Оскарження податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство

18 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 908/129/22 (908/1332/22) (ЄДРСРУ №112312445) досліджував питання щодо судової юрисдикції спору при оскарженні податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство.

Предметом розгляду у цій справі є позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення в межах справи про банкрутство, відтак перед Верховним судом постало питання щодо юрисдикції цього спору.

Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені спеціальним КУзПБ, прийнятим відповідно до Закону України від 18.10.2018 №2597-VІІІ та введеним в дію з 21.10.2019.

Водночас, як неодноразово наголошував Верховний Суд, з моменту відкриття стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і нормами КУзПБ, які мають пріоритет у правовідносинах за участю боржника, встановлені спеціальні правила розгляду вимог у спорах з майновими вимогами до боржника.

Провадження у справах про банкрутство є однією з форм господарського процесу, тому в його межах повинні виконуватися завдання господарського судочинства та досягатися його мета - ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №905/813/20).

За правилами предметної юрисдикції господарських судів у п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Справи, передбачені п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням боржника (ч. 13 ст. 30 цього Кодексу), тобто є справами виключної підсудності.

(!!!) Отже, процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.

Верховний Суд неодноразово зауважував, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №   918/420/16, постановах Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.09.2021 у справі №   911/2043/20, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

Частиною 3 статті 7 КУзПБ встановлено правило, за яким матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Законодавець визначив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі №607/6254/15-ц, від 18.02.2020 у справі № 918/335/17, від 15.06.2021 у справі № 916/585/18(916/1051/20), постанови Верховного Суду від 30.01.2020 у справі №   921/557/15-г/10, від 06.02.2020 у справі №   910/1116/18, від 12.01.2021 у справі №   334/5073/19, від 23.09.2021 у справі №   904/4455/19).

У постановах від 15.05.2019 у справі №   289/2217/17, від 12.06.2019 у справі №   289/233/18, від 19.06.2019 у справах №   289/718/18 та №289/2210/17 Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

ВАЖЛИВО: Отже, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21.10.2019 КУзПБ має здійснюватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

У розвиток наведених правових позицій у постанові від 15.06.2021 у справі №916/585/18   (916/1051/20) Велика Палата Верховного Суду сформулювала такий правовий висновок: якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Отже, КУзПБ розширив юрисдикційність господарському суду спорів, які виникають у відносинах неплатоспроможності боржника та раніше розглядалися судами інших юрисдикцій, визначивши критерій впливу спору на майнові активи боржника вирішальним при з`ясуванні питання щодо необхідності його розгляду в межах справи про банкрутство однієї із сторін.

Системний аналіз змісту приписів статті 7 КУзПБ у сукупності із зазначеними нормами ГПК України щодо предметної та територіальної юрисдикції (підсудності) свідчить, що принцип концентрації в межах справи про банкрутство всіх спорів, у яких стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна є універсальним і норми ГПК України чи КУзПБ не встановлюють винятків із цього правила.

На переконання Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, за змістом п. 8 ч. 1 ст. 20 ГПК України, статті 7 КУзПБ у межах справи про банкрутство підлягають вирішенню питання судового контролю і у справах, якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, однак за умови, що вирішення такого спору вплине на майнові активи боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

В даній справі відносини між сторонами є такими, що виникли з податкового законодавства та фактично стосуються повноважень відповідача та їх реалізації.

Велика Палата Верховного Суду в указаній постанові у справі №   905/2030/19 зазначила, що КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили (кодексами). Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу переважному застосуванню з 21 жовтня 2019 року підлягають норми статті 7 КУзПБ.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, з огляду на обставини здійснення щодо позивача - платника податків провадження у справі про банкрутство підвідомчість спору, який виник після 21.10.2019 року, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство, але…

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №   320/12137/20, яку було оприлюднено в ЄДРСРУ - 11.05.2023, відступила від указаних висновків у справі №   905/2030/19 та зазначила про наступне:

"Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою якнайповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ." 

"Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. 

У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи. 

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ). 

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо. 

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки. 

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні. 

Правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ. 

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з "майновими вимогами до боржника", а у статті 7 КУзПБ - про "всі майнові спори, стороною в яких є боржник". 

При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції."

З огляду на викладене вимоги платника податку (в тому числі й після відкриття провадження у справі про банкрутство) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення за характером і змістом відносин пов`язані саме з виконанням позивачем обов`язку зі сплати податку та реалізацією відповідачем владних управлінських функцій, що унормовано приписами ПК України. Такі позовні вимоги стосуються насамперед перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень. Наведене свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства (05 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи №  580/1001/23, адміністративне провадження № К/990/17420/23 (ЄДРСРУ № 112009214).

Якщо спір пов`язаний з компетенцією податкового органу стосовно внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість даних щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування, свідчить про публічно-правовий характер такого спору, а тому цей спір не впливає на розмір або склад ліквідаційної маси боржника, або на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки, а отже цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів (28 червня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  908/1719/21(908/852/22) (ЄДРСРУ № 112117780).

ВИСНОВОК: Отже, зі змісту наведеної правової позиції Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спори про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відносяться до юрисдикції адміністративного суду. 

Таким чином, спір про стягнення з боржника, який перебуває в процедурі банкрутства, податкового боргу, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

 

 

Матеріал по темі: «Суд уповноважений розглядати спори с фіскальним органом в процедурі банкрутства»

  

Теги: банкрутство, ліквідація, оскарження ппр, податковий борг, справа про банкрутство, податкові спори, нур, рішення податкової, пдв, податковий борг, податкові накладні, виключення з ризикових, подання таблиці, зупинення реєстрації податкових накладних, реєстр накладних, пояснення, ризикові контрагенти, оскарження рішення комісії, розшифрування, ПН, РК, податкова, ДПС, Адвокат Морозов

Оподаткування операції із внесення нерухомого майна до статутного капіталу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визначення дати виникнення податкового зобов`язання з ПДВ при оподаткуванні операції із внесення нерухомого майна до статутного капіталу

22 липня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 300/1952/19, адміністративне провадження №К/9901/19500/20 (ЄДРСРУ № 98493716) досліджував питання щодо оподаткування операції із внесення нерухомого майна до статутного капіталу.            

Суть справи: не є спірним між сторонами, що операція із внесення нерухомого майна до статутного капіталу є постачанням товару у розумінні положень підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, а саме обміном такого майна на корпоративні права. Відтак, спірна операція підлягає оподаткуванню податком на додану вартість.

Спірним питанням є визначення дати виникнення податкового зобов`язання з ПДВ згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України у разі внесення до статутного капіталу іншого товариства нерухомого майна.

За позицією контролюючого органу, такою датою є дата відвантаження товару, яка полягає у переданні права розпоряджатися таким майном, зокрема шляхом складання акта прийому-передачі.

На переконання платника, такою датою для нерухомого майна є дата державної реєстрації прав на нього.

*******************************

Верховний суд вказав, що за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України, постачанням товару є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Постачанням товарів також вважаються: а) фактична передача матеріальних активів іншій особі на підставі договору про фінансовий лізинг (повернення матеріальних активів згідно з договором про фінансовий лізинг) чи іншої домовленості, відповідно до якої оплата відстрочена, але право власності на матеріальні активи передається не пізніше дати здійснення останнього платежу; б) передача права власності на матеріальні активи за рішенням органу державної влади або органу місцевого самоврядування чи відповідно до законодавства; в) будь-яка із зазначених дій платника податку щодо матеріальних активів, якщо платник податку мав право на віднесення сум податку до податкового кредиту у разі придбання зазначеного майна чи його частини (безоплатна передача майна іншій особі; передача майна у межах балансу платника податку, що використовується у господарській діяльності платника податку для його подальшого використання з метою, не пов`язаною із господарською діяльністю такого платника податку; передача у межах балансу платника податку майна, що планувалося для використання в оподатковуваних операціях, для його використання в операціях, що звільняються від оподаткування або не підлягають оподаткуванню); г) передача (внесення) товарів (у тому числі необоротних активів) як вклад у спільну діяльність без утворення юридичної особи, а також їх повернення; д) ліквідація платником податку за власним бажанням необоротних активів, які перебувають у такого платника; е) передача товарів згідно з договором, за яким сплачується комісія (винагорода) за продаж чи купівлю.

Згідно з підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Частиною другою статті 1 Цивільного кодексу України встановлено, що до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

(!!!) Аналіз наведених норм права свідчить, що приписи пункту 187.1 статті 187 ПК України не ставлять дату виникнення податкового зобов`язання з ПДВ у залежність від дати переходу права власності на товар. Вжитий в пункті 187.1 статті 187 ПК України термін «відвантаження товарів» розуміється не як факт виникнення права власності на товар, а як початок процесу фізичного переміщення товару від місця його постійного знаходження (зберігання) у постачальника, або іншого оформленого у визначеному законом порядку передання майна.

В даній справі, з оформленням акта приймання-передачі, який є первинним бухгалтерським документом, ТОВ № 1 було передано належний їй актив (нерухоме майно) зі свого балансу на баланс ТОВ № 2, що за своєю правовою природою є відвантаженням товару у розумінні приписів пункту 187.1 статті 187 ПК України. Про виникнення об`єкта оподаткування у момент оформлення акта приймання-передачі нерухомого майна вказував і Верховний Суд України у постанові від 5 квітня 2016 року (справа №21-4974а15).

Більш того, усталеною є позиція Верховного Суду, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. Аналогічний висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234гс18), постановах Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року в справі № 916/675/15 та постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 24 січня 2020 року в справі № 910/10987/18.

ВИСНОВОК: Внесення нерухомого майна до статутного капіталу є обміном такого майна на корпоративні права, а відтак спірна операція підлягає оподаткуванню податком на додану вартість, а отже датою виникнення податкового зобов`язання з ПДВ згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України є момент підписання договору (акту приймання-передачі), а не момент державної реєстрації переходу права власності.

 

Матеріал по темі: «Не відповідність ринковим/звичайним цінам = заниження ПДВ»

 

Теги: внесення нерухомого майна до статутного капіталу, момент оподаткування, ПДВ, зобов’язання з ПДВ, податкові спори, нологовые споры, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Повернення декларанту надміру сплачених податків і зборів (обов`язкових митних платежів)

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості повернення декларанту  авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів

16 квітня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 815/4834/17, адміністративне провадження № К/9901/56460/18 (ЄДРСРУ № 96339546) досліджував питання щодо повернення декларанту надміру сплачених податків і зборів (обов`язкових митних платежів).

Згідно з частиною п`ятою статті 301 Митного кодексу України повернення сум відповідних митних платежів здійснюється також у разі, якщо: 1) законом передбачено повернення сум сплаченого мита при поміщенні товарів у митний режим реімпорту або у митний режим реекспорту відповідно до розділу V цього Кодексу, а також в інших випадках, визначених цим Кодексом; 2) у випадках та в порядку, визначених цим Кодексом, здійснюється зміна раніше заявленого митного режиму, якщо суми митних платежів, належних до сплати при поміщенні товарів у новий митний режим, є меншими, ніж суми митних платежів, сплачених при поміщенні їх у попередній митний режим; 3) відновлюється режим найбільшого сприяння, вільної торгівлі; 4) митну декларацію змінено або визнано недійсною; 5) у товарах, що ввозяться на митну територію України або вивозяться за її межі, виявлено дефекти або вони якимось іншим чином не відповідають погодженим специфікаціям, за умови, що ці товари не ремонтувалися і не використовувалися відповідно на території України та за її межами (крім операцій, необхідних для виявлення дефектів або невідповідності) і повертаються протягом строку, визначеного підпунктом «а» пункту 3 частини другої статті 78 цього Кодексу; 6) платником податків подано митному органу документи, які підтверджують наявність у нього на день подання митному органу митної декларації для митного оформлення права на звільнення від сплати митних платежів.

Згідно з пунктом 43.1 статті 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу.

Згідно з пунктами 43.3, 43.4 статті 43 Податкового кодексу України, обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання та пені є подання платником податків заяви про таке повернення (крім повернення надміру утриманих (сплачених) сум податку з доходів фізичних осіб, які повертаються контролюючим органом на підставі поданої платником податків податкової декларації за звітний календарний рік за результатами проведення перерахунку його загального річного оподатковуваного доходу) протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми та/або пені.

(!!!) Платник податків подає заяву про повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів: на поточний рахунок платника податків в установі банку; на погашення грошового зобов`язання та/або податкового боргу з інших платежів, контроль за справлянням яких покладено на контролюючі органи, незалежно від виду бюджету; повернення у готівковій формі коштів за чеком у разі відсутності у платника податків рахунка в банку.

Відповідно до пункту 43.5 статті 43 Податкового кодексу України, контролюючий орган не пізніше ніж за п`ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п`яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

Пунктом 43.6 статті 43 Податкового кодексу України визначено, що повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані.

Порядок повернення авансових платежів (передоплати) і помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року №643 (далі - Порядок №643) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2017 року за № 976/30844, визначає процедури під час повернення суб`єктам господарювання та/або фізичним особам (далі - платники податків) коштів авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів, контроль за справлянням яких здійснюють Держмитслужба та митниці Держмитслужби, та пені, у тому числі у випадках, зазначених у частинах дев`ятій, десятій статті 55, частині шостій статті 244, частині п`ятій статті 299, частинах третій, п`ятій статті 301 Митного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, частині першій статті 9 глави V Додатка A до Конвенції про тимчасове ввезення (м. Стамбул, 1990 рік), частині третій статті 11 глави II Митної конвенції про міжнародне перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП 1975 року.

Згідно з пунктом 1 Розділу 3 Порядку №643 повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплаченої суми митних, інших платежів та пені здійснюється за заявою платника податків протягом 1095 днів від дня її виникнення.

Відповідно до пункту 3 Розділу 2 Порядку №643 після реєстрації заява платника податку про повернення залишків коштів авансових платежів (передоплати) передається на опрацювання до відповідного структурного підрозділу Держмитслужби або митниці Держмитслужби для підготовки висновку (далі - Підрозділ).

Пунктами 5-7 Розділу 3 Порядку №643 визначено, що підрозділ перевіряє факт перерахування суми коштів з відповідного рахунку до державного бюджету та відсутність у нього податкового боргу за допомогою засобів АСМО.

Якщо за результатами розгляду заяви митницею Держмитслужби встановлено наявність підстав для повернення коштів, працівник Підрозділу формує електронний висновок про повернення з державного бюджету помилково та/або надміру сплачених сум митних, інших платежів та пені (далі - електронний висновок) за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку, який подається керівнику (заступнику керівника) митниці Держмитслужби для прийняття рішення щодо повернення відповідної суми коштів.

Сформовані електронні висновки з накладеними кваліфікованими електронними підписами та кваліфікованими електронними печатками митниці Держмитслужби у строк не пізніше 17:00 шостого робочого дня до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви до митниці Держмитслужби в автоматичному режимі надсилають до Казначейства для виконання.

Аналогічні за змістом приписи наведено у Порядку інформаційної взаємодії Державної фіскальної служби України, її територіальних органів, Державної казначейської служби України, її територіальних органів, місцевих фінансових органів у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та пені, затверджено Наказом фінансів України від 11 лютого 2019 року №60, зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 08 квітня 2019 року за №370/33341.

З сукупного аналізу вказаних норм можна дійти до висновку, що обов`язковою умовою для здійснення повернення надмірно сплачених сум митних та інших платежів є наявність факту надмірної сплати коштів, подання платником податків заяви про таке повернення до митного органу не пізніше 1095-го від дня виникнення надміру сплаченої суми із зазначенням напрямку перерахування коштів.

Також, законною умовою та необхідною обставиною для повернення платникам податків надмірно сплачених сум митних платежів до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, є факт ухвалення митним органом висновку про повернення надмірно сплачених сум митних платежів.

Відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених, зокрема, у постановах від 15 квітня 2014 року у справі №21-29а14, від 12 листопада 2014 року у справах №21-268а14, 21-391а14, від 25 листопада 2014 року у справі №21-338а14, від 24 березня 2015 року у справі №21-3а15, від 12 травня 2015 року у справі №21-161а15, та аналогічних висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 серпня 2020 року у справі №810/1606/16 (ЄДРСРУ № 91337567) , від 05 листопада 2020 року у справі №814/2499/16 (ЄДРСРУ № 92692014), у разі якщо після сплати декларантом податків і зборів (обов`язкових платежів) згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, буде прийнято рішення про застосування митної вартості, заявленої декларантом, сума надміру сплачених податків і зборів (обов`язкових платежів) повертається декларанту у порядку, передбаченому затвердженим наказом Міндоходів України та Мінфіну України від 30 грудня 2013 року №882/1188 Порядком взаємодії територіальних органів Міністерства доходів і зборів України, місцевих фінансових органів та територіальних органів Державної казначейської служби України у процесі повернення платникам податків помилково та/або надміру сплачених сум грошових зобов`язань та Порядком №618, на підставі його заяви та у місячний термін з дня прийняття висновку митного органу, що здійснював оформлення митної декларації, про повернення з Державного бюджету України помилково та/або надмірно зарахованих до бюджету митних та інших платежів, контроль за справлянням яких покладається на митні органи.

Умовами для повернення (перерахування) надмірно сплачених митних платежів у декларанта, на час звернення з відповідною заявою до контролюючого органу, має бути наявна надмірна сплата таких митних платежів до бюджету та відсутність податкового боргу.

ВИСНОВОК: В разі не ухвалення митним органом висновку про повернення надмірно сплачених сум митних платежів в передбачені законодавством строки це є достатньою правовою підставою для звернення до суду з вимогою: «про визнання протиправними дії митниці щодо відмови в поверненні надмірно сплачених митних платежів ввізного мита та податку на додану вартість за митними деклараціями та зобов’язанням митницю підготувати та подати висновок про повернення надмірно сплачених митних платежів.

 

Матеріал по темі: «Митний контроль після пропуску товарів на територію України»

Теги: повернення надмірно сплачених сум, митні платежі, ПДВ, ввізне мито, висновок митного органу, звернення до суду, митниця, митні декларації, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Захист права платника на отримання суми бюджетного відшкодування ПДВ та пені

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ефективний правовий захист права платника податку на отримання суми бюджетного відшкодування та пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості

14 травня 2020 року Верховний Суд в рамках справи №1540/4795/18, адміністративне провадження №К/9901/22676/19 (ЄДРСРУ № 89217074) досліджував питання щодо ефективного правового захисту права платника податку на отримання суми бюджетного відшкодування та пені за прострочення.

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таке право суду обумовлено принципом верховенства права, як основоположного принципу адміністративного судочинства, який визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (пункт 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основопложних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. «Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення судом рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає      цій статті.

Враховуючи безпідставне невиконання ДФС протягом тривалого часу передбаченого статтею 200 ПК України обов`язку внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ даних щодо узгодженої у судовому порядку суми бюджетного відшкодування позивачу ПДВ, в контексті ефективного засобу правового захисту права платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування цього податку колегія суддів у відповідності з нормою частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15.

У цій постанові Велика Палата, розглядаючи питання щодо належного способу захисту права товариств з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» на отримання сум бюджетного відшкодування з ПДВ за податковими деклараціями за вересень - жовтень 2014 року,  вказала, що такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку. Застосувавши норму частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод      та висновки Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї норми, викладені, зокрема у рішеннях      у справах «Бейелер проти Італії», «Суханов та Ільченко проти України», «Інтерсплав проти України», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права товариства, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на його користь      заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Вказана правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 12.02.2019 року у справі №826/7380/15 та в постановах Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №826/8762/16, від 21.05.2019 року у справі №820/504/13-а, від 28.05.2019 року у справі №812/361/15, а тому, відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, повинна враховуватись судами при розгляді ними аналогічних спорів.

Стягнення з Державного бюджету України на користь платника пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості

Відповідно до пунктів 200.12 - 200.15 статті 200 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною для виконання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та протягом п`яти операційних днів перераховується вказаним органом на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 200.23  статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Наведені норми встановлюють обов`язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена в строк, визначений в ст.200 ПК України, безвідносно до того, чи така бюджетна заборгованість була виплачена, чи ні. Обов`язок нарахування пені лежить на органі державної податкової служби, який здійснює функції держави у сфері оподаткування.

Такий  правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №808/2689/15.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (справа № 21-131а14), а також сталої практики Верховного Суду (зокрема, справи №№ 826/7380/15, 2140/1957/18, 816/3945/15, 804/17259/14, 540/269/19) непогашення заборгованості бюджету з ПДВ не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення пені.  Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод майновий інтерес. З огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

При визначенні суми пені, яка підлягає стягненню з держави на користь платника податків за порушення строків повернення бюджетного відшкодування, Верховний суд звертає увагу на те, що з синтаксичного тлумачення пункту 200.23 статті 200 ПК України вбачається, що при обчисленні пені має враховуватися облікова ставка НБУ, встановлена на момент виникнення пені, протягом строку дії такої пені, включаючи день погашення. Отже, облікова ставка НБУ фіксується на момент виникнення пені та у разі зміни розміру ставки протягом строку нарахування пені такі зміни при обчисленні не враховуються.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 11.04.19 у справі №810/1228/17, від 14.11.19 у справі №808/482/16.

Матеріал по темі: «Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення»

Теги: ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика, Адвокат Морозов

Джерело погашення податкового боргу з ПДВ

Адвокат Морозов (судовий захист)

Джерелом погашення податкового боргу з ПДВ можуть бути кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно з пп. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 ПК України погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

У відповідності до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку, і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

У відповідності до пункту 87.9 ст. 87 ПК, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Отже обов'язок податкового органу зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, який встановлений пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Між тим друге речення пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України фактично є окремою нормою і стосується випадків, коли погашення боргу здійснюється за рішенням суду відповідно до статті 95 цього Кодексу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що контролюючий орган наділений повноваженнями самостійно зараховувати в рахунок погашення податкового боргу кошти платника з черговістю його виникнення (тобто без рішення суду), що в свою чергу не виключає відповідальність платника у вигляді застосування до нього санкцій в разі, якщо кошти до бюджету не перераховувались ним самостійно.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 22 жовтня 2018 року по справі № 821/1431/17, адміністративне провадження №К/9901/51946/18 (ЄДРСРУ № 77310688).

Крім того, згідно абзацу сьомого пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що джерелом погашення податкового боргу з податку на додану вартість можуть бути кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 805/4337/16-а (К/9901/337/17) та підтверджена постановою від 01 квітня 2019 року у справі № 813/1417/16, адміністративне провадження №К/9901/26039/18 (ЄДРСРУ № 80868126), від 11 червня 2019 року у справі № 0340/1321/18, адміністративне провадження №К/9901/11148/19 (ЄДРСРУ № 82315489).

Матеріал по темі: «Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення»

Теги: ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика, Адвокат Морозов

Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення, як найбільш ефективний спосіб захисту прав платника податку.

03 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/26292/15, адміністративне провадження №К/9901/28915/18, К/9901/28920/18 (ЄДРСРУ №84013876) досліджував питання щодо зміни способу виконання судового рішення, як найбільш ефективного способу захисту прав платника.

Суть справи: Опираючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі № 826/7380/15  (ЄДРСРУ № 80427413) від  12.02.2019 року Верховний суд підтвердив рішення судів нижчих інстанцій щодо зміни способу виконання судового рішення, як найбільш ефективного способу захисту прав платника.

Необхідно наголосити, що позиція Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу захисту прав платника ПДВ зводиться виключно до стягнення з Державного бюджету через Казначейство на користь останнього заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Раніше , в аналогічних справах за правовідносинами, що склались протягом 2012-2015 років, Верховний Суд України напрацював правову позицію, відповідно до якої бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку (постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14).

За правовою позицією Верховного Суду України цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Відтак стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Більш детально в матеріалі: «Бюджетне відшкодування ПДВ: найновіша судова практика Верховного суду України»

Однак, з огляду на встановлені судами обставини щодо невиконання ДПІ судового рішення, яке набрало законної сили, у визначений ним спосіб, найбільш ефективним та таким, що унеможливлює подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень щодо порушення прав суб`єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, та, відповідно, зведе до мінімуму необхідність повторного звернення до суду, у тому числі, через невиконання або неналежне виконання рішення суду, є спосіб захисту порушеного права останнього саме шляхом стягнення на його користь із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ .

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної  інстанцій, що реальне виконання судового рішення у даній справі, яке набрало законної сили, можливо виключно шляхом зміни способу його виконання на стягнення на користь платника із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ.

Матеріал по темі: «Ефективний механізм здійснення бюджетного відшкодування ПДВ»

Теги: ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика, Адвокат Морозов