Адвокат Морозов Евгений
В реаліях сьогодення, а також дисбалансу діючого законодавства
в якому один нормативно – правовий акт змінює інший, боржники відчувають себе,
як риба у воді і постійно шукають правові колізії законодавства, які допоможуть
їм вийти «сухими з води».
Наведу реальний приклад того, як боржник, користуючись
правовою необізнаністю свого опонента, «майже вирішив» питання щодо уникнення
відповідальності за своїм грошовим зобов’язанням.
Обставини
справи: Між учасниками відносин укладається договір позики, в рамках
якого, стягувач передає боржнику відповідну грошову суму. По закону жанру борг
ніхто не повертає, отже стягувач вимушений звернутися до суду … і в рамках
забезпечення зобов’язань, по заяві стягувача, суд накладає арешт на майно
боржника.
Одночасно з цим, але окремо від зазначеного вище, від
дружини боржника до останнього подається «робочий» позов про поділ спільного
майна подружжя, шляхом виділення їй у натурі всього майна зі сплатою чоловіку
компенсації 1/2 частини вартості майна (як правило оціненого по мінімально
можливим цінам).
Надалі, маємо можливість спостерігати дуже цікаву історію.
Суд задовольняє позовні вимоги дружини, визнає за неї право власності на все
рухоме нерухоме майно, яке набуто у шлюбі, а чоловіку присуджує «компенсацію»,
яка є цілком сміхотворною.
В той же час, як в казці «3 – ри роки» йде судовий процес
про стягнення заборгованості за договором позики…і нарешті судове рішення…але
надалі …апеляційне провадження … касація … виконавче провадження, а пройшло вже
років сім і з боржника вже нічого взяти…
Але наш герой (стягувач) не здається подає апеляційну
скаргу на рішення по «сімейному спору» з проханням поновити строки на
апеляційне оскарження…і ось диво апеляція їх поновлює, але закриває провадження
на підставі ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (ні суб’єкт звернення),
він в касацію …але там теж саме…він в Верховний суд України за переглядом… і
ось диво – справа передається в апеляцію на новий розгляд.
ВСУ у постанові від 17.02.2016 року по цій справі за №
6-76цс16 чітко вказує, що відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України
сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали
участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають
право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю
або частково і за змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають
особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм
шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.
Отже, на мою думку, нерозторопна «Феміда» не побачила
порушення прав Стягувача… і заставила останнього пройти всі круги «судового
оскарження»… а в цей час постає питання…кому сьогодні належить «спірне» майно
боржника? Можливо воно перепродане, а можливо в іпотеці у банку?
Сподіваюсь, що продовження буде…
«Вік живи - вік вчись!» гласить народна мудрість, а отже
для попередження вищевикладеної ситуації, все ж таки пропоную учасникам
цивільно – правових відносин, під час укладання договорів та/або угод, користуватися
послугами правознавця, який знає діюче законодавство та обізнаний в судовій
практиці, яка склалася в нашій правовій державі.
Разом з тим, розуміючи, що є особи, які покладаються на
свій «підприємницький нюх», вважаючи що їх ділові здібності допоможуть
розпізнати недобросовісного контрагента (але не тільки для них) пропоную дослідити «помилки», які, на мій
погляд, були допущені позикодавцем.
Помилка №
1: після накладення судом арешту на майно боржника, в
рамках судового спору, стягувач перестав моніторити ситуацію навколо майна останнього,
а також Єдиний реєстр судових рішень на предмет спору щодо арештованого майна.
Примітка: Спори відносно
нерухомого майна – це виключна підсудність, отже необхідно лише контролювати
судові провадження в суді за місцезнаходження цього майна і вчасно зайти в
судовий процес в якості зацікавленої особи.
Помилка
№ 2: Якщо під час судового процесу щодо стягнення
заборгованості з боржника, останній всіляко намагається затягти процес
(відрядження, хвороби, експертизи), то це є першим «дзвіночком», а отже необхідно
робити – див. «Помилка № 1».
Примітка: першою ознакою того,
що борг ніхто не буде (не хоче) повертати є намагання боржника всіляко
ухилитися від відповідальності та уникнути зустрічей, як в рамках судового
процесу так і в рамках суспільного життя або навпаки - «сверхактивна» правова
позиція відповідача, яка не зможе принести йому жодних правових дивідендів, але
суттєво ускладнить розгляд справи по суті.
Помилка
№ 3: Під час укладання договору позики (передання коштів в борг) не врахування позикодавцем правового
режиму майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення в разі невиконання договірних
умов та/або строків повернення, а також наявності супруга(ги), який (яка) може
оскаржувати цей борговий договір, як такий, що укладений не в інтересах сім’ї.
Помилка
№ 4: Це зміст боргової розписки та договору позики, які
повинні передбачати в сукупності всі вищевикладені умови.
