Переведення прав покупця частки у статутному капіталі ТОВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення вартості частки у статутному капіталі товариства у справах за позовом про переведення прав покупця такої частки

25 жовтня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/1338/21 (ЄДРСРУ № 115030891) досліджував питання щодо встановлення вартості частки у статутному капіталі товариства у справах за позовом про визнання договору дарування частки удаваним та переведення прав покупця такої частки.

Відповідно до ст.21 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам.

Підставою для переходу права власності на частку в статутному капіталі, зокрема до третьої особи та, відповідно, припинення права власності учасника на таку частку з набуттям його третьою особою, є спрямований на відчуження частки правочин, вчинений учасником товариства та іншою особою. Відчуження відбувається на підставі договору купівлі-продажу, міни або дарування тощо (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 909/1294/15).

Згідно із ч.5 ст.20 Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має право вимагати в судовому порядку переведення на себе прав і обов`язків покупця частки (частини частки), якщо переважне право такого учасника товариства є порушеним.

Частинами 1, 5 ст.203 ЦК передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до положень ст.215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст.235 ЦК).

Частиною 4 ст.362 ЦК передбачено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Пункт 4 гл.VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" встановлює, що до внесення відповідних змін до ГПК при розгляді справ, порушених за позовною вимогою, передбаченою ч.5 ст.20 цього Закону, застосовуються, зокрема, такі правила: позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі, сплаченому покупцем на виконання договору купівлі-продажу частки (частини частки), визначеному в ухвалі суду.

Тобто у справах щодо визнання правочину дарування частки у статутному капіталі товариства та переведення прав покупця частки постає, зокрема, питання щодо того, як встановити вартість такої частки.

У постанові від 13.10.2021 у справі №912/3747/20 Верховний Суд дійшов висновку, що сторони удаваного договору дарування вочевидь будуть приховувати від інших осіб свою домовленість про відчуження майна за плату, факт отримання такої оплати тощо. Тому встановити факт усної домовленості про оплату та сам факт оплати, яка зазвичай відбувається у готівковій формі та за відсутності свідків, або з використанням інших, більш складних способів, дуже складно або неможливо. Відтак, доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться позивачем), а за допомогою інших, непрямих доказів.

(!!!) Верховний суд вважає, що позивач має право вимагати переведення прав покупця саме за ринковою вартістю частки.

Тобто саме позивач, а не відповідач, має замовити і надати суду висновок незалежного оцінювача щодо ринкової вартості частки та внести відповідну суму на депозитний рахунок.

Верховний Суд у постановах від 13.10.2021 та від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 17.11.2022 у справі №910/5704/21 зазначив, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж тих, що передбачені удаваними правочинами.

Оскільки колегія суддів вважає, що позивач має право вимагати переведення прав покупця за ринковою вартістю частки та, відповідно, саме позивач має доводити таку ринкову вартість, то наявні підстави для уточнення висновків, викладених  у постановах від 13.10.2021 та від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 17.11.2022 у справі №910/5704/21 щодо предмета доказування у відповідних спорах.

ВИСНОВОК: З огляду на зазначене, Верховний Суд суду дійшов висновку про наявність підстав для передачі справи №910/1338/21 на розгляд Корпоративної палати з підстав необхідності відступлення від висновків щодо встановлення вартості частки у статутному капіталі товариства у справах за позовом про визнання договору дарування частки удаваним та переведення прав покупця такої частки, викладених в постанові Верховного Суду від 23.02.2022 у справі №922/2182/21, а також необхідності уточнення висновків щодо предмета доказування у таких спорах, викладених у постановах від 13.10.2021 та від 03.11.2022 у справі №912/3747/20, від 17.11.2022 у справі №910/5704/21.

 

Матеріал по темі: «Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору»

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Визнання права власності на управління ТОВ у порядку спадкування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудності спору щодо визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування

16 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 591/3946/20, провадження № 61-4325св22 (ЄДРСРУ № 112967206) досліджував питання щодо підсудності спору щодо визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування.

Згідно із висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21 зазначено, що за наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з`являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов`язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства.

Примітка: Винятком є спори щодо таких дій, спрямованих на набуття, зміну або припинення сімейних і спадкових прав та обов`язків, які мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи питання юрисдикційності подібних спорів, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, провадження № 14-102цс22, виходила з того, що відносини з перерозподілу спадкових частин є сімейними та спадковими з огляду на те, що:

1) такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть;

2) спільні відносини виникли щодо об'єктів, які мають спеціальний правовий режим, які існують лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина.

Інший підхід для визначення юрисдикційності спору дозволяє дозволити розгляд спору між спадкоємцями у судах двох юрисдикцій

Виходячи із правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2023 року у справі № 686/20282/21, провадження № 14-102цс22, якщо спір стосується спадкової частки, то цей спір між сторонами (спадкоємцями) підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (15 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/2457/20, провадження № 61-12025св22 (ЄДРСРУ № 112896637).

Частиною третьою статті 80 ГК України встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов`язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Розмір статутного капіталу товариства складається з номінальної вартості часток його учасників, виражених у національній валюті України. Розмір частки учасника товариства у статутному капіталі товариства може додатково визначатися у відсотках. Розмір частки учасника товариства у відсотках повинен відповідати співвідношенню номінальної вартості його частки та статутного капіталу товариства (частини перша та друга Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

У постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 200/14714/16-ц зазначено, що справи в спорах щодо правочинів незалежно від їх суб`єктного складу, що стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі, підлягають розгляду господарськими судами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 квітня 2019 року у справі № 916/1295/18 зазначено, що, якщо учасник юридичної особи обґрунтовує позовні вимоги порушенням корпоративних прав такого учасника, то цей спір є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів незалежно від того, чи є сторонами у справі фізичні особи. При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність такого порушення та відповідно підстав для задоволення позову з`ясовується судами під час розгляду справи по суті позовних вимог.

ВИСНОВОК: Визнання права власності на управління господарським товариством у порядку спадкування є спором про право управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарських судів, але якщо предмет спору буде стосуватися виключно спадкування на майно, то цивільна юрисдикція.

 

Матеріал по темі: «Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору»

 

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Купівля частки у ТОВ на підставі розписки: підсудність спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору про стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки

01 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 209/925/21, провадження № 61-6085св22 (ЄДРСРУ №111251205) досліджував питання щодо підсудності спору про стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки.

Критеріями розмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

Під час вирішення питання щодо можливості розгляду справи у порядку цивільного судочинства необхідно керуватися завданнями цивільного судочинства, до яких віднесено справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частин першої, другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, правами та обов`язками учасників (засновників, акціонерів, членів) такої особи, крім трудових спорів.

(!!!) Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно із пунктом 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Відповідно до частин першої, третьої статті 167 ГК України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Предметом позову у справі є стягнення авансу сплаченого за комерційною пропозицією купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ на підставі розписки.

Незважаючи на те, що фактично між сторонами у справі виникли правовідносини за цивільно-правовим договором, однак покупець) обов`язався купити частку в статутному капіталі ТОВ, як визначено в комерційній пропозиції, а тому цей договір стосується набуття корпоративних прав і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Те, що позивач звернувся з позовом у цій справі як фізична особа не спростовує характеру правовідносин, які стосуються набуття корпоративних прав.

Таким чином, спір у цій справі виник з приводу реалізації сторонами своїх корпоративних прав як учасників товариств.

ВИСНОВОК: Спір, пов`язаний з управлінням юридичною особою її найвищим керівним органом та реалізацією особами, які є або вважають себе учасниками юридичної особи їх повноважень, є корпоративним спором і підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Подібні правові висновки щодо юрисдикції спору у аналогічних спірних правовідносинах викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 917/1887/17 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21 лютого 2022 року у справі № 527/51/21 (провадження № 61-7432св21).

 

Матеріал по темі: «Суд уповноважений розглядати спори с фіскальним органом в процедурі банкрутства»

 

 

Теги: купівля частки, ТОВ, учасник товариства, підсудність спору, загальні збори, розписка, аванс, комерційна пропозиція, угода, статут, засновники, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Зміст боргових зобов’язань в разі не повернення позики

Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховний суд України підвів підсумок відповідальності боржника перед кредитором, в разі несвоєчасного повернення позики та конкретизував складові його боргу.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

ВАЖЛИВО: Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. 

Окрім того, підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання.

Разом з цим, відповідно до правової позиції  Верховного суду України висловленій у постанові від 30 травня 2012 року  справа № 6-48цс12 в разі якщо спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні суб’єктом підприємницької діяльності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 1046–1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.

19.10.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2129цс16 підвів підсумок відповідальності боржника перед кредитором, в разі несвоєчасного повернення позики  та конкретизував складові його боргу.

Так частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625  цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ВАЖЛИВО: Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме:

1. суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; 

2. проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; 

3. три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов’язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором. 

Більше того, правова позиція у справі за № 6-1412цс16 висловлена постановою Верховного суду України від 07 вересня 2016 р. зводиться до того, що у випадку не встановлення договором позики розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, розмір процентів  визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Теги: позика, розписка,  займ, гроші, відповідальність, боргові зобов’язання, облікова ставка НБУ, договор, расписка, договір, деньги, суд, позов, відсотки, проценты, експертиза, захист, защита, процесс, обжалование, судебная практика, взыскание, стягнення, юрист, адвокат, Морозов Евгений

Позов іншого з подружжя, як спосіб виведення майна з-під обтяження.

Адвокат Морозов Евгений

В реаліях сьогодення, а також дисбалансу діючого законодавства в якому один нормативно – правовий акт змінює інший, боржники відчувають себе, як риба у воді і постійно шукають правові колізії законодавства, які допоможуть їм вийти «сухими з води».

Наведу реальний приклад того, як боржник, користуючись правовою необізнаністю свого опонента, «майже вирішив» питання щодо уникнення відповідальності за своїм грошовим зобов’язанням.

Обставини справи: Між учасниками відносин укладається договір позики, в рамках якого, стягувач передає боржнику відповідну грошову суму. По закону жанру борг ніхто не повертає, отже стягувач вимушений звернутися до суду … і в рамках забезпечення зобов’язань, по заяві стягувача, суд накладає арешт на майно боржника.

Одночасно з цим, але окремо від зазначеного вище, від дружини боржника до останнього подається «робочий» позов про поділ спільного майна подружжя, шляхом виділення їй у натурі всього майна зі сплатою чоловіку компенсації 1/2 частини вартості майна (як правило оціненого по мінімально можливим цінам).

Надалі, маємо можливість спостерігати дуже цікаву історію. Суд задовольняє позовні вимоги дружини, визнає за неї право власності на все рухоме нерухоме майно, яке набуто у шлюбі, а чоловіку присуджує «компенсацію», яка є цілком сміхотворною.

В той же час, як в казці «3 – ри роки» йде судовий процес про стягнення заборгованості за договором позики…і нарешті судове рішення…але надалі …апеляційне провадження … касація … виконавче провадження, а пройшло вже років сім і з боржника вже нічого взяти…

Але наш герой (стягувач) не здається подає апеляційну скаргу на рішення по «сімейному спору» з проханням поновити строки на апеляційне оскарження…і ось диво апеляція їх поновлює, але закриває провадження на підставі ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (ні суб’єкт звернення), він в касацію …але там теж саме…він в Верховний суд України за переглядом… і ось диво – справа передається в апеляцію на новий розгляд.

ВСУ у постанові від 17.02.2016 року по цій справі за № 6-76цс16 чітко вказує, що відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково і за змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Отже, на мою думку, нерозторопна «Феміда» не побачила порушення прав Стягувача… і заставила останнього пройти всі круги «судового оскарження»… а в цей час постає питання…кому сьогодні належить «спірне» майно боржника? Можливо воно перепродане, а можливо в іпотеці у банку?

Сподіваюсь, що продовження буде…

«Вік живи - вік вчись!» гласить народна мудрість, а отже для попередження вищевикладеної ситуації, все ж таки пропоную учасникам цивільно – правових відносин, під час укладання договорів та/або угод, користуватися послугами правознавця, який знає діюче законодавство та обізнаний в судовій практиці, яка склалася в нашій правовій державі.

Разом з тим, розуміючи, що є особи, які покладаються на свій «підприємницький нюх», вважаючи що їх ділові здібності допоможуть розпізнати недобросовісного контрагента (але не тільки для них)  пропоную дослідити «помилки», які, на мій погляд, були допущені позикодавцем.

Помилка № 1: після накладення судом арешту на майно боржника, в рамках судового спору, стягувач перестав моніторити ситуацію навколо майна останнього, а також Єдиний реєстр судових рішень на предмет спору щодо арештованого майна.

Примітка: Спори відносно нерухомого майна – це виключна підсудність, отже необхідно лише контролювати судові провадження в суді за місцезнаходження цього майна і вчасно зайти в судовий процес в якості зацікавленої особи.

Помилка № 2: Якщо під час судового процесу щодо стягнення заборгованості з боржника, останній всіляко намагається затягти процес (відрядження, хвороби, експертизи), то це є першим «дзвіночком», а отже необхідно робити – див. «Помилка № 1».

Примітка: першою ознакою того, що борг ніхто не буде (не хоче)  повертати є намагання боржника всіляко ухилитися від відповідальності та уникнути зустрічей, як в рамках судового процесу так і в рамках суспільного життя або навпаки - «сверхактивна» правова позиція відповідача, яка не зможе принести йому жодних правових дивідендів, але суттєво ускладнить розгляд справи по суті.

Помилка № 3: Під час укладання договору позики (передання коштів  в борг) не врахування позикодавцем правового режиму майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення в разі невиконання договірних умов та/або строків повернення, а також наявності супруга(ги), який (яка) може оскаржувати цей борговий договір, як такий, що укладений не в інтересах сім’ї.

Помилка № 4: Це зміст боргової розписки та договору позики, які повинні передбачати в сукупності всі вищевикладені умови.

Адвокат Морозов Евгений