Відшкодування від Держави за пошкодження (знищення) під час терористичного
акту майно
29 вересня 2022
року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного
цивільного суду в рамках справи № 757/21389/18,
провадження № 61-5672св22 (ЄДРСРУ № 106585148) досліджував питання щодо
відшкодування власникові шкоди за зруйноване нерухоме майно внаслідок
АТО.
Суть
справи: позивачі
звернулися з позовом до держави України в особі Кабінету Міністрів України,
Державної казначейської служби України про відшкодування майнової та шкоди,
завданої їх майну терористичним актом під час проведення антитерористичної
операції та моральної шкоди.
Позов
мотивували тим, що протягом 2014-2017 років під час проведення антитерористичної
операції в м. Мар`їнка, що є загальновідомим фактом, в житловий будинок, у
якому знаходиться належна їм квартира, влучив снаряд та зруйнував його, що є
терористичним актом у розумінні вимог законодавства.
Таким чином,
позивачі звернулися з позовом до Держави України з метою отримати від держави
відшкодування за пошкодження (знищення) під час терористичного акту належного
їм майна.
***
При цьому
позивачі посилалися на положення статті 19 Закону України «Про боротьбу з
тероризмом» та статті 86 Кодексу цивільного захисту України. Вказували також,
що їх права як власників майна захищені статтею 1 Першого протоколу до
Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до
статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Високі
Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією,
права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
За змістом
зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого
позивачі не скаржилися, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне
використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її
юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою
відповідальності держави.
Стосовно права,
гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і
основоположних свобод, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть
передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності, а саме:
у матеріальному
аспекті: держава має забезпечити у своїй правовій системі
юридичні гарантії реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засоби
правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може
його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату
(компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня
2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, § 113).
у
процесуальному аспекті: хоча стаття 1
Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог,
існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього
положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у
спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі
«Котов проти Росії», § 114).
Відповідно до
частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права
до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних
норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пунктах 66-72
постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (провадження № 14-17цс19) зроблено
висновок, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм
майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах
суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами
міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право
держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб
здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів
або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1
Першого протоколу до Конвенції).
Згідно з
усталеною практикою ЄСПЛ поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого
протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом
власності на речі матеріального світу та не залежить від формальної
класифікації, прийнятої у національному законодавстві: деякі інші права й
інтереси, що становлять активи, теж можуть розглядатися як «майнові права», а
отже, як «майно». Так, за певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу
до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation)
успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Особа, яка має майновий
інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної
реалізації її права вимоги (зокрема, відшкодування державою шкоди) у сенсі
статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави
у національному законодавстві. Останнє повинно давати змогу чітко визначити
конкретний майновий інтерес особи, який, наприклад, має бути передбаченим у
відповідних нормативних приписах або підтвердженим в іншому правовому акті,
зокрема, у судовому рішенні.
Відшкодування
шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів
Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми
цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому
законом. Відшкодування шкоди, заподіяної організації, підприємству або установі
терористичним актом, провадиться в порядку, визначеному законом. (стаття 19
Закону України «Про боротьбу з тероризмом»). Передбачене у статті 19 Закону
України «Про боротьбу з тероризмом» право на відшкодування відповідно до закону
шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, з огляду на відсутність
відповідного закону не породжує легітимного очікування на отримання від Держави
України такого відшкодування за пошкоджений у період проведення
антитерористичної операції об`єкт нежитлової нерухомості незалежно від того, на
якій території - підконтрольній чи непідконтрольній Україні - мав місце
вказаний акт. За статтею 1 Першого протоколу до Конвенції поряд із негативним
обов`язком утриматися від неправомірного втручання у право мирного володіння
майном держава має позитивні обов`язки гарантувати кожному, хто перебуває під
її юрисдикцією, ефективне використання цього права та його відновлення у разі
порушення. Позитивні обов`язки можуть передбачати певні заходи, необхідні для
захисту права власності, а саме: у матеріальному аспекті: держава має
забезпечити у своїй правовій системі юридичні гарантії реалізації права
власності (превентивні обов`язки) та засоби правового захисту, за допомогою
яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема,
вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки); у
процесуальному аспекті: хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не
встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків
процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у
справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними
особами.
Відсутність
у законодавстві України відповідних приписів щодо відшкодування власникові
шкоди, заподіяної його об`єкту нежитлової нерухомості терористичним актом, не
перешкоджає особі, яка вважає, що стосовно її права власності на таке майно
певний позитивний обов`язок не був виконаний, вимагати від держави компенсації
за це невиконання на підставі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Проте залежно
від змісту порушення та зумовлених ним наслідків для потерпілого означена
компенсація з огляду на практику ЄСПЛ може суттєво відрізнятися: у разі
встановлення факту порушення державою позитивних обов`язків розробити
компенсаційні механізми за втручання, зокрема, у право мирного володіння майном
і провести об`єктивне й ефективне розслідування факту втручання у це право,
відсутні підстави для висновку про те, що така компенсація має передбачати
відшкодування реальної вартості пошкодженого (знищеного) майна; тоді як за
порушення негативного обов`язку не втручатися у вказане право держава може бути
зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану майну, у повному обсязі. Вирішуючи
питання про стягнення з держави відповідної компенсації, суд має керуватися
вимогами Конвенції, інших актів національного законодавства та задля
ефективного захисту конвенційного права встановити, зокрема, за порушення якого
виду конвенційних обов`язків позивач вимагає від держави компенсацію, і чи
обґрунтованим відповідно до цього порушення є її розмір».
ВИСНОВОК: Установивши, що належна позивачам квартира зруйнована та відновленню не
підлягає в результаті обстрілу під час проведення АТО, а державою на момент
виникнення спірних правовідносин та протягом тривалого часу після їх виникнення
не було розроблено правовий механізм відшкодування власникові шкоди, заподіяної
його майну під час проведення антитерористичної операції, суд зробив правильний
висновок про те, що позивачі мають право на грошову компенсацію від держави саме
внаслідок невиконання нею свого позитивного матеріального та процесуального
обов`язку за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
P.s. Доводи
КабМіну про те, що суди не застосували положення Закону України «Про
особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України
на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», згідно
з яким відповідальність за майнову чи немайнову шкоду, завдану Україні
внаслідок збройної агресії РФ, покладається саме на РФ відповідно до принципів
і норм міжнародного права, Верховний суд не прийняв, оскільки суди стягнули на
користь позивачів грошову компенсацію не в порядку відшкодування майнової
шкоди, заподіяної їх майну внаслідок збройної агресії РФ, а на підставі статті
1 Першого протоколу до Конвенції внаслідок невиконання державою протягом
тривалого часу свого позитивного обов`язку з прийняття нормативно-правового
акта з приводу порядку відшкодування такої шкоди.
Суд відхилив
аргументи касаційної скарги про те, що на час прийняття оскаржуваних судових
рішень вже існував «Порядок здійснення грошової компенсації постраждалим,
житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації
воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації», який
міг бути використаний позивачами для захисту своїх прав, оскільки вказаний
порядок набув чинності у вересні 2020 року, тобто після виникнення спірних
правовідносин та після пред`явлення позивачами цього позову до суду.
Матеріал по
темі: «Судовий імунітет країни агресора»
Теги: судовий імунітет, країна агресор, зруйноване майно, судове рішення,
стягнення шкоди, воєнний стан, Верховний суд, Адвокат Морозов
