Адвокат Морозов (судовий захист)
Поширення чинності арбітражної угоди на спір за участю
особи, яка не підписувала цей контракт, однак набула прав та обов`язків його
сторони
1 листопада
2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/3208/22,
провадження № 12-47гс23 (ЄДРСРУ № 114685588) досліджувала питання щодо
поширення чинності арбітражного застереження (арбітражної угоди), викладеного в
контракті, на спір за участю особи, яка не підписувала цей контракт, однак
набула прав та обов`язків його сторони.
Стаття ІІ
Конвенції покладає на кожну Договірну Державу обов`язок визнавати письмову
угоду, за якою сторони зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які
спори, які виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з будь-якими
конкретними договірними чи іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути
предметом арбітражного розгляду.
Також ця стаття
визначає, що термін «письмова угода»
включає арбітражне застереження в договорі, або арбітражну угоду, підписану
сторонами, або що міститься в обміні листами чи телеграмами.
Суд Договірної
Держави, якщо до нього надходить позов з питання, щодо якого сторони уклали
угоду, передбачену цією статтею, повинен, на
прохання однієї із сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не
знайде, що згадана угода є недійсною, втратила чинність або не може бути
виконана.
Відповідно до
частини першої статті 8 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж»
суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди,
повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї
першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити сторони
до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила
чинність або не може бути виконана.
Також згідно з
пунктом 7 частини першої статті 226 ГПК України суд залишає позов без розгляду,
якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського
суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше
початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті
спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо
тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може
бути виконана.
Велика Палата
Верховного Суду звертає увагу на те, що за усталеною практикою Європейського
суду з прав людини добровільна відмова
від судового порядку вирішення спору на користь арбітражу є загалом
прийнятною в аспекті дотримання статті 6 Європейської конвенції про
захист прав людини і основоположних свобод (див. зокрема рішення у справі
Suovaniemi and others v. Finland, заява № 31737/96, 23.02.1999), тому залишення
судом без розгляду позову через наявність арбітражної угоди саме по собі не
становить неприйнятного обмеження доступу до суду.
ВИСНОВОК: Включення
сторонами до договору арбітражного застереження як умови має наслідком поширення дії цього арбітражного
застереження і на правовідносини за цим договором за участі іншої особи, яка
вступила у ці правовідносини як сторона, взяла на себе відповідні права
та обов`язки сторони цього договору, і при цьому сторони не припиняли дію
арбітражної угоди, не виключали певний спір з-під її дії, не позбавляли її
обов`язкової сили для такої сторони, і арбітражна угода не втратила чинність
внаслідок інших обставин.
Матеріал по темі: «Підсудність спору який виник із
правовідносин з іноземним елементом»
теги: третейське
застереження, арбітражне застереження, підсудність спору, міжнародний
комерційний арбітраж, припинення провадження у справі, позивач, відповідач,
захист інтересів, судова практика, Адвокат Морозов
