Граничні строки за експортно-імпортними операціям під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлених Національним банком України – пеня або форс-мажор

24 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/27873/23, адміністративне провадження № К/990/14846/25 (ЄДРСРУ № 132884257) досліджував питання щодо встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлених Національним банком України.

Згідно з частинами 1, 3, 5, 8 статті 13 Закону №2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

З огляду на введення в Україні воєнного стану НБУ змінив граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту. Відповідно до указаних змін у період з 05 квітня 2022 року по 07 червня 2022 року такі строки становили 90 календарних днів, з 07 червня 2022 року по 07 липня 2022 року - 120 календарних днів, з 07 липня 2022 року - 180 календарних днів. При цьому змінені Постановою №18 строки застосовуються лише до операцій, що здійснені з 05 квітня 2022 року.

29. Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (ч. 5 ст. 13 Закону №2473-VIII).

Одночасно ч. 6 ст. 13 Закону №2473-VIII передбачає, що у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

У свою чергу положеннями ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

(!!!) Аналіз наведених норм права Закону дає підстави для висновку, що у разі зупинення виконання господарської операції, яке зумовлене виникненням форс-мажорних обставин, зупиняється як перебіг строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, так і нарахування пені на весь період дії форс-мажорних обставин.

Тобто, законодавцем передбачено випадок не застосування фінансової відповідальності у вигляді нарахування пені (зупинення строку нарахування пені) лише у разі виникнення форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання контрагентом договору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що питання зупинення нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин врегульовано спеціальним Законом №2473-VIII, відповідно на ці правовідносини (валютні) не розповсюджуються положення підпункту 112.8.9 пункту 112 статті 112 ПК України, про що зазначено у постановах Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року (справа №240/25642/22), від 27 лютого 2025 року (справа №520/2941/24), від 17 квітня 2025 року (справа №380/4914/24).

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2025 року у справі № 260/5336/23 та постановах Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі №240/25642/22, від 27 лютого 2025 року у справі №520/2941/24.

Також слід зазначити, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23 та сформулювала правовий висновок, відповідно до якого пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі №580/4079/23 міститься такий висновок, що сертифікати торгово-промислової палати не належать до первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, та безпосередньо не пов`язані із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, а тому положення пункту 44.6 статті 44 ПК України у спірних правовідносинах не застосовуються.

Згідно ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 14-1 Закону України від 02.12.1997 №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Судова палата Верховного Суду сформувала узагальнюючі правові висновки про те, що саме по собі існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) ще не є свідченням того, що безпосередньо вона вплинула на неможливість виконання особою певного зобов`язання за договором чи обов`язку, передбаченого законодавчими та іншими нормативними актами. Такий зв`язок має встановлюватись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, так і оцінкою інших належних доказів, що можуть це підтвердити.

При цьому сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом неможливості виконання зобов`язання, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та характеру зобов`язання.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання конкретною особою (учасником) в межах укладеного міжнародного договору. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов`язання.

Так, в розумінні норм ч. 6 ст. 13 Закону №2473-VIII передбачається можливість зупинення перебігу строків розрахунків та нарахування пені за їх порушення лише у разі зупинення виконання договору, яке відбувається у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин. Іншими словами, неможливість виконання договору, а відповідно, і звільнення від нарахування пені, має місце у разі впливу форс-мажорних обставин на таку можливість.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України, особа яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21, від 18 січня 2024 року у справі №914/2994/22, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16.

Слід також враховувати, що у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі №160/6138/24 колегія суддів дійшов таких висновків:

«Строки поставки товару, визначені сторонами у договорі та додаткових угодах до нього, підлягають урахуванню при визначенні моменту належного виконання зобов`язань контрагентом. Водночас відповідно до вимог чинного законодавства такі строки не можуть виходити за межі граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, встановлених Національним банком України.

Отже, умови договору щодо строків поставки мають юридичну силу лише в тій частині, яка узгоджується із зазначеними імперативними приписами. Домовленості сторін не можуть змінювати чи продовжувати строки, встановлені Національним банком України, оскільки останні є обов`язковими до застосування незалежно від волевиявлення учасників правовідносин.

Таким чином, у будь-якому випадку граничний строк розрахунків у спірних правовідносинах не міг перевищувати 180 днів з дня здійснення авансового платежу.».

ВИСНОВОК: Граничних строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлених Національним банком України не може перевищувати 180 днів з дня здійснення авансового платежу, а єдиним дієвим механізмом щодо не застосування фінансової відповідальності у вигляді нарахування пені (зупинення строку нарахування пені) є виникнення форс-мажорних обставин, які не тільки повинні бути підтвердженні сертифікатом ТПП, а й доведено в суді причино-наслідковий зв'язок між неможливістю виконувати контракт та подією форс-мажору.

 

  

 

Матеріал по темі: «Звільнення резидента від відповідальності у вигляді пені по експортному контракту»

 

 

 

 

Теги: нарахування пені, податкові спори, стягнення з нерезидента заборгованості, експортний, імпортний контракт, акт перевірки, оскарження ппр, нур, судова практика, Адвокат Морозов

 

Відображення в акті податкової перевірки необґрунтованих даних та суб`єктивних припущень

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відображення в акті податкової перевірки необґрунтованих даних, суб`єктивних припущень та висновків, які не підтверджені належними первинними документами 

12 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 600/1052/20-а, адміністративне провадження № К/990/29709/25; К/990/29438/25; К/990/31968/25 (ЄДРСРУ № 132573641) досліджував питання щодо відображення в акті податкової перевірки необґрунтованих даних, суб`єктивних припущень та висновків щодо дій посадових осіб суб`єкта господарювання. 

Акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання, й не є обов’язковим рішенням суб’єкта владних повноважень. 

Сам собою акт податкової перевірки та дії посадових осіб контролюючого органу зі складання цього акта не створюють правових наслідків у вигляді виникнення обов’язків, зміни чи припинення будь-яких прав платника податків, крім виникнення права на подання зауважень до акта. 

Таким чином, акт перевірки не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб’єкта господарювання, й не є обов’язковим рішенням суб’єкта владних повноважень (19 червня 2020 року Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в рамках справи № 140/388/19, адміністративне провадження №К/9901/21117/19 (ЄДРСРУ № 90242392). 

Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків-юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 серпня 2015 року №727 (далі - Порядок), акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. 

Матеріали перевірки - це: акт (довідка) документальної перевірки з інформативними додатками, які є його невід’ємною частиною; заперечення, надані платником податків до акта (довідки) документальної перевірки (у разі їх наявності на час розгляду); пояснення та їх документальне підтвердження, які надані платником податків відповідно до підпункту 16.1.15 пункту 16.1 статті 16 та відповідно до абзацу другого підпункту 17.1.6 пункту 17.1 статті 17 розділу I Податкового кодексу. 

Відповідно до п. 1  розділу ІІ Порядку результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки документальної перевірки: 1) у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт документальної перевірки, 2) а в разі відсутності порушень - довідка документальної перевірки. 

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку встановлено, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об’єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов’язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб’єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджує наявність зазначених фактів. 

Обов’язково наводиться в акті документальної перевірки інформація щодо фактів та обставин, які підтверджують та доводять наявність вини платника податків (з детальним їх описом; дослідженням, яке доводить, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, встановлених Податковим кодексом, проте не вжив достатніх заходів для їх дотримання; документами та інформацією, яка підтверджує наявність вини платника податків), а також інформація щодо пом’якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності платника податків. 

Згідно підпункту 10 пункту 2 розділу III загальні положення акта (довідки) документальної планової перевірки (відповідні додатки до загальних положень) повинні містити інформацію про документи, які використані при перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий). 

Підпунктом 2 пункту 4 розділу ІІІ Порядку передбачено, що в разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема, чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення; у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів; у разі отримання під час перевірки копій документів, які підтверджують факт виявленого порушення, про це робиться запис із відображенням підстав для їх отримання, а також переліку цих документів. 

Із врахуванням вищенаведеного, в акті перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, суб`єктивних припущень та висновків щодо дій посадових осіб суб`єкта господарювання, які не підтверджені належними первинними документами, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку. 

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. 

З огляду на вищезазначені положення, саме на контролюючий орган як суб`єкт владних повноважень покладається обов`язок зазначити та у разі наявності у розпорядженні надати контролюючого органу надати суду достатні докази на обґрунтування зафіксованих в акті перевірки висновків про порушення платником податків норм податкового та іншого законодавства, на підставі яких щодо платника прийнято оскаржувані акти індивідуальної дії, які є предметом судового розгляду. 

ВИСНОВОК: В акті податкової перевірки не допускається відображення необґрунтованих даних, суб`єктивних припущень та висновків щодо дій посадових осіб суб`єкта господарювання, які не підтверджені належними первинними документами.

 

 

Матеріал по темі: «Акт про неможливість проведення зустрічноїзвірки суб`єкта господарювання»

 

 

 

 

Теги: податкові спори, налоговые споры, ознаки фіктивного підприємництва, заперечує свою участь у діяльності контрагента, встречные сверки, зустрічні звірки, перевірки платника податку, податкові перевірки, оскарження податкових повідомлень – рішень, Акт налоговой проверки, Адвокат Морозов

Судово-економічна експертиза у справах про скасування ППР

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Призначення судової економічної експертизи у справі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень з огляду на потребу у спеціальних знаннях у сфері економіки

04 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 320/63201/24, адміністративне провадження № К/990/34231/25  (ЄДРСРУ № 131523639) досліджував питання щодо призначення судової економічної експертизи у справі про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

У статті 1 Закону України «Про судову експертизу» визначено поняття судової експертизи - дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об`єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Порядок призначення експертизи врегульований, зокрема, статтею 102 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з частиною першою якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

Частиною другою статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України установлено, що предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Ураховуючи наведене правове регулювання, Верховний суд зазначає, що призначення експертизи у справі є правом суду, а не обов`язком. Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Необхідність призначення експертизи у судочинстві визначена тим, що в процесі здійснення правосуддя в суду виникає потреба встановлення таких фактів і обставин, які виходять за межі юридичних професійних знань судді і потребують спеціальних досліджень. Тобто, право на проведення експертизи є засобом створити для сторони можливість довести в змагальному процесі переконливість своїх доводів.

(!) Суд зауважує, що обов`язковою передумовою призначення в адміністративному процесі судової експертизи є необхідність з`ясування судом тих обставин, які потребують спеціальних знань, та в силу їх специфічного характеру не можуть бути з`ясовані судом на основі положень чинного законодавства, що може вплинути на правильне вирішення адміністративного спору по суті.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно, розсудливо (пункти 1, 3, 5, 6 частини другої цієї ж статті).

Відтак, перевірка рішення ДПС на відповідність зазначеним вище критеріям є суто правовим питанням, відтак не вимагає наявності інших спеціальних знань для правильного вирішення спору.

Зазначене узгоджується з висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 29.07.2024 у справі № 160/9289/20 (ЄДРСРУ № 120665659).

Отже, судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, сумнівними, неясними або неповними, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено судом з призначенням відповідної (додаткової чи повторної) судової експертизи.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.07.2020 року у справі № 807/1321/17, від 14.07.2021 року у справі № 902/834/20, від 13.08.2021 року у справі № 917/1196/19, від 30.09.2021 року у справі № 927/110/18, від 23.12.2021 року у справі № 5015/45/11 (914/1919/20) та від 12.10.2022 року у справі № 640/22708/21.

Наведене узгоджується із позицією ЄСПЛ, що була викладена у справі "Дульський проти України" (заява № 61679/00, пункт 71): "Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування."

ВИСНОВОК: Оцінка правомірності застосування законодавства та кваліфікації дій органу ДПС не може бути предметом експертного дослідження, оскільки це є виключно прерогативою суду, однак методика, підстави та сума нарахування штрафних санкцій можуть бути предметом експертного дослідження.

 

  

 

Матеріал по темі: «Строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним ППР»

 

 

Теги: оскарження ППР, строк звернення до суду, спеціальні процесуальні строки, 1095  днів, один місяць, три місяці, оскарження податкових повідомленьрішень, нарахування грошових зобовязань, судова практика, Адвокат Морозов

Нематеріальні активи: розроблення комп`ютерної програми

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нематеріальні активи: розроблення комп`ютерної програми за замовленням платника податків

05 червня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 160/25897/21, адміністративне провадження № К/990/16945/25 (ЄДРСРУ № 127920725) досліджував питання щодо нематеріального активу у вигляді розроблення комп`ютерної програми.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про нематеріальні активи і незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи (далі - нематеріальні активи) та розкриття інформації про них у фінансовій звітності визначені Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженого наказом Міністерства фінансів від 18 жовтня 1999 року №242, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за № 750/4043 (П(С)БО 8).

Норми цього Національного положення стандарту) застосовуються підприємствами, організаціями та іншими юридичними особами (далі - підприємства) усіх форм власності (крім бюджетних установ та підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності) (пункт 2 розділу Загальні положення П(С)БО 8).

У пункті 5 розділу Загальні положення П(С)БО 8 встановлено, що бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться щодо кожного об`єкта за такими групами, зокрема, авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп`ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті.

За змістом пункту 6 П(С)БО 8 придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов`язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Згідно з пунктами 7, 8 П(С)БО 8 нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має: намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання; можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу; інформацію для достовірного визначення витрат, пов`язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов`язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю (пункт 10 П(С)БО 8).

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати, безпосередньо  пов`язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану   придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо), (пункт 17 П(С)БО 8).

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов`язаних із  удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку  використання, які сприятимуть збільшенню первісно очікуваних майбутніх економічних вигод. Витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду (пункт 18 П(С)БО 8).

Відповідно до пунктів 25-27 розділу амортизація нематеріальних активів П(С)БО 8, нарахування амортизації нематеріальних активів (крім права постійного користування земельною ділянкою) здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством (у розпорядчому акті) при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс).

Нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання амортизації не підлягають. До нематеріальних активів з невизначеним строком корисного використання належать ті, щодо яких підприємством (у розпорядчому акті) не визначено обмеження строку, протягом якого очікується збільшення грошових коштів (чи їх еквівалентів) від використання таких нематеріальних активів.

При визначенні строку корисного використання об`єкта нематеріальних активів слід ураховувати: строки корисного використання подібних активів; моральний знос, що передбачається; правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання; очікуваний спосіб використання нематеріального активу підприємством; залежність строку корисного використання нематеріального активу від строку корисного використання інших активів підприємства.

Для нарахування амортизації нематеріальних активів підприємство може застосовувати строки їх корисного використання, встановлені податковим законодавством.

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 року №92, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 травня 2000 року за №288/4509.

Верховний Суд вказує, що послуги з розробки програми та додаткових розділів, розробки додаткових модулів до програми 1С.8 (тобто приведення їх до стану, придатного до використання за призначенням) це право користування програмним продуктом (наприклад М.Е.бос, ЛІГА, оренда хмарних бухгалтерських програм та інші). Оплата здійснюється за доступ до програмного забезпечення. Підприємство отримує послугу доступу до цього сервісу, тому обліковує звичайні витрати.

Відповідно до П(С)БО № 8 «Нематеріальні активи» та пункту 1.3.5. Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів, бухгалтерський облік нематеріальних активів ведеться за групами, зокрема за такою групою, як «Авторське право та суміжні з ним права». При цьому передачі (відчуженню) належать лише виключні майнові права (стаття 15 Закону «Про авторське право і суміжні права»), тобто за особою, яка передає виключне право, залишається право на використання цього твору лише в частині прав, що не передаються. Таким чином, за групою нематеріальних активів «Авторське право та суміжні з ним права» можуть обліковуватися лише виключні майнові права.

Згідно з вимогами Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку нематеріальних активів об`єкт нематеріальних активів, отриманий в користування, обліковується користувачем (ліцензіатом) на позабалансовому рахунку в оцінці, визначеній виходячи із розміру винагороди, встановленого в договорі. При цьому, платежі за надане право використання результатів інтелектуальної діяльності включаються користувачем до витрат звітного періоду.

Навіть, за умови введення в господарський оборот програми як нематеріальний актив, вона все одно підлягає амортизації, що також відноситься до витрат.

10 вересня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/12392/18, адміністративне провадження № К/9901/35204/19 (ЄДРСРУ № 99521723) вказав наступне. 

Національне положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8   "Нематеріальні активи", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 18.10.1999 №242 вказує, що нематеріальний  актив  -  немонетарний  актив,  який  не  має матеріальної  форми  та може бути ідентифікований (п. 4). 

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство/установа має можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу. 

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов`язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом. 

Таким чином, суттєвою ознакою нематеріального активу є подальше його використання або реалізація, що призведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

ВИСНОВОК: Якщо в умовах договору  не передбачено передачу виключних прав на використання програми, то це унеможливлює віднесення програми до нематеріальних активів, відповідно до критеріїв визначених в пункті 7 П(С)БО 8 «Нематеріальні активи.

 

 

 

Матеріал по темі: «Оподаткування оборотних/необоротних активів та основних виробничих/невиробничих засобів»
 

 

 

  

 

 

 

Теги: нематеріальний актив, компьютерна програма, бухгалтерська програма, вдосконалення, амортизація, судова практика, податкові спори, Верховний суд, Адвокат Морозов

Наявність ТТН в якості підтвердження використання транспортного засобу на законних підставах

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу на законних підставах

ДПС України в Індивідуальній податковій консультації (ІПК) від 03.03.2025 р. №  1143/ІПК/99-00-21-02-02 вказало:

1)    наявність ТТН є обов’язковою при отриманні послуг з перевезення вантажу на договірних засадах від іншої юрособи;

2)    Якщо перевезення вантажу для власних потреб юрособи здійснюється водієм такої юрособи, що перебуває з нею у трудових відносинах, документом, що підтверджує перевезення, можуть слугувати інші належним чином оформлені первинні документи (накладна, інший визначений законодавством документ на вантаж).

13 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 140/6098/22, адміністративне провадження № К/990/12130/23 (ЄДРСРУ № 125825450) досліджував питання щодо визначення документів, передбачених статтею 48 Закону №2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу на законних підставах, шляхом формування Верховним Судом відповідного висновку.

Положеннями статті 48 Закону №2344-III визначений перелік документів, які повинні мати автомобільні перевізники та водії для здійснення внутрішніх перевезень, одним із яких є товаро-транспортна накладна, яку законодавець визначив як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, який складається у паперовій та/або електронній формі та містить обов`язкові реквізити, передбачені цим Законом та правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом. Тому відсутність такого документа під час перевірки уповноваженим органом є підставою для притягнення перевізника до відповідальності установленої абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III.

(!!!) Виключенням з цього правила є лише випадки якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб.

31 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 440/17062/21, адміністративне провадження № К/990/15652/23 (ЄДРСРУ № 114562164) вказав, що законодавець окреслив межі, за яких настає відповідальність установлена абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III. Тому, саме у випадку відсутності товаро-транспортної накладної у паперовій та/або електронній формі або її обов`язкових реквізитів, для перевізника настають наслідки передбачені цією нормою у вигляді застосування адміністративно-господарського штрафу. Водночас, зміст та форма товаро-транспортної накладної повинні відповідати вимогам, установленим Законом №2344-III та Правилами перевезень вантажів і дотримання цих умов є обов`язком перевізника, невиконання якого є підставою для застосування до нього відповідних заходів реагування.

Разом з тим, вирішальним при розгляді справи є встановлення факту чи є особа перевізником в розумінні Закону № 2344-III та правомірність застосування до неї адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу, як до власника автотранспортного засобу, який надавав послугу з перевезення на комерційній основі, як суб`єкт господарювання.

Водночас, питання щодо наявності/відсутності документів, передбачених статтею 48 Закону №  2344-III, що засвідчують використання транспортного засобу для надання послуги з перевезення на законних підставах не впливає на вирішення цього спору по суті вимог, оскільки не були підставою для застосування адміністративно-господарської санкції.

З урахуванням наведеного, Верховний Суд не вбачає підстав для формування відповідного висновку щодо приписів статті 48 Закону №  2344-III, виходячи із установлених судами обставин, що мають індивідуальні ознаки, характерні для цих правовідносин.

Верховний Суд відхиляє доводи про те, що оскільки особа є фізичною особою-підприємцем та, одночасно, власником автомобіля, що перевозив вантаж, то вона здійснювала перевезення на комерційних умовах, а тому є автоперевізником у розумінні Закону № 2344-III, оскільки ці аргументи не знайшли підтвердження під час розгляду справи.  Водночас, факт перебування водія у правовідносинах з фізичною особою-підприємцем відповідачем належними та допустимими доказами не доведено.

Верховний Суд зауважує, що результати перевірки свідчать, що водій керував автомобілем на законних підставах та здійснював перевезення не власного вантажу і, відповідно, не для власних потреб, що може відповідати визначенню автомобільного перевізника. Проте посадові особи Державної служби України з безпеки на транспорті під час рейдової перевірки не з`ясовували приналежність водія до суб`єкта господарювання та відповідність вантажу товаросупровідним документам. Тобто перевірку було проведено без належного з`ясування усіх складових виявленого порушення, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість оскарженого рішення.

ВИСНОВОК: По-перше: якщо перевезення здійснюється фізичною особою за рахунок власних коштів та для власних потреб, то ТТН не потрібна; по-друге: позиція ДПС про те, якщо перевезення вантажу для власних потреб юрособи здійснюється водієм такої юрособи, що перебуває з нею у трудових відносинах, то ТТН не потрібна, м’яко кажучи не підкріплена судовою практикою…, навпаки Верховний суд наполягає, що « законодавець визначив ТТН як єдиний документ для призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення».

 

Матеріал по темі: «Товарно-транспортна накладна – зміна акцентів в судовій практиці Верховного суду»

 

«Встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою»

 

 

 

 

 

 

 

Теги: товарно-транспортні накладні, ТТН, відсутність товарно-транспортних накладних, податкові спори, налоговые споры, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов