Позовна вимога при оскарженні рішення державного реєстратора

 

Адвокат Морозов (судовий захист)                                    

Велика Палата Верховного Суду: предмет позову та спосіб судового захисту при оскарженні рішення державного реєстратора 

3 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/2546/22, провадження № 12-43гс24 (ЄДРСРУ № 130409883) досліджувала питання щодо предмету позову та спосіб судового захисту при оскарженні рішення державного реєстратора. 

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що, ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, як правило, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку [див., зокрема, постанови від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19 та від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц (підпункт 9.9)]. 

Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (частина перша статті 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна чи ні. Тому власник не втрачає права володіння нерухомим майном у зв`язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває права володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Натомість право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункти 65-67); від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 92), від 20.06.2023 у справі № 362/2707/19]. 

При розгляді скарги на рішення державного реєстратора Мін`юст не вправі вирішувати спір між сторонами, зокрема робити висновки про права сторін на майно. Натомість до повноважень Мін`юсту належить повернення майна у володіння скаржника (особи, за якою було зареєстроване право власності до оскаржуваної реєстрації), якщо майно вибуло з володіння скаржника за відсутності його волевиявлення, а державна реєстрація вчинена з порушенням закону, внаслідок чого інша особа за посередництва державного реєстратора самоправно заволоділа майном скаржника (тобто Мін`юст здійснює посесорний захист володіння скаржника). Повернення майна у володіння скаржника на підставі наказу Мін`юсту можливе лише в тому випадку, якщо право власності на майно досі зареєстроване за тією особою, за якою воно було зареєстроване на підставі оскаржуваного рішення державного реєстратора. При цьому розгляд скарги має відбуватися відповідно до закону та з додержанням прав заінтересованих осіб. 

Підсумовуючи наведене, КГС ВС виснував, що позовна вимога про оскарження наказу Мін`юсту в разі її задоволення не призводить до повного захисту прав позивача, а зумовлює необхідність звернення до суду з новим позовом. 

У зв`язку із цим КГС ВС у підпунктах 6.13, 6.14, 6.25, 6.38 та 6.39 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постанові від 18.04.2023 у справі № 357/8277/19 (щодо особливостей володіння орендарем нерухомим майном), та висновки КГС ВС, зроблені у постановах від 02.08.2023 у справі № 911/665/22 і від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (щодо специфіки книжкового володіння, яка полягає, зокрема, в тому, що нерухомістю можуть володіти одночасно кілька осіб, але щодо різних речових прав), виснував, що якщо наказом Мін`юсту скасоване рішення про державну реєстрацію речового права (відмінного від права власності) за особою, а внаслідок виконання такого наказу зазначене право на нерухомість більше за позивачем не зареєстроване, то це має наслідком позбавлення позивача книжкового володіння таким правом. Тому належному способу захисту прав та інтересів такої особи відповідає позовна вимога про введення позивача у володіння нерухомістю щодо відповідного речового права, а не вимога про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту. Водночас судове рішення про задоволення позовної вимоги про введення позивача у володіння речовим правом само собою є підставою для державної реєстрації такого права позивача на нерухоме майно, але за умови, що на час такої державної реєстрації відсутні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. 

Відтак у пункті 6.41 постанови від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19 КГС ВС виснував, що позивач не заявляв вимог про введення позивача у володіння речовим правом, що свідчить про неналежність, зокрема неефективність обраного ним способу захисту (вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Мін`юсту). 

(!!!) Велика Палата Верховного Суду не може в повній мірі погодитися з висновками, які КГС ВС зробив у постановах від 09.08.2023 у справі № 910/18929/21 та від 17.04.2024 у справі № 640/14353/19, виходячи з такого. 

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти в її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пунктах 117, 118 постанови від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), у підпунктах 8.42-8.45 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18). 

За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов`язані зобов`язальними відносинами [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18 (пункт 8.20) та від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18(914/608/20) (пункт 109)]. 

Отже, якщо сторони спору не пов`язані зобов`язальними відносинами, та виходячи з мети позову про скасування Наказу з подальшими змінами як такого, що мав наслідком скасування реєстрації речових прав, заявлену позивачами вимогу слід інтерпретувати як спрямовану на введення їх у володіння шляхом державної реєстрації відповідного речового права. У цьому висновку Велика Палата Верховного Суду звертається mutatis mutandis до власних висновків, викладених у підпункті 8.47 постанови від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18,підпункті 11.13 постанови від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 та пункті 36 постанови від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18). 

Водночас Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом абзацу другого частини третьої статті 26 Закону у чинній редакції в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, відповідні права припиняються. У разі якщо в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав. 

Крім того, чинний абзац третій частини третьої статті 26 Закону містить вказівку на те, що в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, відповідні права повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, що здійснюється державним реєстратором або, у випадку скасування рішення Мін`юсту, прийнятого відповідно до пункту 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, посадовою особою Мін`юсту. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Реєстрі, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними. 

ВИСНОВОК: Отже, якщо суд дійшов висновку, що речове право позивача було порушене та підлягає поновленню зі скасуванням рішення Мін`юсту, прийнятого згідно з пунктом 1 частини сьомої статті 37 Закону, посадова особа Мін`юсту на підставі судового рішення повинна повернути таке право позивача у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації на користь позивача змін чи набуття зазначеного речового права. 

Разом з цим Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судове рішення про задоволення позовних вимог є підставою для державної реєстрації відповідного речового права за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

 

 

 

Матеріал по темі: «Суб’єктивний склад відповідачів приоскарженні рішення державного реєстратора»

 

 

 

Теги: оскарження рішення реєстратора, право власності, нерухомість, приватний нотаріус, оскарження рішення нотаріуса, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов