Розірвання шлюбу з «іноземним елементом»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: юрисдикційна підсудність розгляду справ про розірвання шлюбу з іноземним елементом

12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/17292/23, провадження № 61-8178св25 (ЄДРСРУ № 131762520) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності розгляду справ про розірвання шлюбу з іноземним елементом.

Згідно з частиною третьою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до частини першої статті 104 та частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу, у частині 1 якої визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка регулює загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом: суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі; суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Зокрема, пунктами 1 і 2 частини першої статті 76 цього Закону передбачено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача

ВИСНОВОК: Оскільки сторони у справі є громадянами України, але постійно проживають на території іноземної держави, тому вказана справа є справою з іноземним елементом.

При чому, посилання на реєстрацію місця проживання сторін в Україні, наявність у них нерухомості в Україні, не спростовує визначення цієї справи як справа з іноземним елементом.

 

 

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем»

Обов’язок суду застосувати позовну давність при поділі майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок суду щодо застосування строків позовної давності у спорах про поділ спільного майна подружжя після розірвання шлюбу

10 вересня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 486/1488/24, провадження № 61-6571св25 (ЄДРСРУ № 130138464) досліджував питання щодо обов’язку суду щодо застосування строків позовної давності у спорах про поділ спільного майна подружжя після розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за загальним правилом, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону.

(!) Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

У частині другій статті 72 СК України вказано, а в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз`яснено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

(!) Отже, наведена норма СК України зобов`язує застосовувати позовну давність.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у праві № 372/176/17 (провадження № 61-12509св19).

Таким чином, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19), від 13 липня 2020 року у справі № 570/4234/16 (провадження № 61-15213ск19), від 14 вересня 2022 року у справі № 466/8921/20 (провадження № 61-20497св21), від 05 липня 2023 року у справі № 932/6311/21 (провадження № 61-3995св23).

Отже, для правильного вирішення справи необхідно визначити початок перебігу строку позовної давності, тобто день, коли позивач(ка) дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Мета позовної давності полягає в забезпеченні правової визначеності та стабільності правовідносин, захисті прав та інтересів відповідачів у судовому порядку протягом певних часових меж. Після спливу значного часу може бути складно або навіть неможливо зібрати докази, встановити обставини справи. Позовна давність захищає відповідача від таких ризиків. Позовна давність спонукає позивача вчасно звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів, запобігає зловживанню правом. У певних випадках, якщо позивач не звертається до суду протягом тривалого часу, це може свідчити про відсутність серйозного інтересу у захисті права (04 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 668/14143/15-ц, провадження № 61-4261св25 (ЄДРСРУ № 128626957).

ВИСНОВОК: Отже, вирішуючи питання перебігу позовної давності, слід врахувати, що при визначені початку перебігу позовної давності слід виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Принцип одношлюбності при поділі спільного майна подружжя»

 

 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Подання позовної заяви про розірвання шлюбу представником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правові наслідки щодо подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/10360/23-ц, провадження № 61-8322св24 (ЄДРСРУ № 126431578) досліджував питання щодо подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості участі представника в зазначеній категорії судових справ.

Пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» про те, що сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються, не відповідає діючому законодавству, оскільки згідно із Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» статтю 115 СК України викладено в новій редакції, відповідно до якої вимога про реєстрацію розірвання шлюбу за рішенням суду виключно за заявою колишньої дружини або чоловіка втратила чинність.

Такі висновки Верховний Суд зробив в постановах від 29 листопада 2023 року в справі № 202/4449/22, від 09 липня 2021 року в справі № 607/10879/20 та ін. та звернув увагу, що наведеними положеннями закону регулювалися питання реєстрації розірвання шлюбу на підставі рішення суду, а не сам процес розірвання шлюбу в судовому порядку.

Втім деякі судді опираючись на вищевказану постанову Верховного суду вказують, що Суд визначив, що в разі, якщо до позовної заяви додано ордер на представництво інтересів позивача та копію договору про надання правової допомоги відповідно до якого адвокат має право складати, підписувати та подавати за дорученням клієнта скарги, заяви, клопотання, утому числі- позовні заяви, відзиви, заперечення... тощо, - саме з питань розірвання шлюбу,-це свідчить про наявність належних повноважень в адвоката на надання правової допомоги, якому надано всі процесуальні права та обов`язки визначені для позивача з усих питань.

Ст.ст.237,238ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до змісту чинного законодавства може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Ч.4ст.62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката, як представника, - підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а, згідно зіст.26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Однак, з наведеного вище нормативного регулювання предмету та підстав позову вбачається, що адвокат, як представник особи, яка звертається до суду саме з питанням про розірвання шлюбу, для підтвердження своїх повноважень учасника справи має надати суду договір про надання правової допомоги що підтверджує правомочність адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта саме з цього питання - з якого має вбачатися воля позивача на розірвання шлюбу.

ВИСНОВОК: Отже, подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника НЕ є підставою для повернення такої позовної заяви…однак є нюанс…

 

 

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем»
 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особами, які проживають за межами країни

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/10360/23-ц, провадження № 61-8322св24 (ЄДРСРУ № 126431578) досліджував питання щодо юрисдикції спору юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особами, які проживають за межами країни.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України)

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.

Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21 (провадження № 61-16576св21), від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц (провадження № 61-5209св24) зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо 1) на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або 2) якщо він не може за станом здоров`я чи з 3) інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

(!!!) За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Вказана норма права з метою захисту права особи на судовий захист повинна тлумачитися і застосовуватися більш широко, а саме фраза про те, що «чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача».

Також вказана норма процесуального права не може застосовуватися без урахування положень частини дев`ятої та десятої статті 28 ЦПК України, згідно з якими позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи); позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо 1) обидві сторони проживають за її межами, а також 2) справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому цього Кодексу, одноособово.

ВИСНОВОК: Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави для висновку, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем визначається ухвалою Верховного Суду виключно в тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України (ухвали Верховного Суду від 02 травня 2024 року в справі № 499/162/24, від 17 жовтня 2024 року в справі № 990SCCV/104/24, від 14 листопада 2024 року в справі № 730/1281/24, від 20 грудня 2021 року).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Принцип одношлюбності при поділі спільного майна подружжя»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Принцип одношлюбності при поділі спільного майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі при поділі спільного майна подружжя

12 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 336/1978/23, провадження № 61-15936 св 24 (ЄДРСРУ № 125809025) досліджував питання щодо принципу одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі при поділі спільного майна подружжя.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В порядку частини четвертої вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За положеннями частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини шостої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання.

Положеннями статті 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Ці положення є виключенням, а отже, особи, які проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені статтею 74 СК України, не набувають.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

ВИСНОВОК: Перебування чоловіка/жінки в зареєстрованому шлюбі унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

 

 

 

Матеріал по темі: «Поділ майна подружжя за попереднім договором купівлі-продажу квартири»
 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Спільна сумісна власністю подружжя, яка підлягає поділу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: спільна сумісна власністю подружжя та особливості її поділу

08 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 466/10649/21, провадження № 61-5463св23 ( ЄДРСРУ № 124303093) досліджував питання щодо спільної сумісної власності подружжя та особливості її поділу.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц (провадження № 61-15462св18).

(!!!) Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування і встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована (18 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 344/5528/22, провадження № 61-2003св23 (ЄДРСРУ № 110999394?).

Згідно із статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (стаття 69 СК України).

Суб`єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.

Частиною першою статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно із частинами першою, четвертою статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

ВИСНОВОК: Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

 

 

 

Матеріал по темі: «Особливості розпорядження об`єктом спільної власності подружжя»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Сукупність доказів для доведення перед судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Необхідні та допустимі докази для доведення перед судом факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу  

01 жовтня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/11578/21, провадження № 61-3033св24 (ЄДРСРУ № 121999951) досліджував питання щодо сукупності необхідних доказів для доведення перед судом факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. 

Відповідно до статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. 

Частиною другою статті 21 СК України встановлено, що проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Примітка: законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Статтею 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. 

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення Глави 8 цього Кодексу (стаття 74 СК України).

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. 

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя. 

(!!!) Встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. 

При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин (спільне проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України), оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. 

Наведене узгоджуються із правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19), неодноразово підтриманою Верховним Судом  у постановах: від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження№ 61-5296св19), від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16-ц (провадження № 61-44641св18), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц (провадження № 61-42601св18), від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) та інших. 

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, при вирішенні спору про поділ майна необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20. 

Взаємність прав та обов`язків передбачає наявність як у жінки, так і у чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов`язків, які можуть випливати, зокрема, із нормативно - правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з`ясування місця і часу такого проживання. Підтвердженням цього може бути їх реєстрація за таким місцем проживання, показання свідків, представників житлово-експлуатаційної організації. Щодо часу проживання необхідно зазначити, що за своєю природою проживання однією сім`єю спрямоване на довготривалі відносини. 

Відповідні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30 жовтня   2019 року у справі № 643/6799/17, від 19 лютого 2021 року у справі № 738/1093/19, від 22 червня 2021 року у справі № 554/1251/20, від 22 липня 2021 року у справі № 280/1710/18. 

У постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 587/302/16 (провадження  № 61-18522св18) Верховний Суд указав, що закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці. 

Однак, самі по собі показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки. 

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 129/2115/15-ц та від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19. 

ВИСНОВОК: Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, однак доведенню перед судом підлягають факти спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

 

  

 

 

 

Матеріал по темі: «Встановлення судом факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов