Введення воєнного стану та мобілізації

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо введення воєнного стану та мобілізації

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/947/22, провадження № 14-74цс25 (ЄДРСРУ № 131941691) досліджувала питання щодо введення воєнного стану та мобілізації.

Загальновідомим фактом є те, що 24 лютого 2022 року рф розпочала чинити злочин агресії проти України у формі широкомасштабного військового нападу.

У зв`язку із цим Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (далі - Указ), ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався. Станом на момент прийняття цієї постанови воєнний стан не скасований.

У пункті 2 Указу Президент України постановив: військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України,  командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати визначені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Крім того, Президент України у пункті 1 Указу від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановив: оголосити та провести загальну мобілізацію (пункт 1).

ВИСНОВОК: Отже, враховуючи зазначені вище акти Президента України, з 24 лютого 2022 року та станом на момент прийняття цієї постанови в Україні (на всій її території) діє воєнний стан та проводиться загальна мобілізація. А отже, з настанням особливого періоду вся структура Збройних Сил України та інші військові формування як цілісний організм почали функціонувати в умовах особливого періоду та були переведені на організацію і штати воєнного часу.

 

Матеріал по темі: «Введення воєнного стану та функціонування військових формувань»

Введення воєнного стану та функціонування військових формувань

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо введення воєнного стану та функціонування військових формувань

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/947/22, провадження № 14-74цс25 (ЄДРСРУ № 131941691) досліджувала питання щодо введення воєнного стану та функціонування військових формувань.

Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

У разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни (частина перша статті 4 Закону № 1932-ХІІ). Зазначена норма права відповідає положенням пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України.

Згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 6 Закону № 389-VIII в указі Президента України про введення воєнного стану зазначаються: межі території, на якій вводиться воєнний стан, час введення і строк, на який він вводиться; завдання військового командування, військових адміністрацій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо запровадження і здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 389-VIII військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень стаття 1 Закону № 389-VIII). Подібне визначення міститься в абзаці чотирнадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій [абзац п`ятий частини першої статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII)]. Подібне визначення міститься в абзаці тринадцятому статті 1 Закону № 1932-ХІІ.

Згідно з абзацами першим - другим частини першої статті 39 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом № 3543-XII. На військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.

Призов резервістів та військовозобов`язаних на військову службу під час мобілізації здійснюється для доукомплектування військових посад, передбачених штатами воєнного часу, у терміни, визначені мобілізаційними планами Збройних Сил України та інших військових формувань (абзац третій частини першої статті 39 Закону № 2232-XII).

У абзаці четвертому статті 1 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

У частині першій статті 3 Закону № 3543-XII визначено, що мобілізаційна підготовка та мобілізація є складовими частинами комплексу заходів, які здійснюються з метою забезпечення оборони держави, за винятком цільової мобілізації.

Зміст мобілізації становить:

- переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду;

- переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (частина четверта статті 3 Закону № 3543-XII).

Згідно із частинами першою - третьою та восьмою статті 4 Закону № 3543-XII організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

(!!!)  Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

З моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Генеральний штаб відповідно до покладених на нього завдань в особливий період, крім функцій, визначених у підпунктах 1-150 цього пункту, організовує стратегічне розгортання Збройних Сил та інших складових сил оборони і переведення військових частин на організацію та штати воєнного часу [абзац третій підпункту 152 пункту 4 Положення про Генеральний штаб Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 30 січня 2019 року № 23/2019 (далі - Положення про Генштаб)].

ВИСНОВОК: Системний аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що воєнний стан є загальним правовим режимом, що вводиться в Україні та створює юридичні рамки (правову конструкцію) для діяльності всіх державних інститутів, економіки та суспільства в умовах збройної агресії. Такий захід є системним, комплексним і загальнодержавним, який змінює правовий режим функціонування держави в цілому.

Натомість переведення на організацію і штати воєнного часу є конкретним військово-організаційним заходом, який є наслідком та складовою частиною введення воєнного стану та оголошення мобілізації. Цей захід стосується внутрішньої структури та чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань з метою приведення їх у максимальну бойову готовність.

  

 

Матеріал по темі: «Загальні засади забезпечення оборони України під час воєнного стану»

 

Загальні засади забезпечення оборони України під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Велика Палата Верховного Суду: щодо загальних засад забезпечення оборони України під час воєнного стану

12 листопада 2025 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 754/947/22, провадження № 14-74цс25 (ЄДРСРУ № 131941691) досліджувала питання щодо загальних засад забезпечення оборони України під час воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що потрібно врахувати систему правового регулювання забезпечення національної безпеки і оборони держави під час воєнного стану.

Основні засади забезпечення національної безпеки і оборони держави визначені Конституцією України.

За змістом положень статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Закон України від 06 грудня 1991 року № 1932-XII «Про оборону України» (далі - Закон № 1932-ХІІ) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України - це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону № 1932-ХІІ).

Оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх складових сектору безпеки і оборони України, органів місцевого самоврядування, єдиної державної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони (стаття 2 Закону № 1932-ХІІ).

Відповідно до частини першої статті 12 Закону № 1932-ХІІ участь в обороні держави разом із Збройними Силами України беруть у межах своїх повноважень інші військові формування, утворені відповідно до законів України, Державна спеціальна служба транспорту, Державна служба спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також відповідні правоохоронні органи.

Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що оборона України є комплексною системою заходів і справою українського народу. Однак безпосереднє виконання завдань із збройного захисту суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності держави прямо покладається на Збройні Сили України. Водночас забезпечення державної безпеки та захист кордонів доручено іншим відповідним військовим формуванням та правоохоронним органам.

ВИСНОВОК: Отже, Збройні Сили України та  інші військові формування, а також відповідні правоохоронні органи становлять основу сектору безпеки і оборони, на які держава покладає функцію збройного захисту країни, зокрема в період воєнного стану.

 

Матеріал по темі: «Війна чи військовий стан? Звуження або обмеження прав Громадян»

Законодавство при стягнення матеріальних збитків завданих державою – агресором

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Матеріальний Закон, який застосовний при позовних вимогах про стягнення матеріальних збитків завданих державою – агресором внаслідок повномасштабного вторгнення 

14 травня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 916/758/24 (ЄДРСРУ № 127322717) досліджував питання щодо Закону, який застосовний при позовних вимогах про стягнення матеріальних збитків завданих державою – агресором внаслідок повномасштабного вторгнення. 

Згідно з частиною першою статті 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі в справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову та звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України. 

Відповідно до положень статті 5 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 держава користується імунітетом, щодо себе та своєї власності, від юрисдикції судів іншої держави з урахуванням положень цієї Конвенції. 

Згідно зі статтею 7 зазначеної Конвенції держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді у суді іншої держави по відношенню до будь-якого питання або справи, якщо вона явно висловила згоду на здійснення цим судом юрисдикції щодо такого питання або справи у силу: a) міжнародної угоди; b) письмового договору; або c) заяви у суді або письмового повідомлення у рамках конкретного розгляду. 

Відповідно до правового висновку викладеного у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 щодо судового імунітету РФ у справах про відшкодування шкоди, завданої державою-агресором Верховний Суд дійшов висновку, що РФ, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі громадянину України. Верховний Суд виходив із того, що названа країна-агресор діяла не у межах свого суверенного права на самооборону, навпаки віроломно порушила усі суверенні права України, діючи на її території, а тому безумовно надалі не користується у такій категорії справ своїм судовим імунітетом. 

У постановах від 18.05.2022 у справах № 428/11673/19 та № 760/17232/20-ц Касаційний цивільний суд Верховного Суду розширив правові висновки, згідно з якими підтримання юрисдикційного імунітету Російської Федерації позбавить позивача ефективного доступу до суду для захисту своїх прав, що є несумісним з положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. 

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17 підтримала правовий висновок, викладений у постанові від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, стосовно того, що суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено РФ, суд України має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії РФ, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. 

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2022 у справі № 990/80/22 зазначено, що Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії. 

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України "Про міжнародне приватне право" права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди. 

ВИСНОВОК: Таким чином, оскільки подія, яка стала підставою для вимог позивача про відшкодування шкоди, мала місце на території України, то застосовним матеріальним законом при вирішенні цього спору є матеріальний закон України.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Отримання компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії»

 

 

 

Теги: судовий імунітет, країна агресор, зруйноване майно, судове рішення, стягнення шкоди, воєнний стан, Верховний суд, Адвокат Морозов

Строк подання заяви на реструктуризацію боргів за споживчими кредитами

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Строк подання заяви на реструктуризацію боргів за споживчими кредитами, якщо справа між сторонами щодо стягнення боргу слухається в суді

20 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 522/12723/22, провадження № 61-17297св23 (ЄДРСРУ № 125985640) досліджував питання щодо строку подання заяви на реструктуризацію боргів за споживчими кредитами, якщо справа між сторонами щодо стягнення боргу слухається в суді.

Відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування, а також відносини, що  виникають у зв`язку з врегулюванням простроченої заборгованості за  договорами про споживчий кредит регулює Закон України «Про споживче кредитування».

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про споживче кредитування» кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію зобов`язань за договором про споживчий кредит. Реструктуризація зобов`язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту.

13 квітня 2021 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті» (далі - Закон № 1381-IX), який набрав чинності 23 квітня 2021 року. Цим Законом внесено зміни до Закону України «Про споживче кредитування», а саме розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» доповнено пунктом 7.

Відповідно до підпунктів 1, 2 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1734-VIII обов`язковій реструктуризації підлягають зобов`язання, передбачені договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, у разі:

наявності станом на день набрання чинності цим пунктом будь-якого непогашеного грошового зобов`язання (простроченого грошового зобов`язання та/або грошового зобов`язання, строк сплати якого не закінчився) перед кредитором, крім випадку переходу усіх прав кредитора до поручителя (заставодавця) у зв`язку з виконанням ним зобов`язань позичальника;

відсутності станом на 1 січня 2014 року простроченої заборгованості, яку згідно з договором позичальник зобов`язаний сплатити не пізніше 1 січня 2014  року (крім простроченої заборгованості із сплати неустойки та інших платежів, нарахованих у зв`язку із простроченням позичальником платежів, та/або будь-якої заборгованості, строк сплати якої відповідно до договору спливає після 1 січня 2014 року, але яку кредитор вимагав повернути достроково (у строк до 1 січня 2014 року) у зв`язку з простроченням позичальником платежів), або якщо зазначену прострочену заборгованість погашено до дня проведення реструктуризації;

виконання зобов`язань за договором забезпечено предметом іпотеки згідно із  статтею 5 Закону України «Про іпотеку» у вигляді майна, віднесеного до  об`єктів житлового фонду, або об`єкта незавершеного житлового будівництва, або майнових прав на нього, або садового будинку, або земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), а загальна площа такого нерухомого майна (об`єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує для  квартири 140 квадратних метрів, для житлового будинку - 250 квадратних метрів, для садового будинку - 250 квадратних метрів, для земельної ділянки - площі, визначеної пунктом «г» частини першої статті 121 ЗК України.

Відповідно до абзацу 3, 7 підпункту 3 пункту 7 розділу IV «Прикінцеві та  перехідні положення» Закону № 1734-VIII реструктуризація зобов`язань, передбачених договором, здійснюється за заявою, що подається кредитору позичальником (особою, до якої перейшли права та обов`язки позичальника) або його представником (за законом або за наявності довіреності на  вчинення  таких дій) особисто або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим пунктом, крім, зокрема такого випадку:

у разі наявності на день набрання чинності цим пунктом у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за  договором, щодо реструктуризації зобов`язань за яким подається заява, та/або права та обов`язки сторін за іпотечним договором, укладеним для забезпечення виконання передбачених цим договором зобов`язань, та/або договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, та відсутності рішення суду, що набрало законної сили, заява про проведення реструктуризації може бути подана після спливу тримісячного строку з дня набрання чинності цим пунктом, але не пізніше двох місяців з дня набрання законної сили рішенням суду в такій справі.

У разі пропуску позичальником строків, зазначених у цьому підпункті, кредитор  звільняється від обов`язку проведення реструктуризації зобов`язань за іпотечним кредитом на умовах, визначених цим пунктом.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 26 квітня 2023 року у справі №209/800/22, позичальник за договором про споживчий кредит, наданий в іноземній валюті, може подати заяву кредитору про реструктуризацію зобов`язань у випадку наявності у суді відкритого провадження у справі, предметом спору в якій є права та обов`язки сторін за договором, щодо реструктуризації зобов`язань, за якими подається заява.

ВИСНОВОК: Положення підпункту 3 пункту 7 Розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не обмежує права споживача на звернення до банку із заявою про проведення реструктуризацію в період перебування в провадженні суду справи за позовом банку про стягнення заборгованості із такого позичальника, а встановлює додатковий (збільшений) строк для подання відповідної заяви у такому випадку.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Реструктуризація кредитних зобов`язань»

 

 

 

 

Теги: споживчий кредит, позика, воєнний стан, іпотека, займ, відсотки, штрафи, банк, кредитор, боржник, НБУ, споживче кредитування, Адвокат Морозов

Оголошення повітряної тривоги в час коли було призначено судове засідання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правові наслідки оголошення повітряної тривоги під час воєнного стану, в час коли було призначено судове засідання по відповідній справі

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

У подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває і на даний час.

Оповіщення про загрозу або виникнення таких надзвичайних ситуацій здійснюється через системи оповіщення різних рівнів, електронні комунікаційні мережі загального користування тощо, відповідно до статті 30 Кодексу цивільного захисту України, Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв`язку у сфері цивільного захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2017 року № 733, зокрема шляхом уривчастого звукового попереджувального сигналу «Увага всім» та трансляції відповідного повідомлення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації (далі - сигнал «повітряна тривога»).

Чинним законодавством України у сфері цивільного захисту передбачений чіткий алгоритм поведінки громадян та відповідні повноваження органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників підприємств і організацій усіх форм власності у випадку виникнення надзвичайної ситуації. Шляхом відповідних оповіщень (сигналів і повідомлень) органи управління цивільного захисту доводять до мешканців населених пунктів інформацію про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, повітряної тривоги, аварій, катастроф, епідемій, пожеж тощо. Після отримання таких оповіщень громадяни мають діяти відповідно до наданих інструкцій та правил цивільного захисту. Зокрема, припинити роботу та вжити необхідних заходів безпеки (рішення Ради суддів України від 05.08.2022 року № 23).

Відповідно до наведених приписів судами запроваджено локальні заходи (план, порядок дій, розпорядження) щодо інформування про сигнал «повітряна тривога» та реагування задля збереження життя і здоров`я суддів, працівників апарату та відвідувачів суду, зокрема для їх негайного переходу до укриття.

Враховуючи наведене, при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога» суд має керуватися пріоритетом збереження життя і здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності.

(!!!) При цьому обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні слід вважати загальновідомими, тобто такими, що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин.

Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 22 грудня 2022 року у справі №910/2116/21.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року по справі № 523/11536/19 (провадження № 61-12110св22) вказано, що при вирішенні питання про наявність підстав для відкладення розгляду справи, у якій на початок судового засідання оголошено сигнал «повітряна тривога» суд має керуватися пріоритетом збереження життя здоров`я людини, а обов`язком суду є сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав, зокрема на участь у судовому розгляді, та виходити з того, що відсутній учасник справи не з`явився в судове засідання з об`єктивних і поважних причин, за відсутності клопотання про розгляд справи за його відсутності. Обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» у певному регіоні необхідно вважати загальновідомими, тобто такими що не потребують доказування, а неявка у судове засідання учасників справи може бути спричинена такою надзвичайною ситуацією, яка об`єктивно унеможливлює завчасне подання клопотання про відкладення розгляду справи з цих причин.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 22 грудня 2022 року у справі № 910/2116/21 (910/12050/21), від 21 лютого 2023 року у справі №916/3496/20, від 06 вересня 2023 року у справі № 2-2823/11.

Отже, згідно із судовою практикою Верховного Суду (зокрема постанова від 06 вересня 2023 року у справі № 2-2823/11 (провадження № 61- 6434св23) недопущення сторони в судове засідання у зв`язку з повітряною тривогою обмежує право доступу до суду та є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності сторони, яка бажала взяти участь у судовому засіданні.

Відповідно до рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 року судам потрібно роз`яснювати громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв`язку із воєнними діями та можливість розгляду справ в режимі відеоконференції.

04 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 466/1445/21, провадження № 61-18328св23 (ЄДРСРУ № 123658943) наголосив, що незважаючи на належне повідомлення позивача/представника про дату, час і місце судового засідання, водночас ураховуючи наявність у сторін об`єктивних і поважних причин, з яких вони не змогли з`явитися до суду, так само, як і подати клопотання про відкладення судового розгляду саме з причин оголошення сигналу «повітряна тривога», Верховний Суд погоджується, що розглядаючи справу суд мав вирішити питання про відкладення розгляду справи, застосовувавши відповідні процесуальні норми крізь призму загальних засад цивільного судочинства, дотримання гарантій прав особи на участь у розгляді її справи, а також обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними процесуальних прав. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04 квітня 2023 року у справі № 523/11536/19 (провадження № 61-12110св22).

ВИСНОВОК: Отже, такі обставини як оголошення повітряної тривоги під час воєнного стану в час, на яке було призначено судове засідання, мають силу надзвичайних обставин, які не охоплюються вимогою процесуального закону про те, що заява залишається без розгляду у разі повторної неявки незалежно від її причин.

 

Матеріал по темі: «Вручення судового рішення стороні у справі, яка бере участь в суді через адвоката»
 

 

Теги: воєнний стан, повітряна тривога, судове засідання, відкладення, перенесення, повернення заяви, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

Отримання компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: юридичний механізм компенсації за зруйноване чи пошкоджене майно фізичних та юридичних осіб внаслідок збройної агресії

30 грудня 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 757/13076/22, провадження № 61-2934св24 (ЄДРСРУ № 124143606) досліджував питання щодо механізму компенсації за зруйноване чи пошкоджене майно фізичних та юридичних осіб внаслідок збройної агресії.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивач не скаржився, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

(!!!) На виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення права власності держава Україна вжила заходів для юридичного оформлення механізму компенсації за зруйноване чи пошкоджене майно фізичних та юридичних осіб. Зокрема, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 20 березня 2022 року № 326 «Про затвердження Порядку визначення шкоди та збитків, завданих Україні внаслідок збройної агресії російської федерації»; постанову від 18 грудня 2013 року № 947 «Про затвердження Порядку надання та визначення розміру грошової допомоги постраждалим від надзвичайних ситуацій та розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією Російської Федерації» (назва постанови із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2019 року № 623,   в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2020 року № 767), якими визначений механізм надання та визначення розміру грошової компенсації постраждалим, житлові будинки (квартири) яких зруйновано внаслідок надзвичайної ситуації воєнного характеру, спричиненої збройною агресією.

Визначення шкоди та обсягу соціальних виплат, які забезпечуються відповідно до законодавства, у грошовій формі здійснюється згідно з методикою, затвердженою наказом Мінсоцполітики, за погодженням з Мінреінтеграції. Відповідальним за визначення шкоди і збитків за наведеним напрямом є Мінсоцполітики.

Крім того, 22 травня 2023 року набув чинності Закон України № 2923-IX «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України», який визначає правові та організаційні засади надання компенсації за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, з дня набрання чинності Указом Президента України від 24 лютого 2022 року  № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а також правові засади створення та ведення Державного реєстру майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України.

Отже, держава Україна взяла на себе позитивний обов`язок визначити правила, спрямовані на відновлення прав потерпілих унаслідок, зокрема, пошкодження чи знищення майна через збройну агресію російської федерації.

У цій справі позивач не навів фактів, за яких можна було б стверджувати про порушення державою Україна позитивного обов`язку щодо забезпечення захисту його права власності.

Також у позові немає відомостей про те, що позивач звертався до компетентних органів України для отримання компенсації за зруйноване житло та отримав відмову, а отже, не доведено, що запроваджені зараз державою правові механізми є недієвими.

Схожих висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 14 серпня 2024 року  у справі № 755/5192/22 (провадження № 61-7445св24), від 31 жовтня 2024 року у справі № 757/16790/22-ц (провадження № 61-6456св24, від 11 грудня 2024 року у справі № 757/13518/22-ц (провадження № 61-5945св24).

ВИСНОВОК: Отже, для отримання компенсації за зруйноване житло внаслідок збройної агресії, спершу необхідно пройти етап звернення до компетентних органів України і тільки у разі «недієвості механізму» звертатися до суду з позов до Держави про відшкодування шкоди.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Відшкодування власникові шкоди за зруйноване нерухоме майно внаслідок  АТО»

 

 

 

Теги: судовий імунітет, країна агресор, зруйноване майно, судове рішення, стягнення шкоди, воєнний стан, Верховний суд, Адвокат Морозов