Бюджетне відшкодування
ПДВ: зміна способу виконання судового рішення, як найбільш ефективний спосіб
захисту прав платника податку.
03
вересня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного
адміністративного суду в рамках справи №
826/26292/15, адміністративне провадження №К/9901/28915/18,
К/9901/28920/18 (ЄДРСРУ №84013876) досліджував питання щодо зміни способу
виконання судового рішення, як найбільш ефективного способу захисту прав
платника.
Суть справи: Опираючись на правову позицію Великої Палати
Верховного Суду по справі № 826/7380/15
(ЄДРСРУ № 80427413) від 12.02.2019 року Верховний суд підтвердив
рішення судів нижчих інстанцій щодо зміни способу виконання судового рішення,
як найбільш ефективного способу захисту прав платника.
Необхідно
наголосити, що позиція Великої Палати Верховного Суду щодо ефективного способу
захисту прав платника ПДВ зводиться виключно до стягнення з Державного бюджету через Казначейство на користь
останнього заборгованості бюджету із відшкодування ПДВ та пені,
нарахованої на суму такої заборгованості.
Раніше
, в аналогічних справах за правовідносинами, що склались протягом 2012-2015
років, Верховний Суд України напрацював правову позицію, відповідно до якої
бюджетне відшкодування ПДВ здійснюється органом державної казначейської служби
з дотриманням процедури та на умовах, встановлених статтею 200 ПК України та
Порядком № 39, на підставі податкової декларації та заяви про повернення суми
бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації, у
п'ятиденний термін з дня надходження від податкового органу висновку (постанови Верховного Суду України від 16
вересня 2015 року у справі № 21-881а15, від 17 листопада 2015 року у справі №
21-4371а15, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-2650а15, від 20 квітня 2016
року у справі № 21-452а16, від 07 березня 2017 року у справі № 820/19449/14).
За
правовою позицією Верховного Суду України цей порядок не передбачає бюджетне
відшкодування ПДВ у спосіб судового стягнення безпосередньо (водночас) зі
здійсненням судового контролю над рішеннями контролюючих органів, ухваленими за
результатами перевірки сум податку, заявлених до відшкодування або окремо від
здійснення такого контролю. Відшкодування з Державного бюджету України ПДВ є виключними
повноваженнями податкових органів та органів державного казначейства, а отже,
суд не може підміняти державний орган і вирішувати питання про стягнення такої
заборгованості.
Відтак
стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ за правовою позицією Верховного Суду
України визнано неналежним способом захисту прав платника податків. Правильним
механізмом визнано зобов'язання контролюючого органу виконати покладені на
нього законом і підзаконними актами обов'язки щодо надання органу казначейства
висновку щодо суми, яка підлягає відшкодуванню з бюджету.
Більш детально в матеріалі: «Бюджетне
відшкодування ПДВ: найновіша судова практика Верховного суду України»
Однак,
з огляду на встановлені судами обставини щодо невиконання ДПІ судового рішення,
яке набрало законної сили, у визначений ним спосіб, найбільш ефективним та
таким, що унеможливлює подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність
суб`єктів владних повноважень щодо порушення прав суб`єкта господарювання на
отримання бюджетного відшкодування з ПДВ, та, відповідно, зведе до мінімуму
необхідність повторного звернення до суду, у тому числі, через невиконання або
неналежне виконання рішення суду, є спосіб захисту порушеного права останнього
саме шляхом стягнення на його користь із Державного бюджету України
заборгованості з відшкодування ПДВ .
Крім
того, слід звернути увагу, що відповідно до частини першої статті 1 Першого
протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від
04.11.1950 кожна юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не
може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на
умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський
суд з прав людини наголошував, що поняття «майно» у першій частині статті 1
Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
від 04.11.1950 має автономне значення, яке не обмежується правом власності на
речі матеріального світу та не залежить від формальної класифікації, прийнятої
в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, що становлять
активи, також можуть розглядатися як «майнові права», а отже, як «майно» (див.
mutatis mutandis рішення у справі «Бейелер проти Італії» від 05.01.2000)
(Beyeler v. Italy, заява № 33202, § 100)).
За
певних обставин «легітимне очікування» на отримання «активу» також може
захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод від 04.11.1950. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з
майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатись такою, що має
«легітимне очікування», якщо для такого права в національному законодавстві
існує достатнє підґрунтя (див. mutatis mutandis рішення у справі «Суханов та
Ільченко проти України» від 26.06.2014 (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine, заяви
№ 68385/10 та № 71378/10, § 35)).
Європейський
суд з прав людини в рішенні у справі «Інтерсплав проти України» від 09.01.2007
зазначив, що юридична особа-платник податку на додану вартість мала достатньо
підстав сподіватись на відшкодування цього податку, так само як і на
компенсацію за затримку його виплати, та встановив, що заявник мав захищений
статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод від 04.11.1950 майновий інтерес (Intersplav v. Ukraine,
заява № 803/02, § 31-32). Європейський суд з прав людини констатував порушення
статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних
свобод від 04.11.1950 у справі з огляду на постійні затримки відшкодування і
компенсації податку на додану вартість у поєднанні із відсутністю ефективних
засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, та
зазначив, що і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника
порушували «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом
права на мирне володіння майном (§ 40).
Верховенство
права як основоположний принцип адміністративного судочинства визначає
спрямованість судочинства на досягнення справедливості та надання ефективного
захисту.
Статтею
13 (право на ефективний засіб юридичного захисту) Конвенції про захист прав
людини і основоположних свобод від 04.11.1950 передбачено, що кожен, чиї права
та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний
засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення
було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Правосуддя
за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам
справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9
Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
При
цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних
результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Відтак
ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути
адекватним наявним обставинам.
ВИСНОВОК: Враховуючи викладене, Верховний Суд
погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що
реальне виконання судового рішення у даній справі, яке набрало законної сили,
можливо виключно шляхом зміни способу його виконання на стягнення на користь
платника із Державного бюджету України заборгованості з відшкодування ПДВ.
Матеріал по темі: «Ефективний
механізм здійснення бюджетного відшкодування ПДВ»
Теги:
ндс, пдв, бюджетне відшкодування, ефективний спосіб, стягнення з державного
бюджету, казначейська служба, висновок про відшкодування, судова практика,
Адвокат Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар