Показ дописів із міткою деньги. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою деньги. Показати всі дописи

29/08/2017

ВСУ: можливості превалювання інтересів вкладника над інтересами банку


Адвокат Морозов (судовий захист)

ВСУ: «захист прав вкладника» або можливості превалювання інтересів вкладника над інтересами банку.
16.08.2017 р. судова палата у господарських справах Верховного Суду України в рамках справи № 3-364гс17 досліджувала законність або правомочність питання щодо внесення змін до договору депозитного вкладу про відмову банківської установи застосовувати знижену процентну ставку при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника .
Згідно з частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. 
За змістом статті 215 ЦК недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Згідно з частиною 1 статті 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У справі, яка розглядається, спірні правовідносини виникли із договору строкового банківського вкладу, тобто охоплюються правовим регулюванням глави 71 ЦК.
Так, відповідно до частин 1, 3 статті 1058 ЦК за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з частиною 1 статті 1060 ЦК договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Частиною 1 статті 1061 ЦК передбачено, що банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
При цьому частини 3 та 4 зазначеної норми містять правила щодо неможливості банку здійснювати одностороннє зменшення розміру відсоткової ставки на строкові вклади.
У ЦК немає положень щодо превалювання інтересів вкладника над інтересами банку у випадку дострокової вимоги вкладника про повернення строкового вкладу.
ВАЖЛИВО: у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Отже, якщо Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення банку з ринку, то це  унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 20.01.2016 року по справі № 6-2001цс15 (№ в ЄДРСРУ 55179270) та від 13.06.2016 року по справі № 6-1123цс16 (№ в ЄДРСРУ 58497382) .
Разом із тим чинним законодавством України передбачено спеціальні положення, що мають на меті врегулювання таких ситуацій, в яких керівництво банку діє всупереч майновим інтересам очолюваної організації та майнових інтересів інших вкладників такого банку.
Так, відповідно до частини 2 статті 38 Закону № 4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема, з тієї підстави, що банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (пункт 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI).
Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині 2 статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів (частина 4 статті
38 Закону № 4452-VI)
.
Отже, з метою захисту інтересів інших вкладників банку законодавець передбачив спеціальні норми, спрямовані на встановлення нікчемності правочинів, мета яких суперечить майновим інтересам банку.
ВИСНОВОК: Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що внесення змін до договору про депозитний вклад, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковому поверненні суми депозиту на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.
Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI містить ознаки нікчемності правочину, а тому підлягають застосуванню наслідки, передбачені статтею 216 ЦК.      
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного суду України від 05.07.2017 р. у справі № 6-881цс17 та від 16.08.2017 р. у справі № 3-366гс17

Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення з банку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов 


14/07/2017

Державна монополія або свобода договору банківського вкладу



ВСУ: внесення змін до договору банківського вкладу  та зміна процентної ставки  -  свідчення про відмову банку від власних майнових вимог… 
05.07.2017 р. в рамках справи № 6-881цс17 судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України досліджували питання щодо збільшення  банком процентної ставки  споживачу банківських послуг, як підставу відмови банку  від власних майнових вимог, а отже порушення вимог пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» і, як наслідок, визнання даного правочину нікчемним та зобов’язання повернути грошові кошти, які банк виплатив згідно з цим договором .
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку –  це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
ВАЖЛИВО: Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.
Отже, якщо Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення банку з ринку, то це  унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду України від 20.01.2016 року по справі № 6-2001цс15 (№ в ЄДРСРУ 55179270) та від 13.06.2016 року по справі № 6-1123цс16 (№ в ЄДРСРУ 58497382) .
Разом з цим даним спеціальним законом, що регулює спірні правовідносин у частині другій статті 38 якого передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов’язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статі.
Пунктом 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов’язання без встановлення обов’язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.
ВИСНОВОК: Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що внесення змін до договору банківського вкладу, згідно з якими банк відмовляється від застосування зниженої процентної ставки при достроковій виплаті вкладу на вимогу вкладника, є відмовою банку від власних майнових вимог.
Правочин щодо незастосування банком перерахунку нарахованих процентів за зниженою процентною ставкою спричиняє необґрунтовану виплату грошових коштів, що відповідно до пункту 1 частини третьої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» містить ознаки нікчемного правочину та вимагає застосування наслідків, передбачених статтею 216 ЦК України.


Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення збанку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов 

10/07/2017

Законність визнання нікчемним договору банківського вкладу


Часто-густо відшкодування вкладу з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є неможливим, оскільки правочин, в тому числі договір банківського рахунку та операція з перерахування грошових коштів на рахунок, наказом адміністрації банку визнані нікчемними. 
З метою виявлення нікчемних правочинів (у тому числі договорів) уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію/ліквідацію в неплатоспроможному банку відповідно до частини третьої статті 36, пункту 4 частини другої статті 37, статті 38, пункту 4 частини третьої статті 41, частини шостої статті 41-1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» розроблено Рішення від 26.05.2016 р.  № 826, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 червня 2016 р. за № 863/28993 «Про затвердження Порядку виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними, а також дій Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у разі їх виявлення».
Відповідно до ч. 5 розділу 2 Рішення перевірка правочинів (договорів) на предмет нікчемності проводиться Комісією у період здійснення Фондом тимчасової адміністрації банку.
Про прийняте рішення Уповноважена особа Фонду повідомляє протягом одного робочого дня Фонд, сторони виявленого нікчемного правочину (договору) та у разі потреби - правоохоронні органи.
У листі сторонам нікчемного правочину (договору) обов'язково зазначаються: підстава застосування наслідків нікчемності правочину (норма закону); інформація щодо порядку застосування наслідків нікчемності (ч. 8 розділу 2 Рішення).
Між тим, законність та наслідки прийняття такого рішення щодо нікчемності правочину саме комісією у період тимчасової адміністрації банку, викликає небезпідставні сумніви.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
ВАЖЛИВО: Однак, цивілістичне розуміння правочину побудоване на презумпції його правомірності (ст. 204 ЦК  України).
Абзацом третім пункту 8 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06.11.2009 N9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» встановлено зокрема, що не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.
Так, 29.06.2017 р. в рамках справи № К/800/31254/15 (ЄДРСРУ № 67553616) Вищий адміністративний суд України вказав, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом гарантування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Відповідно до частини четвертої статті 26 Закону Фонд не відшкодовує кошти: 1) передані банку в довірче управління; 2) за вкладом у розмірі менше 10 гривень; 3) за вкладом, підтвердженим ощадним (депозитним) сертифікатом на пред'явника; 4) розміщені на вклад у банку особою, яка була членом спостережної (наглядової) ради, правління (ради директорів), ревізійної комісії банку, якщо з дня її звільнення з посади до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 5) розміщені на вклад у банку особою, яка надавала банку професійні послуги як аудитор, юридичний радник, суб'єкт оціночної діяльності, якщо ці послуги мали безпосередній вплив на виникнення ознак неплатоспроможності банку і якщо з дня припинення надання послуг до дня прийняття Національним банком України рішення про віднесення такого банку до категорії неплатоспроможних не минув один рік; 6) розміщені на вклад власником істотної участі банку; 7) розміщені на вклад особою, яка на індивідуальній основі отримує від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або має інші фінансові привілеї від банку; 8) за вкладом у банку, якщо такий вклад використовується вкладником як засіб забезпечення виконання іншого зобов'язання перед цим банком, у повному обсязі вкладу до дня виконання зобов'язань; 9) за вкладами у філіях іноземних банків; 10) за вкладами у банківських металах.
ВАЖЛИВО: З аналізу вказаних норм вбачається, що уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку наділена повноваженнями щодо формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, з урахуванням обставини, передбаченої частиною другою статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Повноваження уповноваженої особи Фонду передбачені статтею 37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Згідно з частинами першою та другою зазначеної норми Закону уповноважена особа Фонду діє від імені Фонду відповідно до цього Закону і нормативно-правових актів Фонду. Уповноважена особа Фонду має право вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку.
Відповідно до частини другої статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:
1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (частина третя статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
Відповідно до частини п'ятої статті 38 цього ж Закону у разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
В рамках даної справи позивачем не надано доказів оскарження наказу про визнання правочинів нікчемними, однак, колегія вказує що відповідачем не надано доказів наявності підстав, які наведені у статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», для визнання нікчемним правочину у випадку, який розглядається.
Так, у частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Згідно з частиною другою статті 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За правилами частини третьої цієї ж статті у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.
Разом із тим банком не наведено, а судами не встановлено доказів наявності підстав для визнання нікчемним договору банківського вкладу у досліджуваному випадку; відповідачами також не надано доказів, які б свідчили, що зазначений правочин є таким, що порушує публічний порядок чи спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна держави.
Крім того, в силу положень частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України питання недійсності правочину у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам вирішується виключно судом.
Судового рішення про визнання недійсним договору банківського вкладу позивача, як і судового рішення за результатами розгляду матеріалів кримінального провадження, відповідачами не надано.
За таких обставин твердження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку щодо нікчемності договору банківського вкладу є припущенням, яке не доведено належними доказами у встановленому законом порядку.
Більше того, суд вказав що саме перевірка на відповідність законодавству спірного наказу є ключовою у вирішенні цього спору.
Аналогічною є ухвала ВАСУ від 29.06.2017 р. у справі №  К/800/21889/16 (ЄДРСРУ № 67553102) та постанова від 22.06.2017 р. у справі №К/800/11078/16, (ЄДРСРУ № 67553146) де серед іншого зазначено, що доказів на підтвердження нікчемності зазначеного правочину (спрямованості його на порушення прав та свобод особи або держави, незаконне заволодіння майном) уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації банку не наведено, оскільки умови договору банківського вкладу (депозиту) є типовими, та з них не вбачається, які саме пільги або переваги отримав (міг би отримати) позивач.
«для визнання договору нікчемним, а саме - про укладення банком правочину (у тому числі договору), умови якого передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.
Обставин, які б беззаперечно свідчили про наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненим правочином та настанням негативних для банку наслідків, що являються підставами для визнання такого правочину нікчемним, по справі не встановлено» (Ухвала ВАСУ від 27.06.2017р. у справі № К/800/10360/16, ЄДРСРУ № 67528661).
«рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних є банківською таємницею, при цьому банк має вживати всіх передбачених законом заходів для її збереження, а коло осіб, яким можливе надання такої інформації, обмежене, і клієнти банку до кола таких осіб не входять.
Отже, позивач, як клієнт банку, на момент укладення договору не міг знати про встановлення обмежень щодо здійснення банком операцій із залучення вкладів. При цьому укладення договору у період дії таких обмежень не може свідчити про намір позивача отримати переваги, прямо не встановлені для нього законом» (Ухвала ВАСУ від 22.06.2017 р. у справі № К/800/18421/16, ЄДРСРУ № 67482634).
« посилання банку відповідно до постанови Правління НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ було заборонено здійснювати проведення будь-яких операцій за чинними договорами, які призводять до збільшення гарантованої суми до відшкодування з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, то позивач не знав та не зобов'язаний був знати про таку заборону при укладенні ним відповідного договору. 
Судом апеляційної інстанції обґрунтовано відзначено, що вказана постанова Правління НБУ стосується встановлення вимог та обмежень щодо діяльності самого банку, а не його клієнтів, при цьому не забороняє здійснювати залучення коштів від фізичних осіб» (Ухвала ВАСУ від  22.06.2017р. у справі №  К/800/10962/16, ЄДРСРУ № 67553570).
ВИСНОВОК: з огляду на судову практику вищих судових інстанції, оскарження наказу Уповноваженої особи Фонду (комісії) щодо визнання договору банківського вкладу (депозиту) нікчемним вбачається доцільним та таким, що є дієвим способом захисту порушеного та/або оспорюваного права вкладника.




Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення з банку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов

29/06/2017

Позов проти ліквідатора банку вважається позовом проти НБУ


Здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
31.05.2017 р. вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм процесуального права при оскарженні судового рішення, яке прийнято з порушенням встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України в рамках справи № 21-3361а16 зробила наступний висновок.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб’єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Між тим 14.12.2016 р. Верховним судом України зроблений правовий висновок у справі № 6-2735цс16 у відповідності до якого «невиконання банком письмового розпорядження клієнта про перерахування з поточного рахунка останнього грошових коштів на його рахунок в іншому банку, а також відшкодування моральної шкоди»  підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Однак, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 20 травня 1999 року № 679-XIV «Про Національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Згідно з частиною першою статті 73 Закону № 2121-III у разі порушення банками або іншими особами, які можуть бути об’єктом перевірки НБУ відповідно до цього Закону, банківського законодавства, нормативно-правових актів НБУ або здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, НБУ адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу.
Частиною другою вказаної норми передбачено, що у разі порушення цього Закону чи нормативно-правових актів НБУ, що спричинило значну втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку згідно з положеннями цього Закону.
Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до цього Закону та нормативно-правових актів НБУ (частина третя статті 87 Закону № 2121-III).
З огляду на викладене слідує, що застосування заходів впливу за порушення банківського законодавства та нормативно-правових актів НБУ є частиною здійснюваного ним банківського нагляду, тобто здійснення ліквідації банку за ініціативою НБУ за своєю суттю є реалізацією владних управлінських функцій.
Частиною дев’ятою статті 88 Закону № 2121-III встановлено, що орган, який ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора. Ліквідатор приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.
Відповідно до частини шостої статті 92 цього Закону в редакції, чинній на час  відкликання банківської ліцензії та ініціювання процедури ліквідації  Банку, при виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ.
Разом із тим за змістом частини четвертої статті 99 Закону № 2121-III позови, подані проти ліквідатора, вважаються позовами, поданими проти НБУ.
ВИСНОВОК: Отже, у контексті пункту 7 частини першої статті 3 КАС з урахуванням положень частини шостої статті 92 Закону № 2121-III призначений НБУ ліквідатор є суб’єктом, що здійснює владні управлінські функції на виконання делегованих повноважень.
Таким чином, цей спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб’єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції у сфері державного регулювання діяльності банків та здійснення банківського нагляду НБУ, а отже, суд касаційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо вирішення цього спору в порядку цивільного судочинства.


Теги: ФГВФО, ФГВФЛ, фонд гарантирования, банк, депозит, деньги, гроші, тимчасова адміністрація, кредит, временная администрация, стягнення збанку, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховний суд, судова практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат Морозов

23/06/2016

Взыскать деньги с банка в период введенной временной администрации?



Казнить, нельзя помиловать или взыскать с банка в период введённой временной администрации можно (ВССУ) – нельзя (ВСУ)!!!


Не так давно клиенты банков, принимая во внимание решение Высшего специализированного суда Украины по рассмотрению гражданских и уголовных дел от 24.02.2016 г. дело № 6-25751ск15 (регистрационный номер решения № 56425312), увидели просвет в конце туннеля…

Напомню, вышеуказанным решением, ВССУ отступил от правовой позиции Верховного суда Украины высказанной 20.01.2016 г. в рамках дела  № 6-2001цс15, которой предусматривалось следующие: «введение временной администрации банка делает невозможным взыскание средств в любой другой способ, чем это предусмотрено Законом Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц», с указанием соответствующих мотивов»отменил решение апелляции Полтавской области, а дело передал на новое рассмотрение.

Особое внимание следует уделить мотивировке ВССУ в данном решении: «… В постановлении Верховного Суда Украины от 20 января 2016 г. № 6-2001цс15 указано, что Фонд гарантирования вкладов физических лиц ввел временную администрацию и начал процедуру вывода ПАО «Дельта Банк» с рынка и на момент принятия решения судом первой инстанции в банке уже была введена временная администрация, что сделало невозможным взыскание средств в любой другой способ, чем это предусмотрено Законом Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц» (далее - Закон).

Согласно абз. 2 ч. 2 ст. 214, п. 2 ч. 1 ст. 360-7 ГПК Украины суд вправе отступить от правовой позиции, изложенной в выводах Верховного Суда Украины, с одновременным наведением соответствующих мотивов.

По смыслу ст. ст. 3,4 ГПК Украины каждое лицо имеет право в порядке, установленном настоящим Кодексом, обратиться в суд за защитой своих нарушенных, непризнанных или оспариваемых прав, свобод или интересов. Осуществляя правосудие, суд защищает права, свободы и интересы физических лиц, права и интересы юридических лиц, государственные и общественные интересы способом, определенным законами Украины.
Согласно ч. 1 ст. 14 ГК Украины гражданские обязанности выполняются в пределах, установленных договором или актом гражданского законодательства.
Частью 1 ст. 15 ГК Украины определено, что каждый человек имеет право на защиту своего гражданского права в случае его нарушения, непризнания или оспаривания.
Нарушение гражданских прав может проявляться, в частности, в невыполнении или ненадлежащем выполнении условий обязательства (ст. 610 ГК Украины).
По смыслу ст. 16 ГК Украины способами защиты гражданских прав и интересов могут быть, в том числе, принудительное исполнение обязанности в натуре. Суд может защитить гражданское право или интерес другим способом, установленным договором или законом, и отказать в защите гражданского права и интереса лица в случае нарушения им положений частей второй - пятой статьи 13 настоящего Кодекса.
Согласно ч. 1 ст. 22 ГК Украины лицо, которому причинен ущерб в результате нарушения его гражданского права, имеет право на их возмещение.
По смыслу ст. 23 ГК Украины лицо имеет право на возмещение морального вреда, причиненного вследствие нарушения его прав.
По смыслу ст. ст. 525, 526 ГК Украины односторонний отказ от исполнения обязательства и одностороннее изменение его условий не допускается, если иное не установлено договором или законом. Обязательства должны исполняться надлежащим образом в соответствии с условиями обязательства и требованиями закона, иных правовых актов, а при отсутствии таких условий и требований - в соответствии с обычаями делового оборота или иными обычно предъявляемыми требованиями.
Частями 1,3 ст. 549 ГК Украины определено, что неустойкой (штрафом, пеней) является денежная сумма или другое имущество, которые должник должен передать кредитору в случае нарушения должником обязательства. Пеней является неустойка, которая исчисляется в процентах от суммы несвоевременно выполненного денежного обязательства за каждый день просрочки исполнения.
В соответствии с требованиями ст. 625 ГК Украины должник не освобождается от ответственности за невозможность выполнения им денежного обязательства. Должник, который просрочил выполнение денежного обязательства, по требованию кредитора обязан уплатить сумму долга с учетом установленного индекса инфляции за все время просрочки, а также три процента годовых от просроченной суммы, если иной размер процентов не установлен договором или законом.
Частью 1 ст. 1058 ГК Украины определено, что по договору банковского вклада (депозита) одна сторона (банк), принявшая поступившую от другой стороны (вкладчика) или поступившую для нее денежную сумму (вклад), поступившей обязуется возвратить сумму вклада и выплатить проценты на нее или доход в другой форме на условиях и в порядке, установленных договором.
Согласно ч. 1 ст. 1060 ГК Украины установлено, что договор банковского вклада заключается на условиях выдачи вклада по первому требованию (вклад до востребования) либо на условиях возврата вклада по истечении установленного договором срока (срочный вклад).
Согласно ч. 2 ст. 1060 ГК Украины (в редакции, действующей на момент возникновения спорных правоотношений) по договору банковского вклада независимо от его вида банк обязан выдать вклад или его часть по первому требованию вкладчика, кроме вкладов, сделанных юридическими лицами на иных условиях возврата, которые установлены договором. Условие договора об отказе от права на получение вклада по первому требованию ничтожно.
По смыслу ч. 3 ст. 1058 ГК Украины к отношениям банка и вкладчика по счету, на который внесен вклад, применяются положения о договоре банковского счета (глава 72 настоящего Кодекса), если иное не установлено настоящей главой или не вытекает из существа договора банковского вклада.

По смыслу ст. 1074 ГК Украины ограничение прав клиента по распоряжению денежными средствами, находящимися на его счете, не допускается, кроме случаев ограничения права распоряжения счетом по решению суда или в иных случаях, установленных законом.

Согласно п. 1 ч. 5 ст. 36 Закона при временной администрации не осуществляется удовлетворение требований вкладчиков и других кредиторов банка.
В то же время, главой 50 ГК Украины установлены основания прекращения обязательства, в частности: выполнением, передачей отступного, зачетом, по договоренности сторон, прощением долга, совпадением должника и кредитора в одном лице, невозможностью его исполнения, смертью физического лица и ликвидацией юридического лица, а также на других основаниях, установленных договором или законом.

Вместе с тем, указанный Закон не предусматривает следствием введения временной администрации непосредственное и в полном объеме освобождения банка от выполнения своих обязательств в договорных отношениях с вкладчиками, а ст. 52 этого Закона определяет лишь очередность и порядок удовлетворения требований к банку (направления уполномоченным лицом Фонда средств).

Таким образом, во время временной администрации вышеуказанные положения законодательства устанавливают особый порядок удовлетворения требований вкладчиков банка, последовательно предусматривает: 1) возмещения вкладчикам Фондом средств в размере вклада, включая проценты, начисленные на день начала процедуры вывода Фондом банка с рынка, но не более суммы предельного размера возмещения средств по вкладам, установленного в размере 200 тыс. грн (ч. 1 ст. 26 Закона); 2) остаточное удовлетворение требований вкладчиков за счет средств, которые получит уполномоченное лицо в результате ликвидации и реализации имущества банка (ст. 52 Закона).
Итак, на основе специальных норм Закона с момента введения временной администрации исключается немедленное удовлетворение банком требований вкладчиков и других кредиторов банка в соответствии с условиями определенных законом и договором, на что указывает ст. 1074 ГК Украины, которая допускает ограничение права клиента по распоряжению денежными средствами, находящимися на его счете и ст. 36 Закона.

Однако Закон не устанавливает оснований прекращения имущественных прав вкладчиков на указанные средства, что могло бы быть истолковано как нарушение государством гарантий беспрепятственного пользования имуществом предусмотренных статьей 1 Протокола 1 Конвенции.

Указанное нарушение права на мирное владение имуществом, установленное статьей 1 Протокола 1 Конвенции, иметь место в случае отказа суда в удовлетворении исковых требований о взыскании денежных средств по договору банковского вклада, на наличие и подлинность которых (требований) не влияет специальный порядок, установленный Законом о их удовольствие.

Поэтому при наличии не прекращенных обязательства между сторонами, нарушения обязанной стороной имущественных прав вкладчика по пользованию и распоряжению деньгами, которые были переданы банку во исполнение условий договора банковского вклада, в соответствии со ст. 13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, ст. 1 Протокола 1 Конвенции, ст. 3 ГПК Украины и ст. 15 ГК Украины, исключается отказ судом в защите нарушенных прав вкладчиков.

Наряду с этим, нормы указанного Закона применяются при принудительном исполнении решения об удовлетворении требований вкладчиков и других кредиторов банка при временной администрации, с учетом того, что банк с момента введения временной администрации и при ликвидационной процедуры прекращает выполнение своих обязательств как отдельное юридическое лицо - субъект банковской деятельности, а Фонд в отдельном порядке возмещает средства в размере вклада, включая проценты, начисленные на день начала процедуры вывода Фондом банка с рынка, но не более суммы предельного размера возмещения средств по вкладам, установленного в размере 200 тыс. грн (ч. 1 ст. 26 Закона), а требования вкладчиков - физических лиц в части, превышающей сумму, выплаченную Фондом, отнесенные к четвертой очереди кредиторов и могут быть удовлетворены за счет средств, которые получит уполномоченное лицо в результате ликвидации и реализации имущества банка (ст. 52 Закона), однако ни в коем случае не исключают принятия законного и обоснованного судебного решения, которое обеспечивает реализацию и осуществление защиты такого права лица в соответствии со ст. 13 Конвенции о защите прав человека и основных свобод, ст. 3 ГПК Украины.

(изюминка решения): …При этом, имея факты нарушения права вкладчика на беспрепятственное распоряжение деньгами и причастности к такому нарушению банка, своевременно не выдал ему остаток средств на счете, то есть случай просрочки исполнения денежного обязательства со стороны должника, а также при отсутствии такого закона, который бы предусматривал следствием введения временной администрации непосредственное и в полном объеме освобождения банка от выполнения своих обязательств в договорных отношениях с вкладчиками и внедоговорных отношениях с другими физическими и юридическими лицами, суд апелляционной инстанции, пришел к ошибочному выводу о невозможности применения к нему негативных последствий, установленных, как ч. 2 ст. 625 и ст. 549 ГК Украины, так и ст. ст. 22, 23 ГК Украины и взыскания в пользу истца установленного индекса инфляции за все время просрочки, трех процентов годовых от просроченной суммы, пени и возмещения убытков и морального вреда».

После этого решения вкладчики оживились, у них появился шанс…хотя и призрачный, поскольку, на мой взгляд, лоббирование банковских интересов превыше всяческих там Конвенций по правам человека, Конституций и Законов… ведь мы живем в капиталистическом обществе где правят – ЕГО ВЫСОЧЕСТВО ДЕНЬГИ!!!

Как говориться, «Не долго музыка играла…», как на небосклоне судопроизводства на свет появилась палка (кнут, если хотите) – решение ВЕРХОВНОГО суда Украины от 13 июня 2016 г. по делу № 6 -1123цс16, которым Боссы судейской власти строго настрого пригрозили своим воспитанникам пальцем и с учетом всех имеющихся у ВССУ решений ( от 23 марта 2016 року, от 16 марта 2016 року и от 24 февраля 2016 року) высказали окончательную правовую позицию, которая сводиться к единственному возможному знаменателю: «… если на момент принятия решения судом первой инстанции в банке уже была введена временная администрация, это делает невозможным взыскание средств в любой другой способ, чем это предусмотрено Законом Украины «О системе гарантирования вкладов физических лиц».

Занавес…



Теги: суд, банк, депозит, деньги, кредит, временная администрация, взыскание с банка в период временной администрации, НБУ, фонд гарантирования вкладов, гарант, Верховный суд, судебная практика, ВССУ, защита, юрист, Адвокат, Морозов Евгений.

Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.