Наслідки смерті боржника у виконавчому провадженні

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наслідки смерті боржника (припинення юрособи) та підстави для правонаступництва у виконавчому провадженні, а також дії державного/приватного виконавця 

17  жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 405/9486/14-ц, провадження № 61-5763св25 (ЄДРСРУ № 131096898) досліджував питання щодо наслідків смерті боржника у виконавчому провадженні. 

У пункті 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. 

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»). 

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив. 

Відповідно до статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особи). 

Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»). 

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону про виконавче провадження). 

Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження») слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)). 

(!!!) У разі смерті фізичної особи-сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)). 

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. 

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. 

Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою. 

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (частина перша статті 1281 ЦК України). 

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. 

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України). 

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила в пункті 57 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18), пункті 67 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19). 

(!!!) Отже, зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, тому правовідносини у справі допускають правонаступництво. 

ВИСНОВОК: Якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво, у виконавця не має підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов`язаний зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.

 

 

Матеріал по темі: «Смерть боржника - фізичної особи не є підставою для повернення виконавчого документу без виконання»

«Звернення виконавця до суду щодо фраудаторності правочину в інтересах боржника»

 

 

 

Теги: виконавче провадження, исполнительное производство, юрисдикційна підсудність, зведене виконавче провадження, сплата судового збору, стягувач, боржник, закон про виконавче провадження, Верховний суд, Адвокат Морозов

Установлення АЗС на бетонний майданчик

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Установлення АЗС на бетонний майданчик без прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва та отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним

16 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 600/1745/24-а, адміністративне провадження № К/990/44520/24 (ЄДРСРУ № 131053406), від 24 вересня 2025 року в рамках справи № 380/24232/24, касаційне провадження № К/990/29301/25 (ЄДРСРУ № 130478613) та від 28 липня 2025 року у справі № № 120/12029/23, адміністративне провадження № К/990/4189/24 (ЄДРСРУ № 129167602) досліджував питання щодо  установлення АЗС на бетонний майданчик без прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва та отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального суб`єкт господарювання має отримати ліцензію на здійснення такої діяльності. Вичерпний перелік документів, що подається разом із заявою про отримання ліцензії, визначений статтею 15 Закону № 481/95-ВР. У цьому переліку, крім іншого, передбачено акт вводу в експлуатацію об`єкта або акт готовності об`єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об`єктів в експлуатацію відповідно до законодавства.

Водночас згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 травня 1999 року № 687-XIV «Про архітектурну діяльність» будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України від 17 лютого 2011 року № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон № 3038-VI) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру». Акт готовності об`єкта до експлуатації підписується замовником, генеральним проектувальником, генеральним підрядником або підрядником (у разі якщо будівельні роботи виконуються без залучення субпідрядників), субпідрядниками, страховиком (якщо об`єкт застрахований).

В постанові від 08 червня 2022 року у справі № 340/3135/20 Верховний Суд дійшов висновку, що правомірною є відмова у видачі ліцензії суб`єкту господарювання на роздрібну торгівлю пальним у разі неподання таким суб`єктом акта вводу в експлуатацію об`єкта, акта готовності об`єкта до експлуатації або сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, а саме - стаціонарного заправного комплексу.

Водночас, установлення на бетонний майданчик автозаправної станції, яка виконана як цілісний заводський виріб і для її установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщенні такої автозаправної станції не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22 липня 2021 року у справі № 640/19955/19.

Підсумовуючи наведені висновки, Верховний Суд у постанові від 09 серпня 2022 року у справі № 580/2513/21 зазначив, що для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний подати до ліцензійного органу акт вводу в експлуатацію об`єкта, акт готовності об`єкта до експлуатації або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта щодо виконаної цілісним заводським виробом стаціонарної автозаправної станції, проте такий обов`язок не виникає, якщо автозаправну станцію розміщено на бетонному майданчику як цілісний заводський виріб і для його установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту.

Аналогічний висновок викладно Верховним Судом у постанові від 28 січня 2025 року у справі № 140/1784/22.

(!!!) Отже, для визначення того, чи відноситься модуль паливозаправний до об`єктів будівництва у розумінні містобудівного законодавства та чи потребує введення в експлуатацію, необхідно визначити його вид, як АЗС та спосіб розміщення.

Відповідно до пункту 3.38 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» модульна автозаправна станція - це автозаправна станція з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ПРК та резервуара зберігання палива.

При цьому, у цьому ж ДБН наявна таблиця 10.9 під назвою «Класифікація АЗС за їх категорією», де чітко визначено 4 типи АЗС за їх технологічним рішенням, а саме залежно від розміщення резервуара відносно ПРК, визначення яких наведено в розділі З «Терміни і визначення»: традиційна АЗС - АЗС з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням резервуарів і паливно-роздавальних колонок (ПРК) (п. 3.65); блочна АЗС - АЗС з підземним розташуванням резервуарів зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розміщенням ПРК над резервуаром та виконана як цілісний заводський виріб (п. 3.9); модульна АЗС - АЗС з наземним розташуванням резервуарів для зберігання палива, технологічне обладнання якої призначене для заправлення автотранспорту тільки рідким моторним паливом (бензином, дизельним паливом); характеризується розосередженим розташуванням ГІРК та резервуара зберігання палива (п. 3.40); - контейнерна АЗС - установка для відпуску нафтопродуктів, яка складається з резервуара і ПРК, зблокованих в єдиному контейнері (п. 3.34).

ВИСНОВОК: Установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщені такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Оскільки розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності, а саме модульної АЗС, не підлягає прийняттю в експлуатацію. Відповідно, на цю модульну АЗС не може бути видано документів, котрі підтверджують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Позови податкової про визнання правочинів недійсними»

 

 

Теги: азс, модульна азс, модульна автозаправна станція, ліцензія, прийняття в експлуатацію, дозвільні документи, дозвіл, податкова, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Врахування боргів при поділі майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Коли інший із подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником)?

17 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/1651/22, провадження № 61-14343св24 (ЄДРСРУ № 131067455) досліджував питання щодо врахування боргів при поділі майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15).

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 758/5172/20 зазначено, що для визначення, чи є боргові зобов`язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з`ясувати, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї.

(!) Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім`ї, то в іншого виникає зобов`язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов`язання поділу не підлягає.

Встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, пункт 70).

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала і щодо вимог про встановлення юридичного факту у справах про поділ майна подружжя, вказавши, що у резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункт 44 вказаної постанови).

Щодо боргових зобов`язань за кредитним договором, то Верховний Суд неодноразово наголошував, що перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу (див., зокрема постанови Верховного Суду від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21, від 03 грудня 2024 року у справі № 553/2879/21).

ВИСНОВОК: З аналізу наведеної норми вбачається, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох обов`язкових та взаємопов`язаних між собою умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За вказаних обставин, предметом дослідження суду мають бути обставини щодо доведеності, по перше - укладання договору саме в інтересах сім`ї, по друге - отримане майно (грошові кошти) повинні бути використані в інтересах сім`ї.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Поділ недобудови (довгобуду) між подружжям»

 

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Неуточнення медичних даних у ТЦК - штраф!

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Неуточнення медичних даних у ТЦК та СП може призвести до адміністративної відповідальності (штрафу)

Суть порушення: Військовозобов’язаний особисто не повідомив персональні дані передбачені пунктом 17-1 частини першої статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", а саме: «відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку».

Згідно з ч. 3  ст. 210 КУпАП передбачена відповідальність за порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, яке тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів; громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

При цьому положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України. Основним завданням Реєстру є ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України (п. 1 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону).

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: персональні дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів; службові дані призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

До персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать: 1) прізвище, відомості про зміну прізвища; 2) власне ім`я (усі власні імена), відомості про зміну власного імені; 3) по батькові (за наявності);4) дата народження;5) місце народження; 6) стать; 7) місце проживання та місце перебування;7-1) номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти; 8) відомості про батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників та інших представників, а також дітей (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дата народження) - за згодою призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 8-1) відомості про сімейний стан особи та членів її сім`ї (прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), а також дітей); 9) реквізити паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії); 9-1) відомості про громадянство (зміну громадянства); 10) відомості про смерть особи або оголошення особи померлою чи визнання її безвісно відсутньою; 11) відомості щодо обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною (поновлення дієздатності); 12) відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи); 13) реєстраційний номер облікової картки платника податків; 14) відцифрований образ обличчя особи; 15) відомості про дату виїзду за межі України та дату повернення на територію України; 15-1) відомості про переміщення особи на тимчасово окуповану територію України (дата та напрямок); 16) відомості про освіту та спеціальність; 16-1) відомості про форму навчання здобувачів позашкільної, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої та післядипломної освіти; 16-2) відомості про досвід роботи за спеціальністю; 17) відомості про встановлення, зміну групи інвалідності; 17-1) відомості про результати медичних оглядів, що проводяться з метою визначення придатності до виконання військового обов`язку; 18) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності (повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення);19) відомості про притягнення до кримінальної відповідальності на підставі обвинувального вироку суду, що набрав законної сили; 20) відомості про наявність (відсутність) судимості; 21) унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі; 22) відомості про статус ветерана війни; 23) відомості про володіння іноземними мовами; 24) відомості про дозвіл на зберігання та носіння зброї; 25) відомості про проходження програм підвищення кваліфікації, перепідготовки; 26) відомості про документи, оформлені для виїзду за кордон на постійне проживання, або залишення на постійне проживання за кордоном, або повернення в Україну; 27) реквізити посвідчення водія (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 28) реквізити посвідчення тракториста-машиніста (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, категорія); 29) реквізити кваліфікаційного посвідчення члена палубної команди судна внутрішнього плавання, іншого кваліфікаційного документа, яким підтверджуються професійні компетентності для безпечної експлуатації судна внутрішнього плавання, міжнародного посвідчення на право управління прогулянковим судном, посвідчення судноводія малого судна/водного мотоцикла, іншого документа, що надає право на управління прогулянковим судном, малим судном, водним мотоциклом (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, кваліфікація); 30) реквізити свідоцтва пілота повітряного судна (серія, номер, дата видачі, орган, що видав, строк дії, категорія); 31) відомості про особу, зниклу безвісти за особливих обставин; 32) відомості про внутрішньо переміщену особу; 33) відомості про наявність права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації (ч. 1 ст. 7 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів»).

Окрім цього, згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», для формування бази даних Реєстру Центральна виборча комісія, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, подають шляхом електронної взаємодії Держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов`язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є - державні органи, передбачені цією частиною.

Відповідно до частини 3 ст. 14 Закону №1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

ВИСНОВОК: Таким чином, виходячи з вищевказаних норм Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», інформацію, яку не оновив військовозобов’язаний, ТЦК та СП отримує від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді (окрім пунктів 23 та 34 ч. 1 ст. 7 Закону №1951-VIII).

Таким чином, серед іншого, ТЦК має довести що не мав можливості  отримати персональні дані  призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

 

За матеріалами судових рішень: 

-  від 07.10.2025 року Київський районний суд м. Одеси у справі № 947/35505/25, провадження № 2-а/947/269/25 (ЄДРСРУ № 130804016#);

-   від 15 жовтня 2025 р. Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області у справі № 686/26048/25, провадження № 2-а/686/510/25 (ЄДРСРУ № 131023537)

 

 

Матеріал по темі: «Порушення порядку надсилання повістки від ТЦК»

 

 

 

 

 

Теги: штраф тцк, медичні дані, персональні дані постанова, призовник, оскарження, судова практика, Адвокат Морозов

 

 

Визнання правочину недійсним з підстав введення сторони в оману

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: визнання правочину недійсним з підстав введення сторони в оману його контрагентом

16 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 711/2278/23, провадження № 61-17388св24 (ЄДРСРУ № 131035194) досліджував питання щодо визнання правочину недійсним з підстав введення сторони в оману його контрагентом.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину (стаття 230 ЦК України).

Касаційний суд вже зауважував, що тільки сторона правочину, яка його вчинила під впливом обману і може ставити під сумнів неправильне формування волі за наявності обману та оспорювати на цій підставі вчинений нею правочин (див. ухвалу Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 травня 2024 року в справі № 638/20382/21 (провадження № 61-7407ск24)).

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року в справі № 644/10675/15-ц (провадження № 61-846св17), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року у справі № 369/12714/19 (провадження № 61-584св23)).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 березня 2018 року в справі № 644/10675/15-ц (провадження № 61-846св17), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року у справі № 369/12714/19 (провадження № 61-584св23)).

(!) Обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей, надання підроблених документів тощо); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які вона повинна була зробити (зокрема умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення тощо) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2018 року в справі № 357/12578/15-ц (провадження № 61-5167св18)).

У постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 зроблено висновок, що «обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю».

Касаційний суд вже вказував, що: обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину чи іншого суб`єкта (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей і т.п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.); при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину (чи іншої особи), яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що особа, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2025 року в справі № 547/995/23 (провадження № 61-16234св24)).

ВИСНОВОК: По-перше: обман може виражатися: в активних діях недобросовісної сторони правочину чи іншого суб`єкта (наприклад, повідомлення іншій стороні помилкових відомостей і т.п.); у пасивних діях недобросовісної сторони правочину, яка утримується від дій, які він повинен був зробити (умисне умовчання про обставини, що мають істотне значення і т. п.);

По-друге: при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину (чи іншої особи), яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що особа, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин;

По-третє: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Учасники судової справи при оспоренні договору дарування»

 

 

 

 

Теги: фіктивний правочин, фиктивная сделка, обман, під впливом обману,  последствия сделки, недействительность сделки, недійсність угоди, наслідки недійсного правочину, реституція, нікчемний, договір, приховання правочину, юрист, судебная защита, Адвокат Морозов

 

 

Застосування РРО при продажі товарів через «НоваПей»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Проведення коштів при розрахунках через систему NovaPay при відправці продавцем товару на умовах післясплати через ТОВ «НОВА ПОШТА»

16 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи  №420/19624/24, адміністративне провадження № К/990/29529/25  (ЄДРСРУ № 128895995) відмовив у відкритті провадження за касаційною скаргою контролюючого органу у справі щодо застосування РРО при продажі товарів через «НоваПей».

Актуальність питання: Використання РРО є обов’язковим при післяплаті через «Нову Пошту», про вказане  нам свідчить ІПК № 1693/ІПК/99-00-07-04-01-06 від 04.07.2023 р.

Але…

Згідно із абзацами 5, 6 статті 2 Закону №265/95-ВР реєстратор розрахункових операцій - це пристрій або програмно-технічний комплекс, в якому реалізовані фіскальні функції і який призначений для реєстрації розрахункових операцій при продажу товарів (наданні послуг), операцій з торгівлі валютними цінностями в готівковій формі та/або реєстрації кількості проданих товарів (наданих послуг), операцій з видачі готівкових коштів держателям електронних платіжних засобів та з приймання готівки для виконання платіжних операцій. До реєстраторів розрахункових операцій належать: електронний контрольно-касовий апарат, електронний контрольно-касовий реєстратор, вбудований електронний контрольно-касовий реєстратор, комп`ютерно-касова система, електронний таксометр, автомат з продажу товарів (послуг) тощо.

Розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Тобто, згідно норм чинного законодавства, розрахунковою операцією, серед іншого є така операція, коли суб`єкт господарювання приймає (отримує) від покупця готівкові кошти, платіжні картки, платіжні чеки, жетони тощо безпосередньо за місцем реалізації товарів (послуг), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що суб`єкти господарювання, які здійснюють приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця, зобов`язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.

При цьому, місце проведення розрахунків - це місце, де здійснюються розрахунки із покупцем за продані товари (надані послуги) та зберігаються отримані за реалізовані товари (надані послуги) готівкові кошти, а також місце отримання покупцем попередньо оплачених товарів (послуг) із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо.

За правилами пунктів 12, 14 частини 1 статті 9 Закону №265/95-ВР реєстратори розрахункових операцій та/або програмні реєстратори розрахункових операцій, та розрахункові книжки не застосовуються, якщо в місці отримання товарів (надання послуг) операції з розрахунків у готівковій формі не здійснюються (склади, місця зберігання товарів, оптова торгівля тощо); при здійсненні розрахунків за послуги у разі проведення таких розрахунків виключно за допомогою банківських систем дистанційного обслуговування та/або сервісів переказу коштів.

В даному випадку ФОП (Замовник) підписав заяву-приєднання до публічного договору про надання послуг з організації перевезення відправлень із Товариством з обмеженою відповідальністю «НОВА ПОШТА» (Експедитор).

Відповідно до пунктів 2.2 - 2.4 договору Експедитор зобов`язується за плату та за рахунок Замовника організувати перевезення відправлення та надання комплексу інших послуг, пов`язаних із організацією перевезення відправлення (далі - послуги), а Замовник зобов`язується їх прийняти й оплатити на умовах, визначених договором. Експедитор надає Замовнику послуги на умовах цього договору та згідно з умовами, затвердженими Експедитором. За надані Експедитором послуги Замовник сплачує Експедитору винагороду згідно з чинними тарифами Експедитора, розміщеними на офіційному сайті Експедитора .

На підставі цього договору товар ФОП доставляється Експедитором у пункти його видачі (відповідні відділення нової пошти).

Крім цього, ФОП (Отримувач) підписав заяву-приєднання до умов публічного договору про надання платіжних послуг з переказу коштів із Товариством з обмеженою відповідальністю «НоваПей» (Платіжна установа).

Відповідно до типової форми договору про надання платіжних послуг з переказу коштів ТОВ «НоваПей», що був чинним з 24.11.2023 року по 09.06.2024 року, ТОВ «НоваПей», що здійснює свою діяльність на підставі ліцензії Національного банку України на надання фінансових платіжних послуг №21/770-рк від 28.04.2023 року (рішення про включення до Реєстру платіжної інфраструктури, що ведеться Національним банком України, від 28.04.2023 №21/770-рк), з однієї сторони, та отримувач - суб`єкт господарювання, який підписав заяву про приєднання (надалі - «Заява») до умов договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку (для суб`єктів господарювання) (надалі - «Отримувач»), з іншої сторони, уклали договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку шляхом підписання Отримувачем Заяви.

Пунктом 1.1 цього договору визначено, що Платіжна установа бере на себе обов`язки щодо надання Отримувачу платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку, в тому числі приймання платежів на користь Отримувача, а Отримувач зобов`язується сплатити винагороду за надані Платіжною установою платіжні послуги відповідно до умов договору.

Зазначеним договором визначено, що експедитором, який надає послуги з організації перевезення відправлень є ТОВ «НОВА ПОШТА». Саме на підставі вищезазначеного договору, ТОВ «НоваПей» перераховує у безготівковій формі грошові кошти ФОП .

З наведеного вбачається, що при реалізації товарів через торговельні інтернет-майданчики ФОП 1 не отримує безпосередньо коштів від споживача, а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для ФОП є безготівковими.

При цьому, реалізація товару через мережу Інтернет не передбачає в собі чітко визначеного місця реалізації товару (послуги), а за місцем проведення розрахунку за товар позивач не отримує коштів. Такі грошові кошти надходять ФОП в безготівковій формі від фінансових установ.

В свою чергу, розрахунки у готівковій формі безпосередньо з ФОП не здійснюються, всі розрахунки проводяться із залученням фінансових компанії.

Загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури визначає Закон України «Про платіжні послуги» від 30.06.2021 року №1591-IX (далі Закон №1591-IX).

Пунктом 53 ч.1 ст.1 Закону №1591-IX визначено, що переказ коштів без відкриття рахунку платіжна послуга, що надається платнику з метою переказу коштів у готівковій чи безготівковій формі отримувачу або надавачу платіжних послуг, який діє від імені отримувача, під час якої надавач цієї послуги не використовує відкритий у нього рахунок платника та/або отримувача.

Відповідно до пунктів 56, 57 ч.1 ст.1 Закону №1591-IX, платіжна картка електронний платіжний засіб у вигляді пластикової чи іншого виду картки. Платіжна операція будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього.

Частиною 2 ст.41 Закону №1591-IX визначено, що ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом: 1) надання ініціатором платіжної інструкції надавачу платіжних послуг, в якому відкрито його рахунок; 2) надання надавачем платіжних послуг з ініціювання платіжної операції платіжної інструкції платника надавачу платіжних послуг з обслуговування рахунку платника на підставі наданої платником цьому надавачу платіжних послуг з ініціювання платіжної операції згоди на ініціювання такої платіжної операції; 3) надання платником платіжної інструкції та готівкових коштів для виконання платіжної операції, у тому числі за допомогою платіжного пристрою; 4) використання користувачем платіжного інструменту для виконання платіжної операції; 5) надання платником, що є власником електронних грошей, платіжної інструкції, у тому числі шляхом використання платіжного інструменту, емітенту електронних грошей щодо виконання платіжної операції з використанням електронних грошей; 6) надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи.

Разом з тим, Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України № 163 від 29.07.2022 року, визначено, що безготівкові розрахунки перерахування коштів із рахунків платників на рахунки отримувачів, а також перерахування надавачами платіжних послуг коштів, унесених платниками готівкою, на рахунки отримувачів.

Згідно з пунктом 3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.12.2017 №148 (далі - Положення) готівкові розрахунки - платежі готівкою суб`єктів господарювання і фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов`язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Пунктом 10 Положення регламентовано, що розрахунки суб`єктів господарювання та фізичних осіб у разі їх здійснення готівкою без відкриття поточного рахунку шляхом унесення готівки до банків або небанківських фінансових установ, які в установленому законодавством порядку отримали ліцензію на переказ коштів у національній валюті без відкриття рахунку, для подальшого її переказу на рахунки інших суб`єктів господарювання або фізичних осіб для платників коштів є готівковими, а для отримувачів коштів безготівковими.

З аналізу вищенаведених правових норм вбачається, що якщо споживач (клієнт) замовив товар на вебсайті продавця (зокрема, в інтернет-магазині) і не здійснював передоплату, а доставку товару здійснила служба доставки на підставі договору про передачу такій службі товару для доставки покупцю, то реєстратор розрахункових операцій застосовує служба доставки, безпосередньо при передачі товару покупцю та отримання оплати від нього (в тому числі із застосування сервісів переказу коштів).

ВИСНОВОК: ФОП при реалізації товарів (послуг) через Інтернет не отримує безпосередньо коштів від споживача, а отримує такі кошти від фінансової компанії, розрахунки з якою для ФОП є безготівковими, а тому на ці операції не розповсюджується обов`язок щодо застосування РРО.

 

 

 

Матеріал по темі: «Застосування ФОПами РРО при здійсненні продажу товарів через Інтернет»

 

 

Теги: рро, фоп, новапей, новапошта, податкова перевірка, донарахування, реалізація товарів через інтернет, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов