Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та докази для визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності

25 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 761/4050/22, провадження № 61-13702св24 (ЄДРСРУ № 132043735) досліджував питання щодо визнання шлюбу недійсним за рішенням суду з підстав його фіктивності.

У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.

Статтею 24 СК України передбачено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. Реєстрація шлюбу з особою, яка визнана недієздатною, а також з особою, яка з інших причин не усвідомлювала значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, має наслідки, встановлені статтями 38-40 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 40 СК України шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).

При вирішенні справи про визнання шлюбу недійсним суд бере до уваги, наскільки цим шлюбом порушені права та інтереси особи, тривалість спільного проживання подружжя, характер їхніх взаємин, а також інші обставини, що мають істотне значення (частина друга статті 41 СК України).

Обов`язковими ознаками шлюбу є: 1) визнання такого союзу державою, що здійснюється шляхом проведення державної реєстрації; 2) виникнення у подружжя внаслідок шлюбу взаємних прав та обов`язків; 3) добровільність шлюбу; 4) досягнення чоловіком та жінкою, які вступають у шлюб, шлюбного віку; 5) різностатевість подружжя.

Фіктивність шлюбу виникає у разі, якщо з переліку обов`язкових ознак шлюбу виключається намір створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя (ч. 2 ст. 40 Сімейного кодексу України). Тобто обидва з подружжя (за їх взаємною згодою та обізнаністю) або один з подружжя (у той час, коли інший з подружжя націлений на створення сім`ї) має намір на реєстрацію шлюбу, однак без мети створити повноцінну сім`ю в розумінні сімейного законодавства.

"Намір створення сім`ї" - оціночне поняття, наявність чи відсутність якого у кожній конкретній справі встановлюється судом на підставі оцінки обставин справи та поданих доказів. Ознаками фіктивного шлюбу можуть бути окремо або у сукупності, зокрема: 1) наявність корисливої мети (реєстрація шлюбу задля чогось) чи майнової вигоди від такого шлюбу; 2) окреме проживання подружжя; 3) відсутність спільно набутого майна; 4) відсутність турботи один про одного та взаємної матеріальної підтримки; 5) невизнання подружніх стосунків перед іншими людьми; 6) небажання народжувати спільних дітей чи їх відсутність; 7) фактичні сімейні стосунки з третіми особами; 8) демонстрування перед третіми особами відсутності фактичних шлюбних відносин і наголошення на фіктивності реєстрації шлюбу.

Поняття «намір створення сім`ї» визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 752/2337/16-ц Верховний Суд зазначив, що причини реєстрації фіктивного шлюбу можуть бути різними, як правило вони пояснюються та обумовлюються бажанням отримати певні права, підставою виникнення яких самостійно чи у складі інших юридичних фактів є шлюб, наприклад, отримання спадщини, житлової площі тощо. У випадку встановлення фіктивності шлюбу намір визначається стосовно речей неправового характеру - бажання проживати разом, вести спільне господарство, дбати про добробут та моральний стан сім`ї тощо. Саме по речах неправового характеру, що супроводжують відносини осіб після реєстрації шлюбу, можна визначити намір осіб щодо шлюбу.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв`язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 СК України).

Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним (частина перша статті 43 СК України).

Шлюб вважається фіктивним лише тоді, коли обидві сторони діяли свідомо і кожна з них не мала наміру створити сім`ю.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 761/11845/19 (провадження № 61-10406св20).

Верховний Суд у постанові від 22 серпня 2024 року в справі №641/1685/22 виснував, що фіктивність шлюбу оцінюється з урахуванням наміру на момент його укладання, а не поведінки подружжя під час перебування у шлюбі.

ВИСНОВОК: При розгляді спорів щодо фіктивності шлюбу судам необхідно встановити всі обставини справи, зокрема, стосунки подружжя до шлюбу, його тривалість, спільне проживання, у разі тимчасового або роздільного проживання, його причини, ведення господарства подружжям у шлюбі, набуття спільного майна, інші докази, які б свідчили про бажання створити сім`ю чи про його відсутність.

 

 

 

Матеріал по темі: «Розірвання шлюбу з «іноземним елементом»»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Розірвання шлюбу з «іноземним елементом»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)                             

Верховний суд: юрисдикційна підсудність розгляду справ про розірвання шлюбу з іноземним елементом

12 листопада 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 760/17292/23, провадження № 61-8178св25 (ЄДРСРУ № 131762520) досліджував питання щодо юрисдикційної підсудності розгляду справ про розірвання шлюбу з іноземним елементом.

Згідно з частиною третьою статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до частини першої статті 104 та частини третьої статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання, за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу, у частині 1 якої визначено, що позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Відповідно до статті 112 СК України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:

- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;

- об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;

- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до статті 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.

Відповідно до частин 2 і 3 статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка регулює загальні правила підсудності судам України справ з іноземним елементом: суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі; суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з`ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право». Зокрема, пунктами 1 і 2 частини першої статті 76 цього Закону передбачено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:

1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;

2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача

ВИСНОВОК: Оскільки сторони у справі є громадянами України, але постійно проживають на території іноземної держави, тому вказана справа є справою з іноземним елементом.

При чому, посилання на реєстрацію місця проживання сторін в Україні, наявність у них нерухомості в Україні, не спростовує визначення цієї справи як справа з іноземним елементом.

 

 

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем»

Подання позовної заяви про розірвання шлюбу представником

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: правові наслідки щодо подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/10360/23-ц, провадження № 61-8322св24 (ЄДРСРУ № 126431578) досліджував питання щодо подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника.

Згідно із частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина перша статті 110 СК України).

Чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості участі представника в зазначеній категорії судових справ.

Пункт 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» про те, що сімейне законодавство не передбачає можливості розірвання шлюбу представником одного з подружжя або їх обох за довіреністю останніх, а правила ЦК України про представництво, довіреність і доручення на ці правовідносини не поширюються, не відповідає діючому законодавству, оскільки згідно із Законом України від 01 липня 2010 року № 2398-VI «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» статтю 115 СК України викладено в новій редакції, відповідно до якої вимога про реєстрацію розірвання шлюбу за рішенням суду виключно за заявою колишньої дружини або чоловіка втратила чинність.

Такі висновки Верховний Суд зробив в постановах від 29 листопада 2023 року в справі № 202/4449/22, від 09 липня 2021 року в справі № 607/10879/20 та ін. та звернув увагу, що наведеними положеннями закону регулювалися питання реєстрації розірвання шлюбу на підставі рішення суду, а не сам процес розірвання шлюбу в судовому порядку.

Втім деякі судді опираючись на вищевказану постанову Верховного суду вказують, що Суд визначив, що в разі, якщо до позовної заяви додано ордер на представництво інтересів позивача та копію договору про надання правової допомоги відповідно до якого адвокат має право складати, підписувати та подавати за дорученням клієнта скарги, заяви, клопотання, утому числі- позовні заяви, відзиви, заперечення... тощо, - саме з питань розірвання шлюбу,-це свідчить про наявність належних повноважень в адвоката на надання правової допомоги, якому надано всі процесуальні права та обов`язки визначені для позивача з усих питань.

Ст.ст.237,238ЦК України визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до змісту чинного законодавства може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Ч.4ст.62 ЦПК України передбачено, що повноваження адвоката, як представника, - підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", а, згідно зіст.26 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Однак, з наведеного вище нормативного регулювання предмету та підстав позову вбачається, що адвокат, як представник особи, яка звертається до суду саме з питанням про розірвання шлюбу, для підтвердження своїх повноважень учасника справи має надати суду договір про надання правової допомоги що підтверджує правомочність адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта саме з цього питання - з якого має вбачатися воля позивача на розірвання шлюбу.

ВИСНОВОК: Отже, подання позовної заяви про розірвання шлюбу за участі представника НЕ є підставою для повернення такої позовної заяви…однак є нюанс…

 

 

 

Матеріал по темі: «Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем»
 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особами, які проживають за межами країни

07 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/10360/23-ц, провадження № 61-8322св24 (ЄДРСРУ № 126431578) досліджував питання щодо юрисдикції спору юрисдикція спору про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особами, які проживають за межами країни.

Частинами першою та другою статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України)

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Аналіз вказаних норм права свідчить про те, що право на звернення до суду гарантовано, доступ до суду має бути забезпечено.

Верховний Суд в постановах від 22 грудня 2021 року в справі № 591/4922/21 (провадження № 61-16576св21), від 11 вересня 2024 року в справі № 757/68189/21-ц (провадження № 61-5209св24) зазначив, що одне з найважливіших процесуальних питань, яке має вирішити суд під час відкриття провадження у справі, - це питання про підсудність справи цьому суду і вказане має велике значення, оскільки означає дотримання судами положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Крім того, частиною першою статті 8 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом. Обов`язком суду є забезпечення особі права на звернення до суду.

Згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частини другої статті 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо 1) на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або 2) якщо він не може за станом здоров`я чи з 3) інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

(!!!) За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.

Вказана норма права з метою захисту права особи на судовий захист повинна тлумачитися і застосовуватися більш широко, а саме фраза про те, що «чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача».

Також вказана норма процесуального права не може застосовуватися без урахування положень частини дев`ятої та десятої статті 28 ЦПК України, згідно з якими позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи); позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.

Відповідно до статті 29 ЦПК України підсудність справ за участю громадян України, якщо 1) обидві сторони проживають за її межами, а також 2) справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України, визначається суддею Верховного Суду, визначеним у порядку, передбаченому цього Кодексу, одноособово.

ВИСНОВОК: Аналіз наведеної норми процесуального права дає підстави для висновку, що підсудність справ про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем визначається ухвалою Верховного Суду виключно в тому разі, якщо обидві сторони проживають за межами України (ухвали Верховного Суду від 02 травня 2024 року в справі № 499/162/24, від 17 жовтня 2024 року в справі № 990SCCV/104/24, від 14 листопада 2024 року в справі № 730/1281/24, від 20 грудня 2021 року).

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Принцип одношлюбності при поділі спільного майна подружжя»

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

Принцип одношлюбності при поділі спільного майна подружжя

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі при поділі спільного майна подружжя

12 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 336/1978/23, провадження № 61-15936 св 24 (ЄДРСРУ № 125809025) досліджував питання щодо принципу одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі при поділі спільного майна подружжя.

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

В порядку частини четвертої вказаної статті сім`я створюється не тільки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а й на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За положеннями частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Відповідно до частини шостої статті 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. При цьому, в порядку статті 104 СК України, шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, а також у разі його розірвання.

Положеннями статті 74 СК України врегульовані майнові права осіб, що проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою. Ці положення є виключенням, а отже, особи, які проживали без реєстрації шлюбу інших прав, ніж визначені статтею 74 СК України, не набувають.

У пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вказано, що при застосуванні статті 74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Відповідно до частини першої статті 25 СК України жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі.

У постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19), від 13 травня 2024 року у справі № 727/8026/23 (провадження № 61-5139св24) визначено, що для встановлення факту спільного проживання необхідною умовою є, зокрема, неперебування осіб у будь-якому іншому шлюбі.

Тлумачення наведених вище норм сімейного законодавства дає підстави стверджувати, що законодавець визначив пріоритетність зареєстрованого шлюбу, також визначений принцип одношлюбності і заборони на укладання шлюбу з особою, яка вже перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є визнанням державою сімейних стосунків фізичних осіб і за своєю суттю є альтернативою зареєстрованого шлюбу, а отже такі відносини мають бути правомірними.

ВИСНОВОК: Перебування чоловіка/жінки в зареєстрованому шлюбі унеможливлює встановлення судом факту її спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки вказане не відповідає нормам сімейного права, суперечить моральним засадам суспільства та вимогам статті 25 СК України.

 

 

 

Матеріал по темі: «Поділ майна подружжя за попереднім договором купівлі-продажу квартири»
 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов

 

Поділ вкладу внесеного одним із подружжя до статутного капіталу ТОВ

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості поділу вкладу внесеного одним із подружжя до статутного (складеного) капіталу господарського товариства

19 лютого 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/5830/22, провадження № 61-15993 св 24  (ЄДРСРУ № 125265199) досліджував питання щодо особливостей поділу вкладу внесеного одним із подружжя  до статутного (складеного) капіталу господарського товариства.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 13 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною другою статті 115 ЦК України.

Товариство є власником майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом (частина перша статті 12 Закону України «Про господарські товариства»). Аналогічна норма передбачена частиною першою статті 115 ЦК України.

Учасники товариства мають право, зокрема, брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди). Право на отримання частки прибутку (дивідендів) пропорційно частці кожного з учасників мають особи, які є учасниками товариства на початок строку виплати дивідендів; здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, в порядку, встановленому законом (пункти «б» та «д» частини першої статті 10 Закону України «Про господарські товариства»).

(!) У разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства.

Інший з подружжя, який був співвласником майна, внесеного у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише у разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред`явлення вимог кредиторами (частина перша статті 149 ЦК України).

Отже, один із подружжя може вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі, визначену на дату пред`явлення позовних вимог.

Такий висновок узгоджується із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 квітня 2024 року в справі № 760/20948/16 (провадження № 14-70цс22).

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, від 02 жовтня 2013 року в справі № 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, та зазначила, що у разі внесення одним із подружжя як вкладу у статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю коштів, які є спільною сумісною власністю, вказане товариство стає їх власником. Натомість особа, яка внесла вклад у статутний капітал товариства набуває право на частку учасника цього товариства. Інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати половини вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Суд виходить з презумпції про те, що вартість частки у статутному капіталі відповідає розміру внеску, якщо тільки сторона, яка стверджує про зміну цієї вартості на час розгляду справи, не доведе, що вартість частки змінилась (зросла або внаслідок звичайної діяльності товариства зменшилась).

Частково подібного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 08 травня 2019 року в справі № 683/886/16-ц (провадження № 61-45908св18) та від 15 червня 2022 року в справі № 450/624/15-ц (провадження № 61-14887св20).

Відповідно до частини восьмої статті 24 Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» вартість частки учасника визначається виходячи з ринкової вартості сукупності всіх часток учасників товариства пропорційно до розміру частки такого учасника.

Таким чином, інший з подружжя, який був співвласником коштів, внесених у статутний капітал товариства з метою захисту свого права при поділі їх спільного сумісного майна набуває право вимагати виплати вартості частки члена подружжя у статутному капіталі. Водночас як учасник товариства, який вносить спільне сумісне майно у статутний капітал цього товариства, так інші його учасники мають розуміти наслідки у випадку ухвалення рішення про виплату вартості частки члена подружжя у статутному капіталі.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц, провадження № 14-70цс22, постанові Верховного суду  від 27 листопада 2024 року по справі №201/13593/19.

ВИСНОВОК: Отже,  другий із подружжя має право вимагати виплати вартості частки члена колишнього подружжя (іншого з подружжя) у статутному капіталі, а не вартості частки внеску до статутного фонду.

 

 

Матеріал по темі: «Поділ майна подружжя за попереднім договором купівлі-продажу квартири»
 

 

 

Теги: шлюб, поділ майна, цивільний шлюб, гражданський брак, без реєстрації шлюбу, раздел имущества, спільна сумісна власність,  продавець, покупатель, подружжя, нотаріус, оформлення угоди, распоряжение имуществом, згода іншого із подружжя, відчуження, купівля-продаж, Верховний суд, судовий захист, Адвокат Морозов