Позовна заява до відокремленого підрозділу банку: підсудність спору.

Адвокат Морозов (Судебная защита)

Верховный суд Украины высказался относительно подсудности иска потребителя услуг к банковскому учреждению возникающих из финансово – кредитных (депозит, кредит, банковский договор и.т.д.) услуг.

  

29.06.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1334цс16 ще раз підтвердив свою правову позицію викладену в ухвалі Верховного Суду України від 25 травня 2011 року щодо підсудності спору, який виник з діяльності відокремленого підрозділу юридичної особи – банківської установи: філії та/або представництв.

Зокрема суд вказав, що відповідно до статті 95 ЦК України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза межами її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності.

Висновок: згідно частини сьомої статті 110 ЦПК України позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред’являтися також за їх місцезнаходженням.

Разом з тим, є декілька особливостей, які повинен враховувати споживач банківських послуг.

По-перше: кредитування банками громадян є споживчою послугою, що підтверджує рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22 , 23 ст. 1 , ст.. 11 , ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України ( справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено , що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення , так і виконання такого договору.

Зазначене також підтверджується і п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» де передбачено, до відносин, які регулюються Законом України «Про захист прав споживачів» належать, зокрема, ті, що виникають із договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг).

Необхідно також зазначити, що відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» - позивачі звільняються від сплати судового збору за позовами про захист прав споживачів.

Крім того, відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору.

По-друге: необхідно звернути увагу і на те, що відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням (частина сьома статті 110 ЦПК), проте відповідачем у справі є банк чи інша фінансова установа як юридична особа.

Окремо необхідно вказати, що зазначене правило територіальної підсудності поширюється на позови позичальників (споживачів), а не на позови, що пред'являються банками чи іншими фінансовими установами щодо виконання кредитних зобов'язань, оскільки у цьому випадку діють правила статті 109 ЦПК.

Разом з тим, правила статті 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (наприклад, звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

Висновком зазначеного є те, що фінансово – кредитні відносини (кредит, депозит, банківський рахунок, тощо) між громадянином та банківською установою є споживчими послугами, а отже споживач вправі звернутися за захистом свого порушеного права фактично самостійно обираючи територіальну підсудність спору:

1) за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача;

2) за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору;

3) за місцезнаходженням юридичної особи відповідача, її філії та/або представництва.

4) виключна підсудність: за місцем знаходження майна – позови, що виникають з приводу нерухомого майна.

Нужна ли Украине система прецедентного права: юридический размышлизм!

Адвокат Морозов (судебная защита)

Система прецедентного права (судебное решение – источник права) существует в Соединённом Королевстве Великобритании и Северной Ирландии, Соединённых Штатах Америки, Австралийском Союзе и некоторых других государствах - членах Британского Содружества Наций, т.е. в странах с наиболее развитой экономикой!

А существует ли в Украине судебный прецедент? Нужно ли это… и как это использовать?

Обратимся к википедии, что же это такое «Прецедентное право»?

Суде́бный прецеде́нт (от лат. praecedens, родительный падеж praecedentis — предшествующий) — решение определённого суда по конкретному делу, имеющее силу источника права (то есть устанавливающее, изменяющее или отменяющее правовые нормы). Прецедентом являются решения, вынесенные по аналогичному делу, разрешённому в рамках аналогичного судопроизводства. Прецедент — случай или событие, которое имело место в прошлом и является примером или основанием для аналогичных действий в настоящем. Судебный прецедент — решение высшего судебного органа по определённому делу, которое в дальнейшем является обязательным для судов при разрешении аналогичных дел.

Не буду говорить от всего юридического сообщества – скажу от себя: перед тем как решить какую – либо юридическую дилемму или подготовить процессуальный документ я обращаюсь к существующей судебной практике.

Вот и сейчас для подготовки этого материала обращусь к ресурсу «Судебная система в Украине» - «Реестр судебных решений»!

Итак, по состоянию на июнь 2016 г. вышеуказанный ресурс находит 153 963 (!!!) судебных решений Верховного суда Украины.

В свою очередь, судебная практика Верховного суда Украины обязательна к применению судами низших инстанций при рассмотрении той либо иной категории дел – вот же он «судебный прецедент»!!!

А нет, процессуальное законодательство предоставляет право судам «отступить» от позиции Верховного суда Украины при достаточном правовом обосновании данного поступка, например, мой предыдущий материал «Взыскать деньги с банка в период введенной временной администрации?» содержит ссылку на решение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 24.02.2016 г. дело № 6-25751ск15 (регистрационный номер решения № 56425312) где суд достаточно обосновано отступил от Правовой позиции Верховного суда и принял противоположенное решение … однако немного отклонился от темы.

Апофеозом вышеуказанного является то, что в Украине существует система прецедентного права (!!!) и достаточно долго!

Обосновываю: ч. 1 ст. 17 гл. 4 «ПРИМЕНЕНИЕ В УКРАИНЕ КОНВЕНЦИИ И ПРАКТИКИ СУДА» Закона Украины «Об исполнении решений и применении практики Европейского суда по правам человека» гласит: «Суды применяют при рассмотрении дел Конвенцию и практику Суда как источник права».

Этот закон принят, 23.02.2006 г., а, следовательно, в Украине уже десяток лет действует система прецедентного права!!!

Более того, каждый судебный юрист / адвокат при подготовки судебно – процессуальных документов (особенно касательно обжалования действий налоговых и иных фискальных органов) прикладывает судебную практику как национального, так и Европейского судопроизводства, поскольку наши Законы порой прописаны не конкретно, двояко.

Отдельное внимание стоит обратить на то, что по состоянию на момент написания данного материала, Верховный суд Украины рассматривает только те дела, где не одинаково применено законодательство Украины судами кассационной инстанций и, как следствие, Верховный суд ее обобщает!

Таким образом, я бы назвал судебную систему Украины смешанной, где есть место и национальному законодательству, и обобщенной судебной практике, и…судебному прецеденту!

P.s. недавно прочитал, что где-то в «далекой» Америке на службу в юридическую фирму заступил РОБОТ … готовит документы… предоставляет консультации Клиентам…и приносит не плохой доход своим работодателям!

К чему я? А, на мой взгляд, с учетом более чем 10 летнего юридического стажа, со всей ответственностью заявляю: «В Украине это практически не возможно,  поскольку у нас настолько трудны хитросплетения законодательства … и каждый орган выдает на гора еще кучу своих подзаконны документов и разъяснений, что ни одна компьютерная программа не сможет это все освоить и правильно применить в ближайшие 5-10 лет!».

Только, правовед может посоветовать Клиенту как правильно действовать, это как только рыбак знает: где, когда и на какую снасть лучше всего поймать рыбу или как только доктор-хирург, во время операции, может принять правильное решение, чтоб пациент в итоге не только пошел на поправку, а и начал полноценно функционировать!

У Жванецкого по этому поводу есть замечательное высказывание: "Вам не повезло. Специалист, который лечит, в отъезде, но есть второй – не хуже. ..... Лечение стоит дорого, но можно и не платить. Нянечкам, сёстрам обычно платят, но они ухаживают и так. Поэтому я вам советую подождать специалиста, договориться с нянечкой и заплатить. Но можно этого и не делать. Если вас не интересует результат!!!".  ))

Теги: прецедент, судебная практика, Верховный суд Украины, суд, иски, защита, юридическая консультация, система права, Украина, юрист, адвокат,  Морозов Евгений

Позика: висновок працівника МВС не є належним доказом у суді.

Адвокат Морозов (Судебная защита)

Навіть висновок працівника правоохоронного органу, зроблений на підставі відповідних пояснень боржника і відібраних в рамках кримінального провадження про отримання грошей в борг, не завжди є належним та допустимим доказом у суді.

Верховний суд України вже неодноразово висловлювався,  що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошових коштів позичальнику.

На протязі 2013 – 2016 р.р. вища ланка судової системи робила наступні висновки:

- письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки (постанова від 18 вересня 2013 року);

- відповідно до норм статей 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов’язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання (постанова від 2 липня 2014 року);

- на підтвердження  укладення договору позики та його умов згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей; розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов’язанням їх повернення й дату отримання коштів (постанова від 11 листопада 2015 року).

Дана правова позиція, після значного відрізку часу, була підтверджена Постановою Верховного суду України від 24.02.2016 року по справі № 6-50цс16.

Однак Верховний суд України нагадав, що позикові відносини регулюються положеннями глави 71 ЦК України.

 Поняття договору позики визначено статтею 1046 ЦК України, згідно з якою за цим договором одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 205 ЦК України сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно із частиною першою статті 206 ЦК України усно можуть вчинятись правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

За статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

ВАЖЛИВО: За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

 Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Верховний суд України наголосив, що досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Разом з тим, окремо необхідно зупинитись на постанові Верховного суду України від 08 червня 2016 р. у справі № 6-1103цс16, яка чітко вказує, що  не є належними та допустимими доказами - навіть висновок працівника правоохоронного органу зроблений на підставі відповідних пояснень боржника, відібраних в рамках кримінального провадження.

Зауважу, що цей висновок працівника МВС не прийнятий до уваги ще й тому, що відібрання пояснень у боржника відбувалось дільничним інспектором без участі перекладача (боржник – Угорець).

З урахуванням викладеного потрібно наголосити, що при передачі грошових коштів в борг можна піти двома шляхами:

1) Укласти ПИСЬМОВИЙ договір позики, вказавши у ньому, що підставою для його підписання є факт передачі обумовлених коштів у позику;

2) Скласти розписку про виконання умов договору позики, в частині передачі позичальнику грошових коштів за договором позики на конкретно визначений термін.

Крім усього вищевикладеного, в договорі позики необхідно чітко прописати всі реквізити сторін (ПІБ, ІДН, місце реєстрації / проживання кредитора і боржника, паспортні дані сторін, контактні телефони, електронну пошту і.т.д.).

Слід також пам'ятати, що необхідно чітко (з розшифровкою) прописувати предмет позики - якщо це грошова валюта, то вказати якої країни, наприклад долари США, Канади або Австралії, тому що чітко не охарактеризувавши предмет договору можна недоотримати суму боргу, а якщо це річ - вказати її характеристики, стан, грошову вартість (можна її сфотографувати).

В противному випадку, доведеться отримувати від боржника належні та допустимі докази, які можуть бути використані у суді: листи, розписки, e-mail повідомлення, висновки та/або витяги по кримінальному провадженню (належним чином оформлені) і.т.і.

 Таким чином, з урахуванням судової практики, яка склалася в нашій країні, при передачі позики необхідно належним чином оформити:

- Договір позики з обов'язковими реквізитами сторін і датою його укладення. В договорі необхідно конкретизувати (охарактеризувати) предмет позики, встановивши при цьому конкретні терміни його повернення;

- Все ж бажано отримати рукописну розписку від боржника про отримання предмета позики (на мою думку, це буде додатковим доказом передачі грошових коштів, а також може послужити відмінну службу при проведенні почеркознавчої експертизи в суді).

P.s. якщо до цього дійде.

P.s.s ... І так часто буває))

… в разі неповернення позики - звертатися до суду, але спочатку…для збереження зусиль та грошей, … до кваліфікованого Юриста та/або Адвоката, який має напрацьований судовий досвід, достатньою мірою володіє правовими знаннями, а також на відмінно володіє навиками збору та доведеності переконливості доказів у суді.

Теги: позика, розписка, займ, гроші, договор, договір, деньги, суд, позов, відсотки, проценты, експертиза, захист, защита, процесс, обжалование, судебная практика, взыскание, стягнення, юрист, адвокат, Морозов Евгений,

Адвокат - судебный поверенный. Судебная защита. - Юридические услуги

Адвокат - судебный поверенный. Судебная защита. - Юридические услуги 

http://www.alibi.dp.ua --- статьи, ссылки, комментарии и.т.д.

Правовой анализ и предсудебная подготовка документации, разработка стратегий правовой защиты, подготовка претензий, исков, жалоб, ходатайств, писем, апелляционных/кассационных жалоб, возражений, представительство в судах всех инстанций, контроль и сопровождение при обеспечения выполнении судебных решений в органах исполнительной службы;
• Адвокатская деятельность, услуги адвоката,
• Споры с банками
• Гражданские и хозяйственные споры
• Взыскание всех видов задолженностей
• Взыскание материального и морального вреда
• Наследственное право
• Защита прав потребителей
• Административные правоотношения
Юридическая консультация



http://www.alibi.dp.ua --- статьи, ссылки, комментарии и.т.д.

066 183 78 12

Где же «Ваша честь»? Или разумные сроки судебного дела

Скільки раз сторона судового процесу чує від секретаря судового засідання наступні слова: «Розгляд справи буде відкладено або перенесено у зв’язку з тим, що: …  Суддя у нарадчій кімнаті по іншій справі … ,  суддя у відрядженні…, на лікарняному…, у відпустці…, на курсах по підвищенню кваліфікації» і таке інше.

Постає питання, що може зробити сторона процесу при грубому порушенні головуючим розумних строків розгляду справи саме з вищевказаних причин?

По - перше: В нашій державі існує «Кодекс суддівської етики» затверджений   ХІ черговим з’їздом суддів України 22 лютого 2013 року.

Стаття 1 цього Кодексу передбачає: «Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду».

В свою чергу Стаття 6 Кодексу встановлює:  «Суддя повинен виконувати свої професійні обов’язки незалежно, виходячи виключно з фактів, установлених на підставі власної оцінки доказів, розуміння закону, верховенства права, що є гарантією справедливого розгляду справи в суді, не зважаючи набудь-які зовнішні впливи, стимули, загрози, втручання або публічну критику».

Надалі, ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачає, що  кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Окрему увагу слід звернути на Постанову Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014  № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення».

Так Постанова вказує, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Недотримання строків розгляду цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення порушує конституційне право на судовий захист, гарантований статтею 55 Конституції України, і негативно впливає на ефективність правосуддя та на авторитет судової влади.

Що це за поняття «розумні строки» розгляду судових справ?

У Цивільному процесуальному кодексі (ч. 1 ст. 157 ЦПК України ) йдеться про розгляд справ протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження, а справ про поновлення на роботі, про стягнення аліментів – одного місяця. Призначення справи до апеляційного розгляду має відбутися у розумний строк, але не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення дій з підготовки справи до розгляду (ч. 2 ст. 302 ЦПК України).

Правило про розгляд справ у розумний строк (але не більше двох місяців) міститься також у ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства та ст. 69 Господарсько – процесуальному кодексі України.

 Крім того, про розумний строк йдеться також у правилах про підготовку адміністративної справи до розгляду (ч. 2 ст. 110 КАСУ) та проведення попереднього судового засідання (ч. 1 ст. 111 КАСУ).

Але у Кодексі адміністративного судочинства вперше здійснено спробу на законодавчому рівні визначити поняття розумного строку.

Зокрема відповідно до  п. 11 ст. 3 КАС У: «розумний строк - найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах».

Надалі позиція ВССУ: «Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші)». (ч. 1, 2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014  № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення»).

Отже, «розумний строк» це оціночний критерій, який залежить та складається з об’єктивних обставин зокрема таких як: складність справи, «процесуальної поведінки», як сторони судового процесу так і «процесуальної поведінки» суду (головуючого судді).

По-друге: «Процесуальна поведінка» сторони судового процесу може бути як добросовісною так і навпаки,  але залишимо це на її совісті … нас же цікавить шляхи протидії  протиправній «процесуальній поведінки» головуючого судді.

Насамперед важелів зовсім не багато, але вони є…

Перший метод: «Заперечення проти дій  головуючого».

«Оцінюючи поведінку органів державної влади (насамперед суду), слід враховувати своєчасність призначення справи до судового розгляду; проведення судових засідань у призначений час; строки виготовлення суддею мотивованого судового рішення та направлення його особам, які брали участь у справі; повноту здійснення суддею контролю за виконанням працівниками апарату суду своїх службових обов'язків, у тому числі щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату та місце судового засідання; своєчасне виготовлення журналу судового засідання та протоколу про окремі процесуальні дії; повноту і своєчасність прийняття суддею заходів щодо учасників процесу та інших осіб у сфері здійснення правосуддя, направлених на недопущення їх процесуальної недобросовісності і процесуальної тяганини у справі, зокрема, щодо контролю за строками проведення експертизи; своєчасну видачу виконавчого документа та направлення його до органу, уповноваженого виконати судове рішення» (ч. 6 п. 3 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014  № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення»).

Так, ч. 2 ст. 160 ЦПК України встановлює, що головуючий суддя керує ходом судового засідання, забезпечує додержання послідовності і порядку вчинення процесуальних дій, здійснення учасниками цивільного процесу їх процесуальних прав і виконання ними обов'язків, спрямовує судовий розгляд на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного з'ясування обставин справи, усуваючи із судового розгляду все, що не має істотного значення для вирішення справи.

В свою чергу ч. 3 ст. 160 ЦПК України передбачає, що у  разі виникнення заперечень у будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, а також свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів щодо дій головуючого ці заперечення заносяться до журналу судового засідання і про їх прийняття чи відхилення суд постановляє ухвалу.

Аналогічно в адміністративному процесі це статті 49  та 123 КАС України, в кримінальному - ст. ст. 42 та 46 КПК України, в господарському процесі  ст. ст. 22 та 65 ГПК України.

Другий метод – «Заява про відвід судді»

Правовими підставами заяви про відвід головуючого судді  є ст.ст. 19 та 129 Конституції України,  ст. 7 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. ст. 20 ЦПК, ГПК, ст.ст. 27, 28 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 35, 75, 76, 80, 81, 82 Кримінального процесуального кодексу України.

Питання щодо доцільності заяви про відвід головуючому судді, сторона процесу повинна вираховувати самостійно з обов’язковим  урахуванням на це правових, об’єктивних  та суб’єктивних підстав.

«…Вы, как и я, знаете, что отвод не поможет.

Новый «судья» немедленно возненавидит

меня за то, что я выступила

против одного из них!»

Андреа Жанн «Дыхание розы»