Повернення скарги у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису заявника

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість повернення апеляційної, касаційної скарги/позову у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису позивача/апелянта, касатора

28 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 120/5271/24, адміністративні провадження № К/990/47488/24 № К/990/11545/25, № К/990/29287/25, № К/990/44267/25, № К/990/51353/25, № К/990/4870/26, № К/990/8985/26 (ЄДРСРУ № 136064092) досліджував питання щодо правової можливості повернення апеляційної скарги/позову у разі наявності у суду сумнівів щодо автентичності підпису позивача/апелянта.

Частиною 2 статті 160 КАС України передбачено, що позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 160 КАС України в позовній заяві зазначаються: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості відомі позивачу), відомі номери засобів зв`язку, адреса електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, обґрунтований розрахунок суми, що стягується, - якщо у позовній заяві містяться вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної оскаржуваним рішенням, діями, бездіяльністю суб`єкта владних повноважень; 4) зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності), зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування.

Окрім того, ч. 4 ст. 169 КАС України регламентовано, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Тобто, суд наголошує, що обов`язковим елементом позовної заяви та засвідченням факту волевиявлення учасника судового процесу є підпис.

Підпис - це графічний знак або набір знаків, який особа ставить на документі для підтвердження його автентичності, згоди або авторства.

Зазвичай підпис розташовується у кінці документа після його основного тексту та відомостей про додатки (у разі їх наявності).

Наведене зумовлене тим, що підпис ідентифікує автора і слугує задля підтвердження того, що особа, яка його підписала, ознайомлена із документом і погоджується з його змістом. В юридичному сенсі, підпис є підтвердженням певної дії, угоди чи зобов`язання і надає документу юридичну силу.

За наведеною логікою підпис особи, яка звертається з процесуальним документом до суду, підсумовує викладене вище за текстом, що тим самим унаочнює погодження з усім тим, що в ньому наведено. Хоча формально у процесуальному законі немає формалізованої вимоги щодо розташування місця накладення підпису заявника (автора звернення), проте це випливає із його змісту і духу закону.

Наміром законодавця було структурувати вимоги до позовної заяви не лише у змістовному (перелік певної інформації, яку особа, що подає заяву, має викласти), а й логічно-послідовному (хронологічному) контексті (найменування суду, до якого подається апеляційна скарга, не повинне зазначатися наприкінці позовної заяви; а отже й підпис особи, яка подає позовну заяву, чи її представника не має розташовуватися на початку позовної заяви).

Викладене не лише забезпечує логічність, послідовність і зрозумілість викладу змісту позовної заяви, але й слугує запобіжником від зловживання учасниками процесу своїми процесуальними правами, оскільки унеможливить виникнення такої ситуації, коли в одному разі заявник стверджуватиме, що процесуальний документ ним підписаний, а в іншому разі - ні.

Сформульований принцип гарантує однозначність правових наслідків подання позовної заяви та унеможливлюватиме неоднозначне тлумачення її змісту іншими учасниками справи.

Підпис перед текстом документа не виконуватиме посвідчувальної функції щодо його змісту, може виконувати інші завдання, зокрема візування.

Отже, належним виконанням вимог процесуального закону щодо підписання письмового документа є здійснення особою підпису після основного тексту цього документа чи відомостей про його додатки (у разі їх наявності).

Такий висновок відповідає позиції, що викладена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 11.09.2024 року по справі № 930/191/23.

Питання звернення до суду у випадку невідповідність підпису апелянта зразку його підпису, наявному в копії довіреності неодноразово досліджувалося Верховним Судом. Зокрема, 28.11.2025 у справі № 120/1382/23 і 29.01.2026 у справі № 120/1247/25 Верховний Суд указав, що норми КАС України не містять положень, які б зобов`язували особу, яка звертається до суду з відповідним процесуальним документом, надавати суду докази автентичності власного підпису, який міститься в такому документі.

Також Верховний Суд зазначив, що відсутні правові підстави для повернення процесуального документа з наведених мотивів сумніву у справжності підпису.

ВИСНОВОК: Отже, суд не наділений повноваженнями на здійснення почеркознавчої експертизи, а його висновки щодо автентичності підпису мають ґрунтуватися на належних і допустимих доказах, зокрема, на висновку експерта.

 

Матеріал по темі: «Експертиза про ймовірність виконання підпису на власноручній розписці про отримання позики»

 

Теги: підпис, апеляційна скарга, позовна заява, почеркознавча експертиза, автентичність підпису, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Касаційне оскарження ухвал, які скасовані апеляцією, з направленням справи для продовження розгляду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Перегляд в касаційному порядку ухвал суду першої інстанції, скасованої постановою апеляційного суду, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції 

10 вересня 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 367/252/24, провадження № 14-21цс25 (ЄДРСРУ № 130552487) досліджувала питання щодо можливості перегляду в касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, скасованої постановою апеляційного суду, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції 

19 березня 2025 року у справі № 380/970/24 Об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду ухвали суду першої інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі (зокрема, ухвал про: повернення заяви позивачеві (заявникові), відмови у відкритті провадження у справі, залишення позову (заяви) без розгляду, закриття провадження у справі), якою така ухвала була скасована, а справа направлена до суду першої інстанції для продовження розгляду, не може бути предметом касаційного оскарження. 

Водночас Велика Палата Верховного Суду з таким висновком не погоджується та вважає наявними підстави для відступу від нього з таких мотивів. 

За змістом пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. 

Подібні за змістом приписи містяться й у частині другій статті 328 КАС України, де зазначено, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені у пунктах 3, 4, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку. 

До таких ухвал належать, зокрема, ухвали про відмову у відкритті та закриття провадження у справі, повернення позовної заяви та залишення її без розгляду. Такі ухвали за своєю суттю завжди стосуються питання забезпечення учасникам справи доступу до правосуддя та реалізації ними права на ефективний захист порушених прав належним і справедливим судом. Саме тому законодавець передбачив можливість перегляду зазначеного фундаментального процесуального питання найвищим судом у системі судоустрою України. 

Велика Палата Верховного Суду наголошує, що як пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України, так і частина друга статті 328 КАС України пов`язують можливість касаційного оскарження певних ухвал винятково з дотриманням учасниками справи принципу інстанційності, тобто із самим фактом перегляду таких ухвал в апеляційному порядку, після чого учасник справи отримує процесуальну можливість звернутися до суду касаційної інстанції. 

(!) Жодна з норм чинного процесуального законодавства не ставить наявність в особи права на касаційне оскарження ухвали місцевого суду в залежність від результату її перегляду апеляційним судом. 

Правову позицію об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду можна було б застосувати в ідеальній правовій ситуації, в якій апеляційний суд завжди бездоганно застосовує норми процесуального права. Натомість такий підхід не враховує випадків, коли суд першої інстанції постановив законну й обґрунтовану ухвалу (правильно визначився з юрисдикцією спору, встановив відсутність у позивача процесуальної дієздатності тощо), проте саме апеляційний суд допустив помилку, безпідставно скасувавши ухвалу суду першої інстанції, яка відповідала вимогам процесуального закону. 

Сформований об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду підхід, за якого усунення апеляційним судом перепон одному з учасників справи (позивачу) для подальшого провадження у цій справі перешкоджає касаційному перегляду постанови апеляційного суду, прийнятої за наслідками перегляду ухвали місцевого суду, є проявом обмежувального тлумачення норм процесуального права та, по суті, обмеженням іншої сторони (відповідача) у доступі до правосуддя, яке у цьому випадку Велика Палата Верховного Суду не може визнати виправданим і передбачуваним з точки зору змісту норм процесуального права. 

За такого тлумачення норм процесуального права суть принципу доступу до правосуддя зводитиметься винятково до захисту прав одного учасника справи (позивача) і обмежуватиметься компетентністю та справедливістю однієї судової інстанції (апеляційного суду), тоді як законодавець прямо передбачив вирішення питань, які впливають на можливість здійснення подальшого провадження у справі, судами усіх трьох інстанцій, тобто визнав можливою перевірку законності й обґрунтованості постанов апеляційного суду, прийнятих за наслідками перегляду ухвал місцевого суду, судом касаційної інстанції. 

Потрібно нагадати, що Велика Палата Верховного Суду вже наводила свої аргументи у справі № 490/2518/22, яка була передана на її розгляд для формулювання висновку щодо можливості касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, якою ухвалу місцевого суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. 

Ухвалою від 26 квітня 2023 року Велика Палата Верховного Суду повернула справу № 490/2518/22 на розгляд відповідній колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та, серед іншого, зазначила, що у провадженні як касаційних судів у складі Верховного Суду, так і Великої Палати Верховного Суду перебувала значна кількість справ за касаційними скаргами на постанови апеляційного суду, якими скасовано ухвали суду першої інстанції та направлено справи до місцевого суду для продовження розгляду. 

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що такі касаційні скарги розглядаються касаційним судом по суті і розбіжностей у правозастосовній практиці щодо цього питання не виявлено, на підтвердження чого навела перелік із 25 справ, з яких 15 було розглянуто безпосередньо Великою Палатою Верховного Суду. 

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за змістом пункту 15.10 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у разі подання апеляційної скарги на ухвали суду першої інстанції, передбачені пунктами 1, 6-9, 11, 14-16, 20, 22, 23, 37-39 частини першої статті 353 цього Кодексу (крім ухвал про відмову у прийнятті або повернення зустрічного позову, про відмову у прийнятті або повернення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження), чи подання касаційної скарги на ухвали суду апеляційної інстанції (крім ухвал щодо забезпечення позову, зміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, ухвал про зупинення провадження у справі, які подані з пропуском строку на їх оскарження, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремих ухвал) - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали. В інших випадках - до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються копії матеріалів, необхідних для розгляду скарги. За потреби суд апеляційної або касаційної інстанції може витребувати також копії інших матеріалів справи. 

Подання апеляційних або касаційних скарг на ухвали суду першої або апеляційної інстанції не перешкоджає продовженню розгляду справи цим судом, крім випадків, коли до суду апеляційної або касаційної інстанції передаються всі матеріали справи (пункт 15.11 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України). 

Водночас якщо з певних причин суд першої інстанції розглянув справу по суті до розгляду Верховним Судом касаційної скарги на постанову апеляційного суду, якою скасовано ухвалу суду першої інстанції, що перешкоджає провадженню у справі, з направленням справи для продовження розгляду до цього суду, то в такому випадку касаційне провадження підлягає закриттю з підстав, зазначених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18. 

В усіх інших випадках касаційна скарга на таку постанову суду апеляційної інстанції підлягає розгляду по суті Верховним Судом. 

Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновків, сформульованих об`єднаною палатою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 380/970/24, та констатує, що ухвали суду першої інстанції, перелік яких міститься у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України [частині другій статті 328 КАС України, пункті 2 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)] після їх перегляду в апеляційному порядку є предметом касаційного оскарження незалежно від результату їх перегляду судом апеляційної інстанції. 

ВИСНОВКИ ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА щодо застосування пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частини другої статті 328 КАС України, пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України):

- ухвали суду першої інстанції, перелік яких міститься у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частині другій статті 328 КАС України, пункті 2 частини першої статті 287 ГПК України), після їх перегляду в апеляційному порядку є предметом касаційного оскарження незалежно від результату їх перегляду судом апеляційної інстанції.

 

 

Матеріал по темі: «Апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції які не визначені в Кодексі»

 

 

 

 

Теги: ухвала суду першої інстанції, окреме оскарження, перелік ухвал, судове рішення, апеляційна скарга, закриття апеляційного провадження,  Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції які не визначені в Кодексі

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ухвали суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду, навіть коли вони не визначені в чіткому переліку процесуального законодавства

17 липня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 922/3982/23 (ЄДРСРУ № 128907721) досліджував питання щодо ухвал суду першої інстанції, що підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 254 ГПК учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається.

Частина перша статті 255 ГПК визначає перелік ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду першої інстанції.

Згідно з частиною третьою статті 255 ГПК заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.11.2024 у справі №757/47946/19-ц, досліджуючи питання щодо апеляційного оскарження окремо від рішення суду ухвал суду першої інстанції, які не зазначені в переліку, викладеному в частині першій статті 255 ГПК України, погодилась зі сформованим при застосуванні норм процесуального права підходом щодо права на апеляційне оскарження ухвал суду першої інстанції, в основу якого покладена ідея неодмінності дотримання конституційного права особи на судовий захист.

У контексті наведеного Велика Палата Верховного Суду зазначила:"24. Суть цього підходу полягає в такому:

1) ухвали, вказівка про можливість оскарження яких прямо зазначена в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є самостійними об`єктами апеляційного оскарження;

2) заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду (частина друга статті 353 ЦПК України, статті 255 ГПК України);

3) ухвали суду, які залежно від їх змісту та стадії процесу не можуть бути оскаржені шляхом включення заперечень до рішення суду, можуть бути оскаржені окремо від рішення, якщо це зумовлено потребою судового захисту процесуальних прав та інтересів особи.

(!) Тож ухвала суду, яка не зазначена у переліку ухвал, викладеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), може бути оскаржена окремо від рішення суду, якщо цього вимагає забезпечення права особи на судовий захист.

Велика Палата Верховного Суду з такими висновками погоджується та констатує, що з урахуванням основних засад судочинства й необхідності забезпечення права на апеляційний перегляд будь-яка ухвала суду першої інстанції підлягає апеляційному оскарженню або самостійно, або разом із рішенням суду по суті спору.

Наведене узгоджується з пунктом «d» статті 3 Рекомендації R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року на забезпечення того, щоб суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, держави мають відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.

Перелік ухвал, на які апеляційна скарга може бути подана окремо від рішення суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.

Водночас, на переконання Великої Палати Верховного Суду, наведений у частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України) перелік судових рішень не є вичерпним: ухвала, зазначена в цій нормі процесуального права, безумовно може бути оскаржена в апеляційному порядку; за відсутності ухвали в зазначеному переліку встановленню та оцінці судом підлягає те, чи перешкоджає ця ухвала подальшому провадженню в справі та/або чи може вона бути оскаржена разом із рішенням суду (тобто чи є в особи, яка подає апеляційну скаргу, можливість поновити свої права в інший спосіб).

Тлумачення частини другої статті 352 ЦПК України (статті 254 ГПК України), за яким ухвали підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду лише в разі їх зазначення в переліку, наведеному в частині першій статті 353 ЦПК України (статті 255 ГПК України), є звужувальним; таким, що не враховує випадки, за яких ухвали постановлені вже після ухвалення рішення суду по суті спору або особа з інших причин не має можливості відновити свої права без оскарження ухвали місцевого суду в апеляційному порядку.".

У даній справі, закриваючи апеляційне провадження, суд виходив з того, що ухвала про зміну експертної установи для проведення експертизи не підлягає оскарженню в порядку апеляційного провадження окремо від рішення суду, так як не входить до відповідного переліку ухвал, визначеного в частині першій статті 255 ГПК, який є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню.

Тобто, обмежившись фактично лише звуженим тлумаченням вказаних процесуальних норм,  апеляційний суд вважав, що ухвала суду першої інстанції про зміну експертної установи для проведення експертизи не підлягає  апеляційному оскарження окремо від рішення суду тільки тому, що відсутня в переліку ухвал, наведеному в частин першій статті 255 ГПК.

У той час як у контексті наведеної правової позиції Великої Палати Верховного Суду та обставина, що відповідна ухвала суду першої інстанції (в цьому випадку ухвала про заміну експертної установи для проведення експертизи) не зазначена  в переліку, визначеному частиною першою статті 255 ГПК, сама по собі ще не виключає можливості апеляційного оскарження такої ухвали у певному порядку (пункт 24 від 13.11.2024 у справі №757/47946/19-ц, який процитований в пункті 34 цієї постанови).

Для правильної оцінки ухвали місцевого суду як такої, що підлягає або не підлягає самостійному апеляційному оскарженню, потрібно встановити, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Проте, апеляційний суд наведеного не врахував, зокрема не з`ясовував чи перешкоджає ухвала про заміну експертної установи  для проведення експертизи подальшому провадженню у цій справі та/або чи має особа, яка подає апеляційну скаргу, можливість відновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, тобто (1) чи є ця ухвала такою, що впливає на строк розгляду справи, відповідно може порушувати права учасників процесу, в цьому випадку скаржника, на справедливий суд та загрожувати самій суті цього права, зокрема  в аспекті ситуації, яка склалась у цій справі, а саме за умови наявності ухвали суду першої інстанції про призначення судової експертизи, яка не була оскаржена жодною із сторін, та проведення якої (експертизи) суд першої інстанції  вважав необхідним у межах встановлення дійсних обставин цієї справи з огляду на протилежність позицій сторін, в тому числі й скаржника, в питанні щодо якості та готовності товару, вирішення якого потребує спеціальних знань, та (2) чи має скаржник можливість відновити свої права, про порушення яких він стверджує в апеляційній скарзі на цю ухвалу, в інший спосіб, а саме чи буде доцільним та ефективним включення заперечень на таку ухвала до апеляційної скарги на рішення суду.

ВИСНОВОК: Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції про закриття апеляційного провадження лише з підстав відсутності оскаржуваної ухвали в переліку ухвал, наведеному в частині першій статті 255 ГПК, є передчасними, зокрема  в силу того,  що про відповідне суд виснував без з`ясування обставин, що мають значення для вирішення спірного в цій ситуації питання щодо можливості оскаржити відповідну ухвалу окремо від рішення суду, що, в свою чергу, є підставою для скасування відповідної ухвали апеляційного суду про закриття апеляційного провадження з передачею справи до апеляційного суду для продовження розгляду.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Касаційне оскарження ухвали апеляційного суду про призначення експертизи?»

 

 

 

 

 

 

 

Теги: ухвала суду першої інстанції, окреме оскарження, перелік ухвал, судове рішення, апеляційна скарга, закриття апеляційного провадження,  Верховний суд, судова практика, Адвокат Морозов

Прийняття та/або залишення апеляційної скарги без руху

Адвокат Морозов (судовий захист)

Залишення апеляційної скарги без руху та надання часу для усунення недоліків.

01.11.2017 року в рамках справи № 6-3082цс16 Верховний суд України досліджував питання щодо неоднакового застосування норм процесуального права, а саме статей 121 та 297 ЦПК України.

Суд вказав, що згідно із частиною третьою статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов’язки.

У статті 295 ЦПК України законодавець закріпив вимоги до форми і змісту апеляційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 297 ЦПК України до апеляційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 295 цього Кодексу, а також у разі несплати суми судового збору застосовуються положення статті 121 цього Кодексу.

Аналіз частин першої, другої та п’ятої статті 121 ЦПК України зумовлює висновок, що суддя апеляційної інстанції, установивши, що апеляційна скарга оформлена з порушенням вимог статті 295 ЦПК України або що не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє особу, яка подала апеляційну скаргу, і надає їй строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання особою ухвали.

Якщо ж особа, яка подала апеляційну скаргу, відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтею 295 ЦПК України, сплатить суму судового збору, апеляційна скарга вважається поданою в день первісного її подання до суду. Інакше вона вважається неподаною і повертається особі, яка подала апеляційну скаргу.

Відповідно до частини п’ятої статті 297 ЦПК України про залишення апеляційної скарги без руху або повернення скарги суддя-доповідач постановляє ухвалу.

ВАЖЛИВО: Таким чином, саме звернення особи до суду із апеляційної скаргою не спричиняє безумовне відкриття апеляційного провадження у справі та початок стадії апеляційного провадження. Адже суддя, відкриваючи апеляційне провадження, перевіряє, зокрема, чи дотрималася особа, яка подала апеляційну скаргу, порядку здійснення права на звернення до суду апеляційної інстанції (умови реалізації права на звернення до суду апеляційної інстанції). Процесуальним наслідком недотримання заявником умов реалізації права на звернення до цього суду з апеляційною скаргою є залишення скарги без руху або її повернення в разі не усунення недоліків.

З огляду на викладене суддя апеляційної інстанції може вирішити питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, яка не була належним чином оформлена та містила недоліки, лише після їх усунення. При цьому у ЦПК України відсутні винятки з указаного порядку.

Відповідно пункту 116 Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270 (далі – Правила), у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об’єктом поштового зв’язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Таким чином, здійснивши аналіз норм законодавства, можна зробити висновок, що як суд апеляційної інстанції, так і особа, яка подала апеляційну скаргу, наділені низкою процесуальних прав та обов’язків. Зокрема, в разі подання особою апеляційної скарги оформленої з порушенням вимог статті 295 ЦПК України, або без сплати судового збору за подання такої скарги суддя зобов’язаний постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху із зазначенням її недоліків.

Окремо необхідно наголосити, що постановляючи рішення про повернення позовної заяви (скарги) суд має враховувати можливість здачі заявником документів на пошту в установлений ухвалою суду строк (рішення Верховного суду України від 21.09.2017 р. по справі № 6-1509цс17).

Раніше Верховний суд України висловився стосовно підстав, критеріїв та способів щодо поновлення процесуального строку на апеляційне та/або касаційне оскарження судового рішення.

Правовою позицією Верховного суду України в постанові від 01.03.2017 р у справі за № 6-245цс17 та  від 8 лютого 2017 року у справі № 6-3102цс16, яка є аналогічною позиції ВСУ від 5 жовтня 2016 р. по  справі № 6-1724цс16, визначені підстави для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, які нерозривно пов’язані з діями (бездіяльністю) суду апеляційної інстанції.

ВИСНОВОК: законодавець не покладає на суд апеляційної інстанції обов’язку повторно постановити ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху в разі повернення листа з такою ухвалою у зв’язку із закінченням терміну зберігання. Водночас строк зберігання поштового відправлення в один місяць дає можливість особі, яка подала апеляційну скаргу, вжити заходів для отримання відправлення та ознайомлення з такою ухвалою протягом цього строку.

При цьому вказані процесуальні правові приписи не позбавляють суд апеляційної інстанції права в разі повернення листа з ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху у зв’язку із закінченням терміну його зберігання постановити ухвалу, якою продовжити строк для усунення недоліків апеляційної скарги, надіславши одночасно попередню ухвалу, якщо суд апеляційної інстанції з матеріалів справи та апеляційної скарги встановить, що особа, яка її подала, через свій похилий вік, фізичні вади, проживання в сільській або гірській місцевостях тощо, має труднощі в отриманні поштової кореспонденції.

Теги: апеляційна скарга, залишення без руху, усунення недоліків, сплата судового збору, документи поштою, повернення документів, поштове відправлення, закінченням терміну зберігання, судова практика, Адвокат Морозов