Ініціатор судового процесу не може бути «особою, не повідомленою про розгляд справи»

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Ініціатор судового процесу (позивач, заявник, треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору) не може бути «особою, не повідомленою про розгляд справи»

25 вересня 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 490/9587/18, провадження № 14-29цс24 (ЄДРСРУ № 122603347) досліджувала питання щодо обізнаності ініціатора судового спору про хід та стадію судового розгляду.

Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що, крім пункту 1 частини другої статті 358 ЦПК України, словосполучення «повідомлення про розгляд справи» використовується лише в одній нормі цього Кодексу, а саме у статті 468 «Підстави для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду».

За змістом цієї норми процесуального права клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, зокрема, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.

В іншій послідовності цей термін зустрічається в частині другій статті 54 ЦПК України: «У разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони».

У решті випадків законодавець у ЦПК України вживає словосполучення: «повідомлена про дату, час і місце розгляду справи» (частина третя статті 466); «повідомлені про судове засідання» (частина третя статті 233); «повідомлені про дату, час та місце судового засідання» (частина четверта статті 270; частина третя статті 271; частина друга статті 450); «повідомлення про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 223; частина четверта статті 440); «повідомляються про дату, час і місце судового засідання» (частина третя статті 118); «...повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання» (частина друга статті 128).

Системно аналізуючи положення ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 цього Кодексу), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження у справі і яка відповідно не знала / не могла знати про розгляд справи.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

Стаття 17 ЦПК України містить норму, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Склад учасників справи визначається статтею 42 ЦПК України. Зокрема, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. У наказному провадженні учасниками справи є заявник та боржник. У справах окремого провадження учасниками справи є заявники, інші заінтересовані особи.

(!!!) Велика Палата Верховного Суду погодилася з тим, що для реалізації права на подання апеляційної скарги визначальним є не стільки участь заявника у всіх засіданнях суду, скільки отримання ним повного судового рішення, адже без ознайомлення з повним судовим рішенням неможливо зрозуміти мотиви суду, з яких він виходив, ухвалюючи рішення, а отже, неможливо сформулювати підстави апеляційної скарги.

Разом з тим слід відмітити, що позивач (заявник,третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу.

ЄСПЛ сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску.

Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав.

Зокрема, ЄСПЛ у справах «Світлана Науменко проти України», «Трегубенко проти України», «Праведна проти Росії», «Желтяков проти України» зазначає, що у випадках перегляду судових рішень як у порядку нагляду, так і у зв`язку з нововиявленими обставинами національним судам необхідно забезпечувати дотримання учасниками справи встановлених строків та не допускати того, щоб за допомогою таких процесуальних механізмів, як продовження строку на оскарження, було порушено принцип правової визначеності.

Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України), на переконання Великої Палати Верховного Суду, не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається).

ВИСНОВОК: Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що «особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), не можна вважати особу, яка власне ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.

 

 

Матеріал по темі: «Особливості направлення та отримання судових повісток»

 

 

 

Теги: судова повістка, вручення судової повістки, закінчення терміну зберігання, інші причини не вручення поштового відправлення, повідомлення, судове рішення, направлення судового рішення, сторона по справі, оскарження рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

 

Поновлення строку на оскарження рішення суду з підстав невчасного його отримання

Адвокат Морозов (судовий захист)

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення з підстав невчасного його отримання

12 грудня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 210/1690/18(2-а/210/14/19), провадження №К/9901/21311/19 (ЄДРСРУ № 86305379) досліджував питання щодо поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження судового рішення з підстав невчасного його отримання.

Верховний Суд звертає увагу, що ст. 286 КАС України є спеціальною нормою процесуального закону, що визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, та частина четверта якої встановлює спеціальні у відношенні до ст. 295 КАС України строк на апеляційне оскарження (протягом десяти днів) і порядок обчислення цього строку (з дня проголошення судового рішення).

Водночас ст. 286 КАС України не обмежено повноваження суду апеляційної інстанції щодо поновлення строку на апеляційне оскарження в порядку ч. 3 ст. 295 КАС України, і на відміну від правил, установлених ст. 270 КАС України, передбачений ст. 286 КАС України строк на апеляційне оскарження не є преклюзивним.

Верховний Суд зазначає, що у справах цієї категорії, які є терміновими в розумінні КАС України, надзвичайно важливим в аспекті реалізації учасником справи права на апеляційне оскарження є дотримання судом першої інстанції порядку проголошення та вручення (надсилання) копій судових рішень, визначеного ч. 2 ст. 271 КАС України. Недотримання судом першої інстанції цього порядку може бути підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження, з урахуванням інших фактичних обставин.

У рішеннях від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії" Європейський суд з прав людини зазначив, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі "Іліан проти Туреччини" Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Зважаючи на те, що у цій справі суд першої інстанції не у повній мірі дотримався вимог ч.2 ст.271 КАС України щодо невідкладного надіслання копії судового рішення на адресу учасників справи, а відповідач скористався правом на апеляційне оскарження судового рішення на 11 день з дня фактичного отримання рішення, суд касаційної інстанції вважає, що в даному випадку апелянт не допустив тривалого необ`єктивного зволікання з поданням апеляційної скарги. При цьому пропуск строку на апеляційне оскарження є вочевидь незначним і перегляд судового рішення суду першої інстанції не порушить принципу res judicata.

Аналогічна правова позиція неодноразово викладена в рішеннях Верховного Суду, зокрема, у постанові від 23.10.2019 (справа №297/420/19).

В  той же час, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвали для вчинення відповідних дій за належною адресою та які повернулися в суд, у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Аналогічної позиції дотримується Верховний суд у постановах від 16.05.2018р. № 910/15442/17, від 23.04.2018 у справі № 916/3188/16, від 23.11.2018 у справі №10/17-3639-2011, від 22.08.2019 у справі №922/85/18.

Матеріал по темі: «Належне направлення судового рішення або судової повістки стороні по справі»

P.s. Якщо недотримання строків на подання заяви про перегляд заочного рішення було зумовлене бездіяльністю суду першої інстанції, зокрема, не направленням належним чином у передбачений законом спосіб копії заочного рішення особі, яка брала участь у справі, проте не була присутня в судовому засіданні, то ця обставина може бути підставою для поновлення строку для подання заяви про перегляд заочного рішення, особі, яка подає відповідну заяву.

Такий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 16.01.2018 року справа №308/14197/15-ц, від 20.06.2018 року справа № 461/12463/15-ц.

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судового рішення: судова практика ВСУ»

Теги: судова повістка, повідомлення, судове рішення, направлення судового рішення, сторона по справі, оскарження рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов

Належне направлення судового рішення або судової повістки стороні по справі

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належне повідомлення/направлення судового рішення та/або судової повістки стороні по справі.

21 березня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/2349/17 (ЄДРСРУ № 80591669) досліджував питання належного повідомлення/направлення судового рішення та/або судової повістки стороні по справі.

Спочатку необхідно підкреслити, що у пунктах 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17-ц (провадження № 14-507цс18, ЄДРСРУ № 78977546 ) вказано, що приписи ЦПК України як на момент ухвалення заочного рішення, так і на момент розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду не дозволяють дійти висновку, що повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» є доказом належного інформування відповідача про час і місце розгляду справи. Окрім того, за змістом висновків Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду повернення повістки про виклик до суду з вказівкою причини повернення «за закінченням терміну зберігання» не свідчить про відмову сторони від одержання повістки чи про її незнаходження за адресою, повідомленою суду (пункт 31 постанови від 20 червня 2018 року у справі № 127/2871/16-ц).

Аналогічні висновки зазначені й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року по справі № 369/2744/15-ц, провадження № 61-16608св18 (ЄДРСРУ № 80079800).

В той же час, відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду  від 11.12.2018 у справі № 921/6/18, ЄДРСРУ №78518548 ).

Таким чином, сам лише факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденціїї (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 року по справі № 44/227-б (ЄДРСРУ № 75582764).

ВИСНОВОК: У разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії належним чином… окрім мабуть (і то не факт!!!) «за закінчення строку зберігання поштового відправлення», оскільки існує різна суперечлива судова практика, яка в різних юрисдикціях (цивільна/господарська) вирішує «по своєму».

Теги: судова повістка, повідомлення, судове рішення, направлення судового рішення, сторона по справі, оскарження рішення суду, судова практика, Адвокат Морозов