Відсутність цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої – чи завжди штраф

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Форма та зміст розрахункового документу: відсутність цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої 

27 жовтня 2026 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/30809/25, адміністративне провадження № К/990/28058/26 (ЄДРСРУ № 140977594) щодо відсутності цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої. 

У випадку притягнення суб`єкта господарювання до фінансової відповідальності за невиконання обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР перевірці підлягають як обставини видачі/невидачі розрахункового документа, так і обставини відповідності такого вимогам щодо форми і змісту. 

Розрахунковий документ в розумінні статті 2 Закону № 265/95-ВР це документ встановленої форми та змісту (касовий чек, товарний чек, видатковий чек, розрахункова квитанція, проїзний документ тощо), що підтверджує факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів, отримання (повернення) коштів, торгівлю валютними цінностями в готівковій формі, створений в паперовій та/або електронній формі (електронний розрахунковий документ) у випадках, передбачених цим Законом, зареєстрованим у встановленому порядку реєстратором розрахункових операцій або програмним реєстратором розрахункових операцій, чи заповнений вручну. 

Відповідно до частини першої статті 8 Закону № 265/95-ВР форма, зміст та порядок ведення розрахункових документів, а також форма та порядок подання звітності, пов`язаної із застосуванням реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій при здійсненні операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Національним банком України. 

Положення про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів затверджене наказом Міністерства фінансів України №13 від 21 січня 2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 року за № 220/28350. 

Пунктом 2 розділу ІІ «Фіскальний касовий чек на товари (послуги)» Положення визначено обов`язкові реквізити фіскального касового чека на товари (послуги), який повинен містити, в тому числі: цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої (зазначається у випадках, передбачених чинним законодавством) (рядок 9). 

Відповідно до підпункту 14.1.107 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України марка акцизного податку - спеціальний знак для маркування алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в e-сигаретах, віднесений до документів суворого обліку, який підтверджує сплату акцизу, легальність ввезення та реалізації на території України цих виробів.  

Кожна марка акцизного податку на алкогольні напої повинна мати окремий номер, місяць і рік випуску марки та позначення про суму сплаченого акцизного податку за одиницю маркованої продукції, крім суми акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі алкогольних напоїв (пункт 226.7 статті 226 Податкового кодексу України). 

(!) Аналіз податкового законодавства України свідчить про те, що маркування продукції маркою акцизного податку підтверджує сплату акцизу та легальність ввезення та реалізації на території України відповідних виробів. 

Пунктом 3 розділу І Положення передбачено, що установлені в цьому Положенні вимоги до змісту розрахункових документів визначають обов`язкові реквізити розрахункових документів/електронних розрахункових документів. У разі відсутності в документі хоча б одного з обов`язкових реквізитів, а також недотримання сфери його призначення, такий документ не прийматиметься як розрахунковий. 

Отже, розрахунковим може вважатися лише документ, який відповідає вимогам зазначеного Положення. При цьому, цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої є обов`язковим реквізитом фіскального касового чеку, а отже відсутність цього реквізиту у фіскальному чеку має кваліфікуватися як те, що такий документ не є розрахунковим. 

Верховний Суд в постанові від 02.02.2023 р. у справі  № 500/6845/21 сформулював правовий висновок, відповідно до якого за змістом норм Положення №13 слід розрізняти недолік реквізиту у розрахунковому документі від відсутності відповідного реквізиту взагалі. У першому випадку дійсно неможливо стверджувати, що документ втрачає статус розрахункового, натомість, у другому випадку безпосередньо Положення № 13 указує, що такий документ не прийматиметься як розрахунковий. Відсутність такого реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як назва податку, літерне позначення, розмір ставки такого податку, загальна сума такого податку за всіма зазначеними в чеку товарами (послугами) позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону України № 265/95-ВР. 

У постановах від 07.08.2025 у справі № 280/6835/23 та від 16.09.2024 у справі № 280/6832/23 Верховний Суд вказав, що відсутність обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, як цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону № 265/95-ВР.

У постанові від 27.03.2025 у справі №280/6830/23 Верховний Суд виснував, що розрахунковим може вважатися лише документ, який відповідає вимогам зазначеного вище Положення, тому відсутність обов`язкових реквізитів у фіскальних касових чеках на товари (послуги) є свідченням створення суб`єктом господарювання невідповідних розрахункових документів, відповідно, проведення розрахункових операцій через РРО тягне за собою застосування фінансової санкції, передбаченої Законом № 265/95-ВР. 

ВАЖЛИВО: При цьому слід враховувати висновок Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 520/4564/23, зокрема, що у фіскальному касовому чеку такий реквізит, як цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку, може бути відображений лише при продажу алкогольних напоїв, маркованих акцизними марками нового зразка, які мають штрих-код. Зазначений факт обов`язково необхідно враховувати при притягнені особи до відповідальності за невидачу відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції. 

Отже обставини маркування реалізованих алкогольних напоїв марками акцизного податку старого чи нового зразка мають істотне значення для спірних правовідносин. 

ВИСНОВОК: Відсутність обов`язкового реквізиту у фіскальному чеку на товари (послуги), виданому суб`єктом господарювання - платником акцизного податку, такого як цифрове значення штрихового коду марки акцизного податку на алкогольні напої позбавляє такий документ статусу розрахункового, відповідно, створення і роздрукування, а так само видача покупцеві документу з таким недоліком не може вважатися належним виконанням обов`язку, встановленого пунктом 2 статті 3 Закону України № 265/95-ВР.

 

 

Матеріал по темі: «Місце торгівлі та місце зберігання алкогольнихнапоїв та тютюнових виробів»

 

 

 

 

Теги: податкові спори, оскарження податкових рішень, ліцензія на алкоголь, термін дії ліцензії, роздрібна торгівля алкоголем, тютюн, табак, місце зберігання алкоголю, єдиний реєстр, судова практика, Адвокат Морозов

 

Відшкодування шкоди завданої протиправною бездіяльністю податкового органу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування шкоди, завдану платнику податків протиправною бездіяльністю податкового органу, пов’язану з неповерненням суми бюджетного відшкодування ПДВ

23 вересня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3178/25 (ЄДРСРУ № 139979538) досліджував питання щодо відшкодування шкоди, завданої платнику податків протиправною бездіяльністю податкового органу, яка мала місце під час здійснення відповідачем владних повноважень, а саме: несвоєчасне внесення відповідачем даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ та порушення строків повернення сум бюджетного відшкодування.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно із частиною другої цієї статті є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави відповідальності держави за завдану шкоду закріплені в частині першій статті 1173 ЦК України, яка встановлює, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цих органів.

Водночас ПК України містить спеціальні норми, які безпосередньо регулюють питання відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів.

Наявність спеціального нормативного регулювання виключає можливість одночасного застосування загальних норм деліктного права (ЦК України), якщо спеціальний закон (ПК України) встановлює інший алгоритм, розмір або умови настання відповідальності. Тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягає принцип "спеціальний закон скасовує дію загального", а отже, положення ПК України мають пріоритет.

Відповідно до пункту 114.2 статті 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується в повному обсязі в порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди.

Особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених пунктом 128.2 статті 128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи.

У передбачених абзацом другим цього пункту випадках шкода понад встановлений розмір відшкодуванню не підлягає.

(!!!) Отже, зазначена норма пункту 114.2 статті 114 ПК України містить імперативне застереження про необхідність доведення лише факту протиправності рішень, дій чи бездіяльності контролюючих органів стосовно особи.

Пункт 128.2 статті 128 ПК України встановлює, що податковими правопорушеннями, відшкодування шкоди за вчинення яких згідно з пунктом 114.2 статті 114 цього Кодексу допускається внаслідок доведення лише факту його вчинення, є, зокрема:

- прийняття незаконного рішення, а так само вчинення незаконних діянь (дій або бездіяльності) контролюючим органом та/або його посадовими (службовими) особами, що призвели до безпідставної відмови в набутті, а так само до безпідставної втрати особою статусу платника податку або платника одного з податків, набуття та/або анулювання (втрата) якого відбувається за рішенням контролюючого органу (пункт 128.2.1);

- невнесення або несвоєчасне внесення контролюючим органом даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та/або порушення строків початку проведення камеральної перевірки, передбаченої пунктом 200.10 статті 200 цього Кодексу, а у випадках, визначених пунктом 200.11 статті 200 цього Кодексу, - перевірки, зазначеної у такому пункті, якщо за результатами таких протиправних діянь було порушено строки повернення сум бюджетного відшкодування (пункт 128.2.2).

ВАЖЛИВО: Системний аналіз цих норм вказує на те, що законодавець встановив спрощений порядок притягнення держави до майнової відповідальності у чітко визначених податкових правовідносинах, у зв`язку з чим необхідність доведення позивачем повного складу цивільного правопорушення, включаючи наявність збитків та причинно-наслідкового зв`язку у їх класичному розумінні (за статтями 22, 1166 ЦК України) відсутня.

Цей висновок підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.04.2026 у справі № 922/3177/25 та у постанові від 15.04.2026 у справі № 922/3178/25, де Суд вже наголошував на тому, що у випадках, визначених пунктом 128.2 статті 128 ПК України, доведенню підлягає виключно протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи. У вказаних справах Верховний Суд сформулював чіткий правовий висновок про те, що встановлення у ПК України конкретного розміру шкоди повністю звільняє позивача від обов`язку доводити точний розмір збитків. У разі пред`явлення позову про відшкодування шкоди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, такий розмір шкоди презюмується та додатковому доведенню не підлягає.

Як зазначалось раніше, згідно з приписами пункту 114.2 статті 114 ПК України, обов`язковому доведенню підлягає факт протиправності (незаконності) рішення контролюючого органу, що може підтверджуватися не лише судовим рішенням.

Відповідно до положень ГПК України, чинне законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади. Господарський суд, розглядаючи спір про відшкодування шкоди, наділений компетенцією та зобов`язаний самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного правопорушення (у цьому випадку - податкового, визначеного статтею 128 ПК України) шляхом всебічної, повної та об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів.

У постанові від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18, пункт 5.30) Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 Велика Палата Верховного Суду, розглядаючи позов про стягнення збитків внаслідок дій та бездіяльності державного виконавця на підставі статей 1166, 1173, 1174 ЦК України, дійшла висновку про те, що ухвалення попереднього судового рішення про визнання протиправними дій (бездіяльності) державного виконавця не є обов`язковим для вирішення іншої справи, у якій розглядаються позовні вимоги про відшкодування збитків (шкоди), завданих такими діяннями, оскільки законодавство не містить обмежень у засобах доказування обставин, що можуть свідчити про протиправність діянь державного виконавця, а господарський суд може самостійно встановити наявність чи відсутність складу відповідного цивільного правопорушення, яке стало підставою для звернення до суду, шляхом оцінки наданих сторонами доказів (пункт 9.9).

Отже, вимога про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю контролюючого органу, не є вимогою про вирішення публічно-правового спору і за частиною п`ятою статті 21 КАС України підлягає розгляду за правилами господарського судочинства; визначення розміру шкоди нормою статті 128 ПК України не надає спору публічно-правового характеру, а лише звільняє позивача від доведення точного розміру збитків (розмір шкоди презюмується).

До того ж у аналогічних правовідносинах Верховний Суд вже висловив свою позицію щодо належності вирішення таких спорів судами господарської юрисдикції (постанови від 01.04.2026 у справі № 922/3178/25, від 08.04.2026 у справі № 922/3180/25 та від 15.04.2026 у справі № 922/3177/25,  від 12.05. 2026 у cправі № 922/3172/25).

ВИСНОВОК: З наведеного вбачається, що господарський або цивільний суд має повну компетенцію самостійно встановлювати факт протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) суб`єкта владних повноважень як обов`язкового елемента складу цивільного правопорушення (делікту). 

 

 

Матеріал по темі: «Підсудність справ до ДПС про стягнення шкоди за несвоєчасне відшкодування ПДВ»

 

 

  

Теги: ндс, пдв, відшкодування шкоди, несвоєчасне внесення до відшкодування пдв, податкові спори, стягнення збитків, позов, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Систематичне зарахування коштів на банківські рахунки фізособи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Систематичне зарахування коштів на банківські рахунки фізособи, як ознака підприємницької діяльності та визначення правової природи грошових надходжень

21 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/25681/24, адміністративне провадження № К/990/26649/26 (ЄДРСРУ № 138380471) досліджував питання щодо систематичного зарахування коштів на банківські рахунки фізособи.

Слід зазначити, що систематичне отримання коштів на картковий рахунок фізичної особи за товари (послуги) має всі ознаки господарської діяльності, яка підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Крім того, Національний банк України планує запровадити єдині стандартизовані підходи до порядку моніторингу та реконсиляції платіжних операцій як складової управління операційними ризиками надавачами платіжних послуг.

Так, за здійснення господарської діяльності без державної реєстрації передбачено адміністративну відповідальність – штраф у розмірі до 85 тис. гривень з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення такого адміністративного правопорушення (ст. 164 КУпАП).

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Згідно підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

За приписами пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно пункту 164.3 статті 164 Податкового кодексу України, при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Порядок нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначений статтею 168 Податкового кодексу України.

За приписами підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України передбачено, що cтавка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України, є об`єктом оподаткування військовим збором, ставка якого становить 1,5 % від об`єкта оподаткування (пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

За приписами пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше як 1095 днів з дня податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

(!) Верховний Суд наголошує, що саме по собі надходження коштів на рахунок фізичної особи ще не свідчить про отримання нею оподатковуваного доходу, оскільки не кожне грошове надходження відповідно до положень Податкового кодексу України є доходом у розумінні податкового законодавства.

Разом із тим відсутність автоматичного ототожнення будь-яких грошових надходжень із доходом не означає, що після встановлення контролюючим органом факту систематичного зарахування на банківські рахунки платника значних сум коштів останній повністю звільняється від обов`язку сприяти встановленню їх правової природи.

Водночас визначення правової природи грошових надходжень не може здійснюватися абстрактно, без урахування пояснень особи, яка їх отримала, та документів, що підтверджують підстави відповідних платежів.

Саме такі документи дають можливість відмежувати оподатковуваний дохід від інших надходжень, які відповідно до положень Податкового кодексу України не підлягають оподаткуванню, зокрема повернення позики, повернення помилково перерахованих коштів, переказу власних коштів між рахунками чи інших цивільно-правових операцій.

Верховний суд акцентує увагу, що контролюючий орган не наділений обов`язком встановлювати та відтворювати всі можливі цивільно-правові відносини платника податків з іншими особами, які не були ним задекларовані або прямо підтверджені під час перевірки. Визначення податкових наслідків здійснюється на підставі наданих платником даних та документів, які дозволяють ідентифікувати характер конкретних надходжень та їх зв`язок із відповідними правовими підставами.

(!) Суд звертає увагу, що процес доказування у податкових правовідносинах не може розглядатися як односторонній обов`язок контролюючого органу за повної процесуальної пасивності платника податків.

Дійсно, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність прийнятого рішення. Разом із тим зазначена норма не звільняє іншу сторону спору від обов`язку добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та сприяти встановленню фактичних обставин, якщо відповідна інформація перебуває переважно у сфері її володіння.

Водночас обов`язок контролюючого органу довести правомірність прийнятого рішення не виключає активної ролі платника податків у доведенні обставин, на які він посилається як на підставу для виключення відповідних надходжень із складу оподатковуваного доходу. У випадках, коли саме платник податків стверджує про наявність підстав для неоподаткування певних грошових сум, на ньому лежить обов`язок надати належні та достатні докази, які дозволяють ідентифікувати відповідні операції та їх правову природу.

ВИСНОВОК: Сама по собі інформація про надходження коштів на банківські рахунки фізичної особи не є достатнім доказом отримання доходу у розумінні Податкового кодексу України.

Водночас, під час перевірки, платник податків повинен брати активну участь у доведені обставин щодо відмежовування оподатковуваного доходу від інших надходжень, які відповідно до положень Податкового кодексу України не підлягають оподаткуванню.

 

 

Матеріал по темі: «Помилки в податкових накладних»

 

 

Теги: зарахування коштів, отримання доходу, дроблення бізнесу, оподаткування доходу фізособи, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Верховний суд: договір – первинний документ, а отже підтверджує здійснення господарської операції…

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: первинний документ все ж таки підтверджує здійснення господарської операції (всупереч Закону), …, а договір стає первинним документом в податковому обліку? 

14 липня 2026 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/3170/18, адміністративне провадження № К/990/11558/26 (ЄДРСРУ № 138208239) серед іншого вказав: 

1)    «…статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 

… але Закон вказує, що «первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію» КРАПКА!!!! ({Абзац статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1724-VIII від 03.11.2016} (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14#Text)

 

 надалі – 

2)    Верховний суд вказує: «…отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції». 

…але … Верховний суд вже давно стверджує, що договір не є первинним документом (19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №809/1718/15, адміністративне провадження №К/9901/19199/18 (ЄДРСРУ №80580345)

 

 

«Договір не є первинним документом»

Списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ у взаємозв`язку з податковим законодавством та нормами КУзПБ

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо особливостей списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП.

До боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов`язків.

Водночас, КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, зокрема передбачає дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (ч. 11 ст. 126 КУзПБ).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 акцентував увагу на тому, що до спливу встановленого у ч. 11 ст. 126 КУзПБ строку керуючий реструктуризацією зобов`язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.

Отже, керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім`ї, обов`язково її доводить до відома боржнику, у результаті чого в останнього виникає право виправити декларацію у строк встановлений законом (правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові від 03.12.2024 у справі №916/197/23).

(!) Перевірка декларацій боржника є однією з ключових функцій керуючого реструктуризацією, спрямованою на встановлення повного та достовірного переліку активів і зобов`язань та виявлення можливого приховування майна/доходів.

Враховуючи викладене, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має здійснюватися з урахуванням того, що сама по собі відповідність податкового боргу трирічному критерію не звільняє суд від обов`язку перевірити обставини виникнення такого боргу, обставини майнового стану боржника та його здатності виконати грошові зобов`язання, перебіг процедури реструктуризації та поведінку боржника у межах цієї процедури; оскільки протилежний підхід суперечив би меті процедури реструктуризації боргів.

Додатково Судова палата звертає увагу, що інститут неплатоспроможності фізичної особи застосовується до боржника, який об`єктивно неспроможний виконати свої грошові зобов`язання. Тому під час вирішення питання про визнання податкового боргу безнадійним відповідно до ч. 2 ст. 125 КУзПБ суд має перевірити фактичний майновий стан боржника та наявність у нього активів або доходів, достатніх для погашення заборгованості. У разі якщо боржник має реальну можливість задовольнити вимоги кредитора, застосування механізму списання суперечило б меті процедури реструктуризації та принципу справедливого балансу інтересів сторін.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №903/806/20, інститут неплатоспроможності фізичної особи призначений для захисту добросовісного боржника та не може використовуватися як механізм формального припинення зобов`язань без перевірки його поведінки, майнового стану та реальної неплатоспроможності.

(!) Судова палата також враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ господарський суд вправі закрити провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема у разі встановлення неповноти або недостовірності відомостей про майновий стан боржника чи інших обставин, що свідчать про недобросовісність його поведінки. Така законодавча конструкція свідчить, що перевірка майнового стану та добросовісності боржника є необхідним елементом процедури реструктуризації. Отже, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, не може відбуватися без попереднього з`ясування обставин, які водночас можуть бути підставою для закриття провадження відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ.

Судова палата дійшла висновку, що положення ч. 2 ст. 125 КУзПБ не встановлюють автоматичного матеріально-правового механізму списання податкового боргу поза межами правового регулювання ПК України, а визначають спеціальний наслідок для податкових вимог у процедурі реструктуризації, який реалізується у взаємозв`язку з приписами податкового законодавства та з урахуванням виконання передбачених Книгою четвертою КУзПБ процесуальних дій.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі №914/1559/24, у якій зазначено, що висновок про списання податкового боргу може бути передчасним, якщо суди не дослідили належним чином обставини платоспроможності боржника, не перевірили результати перевірки декларацій, інвентаризації активів та не надали оцінки доводам щодо добросовісності чи недобросовісності його поведінки.

ВИСНОВОК: ч. 2 ст. 125 КУзПБ застосовується як спеціальний правовий наслідок у процедурі реструктуризації боргів боржника, але її реалізація не зводиться до формального співставлення календарних дат. Для застосування цієї норми господарський суд зобов`язаний встановити момент виникнення податкового боргу у значенні ПК України (узгодження грошового зобов`язання, строк його сплати та перший день прострочення), а також забезпечити судовий контроль за виконанням обов`язкових процедурних елементів реструктуризації, включно з перевіркою декларації боржника, з`ясуванням його майнового стану та оцінкою добросовісності поведінки.

Без встановлення цих обставин висновок про визнання податкового боргу безнадійним і його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ є передчасним.  

 

Матеріал по темі: «Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП»

  

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України. 

Судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що словосполучення "податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України, зокрема пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, п. 56.18 ст. 56, ст. 57 та ст. 102 цього Кодексу. 

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Отже, момент виникнення податкового боргу пов`язується не з датою визначення контролюючим органом грошового зобов`язання і не з датою ухвалення судового рішення про його стягнення, а з настанням прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Згідно з п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. 

У разі судового або адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням або завершення процедури адміністративного оскарження. Лише після узгодження грошового зобов`язання та спливу строку його сплати, визначеного ст. 57 ПК України, несплачена сума набуває статусу податкового боргу. 

(!!!) Отже, трирічний критерій, передбачений ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має застосовуватися з урахуванням правової природи поняття "податковий борг" та обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання узгодженого грошового зобов`язання, що відповідає правовому регулюванню строків давності, визначених ст. 102 ПК України. Лише після цього можливе коректне застосування трирічного критерію ч. 2 ст. 125 КУзПБ, з огляду на дату відкриття провадження у справі (09.05.2024). 

Такий підхід виключає можливість ототожнення моменту виникнення податкового боргу з датою прийняття податкового повідомлення-рішення, датою складання акта перевірки або датою ухвалення судового рішення про стягнення, оскільки зазначені юридичні факти самі по собі не свідчать про настання прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Отже, застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ потребує встановлення судом послідовності юридичних фактів, передбачених ПК України, а саме: 1) моменту узгодження грошового зобов`язання, 2) строку його сплати та першого дня прострочення, після якого відповідна сума набуває статусу податкового боргу. 

Вказане тлумачення спрямоване на забезпечення узгодженого застосування норм КУзПБ і ПК України та недопущення формального застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ лише на підставі співставлення дат без встановлення юридичних фактів, які відповідно до ПК України зумовлюють виникнення податкового боргу. 

ВИСНОВОК: "Податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України і повинен обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання !узгодженого! грошового зобов`язання.

  

Матеріал по темі: «Безнадійний податковий боргу в процедурі банкрутства ФОП»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов