Адвокат Морозов (судовий захист)
Правова можливість стягнення заборгованості та процентів за
кредитним договором з урахуванням еквівалента іноземної валюти. Несправедливі
умови кредитного договору. Захист прав споживачів.
01.11.2017 р. Верховний суд України в рамках справи №6-2864цс16 досліджував питання неоднакового застосування судом
касаційної інстанції частини першої статті 11, статті 18 Закону України «Про
захист прав споживачів» та статті 533 ЦК України.
Суд вказав, що за положеннями частини першої статті 203 ЦК
України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам
цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його
моральним засадам.
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України
підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину
стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою
та шостою статті 203 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, звертаючись до суду з позовом про
визнання недійсними договорів кредиту та іпотеки, позивачка посилалася,
зокрема, на те, що застосування коефіцієнта валютного ризику суперечить чинному
законодавству, а отже, умови
кредитного договору є несправедливими в цілому, що є наслідком істотного
дисбалансу договірних прав та обов’язків на погіршення становища споживача,
суперечать принципу добросовісності.
Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист
прав споживачів» (у редакції, що діяла на час укладення договору) у договорі
про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості
кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з
урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов’язаних
з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про
надання споживчого кредиту.
Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави для
визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, зокрема їх
несправедливості.
За змістом частин п'ятої, шостої цієї норми у разі визнання
окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке
положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.
У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними
зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають
зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому.
Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в
частині другій статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його
наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови
договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак:
по-перше, порушення принципу добросовісності (пункт 6 частини першої
статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, спричинення
істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдання
шкоди споживачеві.
(!!!) Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18
Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору
про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця,
виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного
виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи
умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі
порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення
жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним
розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не
повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача
укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання
відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з
розірванням або невиконанням ним договору (пункти 2-4); надання продавцю
(виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору
на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11);
визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю
(виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві
права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була
погоджена на момент укладення договору (пункт 13).
Аналізуючи зазначені норми матеріального права у їх системному
взаємозв‘язку, можна зробити висновок, що визначення окремих умов договору
несправедливими відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав
споживачів» не є обов‘язковою підставою для визнання договору недійсним у
цілому.
ВАЖЛИВО: Вирішуючи питання про визнання договору недійсним у цілому
суди повинні виходити зі змісту договору, його істотних умов, цілей, яких
прагнули досягти сторони при укладенні цього договору, необхідності у зв‘язку
із цим зміни інших умов договору, а також зміни суті та змісту правовідносин
сторін тощо.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним
договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується
надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах,
встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та
сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську
діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх
еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону
операції банків з розміщення залучених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка
використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської
ліцензії та письмового дозволу.
Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за
номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України -
гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в
порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове
зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий
еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається
за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її
визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим
актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній
валюті при здійсненні розрахунків на території України за
зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах,
встановлених законом.
Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів
України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного
регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з
валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних
ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на
підставі письмового дозволу (генеральної ліцензії) на здійснення операцій з
валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.
Вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в
іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на
здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини,–
стягнути грошову суму в іноземній валюті. Якщо в зобов’язанні визначено
грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях,
визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший
порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим
нормативно-правовим актом (Постанова Верховного суду України від 24
вересня 2014 р. у справі за № 6-145цс14, та від 1 березня
2017р. у справі № 6-284цс17).
Між тим, якщо у кредитному договорі виконання зобов’язання
визначено у вигляді грошового еквіваленту в іноземній валюті (стаття 533 ЦК
України) за наявності хоча б у однієї сторони зобов’язання: або у
банка-отримувача або у ініціатора платежу індивідуальної або генеральної
ліцензії на використання іноземної валюти на території України ( стаття 5
Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про
систему валютного регулювання і валютного контролю"), то суд має право
ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті (Постанова
Верховного суду України від 16 вересня 2015
р. у справі № 6-190цс15 та
від 10 лютого 2016 року у справі № 6-1680цс15).
Необхідно також вказати, що положення чинного законодавства хоч
і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на
території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових
зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в
іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у
випадку зміни курсу національної валюти України по відношенню до іноземної
валюти.
Дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду
України від 4 липня 2011 року в справі № 3-62гс11, від 26
грудня 2011 року в справі № 3-141гс11 та
від 7 жовтня 2014 року в справі № 3-133гс14 та
підтверджена нещодавньою судовою практикою Верховного суду України від
08.02.2017 р. у справі № 6-1905цс16.
ВИСНОВОК: У зв'язку з наведеним можна зробити висновок про те, що
чинному законодавству України не суперечить стягнення заборгованості та
процентів за кредитним договором у гривнях, але з урахуванням еквівалента
іноземної валюти, якщо сторони узгодили це в договорі.
P.s. 16 жовтня 2011
року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про
внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин
між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу
статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом
третім, відповідно до якого надання
(отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України
забороняється.
P.s.s. Верховний суд
України дійшов також висновку: «офіційний індекс інфляції це знецінення –
зниження купівельної спроможності грошової одиниці України - гривні, а не
іноземної валюти, тому долар США у борговому зобов‘язанні індексації не
підлягає» (Постанова ВСУ від 27 січня 2016р. у справі № 6-771цс15).
Теги: долар США, курсова різниця, іноземна валюта, гривна, про
захист прав споживачів, грошові зобов'язання в іноземній валюті, припинення
зобов’язання, несправедливі умови, стягнення заборгованості, примусовий
порядок, судовий захист, Адвокат Морозов
