Право учасника отримувати інформацію про господарську діяльність ТОВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: право учасника отримувати інформацію про господарську діяльність ТОВ без обмеження переліку та видів відповідних документів

24 червня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 907/1038/25 (ЄДРСРУ № 137764259) досліджував питання щодо права учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Згідно з частинами першою та другою статті 96-1 Цивільного кодексу України права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства.

Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об`єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи.

Пунктами 1, 5 частини третьої статті 96-1 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:

- брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;

- одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України учасники господарського товариства мають право у порядку, встановленому установчим документом товариства та законом одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасники товариства мають право отримувати інформацію про господарську діяльність товариства.

Частина перша статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" визначає, що товариство зобов`язано зберігати такі документи: 1) протокол зборів засновників товариства (рішення одноосібного засновника); 2) статут товариства та зміни до статуту; 3) протоколи загальних зборів учасників; 4) документи товариства, що регулюють діяльність органів товариства, та зміни до них; 5) положення про філії (представництва) товариства у разі їх створення (відкриття); 6) протоколи засідань наглядової ради товариства та колегіального виконавчого органу товариства, накази і розпорядження виконавчого органу товариства; 7) аудиторські висновки та результати надання інших аудиторських послуг; 8) річну фінансову звітність; 9) документи звітності, що подаються відповідним державним органам; 10) документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; 11) інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства; 12) документи, що підтверджують права товариства на майно; 13) документи бухгалтерського обліку.

Згідно з частиною четвертою статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариство забезпечує кожному учаснику (його представнику) доступ до документів, визначених частиною першою цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом 10 днів з дня надходження письмової вимоги учасника товариства виконавчий орган товариства зобов`язаний надати такому учаснику копії відповідних документів, визначених частиною першою цієї статті. За підготовку копій документів товариство може встановлювати плату, розмір якої не може перевищувати розмір витрат на виготовлення копій документів та витрат, пов`язаних з пересиланням документів поштою.

(!) Одержання учасником господарського товариства інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, є необхідним для реалізації таким учасником своїх корпоративних прав, зокрема правомочностей на участь в управлінні господарською організацію.

Відтак внаслідок невиконання господарським товариством свого обов`язку з надання учаснику господарського товариства на його вимогу інформації про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом та законом, можуть бути визнані порушеними як право учасника товариства на інформацію, так і його корпоративні права.

Наведена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №906/157/19, від 03.12.2020 у справі №910/13808/19, від 24.12.2020 у справі №911/73/20, від 29.08.2024 у справі №922/169/24, від 21.05.2025 у справі №922/3416/24, від 09.07.2025 у справі №927/400/24 та у справі №927/401/24.

Зокрема, у постанові від 21.05.2025 у справі №922/3416/24 Верховний Суд зауважив, що зі змісту норм статей 5, 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" у сукупності із положеннями статей 96-1, 116 Цивільного кодексу України вбачається, що закон встановлює для юридичної особи імперативний обов`язок щодо надання її учаснику (засновнику) будь-якої інформації щодо діяльності (у тому числі і господарської) товариства. При чому перелік документів, що містять таку інформацію, не є вичерпним.

В контексті наведеного Верховний суд ураховує, що частина перша статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" містить перелік документів, з якого неможливо однозначно та вичерпно встановити усі конкретно визначені документи (назви таких), до яких товариство зобов`язано надати доступ його учаснику/учасникам (засновнику/засновникам), адже деякі з пунктів є загальною назвою пакета документів (зокрема, але не виключно, документи звітності; документи, пов`язані з випуском емісійних цінних паперів; документи бухгалтерського обліку), а деякі з них взагалі є відсилочними нормами (зокрема, "інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства, рішеннями загальних зборів учасників, наглядової ради та виконавчого органу товариства").

Верховний Суд у постанові від 09.07.2025 у справі №927/401/24 виснував, що положення статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містять вичерпного переліку документів, які стосуються його діяльності, і, відповідно, право на ознайомлення з якими має його учасник, адже у вказаній нормі наведені як конкретні документи, що мають бути надані учаснику, наприклад статут товариства, протоколи загальних зборів учасників, так і групи документів, що можуть формуватися у зв`язку зі здійснюваною товариством діяльністю у певній сфері (документи бухгалтерського обліку, правовстановлюючі документи, інші документи, передбачені законодавством, статутом товариства тощо), однак чіткий перелік яких недоцільно унормовувати через те, що назва, вид, форма, відповідних документів, встановлюються іншими нормативними актами, а господарська діяльність товариства потребує гнучкого регулювання.

З огляду на викладене, для з`ясування питання чи має учасник товариства право на ознайомлення з певним запитуваним ним документом, який прямо не визначений в статуті товариства та в Законі України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", вирішальне значення має з`ясування обставин того, чи підпадає запитуваний документ під певну категорію, що наведені у частині першій статті 43 указаного Закону. У випадку якщо певний документ підпадає під загальну категорію документів, учасник товариства має право на доступ до нього.

(!!!) Основним критерієм такої інформації (документів як носіїв інформації), яка не може бути утаємниченою від учасника товариства, та має бути надана учаснику на його запит - чи стосується така інформація діяльності товариства та чи не віднесена вона до комерційної таємниці та/або конфіденційної інформації.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2025 у справі №927/401/24 висловив правову позицію, що з огляду на зміст правового регулювання пункту 5 частини першої статті 116 Цивільного кодексу України, пункту 2 частини першої статті 5, статті 43 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", яке закріплює право учасника товариства отримувати інформацію про господарську діяльність товариства, суди мають надавати перевагу розширеному тлумаченню такого права учасника, зміст якого полягає в можливості ознайомлення учасником з будь-якими документами, які містять інформацію про діяльність товариства, без обмеження переліку та видів відповідних документів.

Сам по собі факт наявності у документах персональних даних не звільняє товариство від обов`язку надати їх учаснику, оскільки останній реалізує передбачене законом корпоративне право. При цьому товариство вправі забезпечити баланс інтересів шляхом надання копій документів із знеособленням надлишкових персональних даних, тих які не є суттєвими для розуміння змісту господарської операції чи управлінського рішення, що цілком узгоджується з правовою позицією Верховного Суду.

ВИСНОВОК: Товариство має своїм обов`язком надавати учаснику товариства будь-яку запитувану учасником інформацію, яка є відкритою, та не віднесена в установленому порядку до категорії інформації з обмеженим доступом.

 

Матеріал по темі: «Витлумачення змісту правочину судом»

 

 

Теги: тов, учасник, отримання інформації, фінансово, господарська діяльність, дивіденди, статут, закон, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Відчуження неоплачених часток у товариствах з обмеженою відповідальністю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: оскарження договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ з підстав її не сформованості

13 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/9/21 (ЄДРСРУ № 119806335) досліджував питання щодо відчуження неоплачених часток у товариствах з обмеженою відповідальністю.

Цивільний кодекс України визначає правочин як дію особи, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; шляхом укладання правочинів, суб`єкти цивільних відносин реалізують свої правомочності, суб`єктивні цивільні права за допомогою передачі цих прав іншим учасникам.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Водночас за змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Дії учасників цивільних та корпоративних відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16 зазначено, що в праві України доктрина venire contra factum proprium (заборона суперечливої поведінки) проявляється, зокрема, у кваліфікації певних поведінкових актів (так званих конклюдентних дій) особи, та базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), в основі якої - принцип добросовісності.

(!) Поведінка є такою, що суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, якщо вона не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона правовідносин розумно покладалася на ці заяви чи попередню поведінку.

Конституційний Суд України у Рішенні від 28 квітня 2021 року N 2-р(ІІ)/2021 вказав, зокрема, таке:

- «словосполуку» а також зловживання правом в інших формах», слід тлумачити та застосовувати не відокремлено від інших приписів права, а в їх посутньому взаємозв`язку з нормами Кодексу, насамперед із тими, що містяться в його статтях 3, 12, 13. Унаслідок цього, на думку Конституційного Суду України, учасник цивільних відносин у разі потреби за допомогою відповідної консультації зможе розумно передбачити, які його дії можуть бути в подальшому кваліфіковано як недобросовісні та такі, що порушують межі здійснення цивільних прав, зокрема у формі зловживання правом, та якими можуть бути юридичні наслідки таких дій" (абзац другий підпункту 3.6 пункту 3 мотивувальної частини);

- частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, тому що ця мета є правомірною (легітимною) (абзац третій підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

Крім того, на думку Конституційного Суду України, тлумачення та застосування судами джерел цивільного права у будь-якому разі має ґрунтуватися на таких засадах цивільного законодавства, як справедливість, добросовісність і розумність (абзац третій підпункту 3.5 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23 квітня 2020 року N 2-р(ІІ)/2021).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зроблено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі  № 461/9578/15-ц (провадження № 14-175 цс 20).

Відповідно до ч. 3 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі лише в тій частині, в якій вона є оплаченою.

ВАЖЛИВО: Верховний Суд звертає увагу, що законодавча заборона відчуження неоплачених часток у товариствах з обмеженою відповідальністю (ч. 1 ст. 21 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»), спрямована насамперед на захист прав та законних інтересів інших осіб - самого товариства, осіб, які купили неоплачену частку, а не тих учасників, які самі ж і не оплатили частку.

З огляду на вище зазначене, та оскільки продаж частки в статутному капіталі є виключним волевиявленням учасника товариства, що узгоджується з вимогами ст. 6, 627 ЦК України і останній, укладаючи оспорюваний договір, гарантував відсутність будь-яких обмежень щодо відчужуваної частки, відсутні у даному випадку порушення приписів ст. 203 ЦК України щодо загальних вимог укладення правочинів та відсутні підстави недійсності правочину, наведених у ст. 215 ЦК України.

ВИСНОВОК: Оскільки учасник відчужив частку в статутному капіталі Товариства і гарантував покупцеві те, що вона повністю оплачена, а потім звернувся з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним з огляду на невнесення ним своєї частки до статутного капіталу такі дії позивача є суперечливою та недобросовісною поведінкою.

Несплата позивачем (учасником) на момент відчуження частки в статутному капіталі жодним чином не порушує прав самого позивача. Тому правильним є висновки суду про відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу.

 

 

Матеріал по темі: «Наступне схвалення юрособою правочину вчиненого представником без повноважень»

 

 

 

 Теги: статутний капітал, розмивання частки учасника, корпоративний контроль, збільшення статутного капіталу, тов, директор, учасник, загальні збори, іноземний елемент, нерезидент, зміна власника, корпоративний спір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Розмивання частки учасника у статутному капіталі ТОВ (інтереси ТОВ та його учасника)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: співпадіння інтересів ТОВ з інтересами її єдиного учасника та/або директора 

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/266/22 (ЄДРСРУ № 119416876) досліджував питання щодо співпадіння інтересів ТОВ з інтересами її єдиного акціонера та директора.

Відповідно до британського як статутного так і прецедентного права директор насамперед має обов`язки саме перед компанією, а не перед окремими акціонерами чи іншими стейкхолдерами (особами, зацікавленими в успішній діяльності компанії).

У справі Salomon v A Salomon & Co Ltd [1896] UKHL 1, [1897] AC 22 Палата Лордів Сполученого Королівства вперше підтримала доктрину самостійної корпоративної правосуб`єктності компанії, навіть якщо одна так сама особа є її акціонером та директором (тобто по суті сама управляє всіма справами компанії).

Відповідно до ст.172 британського Закону про компанії 2006 року (https://www.legislation.gov.uk/ukpga/2006/46/contents):

(1) Директор компанії повинен діяти таким чином, який, на його добросовісне переконання, найімовірніше сприятиме успіху компанії на користь її учасників в цілому, і при цьому він повинен враховувати (серед іншого):

(a) ймовірні наслідки будь-якого рішення в довгостроковій перспективі;

(б) інтереси працівників компанії;

(c) необхідність зміцнення ділових відносин компанії з постачальниками, клієнтами та іншими особами;

(d) вплив діяльності компанії на суспільство та навколишнє середовище;

(e) бажаність підтримання компанією репутації компанії з високими стандартами ділової поведінки, а також;

(f)необхідність діяти справедливо у відносинах між членами компанії.

(2) Якщо або в тій мірі, в якій цілі компанії складаються або включають цілі, відмінні від вигоди її учасників, підрозділ (1) діє так, як якщо б посилання на сприяння успіху компанії на користь її учасників стосувалося досягнення цих цілей.

(3) Обов`язок, встановлений цим розділом, діє з урахуванням будь-якого нормативно-правового акта або норми права, що вимагає від директорів, за певних обставин, враховувати інтереси кредиторів компанії або діяти в їхніх інтересах.

Верховний Суд також неодноразово зазначав, що, розглядаючи корпоративні спори, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються (постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, Верховного Суду від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 28.03.2023 у справі №911/2446/21, від 10.05.2023 у справі №916/718/21, від 18.07.2023 у справі №916/3902/21, від 27.09.2023 у справі №922/1192/22  тощо).

(!!!)  Отже, навіть якщо особа володіє 100% пакетом акцій компанії, то не можна вважати, що її інтереси і є інтересами компанії.

Водночас, як зазначається у британський правовій доктрині, при визначенні інтересів компанії та обов`язку директорів  забезпечувати успішність компанії, все ж таки  насамперед беруться до уваги інтереси її акціонерів. Обов`язок лояльності директорів все ще лишається орієнтованим саме на учасників компанії.

Отже, якщо компанія не має кредиторів, працівників та будь-яких інших стейкхолдерів, то при визначенні інтересів компанії дійсно мають братися до уваги інтереси її учасників.

Верховний Суд також звертає увагу, що при встановленні кінцевого бенефіціарного власника суд має брати до уваги не лише відомості, зазначені у відкритих державних реєстрах, але й докази, які свідчать про фактичне здійснення управління компанією.

Верховний Суд у постанові від 01.11.2023 у справі №922/4343/21, яка ухвалена після звернення з касаційною скаргою та підлягає врахуванню згідно ч.4 ст.300 ГПК, зазначив:

"6.13. …Згідно з частинами двадцять другою та двадцять третьою статті 17 вказаного Закону України юридичні особи зобов`язані підтримувати інформацію про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності в актуальному стані, оновлювати її та повідомляти державного реєстратора про зміни протягом 30 робочих днів з дня їх виникнення, та подавати державному реєстратору документи, що підтверджують ці зміни. Якщо зміни у структурі власності та інформації про кінцевого бенефіціарного власника юридичної особи відсутні, юридичні особи зобов`язані повідомляти державного реєстратора про відсутність таких змін при проведенні державної реєстрації будь-яких змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі. У разі виявлення юридичною особою неповноти або неточностей чи помилок у раніше наданій державному реєстратору інформації про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності юридична особа не пізніше трьох робочих днів з дня їх виявлення повторно направляє відкориговані відомості в порядку, передбаченому цим Законом.

Стаття 17-1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачає, що для підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника щорічно, починаючи з наступного року з дати державної реєстрації юридичної особи, протягом 14 календарних днів подаються, зокрема, такі документи: заява про підтвердження відомостей про кінцевого бенефіціарного власника; структура власності за формою та змістом, визначеними відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 28 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" державний реєстратор відмовляє у приведенні державної реєстрації у разі, якщо документи суперечать вимогам Конституції та законів України.

6.14. Як встановлено судами попередніх інстанцій ТОВ повідомило державного реєстратора, що при поданні структури власності надана неповна інформація про кінцевого бенефіціарного власника та структуру власності, а саме - у пакеті документів разом із структурою власності, до схематичного зображення структури власності не були додані копії документів, що підтверджують можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність ТОВ, та у порядку частини двадцять третьої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" надало копії документів, що підтверджують можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність ТОВ , а саме: …

Суди попередніх інстанцій дійшли до висновку, що ТОВ  надано документи, передбачені законом, які є необхідними і достатніми для внесення змін до Інформації про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) юридичної особи.

При цьому суди відзначили, що при здійсненні державної реєстрації зміни відомостей про ТОВ  державним реєстратором внесено вичерпний обсяг інформації, яка має бути і може бути внесена до ЄДР відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, оцінюючи та досліджуючи надані сторонами докази (у контексті наявності правових підстав для задоволення позову) господарські суди дійшли висновку, що одна особа є номінальним власником частки в розмірі 50% в статутному капіталі ТОВ , а бенефіціарним власником указаної частки, здатним здійснювати вирішальний вплив на управління та діяльність товариства є саме інша особа . А відтак позов особи про визнанння її кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ за типом прямого вирішального впливу та вимога про скасування реєстраційної дії не підлягають задоволенню".

Отже, статус кінцевого бенефіціарного власника  визначається не лише за відомостями із публічних реєстрів, але й насамперед тим, хто здійснює фактичне управління юридичною особою (має вирішальний вплив). Саме цим кінцевий бенефіціарний власник відрізняється від номінального власника, інформація про якого може бути внесена до публічних реєстрів.

ВИСНОВОК: по-перше: інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються; по-друге: у корпоративному спорі насамперед беруться до уваги інтереси акціонерів товариства; по-третє: статус кінцевого бенефіціарного власника  визначається не лише за відомостями із публічних реєстрів, але й насамперед тим, хто здійснює фактичне управління юридичною особою (має вирішальний вплив).

 

 

Матеріал по темі: «Розмивання частки учасника у статутному капіталі ТОВ (визнання правочину недійсним)»

 

 

 

 

 

 

 

Теги: статутний капітал, розмивання частки учасника, корпоративний контроль, збільшення статутного капіталу, тов, директор, учасник, загальні збори, іноземний елемент, нерезидент, зміна власника, корпоративний спір, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

 

Розмивання частки у статутному капіталі ТОВ (застосовні норми права)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення норм права, які підлягають застосуванню у спорі з іноземним елементом при корпоративному спорі 

10 січня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/266/22 (ЄДРСРУ № 119416876) досліджував питання щодо визначення норм права, які підлягають застосуванню у спорі з іноземним елементом при корпоративному спорі. 

По-перше: Відповідно до ст.1 Закону "Про міжнародне приватне право": 

приватноправові відносини - відносини, які ґрунтуються на засадах юридичної рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності, суб`єктами яких є фізичні та юридичні особи; 

іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: 

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; 

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; 

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави; 

колізійна норма - норма, що визначає право якої держави підлягає застосуванню до правовідносин з іноземним елементом. 

Згідно з приписами ст.4 Закону "Про міжнародне приватне право" право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. Якщо згідно з ч.1 цієї статті неможливо визначити право, що підлягає застосуванню, застосовується право, яке має більш тісний зв`язок із приватноправовими відносинами. Визначене згідно з ч.1 цієї статті право, як виняток, не застосовується, якщо за всіма обставинами правовідносини мають незначний зв`язок з визначеним правом і мають більш тісний зв`язок з іншим правом. Це положення не застосовується, якщо сторони (сторона) здійснили вибір права відповідно до ч.1 цієї статті. 

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону "Про міжнародне приватне право" особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є. 

Згідно з ч.1 ст.25 зазначеного Закону особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи. 

Частинами 1 та 3 ст.38 цього ж Закону передбачено, що право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться. Місцезнаходженням цінних паперів, що існують в електронній формі, вважається держава місцезнаходження професійного учасника ринків капіталу - депозитарної установи або особи, яка провадить аналогічну діяльність у такій державі. 

Відповідно до ч.1 ст.40 Закону "Про міжнародне приватне право" право власності та інші речові права, відомості про які підлягають внесенню до державних реєстрів, визначаються правом держави, у якій це майно зареєстровано. 

ВИСНОВОК № 1: Якщо ТОВ має місцезнаходження в Україні  та зареєстровано в ЄДР за законодавством України, то до правовідносин зі збільшення статутного капіталу підлягає застосуванню право України. 

 

По – друге: Перед тим як застосувати норми іноземного права, суд має встановити їх зміст. Порядок встановлення судом змісту норма права іноземної держави визначено у ст.8 Закону "Про міжнародне приватне право". Зокрема вказано, що при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. 

Тлумачення цієї норми надано у постанові Великої Палати Верховного суду у справі №904/2104/19. У цій постанові, зокрема, зазначено: 

9.14. Зважаючи на обов`язок суду застосовувати норми іноземного права при розгляді справ у правовідносинах з іноземним елементом, встановлення судом змісту норм іноземного права здійснюється ex officio (за офіційним принципом). Для реалізації цього обов`язку суд використовує такі способи здобуття інформації про іноземне право: (1) власне з`ясування змісту іноземного права суддею, у провадженні якого є справа; (2) використання експертних висновків; (3) дипломатичний порядок отримання такої інформації; (4) офіційний запит через Міністерство юстиції України; (5) отримання довідок через систему правової допомоги; (6) обмін правовою інформацією; (7) безпосередні зносини судів різних держав та з іншими компетентними органами; (8) встановлення іноземного права сторонами тощо… 

9.15. Положеннями частини третьої статті 8 Закону №2709-IV сторонам надано повноваження подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм. Однак законодавцем не визначено негативних наслідків для сторін, якщо ними не буде надано таких документів. 

9.16. Отже, встановлення змісту норм іноземного права, що підлягають застосуванню до правовідносин з іноземним елементом, є обов`язком суду, який розглядає справу, в силу закону та здійснюється ex officio, тоді як учасники справи, які зацікавлені у застосуванні судом норм права відповідної іноземної держави, мають право сприяти суду у вжитті заходів щодо встановлення змісту норм іноземного права шляхом подання суду документів, що підтверджують зміст таких норм, на які вони посилаються на обґрунтування своїх вимог або заперечень. 

…9.44. Згідно з частиною другою статті 8 Закону №2709-IV суд вправі залучити експертів при з`ясуванні змісту норм іноземної держави, а в силу пункту 2 частини першої статті 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. 

Отже, висновок експерта є допустимим способом здобуття судом інформації про іноземні норми, які застосовуються до правовідносин з іноземним елементом. 

ВИСНОВОК № 2: Процедура заміни директора, акціонера, оцінка дій директора Компанії нерезидента та укладених ним правочинів на відповідність інтересам компанії має визначатися відповідно до законодавства нерезидента.

 

 

Матеріал по темі: «Представництво іноземного резидента на території України»

 

 

 

 

Право акціонера оскаржити рішення загальних зборів або рішення наглядової ради

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Право акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів або рішення наглядової ради

19 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №922/1628/22 (ЄДРСРУ № 114291910) досліджував питання щодо права акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів або рішення наглядової ради.

Відповідно до частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" у разі, якщо рішення загальних зборів або порядок прийняття такого рішення порушують вимоги цього Закону, інших актів законодавства, статуту чи положення про загальні збори акціонерного товариства, акціонер, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням, може оскаржити це рішення до суду протягом трьох місяців з дати його прийняття.

(!!!) Суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

Отже, право акціонера акціонерного товариства оскаржити рішення загальних зборів такого акціонерного товариства передбачене законом.

Як свідчить практика Верховного Суду, рішення загальних зборів можуть бути оскаржені в судовому порядку акціонером акціонерного товариства шляхом пред`явлення позову про визнання їх недійсними, якщо таке рішення або порядок його прийняття не відповідає вимогам законодавства, статуту чи положенню про загальні збори акціонерного товариства та порушує права та / або законні інтереси учасника (акціонера) товариства - заявника такого позову (позивача).

Аналіз положень частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" свідчіть про те, що оскаржити рішення загальних зборів може не будь-який акціонер акціонерного товариства, а лише той, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким оспорюваним рішення загальних зборів. Тобто право на звернення до суду щодо оскарження рішення належить акціонеру, права та охоронювані законом інтереси якого порушені таким рішенням.

Аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 06 жовтня 2022 року в рамках справи № 922/2013/21 (ЄДРСРУ № 106827685).

Відповідно до пункту 6 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається: чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку.

Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд відмовляє в задоволенні позову.

ВАЖЛИВО: Акціонер не може оскаржити будь-яке рішення будь-яких зборів тільки через наявність у нього статусу акціонера без обґрунтування, чим саме оспорюване ним рішення органу управління акціонерного товариства порушує його права та / або законні інтереси. При цьому, посилання позивача (акціонера) в обґрунтування позовних вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів на порушення його корпоративних прав на участь в управлінні товариством свідчить про загальний, абстрактний характер таких порушень. Такі посилання позивача є недостатніми для висновку про доведеність факту порушення його прав та / або інтересів спірними рішеннями.

З метою отримання судового захисту шляхом визнання недійсними рішень загальних зборів акціонер не може абстрактно та загально посилатися на порушення свого права на участь в управлінні, а має обґрунтувати конкретне несправедливе обмеження (порушення) його безпосередніх прав чи інтересів прийнятими рішеннями, що оскаржується, а також співмірність обраного способу захисту (відновлення становища, яке існувало до прийняття оскаржуваного рішення) зі стверджуваним порушенням. Оскаржувані рішення органів управління акціонерного товариства можуть бути визнані недійсними лише у разі, якщо вони прямо (а не опосередковано чи потенційно) впливають на права чи законні інтереси акціонера та порушують їх та за умови, що буде дотримано справедливий баланс між індивідуальними та загальними інтересами, що залежить від всіх обставин у кожному окремому випадку. При цьому, позивач повинен довести, що існує безпосередній зв`язок між стверджуваним порушенням та прийнятими оскаржуваними ним рішеннями органів управління акціонерного товариства.

Такі та подібні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 24 вересня 2021 року у справі № 910/12317/18, від 10 жовтня 2021 року у справі № 924/881/20, від 12 січня 2023 року у справі № 916/1143/21, від 17 травня 2023 року у справі № 908/3213/21.

Суд касаційної інстанції зазначає про те, що ці висновки узгоджуються із усталеною позицією у судовій практиці про те, що не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16). Наведене також прямо випливає із змісту норми абзацу другого частини першої статті 50 Закону України "Про акціонері товариства", яка визначає, що суд має право з урахуванням усіх обставин справи залишити в силі оскаржуване рішення, якщо допущені порушення не порушують законні права акціонера, який оскаржує рішення.

При цьому, Верховний Суд зазначає про те, що зазначені висновки щодо застосування частини першої статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" є загальними для усіх правовідносин, предметом позову в яких є недійсність рішень загальних зборів чи наглядової ради акціонерного товариства, та підлягають застосуванню незалежно від наведених позивачем в обґрунтування їх недійсності підстав (порушень вимог чинного законодавства та / або статуту акціонерного товариства).

Відповідно до усталеної судової практики підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства є: порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства; позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах; порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів (пункт 54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі № 915/540/16).

ВИСНОВОК: Виходячи з положень, закріплених у статтях 15, 16 Цивільного кодексу України, у частині першій статті 50 Закону України "Про акціонерні товариства" та статті 4 Господарського процесуального кодексу України, акціонер акціонерного товариства, який звертається до суду з таким позовом (про визнання недійсним рішень наглядової ради, загальних зборів акціонерів) має обґрунтувати, яке його право та / або охоронюваний законом інтерес порушене спірними рішеннями органів управління акціонерного товариства та зазначити, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення його порушеного права / інтересу.

Натомість господарський суд при вирішенні такого корпоративного спору повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов, а також з`ясувати питання щодо наявності чи відсутності факту їх порушення або оспорювання спірними рішеннями.

 

Матеріал по темі: «Переважне право та спосіб захисту учасника ТОВ на купівлю частки іншого учасника»

 

Теги: загальні збори, наглядова рада, оскарження рішення, акціонер, учасник, акції, дивіденди, тов, акціонерні товариства, статут, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов