Позбавлення статусу ПДВ на підставі розірвання договору про визнання електронних документів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Анулювання реєстрації платником податку на додану вартість з підстав неукладення/розірвання договору про визнання електронних документів

05 червня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 540/490/19, адміністративне провадження №К/9901/33357/19 (ЄДРСРУ № 89674758) досліджував питання щодо анулювання реєстрації платником податку на додану вартість з підстав  неукладення/розірвання договору про визнання електронних документів.

За змістом пункту 183.1 статті 183 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі -  в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) будь-яка особа, що підлягає обов`язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, подає до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву.

Відповідно до пункту «г» підпункту  184.1 статті 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту.

(!!!) Отже, обставини подання декларації (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів/послуг, здійснених з метою формування податкового зобов`язання чи податкового кредиту та неподання декларацій з податку на додану вартість входять до предмету доказування для цілей вирішення відповідності вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства рішення про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість.

Згідно з  пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

У разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами "а" і "б" пункту 49.3 цієї статті.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.

Отже, при перевірці наявності законних передумов анулювання реєстрації платником податку на додану вартість з`ясуванню підлягають, зокрема, й обставини щодо правомірності прийнятого суб`єктом владних повноважень рішення про неукладення/розірвання договору про визнання електронних документів, оскільки саме з наявністю такого договору законодавець надає можливість платнику податків реалізувати свій обов`язок щодо подання звітності з податку на додану вартість, а відтак мати обґрунтовані сподівання про відсутність передбачених законодавством підстав  для прийняття рішення, яким  його буде позбавлено  статусу платника податку на додану вартість. 

Аналогічний підхід щодо необхідності дослідження судами передумов, за яких платник податків не зміг реалізувати обов`язок щодо подання звітності з податку на додану вартість вже було висловлено Верховним Судом, зокрема  у постановах від 28 травня 2019 року  у  справі  №810/3576/18 та від 30 жовтня 2018 року у справі  №805/4063/17-а.

Серед іншого необхідно пам’ятати, що підстави для задоволення позовних вимог платника зобов`язального характеру відсутні, якщо останнім не надано доказу, який би безспірно посвідчував ту обставину, що після скасування рішення суб`єкта владних повноважень про анулювання реєстрації позивача, як платника податку на додану вартість, контролюючий орган не вчинить дії до платника цього податку з відповідним відображенням показників, прийняття звітності, відновлення дії договору тощо. Прогнозування можливих порушень зі сторони відповідачів та зобов`язання їх вчинити певні дії в майбутньому є передчасним.

Відтак, за наявності об`єкту судового захисту на момент звернення із позовом, зобов`язальна частина позову, як спосіб відновлення порушеного права, є передчасною, виходячи із дискреційних повноважень органу, коли суд замість органу (по суті підмінюючи його) вирішує питання, які знаходяться в межах його компетенції, без можливості прийняття рішення із цих питань суб`єктом владних повноважень.

Дані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02 жовтня 2018 року по справі №820/159/16, від 30 травня 2019 року по справі №826/11485/15.

Доводи контролюючого органу про те, що у платника  була можливість подавати декларації з податку на додану вартість у паперовому вигляді, не спростовують висновки про безпідставність, оскільки  можливість подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами «а» і «б» пункту 49.3 статті 49 ПК України, виникає у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом (пункт 49.4 статті 49 ПК України).

ВИСНОВОК: Платник податку на додану вартість не може бути позбавлений свого статусу на тій підставі, що органи державної влади допустили помилку і без  наявності законних на те підстав не уклали (розірвали) договір про визнання електронних документів, що вплинуло на можливість платником реалізувати обов'язок щодо подання звітності з податку на додану вартість.

Матеріал по темі: «Розірвання договору про визнання електронних документів: підміна понять»

Теги: статус ПДВ, НДС, позбавлення статусу ПДВ,  розірвання договору про визнання електронних документів, неукладання договору, визнання електронних документів, судова практика, Адвокат Морозов

Захист права платника на отримання суми бюджетного відшкодування ПДВ та пені

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ефективний правовий захист права платника податку на отримання суми бюджетного відшкодування та пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості

14 травня 2020 року Верховний Суд в рамках справи №1540/4795/18, адміністративне провадження №К/9901/22676/19 (ЄДРСРУ № 89217074) досліджував питання щодо ефективного правового захисту права платника податку на отримання суми бюджетного відшкодування та пені за прострочення.

Відповідно до частини третьої статті 341 КАС України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною другою статті 9 КАС України встановлено, що суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таке право суду обумовлено принципом верховенства права, як основоположного принципу адміністративного судочинства, який визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (пункт 9 рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основопложних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. «Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення судом рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає      цій статті.

Враховуючи безпідставне невиконання ДФС протягом тривалого часу передбаченого статтею 200 ПК України обов`язку внесення до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування ПДВ даних щодо узгодженої у судовому порядку суми бюджетного відшкодування позивачу ПДВ, в контексті ефективного засобу правового захисту права платника ПДВ на отримання бюджетного відшкодування цього податку колегія суддів у відповідності з нормою частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15.

У цій постанові Велика Палата, розглядаючи питання щодо належного способу захисту права товариств з обмеженою відповідальністю «Аскоп-Україна» на отримання сум бюджетного відшкодування з ПДВ за податковими деклараціями за вересень - жовтень 2014 року,  вказала, що такі способи захисту порушеного права, як зобов`язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, не призведуть до ефективного відновлення права платника податку. Застосувавши норму частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод      та висновки Європейського суду з прав людини щодо застосування цієї норми, викладені, зокрема у рішеннях      у справах «Бейелер проти Італії», «Суханов та Ільченко проти України», «Інтерсплав проти України», Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що ефективним способом захисту, який забезпечить поновлення порушеного права товариства, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на його користь      заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Вказана правова позиція узгоджується із позицією, викладеною у постанові Великої палати Верховного Суду від 12.02.2019 року у справі №826/7380/15 та в постановах Верховного Суду від 14.05.2019 року у справі №826/8762/16, від 21.05.2019 року у справі №820/504/13-а, від 28.05.2019 року у справі №812/361/15, а тому, відповідно до положень ч.5 ст.242 КАС України, повинна враховуватись судами при розгляді ними аналогічних спорів.

Стягнення з Державного бюджету України на користь платника пені за прострочення сплати бюджетної заборгованості

Відповідно до пунктів 200.12 - 200.15 статті 200 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час існування спірних правовідносин) у разі, коли за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, контролюючий орган не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний внести відповідні дані до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість.

У разі неузгодження контролюючим органом суми податку, заявленої до відшкодування, або її частини зобов`язання з бюджетного відшкодування податку в частині неузгодженої суми виникає з дня закінчення процедури адміністративного або судового оскарження, за результатами якої прийнято рішення на користь платника податків. Після закінчення процедури адміністративного оскарження або набрання законної сили рішенням суду контролюючий орган на наступний робочий день після отримання відповідного рішення зобов`язаний внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника.

Узгоджена сума бюджетного відшкодування стає доступною для виконання органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, на наступний операційний день за днем її відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість та протягом п`яти операційних днів перераховується вказаним органом на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку та/або на бюджетні рахунки для перерахування у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до Державного бюджету України.

Відповідно до пункту 200.23  статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

Наведені норми встановлюють обов`язкове нарахування пені на суму бюджетної заборгованості, яка не виплачена в строк, визначений в ст.200 ПК України, безвідносно до того, чи така бюджетна заборгованість була виплачена, чи ні. Обов`язок нарахування пені лежить на органі державної податкової служби, який здійснює функції держави у сфері оподаткування.

Такий  правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 року у справі №808/2689/15.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України (справа № 21-131а14), а також сталої практики Верховного Суду (зокрема, справи №№ 826/7380/15, 2140/1957/18, 816/3945/15, 804/17259/14, 540/269/19) непогашення заборгованості бюджету з ПДВ не позбавляє платника податку права пред`явити вимоги про стягнення пені.  Так, Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод майновий інтерес. З огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації ПДВ у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

При визначенні суми пені, яка підлягає стягненню з держави на користь платника податків за порушення строків повернення бюджетного відшкодування, Верховний суд звертає увагу на те, що з синтаксичного тлумачення пункту 200.23 статті 200 ПК України вбачається, що при обчисленні пені має враховуватися облікова ставка НБУ, встановлена на момент виникнення пені, протягом строку дії такої пені, включаючи день погашення. Отже, облікова ставка НБУ фіксується на момент виникнення пені та у разі зміни розміру ставки протягом строку нарахування пені такі зміни при обчисленні не враховуються.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 11.04.19 у справі №810/1228/17, від 14.11.19 у справі №808/482/16.

Матеріал по темі: «Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення»

Теги: ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика, Адвокат Морозов

Джерело погашення податкового боргу з ПДВ

Адвокат Морозов (судовий захист)

Джерелом погашення податкового боргу з ПДВ можуть бути кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Згідно з пп. 14.1.152 п. 14.1 ст. 14 ПК України погашення податкового боргу - зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

У відповідності до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

Згідно з пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 31.1 ст. 31 ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку, і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

У відповідності до пункту 87.9 ст. 87 ПК, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов'язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Отже обов'язок податкового органу зарахувати кошти, що сплачує платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків, який встановлений пунктом 87.9 статті 87 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.87.9 статті 87 ПК України, у разі наявності у платника податків податкового боргу контролюючі органи зобов`язані зарахувати кошти, що сплачує такий платник податків, в рахунок погашення податкового боргу згідно з черговістю його виникнення незалежно від напряму сплати, визначеного платником податків. У такому ж порядку відбувається зарахування коштів, що надійдуть у рахунок погашення податкового боргу платника податків відповідно до статті 95 цього Кодексу або за рішенням суду у випадках, передбачених законом.

Між тим друге речення пункту 87.9 статті 87 Податкового кодексу України фактично є окремою нормою і стосується випадків, коли погашення боргу здійснюється за рішенням суду відповідно до статті 95 цього Кодексу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що контролюючий орган наділений повноваженнями самостійно зараховувати в рахунок погашення податкового боргу кошти платника з черговістю його виникнення (тобто без рішення суду), що в свою чергу не виключає відповідальність платника у вигляді застосування до нього санкцій в разі, якщо кошти до бюджету не перераховувались ним самостійно.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду від 22 жовтня 2018 року по справі № 821/1431/17, адміністративне провадження №К/9901/51946/18 (ЄДРСРУ № 77310688).

Крім того, згідно абзацу сьомого пункту 87.1 статті 87 Податкового кодексу України, не можуть бути джерелом погашення податкового боргу, крім погашення податкового боргу з податку на додану вартість, кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Аналіз цієї норми свідчить про те, що джерелом погашення податкового боргу з податку на додану вартість можуть бути кошти на рахунку платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість.

Вказана позиція викладена в постанові Верховного Суду у справі № 805/4337/16-а (К/9901/337/17) та підтверджена постановою від 01 квітня 2019 року у справі № 813/1417/16, адміністративне провадження №К/9901/26039/18 (ЄДРСРУ № 80868126), від 11 червня 2019 року у справі № 0340/1321/18, адміністративне провадження №К/9901/11148/19 (ЄДРСРУ № 82315489).

Матеріал по темі: «Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення»

Теги: ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика, Адвокат Морозов

Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Бюджетне відшкодування ПДВ: зміна способу виконання судового рішення, як найбільш ефективний спосіб захисту прав платника податку.

03 вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/26292/15, адміністративне провадження №К/9901/28915/18, К/9901/28920/18 (ЄДРСРУ №84013876) досліджував питання щодо зміни способу виконання судового рішення, як найбільш ефективного способу захисту прав платника.

Суть справи: Опираючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду по справі № 826/7380/15  (ЄДРСРУ № 80427413) від  12.02.2019 року Верховний суд підтвердив рішення судів нижчих інстанцій щодо зміни способу виконання судового рішення, як найбільш ефективного способу захисту прав платника.

Необхідно наголосити, що позиція Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу захисту прав платника ПДВ зводиться виключно до стягнення з Державного бюджету через Казначейство на користь останнього заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Раніше , в аналогічних справах за правовідносинами, що склались протягом 2012-2015 років, Верховний Суд України напрацював правову позицію, відповідно до якої бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку (постанови Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі № 21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14).

За правовою позицією Верховного Суду України цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже, суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

Відтак стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за правовою позицією Верховного Суду України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним механізмом визнано зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Більш детально в матеріалі: «Бюджетне відшкодування ПДВ: найновіша судова практика Верховного суду України»

Однак, з огляду на встановлені судами обставини щодо невиконання ДПІ судового рішення, яке набрало законної сили, у визначений ним спосіб, найбільш ефективним та таким, що унеможливлює подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень щодо порушення прав суб`єкта господарювання на отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, та, відповідно, зведе до мінімуму необхідність повторного звернення до суду, у тому числі, через невиконання або неналежне виконання рішення суду, є спосіб захисту порушеного права останнього саме шляхом стягнення на його користь із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ .

Крім того, слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007 зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном (§ 40).

Верховенство права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного захисту.

Статтею 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком судів першої та апеляційної  інстанцій, що реальне виконання судового рішення у даній справі, яке набрало законної сили, можливо виключно шляхом зміни способу його виконання на стягнення на користь платника із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ.

Матеріал по темі: «Ефективний механізм здійснення бюджетного відшкодування ПДВ»

Теги: ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика, Адвокат Морозов

Процесуальний строк на стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальний строк щодо звернення із позовною вимогою про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку.

30 травня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 819/3144/15, адміністративне провадження №К/9901/25944/18 (ЄДРСРУ № 82079402) досліджував питання щодо процесуального строку на  звернення із позовною заявою з вимогою щодо стягнення пені, нарахованої на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.                        

В даній справі залишаючи без розгляду позов в частині наведеної суми пені, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції ствердив, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення із цим позовом до суду, з чим не погоджується Верховний Суд, з огляду правову позицію судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду, яка викладена у постанові від 14.03.2019, справа № 822/553/17 (провадження №К/9901/35351/18), яка вказує наступне.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, яка була чинною до 15.12.2017, далі - КАС України) встановлювалось, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

За змістом частини першої статті 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини другої статті 99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас частиною третьою згаданої статті встановлено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення закріплені й у відповідних частинах статті 122 КАС в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2147-\/ІІІ, який набрав чинності з 15 грудня 2017 року.

Отже КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Вирішуючи питання, що пов`язане із обчисленням строку звернення до адміністративного суду із вимогами, які є предметом розгляду цієї справи, Суд виходить з такого.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що суддя здійснюючи правосуддя керується верховенством права. Невід`ємною частиною принципу верховенства права є справедливість, пропорційність та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

За визначенням, наведеним у підпунктах 14.1.18 та 14.1.162 пункту 14.1 статті 14 ПК України, бюджетне відшкодування - відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника; пеня - сума коштів у вигляді відсотків, нарахована на суми грошових зобов`язань у встановлених цим Кодексом випадках та не сплачена у встановлені законодавством строки.

Тобто пеня - це санкція, яка нараховується з першого дня прострочення повернення бюджетного відшкодування до тих пір поки не буде відшкодовано кошти.

Порядок визначення суми ПДВ, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків встановлені статтею 200 ПК України.

Відповідно до пункту 200.7 статті 200 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин у цій справі) платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

За змістом пунктів 200.10, 200.11 статті 200 ПК України протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав, які свідчать, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном проведення камеральної перевірки.

Пунктами 200.12, 200.13 цієї статті визначено, що орган державної податкової служби зобов`язаний у п`ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету. На підставі отриманого висновку відповідного органу державної податкової служби орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п`яти операційних днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

У відповідності до пункту 200.14 статті 200 якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки орган державної податкової служби виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган: а) у разі заниження заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування щодо суми, визначеної органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого заниження та підстави для її вирахування. У цьому випадку вважається, що платник податку добровільно відмовляється від отримання такої суми заниження як бюджетного відшкодування та враховує її згідно з пунктом 200.6 цієї статті у зменшення податкових зобов`язань з цього податку в наступних податкових періодах; б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною органом державної податкової служби за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування; в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Як передбачено положеннями пункту 200.15 цієї статті, у разі якщо за результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування, платник податку або орган державної податкової служби розпочинає процедуру адміністративного або судового оскарження, орган державної податкової служби не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідного повідомлення від платника або ухвали суду про порушення провадження у справі зобов`язаний повідомити про це орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів. Орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, тимчасово припиняє процедуру відшкодування в частині оскаржуваної суми до набрання законної сили судовим рішенням.

Після закінчення процедури адміністративного або судового оскарження орган державної податкової служби протягом п`яти робочих днів, що настали за днем отримання відповідного рішення, зобов`язаний подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

У відповідності до пункту 200.23 статті 200 ПК України суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування ПДВ. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 відсотків облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення.

(!!!) Зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що держава в особі відповідних державних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику суму бюджетного відшкодування з ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом згаданого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК України нараховується пеня.

Передумовою початку нарахування пені є невиконання контролюючим органом обов`язку з виплати заборгованості з відшкодування податку на додану вартість протягом строку, визначеного статтею 200 ПК України.

Нарахування пені пов`язується саме із недотриманням суб`єктами владних повноважень положень статті 200 ПК України, яка визначає, зокрема, комплекс дій, необхідних для своєчасного повернення сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.
Підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 ПК України передбачено право платника податків оскаржувати в порядку, встановленому цим Кодексом, рішення, дії (бездіяльність) контролюючих органів (посадових осіб).

Таким чином, законодавцем надано платнику податків можливість захистити своє право шляхом оскарження не тільки рішення контролюючого органу, а й шляхом оскарження дії чи бездіяльності контролюючого органу.

Аналогічне право закріплено й пунктом 2 статті 2 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), згідно з яким до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 

Статтею 102 ПК України передбачено строк давності у 1095 днів, зокрема на право контролюючого органу щодо проведення перевірки та самостійного визначення суми грошових зобов`язань (пункт 102.1); стягнення податкового боргу (пункт 102.4); право платника податків на подання заяви про повернення надміру сплачених грошових зобов`язань або про їх відшкодування (пункт 102.5).

Крім того, положеннями пункту 43.3 статті 43 ПК України встановлено, що обов`язковою умовою для здійснення повернення сум грошового зобов`язання є подання платником податків заяви протягом 1095 днів від дня виникнення помилково та/або надміру сплаченої суми.

ВАЖЛИВО: Системний аналіз положень статті 43 та пункту 200.23 статті 200 ПК України, дає підстави для висновку про те, що пеня нараховується на суму бюджетної заборгованості в силу Закону та не залежить від волевиявлення платника податку на додану вартість.

Визначений законодавцем строк в 1095 днів також свідчить на користь того, що ПК України надано можливість захистити своє право на стягнення пені у зв`язку з несвоєчасним відшкодування державою ПДВ протягом цього строку.
Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті невчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

При цьому, право платника податків на стягнення заборгованості з бюджетного відшкодування ПДВ та нарахованої пені повинно бути реальним і забезпечуватись практичною можливістю, в тому числі, шляхом звернення до суду.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Отже, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом, який  встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників спірних відносин, в тому числі захисту порушеного права у судовому порядку. Вказане повною мірою кореспондується із статтею 99 КАС України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та статтею 122  КАС України (в редакції з 15.12.2017).

Вирішуючи питання щодо обчислення строку звернення до адміністративного суду слід врахувати й те, що в силу положень пункту 102.4 статті 102 ПК України контролюючим органам надано право стягнення податкового боргу протягом наступних 1095 календарних днів з дня виникнення такого податкового боргу.

Оскільки контролюючі органи наділені правом стягнення з платників податків податковий борг та пеню на нього протягом 1095 днів то, для цілей забезпечення принципів справедливості, рівності і балансу у відносинах між платниками і державою, аналогічне право на стягнення пені протягом 1095 днів повинно бути забезпечено і для платників податків.

ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, Верховний Суд вважає, що позовна вимога про стягнення пені на суму несвоєчасно відшкодованого податку на додану вартість з Державного бюджету України може бути заявлена в межах строку, встановленого пунктом 102.5 статті 102 ПК України для подання заяви про відшкодування надміру сплачених грошових зобов`язань, тобто протягом 1095 днів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постановах від 09.10.2018 року у справі №817/1828/17, від 17.04.2018 року по справі №816/1369/17, від 11.09.2018 року у справі № 812/103/15, від 14.03.2019 року у справі №822/553/17, від 11.04.2019 року у справі  №810/1228/17, від 02.04.2019 року у справі № 810/1198/16.


Матеріал по темі: «Пеня за несвоєчасне відшкодування суми ПДВ з Державного бюджету України»

Теги: бюджетне відшкодування, пеня, сума заборгованості, бюджетної заборгованості з податку на додану вартість, повернення ПДВ, податок на додану вартість, відшкодування податку на додану вартість, судова практика, Адвокат Морозов

Ефективний механізм здійснення бюджетного відшкодування ПДВ

Адвокат Морозов (судовий захист)

Щодо ефективного механізму здійснення бюджетного відшкодування ПДВ.

15 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи№ 808/3187/13-а, адміністративне провадження №К/9901/2520/18 (ЄДРСРУ № 80481892) висловився щодо ефективного механізму здійснення бюджетного відшкодування ПДВ.

На час виникнення спірних правовідносин порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків внормовувався положеннями статті 200 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України встановлено, що платник податку, який   має   право  на  отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення  про  повернення  суми бюджетного  відшкодування,  подає  відповідному  органу  державної податкової служби податкову декларацію  та  заяву  про  повернення суми  бюджетного  відшкодування,  яка  відображається у податковій декларації.

Пунктом 200.10 статті 200 ПК України визначено, що протягом   30   календарних   днів,  що  настають  за граничним терміном  отримання  податкової  декларації,  податковий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних.

За  наявності  достатніх  підстав,  які свідчать,  що розрахунок  суми  бюджетного   відшкодування   було   зроблено   з порушенням  норм  податкового законодавства,  податковий орган має право провести документальну позапланову виїзну перевірку платника для   визначення   достовірності   нарахування  такого  бюджетного відшкодування  протягом  30  календарних  днів,  що  настають   за граничним терміном проведення камеральної перевірки (пункт 20.11 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.12 статті 200 ПК України орган  державної  податкової  служби  зобов'язаний  у п'ятиденний  строк  після  закінчення  перевірки   подати   органу Державного  казначейства України висновок із зазначенням суми,  що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Згідно з пунктом 200.13 статті 200 ПК України на підставі отриманого висновку  відповідного  органу державної  податкової служби орган Державного казначейства України видає  платнику  податку  зазначену  в   ньому   суму   бюджетного відшкодування  шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок  платника  податку  в  обслуговуючому банку  протягом  п'яти  операційних  днів після отримання висновку органу державної податкової служби.

При цьому, якщо за результатами камеральної або документальної позапланової виїзної перевірки контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган надсилає платнику податку відповідне податкове повідомлення.

ВАЖЛИВО: З урахуванням відсутності механізму реального відшкодування платнику податків узгодженої суми бюджетного відшкодування вказаного податку, такі способи захисту порушеного права як зобов'язання контролюючого органу надати висновок про підтвердження заявленої платником податків суми бюджетного відшкодування або внести заяву товариства до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, на думку колегії суддів, не призведуть до ефективного відновлення права платника податків.

Відповідно до частини першої статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див. mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05 січня 2000 року) (Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).

За певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «легітимне очікування», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви № 68385/10 та № 71378/10, § 35)).

ЄСПЛ у рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09 січня 2007 року зазначив, що юридична особа-платник ПДВ мала достатньо підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений статтею 1 Першого протоколу до Конвенції майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine, заява № 803/02, § 31-32). ЄСПЛ констатував забезпеченням поновлення порушеного права позивача, є стягнення з Державного бюджету України через ГУ ДКС України у м. Києві на користь товариства заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені, нарахованої на суму такої заборгованості.

Така ж сама правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі №826/7380/15.

У вказаній постанові Велика Палата відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, викладеного в постановах Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі № 21-881 аі 5, від 17 листопада 2015 року у справі № 21 -4371 аі 5, від 02 грудня 2015 року у справі № 21 - 2650а! 5, від 20 квітня 2016 року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14, про те, що відшкодування ПДВ здійснюється органом Державної казначейської служби України з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та Порядком № 39, оскільки вказаний спосіб захисту не є ефективним та не призводить до поновлення порушеного права платника податків.

ВИСНОВОК: З огляду на триваюче безпідставне невиконання відповідним державним органом передбаченого нормами ПК України обов'язку щодо відшкодування податку на додану вартість, належним способом захисту порушеного права платника податку буде заявлення позовної вимоги щодо безпосереднього стягнення з Державного бюджету належної йому до відшкодування суми.

Теги: ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика, Адвокат Морозов

Повернення ПДВ: ефективний спосіб стягнення бюджетної заборгованості

Адвокат Морозов (судебная защита)

Відшкодування з держбюджету ПДВ є дискреційними (виключними) повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак постає цілком слушне питання: чи є правова можливість у платника податку стягнення бюджетної заборгованості з повернення ПДВ у судовому порядку?

З першу необхідно вказати, що відповідно до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 ПК України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення ПДВ на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування ПДВ за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Алгоритм дій платника податку та державних органів щодо відшкодування з Державного бюджету України (бюджетного відшкодування) ПДВ визначено ст. 200 ПК України, а також Порядком взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженим Кабінетом Міністрів України постановою від 17.01.2011 року № 39 (далі - Порядок).

Пунктом 200.7 статті 200 ПК України передбачено, що платник податку, який має право на отримання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення суми бюджетного відшкодування, подає відповідному органу державної податкової служби податкову декларацію та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації.

ВАЖЛИВО: Протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації, контролюючий орган проводить камеральну перевірку заявлених у ній даних (п. 200.10 ст. 200 ПК України).

Згідно з п. 200.12 ст. 200 ПК України контролюючий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки подати органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

Пунктом 6 Порядку встановлено, що у разі коли за результатами проведення перевірок платника податку з урахуванням вимог ст.ст. 73 і 83 ПК України підтверджено достовірність нарахованої суми бюджетного відшкодування ПДВ, орган державної податкової служби складає висновок про суми відшкодування ПДВ (далі - висновок), у якому зазначає суму, що підлягає відшкодуванню з державного бюджету.

ВАЖЛИВО: Протягом трьох робочих днів після закінчення камеральної перевірки податкової декларації платника податку, який має право на автоматичне бюджетне відшкодування ПДВ, та п'яти робочих днів після закінчення перевірки платника податку, який не має права на автоматичне відшкодування ПДВ, - подає такий висновок органові державної казначейської служби (пункт 7 Порядку).

За правилами п. 200.13 ст. 200 ПК України та п. 9 Порядку на підставі отриманого висновку відповідного контролюючого органу орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, видає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку контролюючого органу.

Проте на практиці не все так гладко, часто-гуто контролюючий (фіскальний) орган, навіть після проведення перевірки платника податку, «забуває» подати висновок із зазначенням відповідної суми ПДВ, що підлягає відшкодуванню з бюджету на користь останнього, до органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, як того вимагає п. 200.14 ст. 200 ПК України.

Виходячи з зазначеного вище, для захисту своїх майнових інтересів платник податку вимушений звертатися до суду…

…але тут починається найцікавіше!

Верховний суд України та деякі колегії Вищого адміністративного суду України вважають, що бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державного казначейства з дотриманням процедури та на умовах, встановлених ст. 200 ПК України та Порядком, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку, але цей порядок не передбачає бюджетне відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення.

Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а відтак суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої заборгованості.

ВАЖЛИВО: Отже, судова вимога платника  податку про стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ не є правильним способом захисту його прав (Постанова Вищого адміністративного суду України від 06 жовтня 2016 р. по справі № К/800/40162/15, Реєстраційний № 61913215).

Тому в цьому випадку правильним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача до виконання покладених на нього законом і підзаконними актами обов'язків щодо надання органу казначейства висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 15.09.2015 року № 21-881а15-2 та від 02.12.2015 року № 21-2650а15-2.

Однак, при такого роду судових спорах необхідно пам’ятати, що колегія Вищого адміністративного суду, приймаючи Ухвалу від 04.02.2016 року по справі  № К/800/44985/15 (Реєстраційний № 55661009), зробила «революційний крок» відступивши від судової практики Верховного суду України і прийняла рішення на користь платника податку, вказавши при цьому наступне: «Платник податку має право на одержання бюджетної заборгованості, а ефективним способом захисту порушених прав є стягнення з бюджету відповідних коштів».

В обґрунтування зазначеного ВАСУ вказав наступне: «Частиною другою статті 162 КАС передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення».

Крім цього, суд зауважив, що п. 200.23 статті 200 Податкового Кодексу передбачено, що суми податку, не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку, вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. Таким чином, після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором – платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

 Колегія суддів також зазначила, що надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі  «Чахал проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Більше того, Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 року по справі № 2а/2370/1721/11 Реєстраційний № 57003064) було підтверджено вищевказану судову позицію, яка захищає права та інтереси саме платника податку.

Відповідно до частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Однак у справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне у порядку абзацу другого частини першої цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України відступити від викладеної правової позиції Верховного Суду України з наступних мотивів.

ВАЖЛИВО: після закінчення установлених чинним законодавством строків для адміністративної процедури перевірки наявності у платника права на бюджетне відшкодування у результаті не вчинення компетентними органами належних дій невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість.

Наведений юридичний факт, у свою чергу, зумовлює виникнення фінансових правовідносин між боржником в особі держави та кредитором - платником податків, права якого порушені саме внаслідок несплати йому відповідної суми.

Слід також зазначити, що з моменту виникнення у платника бюджетної заборгованості настає й протиправна бездіяльність податкового органу як суб'єкта владних повноважень, що утворює матеріально-правовий аспект порушеного права платника і наслідки якої підлягають усуненню в судовому порядку.

Частиною другою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення. У такому разі не відбувається перебирання непритаманних суду повноважень державного органу (за відсутності обставин для застосування дискреції), а здійснюється виконання судом власної компетенції з відновлення порушеного права.

При цьому, відсутність у Порядку взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.01.2011 р. № 39, (на який послався Верховний Суд України на обґрунтування своєї позиції) прописаного механізму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у спосіб судового стягнення не є достатнім підґрунтям для висновку про відсутність даного способу захисту у національній правовій системі взагалі.

До того ж, цей Порядок визначає механізм взаємодії органів державної податкової служби та органів державної казначейської служби в процесі відшкодування податку на додану вартість та не регулює питання погашення простроченої заборгованості з відшкодування податку на додану вартість.

Частиною першою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

В силу частини четвертої статті 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, правової позиції викладеної в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 04.02.2016 р. у справі № К/800/44985/15, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог платника податку та стягнення в судовому порядку на користь останнього бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Аналогічні позиції: Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі № 820/19449/14 (№ в ЄДРСРУ 56220781), Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі № 820/19449/14 (№ в ЄДРСРУ 56220688), Ухвала ВАСУ від 02.03.2016 року по справі № 2а/0570/13834/12 (№ в ЄДРСРУ 56220775), Ухвала ВАСУ від 04.02.2016 року по справі № 806/2256/15 (№ в ЄДРСРУ 55661009).

P.s. P.s. Якщо заявляти позовну вимогу: «про зобов'язання фіскального органу ... надання держказначейству висновку», то є підстави, що рішення буде скасовано на підставі позиції ВАСУ від Ухвала ВАСУ від 06.04.2016 року по справі № 2а/2370/1721/11 (№ в ЄДРСРУ 57003064), а якщо заявити вимогу: «про стягнення суми», то є ризик скасування всіх рішень на підставі позиції ВСУ викладеної у Постанові від 07.06.2016 року по справі № 806/2256/15 (№ в ЄДРСРУ 58976421), якою скасовано Ухвалу ВАСУ від 04.02.2016 року по справі  № К/800/44985/15 (Реєстраційний № 55661009).

Таким чином, найкраще заявляти сукупні вимоги: 1) «Визнання бездіяльності контролюючого органу, відносно не надання держказначейству висновку неправомірною»;  2) «зобов'язання фіскального органу надати держказначейству висновок» 3) «Стягнення заборгованості в судовому порядку».

Вищевказані вимоги п. 2 і п. 3 хоч і є взаємовиключні, однак доцільність цього кроку потрібно доводити неоднозначною судовою практикою ВАСУ та ВСУ ґрунтуючись при цьому на практиці ЄСПЛ («ефективний спосіб захисту»), адже мета судового процесу отримати відшкодування і продовжувати займатися бізнесом, а не судитися довгі роки ...

Теги: ПДВ, НДС, стягнення, повернення, висновок про суму відшкодування, камеральна перевірка, возврат НДС, бюджетне відшкодування, податок на додану вартість, податковий орган, фіскальний, орган державного казначейства, стягнення в судовому порядку, взыскание в суд, судебная защита, Адвокат Морозов