Показ дописів із міткою грошові зобов'язання в іноземній валюті. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою грошові зобов'язання в іноземній валюті. Показати всі дописи

11/11/2017

Стягнення заборгованості з урахуванням еквівалента іноземної валюти


Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором з урахуванням еквівалента іноземної валюти. Несправедливі умови кредитного договору. Захист прав споживачів.
01.11.2017 р. Верховний суд України в рамках справи №6-2864цс16 досліджував питання неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та статті 533 ЦК України.
Суд вказав, що за положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, позивачка посилалася, зокрема, на те, що застосування коефіцієнта валютного ризику суперечить чинному законодавству, а отже, умови кредитного договору є несправедливими в цілому, що є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення становища споживача, суперечать принципу добросовісності.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Стаття 18 цього Закону  містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх несправедливості.
За змістом частин п'ятої, шостої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдання шкоди споживачеві.
(!!!) Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
Аналізуючи зазначені норми матеріального права у їх системному взаємозв‘язку, можна зробити висновок, що визначення окремих умов договору несправедливими відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є обов‘язковою підставою для визнання договору недійсним у цілому.
ВАЖЛИВО: Вирішуючи питання про визнання договору недійсним у цілому суди повинні виходити зі змісту договору, його істотних умов, цілей, яких прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв‘язку із цим зміни інших умов договору, а також зміни суті та змісту правовідносин сторін тощо.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»  кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону  операції банків з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями  допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від  19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2  статті 5 цього Декрету.
Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,– стягнути грошову суму в іноземній валюті. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (Постанова Верховного суду України від 24 вересня 2014 р. у справі за № 6-145цс14, та від 1 березня 2017р. у справі № 6-284цс17).
Між тим, якщо у кредитному договорі виконання зобов’язання визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов’язання: або у банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті (Постанова Верховного суду України від 16 вересня 2015 р. у справі № 6-190цс15 та від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15).
Необхідно також вказати, що положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.
ВИСНОВОК: У зв'язку з наведеним можна зробити висновок про те, що чинному законодавству України не суперечить стягнення заборгованості та процентів за кредитним договором у гривнях, але з урахуванням еквівалента іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі.

P.s. 16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.
P.s.s. Верховний суд України дійшов також висновку: «офіційний індекс інфляції це знецінення – зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не підлягає» (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15).




Теги: долар США, курсова різниця, іноземна валюта, гривна, про захист прав споживачів, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, несправедливі умови, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов 

24/05/2017

Стягнення штрафу, пені, неустойки та процентів в іноземній валюті


Адвокат Морозов (судовий захист)

Пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України: валюта стягнення? 
Нещодавно Верховний суд України узагальнюючи судову практику виходив з того, що пеня штраф, неустойка, проценти та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України підлягають стягненню виключно в національній валюті України – гривні.
Норми ст. 99 Конституції України, ст. 192, 533 ЦК України дають підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій визначена сума зобов'язання) валютного платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і його виконання є національна валюта України - гривня.
Відповідно, у національній валюті України підлягають обчисленню і стягненню і інші складові грошового зобов'язання (пеня, штраф, неустойка, проценти) та виплати, передбачені ст. 625 ЦК України.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом України по справі № 6-79цс14 у постанові від 02.07.2014 і у відповідності до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України по справі  № 6-145цс14 у постанові від 24.09.2014 року,  від 01.04.2015 року у справі № 3-29гс15 та від 16 вересня 2015 року № 6-190цс15.
Разом з цим 15.05.2017 р. під час розгляду справи № 6-211цс17 та дослідження застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету Верховним судом України висловлена інша точка зору.
Відповідно до частини  першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов’язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України – гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
ВАЖЛИВО: Грошове зобов’язання має бути виконане у гривнях. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частини перша та третя статті 533 ЦК України).
Так, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, справа № 924/1968/15 та Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.


Статтею 5 Декрету передбачено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Враховуючи це суд вказав, що  вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність у банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказану обставину, – стягнути грошову суму в іноземній валюті.
Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
За положеннями статті 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини першої статті 611 ЦК України).
Статтею 549 цього Кодексу встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Формами неустойки є штраф і пеня.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов’язання, яка, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов’язання, передбачає додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов’язання.
ВИСНОВОК: Оскільки виконання договірних зобов’язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, умовами договору про надання кредиту в іноземній валюті передбачено сплату пені в установленому розмірі від суми простроченого платежу, то разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти і пеню в іноземній валюті.
Такий висновок судів є правильним та узгоджується з вимогами частини другої статті 192, частини третьої статті 533 ЦК України та статті 5 Декрету.



Теги: долар США, гривна,  курсова різниця, іноземна валюта, гривна, платіжний засіб, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, судове рішення, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов


14/02/2017

Правомірність визначення грошового зобов’язання в іноземній валюті


Адвокат Морозов (судовий захист)
Визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті. Здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (курсова різниця) .
Положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та підтверджена нещодавньою судовою практикою Вищого господарського суду України від 03 серпня 2016 року, справа № 924/1968/15 та Верховного суду  України від 08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.
Суд вказав, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частини перша, друга статті 192 ЦК України).
Такими випадками є статті 193, 524 та 533 ЦК України, Закон України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декрет, Закон України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
За змістом частин першої, другої статті 533 ЦК України грошове зобов’язання має бути виконане в гривнях. Якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
ВАЖЛИВО: Якщо у договорі передбачено інший порядок, суду слід з’ясувати сутність такого визначення.
Разом з тим статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, а тому з часу зарахування на банківський рахунок сум, стягнутих за рішенням суду або добровільно сплачених боржником на вимогу про дострокове повернення ці зобов’язання вважаються припиненими (Постанова ВСУ від 6 липня 2016 року  справа № 6-118цс16).
Тобто, підстави припинення зобов’язань зазначені в стст.599, 600, 601, 604—609 ЦК та не передбачають можливості припинення зобов’язання у зв’язку з ухваленням судом рішення про задоволення вимог кредитора. За відсутності інших підстав припинення зобов’язання, передбачених договором або законом, зобов’язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином .
Належним є виконання зобов’язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов’язки сторін зобов’язання.
ВАЖЛИВО: Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов’язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов’язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України (Постанова Верховного суду України від 23 вересня 2015 року, справа № 6-1206цс15 ).
Аналогічне положення міститься у Постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 р. у справі № 6-157цс16.
Між тим, ВГСУ вважає, що одночасне стягнення з боржника курсової різниці та інфляційних втрат є правомірним.
Так, Колегія суддів, при прийняті рішення врахувала, що правової позиції про правомірність одночасного стягнення з боржника курсової різниці та інфляційних втрат дотримується Вищий господарський суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень в аналогічних справах (постанови ВГСУ від 25.11.2014 у справі №906/519/14 та від 21.01.2015 у справі №924/489/14). (постанова ВГСУ від 26 квітня 2016 року, справа № 920/1621/15).
Однак Верховний суд України дійшов протилежного висновку: «офіційний індекс інфляції це знецінення – зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не підлягає» (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15).
Підводячи підсумок зазначеному вбачається, що іноземна валюта може використовуватися у зобов’язаннях, однак у разі виникнення заборгованості в іноземній валюті - виникає складність щодо її стягнення в примусовому (судовому) порядку, оскільки якщо в зобов’язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, то сума, що підлягає сплаті визначається за офіційним курсом національної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом, а зважаючи на знецінення грошової одиниці України – гривні та нерозторопності судової системи в цілому, єдиним обґрунтованим правовим механізмом є стягнення з боржника збитків та відповідної курсової різниці, які виникають після ухвалення і до моменту остаточного виконання судового рішення.

P.s. для більш детального аналізу див. статтю «СТЯГНЕННЯ КУРСОВОЇ РІЗНИЦІ: ПОРЯДОК, СТРОКИ ТА СУДОВА ПРАКТИКА» .

Теги: долар США, курсова різниця, іноземна валюта, гривна, платіжний засіб, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення зобов’язання, судове рішення, стягнення заборгованості, примусовий порядок, судовий захист, Адвокат Морозов

Підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.

Сертифікат підвищення кваліфікації Адвоката 2023 р.