Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та докази для визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності

25 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/4050/22, провадження № 61-13702св24 (ЄДРСРУ № 132043735) досліджував питання щодо визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності.

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

Обов`язковими ознаками шлюбу є: 1) визнання такого союзу державою, що здійснюється шляхом проведення державної реєстрації; 2) виникнення у подружжя внаслідок шлюбу взаємних прав та обов`язків; 3) добровільність шлюбу; 4) досягнення чоловіком та жінкою, які вступають у шлюб, шлюбного віку; 5) різностатевість подружжя.

Фіктивність шлюбу виникає у разі, якщо з переліку обов`язкових ознак шлюбу виключається намір створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя (ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України). Тобто обидва з подружжя (за їх взаємною згодою та обізнаністю) або один з подружжя (у той час, коли інший з подружжя націлений на створення сім`ї) має намір на реєстрацію шлюбу, однак без мети створити повноцінну сім`ю в розумінні сімейного законодавства.

"Намір створення сім`ї" - оціночне поняття, наявність чи відсутність якого у кожній конкретній справі встановлюється судом на підставі оцінки обставин справи та поданих доказів. Ознаками фіктивного шлюбу можуть бути окремо або у сукупності, зокрема: 1) наявність корисливої мети (реєстрація шлюбу задля чогось) чи майнової вигоди від такого шлюбу; 2) окреме проживання подружжя; 3) відсутність спільно набутого майна; 4) відсутність турботи один про одного та взаємної матеріальної підтримки; 5) невизнання подружніх стосунків перед іншими людьми; 6) небажання народжувати спільних дітей чи їх відсутність; 7) фактичні сімейні стосунки з третіми особами; 8) демонстрування перед третіми особами відсутності фактичних шлюбних відносин і наголошення на фіктивності реєстрації шлюбу.

Поняття «намір створення сім`ї» визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2024 року в справі №641/1685/22 виснував, що фіктивність шлюбу оцінюється з урахуванням наміру на момент його укладання, а не поведінки подружжя під час перебування у шлюбі.

ВИСНОВОК: При розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність.

 

 

 

Матеріал по темі: «Розірвання шлюбу з «іноземним елементом»»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Грошові кошти подружжя передані у позику: спільна чи особиста власність?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)                                

Грошові кошти, які були надані в борг одним із подружжя, а потім повернуті позичальником одному із подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя, якщо …

12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справа № 459/1027/23, провадження № 61-8864св25 (ЄДРСРУ № 131791812) досліджував питання щодо права власності на грошові кошти переданими подружжям у позику.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до частин першої, другої статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18.

До складу майна, що підлягає поділу, включається спільне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, зокрема яке знаходиться в третіх осіб. Під час поділу майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 712/8602/19, постанову Верховного Суду від 06 листопада 2024 року в справі № 405/1459/20).

(!)  Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не особисті, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Отже, якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15, постанову Верховного Суду від 02 квітня 2020 року в справі № 638/17330/16-ц).

Перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу, оскільки за таких умов підлягає доведенню укладення договору в інтересах сім`ї та використання отриманих у позику коштів в інтересах сім`ї (див. постанови Верховного Суду від 02 листопада 2022 року в справі № 754/6033/18, від 28 червня 2023 року в справі № 712/13196/21, від 27 березня 2024 року в справі № 359/950/16, від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21, від 19.03.2025 року у справі № 462/3243/21).

Окремо слід враховувати, що укладення договору позики одним із подружжя з пов'язаною особою (зокрема, батьком), за яким кошти передаються на придбання конкретного майна, з подальшим пред’явленням позову про солідарне стягнення боргу з іншого з подружжя та визнанням позову самим позичальником є зловживанням правом і підставою для відмови в позові в частині вимог до того з подружжя, хто не був стороною договору (Постанова Верховного Суду від 9 липня 2025 року у справі № 947/5939/20 (провадження № 61-7016св24, ЄДРСРУ № 129025048)

ВИСНОВОК: Аналіз наведених норм права та практики Верховного Суду свідчить, що грошові кошти, які були надані в борг одним із подружжя, а потім повернуті позичальником одному із подружжя, є спільною сумісною власністю подружжя, якщо на момент передачі в позику ці кошти не були особистою власністю одного з подружжя.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Врахування боргів при поділі майна подружжя»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Розірвання шлюбу з «іноземним елементом»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)                             

Верховний суд: юрисдикційна підсудність розгляду справ про розірвання шлюбу з іноземним елементом

12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/17292/23, провадження № 61-8178св25 (ЄДРСРУ № 131762520) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності розгляду справ про розірвання шлюбу з іноземним елементом.

Згідно з частиною третьою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до частини першої статті 104 та частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу, у частині 1 якої визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка регулює загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом: суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі; суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Зокрема, пунктами 1 і 2 частини першої статті 76 цього Закону передбачено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача

ВИСНОВОК: Оскільки сторони у справі є громадянами України, але постійно проживають на території іноземної держави, тому вказана справа є справою з іноземним елементом.

При чому, посилання на реєстрацію місця проживання сторін в Україні, наявність у них нерухомості в Україні, не спростовує визначення цієї справи як справа з іноземним елементом.

 

 

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем»

Особливості придбання або реалізації майна одним із подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: державна реєстрація нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі

27 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 199/8806/23, провадження № 61-8550св25 (ЄДРСРУ № 131282303) досліджував питання щодо особливостей придбання або реалізації майна одним із подружжя.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

(!) Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Отже, у сімейному праві України встановлено спростовну презумпцію спільності майна подружжя, яка полягає у тому, що майно, набуте за час шлюбу, вважається об`єктом права спільної сумісної власності (виключення зазначені у статті 57 СК України), допоки одним з подружжя, який це заперечує, не доведено інше.

Державна реєстрація спірного нерухомого майна на ім`я одного з подружжя не означає, що воно належить лише цій особі.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 01.04.2020 у справі № 462/518/18 (провадження № 61-13422св19, ЄДРСРУ № 88574949 ).

Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з частиною першою статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У частині першій статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 викладено правовий висновок, що вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме: подружжям, що є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як тим з подружжя, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя поширюється як на випадки відчуження майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, так і на випадки набуття майна подружжям на праві спільної сумісної власності.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у спільну сумісну власність, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Не виключається вчинення усного договору між подружжям про набуття майна в спільну сумісну власність, зовнішнім вираженням якого є згода одного з подружжя на розпорядження майном (коштами) з метою набуття майна в спільну сумісну власність. Така згода може бути зафіксована безпосередньо у договорі про набуття майна, вчиненому іншим з подружжя.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим з подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

ВИСНОВОК: У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

 

Матеріал по темі: «Стягнення компенсації за продані у період шлюбу без згоди другого подружжя транспортнізасоби»

 

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Врахування боргів при поділі майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Коли інший із подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником)?

17 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/1651/22, провадження № 61-14343св24 (ЄДРСРУ № 131067455) досліджував питання щодо врахування боргів при поділі майна подружжя.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно із частиною першою, другою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Норми статті 60 СК України закріплюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, зокрема в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Відповідні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року в справі № 372/504/17, від 29 червня 2021 року в справі № 916/2813/18.

Згідно з частиною третьою статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, зокрема гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Норма частини третьої статті 61 СК України кореспондує частині четвертій статті 65 цього Кодексу, яка передбачає, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Під час укладення договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Якщо один із подружжя уклав договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Подружжя має відповідати за спільними зобов`язаннями всім майном, яке належить їм на праві спільної сумісної власності (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 638/18231/15).

У постанові Верховного Суду від 15 травня 2024 року у справі № 758/5172/20 зазначено, що для визначення, чи є боргові зобов`язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з`ясувати, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї.

(!) Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім`ї, то в іншого виникає зобов`язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов`язання поділу не підлягає.

Встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, пункт 70).

Подібні висновки Велика Палата Верховного Суду сформулювала і щодо вимог про встановлення юридичного факту у справах про поділ майна подружжя, вказавши, що у резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи (див. пункт 44 вказаної постанови).

Щодо боргових зобов`язань за кредитним договором, то Верховний Суд неодноразово наголошував, що перебування сторін у зареєстрованому шлюбі на час виникнення правовідносин щодо позики саме по собі не є безумовною підставою для покладення на іншого з подружжя, який не був позичальником за договором позики, в солідарному порядку обов`язків, визначених договором позики щодо повернення суми боргу (див., зокрема постанови Верховного Суду від 14 листопада 2024 року в справі № 727/1140/21, від 03 грудня 2024 року у справі № 553/2879/21).

ВИСНОВОК: З аналізу наведеної норми вбачається, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох обов`язкових та взаємопов`язаних між собою умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

За вказаних обставин, предметом дослідження суду мають бути обставини щодо доведеності, по перше - укладання договору саме в інтересах сім`ї, по друге - отримане майно (грошові кошти) повинні бути використані в інтересах сім`ї.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Поділ недобудови (довгобуду) між подружжям»

 

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Поділ недобудови (довгобуду) між подружжям

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Визнання права на ½ частку недобудови в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя

Згідно зіст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; 4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»; 5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України.

Отже, норми ст. 57,60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки інший з подружжя не довів іншого.

Конструкція норми ст. 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 401/1221/16-ц, від 03 грудня 2018 року у справі № 525/511/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 728/1170/16-ц, від 31 січня 2019 року у справі № 686/23104/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 69, ч. 1 ст. 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Отже, наведеними нормами права передбачено презумпцію віднесення придбаного під час шлюбу майна до спільної сумісної власності подружжя.

Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно на підставі закону вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя.

Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована.

Якщо ж заява одного з подружжя про те, що річ була куплена за її особисті кошти, не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.

Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого із подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Належить також вказати, що введення будинку в експлуатацію після розірвання шлюбу не може бути підставою для позбавлення позивача права на частку у спільній сумісній власності на нього. Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 серпня 2024 року у справі № 308/2147/21.

За правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 554/6043/20, відповідно до якої ч. 1 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації протягом десяти робочих днів із дня реєстрації заяви.

Введення об`єкта в експлуатацію - це завершальний етап зведення об`єкта, що дозволяє отримати право власності і надає можливість підключення до інженерних мереж (обов`язкових для його повноцінного функціонування). Готовим до введення в експлуатацію вважається об`єкт архітектури або інженерна споруда, щодо якого закінчені всі роботи (будівельно-монтажні, оздоблювальні, пуско-налагоджувальні) і підготовлена (оформлена) належним чином вся виконавча документація.

Водночас ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав)- це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом наведеної норми права державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 363/4852/17 та від 17 січня 2024 року у справі № 522/3999/23).

Таким чином, за висновками Верховного Суду введення будинку в експлуатацію - це вимога закону, як і державна реєстрація, що необхідна для юридичного оформлення права власності на цей об`єкт нерухомості.

Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.

У разі неможливості поділу об`єкта незавершеного будівництва, суд може визнати права за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 27 березня 2024 року у справі №509/2196/15-ц. 

ВИСНОВОК: Об`єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об`єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток, якщо ступінь готовності об`єкта незавершеного будівництва дає можливість визначити окремі частини, що підлягають виділу та довести його будівництво до завершення.

 

 

 

Матеріал по темі: «Обов’язок суду застосувати позовну давність при поділі майна подружжя»

 

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов