Процесуальна дієздатність арбітражного керуючого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Набуття/втрата процесуальної дієздатності арбітражного керуючого в рамках конкретної справи про банкрутство

06 листопада 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 924/159/14 (924/374/23) (ЄДРСРУ № 115373508) досліджував питання щодо процесуальної дієздатності арбітражного керуючого.

Виходячи із системного аналізу положень частини третьої статті 2, частин першої, другої статті 42 ГПК України, до сторін та учасників справи застосовуються єдині принципи судочинства, а учасники справи є рівними у своїх правах. Водночас статтею 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають не лише права, але й обов`язки, дотримання або недотримання яких безпосередньо впливає на результат розгляду справи судом. Згідно частини першої статті 61 ГПК України, зазначені права та обов`язки поширюються також і на представника учасників у справі та можуть бути обмежені лише у випадках, передбачених частиною другою статті 61 ГПК України.

Частиною першою статті 44 ГПК України унормовано, що усі фізичні і юридичні особи здатні мати процесуальні права та обов`язки сторони, третьої особи, заявника, боржника (процесуальна правоздатність). При цьому процесуальні права та обов`язки сторін, третьої особи, заявника та боржника визначені положеннями статей 42, 46 ГПК України.

Отже, учасники справи, незалежно від їх статусу (сторона у справі чи її представник/представники), повинні не лише користуватися наданими їм процесуальними правами, але й чітко виконувати передбачені процесуальним законом обов`язки, що у свою чергу повинно забезпечити справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спору судом.

Згідно зі статтею 1 КУзПБ арбітражний керуючий - фізична особа, яка отримала відповідне свідоцтво та інформація про яку внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.

Згідно частин першої, другої статті 10 КУзПБ арбітражний керуючий є суб`єктом незалежної професійної діяльності. Арбітражний керуючий з моменту постановлення ухвали (постанови) про призначення його керуючим санацією або ліквідатором до моменту припинення здійснення ним повноважень прирівнюється до службової особи підприємства-боржника. Одна й та сама особа може здійснювати повноваження арбітражного керуючого на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог цього Кодексу.

Статус арбітражного керуючого характеризується не лише сукупністю прав та обов`язків останнього, а й ефективністю та невідворотністю інституту дисциплінарної відповідальності арбітражного керуючого за свої дії (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 910/18129/17).

Арбітражний керуючий діє в інтересах підприємства-боржника у межах наданих повноважень, така особа поряд з самостійною процесуальною дієздатністю наділена також і процесуальною дієздатністю підприємства-банкрута.

20 травня 2021 року Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3369/19 (ЄДРСРУ № 98083109) вказав, що чином законодавцем визначено три випадки (і відповідні їм підстави) відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень:

- за заявою самого арбітражного керуючого - абзац перший частини 4 статті 28 КУзПБ;

- за клопотанням учасника провадження у справі або за власною ініціативою господарського суду за наявністю підстав, визначених у самому Кодексі -абзац другий частини 4 статті 28 КУзПБ;

- за клопотанням комітету кредиторів незалежно від наявності підстав - абзац третій частини 4 статті 28 КУзПБ.

Відсторонення арбітражного керуючого від виконання відповідних повноважень у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого не викликає непорозумінь, ця норма у судовій практиці застосовується як імперативна, що не потребує додаткових роз`яснень з приводу її застосування.

Реалізація арбітражним керуючим права на дострокове припинення його повноважень у справі про банкрутство не може бути поставлена в залежність від обставин оскарження його дій (бездіяльності) учасниками справи про банкрутство; водночас, подання арбітражним керуючим заяви про його звільнення від виконання повноважень у справі про банкрутство не звільняє господарський суд від обов`язку розглянути скаргу (скарги) учасників справи на дії (бездіяльність) такого арбітражного керуючого в період виконання ним відповідних повноважень та надати вимогам скаржника (скаржників) належну правову оцінку.

Така правова позиція, зокрема, висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2020 у справі № 5023/2005/15. І хоча така правова позиція висловлена на підставі аналізу норм Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», вона є актуальною і під час застосування норм КУзПБ.

Отже, арбітражний керуючий може діяти в інтересах підприємства-боржника та набуває процесуальну дієздатність підприємства-банкрута у межах наданих повноважень лише за умови постановлення ухвали (постанови) про його призначення.

Разом з тим, з моменту відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень та постановлення ухвали про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень такий арбітражний керуючий втрачає процесуальну дієздатність підприємства-банкрута (можливість мати процесуальні права та обов`язки сторони, визначені статтею 42, 46 ГПК України) у межах наданих повноважень.

ВИСНОВОК: Процесуальна дієздатність арбітражного керуючого, в рамках конкретної справи про банкрутство, визначається виключно судом, але може  змінюватися на підставі подання (клопотання):  1) самого арбітражного керуючого; 2) учасника провадження у справі або за власною ініціативою господарського суду;  або 3) за клопотанням комітету кредиторів.

 

 

Матеріал по темі: «Кредиторські вимоги податкового органу у справі про банкрутство»

 

 

 

 

Теги: арбітражний керуючий, процесуальна дієздатність, банкрутство, ліквідація, комітет кредиторів, санація, розпорядження майном, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Юрисдикція будь-якого судового спору стосовно боржника – банкрута

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Юрисдикція будь-якого судового спору  стороною якого є боржник у справі про банкрутство, яка слухається в господарському суді

17 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 939/936/20, провадження № 61-5022 св 22 (ЄДРСРУ № 110951763) досліджував питання щодо

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

При цьому суди повинні керуватися принципом правової визначеності і не допускати наявності провадження, а відтак і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами у різних юрисдикціях.

21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з питань банкрутства, пунктами 2, 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» якого визначено, що з дня введення його в дію Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втрачає чинність і подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини другої статті 7 Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

(!!!) Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, законодавець вкотре підкреслив, що розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і лише господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, від 18 лютого 2020 року у справі № 918/335/17, провадження № 12-160гс19.

У постановах від 15 травня 2019 року у справі № 289/2217/17, провадження № 14-178цс19, від 12 червня 2019 року у справі № 289/233/18, провадження № 14-171 цс19, від 19 червня 2019 року у справах № 289/718/18, провадження № 14-126цс19, та № 289/2210/17, провадження №14-129цс19, Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може за умови своєчасного звернення реалізувати свої права й отримати задоволення своїх вимог.

Таким чином, зокрема, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію вказаного Кодексу має відбуватися господарським судом у межах справи про банкрутство, яку такий суд розгадає.

У пункті 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство,- крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (частина перша).

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи (частина друга вказаної статті).

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя вказаної статті).

ВИСНОВОК: Законодавець вкотре підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц, провадження № 14-404цс19, постанови Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 08 червня 2022 року у справі № 711/8269/17, провадження № 61-18187св20, від 22 червня 2022 року у справі № 523/12426/16, провадження № 61-10737св21, постанова від 07 вересня 2022 року у справі № 727/3568/20, провадження № 61-5156св20, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 26 квітня 2023 року у cправі № 914/2441/15 (914/841/22).

 

Матеріал по темі: «Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого»

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язок учасників справи про банкрутство оплачувати послуги арбітражного керуючого у разі закінчення авансового внеску ініціюючого кредитора

У кодексі встановлено, що сплата основної винагороди арбітражному керуючому здійснюється за рахунок коштів, авансованих заявником (кредитором або боржником) на депозитний рахунок господарського суду (абз.6 ч.2 ст.30 КзПБ).

Отже, фактично фінансує процедуру банкрутства або ініціюючий кредитор або боржник, всі інші конкурсні кредитора є потенційними вкладниками до профінансованої суми, які створюють відповідний фонд (у разі відсутності майна/діяльності боржника) для оплати праці арбітражному керуючому.

У випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватись за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (аналогічні висновки про застосування норм права зазначені у постановах Верховного Суду від 01.08.2018 по справі №912/1783/16, від 26.02.2020 по справі №11/Б-921/1448/2013). 

Також, в постанові від 30.01.2019 у справі №910/32824/15 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам (висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).

Крім того, законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

(!!!) Не виявлення ліквідатором боржника в процедурі ліквідації майна боржника, інших його активів чи грошових коштів, жодним чином не має впливати на оплату його послуг.

Відповідно до абз. 6 ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

З урахуванням наведеного, діючим законодавством не передбачено здійснення своїх повноважень арбітражним керуючим безоплатно.

Отже, у зв`язку з відсутністю у банкрута будь-яких майнових активів, покладення оплати грошової винагороди арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора у справі на кредиторів є правомірним.

Слід відзначити, що ініціюючи провадження у справі про банкрутство кредитори, як споживачі послуг арбітражного керуючого, котрі очікують на результат його діяльності, мають усвідомлювати, що надавши на свій ризик згоду на участь у справі про банкрутство, однак не знайшовши майна, як джерела своїх доходів і покриття видатків, арбітражний керуючий правомірно очікує покриття забезпечення процедури, яке у такому випадку лягає тягарем на кредиторів (кредитора) неплатоспроможного боржника.

Враховуючи викладене вище, оплата основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого за період виконання повноважень ліквідатора повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності їх грошовим вимогам. 

ВИСНОВОК: Таким чином, витрати на оплату послуг арбітражного керуючого, який виконував повноваження ліквідатора банкрута, підлягають оплаті за рахунок кредиторів, а отже перед вступом у справу про банкрутство слід перевірити майновий стан боржника та глибоко замислитись над доцільністю вступу у провадження.

 

Матеріал по темі: «Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство»

 

 

Теги: арбітражний керуючий, оплата послуг, комітет кредиторів, банкрутство, ліквідація, ініціюючий кредитор, боржник, конкурсний кредитор, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Відшкодування шкоди боржнику який перебуває у процедурі банкрутства

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування шкоди завданої виконавчою службою боржнику, який перебуває у процедурі банкрутства

Велика палата Верховного суду в постанові від 16.11.2022 у справі № 910/6355/20 (ЄДРСРУ № 107732483)  досліджувала питання щодо особливостей відшкодування шкоди завданої виконавчою службою боржнику, який перебуває у процедурі банкрутства.

Боржник, який перебуває у процедурі банкрутства, в особі його ліквідатора може звернутися до суду з майновим спором та стягнути у межах такого провадження шкоду, завдану йому іншою особою. Стягнення шкоди, завданої особі, яка перебуває у процедурі банкрутства, повинне відбуватися з урахуванням особливостей провадження у справі про банкрутство та особливостей повноважень учасників такої процедури.

Так, відповідно до частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ), прийнятого Законом України від 18.10.2018 № 2597-VIII та введеного в дію 21.10.2019, ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та аналізує фінансовий стан банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом. Аналогічні повноваження ліквідатора було передбачено положеннями частини другої статті 41 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у редакції Закону України від 22.12.2011 № 4212-VI (далі - Закон про банкрутство), який втратив чинність з дня введення в дію КУзПБ (з 21.10.2019).

Отже, функція збереження майна боржника з моменту введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство переходить до ліквідатора, який зобов`язаний витребувати його від інших фактичних зберігачів до ліквідаційної маси боржника з метою реалізації у конкурсній процедурі. Ліквідатор боржника наділений усім комплексом повноважень, які дозволяють йому забезпечити відання та збереження майна боржника, а також витребувати його від третіх осіб у випадку незаконного заволодіння ним, установивши незаконних володільців.

Згідно із частиною першою статті 59 КУзПБ (частиною першою статті 38 Закону про банкрутство в редакції Закону № 4212-VI) з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, зокрема, скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

(!!!) Отже, вжиті судовим виконавцем заходи (обмеження щодо розпорядження майном), спрямовані на забезпечення виконання судового рішення, скасовуються в силу зазначеної норми закону кредитором добровільно (або за ухвалою суду у справі про банкрутство). Відтак на стадії ліквідаційної процедури боржника із закінченням виконавчого провадження судовий виконавець позбавляється не тільки повноважень щодо виконання судового рішення, але й щодо вжиття заходів до збереження майна боржника. Усі ці повноваження переходять до ліквідатора боржника і визначаються процесуальними нормами законодавства про банкрутство, які діють переважно щодо загальних норм виконавчого провадження.

Боржник в особі ліквідатора може в ході ліквідаційної процедури заявити вимоги до осіб, унаслідок дій / бездіяльності яких йому було завдано збитків. Стягнення боржником збитків з Органу ДВС, завданих втратою майна у виконавчому провадженні, якщо подія мала місце під час триваючої процедури неплатоспроможності боржника, вимагає врахування специфіки законодавчого врегулювання процедури банкрутства для встановлення як розміру збитків, так і причинно-наслідкового зв`язку між діями / бездіяльністю Органу ДВС та настанням майнових утрат для боржника.

Завданням ліквідатора у процедурі банкрутства є реалізація активів боржника для якнайповнішого задоволення вимог кредиторів. Отже, у ліквідаційній процедурі боржник позбавляється своїх активів, але не будь-яке відчуження активів означає завдання збитків боржнику. Судам належить дослідити: наслідки вибуття майна (предмета застави, іпотеки) із власності боржника перебували у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними діями / бездіяльністю Органу ДВС чи вони стали результатом звернення стягнення на це майно як на предмет застави та знайшли схвалення суду у процедурі банкрутства відповідно до частини шостої статті 41 КУзПБ, незважаючи на непогодження ліквідатора боржника зі способом вибуття майна боржника до кредитора-заставодержателя.

ВИСНОВКИ: На стадії ліквідаційної процедури боржника із закінченням виконавчого провадження судовий виконавець позбавляється не тільки повноважень щодо виконання судового рішення, але й щодо вжиття заходів до збереження майна боржника. Усі ці повноваження переходять до ліквідатора боржника і визначаються процесуальними нормами законодавства про банкрутство, які діють переважно щодо загальних норм виконавчого провадження.

При вирішенні спорів про стягнення на користь боржника збитків, завданих утратою (пошкодженням) його майна, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси, судам належить дослідити: наслідки вибуття майна (предмета застави, іпотеки) із власності боржника перебували у причинно-наслідковому зв`язку з неправомірними діями / бездіяльністю органу ДВС чи вони стали результатом звернення стягнення на це майно як на предмет застави та знайшли схвалення суду у процедурі банкрутства відповідно до частини шостої статті 41 КУзПБ за результатом розгляду спору про грошові вимоги кредитора-заставодержателя у процедурі банкрутства.

 

Матеріал по темі: «Особливості доказування протиправності діянь судового виконавця»

 

 

Теги: шкода, боржник, виконавче провадження, ліквідаційна процедура, арбітражний керуючий, господарський суд, стягнення витрат, збитки, відповідальність, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Оплата послуг арбітражного керуючого за рахунок кредиторів

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов’язковість оплати послуг арбітражного керуючого: судова практика Верховного суду.

30 січня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №  910/32824/15  (ЄДРСРУ № 79589196) досліджував питання щодо оплати послуг арбітражного керуючого.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закону про банкрутство).

Згідно частини 3 статті 8 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у касаційному порядку можуть бути оскаржені постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду таких судових рішень: ухвали про порушення справи про банкрутство, ухвали про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про звільнення (усунення, припинення повноважень) арбітражного керуючого, ухвали про перехід до наступної судової процедури, ухвали про затвердження плану санації, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Беручи до уваги те, що касаційна скарга стосується права ліквідатора на отримання винагороди та відшкодування витрат за виконання ним своїх повноважень і це має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, колегія суддів вважає, що у даному конкретному випадку постанова підлягає касаційному оскарженню. (аналогічні висновки викладені у постанові Верховного суду від 01.08.2018 у справі №912/1783/16).

Згідно з частинами 1, 4, 7 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Європейський Суд з прав людини (рішення від 28.03.2006 за заявою № 31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі") зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.

Статтею 98 Закону про банкрутство передбачено право арбітражного керуючого (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користуватися усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора відповідно до законодавства, у тому числі право отримувати винагороду в розмірі та порядку, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 Закону про банкрутство, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) виконує повноваження за грошову винагороду.

Відповідно до ч. 2 ст. 115 Закону про банкрутство грошова винагорода арбітражного керуючого за виконання повноважень розпорядника майна визначається в розмірі двох мінімальних заробітних плат за кожний місяць виконання ним повноважень або в розмірі середньомісячної заробітної плати керівника боржника за останні дванадцять місяців його роботи до порушення провадження у справі про банкрутство, якщо такий розмір перевищує дві мінімальні заробітні плати. Право вимоги грошової винагороди виникає в арбітражного керуючого в останній день кожного календарного місяця виконання ним повноважень розпорядника майна боржника. Сплата грошової винагороди арбітражному керуючому (розпоряднику майна) здійснюється шляхом її авансування заявником (кредитором або боржником) у розмірі, зазначеному у цій частині. Сума авансового платежу вноситься на депозитний рахунок нотаріуса та виплачується арбітражному керуючому (розпоряднику майна) за кожний місяць виконання ним повноважень розпорядника майна.

Положеннями ч. 5 ст. 115 Закону про банкрутство визначено джерела сплати грошової винагороди та відшкодування витрат арбітражного керуючого, а саме: за рахунок наявних у боржника коштів, одержаних у результаті господарської діяльності боржника, або коштів, одержаних від продажу майна (майнових прав) боржника.

Отже, Законом про банкрутство передбачено декілька джерел для здійснення оплати послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією ліквідатора), разом з тим Закон не містить заборони здійснювати таку оплату за рахунок коштів  кредиторів.

При цьому, відмова від авансування, відсутність майна у боржника або ж відсутність інших джерел для покриття витрат на виплату винагороди арбітражному керуючому можна розцінювати як примушування до безоплатної праці, що забороняється та прирівнюється до рабства в контексті  ст. 4 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  та інших міжнародних актів (зокрема, Конвенції 1926 року про заборону рабства, Конвенції Міжнародної організації праці про примусову чи обов'язкову працю 1930 року ратифіковану Україною 10.08.1956 року, Конвенції Міжнародної організації праці №105 про скасування примусової праці 1957 року ратифіковану Україною 05.10.2000 року), резолюції Економічної і Соціальної Ради ООН (ЕКОСОС) 1996 року тощо) та суперечить ст. 43 Конституції України.

ВАЖЛИВО: Виходячи з аналізу наведених норм, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника у зв'язку з відсутністю таких коштів, то оплата послуг арбітражного керуючого, зокрема ліквідатора, має здійснюватися за рахунок коштів кредиторів, виходячи із принципу пропорційності  їх грошовим вимогам.

При цьому слід зазначити, що законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією,  ліквідатора) в залежність від обсягу його діяльності (за умови достатності та відповідності цих дій вимогам Закону про банкрутство), від розміру задоволених вимог кредиторів у справі, майнового стану кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів  роботи арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Тобто, не виявлення ліквідатором в процедурі ліквідації боржника його майна, інших активів та грошових коштів, за умови встановленого судом факту повноти та належності виконання ним своїх обов'язків у цій процедурі, жодним чином не впливає на оплату його послуг.

Вищенаведені висновки, також викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справах  № 916/1503/17 від 04.10.2018р. та № 912/1783/16 від 01.08.2018р.

ВИСНОВОК: Законодавець не ставить порядок розподілу витрат на оплату послуг ліквідатора в залежність від майнового стану кожного кредитора у справі про банкрутство, правового статусу кредитора (особа, заснована на приватній чи державній формі власності, державний орган, громадська організація тощо), від джерел фінансування того чи іншого кредитора, а також від майнових результатів арбітражного керуючого у справі про банкрутство.

Отже, у випадку, коли оплата послуг арбітражного керуючого здійснюється не за рахунок коштів, одержаних від продажу майна боржника, чи коштів, одержаних у результаті виробничої діяльності боржника, то така оплата повинна здійснюватися за рахунок коштів кредиторів,   виходячи із принципу пропорційності   їх грошовим вимогам.

Теги: банкрутство, ліквідація, арбітражний керуючий, комітет кредиторів, оплата праці, судові витрати, ліквідатор, ліквідаційна процедура, судова практика, Адвокат Морозов