Систематичне зарахування коштів на банківські рахунки фізособи

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Систематичне зарахування коштів на банківські рахунки фізособи, як ознака підприємницької діяльності та визначення правової природи грошових надходжень

21 липня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 380/25681/24, адміністративне провадження № К/990/26649/26 (ЄДРСРУ № 138380471) досліджував питання щодо систематичного зарахування коштів на банківські рахунки фізособи.

Слід зазначити, що систематичне отримання коштів на картковий рахунок фізичної особи за товари (послуги) має всі ознаки господарської діяльності, яка підлягає обов’язковій державній реєстрації.

Крім того, Національний банк України планує запровадити єдині стандартизовані підходи до порядку моніторингу та реконсиляції платіжних операцій як складової управління операційними ризиками надавачами платіжних послуг.

Так, за здійснення господарської діяльності без державної реєстрації передбачено адміністративну відповідальність – штраф у розмірі до 85 тис. гривень з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва, сировини і грошей, одержаних внаслідок вчинення такого адміністративного правопорушення (ст. 164 КУпАП).

Відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, дохід з джерелом їх походження з України це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України.

Згідно підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України, платником податку на доходи фізичних осіб є фізична особа резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

За приписами пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування резидента є: загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Пунктом 164.1 статті 164 Податкового кодексу України передбачено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду. Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом. Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Згідно пункту 164.3 статті 164 Податкового кодексу України, при визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і не грошовій формах.

Порядок нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету визначений статтею 168 Податкового кодексу України.

За приписами підпункту 168.2.1 пункту 168.2 статті 168 Податкового кодексу України платник податку, що отримує доходи від особи, яка не є податковим агентом, та іноземні доходи, зобов`язаний включити суму таких доходів до загального річного оподатковуваного доходу та подати податкову декларацію за наслідками звітного податкового року, а також сплатити податок з таких доходів.

Пунктом 167.1 статті 167 Податкового кодексу України передбачено, що cтавка податку становить 18% бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Доходи, визначені статтею 163 Податкового кодексу України, є об`єктом оподаткування військовим збором, ставка якого становить 1,5 % від об`єкта оподаткування (пункт 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог підпункту 16.1.3 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України, платник податків зобов`язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Пунктом 49.1 статті 49 Податкового кодексу України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Згідно з підпунктом 49.18.4 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу України, податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює: календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу.

За приписами пункту 179.1 статті 179 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Пунктом 44.3 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів та інформації, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом визначених законодавством строків, але не менше як 1095 днів з дня податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

(!) Верховний Суд наголошує, що саме по собі надходження коштів на рахунок фізичної особи ще не свідчить про отримання нею оподатковуваного доходу, оскільки не кожне грошове надходження відповідно до положень Податкового кодексу України є доходом у розумінні податкового законодавства.

Разом із тим відсутність автоматичного ототожнення будь-яких грошових надходжень із доходом не означає, що після встановлення контролюючим органом факту систематичного зарахування на банківські рахунки платника значних сум коштів останній повністю звільняється від обов`язку сприяти встановленню їх правової природи.

Водночас визначення правової природи грошових надходжень не може здійснюватися абстрактно, без урахування пояснень особи, яка їх отримала, та документів, що підтверджують підстави відповідних платежів.

Саме такі документи дають можливість відмежувати оподатковуваний дохід від інших надходжень, які відповідно до положень Податкового кодексу України не підлягають оподаткуванню, зокрема повернення позики, повернення помилково перерахованих коштів, переказу власних коштів між рахунками чи інших цивільно-правових операцій.

Верховний суд акцентує увагу, що контролюючий орган не наділений обов`язком встановлювати та відтворювати всі можливі цивільно-правові відносини платника податків з іншими особами, які не були ним задекларовані або прямо підтверджені під час перевірки. Визначення податкових наслідків здійснюється на підставі наданих платником даних та документів, які дозволяють ідентифікувати характер конкретних надходжень та їх зв`язок із відповідними правовими підставами.

(!) Суд звертає увагу, що процес доказування у податкових правовідносинах не може розглядатися як односторонній обов`язок контролюючого органу за повної процесуальної пасивності платника податків.

Дійсно, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме суб`єкт владних повноважень повинен довести правомірність прийнятого рішення. Разом із тим зазначена норма не звільняє іншу сторону спору від обов`язку добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та сприяти встановленню фактичних обставин, якщо відповідна інформація перебуває переважно у сфері її володіння.

Водночас обов`язок контролюючого органу довести правомірність прийнятого рішення не виключає активної ролі платника податків у доведенні обставин, на які він посилається як на підставу для виключення відповідних надходжень із складу оподатковуваного доходу. У випадках, коли саме платник податків стверджує про наявність підстав для неоподаткування певних грошових сум, на ньому лежить обов`язок надати належні та достатні докази, які дозволяють ідентифікувати відповідні операції та їх правову природу.

ВИСНОВОК: Сама по собі інформація про надходження коштів на банківські рахунки фізичної особи не є достатнім доказом отримання доходу у розумінні Податкового кодексу України.

Водночас, під час перевірки, платник податків повинен брати активну участь у доведені обставин щодо відмежовування оподатковуваного доходу від інших надходжень, які відповідно до положень Податкового кодексу України не підлягають оподаткуванню.

 

 

Матеріал по темі: «Помилки в податкових накладних»

 

 

Теги: зарахування коштів, отримання доходу, дроблення бізнесу, оподаткування доходу фізособи, податкові спори, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов 

Верховний суд: договір – первинний документ, а отже підтверджує здійснення господарської операції…

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: первинний документ все ж таки підтверджує здійснення господарської операції (всупереч Закону), …, а договір стає первинним документом в податковому обліку? 

14 липня 2026 року Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 810/3170/18, адміністративне провадження № К/990/11558/26 (ЄДРСРУ № 138208239) серед іншого вказав: 

1)    «…статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. 

… але Закон вказує, що «первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію» КРАПКА!!!! ({Абзац статті 1 із змінами, внесеними згідно із Законом № 1724-VIII від 03.11.2016} (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-14#Text)

 

 надалі – 

2)    Верховний суд вказує: «…отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції». 

…але … Верховний суд вже давно стверджує, що договір не є первинним документом (19 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №809/1718/15, адміністративне провадження №К/9901/19199/18 (ЄДРСРУ №80580345)

 

 

«Договір не є первинним документом»

Списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ у взаємозв`язку з податковим законодавством та нормами КУзПБ

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо особливостей списання безнадійного податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП.

До боржника - фізичної особи КУзПБ установлює спеціальні вимоги щодо його добросовісності, як запоруку досягнення компромісу між сторонами стосовно погашення боргів, що має ґрунтуватися на поступках кредиторів та сумлінній співпраці боржника з керуючим реструктуризацією і кредиторами, а також на його відкритій взаємодії з судом, яка полягає у добросовісному користуванні процесуальними правами та сумлінному виконанні процесуальних обов`язків.

Водночас, КУзПБ містить низку процесуальних запобіжників задля уникнення недобросовісного використання боржником судових процедур неплатоспроможності, зокрема передбачає дискрецію господарського суду у вирішенні питання щодо можливості подальшого руху справи про неплатоспроможність, якщо протягом трьох місяців з дня введення процедури реструктуризації боргів боржника мета цієї процедури не досягнута (ч. 11 ст. 126 КУзПБ).

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №910/6639/20 акцентував увагу на тому, що до спливу встановленого у ч. 11 ст. 126 КУзПБ строку керуючий реструктуризацією зобов`язаний виконати в повному обсязі покладені на нього завдання, зокрема щодо перевірки майнового стану боржника та забезпечення розгляду зборами кредиторів плану реструктуризації боргів, а господарський суд повинен забезпечити дотримання процесуальних строків та гарантій реалізації прав і захисту інтересів сторін у судовій процедурі реструктуризації боргів боржника.

Отже, керуючий реструктуризацією здійснює перевірку декларації боржника, оформлює висновки за результатами проведеної перевірки та, у разі виявлення ним неповної та/або недостовірної інформації про майно, доходи та витрати боржника та членів його сім`ї, обов`язково її доводить до відома боржнику, у результаті чого в останнього виникає право виправити декларацію у строк встановлений законом (правова позиція аналогічного змісту наведена у постанові від 03.12.2024 у справі №916/197/23).

(!) Перевірка декларацій боржника є однією з ключових функцій керуючого реструктуризацією, спрямованою на встановлення повного та достовірного переліку активів і зобов`язань та виявлення можливого приховування майна/доходів.

Враховуючи викладене, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має здійснюватися з урахуванням того, що сама по собі відповідність податкового боргу трирічному критерію не звільняє суд від обов`язку перевірити обставини виникнення такого боргу, обставини майнового стану боржника та його здатності виконати грошові зобов`язання, перебіг процедури реструктуризації та поведінку боржника у межах цієї процедури; оскільки протилежний підхід суперечив би меті процедури реструктуризації боргів.

Додатково Судова палата звертає увагу, що інститут неплатоспроможності фізичної особи застосовується до боржника, який об`єктивно неспроможний виконати свої грошові зобов`язання. Тому під час вирішення питання про визнання податкового боргу безнадійним відповідно до ч. 2 ст. 125 КУзПБ суд має перевірити фактичний майновий стан боржника та наявність у нього активів або доходів, достатніх для погашення заборгованості. У разі якщо боржник має реальну можливість задовольнити вимоги кредитора, застосування механізму списання суперечило б меті процедури реструктуризації та принципу справедливого балансу інтересів сторін.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №903/806/20, інститут неплатоспроможності фізичної особи призначений для захисту добросовісного боржника та не може використовуватися як механізм формального припинення зобов`язань без перевірки його поведінки, майнового стану та реальної неплатоспроможності.

(!) Судова палата також враховує, що відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ господарський суд вправі закрити провадження у справі про неплатоспроможність, зокрема у разі встановлення неповноти або недостовірності відомостей про майновий стан боржника чи інших обставин, що свідчать про недобросовісність його поведінки. Така законодавча конструкція свідчить, що перевірка майнового стану та добросовісності боржника є необхідним елементом процедури реструктуризації. Отже, застосування наслідків, передбачених ч. 2 ст. 125 КУзПБ, не може відбуватися без попереднього з`ясування обставин, які водночас можуть бути підставою для закриття провадження відповідно до ч. 7 ст. 123 КУзПБ.

Судова палата дійшла висновку, що положення ч. 2 ст. 125 КУзПБ не встановлюють автоматичного матеріально-правового механізму списання податкового боргу поза межами правового регулювання ПК України, а визначають спеціальний наслідок для податкових вимог у процедурі реструктуризації, який реалізується у взаємозв`язку з приписами податкового законодавства та з урахуванням виконання передбачених Книгою четвертою КУзПБ процесуальних дій.

Аналогічний підхід відображений у постанові Верховного Суду від 29.07.2025 у справі №914/1559/24, у якій зазначено, що висновок про списання податкового боргу може бути передчасним, якщо суди не дослідили належним чином обставини платоспроможності боржника, не перевірили результати перевірки декларацій, інвентаризації активів та не надали оцінки доводам щодо добросовісності чи недобросовісності його поведінки.

ВИСНОВОК: ч. 2 ст. 125 КУзПБ застосовується як спеціальний правовий наслідок у процедурі реструктуризації боргів боржника, але її реалізація не зводиться до формального співставлення календарних дат. Для застосування цієї норми господарський суд зобов`язаний встановити момент виникнення податкового боргу у значенні ПК України (узгодження грошового зобов`язання, строк його сплати та перший день прострочення), а також забезпечити судовий контроль за виконанням обов`язкових процедурних елементів реструктуризації, включно з перевіркою декларації боржника, з`ясуванням його майнового стану та оцінкою добросовісності поведінки.

Без встановлення цих обставин висновок про визнання податкового боргу безнадійним і його списання на підставі ч. 2 ст. 125 КУзПБ є передчасним.  

 

Матеріал по темі: «Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП»

  

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Момент виникнення податкового боргу в процедурі банкрутства ФОП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України 

27 травня 2026 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/1194/24 (ЄДРСРУ № 137027613) досліджував питання щодо визначення моменту виникнення податкового боргу у контексті ч. 2 ст. 125 КУзПБ та Податкового кодексу України. 

Судова палата вважає за необхідне звернути увагу на те, що словосполучення "податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України, зокрема пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14, п. 56.18 ст. 56, ст. 57 та ст. 102 цього Кодексу. 

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом. Отже, момент виникнення податкового боргу пов`язується не з датою визначення контролюючим органом грошового зобов`язання і не з датою ухвалення судового рішення про його стягнення, а з настанням прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Згідно з п. 56.18 ст. 56 ПК України з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору. При зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили. 

У разі судового або адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання законної сили відповідним судовим рішенням або завершення процедури адміністративного оскарження. Лише після узгодження грошового зобов`язання та спливу строку його сплати, визначеного ст. 57 ПК України, несплачена сума набуває статусу податкового боргу. 

(!!!) Отже, трирічний критерій, передбачений ч. 2 ст. 125 КУзПБ, має застосовуватися з урахуванням правової природи поняття "податковий борг" та обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання узгодженого грошового зобов`язання, що відповідає правовому регулюванню строків давності, визначених ст. 102 ПК України. Лише після цього можливе коректне застосування трирічного критерію ч. 2 ст. 125 КУзПБ, з огляду на дату відкриття провадження у справі (09.05.2024). 

Такий підхід виключає можливість ототожнення моменту виникнення податкового боргу з датою прийняття податкового повідомлення-рішення, датою складання акта перевірки або датою ухвалення судового рішення про стягнення, оскільки зазначені юридичні факти самі по собі не свідчать про настання прострочення сплати узгодженого грошового зобов`язання. 

Отже, застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ потребує встановлення судом послідовності юридичних фактів, передбачених ПК України, а саме: 1) моменту узгодження грошового зобов`язання, 2) строку його сплати та першого дня прострочення, після якого відповідна сума набуває статусу податкового боргу. 

Вказане тлумачення спрямоване на забезпечення узгодженого застосування норм КУзПБ і ПК України та недопущення формального застосування ч. 2 ст. 125 КУзПБ лише на підставі співставлення дат без встановлення юридичних фактів, які відповідно до ПК України зумовлюють виникнення податкового боргу. 

ВИСНОВОК: "Податковий борг, що виник протягом трьох років до дня постановлення ухвали про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність боржника", використане у ч. 2 ст. 125 КУзПБ, підлягає тлумаченню з урахуванням нормативних визначень ПК України і повинен обчислюватися від дати виникнення прострочення виконання !узгодженого! грошового зобов`язання.

  

Матеріал по темі: «Безнадійний податковий боргу в процедурі банкрутства ФОП»

 

 

ТЕГИ: податкова застава, податковий борг, банкрутство, КУзПБ, ФОП, відчуження майна, податковий керуючий, опис майна платника податків, арешт майна, податкові спори, оскарження ППР, НУР, судова практика, Адвокат Морозов

Митна декларація, як первинний документ для відшкодування ПДВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Документальне оформлення права платника на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі ввезення товарів на митну територію України

13 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/15672/25, касаційне провадження № К/990/51027/25 (ЄДРСРУ № 136492630) досліджував питання щодо документального оформлення права платника на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі ввезення товарів на митну територію України.

Згідно з пунктом 200.7 статті 200 ПК України платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному контролюючому органу податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

В свою чергу, пункт 201.12 статті 200 ПК України передбачає, що у разі ввезення товарів на митну територію України документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, яка підтверджує сплату податку.

Наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 № 651 був затверджений Порядок заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який визначає правила заповнення граф митних декларацій (далі - МД) на бланках єдиного адміністративного документа форми МД-2 (далі - ЄАД), додаткових аркушів до нього форми МД-3 (далі - додаткові аркуші), специфікації форми МД-8 (далі - специфікація), порядок унесення відомостей до доповнення форми МД-6 (далі - доповнення), випадки застосування специфікації, а також порядок оформлення, розподілу та використання аркушів МД форм МД-2, МД-3, МД-6, МД-8.

Згідно з пунктом 47 Порядку № 651 графа 47 «Нарахування платежів» заповнюється у разі сплати (необхідності застосування заходів забезпечення сплати відповідно до розділу Х Митного кодексу України) вивізного мита та/або сплати плати за виконання митних формальностей поза місцем розташування митних органів або поза робочим часом, установленим для митних органів (далі - плата), за МД. У графі наводяться відомості про нарахування митних платежів. Відомості про нарахування плати наводяться тільки в ЄАД. У першій колонці «Вид» зазначається код виду платежу відповідно до класифікатора видів надходжень бюджету, що контролюються митними органами. У четвертій колонці «Сума» зазначається нарахована сума вивізного мита чи плати. Розмір плати визначається залежно від кількості зазначених у колонці «Основа нарахування» годин з урахуванням установленого законодавством розміру плати за одну годину. У п`ятій колонці «Спосіб платежу» зазначається код способу розрахунку відповідно до класифікатора способів розрахунку.

Відповідно до Класифікатора видів надходжень до бюджету, що контролюється митними органами: код виду надходжень 020 - мито на товари, що ввозяться на територію України суб`єктами господарювання; код виду надходжень 028 - податок на додану вартість з товарів, ввезених на територію України суб`єктами господарювання.

Згідно з абзацом 2 пункту 9 Порядку № 651 графа 9 «Особа, відповідальна за фінансове врегулювання» при декларуванні товарів, що переміщуються за зовнішньоекономічним договором (контрактом) та пов`язаним з ним договором комісії, укладеним між резидентами, у графі зазначаються відомості про комісіонера, що уклав зовнішньоекономічний договір (контракт), і вчиняється запис: «Див. доп.», а в доповненні наводяться відомості про комітента.

Відтак, якщо при ввезенні товарів на митну територію України платником податку сплачено суму податку до бюджету і така сплата підтверджується митними деклараціями, платник податку має право на включення такої суми податку до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Таке розуміння ПК України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету.

Таким чином, однією з обов`язкових умов, з якими пов`язується право платника податків на отримання бюджетного відшкодування, є факт сплати таких сум до державного бюджету або постачальникам.

Тобто, для ввезення імпортованого товару та випуску його у вільний обіг покупцем має бути сплачено всі митні платежі, встановлені законом на імпорт цих товарів, та виконання усіх необхідних митних формальностей.

Відтак, якщо при ввезенні товарів на митну територію України платником податку сплачено суму податку до бюджету і така сплата підтверджується митними деклараціями, платник податку має право на включення такої суми податку до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду. Таке розуміння норм Податкового кодексу України відповідає характеру і змісту правового регулювання податку на додану вартість та суті його адміністрування, оскільки право на податковий кредит перебуває у прямій залежності саме від факту сплати відповідної суми податку на додану вартість до бюджету. При цьому митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, Верховний Суд, зокрема у постановах від 02.04.2024 у справах №640/21773/22, №320/16177/23, від 09.04.2025 у справі №320/42204/23, від 08.05.2025 у справі № 320/10726/24, від 30.07.2025 у справі №320/34769/24, дійшов висновку, що первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства і яка безпосередньо підтверджує сплату такого податку.

ВИСНОВОК: Митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства, є належним документом, що посвідчує право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відповідний період, оскільки вона підтверджує фактичну сплату суми податку до відповідного бюджету.

 

 

Матеріал по темі: «Підсудність справ до ДПС про стягнення шкоди за несвоєчасне відшкодування ПДВ»

 

 

 

 

 

Теги: митна декларація, пдв, ндс, відшкодування, імпортні операції, сплата пдв, податкові спори, ппр, оскарження рішення податкової, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Підсудність справ до ДПС про стягнення шкоди за несвоєчасне відшкодування ПДВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Адміністративна чи господарська юрисдикція у спорах про несвоєчасне внесення ДПС даних до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та порушення строків повернення ПДВ

12 травня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3172/25 (ЄДРСРУ № 136427927) досліджував питання щодо підсудності справ до ДПС про стягнення шкоди за несвоєчасне відшкодування ПДВ.

Вимоги платника податку про стягнення з контролюючого органу на його користь шкоди, інфляційних втрат та річних процентів за характером і змістом відносин пов`язані саме з наявністю заборгованості бюджету з відшкодування ПДВ, що унормовано приписами ПК України. Адже вони стосуються насамперед перевірки законності дій суб`єкта владних повноважень у сфері адміністрування податків і зборів, і на перший погляд, спір відноситься до адміністративної юрисдикції , але…

Велика Палата Верховного Суду вказувала, що  критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Таким критерієм може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 20 ГПК України унормовано, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках.

За змістом частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. (!) Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (!)

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції, тобто хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта, у яких одна особа може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є виконання ним публічно-владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 (пункти 5.7, 5.8), від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 02.04.2019 у справі № 137/1842/16-а та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18 (пункти 18, 19), від 01.03.2023 у справі № 925/556/21 (пункти 8.38, 8.39)).

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій, у межах яких такий суб`єкт може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції останній має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22).

Підпункт 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 ПК України надає платнику податків право оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб), у тому числі, надану йому у паперовій або електронній формі індивідуальну податкову консультацію, яка йому надана, а також узагальнюючу податкову консультацію; а підпункт 17.1.11. передбачає право платника податків на повне відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку.

Про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, йдеться у статті 114 ПК України.

Зміст статті 114 ПК України включає положення про: розмір шкоди, що відшкодовується (повністю чи в твердій сумі); склад шкоди, що може підлягати відшкодуванню, порядок відшкодування шкоди (за рішенням суду); винятки щодо застосування положень цієї статті.

Згідно з пунктом 114.2 статті 114 ПК України шкода, заподіяна протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, що визнаються податковими правопорушеннями відповідно до цього Кодексу, відшкодовується у повному обсязі у порядку, передбаченому законодавством про відшкодування шкоди. Особа, чиї права порушені, за наявності обставин, передбачених пунктом 128.2 статті 128 цього Кодексу, має право заявити вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю контролюючих органів, їх посадових (службових) осіб, у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, встановленої станом на дату визнання таких рішень, дій чи бездіяльності незаконними, у порядку, передбаченому законодавством. У такому разі доведенню підлягає лише протиправність рішень, дій чи бездіяльності стосовно особи.

Частиною першою статті 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Регулювання, наявне у статті 1173 цього ж Кодексу, вказує, що відносини з відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, є приватноправовими.

ВИСНОВОК: Якщо заявляючи вимогу про відшкодування шкоди, заподіяної протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, платник податків не ставить позовної вимоги про вирішення публічно-правового спору, то відповідно до частини п`ятої статті 21 КАС України заявлені у позові вимоги мають вирішуватися за правилами цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу учасників спору.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 405/4179/18

До того ж у аналогічних правовідносинах Верховний Суд вже висловив свою позицію щодо належності вирішення таких спорів судами господарської юрисдикції (постанови від 01.04.2026 у справі № 922/3178/25, від 08.04.2026 у справі № 922/3180/25 та від 15.04.2026 у справі № 922/3177/25).

  

Матеріал по темі: «Послідовність прийняття рішення провідповідність платника ПДВ критеріям ризиковості»

 

 

Теги: ндс, пдв, відшкодування шкоди, несвоєчасне внесення до відшкодування пдв, податкові спори, стягнення збитків, позов, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов