Поділ майна подружжя за попереднім договором купівлі-продажу квартири

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підстави, порядок та можливість визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири укладеним одним із подружжя

22 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 753/7776/22, провадження № 61-9678св23 (ЄДРСРУ № 124833639#) досліджував питання щодо поділу майна подружжя за попереднім договором купівлі-продажу квартири.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто ( пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

(!) З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (постанова Верховного Суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19 (провадження № 61-14809сво21), постанова Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20 (провадження № 61-5836св24)).

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Аналіз наведених положень закону, які визначають порядок розпорядження майном, що знаходиться у спільній сумісній власності подружжя, дозволяє дійти висновку, що чоловік та дружина розпоряджаються спільним майном за взаємною згодою, наявність якої презюмується під час укладення договорів одним з подружжя.

Такі висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року в справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21).

Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності.

Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15 (провадження  № 14-712цс19), а також у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц (провадження № 61-43636св18).

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Аналіз вказаної норми права свідчить про те, що відсутні будь-які обмеження щодо виду або предмета договору, який можуть зобов`язатися укласти сторони у майбутньому на підставі попереднього договору, тому така домовленість може бути досягнута сторонами щодо будь-яких договорів: про відчуження нерухомого чи рухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутніх об`єктів нерухомості, надання послуг, виконання робіт, надання майна в оренду тощо.

Сутність попереднього договору полягає у виконанні таких функцій:

спонукання до укладення в майбутньому основного договору шляхом встановлення відповідного обов`язку;

фіксація умов основного договору.

Отже, попередній договір створює для сторін одне основне зобов`язання: укласти протягом узгодженого терміну певний тип цивільно-правового договору на заздалегідь узгоджених умовах.

Одним із завдань попереднього договору є те, що він повинен забезпечити відносини між сторонами до укладення основного договору, гарантувати реальну можливість через певний час набути відповідні права на тих самих умовах, які існували в момент укладення попереднього договору, навіть у тому разі, коли одна із сторін втратить інтерес до цих правовідносин.

Визначення майнового права як права очікування та повноваження власника таких прав надано у висновках Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15, від 16 березня 2016 року у справі № 6-290цс16, від 23 березня 2016 року у справі № 6-289цс16, від 30 березня 2016 року у справах  № 6-3129цс15 та № 6-265цс16, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2994цс15, від 25 травня 2016 року у справі № 6-503цс16, від 07 грудня  2016 року у справі № 6-1111цс16, а також постанові Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 759/24141/19.

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Водночас частиною першою статті 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України чітко вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

ВИСНОВОК: Отже, підстав для визнання права на частку майнових прав за попереднім договором купівлі-продажу квартири немає, оскільки такий договір є договором про наміри укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу та не надає не стороні цього договору право на отримання частки, майнових прав тощо, відповідно до положень статті 635 ЦК України.

Окрім цього, в зв`язку з укладенням попереднього договору купівлі-продажу квартири та сплатою грошових коштів за цим договором інший із подружжя не позбавлений можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів або в разі укладення основного договору купівлі-продажу пред`являти вимоги щодо права на частку у придбаній квартирі.

 

P.s. Втім існує і окрема думка суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Зайцева А. Ю. та  Коротенка Є. В. в рамках цієї справи, які наголошують, що поділу підлягає саме право вимоги, яке виникло на підставі попереднього договору, та яке більш притаманне до «виправданих очікувань» чи «законних сподівань» отримання  в майбутньому права власності на спірну квартиру в новобудові, що також підпадає під концепцію «майна» та яке відповідно практики ЕСПЛ підлягає захисту відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 січня  2024 року у справі № 755/12204/18.

Простими словами вартість квартири, яку в майбутньому мала б отримати позивач маючи на це повне право, в рази перевищуватиме суму коштів внесених за попереднім договором, враховуючи вартість ціни квадратного метра на стадії початку будівництва, та  іншу на стадії його закінчення, сплив значного часу (більше п`яти років), інфляційні процеси тощо (ЄДРСРУ № 124808854).

 

Післямова:

Враховуючи, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків, передбачених ч. 2 ст. 72, ч. 2 ст. 129, ч. 3 ст. 138, ч. 3 ст. 139 СК. У випадках, передбачених ч. 1 ст. 20 СК, позовна давність застосовується судом відповідно до ЦК, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 1, 2 ст. 20 СК).

Позовна давність не застосовується до вимог про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, якщо шлюб між ними не розірвано. До вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один зі співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ст. 72 СК).

Відповідно до ст. 253 ЦК перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок...

… то у кожній справі необхідно обирати відповідну стратегію судового захисту: або чекати введення будинку в експлуатацію (якщо одружені), а якщо ні (чекати до 3-х р. з моменти «коли дізналися», а будинок ще не введено в експлуатацію)  – стягувати компенсацію частки.

 

 

Матеріал по темі: «Спільна сумісна власністю подружжя, яка підлягає поділу»
 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Статус іпотеки при судовому спорі щодо поділу майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: статус іпотечного майна та іпотекодержателя при судовому спорі щодо поділу забезпеченого майна подружжя

12 серпня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/7426/21, провадження № 61-15433св23 (ЄДРСРУ № 120948611) досліджував питання щодо статусу іпотеки та іпотекодержателя при судовому спорі щодо поділу майна подружжя.

Згідно зі ст. 4 Закону України "Про іпотеку" обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону, що узгоджується з пунктом 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", за змістом якого державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Пункт 5 частини першої статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає обтяження як заборону або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.

Аналіз наведених вище норм Законів України "Про іпотеку" та «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що, за загальним правилом, власник обтяженого іпотекою нерухомого майна може володіти та користуватись ним, однак обмежується у здійсненні правомочності самостійно розпоряджатись таким майном. Схожі висновки викладені в абзаці одинадцятому пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 14.07.2020 №8-р/2020 у справі №3-67/2019(1457/19).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 03 липня 2023 року у справі № 523/8641/15 (провадження № 61-9085сво21) дійшов висновків, що «іпотекодержатель залежно від конкретних обставин справи може мати процесуальний інтерес до участі у справі про поділ майна подружжя, який може бути реалізований через його залучення до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (статті 52, 53 ЦПК України). Такими обставинами є, зокрема: існування матеріально-правового зв`язку зі стороною, на боці якої виступає третя особа, при обов`язковій відсутності спору про право з протилежною стороною у справі; можливість виникнення у майбутньому у третьої особи права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Суд залучає іпотекодержателя у справі за позовом одного з подружжя до іншого з подружжя про визнання права на частку в праві спільної власності на майно, яке перебуває в іпотеці, до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, за умови, якщо з урахуванням конкретних обставин справи встановить, що рішення суду може вплинути на права та обов`язки іпотекодержателя».

ВИСНОВОК: Іпотекодавець при судовому спорі щодо поділу майна подружжя, яке знаходиться в іпотеці,  не позбавлений можливості захистити порушені права в частині стягнення коштів у спосіб, визначений чинним законодавством, оскільки навіть після поділу спірної нерухомості, боргові зобов’язання не припиняються.

Аналогічна правова позиція висловлена 22 грудня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/5793/22, провадження № 61-8660св22 (ЄДРСРУ № 108026136).

  

 

 

Матеріал по темі: «Доцільність поділу іпотечного майна в судовому порядку»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Врахування боргів при поділі майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд: врахування та поділ боргів подружжя за зобов`язаннями при поділі майна подружжя в судовому порядку

12 липня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 495/1719/18, провадження № 61-9250св23 (ЄДРСРУ № 120341993) досліджував питання щодо врахування боргів подружжя за зобов`язаннями при поділі майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Подібні положення містить і стаття 368 ЦК України.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За правилами частини першої статті 69, частини першої статті 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц.

З огляду на зміст статей 60, 65 СК України, при поділі майна подружжя враховуються також борги подружжя за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, а тому якщо боргові зобов`язання підтверджуються наявними у справі доказами, такі боргові зобов`язання повинні ураховуватися при поділі майна подружжя.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц.

У постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 205/5882/18 зазначено, що при укладенні договорів одним із подружжя, вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). За нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Отже, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність. При вирішенні спору про порядок виконання подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 грудня 2021 року у справі № 205/4616/15-ц (провадження № 61-12830св21) зазначено, що перебування відповідачів у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики само по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, обов`язків визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведеність укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у борг грошей в інтересах сім`ї. Подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постановах: від 28 серпня 2019 року № 638/20603/16, від 03 травня 2018 року № 639/7335/15 та постанові Верховного Суду України від 19 червня 2013 року в справі № 6-55цс13.

Отже, при вирішенні спору про порядок виконання колишнім подружжям зобов`язань, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї, якщо питання про поділ цих зобов`язань не було зі згоди кредитора вирішене при поділі спільного майна цього подружжя, суди повинні керуватися тим, що подружжя має відповідати за такими зобов`язаннями солідарно усім своїм майном.

Такий правовий висновок викладено в названій вище постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) та у постанові Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у справі № 489/1101/21 (провадження № 61-11382св22).

ВИСНОВОК: Солідарний характер відповідальності подружжя за зобов`язаннями можуть виникати тільки по правочинам, що  вчинені в інтересах сім`ї, якщо інше не передбачене його умовами.

  

 

Матеріал по темі: «Поділ боргів «цивільного подружжя»»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Наявність письмової згоди іншого з подружжя, як свідчення про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Наявність письмової згоди іншого з подружжя зафіксованої в договорі, як свідчення про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність

20 березня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 712/3590/22, провадження № 61-14297св23 (ЄДРСРУ № 117890701) досліджував питання щодо, наявності письмової згоди іншого з подружжя, як свідчення про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність.

Питання: чи свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі?

Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо застосування статті 65 СК України:

(а) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядженні таким майном, а не на його придбання;

Зокрема постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18).

(б) наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

Зокрема постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 липня 2021 року у справі № 161/8116/19 (провадження № 61-22259св19), Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2023 року у справі № 357/9482/21 (провадження № 61-12596св22).

Європейський суд з прав людини зауважив, що судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).

Касаційний суд акцентує, що вказані приклади судової практики Касаційного цивільного суду підтверджують наявність по суті двох взаємовиключних підходів до тлумачення та застосування статті 65 СК України. Навряд чи таке застосування статті 65 СК України дозволяє зробити вирішення справи прогнозованим.

Верховний Суд є найвищим судому системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Тлумачення статті 64 СК України дозволяє стверджувати, що: по-перше, договори між подружжям є родовим поняттям і охоплює собою як пойменовані (купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, шлюбний договір тощо), так і не пойменовані договори; по-друге, договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна; по-третє, допускається укладення договору поміж подружжям про відчуження «частки в спільній сумісній власності», в якому відбудеться визначення частки і її відчуження на користь іншого із подружжя.

У статті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.  Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Правочин є найбільш поширеним юридичним фактом, за допомогою якого набуваються, змінюються, або припиняються права та обов`язки учасників цивільних правовідносин.

До односторонніх правочинів, зокрема, належить: видача довіреності, відмова від права власності, складання заповіту, публічна обіцянка винагороди, прийняття спадщини, згода іншого співвласника на розпорядження спільним майном, одностороння відмова від договору.

При вчиненні одностороннього правочину воля виражається (виходить) однією стороною. Разом з тим така сторона може бути представлена декількома особами, прикладом чого може бути видання довіреності двома і більше особами, спільний заповіт подружжя тощо. Результат аналізу розуміння як правочину, так і одностороннього правочину свідчить, що односторонні правочини: є вольовими діями суб`єкта; вчиняються суб`єктами для здійснення своїх цивільних прав і виконання обов`язків; спрямовані на настання правових наслідків (набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків).

Залежно від сприйняття волі сторони одностороннього правочину такі правочини поділяються на:

• суто односторонні - не адресовані нікому та без потреби в прийнятті їх іншою (іншими) особою. До них, зокрема, належить відмова від права власності, відмова від спадщини, прийняття спадщини;
• такі, що розраховані на їх сприйняття іншими особами, до яких можливо віднести, зокрема, оголошення конкурсу, публічну обіцянку винагороди, відмову від спадщини на користь іншої особи, видачу довіреності, видачу векселя, розміщення цінних паперів, односторонню відмову від договору (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18 (провадження № 61-13518св21)).

Однією з підстав виникнення зобов`язання є договір (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (див. подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Касаційний суд зауважує, що:

• договори між подружжям можуть одночасно бути укладені як щодо роздільного, так і стосовно спільного майна;
• за допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його подружжя може регулювати, зокрема, набуття майна в особисту власність чи спільну сумісну власність;
• згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;
• у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності;
• не виключається можливість усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненим іншим з подружжя;
• наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
• у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

З урахуванням викладеного, касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновку щодо статті 65 СК України, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 липня 2020 року у справі № 127/16354/17 (провадження № 61-5698св19) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2019 року у справі № 523/8319/14-ц (провадження № 61-38040св18), про те, що: «наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору на придбання майна, зафіксованої у такому договорі, не свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки письмова згода необхідна при розпорядження таким майном, а не на його придбання»,

та зробити ВИСНОВОК про те, що:

• «згода дружини, чоловіка на розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється на як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності;
• у випадку набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності. Саме цим обумовлена необхідність згоди іншого подружжя на набуття одним із подружжя майна у право спільної сумісної власності;
• наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя;
• у разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпоряджаються майном (коштами) на набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність».

На підставі викладеного, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вирішив передати справу № 712/3590/22 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

 

 

Матеріал по темі: «Розпорядження майном «цивільного подружжя» при поділі спільного сумісного майна»

 

 

 

 

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Поділ доходів отриманих другим із подружжя від зайняття підприємницькою діяльністю

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості поділу доходів отриманих другим із подружжя від зайняття підприємницькою діяльністю (ФОП)

23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 523/14489/15-ц, провадження № 14-22цс20 (ЄДРСРУ № 116920101) досліджувала питання щодо поділу доходів отриманих другим із подружжя від зайняття підприємницькою діяльністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя (частини перша та друга статті 61 СК України).

(!!!) Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги. Суд може визнати за другим з подружжя право на частку цієї премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню (частина третя статті 57 СК України).

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (стаття 70 СК України).

(!!!) Отже, одним з об`єктів права спільної сумісної власності є доходи, одержані одним з подружжя, у тому числі й від здійснення підприємницької діяльності, які підлягають поділу між кожним з подружжя.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що суди безпідставно не взяли до уваги визначеного статтею 70 СК України порядку поділу доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем між подружжям.

Слід звернути увагу на те, що при поділі доходу від здійснення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем необхідно враховувати, чи був він використаний проти волі іншого з подружжя та чи використаний в інтересах сім`ї.

ВИСНОВОК: Отже, якщо другий із подружжя використав дохід від здійснення підприємницької діяльності на свій розсуд, проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, такі кошти слід було б врахувати при поділі.

 

 

Матеріал по темі: «Розпорядження майном «цивільного подружжя» при поділі спільного сумісного майна»

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов