Накладення та звільнення з-під арешту морських суден

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та порядок забезпечення позову шляхом накладення арешту на морське судно для забезпечення морської вимоги

13 серпня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/1403/25 (ЄДРСРУ № 129492834) досліджував питання щодо накладення та звільнення з-під арешту морських суден шляхом забезпечення позову.

Порядок накладення та звільнення з-під арешту морських суден врегульовано Конвенцією, до якої Україна приєдналася відповідно Закону України від 07.09.2011 № 3702-VІ.

Так, згідно з положеннями статті 1 Конвенції "морська вимога" означає вимогу, що виникає на підставі одного чи більше із зазначених нижче пунктів: збитку, завданого будь-яким судном у результаті зіткнення або в інший спосіб; загибелі людей або тілесного ушкодження, що заподіяні будь-яким судном або пов`язані з його експлуатацією; рятування судна або вантажу; договору, що стосується використання або здачі будь-якого судна в наймання за договором про фрахтування або інакше; договору, що стосується перевезення вантажів будь-яким судном за договором про фрахтування або інакше; втрати вантажу або шкоди, завданої вантажу, в тому числі багажу, який перевозиться будь-яким судном; загальної аварії; морської позики; буксирування; лоцманства; поставок товарів або матеріалів, що здійснюються для судна з метою його експлуатації або технічного обслуговування, незалежно від того, де ці поставки здійснюються; будування, ремонту або спорядження судна чи докових зборів; заробітної плати капітанів, офіцерів чи екіпажу; витрат капітана, у тому числі витрат вантажовідправників, фрахтувальників чи агентів, що здійснені за дорученням судна або його власника; спорів, що стосуються права власності на морське судно; спорів між співвласниками будь-якого судна стосовно права власності на це судно, його експлуатації або доходів від його експлуатації; іпотеки або морської застави будь-якого судна.

Згідно зі статтею 2 Конвенції судно, яке ходить під прапором однієї з Договірних Держав, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав лише стосовно морської вимоги й жодної іншої, але ніщо в цій Конвенції не може розглядатися як розширення чи обмеження прав і повноважень, якими наділені уряди чи їхні установи, органи державної влади чи портові або докові власті згідно з їхніми чинними внутрішніми законами або правилами щодо арешту, затримання або іншого способу перешкоджання відходу суден, які перебувають у межах їхньої юрисдикції.

Відповідно до положень частини першої статті 3 Конвенції, з урахуванням положень пункту 4 цієї статті й статті 10, позивач може накласти арешт або на конкретне судно, щодо якого виникла морська вимога, або на будь-яке інше судно, власником якого є особа, яка була в момент виникнення морської вимоги власником конкретного судна, навіть якщо заарештоване судно готове до відплиття, але жодне судно, за винятком окремого судна, щодо якого виникла морська вимога, не може бути заарештоване стосовно будь-якої з морських вимог, перелічених у підпунктах "о", "p" або "q" пункту 1 статті 1.

Згідно частиною четвертою статті 3 Конвенції якщо у випадку договору оренди судна з передачею володіння фрахтувальнику фрахтувальник, а не зареєстрований власник несе відповідальність щодо морської вимоги, яка стосується цього судна, позивач може накласти арешт на таке судно чи на будь-яке інше судно, що належить такому фрахтувальникові, з дотриманням положень цієї Конвенції, але жодне інше судно, що належить зареєстрованому власникові, не може бути піддано арештові у зв`язку з такими морськими вимогами. Положення цього пункту застосовуються до будь-якого випадку, коли особа, яка не є зареєстрованим власником судна, є відповідальною щодо морської вимоги, яка стосується цього судна.

(!!!) За змістом статті 4 Конвенції на судно може бути накладений арешт не інакше, як з дозволу суду або відповідного судового органу Договірної Держави, в якій здійснено арешт.

Частиною другою статті 6 Конвенції визначено, що процесуальні норми, що стосуються арешту судна, клопотання про одержання дозволу, згаданого в статті 4, та всіх інших процесуальних питань, що можуть виникнути у зв`язку з арештом, визначаються правом Договірної Держави, в якій арешт був здійснений чи було подано клопотання щодо його здійснення.

Згідно з положеннями частини другої статті 8 Конвенції судно, що ходить під прапором Держави, яка не є Договірною Державою Конвенції, може бути заарештоване в межах юрисдикції будь-якої з Договірних Держав щодо будь-якої із морських вимог, що перераховані у статті 1, чи будь-якої іншої вимоги, щодо якої закон цієї Договірної Держави дозволяє арешт.

Згідно з положеннями частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до Законів України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ про арешт на морські судна" від 20.12.2011 №4190-VI та «Про приєднання України до Міжнародної конвенції з уніфікації деяких правил щодо накладення арешту на морські судна" від 07.09.2011 №3702-VI із 16.05.2012 до господарського процесу України був запроваджений процесуальний інститут арешту судна для забезпечення морської вимоги.

Такі зміни розроблені та внесені до діючого законодавства України з метою його приведення у відповідність до статті 4 Конвенції.

Завданням національного законодавства країни-учасниці Конвенції про арешт 1952 року є: забезпечення можливості своєчасного арешту судна; захист інтересів судновласника від зловживання правом на арешт шляхом вимоги від заявника внесення забезпечення для покриття можливих збитків; можливість судновласника звільнити судно з-під арешту шляхом надання грошового забезпечення позову (за виключенням випадків оскарження права власності на само судно); встановлення розумного строку, в продовж якого заявник повинен надати докази про початок розгляду його морської вимоги компетентним судом.

При розгляді справ про арешт морських суден судові органи керуються положеннями Конвенції. При цьому, процесуальні норми чітко визначені та передбачені процесуальними кодексами.

Крім того, право про арешт морського судна регулюється Кодексом торговельного мореплавства України, зокрема статті 41 - 47 цього кодексу.

Будучи специфічним інститутом матеріального морського права, арешт морських суден розглядається в Україні за процесуальними вимогами забезпечення позову.

(!) При цьому, ЦПК України та ГПК України регулюють заходи забезпечення позову дещо різним чином, що відповідно, перебуває у залежності від того, фізична чи юридична особа пред`являє вимоги до судновласника.

Згідно зі статтею 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положеннями пункту 9 частини першої статті 137 ГПК України визначені заходи забезпечення позову, згідно з якими позов забезпечується, зокрема, арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги.

Пунктом 3 частини третьої статті 139 ГПК України передбачено, що заява про забезпечення позову у вигляді арешту морського судна подається в письмовій формі і повинна містити розмір та суть морської вимоги, що є підставою для арешту судна.

Згідно з правовими висновками які викладені у постанові Верховного Суду від 18.10.2019 у справі № 915/1301/19, обґрунтування заявником належним чином необхідності забезпечення позову не є обов`язковою умовою для задоволення відповідної заяви в силу пункту 3 частини третьої статті 139 ГПК України.

Верховний Суд наголошує, що відповідно до положень частини другої статті 30 ГПК України справи про арешт судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням морського порту України, в якому перебуває або до якого прямує судно, або порту реєстрації судна.

Заява про арешт морського судна подається за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує, незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту (частина друга статті 138 ГПК України).

Чинним ГПК України господарському суду надані повноваження щодо розгляду заяви про арешт морського судна (за місцезнаходженням порту реєстрації судна або за місцезнаходженням морського порту, в якому судно знаходиться або до якого прямує), незалежно від того, чи має такий суд юрисдикцію щодо розгляду по суті справи щодо морської вимоги, яка є підставою для арешту.

Верховний Суд також зауважує, що положення чинного ГПК України не містять будь-яких застережень щодо підсудності таких заяв (про забезпечення позову у справі, яка передана на розгляд міжнародного комерційного арбітражу) суду апеляційної інстанції.

У цьому контексті Суд також вважає слушними доводи у частині того, що станом на час звернення Заявника до Господарського суду Одеської області із заявою про забезпечення позову жодного арбітражного провадження проти Компанії розпочато не було.

Верховний  Суд наголошує на тому, що питання вирішення заяви про вжиття запобіжних заходів для забезпечення позову до подання позовної заяви урегульовано Розділом І ГПК України Глава 10 "Забезпечення позову". Разом із тим, положення частини першої статті 175 ГПК України містяться у Розділі ІІІ ГПК України Глава 2 "Відкриття провадження у справі".

Верховний Суд акцентує, що Глава 10 "Забезпечення позову" є окремим видом судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду, а тому до заяв, якими ініційовано питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи не підлягають положення норм процесуального кодексу, які підлягають застосуванню у позовному провадженні.

ВИСНОВОК: Арешт морських суден розглядається в Україні за процесуальними вимогами забезпечення позову з особливостями визначеними процесуальним законодавством та Конвенції.

 

 

Матеріал по темі: «Недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову»

 

 

 

 

Теги: арешт судна, морське судна, морська вимога, забезпечення позову, підсудність, конвенція, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Забезпечення позову у спорах про виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення ДПС про анулювання реєстрації та виключення з реєстру платників єдиного податку ФОП як платника єдиного податку 3 групи зі ставкою податку 5 %

29 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 520/33137/24, адміністративне провадження № К/990/12908/25 (ЄДРСРУ № 127731426) досліджував питання щодо забезпечення позову у спорах про виключення позивача з Реєстру платників єдиного податку.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суди попередніх інстанцій установили, що відповідно до оспорюваного рішення відповідач виключив позивача з Реєстру платників єдиного податку.

Так, правові засади, на підставі яких здійснене відповідне виключення з Реєстру платників єдиного податку та відповідно анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи, визначаються положеннями ПК України.

Відповідно до пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акту перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Згідно з підпунктом 3 пункту 299.10 статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 та підпунктом 298.8.6 пункту 298.8 статті 298 цього Кодексу.

Підпунктом 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України встановлено, що платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, у таких випадках та в строки, зокрема, у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми.

Відповідно до підпункту 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб`єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур`єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв`язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв`язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв`язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв`язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.

Згідно з пунктом 183.4 статті 183 ПК України у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом, у випадках, визначених главою 1 розділу XIV цього Кодексу, за умови, що такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 цього Кодексу, реєстраційна заява подається не пізніше 10 числа першого календарного місяця, в якому здійснено перехід на сплату інших податків і зборів, встановлених цим Кодексом. Якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, реєстраційна заява подається у строк, визначений пунктом 183.3 цієї статті.

Пунктом 181.1 статті 181 ПК України визначено, що у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі операцій з постачання товарів/послуг з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі (зокрема, але не виключно шляхом встановлення спеціального застосунку або додатку на смартфонах, планшетах чи інших цифрових пристроях), нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Отже, анулювання реєстрації платником єдиного податку третьої групи відбувається за чітко визначених та передбачених ПК України підстав й може бути реалізоване шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Метою вжиття заходів забезпечення позову у аналогічній справі є уникнення порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також забезпечення можливості реального виконання рішення суду й уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у разі задоволення позову.

ВИСНОВОК: При анулюванні реєстрації платником єдиного податку третьої групи за ставкою 5 відсотків позивачу буде змінено систему оподаткування, що зумовить покладення на нього додаткового податкового навантаження у вигляді збільшеної ставки податку на прибуток, а отже заходи забезпечення позову в частині зупинення рішення контролюючого органу до моменту вирішення справи по суті є доцільними та обґрунтованими.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову шляхом заборони директору ТОВ здійснювати управління»
 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача у справах за вимогами майнового характеру

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 915/1386/24 (ЄДРСРУ № 126394467) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача у справах за вимогами майнового характеру.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду.

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами процесуального кодексу України та інших нормативно-правових актів, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення/дії, передбачених законом (чи визначених на його основі судом) найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Такі правові висновки Верховного Суду викладено у постановах, зокрема, від 24.10.2022 у справі № 916/950/22, від 15.05.2019 у справі №910/688/13.

З наведеного випливає, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосуванні знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

- запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання судового рішення. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється  судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

(!) Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому заходи, обрані для забезпечення позову, не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

(!) Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Суд звертає увагу, що навіть у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість Відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, та його майном є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, оскільки в силу положень статті 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то Відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення Позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №  905/448/22 та у постановах Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №  910/8671/22, від 20.04.2023 у справі №  914/3316/22, від 27.04.2023 у справі №  916/3686/22, від 09.06.2023 у справі №  37з-23.

До того ж внаслідок арешту такі кошти та майно залишаються у власності Відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

В такий спосіб грошові кошти та майно залишаються у володінні та користуванні Відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі №  911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

У справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №  381/4019/18.

У постанові Верховного Суду від 29.02.2024 у справі №  902/611/22, у разі наявності у відповідача нерухомого майна, але за неможливості встановлення достатності чи недостатності його вартості, накладення арешту на грошові кошти та рухоме майно відповідача забезпечить у майбутньому (у разі задоволення позову) задоволення суми позовних вимог у повному обсязі або її різниці у випадку недостатньої вартості арештованого нерухомого майна.

Крім того при зверненні з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №  905/446/22, від 27.04.2023 у справі №  916/3686/22, від 07.11.2024 у справі №  915/538/24.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 15.09.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі №  911/527/19, від 16.10.2019 у справі № 911/1530/19, від 21.08.2020 у справі №  904/2357/20, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 20.09.2022 у справі №  916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22.

ВИСНОВОК: Отже, оскільки арешт накладено на грошові кошти та майно виключно в межах ціни позову, то це спростовує надмірність вжитих заходів забезпечення, за умови обґрунтованості заходів забезпечення позову та відсутністю належних контраргументів.

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову: обов’язок доказування в призмі позицій Верховного суду»

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

 

Забезпечення позову шляхом заборони директору ТОВ здійснювати управління

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства та заборону директору здійснювати поточне управління ТОВ

20 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/8275/24 (ЄДРСРУ № 124591447) досліджував питання щодо забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову. Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 01.05.2023 у справі №914/257/23, від 06.03.2023 у справі № 916/2239/22.

Згідно зі статтею 137 ГПК України не допускається забезпечення позову у спорах, що виникають з корпоративних відносин, шляхом заборони: 1) проводити загальні збори акціонерів або учасників господарського товариства та приймати ними рішення, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, які прямо стосуються предмета спору; 2) емітенту, зберігачу, депозитарію надавати реєстр власників іменних цінних паперів, інформацію про акціонерів або учасників господарського товариства для проведення загальних зборів товариства; 3) участі (реєстрації для участі) або неучасті акціонерів або учасників у загальних зборах товариства, визначення правомочності загальних зборів акціонерів або учасників господарського товариства; 4) здійснювати органам державної влади, органам місцевого самоврядування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб покладені на них згідно із законодавством владні повноваження, крім заборони приймати конкретні визначені судом рішення, вчиняти конкретні дії, що прямо стосуються предмета спору.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина одинадцята статті 137 ГПК України).

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та, зокрема не повинні порушувати прав інших учасників (акціонерів) юридичної особи.

Верховний Суд вважає за необхідне наголосити на тому, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

При цьому, зокрема, заборона відповідачеві, іншим особам вчиняти певні дії повинна узгоджуватись з предметом позову, тобто, така заборона має стосуватися  виключно предмета спору.

В даному випадку предметом позову було:

- зупинити дію рішення загальних зборів учасників ТОВ, що оформлено протоколом на яких обрано директора товариства;

- заборонити здійснювати директору товариства управління поточною діяльністю та коштами ТОВ, підписувати будь-які договори, угоди, акти, накладні, видавати довіреності від імені ТОВ, розпоряджатися майном та коштами, які знаходяться на банківських рахунках та касі

Суть спору:  позивач у цій справі, звертаючись з відповідною заявою, має намір захистити свої права як спадкоємиці учасника ТОВ, які порушені (на її думку) внаслідок ухвалення оспорюваного рішення загальних зборів, тобто після смерті її батька (учасника спірного товариства/спадкодавця) та до отримання останньою як спадкоємиці за законом свідоцтва на спадщину щодо спадкування частки статутного капіталу ТОВ.

Але суд вказує,  що заявлені позивачкою заходи не спрямовані на забезпечення збереження "status quo" до остаточного вирішення спору, а є тотожними заявленим позовним вимогам, що суперечить інституту забезпечення позову. Також такі заходи є неспівмірними з предметом спору та порушуватимуть збалансованість інтересів сторін справи.

Також слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку з застосуванням відповідних заходів. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості (аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №910/19506/20).

ВИСНОВОК: Зупинення дії рішення загальних зборів учасників товариства, яким обрано директора товариства, та заборона здійснювати директору, зокрема, управління поточною діяльністю товариства свідчить про втручання суду у господарські відносини та може призвести до блокування господарської діяльності юридичної особи, що стане наслідком невиправданого обмеження прав товариства, його учасників та третіх осіб.

 

 

Матеріал по темі: «Забезпечення позову у вигляді зупинення дії рішення загальних зборів»

 

 

 

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов

Забезпечення позову: обов’язок доказування в призмі позицій Верховного суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: обов’язок доказування при звернені до суду із заявою про забезпечення позову

17 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 953/750/23, провадження № 61-9761св24 (ЄДРСРУ № 123841500) досліджував питання щодо обов’язку доказування при звернені до суду із заявою про забезпечення позову.

Згідно за частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року справа № 623/2015/21,  від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. 

Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За вимогами пункту 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову. 

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин,     з якими пов`язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.

У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується забороною вчиняти певні дії(пункт 2).

(!) Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться  у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Разом з тим, у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22, де також вирішувався спір щодо наявності/відсутності підстав для застосування заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти), викладено правовий висновок такого змісту:

«У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін».

Наведений у постанові підхід передбачає необхідність доказування наявності обґрунтованої необхідності у застосуванні заходів забезпечення позову шляхом подання доказів до суду щодо наявності фактичних обставин, з якими закон пов`язує застосування такого заходу забезпечення позову, обґрунтування заявником відомих йому обставин або тих обставин, про які він об`єктивно може дізнатися, які б свідчили про утруднення чи унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову – наголошує у своїй постанові 17 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/3268/22 (ЄДРСРУ № 123819138).

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22, від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі № 201/9686/23 та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі  № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, під час використання механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом  в залежності від конкретного випадку.

Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

ВИСНОВОК: Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція викладена 17 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 914/2036/24 (ЄДРСРУ № 123873609).

 

 

Матеріал по темі: «Захід забезпечення позову: накладення арешту на іпотечне майно»

 

Теги: ухвала про забезпечення позову, обеспечение иска, забезпечення позову, определение суда про обеспечение иска, заява, обмеження, арешт, заборона, відчуження, нерухоме майно, державна реєстрація, ухвала суду, оскарження, обмеження прав,  судовий захист, Адвокат Морозов