Юрисдикція будь-якого судового спору стосовно боржника – банкрута

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція будь-якого судового спору  стороною якого є боржник у справі про банкрутство, яка слухається в господарському суді

17 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 939/936/20, провадження № 61-5022 св 22 (ЄДРСРУ № 110951763) досліджував питання щодо

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з питань банкрутства, пунктами 2, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визначено, що з дня введення його в дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втрачає чинність і подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

(!!!) Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, провадження № 12-160гс19.

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, провадження № 14-178цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, провадження № 14-171 цс19, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18, провадження № 14-126цс19, та № 289/2210/17, провадження №14-129цс19, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розгадає.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство,- крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).

ВИСНОВОК: Законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 08 червня 2022 року у справі № 711/8269/17, провадження № 61-18187св20, від 22 червня 2022 року у справі № 523/12426/16, провадження № 61-10737св21, постанова від 07 вересня 2022 року у справі № 727/3568/20, провадження № 61-5156св20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 26 квітня 2023 року у cправі № 914/2441/15 (914/841/22).

 

Матеріал по темі: «Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого»

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок учасників справи про банкрутство оплачувати послуги арбітражного керуючого у разі закінчення авансового внеску ініціюючого кредитора

У кодексі встановлено, що сплата основної винагороди арбітражному керуючому здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду (абз.6 ч.2 ст.30 КзПБ).

Отже, фактично фінансує процедуру банкрутства або ініціюючий кредитор або боржник, всі інші конкурсні кредитора є потенційними вкладниками до профінансованої суми, які створюють відповідний фонд (у разі відсутності майна/діяльності боржника) для оплати праці арбітражному керуючому.

У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (аналогічні висновки про застосування норм права зазначені у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 по справі №912/1783/16, від 26.02.2020 по справі №11/Б-921/1448/2013). 

Також, в постанові від 30.01.2019 у справі №910/32824/15 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).

Крім того, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

(!!!) Не виявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, інших його активів чи грошових коштів, жодним чином не має впливати на оплату його послуг.

Відповідно до абз. 6 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З урахуванням наведеного, діючим законодавством не передбачено здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.

Отже, у зв`язку з відсутністю у банкрута будь-яких майнових активів, покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора у справі на кредиторів є правомірним.

Слід відзначити, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

Враховуючи викладене вище, оплата основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам. 

ВИСНОВОК: Таким чином, витрати на оплату послуг арбітражного керуючого, який виконував повноваження ліквідатора банкрута, підлягають оплаті за рахунок кредиторів, а отже перед вступом у справу про банкрутство слід перевірити майновий стан боржника та глибоко замислитись над доцільністю вступу у провадження.

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Комунальний тариф в переобладнаній «під офіс» квартирі

Адвокат Морозов (судебная защита)

Переобладнання квартири для зайняття підприємницькою, іншою самозайнятою та/або господарською діяльністю, навіть без виведення квартири із житлового фонду, є підставою для нарахування комунального тарифу за ставками не «для населення».

До вищевказаного висновку 23.11.2016 р. дійшов Верховний суд України розглядаючи справу № 6-1926цс16.

Вирішуючи питання про правильність застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходила з наступного.

В статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» наведені терміни вживаються в такому значенні житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Пунктом 1 ч.1 ст.13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо);

Частинами 1, 2 ст. 19 даного Закону встановлено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.

В силу ст. 627 ЦК України і відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1ст. 638 ЦК України). 

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 21 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21 липня 2005 року, у разі відсутності у квартирі та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води та теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно із установленими нормативами (нормами) споживання.

Відповідач є приватним нотаріусом та використовує належне їй приміщення в житловому будинку для здійснення нотаріальної діяльності. Постачання теплової енергії до цього приміщення відбувається за допомогою системи централізованого опалення жилого будинку.

Пунктом 4 Правил користування тепловою енергією, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2007 року № 1198 передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Згідно ст. 32 Закону України „Про житлово - комунальні послуги"  розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

В укладеному між сторонами договорі про теплопостачання зазначено, що споживач зобов’язується оплатити енергію за встановленими тарифами, які затверджені міськими органами самоврядування.

Разом з цим, статтею 29 ЦК України визначено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Статтею 379 ЦК України визначено поняття житла фізичної особи, яким є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.

Таким чином, робоче місце приватного нотаріуса призначено виключно для здійснення нотаріальної діяльності по обслуговування населення, та в порівнянні в вищезазначеними статтями ЦК України не може бути житлом для постійного або тимчасового проживання фізичної особи.

ВИСНОВОК СУДУ: Оскільки приватний нотаріус отримує послугу з централізованого опалення не для задоволення власних житлово-побутових потреб, а для здійснення нотаріальної діяльності у приміщенні, яке фактично не є житловим, суди безпідставно відмовили в задоволенні позову комунального підприємства.

Аналогічна правова позиція узгоджується з правовими позиціями, висловленими Верховним Судом України у постановах від 26 вересня 2012 року у справах № № 6-43цс12, 6-72цс12 - послуги з теплопостачання такого приміщення повинні оплачуватися за тарифами на теплову енергію для потреб інших споживачів (крім населення) та не можуть оплачуватися за тарифами для населення.

Теги: житлово – комунальні послуги, комунальні послуги, тарифи, оплата послуг, переобладнання квартири, господарська діяльність, юридична адреса, самозайнята особа, договор, заборгованість, ЖКХ, юрист, судовий захист, Адвокат Морозов