Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора: наслідки для боржника

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність оригіналу боргової розписки у кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.

31 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18 (ЄДРСРУ № 77587120) досліджував питання виконання боргового зобов’язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора.

У статті 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

(!!!) Отже, письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Проценти, пені, інфляційні втрати, курсова різниця.

Відповідно до висновку, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, якщо у рішенні про стягнення заборгованості за кредитним договором сума заборгованості вказана у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов'язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду стосується застосування норм матеріального права у правовідносинах, що виникають з кредитних правовідносин. Оскільки кредитний договір та договір позики мають спільну правову природу та регулюються одними і тими ж нормами матеріального права (Глава 71 ЦК України «Позика. Кредит. Банківський вклад) висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, необхідно врахувати при вирішенні спірних правовідносин.

В той же час,  у зв'язку з наявністю рішення про стягнення з відповідача на користь позивача всієї суми заборгованості за договором позики, відсутня підстава для нарахування відсотків та пені за цим договором  (17 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 345/609/17, провадження № 61-17027св18 (ЄДРСРУ № 77308990)).

В свою чергу, 25 жовтня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках  справи № 755/14777/16-ц, провадження № 61-20550св18 (ЄДРСРУ № 77557976) висловився з приводу стягнення курсової різниці по борговій розписці.

Так, у пункті 8 статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню й інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені статтею 625 ЦК України.

(!!!) Між тим кредитор, який визначив заборгованість у валюті - гривні України, погодився із судовим рішенням, яким таку заборгованість стягнуто з боржника, не має права на стягнення курсової різниці, оскільки визначив зобов'язання у національній валюті, у якій і прийняв його виконання.

Безпідставність набутих коштів.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої, другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 02 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15 та підтверджена Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 17 жовтня 2018 року в рамках справи №  752/13368/15-ц, провадження № 61-15868св18 (ЄДРСРУ № 77390035), 10 жовтня 2018 року у справі № 757/6937/17-ц, провадження № 61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389786), 10 жовтня 2018 року у справі № 757/6937/17-ц, провадження № 61-18307св18 (ЄДРСРУ № 77389774).

Таким чином, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14.

Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

ВИСНОВОК: Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.

Матеріал по темі: «Боргова розписка & договір позики: судова практика»

Теги: боргова розписка, договір позики, займ, долг, деньги в долг, курсова різниця, пеня, штрафні санкції, інфляційні втрати, стягнення боргу, позика, судова практика, Адвокат Морозов

Позов іншого з подружжя, як спосіб виведення майна з-під обтяження.

Адвокат Морозов Евгений

В реаліях сьогодення, а також дисбалансу діючого законодавства в якому один нормативно – правовий акт змінює інший, боржники відчувають себе, як риба у воді і постійно шукають правові колізії законодавства, які допоможуть їм вийти «сухими з води».

Наведу реальний приклад того, як боржник, користуючись правовою необізнаністю свого опонента, «майже вирішив» питання щодо уникнення відповідальності за своїм грошовим зобов’язанням.

Обставини справи: Між учасниками відносин укладається договір позики, в рамках якого, стягувач передає боржнику відповідну грошову суму. По закону жанру борг ніхто не повертає, отже стягувач вимушений звернутися до суду … і в рамках забезпечення зобов’язань, по заяві стягувача, суд накладає арешт на майно боржника.

Одночасно з цим, але окремо від зазначеного вище, від дружини боржника до останнього подається «робочий» позов про поділ спільного майна подружжя, шляхом виділення їй у натурі всього майна зі сплатою чоловіку компенсації 1/2 частини вартості майна (як правило оціненого по мінімально можливим цінам).

Надалі, маємо можливість спостерігати дуже цікаву історію. Суд задовольняє позовні вимоги дружини, визнає за неї право власності на все рухоме нерухоме майно, яке набуто у шлюбі, а чоловіку присуджує «компенсацію», яка є цілком сміхотворною.

В той же час, як в казці «3 – ри роки» йде судовий процес про стягнення заборгованості за договором позики…і нарешті судове рішення…але надалі …апеляційне провадження … касація … виконавче провадження, а пройшло вже років сім і з боржника вже нічого взяти…

Але наш герой (стягувач) не здається подає апеляційну скаргу на рішення по «сімейному спору» з проханням поновити строки на апеляційне оскарження…і ось диво апеляція їх поновлює, але закриває провадження на підставі ст. 292 Цивільного процесуального кодексу України (ні суб’єкт звернення), він в касацію …але там теж саме…він в Верховний суд України за переглядом… і ось диво – справа передається в апеляцію на новий розгляд.

ВСУ у постанові від 17.02.2016 року по цій справі за № 6-76цс16 чітко вказує, що відповідно до частини першої статті 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково і за змістом цієї статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається в несприятливих для них наслідках.

Отже, на мою думку, нерозторопна «Феміда» не побачила порушення прав Стягувача… і заставила останнього пройти всі круги «судового оскарження»… а в цей час постає питання…кому сьогодні належить «спірне» майно боржника? Можливо воно перепродане, а можливо в іпотеці у банку?

Сподіваюсь, що продовження буде…

«Вік живи - вік вчись!» гласить народна мудрість, а отже для попередження вищевикладеної ситуації, все ж таки пропоную учасникам цивільно – правових відносин, під час укладання договорів та/або угод, користуватися послугами правознавця, який знає діюче законодавство та обізнаний в судовій практиці, яка склалася в нашій правовій державі.

Разом з тим, розуміючи, що є особи, які покладаються на свій «підприємницький нюх», вважаючи що їх ділові здібності допоможуть розпізнати недобросовісного контрагента (але не тільки для них)  пропоную дослідити «помилки», які, на мій погляд, були допущені позикодавцем.

Помилка № 1: після накладення судом арешту на майно боржника, в рамках судового спору, стягувач перестав моніторити ситуацію навколо майна останнього, а також Єдиний реєстр судових рішень на предмет спору щодо арештованого майна.

Примітка: Спори відносно нерухомого майна – це виключна підсудність, отже необхідно лише контролювати судові провадження в суді за місцезнаходження цього майна і вчасно зайти в судовий процес в якості зацікавленої особи.

Помилка № 2: Якщо під час судового процесу щодо стягнення заборгованості з боржника, останній всіляко намагається затягти процес (відрядження, хвороби, експертизи), то це є першим «дзвіночком», а отже необхідно робити – див. «Помилка № 1».

Примітка: першою ознакою того, що борг ніхто не буде (не хоче)  повертати є намагання боржника всіляко ухилитися від відповідальності та уникнути зустрічей, як в рамках судового процесу так і в рамках суспільного життя або навпаки - «сверхактивна» правова позиція відповідача, яка не зможе принести йому жодних правових дивідендів, але суттєво ускладнить розгляд справи по суті.

Помилка № 3: Під час укладання договору позики (передання коштів  в борг) не врахування позикодавцем правового режиму майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення в разі невиконання договірних умов та/або строків повернення, а також наявності супруга(ги), який (яка) може оскаржувати цей борговий договір, як такий, що укладений не в інтересах сім’ї.

Помилка № 4: Це зміст боргової розписки та договору позики, які повинні передбачати в сукупності всі вищевикладені умови.

Адвокат Морозов Евгений