статті 48
Закону № 1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті,
вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення
стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення на майно
боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за
виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат
виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого
провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник
володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що
визначається судом за поданням виконавця.
Відповідно до абзацу сьомого пункту 3 розділу ІІ
Порядку № 2831/5 у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право
власності на яке або право користування яким мають діти, заявка на
реалізацію арештованого майна подається разом із копією дозволу органів опіки
та піклування або відповідним рішенням суду (в електронній або паперовий
формі).
У разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право
власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний
попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до
закону. Якщо такий дозвіл не надано, виконавець продовжує виконання рішення за
рахунок іншого майна боржника, а в разі відсутності такого майна повертає
виконавчий документ стягувачу з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої
статті 37 Закону №1404-VIII (пункт 28 розділу VIII Інструкції № 512/5). Це
кореспондує пункту 3 розділу ІІ цієї Інструкції.
Вимога про отримання державним або приватним
виконавцем дозволу органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності
на яке або право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена
задля додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема, передбачених
статтями 17, 18 Закону України "Про охорону дитинства", статтею 12
Закону України "Про основи соціального захисту бездомних осіб і
безпритульних дітей", від можливого порушення.
Отже, враховуючи вимоги Закону України "Про
основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" та
положення Інструкції № 512/5 державний або приватний виконавець у разі
передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право
користування яким мають діти, має обов`язок отримати попередню згоду органу
опіки та піклування або відповідне рішення суду, які, зокрема, додаються до
заяви на реалізацію арештованого майна.
Подібні за змістом висновки викладено в постановах
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.10.2019 у справі № 751/15667/15-ц, від
25.11.2019 у справі №
718/482/15-ц, від 15.02.2023 у справі № 2-537/11).
Відповідно до пунктів 66-67 Порядку провадження
органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 866, з
метою укладення правочинів щодо нерухомого майна, право власності або
користування, яким має дитина, до органів опіки та піклування мають звертатися
батьки або особи, які їх замінюють, тобто особи, які є власниками майна або
законними представниками дитини, у разі якщо остання є власником, й
заінтересовані в укладенні правочину.
У постанові від 15.02.2023 у справі № 2-537/11 Верховний Суд
виснував, зокрема, що: "… законодавство України не визначає порядку
надання органом опіки та піклування такої згоди.
З метою усунення обставин, які роблять неможливим
виконання рішення суду, а саме відсутності дозволу (відмови) органу опіки та
піклування на реалізацію нерухомого майна, право власності або право
користування яким мають діти, виконавець може звернутися до суду з заявою
(поданням) про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, в якому
зареєстровані діти, яка повинна бути розглянута судом у порядку, встановленому
в статті 435 ЦПК України.
Під час розгляду такої заяви (подання) суд повинен
оцінювати через призму дотримання прав та інтересів дітей добросовісність дій
боржника, а саме: з якого часу діти зареєстровані в спірному приміщенні; чи
дотримано встановлений чинним законодавством порядок їх реєстрації та вселення
у спірне приміщення; чи є спірне приміщення єдиним місцем їх постійного
проживання; чи наявне інше приміщення у дітей чи їх батьків або осіб, які їх
замінюють, яке може використовуватись як постійне місце проживання; яка ступінь
споріднення має місце між дітьми та боржником та інші обставини".
У постанові від
26.10.2021 у справі №
755/12052/19 Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у вирішенні
питання: чи є відсутність згоди органу опіки та піклування при примусовому
виконанні судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом
продажу з прилюдних торгів підставою для висновку про неможливість державного
або приватного виконавця вчиняти виконавчі дії щодо продажу такого майна,
зазначила, зокрема, що:
"… Вимога про отримання дозволу Держвиконавцем
від органу опіки та піклування на реалізацію майна, право власності на яке або
право користування яким належить неповнолітній дитині, встановлена задля
додаткового забезпечення захисту прав цієї дитини, зокрема передбачених
статтями 17 та 18 Закону про охорону дитини, статтею 12 Закону про основи
созахисту, від можливого порушення.
Якщо суд приймає рішення про солідарне стягнення з
боржника та його поручителя коштів у рахунок погашення їх зобов`язань перед
кредитором, то суд не досліджує питання прав тих чи інших осіб, які пов`язані з
можливими об`єктами жилої нерухомості, які вже сам Держвиконавець відповідно до
Закону про виконавче провадження визначає до реалізації, зокрема, на відкритих
торгах для забезпечення виконання цього судового рішення. А відтак проведення
такої реалізації майна, в тому числі спірної квартири, не контролюється судом
допоки відповідні дії Держвиконавця не оскаржуються кимось з учасників
виконавчого провадження чи іншими особами відповідно до закону.
Разом з тим повноваження Держвиконавця на мають того
характеру та обсягів, які має суд, зокрема, в межах цивільного процесу.
Обов`язки і права виконавців, закріплені у статті 18 Закону про виконавче
провадження не відповідають широті повноважень та обов`язків суду, передбачених
ЦПК України для вирішення судових спорів. Як приклад можна навести статтю 19 СК
України, яка передбачає право суду не погодитись з висновками органу опіки та
піклування. Тоді як законодавство України, зокрема Закон про виконавче
провадження, такими повноваженнями Держвиконавця не наділяє. Також, наприклад,
Держвиконавець позбавлений можливості встановлювати чи є у власності
неповнолітніх дітей, місце проживання яких зареєстроване у квартирі, яка
підлягає реалізації в рамках виконавчого провадження, інше житлове приміщення,
чи мають вони право користування іншим житловим приміщенням. Для вирішення
подібних питань Держвиконавець і має звертатись до органів опіки та піклування
для отримання відповідного дозволу, який має враховувати найкращий захист прав
неповнолітніх дітей.
Тому Держвиконавець не може самотужки забезпечити той
самий рівень захисту відповідних прав неповнолітніх дітей, який може
забезпечити суд реалізуючи, наприклад, статтю 39 Закону про іпотеку.
В зв`язку з цим, враховуючи вищезазначене, Велика
Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на відміну від виконання судових
рішень, які безпосередньо передбачають звернення стягнення на конкретно
визначене житлове приміщення у конкретно визначений спосіб, для інших судових
рішень, які передбачають загальне право стягнення боргу (в тому числі
солідарного) з боржника (його поручителя) на визначену суму зобов`язань, отримання
Держвиконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов`язковим в
силу самого факту існування права власності або права користування
неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках
виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини
забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи
рішення про надання зазначеного дозволу або відмову у наданні зазначеного
дозволу Держвиконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої
особи щодо дій Держвиконавця та/або органу опіки та піклування.
Зазначене стосується також і дій приватних виконавців.
Отже, на думку Великої Палати Верховного Суду
державний чи приватний виконавець повинен звернутися за дозволом органу опіки
та піклування для реалізації житлової нерухомості, право на користування яким
мають діти".
ВИСНОВОК: Наведені вище норми чинного законодавства та висновки Великої Палати
Верховного Суду дають підстави дійти висновку, що державний чи приватний
виконавець має обов`язок звернутися за дозволом до органу опіки та піклування
для реалізації житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, а в
разі відмови органу опіки та піклування, державний чи приватний виконавець з
метою виконання судового рішення та забезпечення дотримання прав дітей повинен
звернутися до суду.
Матеріал по темі: «Визнання
електронних торгів недійсними з підстав не отримання дозволу органу опіки та
піклування»
Теги: відчуження майна, вчинений батьками, дозвіл органу опіки, піклування,
без згоди, визнання правочину недійсним, правочин стосовно нерухомого майна,
звуження прав, порушення прав дитини, малолітня, неповнолітня, судова практика,
Верховний суд, Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар