Невиконання або перешкоджання виконанню судового рішення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Кримінальна відповідальність за умисне невиконання (ухилення від виконання) вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Як установлено уст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, встановлену законом.

Частиною першою статті 382 КК України передбачено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: 1) невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду, або 2) перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь - дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.

Водночас слід зауважити, що наявність у диспозиції ч. 1 ст. 382 КК словосполучень «невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду» та «перешкоджання їх виконанню» вказують на її бланкетний характер, адже для розкриття змісту такої диспозиції у кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення, а також до норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів.

Однією з форм (способу) невиконання судового рішення є пряма й відкрита відмова від його виконання, тобто висловлене в усній чи письмовій формі небажання його виконати.

Невиконання може мати і завуальований характер, коли зобов`язана особа хоча відкрито і не відмовляється від виконання судового акта, але вживає певних зусиль, які фактично роблять неможливим його виконання.

Злочин, передбачений ст. 382 КК України, є триваючим злочином, оскільки особа, будучи зобов`язаною рішенням суду, яке набрало законної сили, вчинити певні дії, умисно утрималася від їх учинення, тобто об`єктивна сторона злочину полягає у формі протиправної бездіяльності, яка тривала протягом певного періоду часу.

Так, обов`язковою умовою настання відповідальності за невиконання судового рішення є наявність у цьому рішенні вимоги зобов`язального чи забороняючого характеру. Причому така вимога повинна стосуватися конкретного зобов`язаного суб`єкта, до відома якого своєчасно було доведено відповідний обов`язок за рішенням суду.

Залежно від характеру такої вимоги невиконання судового рішення може проявлятися у бездіяльності зобов`язаної особи щодо здійснення передбачених законом або визначених судом заходів, спрямованих на виконання цього рішення, або ж у вчиненні дій, які прямо заборонені у самому судовому рішенні. Стосовно ж відповідного обов`язкового припису, який міститься у судовому рішенні, то він може вимагати як певної одноразової дії, так і багаторазового виконання чи тривалого у часі утримання від вчинення певних дій.

За ознаками суб`єктивної сторони злочин, передбачений ст. 382 КК, характеризується наявністю вини у формі прямого умислу (26 лютого 2019 року Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду в рамках справи № 554/10478/15-к, провадження № 51-9155км18 (ЄДРСРУ № 0235406). 

(!!!) Для встановлення факту умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати.

Зокрема, відсутність реальної можливості виконати рішення суду виключає відповідальність за ст. 382 КК. Водночас, для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього.

Саме такі правові висновки викладені у Постановах Верховного Суду від 14.05.2019 року № 319/841/16-к, від 29.10.2019 року № 509/255/14-к, від 12.02.2020 року № 659/1012/18.

ВИСНОВОК: Невиконання судового акту - це бездіяльність що полягає у незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт або навпаки, умисні дії щодо перешкоджання його виконанню.

 

Матеріал по темі: «Оприлюднення судового рішення в ЄДРСРУ як доказ вручення стороні у справі»

 

 

 

Теги: судове рішення, постанова суду, вирок,  невиконання, ухилення від виконання, перешкоджання, кримінальна відповідальність, прямий умисел, бездіяльність, реальна можливість виконання,  судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відповідальність за неподання повідомлення за формою 20-ОПП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: норма податкового законодавства, яка передбачає відповідальність за неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП

10 листопада 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 640/23530/21, адміністративне провадження № К/990/19136/22  (ЄДРСРУ № 107251307) досліджував питання щодо норми податкового законодавства, які передбачають відповідальність за неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП.

Суть справи: Обґрунтовуючи безпідставність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення скаржник наголошував, що обов`язковою умовою для застосування відповідальності за статтею 117 ПК України є порушення строків, передбачених саме ПК України. З огляду на те, що подання повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, за формою №20-ОПП врегульовано Порядком №1588, неповідомлення про об`єкти оподаткування за формою №20-ОПП не є підставою для відповідальності по пункту 117.1 статті 117 ПК України.

Відповідно до пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

У цій справі платник стверджував, що відповідальність за неподання «Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність» за формою №20-ОПП нормами ПК України, зокрема пунктом 117.1 статті 117 ПК України, не передбачено, оскільки вказана норма встановлює відповідальність за порушення строків, встановлених саме цим Кодексом, проте строк подання форми №20-ОПП встановлений іншим нормативним актом - Порядком №1588.

Так, відповідно до пункту 1.4. Порядку №1588 з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання осіб (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Порядок обліку об`єктів оподаткування та об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням визначено у розділі VIII Порядку №1588, згідно з пунктом 8.1 якого платник податків зобов`язаний повідомляти про об`єкти оподаткування та об`єкти, пов`язані з оподаткуванням до контролюючих органів за основним місцем обліку.

Положеннями пункту 8.2 Порядку №1588 визначено, що об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України.

(!!!) Повідомлення за формою №20-ОПП повинні подавати всі платники податків - як юридичні, так і фізичні особи-підприємці в разі наявності, виникнення, зміни типу об`єкта оподаткування.

Основною метою запровадження форми №20-ОПП є отримання від платників податків інформації про всі наявні в них об`єкти майна, їх місцезнаходження, переміщення та стан, у якому вони фактично перебувають (використовуються, тимчасово не використовуються, не використовуються тощо).

Згідно з пунктом 8.4 Порядку №1588 повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП (додаток 10 до Порядку) подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Тобто, повідомлення про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається до контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дати оформлення договору купівлі-продажу, оренди чи іншого документа на право володіння, користування або розпорядження об`єктом оподаткування. Довідник об`єктів оподаткування розміщено на офіційному сайті ДПС України.

Подібна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 липня 2020 року у справі №826/14197/17, від 20 травня 2021 року у справі №560/3008/19, від 15 лютого 2022 року у справі №160/2155/20, від 28 вересня 2022 року у справі №160/3561/20.

Суд зауважує, що відповідно до пункту 117.1 статті 117 ПК неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 340 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 1020 гривень.

Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, ДПС у Львівській області та ДПС у Полтавській області також нагадують, що за неподання повідомлення за ф. №20-ОПП передбачена відповідальність.

Тому необхідно вчасно подавати до контролюючого органу за основним місцем обліку повідомлення за формою 20-ОПП за наявності у платника об’єктів оподаткування, об’єктів, пов’язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Втім слід зазначити, що відповідальність за неподання (несвоєчасне подання) повідомлення за ф. №20-ОПП протягом періоду здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби не застосовується (п. 52-1 підрозд. 10 розд. ХХ «Перехідні положення» ПКУ).

Таким чином, платник податків зобов`язаний подавати повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №   20-ОПП кожного разу після реєстрації, створення чи відкриття нових об`єктів оподаткування або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

Указаний правовий висновок також наведений у постанові Верховного Суду від 21.07.2020 у справі №   826/14197/17.

ВИСНОВОК: Отже, відповідно до наведених вище норм Порядку №1588 платник податків зобов`язаний подавати повідомлення за формою №20-ОПП, зокрема, про об`єкти оподаткування або об`єкти, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність.

 

P.s. Вищевказане судове рішення Верховного суду не остаточне, а тому  існує і інша позиція, яка зводиться до того, що повідомлення про об`єкт оподаткування не є тотожним заяві про взяття на облік.

Окрім цього, в більшості випадків в Акті перевірки податкової не конкретизовані об`єкти щодо яких у платника виникає обов`язок подати повідомлення, не встановлено дати їх реєстрації, створення чи відкриття, що позбавляє суд можливості визначити винність платника у вчиненні вказаного порушення податкової дисципліни.

 

 

Матеріал по темі: «Процедурні порушення при призначенні та проведені документальних перевірок»

 

 

Теги: 20-опп, довідка про нерухомість, форма 20опп, відповідальність, повідомлення,  мораторій на податкові перевірки, документальні, фактичні, відновлення перевірок, оподаткування, сплата податків, зборів, подання звітності, зупинення строків, період дії воєнного стану, платник податків, податковий борг, оскарження , Адвокат Морозов

Допустимість висновку експерта, як доказу в іншому судовому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Допустимість висновку експерта / експертизи проведеної в рамках кримінального провадження, як доказу в іншому судовому провадженні

У постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (ЄДРСРУ № 95848812)  зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Разом з тим, згідно з частиною п`ятою статті 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Отже, експерти повинні бути обізнані про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок, узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19).

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17 зазначено, що статтею 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, 15 квітня 2021 року в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №  759/15556/18, провадження № 61-15236св20 (ЄДРСРУ № 96406834) зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні,   сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

Отже, можливість використання в якості доказів (одного з доказів) при розгляді іншої справи, виконаних у кримінальному провадженні висновків експертиз, підтверджено Верховним Судом при розгляді справ № 678/364/15-ц (постанова від 17.10.2019 року (ЄДРСРУ № 85033223)), № 461/3675/17 (постанова від 05 лютого 2020 року) та № 9901/740/18 (постанова від 10.03.2020 року), але з дотриманням певних особливостей вказаних вище.

ВИСНОВОК: Висновок експерта підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням цивільного -, господарського –, адміністративного - процесуального закону, якщо експертиза проведена у кримінальному провадженні містила інформацію щодо предмета доказування у цивільному / господарському/адміністративному провадженні, навіть незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі ще не ухвалений, використовувати можна!!!

 

Матеріал по темі: «Вимоги до експертного висновку підготовленого для суду»

Теги: експерт, експертний висновок для суду, спеціалізація експерта, попередження про кримінальну відповідальність, завідомо неправдивий висновок, эксперт, экспертиза, судова практика, Адвокат Морозов

Продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам до 18 років

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи може бути підставою «відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця» для  звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності за продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, яким не виповнилось 18 років? 

30 серпня 2017 року Вищий адміністративний суд України в контексті розгляду справи № К/800/64/17 (ЄДРСРУ № 68587623)  висловився щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», а саме за продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, яким не виповнилось 18 років.

Суд вказав, що ч. 1 ст. 15-3 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» визначено, що забороняється продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років.

ВАЖЛИВО: Відповідно до ч. 4 ст. 15-3 вказаного Закону продавець пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових або тютюнових виробів зобов'язаний отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні напої, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, паспорт або інші документи, які підтверджують вік такого покупця, якщо у продавця виникли сумніви щодо досягнення покупцем 18-річного віку.

Абзацом 9 ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» передбачена відповідальність за порушення вимог ст. 15 - 3 цього Закону, а саме фінансові санкції у вигляді штрафу в сумі 6 800,00 грн.

Частиною 4 ст. 17 вказаного Закону визначено, що рішення про стягнення штрафів, передбачених частиною другою цієї статті, приймаються органами доходів і зборів та/або органом, який видав ліцензію на право виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодовим, алкогольними напоями і тютюновими виробами, та іншими органами виконавчої влади у межах їх компетенції, визначеної законами України.

Згідно п. 5 Порядку застосування фінансових санкцій, передбачених ст. 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.06.2003 року № 790, підставою для прийняття рішення про застосування фінансових санкцій є, зокрема, матеріали правоохоронних, податкових та інших органів виконавчої влади щодо недотримання суб'єктами господарювання вимог законодавчих та інших нормативно-правових актів про виробництво та обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів.

Окремо суд зауважує  що посилання позивача на те, що продавчиня не перебувала з нею у трудових відносинах та відповідати за її дії вона не повинна, суди попередніх інстанцій цілком правомірно не взяли до уваги, оскільки продаж алкогольних напоїв та тютюнових виробів особам, які не досягли 18 років, відбулось в магазині, який належить Підприємцю, а громадянка – «продавчиня» фактично була допущена до здійснення торгівлі у місці здійснення підприємницької діяльності позивачем.

(!!!) Підсумовуючи зазначене суд також вказав, що факт відсутності трудового договору з продавцем магазину свідчить також і про порушення позивачем норм трудового законодавства…, а штрафи за порушення трудового законодавства  у 2017 р.:  за неоформлення найманих працівників, оформлення на неповний робочий час при фактичному виконанні роботи повний робочий час, виплату зарплат «у конвертах», становитимуть 96000 гривень (30 МЗП), а за недопущення до проведення перевірки з цих питань роботодавця оштрафують аж на 320000 гривень! (100 МЗП).

Між тим необхідно вказати, що Вищий адміністративний суд України виходив з того, що в зазначеній нормі Закону не міститься вимога про те, щоб продавець при продажу алкогольних напоїв обов'язково витребовував у покупця документи, що засвідчують особу останнього, для встановлення віку.

Зазначену вимогу продавець має виконувати лише у випадку виникнення сумніву щодо віку покупця, а якщо сумніву не виникло???

На це, в рамках справи № 21-48а13 (ЄДРСРУ № 30900173) від 26.03.2013 р., надав відповідь Верховний суд України який вказав, що системний аналіз зазначених вище правових норм дає колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України підстави для висновку щодо запровадження в імперативній формі заборони на продаж пива (крім безалкогольного), алкогольних, слабоалкогольних напоїв, вин столових та тютюнових виробів особам, які не досягли 18-ти років.

Частиною четвертою статті 15-3 зазначеного Закону продавця наділено правом отримати у покупця, який купує пиво (крім безалкогольного), алкогольні, слабоалкогольні напої, вина столові або тютюнові вироби, документи, які підтверджують вік такого покупця, а отже, ця вимога має спонукати суб'єкта господарювання дотримуватися відповідного рівня обачності, який би унеможливлював порушення чітко визначеної заборони продавати неповнолітній особі зазначену продукцію.

ВИСНОВОК: Відсутність у продавця сумніву щодо віку покупця та продаж у зв'язку з цим забороненого товару неповнолітній особі не може бути підставою звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності.

Теги: продаж тютюну, продаж алкоголю неповнолітнім, до 18 років, продаж пива, штрафи, відповідальність, оскарження податкового повідомлення-рішення, судова практика, Адвокат Морозов

Зміст боргових зобов’язань в разі не повернення позики

Адвокат Морозов (судебная защита)

Верховний суд України підвів підсумок відповідальності боржника перед кредитором, в разі несвоєчасного повернення позики та конкретизував складові його боргу.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (ст. 1046 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

ВАЖЛИВО: Враховуючи вищезазначені положення закону та у випадку не встановлення договором розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, слід дійти висновку про визначення розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України. 

Окрім того, підлягають застосуванню положення статті 625 ЦК України із поєднанням зі статтею 1048 ЦК України у разі прострочення виконання боржником грошового зобов’язання.

Разом з цим, відповідно до правової позиції  Верховного суду України висловленій у постанові від 30 травня 2012 року  справа № 6-48цс12 в разі якщо спір виник між фізичними особами про стягнення боргу за договором позики, то право позикодавця, який не є ні юридичною особою, ні суб’єктом підприємницької діяльності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» мають право здійснювати діяльність з надання фінансових послуг, на отримання від позичальника обумовлених договором позики процентів за користування грошима регулюється ст. ст. 1046–1048 ЦК України, а не вказаним вище Законом.

19.10.2016 р. Верховний суд України розглядаючи справу № 6-2129цс16 підвів підсумок відповідальності боржника перед кредитором, в разі несвоєчасного повернення позики  та конкретизував складові його боргу.

Так частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625  цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

ВАЖЛИВО: Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме:

1. суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; 

2. проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; 

3. три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3% річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов’язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором. 

Більше того, правова позиція у справі за № 6-1412цс16 висловлена постановою Верховного суду України від 07 вересня 2016 р. зводиться до того, що у випадку не встановлення договором позики розміру процентів після спливу визначеного у договорі строку їх повернення, розмір процентів  визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Теги: позика, розписка,  займ, гроші, відповідальність, боргові зобов’язання, облікова ставка НБУ, договор, расписка, договір, деньги, суд, позов, відсотки, проценты, експертиза, захист, защита, процесс, обжалование, судебная практика, взыскание, стягнення, юрист, адвокат, Морозов Евгений