Повторне апеляційне оскарження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: розгляд апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи

12 лютого 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 905/638/25 (ЄДРСРУ № 134017737) досліджував питання щодо розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Тобто, реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - норм Господарського процесуального кодексу України.

У процедурі оскарження судового рішення першої інстанції процесуальним законом встановлено виправдані обмеження, спрямовані на забезпечення оперативності процесу, попередження виникнення правових колізій та дотримання принципу юридичної визначеності, що є одним із істотних елементів принципу верховенства права.

Такі обмеження знаходять своє відтворення в положеннях процесуального кодексу України щодо прийнятності апеляційної скарги, зокрема, і у приписах статті 272 цього Кодексу - щодо порядку розгляду апеляційної скарги, яка надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 272 Господарського процесуального кодексу України:

- якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

- суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи;

- суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті, якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.

Отже, для розгляду апеляційної скарги, що надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, суд має встановити наявність таких передумов для відкриття провадження:

1) особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду;

2) доводи, що покладені в основу апеляційної скарги, не розглядалися під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи.

У цьому висновку колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 19.10.2018 у справі № 910/2002/17, від 12.03.2020 у справі № 910/10364/16, від 18.06.2020 № 44/380-б, від 10.09.2020 у справі № Б13/115-12, від 26.09.2023 у справі № 911/1245/21(911/3210/23).

Суд, вирішуючи питання про відкриття повторного апеляційного оскарження за апеляційною скаргою особи, яка не була присутня під час апеляційного розгляду справи та яка вважає, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про її права, інтереси чи обов`язки, яке вже було предметом первісного апеляційного розгляду, суд зобов`язаний встановити:

- наявність у особи, яка подає апеляційну скаргу у порядку статті 272 Господарського процесуального кодексу України, правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, причому такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним;

- наявність такої умови для розгляду апеляційної скарги у порядку статті 272 Господарського процесуального кодексу України як наявність відмінних доводів та аргументів, що покладені особою в основу апеляційної скарги, від тих доводів та аргументів, які розглядалися апеляційним судом під час первісного апеляційного розгляду за апеляційною скаргою іншої особи (правові позиції Верховного Суду, викладені в постанові 02.08.2023 у справі № 910/4288/22, від 26.09.2023 у справі № 911/1245/21(911/3210/23).

Отже, встановлення тотожності підстав та аргументів, викладених у первісній апеляційній скарзі, та мотивів в постанові суду апеляційної інстанції за результатами її розгляду, з тими аргументами та підставами, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 Господарського процесуального кодексу України, є належною підставою для відмови у відкриті апеляційного провадження, зокрема згідно з частиною п`ятою статті 272 Господарського процесуального кодексу України.

Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою - апелянтом, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 272 Господарського процесуального кодексу України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням (подібні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 15.07.2020 у справі № 910/25520/13, від 12.02.2021 у справі № 913/567/19, від 11.05.2023 у справі № 908/1324/21, від 08.06.2023 у справі № 927/149/22, від 12.04.2023 у с праві № 911/3132/17).

ВИСНОВОК: Суд апеляційної інстанції, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, має виходити також зі змісту міжнародних зобов`язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та недопущення задоволення апеляційної скарги, поданої з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є істотними для вирішення конкретного спору.

 

Матеріал по темі: «Повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення»

 

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

В календарних чи робочих обчислюється строк на оскарження дій виконавця

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд відповів на питання: строк на оскарження дій виконавця обчислюється: 1) в календарних 2) в робочих днях?

01 жовтня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 497/2150/24, провадження № 61-7468св25 (ЄДРСРУ № 130793106) досліджував питання щодо календарних чи робочих днів обчислюється строк на оскарження дій виконавця.

Виконання судового рішення відповідно до змісту Рішення Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 у справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Згідно зі статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (частина перша статті 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною п'ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів. Рішення виконавця про відкладення проведення виконавчих дій може бути оскаржене протягом трьох робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з положеннями пункту а) частини першої, частини другої статті 449 ЦПК України, у редакції, яка діяла на час подання скарги, скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 920/149/18 зроблено правові висновку щодо співвідношення загальної та спеціальної норми, згідно з якими норми, передбачені Закону України «Про виконавче провадження», є загальними, а норми, передбачені процесуальним кодексом, є спеціальними, тому строк на оскарження необхідно обраховувати в календарних днях.

Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду   від 16 червня 2021 року у справі № 361/1335/20, від 02 листопада 2021 року у справі № 753/3465/20, від 17 березня 2023 року у справі № 367/7831/19, від 13 червня 2023 року у справі № 638/5995/16-ц, від 30 червня 2023 року у справі № 206/1451/19 , від 10 квітня 2024 року у справі № 395/1003/13-ц, від 05 вересня 2025 року у справі № 2-2170/11 (ЄДРСРУ № 130409698).

Практика правозастосування частини п'ятої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є сталою.

Відповідно до статті 122 ЦПК України строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно зі статтею 123 ЦПК України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Системний аналіз вказаних процесуальних норм разом з положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод (постанови Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10).

У постанові Верховного Суду від 18 листопада 2020 року у справі № 466/948/19 вказано, що строки на подання скарги є процесуальними, можуть бути поновлені за наявності поважних для цього причин за заявою заявника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається у скарзі у вигляді клопотання. При вирішенні питання про поновлення строку на подання скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби суд має виходити з того, що у відповідному законодавстві не міститься перелік таких поважних причин, їх з`ясовують у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи. Якщо скаргу подано з пропуском строку, встановленого законом, та відсутнє клопотання про його поновлення, така скарга суддею одноособово залишається без розгляду при її прийнятті та повертається заявникові. Водночас заявникові може бути роз`яснено право на повторне звернення до суду на загальних підставах. З`ясування обставин дотримання заявником процесуального строку на звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, наявності клопотання про його поновлення зазначеного строку та поважних причин для його поновлення має першочергове значення, оскільки правовим наслідком недотримання встановленого законом строку звернення із скаргою на дії чи бездіяльність державного виконавця, відсутності поважності причин для його поновлення, є залишення скарги без розгляду та повернення її заявникові.

Верховний Суд підкреслював, що: законодавець не відносить пропуск строку на подання скарги на дії виконавця до підстав відмови у задоволенні скарги; пропуск строку на подання скарги на дії виконавця є підставою для залишення скарги без розгляду (постанова Верховного Суду від 26 лютого 2025 року у справі № 361/717/13-ц).

ВИСНОВОК: При оскарженні рішень, дій або бездіяльності виконавця застосовується десятиденний строк у календарних днях, визначений процесуальним кодексом, а не строк у робочих днях, передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, виходячи із приписів рішень Конституційного Суду України від 07.09.1998р. №11-рп/98 (справа №1-19/98) та від 19.05.2004р. №11-рп/2004 (справа №1-21/2004) перебіг строку, зазначеного у днях, треба розуміти як перебіг строку підряд і обчислювати в календарних днях.

  

 

Матеріал по темі: «Правова дилема: відлік десятиденного строку при оскарженні рішень/дій ДВС»

 

         

Теги: процесуальні строки, строки на оскарження, календарні дні, робочі дні, розрахунок строку, судова помилка, поновлення строків, клопотання на поновлення, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Стадія розгляду справи після скасування попередньо ухвалених у справі судових рішень

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Стадія розгляду справи після скасування попередньо ухвалених у справі судових рішень касаційною інстанцією

22 січня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 759/13817/18, провадження № 61-16339св23 (ЄДРСРУ № 124772678) досліджував питання щодо стадії розгляду справи після скасування попередньо ухвалених у справі судових рішень касаційною інстанцією.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2023 року у cправі № 910/21682/15 зазначено, що: «ГПК України не регулює питання, з якої стадії судового процесу починається новий розгляд справи після скасування судового рішення по суті спору касаційною інстанцією.

Разом з тим, Верховний Суд вважає, що новий розгляд справи має відбуватися зі стадії підготовчого провадження, оскільки протилежний підхід означав би, що новий склад суду був би позбавлений можливості вчинення дій, здійснення яких є можливим лише до початку розгляду справи по суті, як то визначення належного складу учасників спору шляхом залучення до участі у справі співвідповідача та заміна неналежного відповідача (стаття 48, пункт 4 частини другої статті 182 ГПК України), самостійного визначення порядку розгляду справи, вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті (пункти 5, 6 частини першої статті 177 ГПК України), залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження у справі, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті (пункти 1-3 частини першої статті 185 ГПК України), з`ясовування думки сторін щодо дати призначення судового засідання для розгляду справи по суті (частина п`ята статті 185 ГПК України), а учасники судового процесу - можливості вчинення процесуальних дій, притаманних підготовчій стадії судового процесу.

Ураховуючи наведені мотиви, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що, прийнявши справу до свого провадження після скасування попередньо ухвалених у справі судових рішень касаційною інстанцією, місцевий господарський суд розпочав розгляд справи з підготовчого засідання».

ВИСНОВОК: Верховний Суд наголошує, що новий розгляд справи, після перегляду судових рішень в суді касаційної інстанції, повинен відбуватися зі стадії підготовчого провадження.

 

Матеріал по темі: «Суд & ШІ (штучний інтелект)»

 

 

Теги: касаційне оскарження, апеляційний перегляд, скарга, позов, строки на оскарження, позивач, відповідач, судове рішення, захист прав, судове засідання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Повторне подання апеляційної скарги після її повернення

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Повторне подання апеляційної скарги після її повернення судом з підстав не усунення недоліків

27 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 420/6022/24, адміністративне провадження № К/990/43342/24  (ЄДРСРУ № 124123940) та № 804/3730/15, адміністративне провадження № К/990/34854/24  (ЄДРСРУ № 124123941) досліджував питання щодо повторного подання апеляційної скарги після її повернення судом.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства та гарантується приписами пункту 8 частини першої статті 129 Конституції України. Проте, дане право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту апеляційної скарги, термінів її подачі, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, зокрема і документу про сплату судового збору.

Вимоги до форми і змісту апеляційної скарги передбачені у статті 296 КАС України, пунктом 1 частини п`ятої якої передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Так, частиною першою статті 295 КАС України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 295 КАС України учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

2) на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, встановлених частиною другою статті 299 КАС України (частина третя статті 295 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом (частина восьма статті 169 КАС України).

За змістом пункту 4 частини першої статті 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Таким чином, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою після закінчення строків, установлених статтею 295 КАС України, та якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з врахуванням обставин у справі.

Отже, процесуальний строк звернення до суду покликаний забезпечувати принцип правової визначеності і є гарантією захисту прав сторін спору. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку, зокрема на апеляційне оскарження, суди повинні надавати оцінку причинам, що зумовили пропуск строку.

Усталеною є практика Верховного Суду, що сам по собі факт повернення вчасно поданої вперше апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання про поважність наведених скаржником причин, суд має враховувати також і ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув з моменту, коли особа дізналась про відповідне рішення суду, яким чином діяла ця особа протягом зазначеного часу. Суди мають враховувати, чи вчинялись особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усіх можливих та залежних від неї дій у розумні строки, без невиправданих зволікань з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судових рішень.

У постановах від 24 липня 2023 року (справа №200/3692/21), від 07 вересня 2023 року (справа №120/3679/22) Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:

- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;

- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;

- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;

- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;

- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Аналогічна позиція висловлена Верховним судом у постанові Верховного Суду 29 серпня 2024 року у справі № 420/11219/23.

Обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя, про що вказував Конституційний Суд України у рішенні від 13 грудня 2011 року №17-рп/2011.

ВИСНОВОК: Звернення до апеляційного суду з апеляційною скаргою це право сторони, а не обов`язок, а тому, якщо особа вважає за необхідне скористатися своїм правом на апеляційне оскарження, реалізація зазначеного права повинна відбуватися із дотриманням порядку та строків встановлених положеннями КАС України. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Наведена позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2021 року у справі №400/2226/19.

 

 

Матеріал по темі: «Повторне звернення до суду з апеляційною скаргою»

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

(Не)можливість оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: можливість / неможливість оскарження в апеляційному порядку ухвали окремо від рішення суду першої інстанції, яка не передбачена Кодексом

21 листопада 2024 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 806/5175/14, провадження № 11-227апп24 (ЄДРСРУ № 123283346) досліджувала питання щодо можливості / неможливості оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, яка не передбачена статтею 294 КАС України, зокрема ухвали про відмову в задоволенні клопотання про поновлення провадження у справі.

Стаття 293 КАС України містить застереження щодо неможливості  оскарження ухвал окремо від рішення суду, які відсутні в переліку, передбаченому статтею 294 КАС України. Зокрема, оскаржувана позивачем у цій справі ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не міститься в переліку, визначеному у статті 294 КАС України.

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що законодавець цілеспрямовано обмежив коло процесуальних питань, результат вирішення яких - ухвали суду - підлягають самостійному апеляційному оскарженню, з огляду на пріоритетність вирішення тих чи інших процесуальних питань. Надання учасникам судового процесу права на апеляційне оскарження всіх ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду незалежно від їх процесуальної суті і значення стало б передумовою для зловживання учасниками справи процесуальними правами та безпідставного затягування розгляду справи, що не відповідало б основним завданням судочинства.

Установлення процесуальним законом заборони (обмеження) щодо окремого оскарження ухвал, не передбачених статтею 294 КАС України, спрямоване на відстрочення реалізації права на апеляційне оскарження з питань, що не перешкоджають подальшому провадженню у справі до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору, і має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду.

Окремо КАС України визначає випадки, коли ухвала суду першої інстанції не підлягає оскарженню в будь-який спосіб (наприклад, частина дев`ята статті 29, частина друга статті 188 КАС України).

Водночас статтею 320 КАС України встановлені підстави для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Отже, ця стаття надає суду апеляційної інстанції повноваження щодо перегляду ухвал суду першої інстанції, які можуть бути окремо оскаржені від рішення суду та перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Переліку ухвал, які одночасно відповідають двом зазначеним вимогам, КАС України не встановлює, оскільки серед передбачених статтею 294 цього Кодексу ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є як ухвали, що перешкоджають провадженню у справі: (1) щодо повернення заяви позивачеві (заявникові), 2) відмови у відкритті провадження у справі, 3) зупинення провадження у справі, 4) залишення позову (заяви) без розгляду тощо), так і ухвали, які провадженню у справі не перешкоджають: (щодо забезпечення доказів, відмови в забезпеченні доказів, скасування ухвали про забезпечення доказів; призначення експертизи; визначення розміру судових витрат; роз`яснення або відмови у роз`ясненні судового рішення тощо).

Крім того, у статті 237 КАС України закріплене диспозитивне право кожного учасника справи звернутися до суду з клопотанням про поновлення провадження у справі, що в силу статей 166, 241 та 248 КАС України створює імперативний припис для суду розглянути таке клопотання. Тому беззаперечним є те, що наслідки розгляду такого клопотання впливають на можливість подальшого розгляду справи.

У визначеному статтею 294 КАС України переліку ухвал, на які можуть бути подані апеляційні скарги окремо від рішення суду, є ухвала суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі, яка безспірно перешкоджає подальшому провадженню у справі, проте відсутня ухвала суду про відмову в поновленні провадження у справі, постановлена відповідно до статті 237 КАС України.

Водночас суть та правові наслідки ухвали про відмову в поновленні провадження у справі дають підстави для висновку, що така ухвала так само перешкоджає подальшому руху справи та впливає на строки її розгляду, оскільки у такому випадку продовжує свою дію ухвала про зупинення провадження у справі.

Про значущість впливу на процесуальні права учасника процесу ухвал, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, вказують і передбачені статтею 320 КАС України підстави для скасування таких ухвал, до яких належать неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, що мають значення для справи.

Таким чином, виходячи з логічного тлумачення указаних процесуальних норм слід акцентувати увагу на тому, що саме від належно встановлених обставин у питанні поновлення провадження у справі і залежить дотримання судом права на справедливий суд.

Отже, тлумачення статті 294 КАС України стосовно оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої інстанції окремо від рішення суду має відбуватися з урахуванням того, чи перешкоджає така ухвала подальшому провадженню у справі, та можливості / неможливості поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

Стаття 6 Конвенції, проголошуючи право на справедливий суд, указала його складовою розгляд справи упродовж розумного строку. Реалізація цього елемента права на справедливий суд знайшла своє відображення у приписах статті 2 КАС України щодо завдань та основних засад адміністративного судочинства, яка, визначаючи завдання адміністративного судочинства, передбачила необхідність своєчасного вирішення судом спорів.

Повертаючись до поставленого у цій справі питання, варто зазначити, що приписи статті 237 КАС України покликані, зокрема ,захищати одну зі складових права на справедливий суд - дотримання розумного строку розгляду судової справи.

Відповідаючи на питання можливості відновлення порушеного права цього компоненту справедливого суду в ході перегляду судового рішення по суті судом апеляційної інстанції, необхідно констатувати, що такої можливості суд апеляційної інстанції не має через темпоральний характер цієї категорії.

У зв`язку із цим установлені обмеження щодо окремого апеляційного оскарження ухвали про відмову поновити провадження у справі є непропорційними праву сторони процесу на справедливий суд.

(!!!) Велика Палата Верховного Суду зауважує, що процесуальні ухвали, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, є такими, що впливають на строк розгляду справи та, відповідно, належать до переліку ухвал, апеляційний перегляд яких повинен здійснюватися задля перевірки дотримання права учасника процесу на справедливий суд.

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що ухвала суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі не може бути оскаржена в апеляційному порядку, не відповідає принципу верховенства права, практиці ЄСПЛ та статті 6 Конвенції, оскільки в цьому випадку тривале невирішення справи Конституційним Судом України, до вирішення якої було зупинено відповідне провадження у справі, призводить до обмеження права на справедливий судовий розгляд та загрожує самій суті цього права, що не відповідає статті 8 Конституції України та статті 13 Конвенції в частині надмірної тривалості розгляду справи, яка не відповідає вимозі «розумного строку», і унеможливлює ефективний засіб юридичного захисту.

Вирішуючи правову проблему щодо можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про відмову в поновленні провадження у справі окремо від рішення суду, з метою дотримання статті 6 Конвенції щодо розгляду справи в розумні строки та основних засад (принципів) адміністративного судочинства, таких як верховенства права, забезпечення права на апеляційний перегляд справи, розумність строків розгляду справи (частина третя статті 2 КАС України), Велика Палата Верховного Суду висновує, що така ухвала підлягає оскарженню в апеляційному порядку як така, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, оскільки поновити свої права особою, яка подає апеляційну скаргу, в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду, неможливо.

Правовий ВИСНОВОК  Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права: Велика Палата Верховного Суду щодо застосування статей 237, 293 і 294 КАС України висновує наступне. Ухвали суду першої інстанції, які відсутні в переліку статті 294 КАС України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду, якщо вони перешкоджають подальшому провадженню у справі й особа, яка подає апеляційну скаргу, не може поновити свої права в інший спосіб, аніж шляхом оскарження в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції окремо від рішення суду.

 

 

Матеріал по темі: «Правовий висновок (позиція) Верховного суду»

 

 

 

Теги: апеляційний перегляд, скарга, позов, строки на оскарження, позивач, відповідач, судове рішення, захист прав, судове засідання, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Відмінності між поновленням та продовженням процесуальних строків

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Процесуальна (не)можливість суду поновлювати та продовжувати процесуальні строки встановлені судом або Кодексом

21 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в контексті справи № 923/571/20 (ЄДРСРУ № 123213023) досліджував питання щодо відмінностями між поновленням та продовженням процесуальних строків.

Відповідно до частини 1 статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Згідно з частиною 3 статті 127 ЦПК України якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи.

За змістом частини 4 статті 127 ЦПК України одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли ЦПК України встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини другої статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ЦПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ЦПК (ГПК, КАС) України строк.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2018 у справі №904/5995/16, у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/10965/17, від 25.03.2019 у справі №910/6924/18, від 30.09.2019 у справі №904/4860/18, тощо.

Разом з тим, в аспекті зазначеного за доцільне звернутись до практики Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; «ТОВ «Фріда» проти України», заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016). Зважаючи на це, вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має виходити з наведених вище відмінностей між поновленням та продовженням процесуальних строків, враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій.

Європейський суд з прав людини зауважив, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, а й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine від 21.10.2010).

При цьому формалізм (не надмірний) у процесі є допустимим явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процедури розгляду справи, зокрема, щодо дотримання порядку продовження та  /  або поновлення процесуальних строків, про що заявляє учасник справи (подібний за змістом висновок наведено у постанові Верховного Суду від 23.10.2024 у справі №  753/25081/21).

Національні суди повинні враховувати можливість заявника ефективно представляти себе у суді (рішення Європейського суду з прав людини від 07.05.2002 року у справі «Мак-Вікар проти Сполученого Королівства», заява № 46311/99, пункти 48-62; від 23.09.1998 року у справі «Стіл і Морріс проти Сполученого Королівства», заява № 68416/01, пункт 61).

Держава не відповідальна за професійний юридичний захист особи у цивільній справі, незалежно від того, на яких умовах надається правова допомога - на умовах безкоштовної чи оплатної правової допомоги адвоката, крім особливих обставин (рішення ЄСПЛ від 30.03.1999 року у справі «Tuzinski проти Польщі», заява № 40140/98, умови визначення про неприйнятність).

В обов`язки держави також не входить забезпечення необхідного балансу між ефективним доступом до суду з одного боку, та незалежністю професії юриста з іншого (рішення ЄСПЛ від 22.03.2007 року у справі «Старощик проти Польщі», заява № 59519/00, пункт 135).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 03 грудня 2018 року в справі № 904/5995/16.

Отже, пропущений учасником процесуальний строк може бути поновлений судом за умови вчинення учасником процесуальної дії, для вчинення якої було встановлено строк, подання учасником заяви про поновлення процесуального строку та визнання причин пропуску строку поважними, крім випадків, коли кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Наведені норми пов`язують можливість відновлення процесуального строку з обов`язковою наявністю поважної причини (чи причин) пропуску відповідного строку. Якщо відновлення процесуального строку здійснюється за заявою сторони, заявник повинен обґрунтувати поважність причин його пропуску.

Закон встановлює рівні можливості для сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов`язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.

Поважними причинами пропуску строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волі заявника і пов`язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами.

ВИСНОВОК: Вирішуючи питання про поновлення або продовження процесуальних строків, суд має враховувати зміст заяви (клопотання) учасника та вчинених ним дій, уникаючи як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом.

  

 

Матеріал по темі: «Правова можливість поновлення строку, що встановлений судом»

 

 

Теги: процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов