Щодо зупинення провадження судом апеляційної інстанції

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду шодо правової можливості зупинення провадження судом апеляційної інстанції

5 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/13175/23, провадження № 12-68гс24 (ЄДРСРУ № 126486058) досліджував питання шодо зупинення провадження судом апеляційної інстанції.

Пунктом 7 частини першої статті 228 ГПК України передбачено право суду зупинити провадження у справі за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Процесуальний закон надає суду право, у тому числі з власної ініціативи, зупинити провадження у справі, вимагаючи при цьому здійснення оцінки правовідносин у цих справах за критерієм подібності та відповідного з урахуванням цього обґрунтування своїх висновків щодо наявності підстав зупинення провадження у справі.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 року у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

Наведені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Поряд із цим у постановах від 01.02.2022 у справі № 902/368/16, від 07.09.2023 у справі № 910/15380/21 та від 13.04.2023 у справі № 914/2150/18, в яких постало питання зупинення провадження на стадії розгляду справи в апеляційному порядку на підставі пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України, висновок суду касаційної інстанції був обґрунтований неможливістю зупинення провадження у справі з цієї підстави на стадії розгляду справи по суті з огляду на положення частини третьої статті 195 ГПК України, що було основним самостійним аргументом.

Велика Палата Верховного Суду вважає достатніми підстави для відступу від наведених висновків, зважаючи на сформульований у цьому рішенні висновок про те, що положення частини третьої статті 195 ГПК України (стаття 210 ЦПК України та стаття 193 КАС України) щодо можливості суду зупинити провадження у справі на стадії розгляду справи по суті виключно з підстав, передбачених цією нормою, підлягають застосуванню у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом першої інстанції.

У цій справі, розглядаючи клопотання Залізниці про зупинення провадження у справі, мотивоване перебуванням у провадженні Верховного Суду справи  за позовом ТОВ до Залізниці про заборону вчиняти дії та зобов`язання внести зміни до Автоматизованої бази даних парку вантажних вагонів, стягнення упущеної вигоди, апеляційний господарський суд звернув увагу, зокрема, на доводи заявника апеляційної скарги щодо того, що однією з підстав касаційного оскарження у вказаній справі є необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 910/8423/22, на яку послався Позивач у цій справі на обґрунтування своїх доводів.

Суд апеляційної інстанції вказав, що Верховний Суд розглядає питання відступлення від висновків, якими керувався суд першої інстанції у своєму рішенні і таке відступлення матиме безпосередній вплив на розгляд справи, що свідчить про наявність підстав для зупинення провадження у справі.

ВИСНОВОК: Отже, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність обставин, які надають йому право зупинити провадження у справі відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України.

 

 

 

Матеріал по темі: «Зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті»

 

 

 

 

Теги: зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи, клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: можливість зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті з підстави перегляду судового рішення у подібних правовідносинах

5 березня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/13175/23, провадження № 12-68гс24 (ЄДРСРУ № 126486058) досліджував питання шодо можливість зупинення провадження у справі на стадії її розгляду по суті з підстави перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку.

У вирішенні зазначеного питання варто враховувати, що відповідно до частини першої статті 12 ГПК України господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку:

1) наказного провадження;

2) позовного провадження (загального або спрощеного).

Частина третя статті 12 ГПК України визначає, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Розгляд справ у порядку позовного провадження (загального або спрощеного) також передбачено статтею 19 ЦПК України та статтею 12 КАС України.

Загальне та спрощене провадження є формами здійснення провадження у справі, які мають свої відмінні особливості. Так, у процесуальних кодексах у загальному позовному провадженні окремо виділено такий етап, як підготовче провадження.

Частина перша статті 177 ГПК України визначає завдання підготовчого провадження, а частиною другою цієї статті передбачено, що підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого провадження.

Стаття 189 ЦПК України та стаття 173 КАС України містять схожі положення.

Згідно зі статтею 181 ГПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Аналогічного змісту статті 196 ЦПК України та 179 КАС України.

Частини перша та друга статті 182 ГПК України визначають, що підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи, а також визначає дії суду у підготовчому засіданні.

Порядок проведення підготовчого засідання в цивільному та адміністративному процесі визначений статтею 197 ЦПК України та статтею 180 КАС України.

(!!!) Отже, на стадії підготовчого провадження, яке закінчується проведенням підготовчого засідання, суд здійснює комплекс заходів щодо підготовки справи до розгляду по суті, зокрема з`ясовує основні питання, необхідні для того, щоб розпочати розгляд справи, у тому числі остаточне визначення предмета спору, характеру спірних правовідносин, кола обставин, які підлягають встановленню, складу учасників справи, питання залучення до участі у справі інших осіб.

Розгляд справ у порядку спрощеного позовного провадження, як свідчить його назва, має спрощену форму, для якої не характерне виділення окремо стадії підготовчого провадження.

Як визначено частинами першою - третьою статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі, крім випадків, передбачених статтею 252-1 цього Кодексу.

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження не проводиться.

Апеляційний та касаційний суди розглядають справи у спрощеному позовному порядку, що також зумовлене межами повноважень судів цих інстанцій.

Ураховуючи викладене, з огляду на наведені процесуальні норми, лише у загальному позовному провадженні здійснення підготовчих дій до розгляду справи по суті виділено в окрему стадію і містить перелік питань, які має з`ясувати суд, до того як приступить безпосередньо до розгляду цієї справи по суті.

Отже, оскільки частина третя статті 195 ГПК України (частина третя статті 210 ЦПК України та частина третя статті 193 КАС України) встановлює обмеження переліку підстав, за яких суд має право, так і зобов`язаний зупинити провадження у справі, і такі обмеження встановлені саме для стадії розгляду справи по суті, слід виснувати, що ця норма підлягає застосуванню лише у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом першої інстанції.

Вирішення питання про те, чи може суд зупинити провадження у справі на стадії розгляду справи по суті з інших підстав, ніж зазначені в частині третій статті 195 ГПК України (частина третя статті 210 ЦПК України, частина третя статті 193 КАС України), логічно передує вирішенню питання про те, чи мали місце ці інші підстави. Адже якщо доходимо висновку про те, що суд взагалі не може зупинити провадження з цих інших підстав, то немає потреби досліджувати, чи мали місце відповідні обставини, що кваліфікуються як такі підстави.

ВИСНОВОК про застосування норми права:

Лише у загальному позовному провадженні здійснення підготовчих дій до розгляду справи по суті виділено в окрему стадію і містить перелік питань, які має з`ясувати суд до того, як приступить безпосередньо до розгляду справи по суті.

Отже, оскільки частина третя статті 195 ГПК України (частина третя статті 210 ЦПК України та частина третя статті 193 КАС України)  встановлює обмеження переліку підстав, з яких суд має право або зобов`язаний зупинити провадження у справі, і такі обмеження встановлені саме для стадії розгляду справи по суті, то Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що ця норма підлягає застосуванню лише у разі розгляду справи в порядку загального позовного провадження судом першої інстанції.

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Зупинення провадження у справі до вирішення питання про нечинність нормативного-правового акту»
 

 

 

 

Теги: зупинення провадження, остановка производства, призупинення судової справи, клопотання про зупинення, неможливість розгляду справи, ухвала про зупинення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Подання позовної заяви про розірвання шлюбу представником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правові наслідки щодо подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/10360/23-ц, провадження № 61-8322св24 (ЄДРСРУ № 126431578) досліджував питання щодо подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості участі представника в зазначеній категорії судових справ.

Пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» про те, що сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються, не відповідає діючому законодавству, оскільки згідно із Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» статтю 115 СК України викладено в новій редакції, відповідно до якої вимога про реєстрацію розірвання шлюбу за рішенням суду виключно за заявою колишньої дружини або чоловіка втратила чинність.

Такі висновки Верховний Суд зробив в постановах від 29 листопада 2023 року в справі № 202/4449/22, від 09 липня 2021 року в справі № 607/10879/20 та ін. та звернув увагу, що наведеними положеннями закону регулювалися питання реєстрації розірвання шлюбу на підставі рішення суду, а не сам процес розірвання шлюбу в судовому порядку.

Втім деякі судді опираючись на вищевказану постанову Верховного суду вказують, що Суд визначив, що в разі, якщо до позовної заяви додано ордер на представництво інтересів позивача та копію договору про надання правової допомоги відповідно до якого адвокат має право складати, підписувати та подавати за дорученням клієнта скарги, заяви, клопотання, утому числі- позовні заяви, відзиви, заперечення... тощо, - саме з питань розірвання шлюбу,-це свідчить про наявність належних повноважень в адвоката на надання правової допомоги, якому надано всі процесуальні права та обов`язки визначені для позивача з усих питань.

Ст.ст.237,238ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до змісту чинного законодавства може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Ч.4ст.62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката, як представника, - підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а, згідно зіст.26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Однак, з наведеного вище нормативного регулювання предмету та підстав позову вбачається, що адвокат, як представник особи, яка звертається до суду саме з питанням про розірвання шлюбу, для підтвердження своїх повноважень учасника справи має надати суду договір про надання правової допомоги що підтверджує правомочність адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта саме з цього питання - з якого має вбачатися воля позивача на розірвання шлюбу.

ВИСНОВОК: Отже, подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника НЕ є підставою для повернення такої позовної заяви…однак є нюанс…

 

 

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем»
 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особами, які проживають за межами країни

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/10360/23-ц, провадження № 61-8322св24 (ЄДРСРУ № 126431578) досліджував питання щодо юрисдикції спору юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особами, які проживають за межами країни.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України)

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.

Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21 (провадження № 61-16576св21), від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц (провадження № 61-5209св24) зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо 1) на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або 2) якщо він не може за станом здоров`я чи з 3) інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

(!!!) За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Вказана норма права з метою захисту права особи на судовий захист повинна тлумачитися і застосовуватися більш широко, а саме фраза про те, що «чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача».

Також вказана норма процесуального права не може застосовуватися без урахування положень частини дев`ятої та десятої статті 28 ЦПК України, згідно з якими позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи); позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо 1) обидві сторони проживають за її межами, а також 2) справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому цього Кодексу, одноособово.

ВИСНОВОК: Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави для висновку, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем визначається ухвалою Верховного Суду виключно в тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України (ухвали Верховного Суду від 02 травня 2024 року в справі № 499/162/24, від 17 жовтня 2024 року в справі № 990SCCV/104/24, від 14 листопада 2024 року в справі № 730/1281/24, від 20 грудня 2021 року).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Принцип одношлюбності при поділі спільного майна подружжя»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Позовна вимога про дострокове розірвання договору оренди землі в процедурі банкрутства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справ де заявлена позовна вимога про дострокове розірвання договору оренди землі в процедурі банкрутства

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 732/702/24, провадження № 61-78 св 25 (ЄДРСРУ № 126395644) досліджував питання щодо підсудності справ де заявлена позовна вимога про дострокове розірвання договору оренди землі в процедурі банкрутства.

Згідно з частиною другою статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

(!!!) Вищевказана норма права визначає підсудність спорів одному господарському суду, який акумулює усі майнові вимоги за участю боржника.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 752/4361/15 (провадження № 14-561цс19).

Більше того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19) вказано, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) (провадження № 12-14гс21), від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17 (провадження № 12-160гс19), а також постановах Верховного Суду: від 30 січня 2020 року у справі № 921/557/15-г/10, від 06 лютого 2020 року у справі № 910/1116/18, від 12 січня 2021 у справі № 334/5073/19 (провадження № 61-20972св19).

Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу, тобто з 21 жовтня 2019 року, має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розглядає.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що положеннями частин першої, другої статті 131 КУзПБ передбачено, що майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури погашення боргів боржника, крім майна, визначеного частинами шостою та сьомою цієї статті та статтею 132 цього Кодексу.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.

У постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 289/697/18 (провадження № 61-567св19) Верховний Суд зазначив, що спір за позовом орендаря, щодо якого порушено справу про банкрутство, про розірвання договорів оренди земельних ділянок не входить до числа тих, що належать до юрисдикції господарського суду в межах справи про банкрутство. Той факт, що право оренди є майновим і охоплюється поняттям «власність» за змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не змінює бухгалтерський облік такого права як нематеріального активу та не впливає на кваліфікацію спору про розірвання договору оренди як немайнового.

Верховний Суд у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 927/379/17 (927/485/20) указав, що за змістом статті 7 КУзПБ у разі, якщо боржник не є стороною в майновому спорі або відсутні позовні вимоги до боржника та щодо його майна, то такий спір розглядається в окремому позовному провадженні, а не в межах справи про банкрутство боржника.

Однак, відповідно до Закону України від 28 квітня 2021 року № 1423-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» частину п`яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передавати у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».

Законом України від 02 травня 2023 року № 3065-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» частину п`яту статті 93 ЗК України викладено у такій редакції: «5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».

Наведеними змінами були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.

(!) Тобто, законодавець зняв обмеження оборотоздатності майнових прав (оренди) для користувача земельної ділянки, надавши йому право відчужувати їх без погодження із власником.

Оскільки права й обов`язки в орендних правовідносинах зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, тобто є триваючими, тому до правовідносин щодо відчуження права оренди земельної ділянки застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11 липня 2024 року у справі № 904/9875/21.

Відповідно до статті 131 КУзПБ майно боржника, що підлягає реалізації у процедурі погашення боргів боржника, складає ліквідаційну масу.

Ліквідаційна маса - це сукупність майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на правах власності або повного господарського віддання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури.

До складу ліквідаційної маси включається все майно боржника, що перебуває у його власності, а також те, що буде отримано боржником у власність після визнання його банкрутом і до завершення процедури.

Відповідно до частини першої статті 62 КУзПБ усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання, включаються до складу ліквідаційної маси.

Більше того, у пункті 8 частини першої статті 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки. Отже, справа за позовом про розірвання договору оренди землі - це майновий спір і він має ціну позову.

З урахуванням наведеного та положень частини п`ятої статті 93 ЗК України з вищевказаними змінами, а саме надання законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки, до ліквідаційної маси боржника можуть бути включені і майнові права, що належать боржнику та які міг відчужити сам боржник, оскільки кошти, виручені від їх продажу, можуть спрямовуватися на задоволення вимог кредиторів, які пред`явлені до боржника.

Таким чином, вимоги про розірвання договору оренди землі та припинення права оренди зазначеної земельної ділянки у разі їх задоволення вплинуть та змінять розмір ліквідаційної маси боржника, у тому числі й обсяг грошових зобов`язань божника.

ВИСНОВОК: З урахуванням законодавчих змін, пов`язаних із наданням законодавцем права користувачу земельної ділянки відчужувати право оренди без погодження з власником земельної ділянки та можливості включення до ліквідаційної маси боржника майнових прав, позовні вимоги про дострокове розірвання договору оренди землі підлягають розгляду господарським судом у порядку, визначеному ГПК України.

 

 

 

Матеріал по темі: «Створення переваг одного кредитора перед іншим чи створення «свого кредитора» для боржника»
 

 

 

Теги: банкрутство, кредитор, кредиторські вимоги, ліквідатор, ухвала суду, державна податкова служба, контролюючий орган, фіскальна служба, оскарження рішень у справі про банкрутство, боржник, оскарження, визнання боржника банкрутом, учасник, сторона по справі, Верховний суд, Адвокат Морозов

Звільнення від майнової відповідальності на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Висновки Верховного суду щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 751/2085/24, провадження № 61-13273св24 (ЄДРСРУ № 126431577) досліджував питання щодо звільнення від майнової відповідальності на підставі п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Критерії правомірності примусу суб`єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов`язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов`язковими для такого суб`єкта (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 320/8618/15-ц).

У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.  Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого  2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів.

Зокрема, на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23, від 12 лютого 2025 року в справі № 758/5318/23); на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанови Верховного Суду від 06 вересня 2023 року в справі № 910/8349/22, від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).

Положення пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України не підлягають застосуванню до договору поставки, який не включає в себе майнові елементи договорів комерційного, товарного кредитів (постанова Верховного Суду від 11 липня 2024 року в справі № 902/171/23). 

Також не передбачено звільнення від відповідальності, яка передбачена ст.625 ЦК України за невиконання договорів оренди (постанова Верховного Суду від 21.01.2025 у справі №751/3052/23).

У постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22 зазначено, що законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язань щодо повернення авансу, тому вказана норма до цих правовідносин не застосовується.

Законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов`язання щодо повернення коштів, сплачених на виконання попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири. Норма пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України незастосовна до таких правовідносин (постанова Верховного Суду від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23).

Отже, в цій справі Верховний Суд висновує, що до правовідносин, які не пов`язані із наданням позики чи кредиту, вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України застосуванню не підлягають.

Аналогічний висновок Верховного Суду щодо питання застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України викладено в постановах Верховного Суду від 31 січня 2024 року в справі № 183/7850/22, від 21 січня 2025 року в справі № 751/3052/23.

 

 

Матеріал по темі: «Щодо можливості зменшення судом 3% річних»

 

 

Теги: інфляційні втрати, 3% річних, виконання грошового зобов'язання, індекс інфляції, три відсотки річних, судові витрати, стягнення заборгованості, Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов