Відшкодування збитків у формі упущеної вигоди за незаконний демонтаж рекламних конструкцій

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань Виконкому збитків у формі упущеної вигоди, завданих незаконним демонтажем рекламних конструкцій

Безпосередньою правовою підставою аналогічного позову є положення статті 56 Конституції України, статті 22 Книги І (Загальні положення) ЦК України, яка поширює свою дію на всі цивільні відносини, та статей 1166, 1173 глави 82 Книги 5 цього ж Кодексу (Зобов`язальне право).

Що стосується вини відповідача, то для правильного вирішення даного спору її наявність (або відсутність) не має правового значення, про що прямо зазначено у ч. 1 ст. 1173 ЦК України.

Відповідно до статтею 56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування збитків може бути покладено на відповідача лише за наявності передбачених законом умов, сукупність яких утворює склад правопорушення, що є підставою для цивільно-правової відповідальності. При цьому на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина в заподіянні збитків.

Суб`єктом права вимоги (потерпілим) у зазначеному зобов`язанні може бути будь-яка особа, якій заподіяно шкоду. Носієм обов`язку відшкодувати шкоду, в свою чергу, можуть виступати: безпосередній заподіювач шкоди та інші особи (незавдавачі шкоди), на яких законом покладено обов`язок із відшкодування шкоди.

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи наслідком такої протиправної поведінки.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

(!!!) Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є:

• втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі;
• втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Упущена вигода входить до складу збитків та визначається як доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (пункт 2 частини 2 статті 22 ЦК України).

Таким чином, непрямі витрати не можуть враховуватись при розрахунку упущеної вигоди як складова, яка зменшує її загальний показник, оскільки прямі витрати, які пов`язані із завданою шкодою, відшкодовуються у складі реальних збитків за правилом п. 1 ч. 2 ст. 22 цього Кодексу як витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (наприклад, витрати на транспортування пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля евакуатором до місця його ремонту). Тобто, прямі витрати, збільшують (а не зменшують) загальний показник майнової шкоди (збитків).

З цього, своєю чергою, прямо слідує, що непрямі витрати не можуть враховуватись при визначенні збитків, у тому числі у формі упущеної вигоди, ні з метою збільшення, ні з метою зменшення їх загального розміру, оскільки їх врахування суперечитиме одній з ключових умов для відшкодування майнової шкоди, а саме: обов`язковій наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою. Ця умова відшкодування майнової шкоди (збитків) поширюється на упущену вигоду повною мірою, оскільки вона входить до складу збитків згідно з ч. 2 ст. 22 ЦК України.

У постанові по справі № 922/3928/20 від 30.092021 Касаційний господарський суд визначив критерії для розрахунку розміру збитків у вигляді упущеної вигоди та стандарти його доказування.

Згідно з цією постановою, критеріями визначення (обчислення) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди є:

- звичайні обставини (умови цивільного / господарського обороту);

- розумні витрати;

- компенсаційність відшкодування збитків.

У разі неможливості точно встановити розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, який заявлено до стягнення з боржника (не факт наявності, а саме розмір), суд, керуючись принципом справедливості, має визначити розмір таких збитків з урахуванням усіх обставин конкретної справи.

Доведення наявності збитків у вигляді упущеної вигоди та їх розміру здійснюється із застосуванням стандарту вірогідності доказів, який з розумною впевненістю дає змогу стверджувати, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що такий факт імовірніше відбувся (мав місце), аніж не відбувся / його не було.

Збитки у вигляді упущеної вигоди підлягають відшкодуванню в таких випадках:

- коли заявлений кредитором неотриманий дохід (майнова вигода) був у межах припущення сторін на момент виникнення зобов`язань;

- втрата доходу є ймовірним результатом порушення зобов`язання іншим контрагентом (боржником);

- дохід не є абстрактним і може бути доведеним з розумним рівнем впевненості.

Неодержаний дохід (упущена вигода) це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.

При цьому пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов`язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання. Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення (постанови Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15, від 09.12.2014 у справі №5023/4983/12).

Збитки це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у понесених ним витратах, втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки й упущена вигода.

Реальні збитки це втрати, яких особа зазнала в зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Визначення поняття збитків є також у ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б в разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

При цьому саме позивач повинен довести факт протиправної поведінки, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Особа, яка порушила зобов`язання, доводить відсутність своєї вини. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (ст. 614 ЦК України).

Щодо розміру упущеної вигоди, то вона залежить від доходів, які отримала особа, що порушила право. Так, упущена вигода не може бути меншою від доходів, одержаних правопорушником (ч. 3 ст. 22 ЦК України).

Вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли в потерпілої особи наслідком такої протиправної поведінки.

ВИСНОВОК: Розрахунок упущеної вигоди, (тобто доходів, які суб’єкт господарювання міг би реально одержати за звичайних обставин, якби його право не було порушене), визначається на підставі показників неотриманого доходу, зменшеного на показник витрат, які останній повинен був понести у зв`язку з його одержанням.

 

Матеріал по темі: «Зовнішня реклама під час воєнного стану: продовження дозволів»

 

 

 

Теги: зовнішня реклама, продовження дії дозволів, зупинення строку, ковід, воєнний стан, упущена вигода,  дозвіл, розміщення зовнішньої реклами, продовження дозволу, переоформлення, отримання погоджень, типові правила, КМУ2067, судова практика, Адвокат Морозов

Зовнішня реклама під час воєнного стану: продовження дозволів

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Продовження строку дії дозволів на розміщення зовнішньої реклами в період коронавірусної хвороби (COVID-19) та воєнного стану

На підставі п. 3 ч. 2 розділу ІІ Закону України від 17.03.2020 № 530-IX Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), з дня оголошення карантину був зупинений не тільки перебіг строків звернення за отримання адміністративних та інших послуг, а й строків надання цих послуг, визначених законом.

Окрім цього, Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 165 зупинено строки надання адміністративних послуг суб’єктами їх надання та строки видачі дозвільними органами документів дозвільного характеру на час воєнного стану в Україні. Зупинені строки поновлюються у місячний строк після припинення чи скасування воєнного стану на відповідній території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 № 314 (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.2022 № 535) встановлено, що на період воєнного стану зупиняється перебіг строків звернення за отриманням публічних послуг, визначених законодавством. З дня припинення чи скасування воєнного стану перебіг зазначених строків продовжується з урахуванням часу, що минув до їх зупинення.

(!!!) Строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування.

Отже, враховуючи положення зазначених постанов Кабінету Міністрів України:

- у разі закінчення строку дії пріоритету на заявлене місце в період воєнного стану, такий пріоритет зберігається за заявником на час воєнного стану та після його закінчення чи скасування на строк з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

- строки дії діючих дозволів на розміщення зовнішньої реклами автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування.

У разі закінчення строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами, у період дії воєнного стану, рекламорозповсюджувач може подати відповідну заяву на продовження строку дії дозволу на розміщення зовнішньої реклами після припинення чи скасування воєнного стану в Україні, але не пізніше ніж за один місяць до закінчення трьох місячного строку, на який автоматично продовжено дозвіл.

Позбавивши суб`єктів господарювання державних гарантій на надання їм адміністративних послуг у межах дозвільних процедур у зв`язку із запровадженням на всій території України карантинних обмежень, законодавець, діючи у відповідності з принципами належного урядування, правової визначеності та балансу між публічним та приватними інтересами, у такий спосіб гарантував їм право проводити протягом дії таких обмежень і трьох місяців після їх припинення відповідну господарську діяльність без згоди на те дозвільних органів, а безпосередньо на підставі закону.

Таким чином, запровадження карантину на всій території України постановою КМУ від 11.03.2020 № 211 Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 свідчить про те, що з моменту прийняття цієї Постанови змінились звичайні умови цієї діяльності, відповідно до яких рекламодавець не повинен був просити у держави надання йому дозволу на продовження цієї діяльності відповідно до п. 29 Типових правил.

Повною мірою це стосується і постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2022 №314, з тією лише різницею, що вказаною Постановою врегульоване не тільки питання автоматичного продовження всіх діючих дозволів, а й питання про набуття суб`єктами господарювання права провадити дозвільні види господарської діяльності за їх відсутності. Тобто, за декларативним принципом, який не потребує формальної згоди дозвільного органу.

 

 

Матеріал по темі: «Дозвільна процедура на розміщення зовнішньої реклами»

 

 

 

Теги: зовнішня реклама, продовження дії дозволів, зупинення строку, ковід, воєнний стан, упущена вигода,  дозвіл, розміщення зовнішньої реклами, продовження дозволу, переоформлення, отримання погоджень, типові правила, КМУ2067, судова практика, Адвокат Морозов

 

«Норми» по військово-транспортному обов’язку

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Уточнення «норм» щодо виконання військово-транспортного обов’язку -законопроект про мобілізацію № 2

Військово-транспортний обов’язок установлюється з метою задоволення потреб Збройних Сил України … і поширюється на громадян - власників транспортних засобів.

Виконання військово-транспортного обов’язку під час мобілізації  здійснюється згідно з Мобілізаційним планом України шляхом безоплатного залучення транспортних засобів підприємств, установ та організацій усіх форм власності для забезпечення потреб Збройних Сил України, інших військових формувань на умовах їх повернення власникам після оголошення демобілізації.

Обсяги транспортних засобів за типами та марками, що планується залучити під час мобілізації, для підприємств, установ та організацій усіх форм власності встановлюються згідно з Мобілізаційним планом України місцевими державними адміністраціями за поданням ТЦК.

ВАЖЛИВО: Залучення транспортних засобів під час мобілізації оформлюються відповідними розпорядженнями.

Приймання-передача транспортних засобів, залучених під час мобілізації, та їх повернення після оголошення демобілізації здійснюються на підставі актів приймання-передачі.

Повернення транспортних засобів власнику здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту оголошення демобілізації

(!!!) Подання відомостей до ТЦК забезпечує:

• про наземні транспортні засоби - МВС України;
• про водні транспортні засоби – Мінрозвитку;
• про трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні машини, сільськогосподарську техніку - Держслужба з питань безпечності харчових продуктів;

З моменту оголошення загальної мобілізації транспортні засоби, які призначені для ЗСУ в особливий період та перебувають на військовому обліку у ТЦК, забороняється:

• відправляти до інших областей або за межі території України;
• передавати права власності на них юридичним особам або громадянам;
• в оренду (лізинг);
• надавати їх як предмет застави для виконання зобов’язань за договорами про надання кредиту та гарантії перед банківською установою;
• вчиняти інші дії, що унеможливлюють передачу таких транспортних засобів військовим формуванням.

Матеріал по темі: ««ПОВІСТКА» - законопроект про мобілізацію № 2»

ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО МОБІЛІЗАЦІЮ № 2

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

В Верховній Раді зареєстровано  законопроект № 2 про мобілізацію за ініціативою Кабінету Міністрів України

Із нового-«цікавого»: Кодекс адміністративного судочинства України пропонується доповнити статтею 283-2 «Особливості провадження у справах за зверненням територіального центру комплектування та соціальної підтримки»

ТЦК та СП буде мати право подати до суду наступні заяви щодо:

1) тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України – на строк до виконання такою особою вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки про виконання обов’язку (обов’язків) військовозобов’язаним, резервістом;

2) тимчасового обмеження фізичної особи у праві керування транспортними засобами – на строк до виконання такою особою вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки про виконання обов’язку (обов’язків) військовозобов’язаним, резервістом;

3) накладення арешту на кошти та інші цінності фізичної особи, що знаходяться на рахунках та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, або на електронні гроші, що зберігаються на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, на рахунках у цінних паперах у депозитарних установах – на строк до виконання такою особою вимоги територіального центру комплектування та соціальної підтримки про виконання обов’язку (обов’язків) військовозобов’язаним, резервістом.

Причому вищевказану заяву ТЦК практично зобов’язано  подати протягом 5 днів з дня встановлення обставин, передбачених частиною четвертою статті 27 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а суд повинен

прийняти рішення по суті заявлених вимог не пізніше  15 днів з дня відкриття провадження у справі.

У разі неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, суд розглядає заяву в письмовому провадженні.

(!!!) Рішення суду підлягають негайному виконанню в порядку встановленому законом, при чому подання апеляційної скарги на рішення суду не перешкоджає його виконанню.

 

***

Ну і звісно:  

1)   Громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов’язані протягом 60 днів з дня опублікування цього Закону уточнити адресу проживання, номери засобів зв’язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші військово-облікові дані: у разі перебування на території України – шляхом прибуття самостійно до ТЦК та СП за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг; у разі перебування за кордоном – шляхом повідомлення на офіційну електронну адресу або на офіційний номер телефону, які зазначені на офіційному сайті ТЦК; незалежно від місця перебування - в електронному кабінеті призовника, військовозобов’язаного, резервіста без прибуття до ТЦК;

2)  Повістка про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки може бути надіслана громадянину через електронний кабінет призовника, військовозобов’язаного та резервіста і з цього моменту вона вважається врученою незалежно від надходження до територіального центру комплектування та соціальної підтримки повідомлення про її доставлення ;

3) Для того щоб виїхати за кордон військовозобов’язані повинні пред’явити  військово-обліковий документ з відміткою про взяття на військовий облік або виключення з військового обліку;

4)  Громадяни віком від 18 до 60 років зобов’язані мати при собі військово-обліковий документ та пред’являти його за вимогою уповноваженого представника ТЦК або поліцейського, а також прикордонника;

5)   Вчинення консульських дій у закордонних дипломатичних установах України в умовах воєнного стану за заявами громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, які є призовниками, військовозобов’язаними або резервістами, здійснюється за умови наявності у вказаних осіб військово-облікових документів;

6)  Призов громадян на військову службу забезпечують:

- місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин;

- військовозобов’язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України;

- військовозобов’язаних, резервістів Служби зовнішньої розвідки України - відповідний підрозділ Служби зовнішньої розвідки України;

 - військовозобов'язаних, резервістів розвідувального органу Міністерства оборони України – відповідний підрозділ розвідувального органу Міністерства оборони України

- осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту;

7) На військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані за бажанням засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, хто засуджений за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, а також злочинів, передбачених статтями 402-406, 408-411, 426 - 433, 437 - 442 Кримінального кодексу України;

8) громадяни України, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом, протягом дев’яти місяців з дня набрання чинності цим Законом підлягають повторному медичному обстеженню  з  метою визначення придатності до військової служби.

 

Цей Закон набирає чинності через один місяць з дня, наступного за днем його опублікування, крім положень частини 4 та 5 статті 6 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та положень частини шостої статті 1, частини другої статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», які набирають чинності через вісім місяців з дня, наступного за днем його опублікування.

 

 

 

Теги: законопроект про мобілізацію, воєнний стан, призов на військову службу, тцк, военкомат, вручення повісток, обмежено придатний, військово-облікові документи, верховна рада, кабінет міністрів України, Адвокат Морозов

 

Оскарження оцінки при примусовому відчуженні майна в умовах воєнного стану: підсудність спору

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Підсудність спору щодо оскарження оцінки майна в разі його примусового відчуження для потреб Держави в умовах воєнного стану

22 серпня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 725/3969/22, провадження № 61-11721св22 (ЄДРСРУ № 112992690) досліджував питання щодо підсудності спору щодо оскарження оцінки майна у разі його примусового відчуження в умовах воєнного стану.

Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи (стаття 124 Конституції України).

Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який, зокрема, вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Європейський суд з прав людини зазначає, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № № 29458/04 і 29465/0, пункт 24).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 712/9272/17, провадження  № 14-345цс19).

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС України).

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України (частина третя статті 5 КАС України).

Згідно з частиною першою статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

Відповідно до частини другої статті 46 КАС України позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом (частина четверта статті 46 КАС України).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (частина перша статті 19 ЦПК України).

Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов`язків, то такі відносини мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів, тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 10 статті 16 ЦК України.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 520/13190/17, провадження № 11-1066апп18, від 27 листопада 2018 року у справі № 820/3534/17, провадження № 11-870апп18.

Відповідно до змісту статті 9 Закону фізичні особи, у яких відчужені будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану мають право на відшкодування вартості у разі його примусового відчуження в умовах правового режиму воєнного стану.

Згідно з частиною першою статті 11 Закону попереднє повне відшкодування вартості примусово відчуженого майна здійснюється на підставі документа, що містить висновок про вартість майна на дату його оцінки, яка проведена у зв`язку з прийняттям рішення про його примусове відчуження.

Відповідно до пункту 3 Порядку розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2012 року № 998, заява про виплату наступної повної компенсації за примусово відчужене майно (далі - заява) приймається, обліковується і розглядається за місцем відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану - територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. До заяви додаються акт про примусове відчуження майна та висновок про вартість такого майна.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що оцінка майна, проведена з метою визначення його ринкової вартості, у подальшому є підставою для отримання компенсації вартості примусово відчуженого майна колишньому власнику, тобто захисту його майнового права.

Спір між сторонами у справі виник у зв`язку з незгодою з визначеною вартістю її майна, яке примусово відчужено на підставі Закону, отже, є таким, що стосується виникнення, зміни або припинення цивільних прав фізичної особи, незалежно від того, що стороною спору є суб`єкт публічного права.

З огляду на зазначене за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватно-правовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства. 

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2023 року у справі № 904/868/22.

Верховний Суд бере також до уваги також висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 686/8141/22, провадження № 61-5313св23, зокрема, що у разі прийняття рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його цивільне право, судовий захист цього права здійснюється в порядку цивільного судочинства. 

ВИСНОВОК: Зважаючи на те, що спір фактично пов`язаний з реалізацією цивільних прав позивача, компетентним судом для вирішення аналогічного  спору є суд цивільної юрисдикції, навіть не зважаючи на те, що спір виник у площині публічного інтересу, а відповідачами можуть бути як військові адміністрації так і територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

 

Матеріал по темі: «Відчуження або вилучення майна в умовах воєнного стану»

 

 

 

Теги: вилучення майна, примусове відчуження, воєнний стан, оцінка майна, підсудність спору, оскарження оцінки, акт вилучення, ТЦК, військова адміністрація, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Позовна давність: загальні строки, збільшення, переривання, продовження

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Позовна давність: загальні строки, збільшення строків, переривання, продовження на час війни або карантину COVID-19

13 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 207/1892/18, провадження № 61-11887 св 22 (ЄДРСРУ № 109491727) досліджував питання щодо строків позовної давності.

Загальні строки позовної давності 

Відповідно до стаття 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252 - 255 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) зазначено, що «Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України)».

«Виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи є порушеним право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності без встановлення порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача не відповідає вимогам закону».

Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) та від 07 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306 цс 18).

 Збільшення позовної давності

При цьому згідно з частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі, а тому доводи сторони про усну домовленість є безпідставними.

При цьому,  у постанові від 07.09.2022 у справі № 679/1136/21 Верховний Суд  зазначив про те, що у пункті 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України в редакції Закону України від 30.03.2020 № 540 - ІХ перелічені всі статті Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Переривання позовної давності

Згідно з частинами першою, третьою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Разом з тим дії, що свідчать про переривання позовної давності повинні бути вчинені до спливу позовної давності.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 686/23170/19 (провадження № 61-13802 св 21).

Окрім цього, правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання (09 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 638/4373/18, провадження № 61-11499св22 (ЄДРСРУ № 109491611).

 

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження судових рішень в умовах воєнного стану в Україні»

  

Теги: воєнний стан, позовна давність, карантин, ковид, covid19, процесуальні строки, поновлення строків, звернення до суду, оскарження судового рішення, порушення строків, строки на оскарження, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов