Юрисдикція будь-якого судового спору стосовно боржника – банкрута

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція будь-якого судового спору  стороною якого є боржник у справі про банкрутство, яка слухається в господарському суді

17 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 939/936/20, провадження № 61-5022 св 22 (ЄДРСРУ № 110951763) досліджував питання щодо

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з питань банкрутства, пунктами 2, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визначено, що з дня введення його в дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втрачає чинність і подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

(!!!) Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, провадження № 12-160гс19.

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, провадження № 14-178цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, провадження № 14-171 цс19, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18, провадження № 14-126цс19, та № 289/2210/17, провадження №14-129цс19, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розгадає.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство,- крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).

ВИСНОВОК: Законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 08 червня 2022 року у справі № 711/8269/17, провадження № 61-18187св20, від 22 червня 2022 року у справі № 523/12426/16, провадження № 61-10737св21, постанова від 07 вересня 2022 року у справі № 727/3568/20, провадження № 61-5156св20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 26 квітня 2023 року у cправі № 914/2441/15 (914/841/22).

 

Матеріал по темі: «Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого»

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Правомірність покладення оплати послуг ліквідатора на вибувшего кредитора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Чи правомірне покладення оплати послуг арбітражного керуючого на вибувшого кредитора у випадку правонаступництва в справі про банкрутство?

04 лютого 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 910/5201/18 (ЄДРСРУ № 103371241) досліджував питання щодо правомірності покладення оплати послуг ліквідатора на вибувшого кредитора у випадку сингулярного правонаступництва у справі про банкрутство.

Згідно постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/3411/14, правонаступництво як інститут цивільного процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

Статтею 514 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статей  524, 533 - 535 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

За змістом статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".

За загальним визначенням, правонаступництво - це перехід прав і обов`язків від одного суб`єкта до іншого. Правонаступництво може бути універсальним або частковим (сингулярним). За універсального правонаступництва до правонаступника (фізичної або юридичної особи) переходять усі права і обов`язки того суб`єкта, якому вони належали раніше. За часткового (сингулярного) правонаступництва від одного до іншого суб`єкта переходять лише окремі права і обов`язки.

Правонаступництво слід розглядати як певний юридичний механізм похідного правонабуття, за яким до правонаступника переходять суб`єктивні права та обов`язки попередника.

Разом з тим, процесуальне правонаступництво можна визначити як заміну сторони чи третьої особи у спірних або встановлених судом правовідносинах, внаслідок заміни суб`єктів права або обов`язку в матеріальних правовідносинах, тобто, спочатку має відбутися заміна у матеріальних відносинах, щодо яких розглянутий спір, а потім, як наслідок, здійснюватися процесуальне правонаступництво.

Приписами статті 52 ГПК України передбачено, що у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Відповідно до статті 43 Кодексу України з процедур банкрутства у разі вибуття чи заміни кредитора у справі про банкрутство господарський суд за заявою правонаступника або іншого учасника (учасників) справи здійснює заміну такої сторони її правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі.

Усі дії, вчинені у справі про банкрутство до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Системний аналіз положень статей 1, 45 КУзПБ,  статей 512, 514 ЦК України та статті 52 ЦК України дозволяє зробити висновок про те, що у справах про банкрутство на будь-якій стадії їх розгляду можливе сингулярне правонаступництво кредитора у разі вибуття чи заміни кредитора у зобов`язанні. В такому випадку господарський суд за заявою правонаступника здійснює заміну первісного кредитора правонаступником на будь-якій стадії провадження у справі.

Відтак, відступлення вимоги (сингулярне правонаступництво) за договором не тягне заміни сторони у зобов`язанні щодо оплати послуг арбітражного керуючого, в порядку статті 52 ГПК України, оскільки, на відміну від універсального, не охоплює переходу всієї сукупності прав та обов`язків, не є заміною сторони у спірному правовідношенні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2018 у справі №2/223/09.

Верховний Суд у постанові від 19.05.2021 у справі № 925/236/15 (ЄДРСРУ № 97099228) дійшов висновку, що у разі сингулярного правонаступництва, тобто таким, за яким до правонаступника переходить певне право кредитора чи обов`язок боржника, судом досліджується обсяг переданого права і структури відступлених вимог. А тому, на кредитора (нового кредитора) згідно з нормами ч. 3 ст. 45 КУзПБ покладається обов`язок подати докази в обґрунтування кредиторських вимог, що кореспондує обов`язок нового кредитора надати суду у справі про банкрутство докази дійсності його грошових вимог на момент передання права вимоги. Отже, у такому випадку між кредиторами (первісним і новим) відбувається досягнення згоди і визначаються правові підстави для відступлення прав вимоги до боржника у порядку статті 52 Господарського процесуального кодексу України, статті 512 Цивільного кодексу України.

Разом з цим, існують позиції Верховного суду, які зводяться до того, що процесуальне правонаступництво не може бути сингулярним, а лише універсальним.

Правонаступництво як інститут процесуального права нерозривно пов`язане з правонаступництвом як інститутом цивільного права, адже зміни у матеріально-правових відносинах зумовлюють необхідність привести процесуальний стан осіб як учасників таких матеріально-правових відносин у відповідність з їх дійсною юридичною зацікавленістю у перебігу та результаті судового провадження, в тому числі у виконанні рішення суду.

Правонаступництво як інститут процесуального права має універсальний характер (16 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 2-6068/09, провадження № 61-10529св22 (ЄДРСРУ № 109747514).

Можливість процесуального правонаступництва визначається можливістю правонаступництва в матеріальному праві. При цьому в матеріальному праві виділяють універсальне та сингулярне правонаступництво. Універсальне правонаступництво має місце в тих випадках, коли перехід прав та обов`язків однієї юридичної особи до іншої відбувається в результаті реорганізації, а поміж фізичними особами - в порядку спадкування. Сингулярне правонаступництво має місце, коли сторона перепоступається правом вимоги, чи здійснює переведення боргу, або приймає борг іншої особи на себе. Розподіл матеріального правонаступництва на універсальне та сингулярне пов`язаний з об`єктом прав та обов`язків, що переходять до правонаступника. І хоча матеріальне правонаступництво може бути універсальним чи сингулярним, процесуальне правонаступництво, хоча і є необхідним наслідком правонаступництва в матеріальному праві, завжди універсальне: в рамках процесу правонаступник в усіх випадках цілком замінює правопопередника і користується комплексом процесуальних прав та обов`язків сторони чи третьої особи. Процесуальне правонаступництво настає після оформлення матеріального правонаступництва. Правонаступник повинен пред`явити до суду докази, які підтверджували б правонаступництво в матеріальному праві (свідоцтво про право власності, документ про реорганізацію юридичної особи, переуступний напис), а суд виносить ухвалу про те, що правонаступник замінив у спірних правовідносинах сторону, що вибула. Отже, підставою для виникнення процесуального правонаступництва є матеріальне правонаступництво або інша заміна осіб у матеріальних правовідносинах (27 січня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 569/1799/19, провадження № 61-13495св19, ЄДРСРУ № 95213079) . 

Аналогічна позиція викладена 06 грудня 2022 року Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 917/436/21 (ЄДРСРУ № 107717343)

ВИСНОВОК: Разом з цим, існують позиції Верховного суду, які зводяться до того, що процесуальне правонаступництво не може бути сингулярним, а лише універсальним, оскільки новий учасник повинен мати всі права та ВСІ ОБОВЯЗКИ вибувшего кредитора, а отже це питання підлягає глибокому дослідженню або передачі на розгляд до Великої палати Верховного суду.

 

Матеріал по темі: «Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого»

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок учасників справи про банкрутство оплачувати послуги арбітражного керуючого у разі закінчення авансового внеску ініціюючого кредитора

У кодексі встановлено, що сплата основної винагороди арбітражному керуючому здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду (абз.6 ч.2 ст.30 КзПБ).

Отже, фактично фінансує процедуру банкрутства або ініціюючий кредитор або боржник, всі інші конкурсні кредитора є потенційними вкладниками до профінансованої суми, які створюють відповідний фонд (у разі відсутності майна/діяльності боржника) для оплати праці арбітражному керуючому.

У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (аналогічні висновки про застосування норм права зазначені у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 по справі №912/1783/16, від 26.02.2020 по справі №11/Б-921/1448/2013). 

Також, в постанові від 30.01.2019 у справі №910/32824/15 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).

Крім того, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

(!!!) Не виявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, інших його активів чи грошових коштів, жодним чином не має впливати на оплату його послуг.

Відповідно до абз. 6 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З урахуванням наведеного, діючим законодавством не передбачено здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.

Отже, у зв`язку з відсутністю у банкрута будь-яких майнових активів, покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора у справі на кредиторів є правомірним.

Слід відзначити, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

Враховуючи викладене вище, оплата основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам. 

ВИСНОВОК: Таким чином, витрати на оплату послуг арбітражного керуючого, який виконував повноваження ліквідатора банкрута, підлягають оплаті за рахунок кредиторів, а отже перед вступом у справу про банкрутство слід перевірити майновий стан боржника та глибоко замислитись над доцільністю вступу у провадження.

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов