Складання постанови поліцейським без доказів правопорушення ПДР

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Свідчення поліцейського та візуальне спостереження працівником поліції за порушенням правил дорожнього руху не може бути доказом порушення ПДР

17 лютого 2026 року Шостий апеляційний адміністративний суд в рамках справ № 761/35114/24 (ЄДРСРУ № 134177384) та № 754/14774/25 (ЄДРСРУ № 134177383) досліджував питання щодо Складання постанови поліцейським без доказів правопорушення ПДР.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Конституції України, Законом України «Про Національну поліцію», Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України від 07.11.2015 року № 1395.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Нормами ст. 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема, правил користування засобами транспорту.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Нормами ст. 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Отже, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Якщо у матеріалах справи, окрім пояснень сторін, відсутні будь-які докази, як-то відеозапис з нагрудного реєстратора інспекторів патрульної поліції, то вказане свідчить про протиправність оскаржуваної постанови, яка, як окремий документ, за відсутності доказів, передбачених ст.251 КУпАП, не є доказом вчинення водієм правопорушення.

Вказане свідчить про недоведеність суб`єктом владних повноважень правомірність прийнятої ним постанови.

Отже, складання постанови без будь-яких фактичних доказів вчинення адміністративного правопорушення є неправомірним та незаконним, подібні постанови підлягають скасуванню.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 23.10.2019 у справі № 357/10134/17.

(!!!) Слід зазначити, що, в силу вимог статті 251 КУпАП, візуальне спостереження працівником поліції за порушенням не може бути доказом порушення Правил дорожнього руху.

Крім того, за правилами частини третьої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу. Постанова по справі про адміністративне правопорушення підписується посадовою особою, яка розглянула справу.

Крім того постанова про притягнення до адміністративної відповідальності повинна містити посилання на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис вчинення адміністративного правопорушення.

Подібний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 11.12.2019 у справі № 761/41786/16-а.

Крім того, свідчення поліцейського (службової особи) не можуть вважатись об`єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою дорожнього руху.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 15.04.2020 у справі № 489/4827/16-а.

Згідно правових висновків Верховного Суду, висловлених при розгляді справ на неправомірні дії поліцейського, поліцейські не мають права без задокументованих доказів вчинення водієм, порушень ПДР України зупиняти автомобіль, перевіряти документи та, як наслідок, вимагати проходження перевірки на стан сп`яніння (постанова від 15.03.2019 справа № 686/11314/17; від 23.10.2019 справа № 357/10134/17).

ВИСНОВОК: Неможливість надати докази працівником поліції на підтвердження вчинення особою правопорушення не можуть бути підставою для висновків про доведеність факту правопорушення.

 

 

Матеріал по темі: «Поліцейські зупинили авто: спочатку докази порушення ПДР, а вже потім документи водія»

 

 

 

 

Теги: поліція, перевірка документів, докази адмінправопорушення, документи водія, належні, допустимі, відеофіксація, постанова, пдр, дтп, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Узгодження розміру страхового відшкодування між страховиком і потерпілим

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: узгодження розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) між страховиком (страховою компанією) і потерпілим

21 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/2551/23, провадження № 61-16079св24 (ЄДРСРУ № 126769228) досліджував питання щодо узгодження розміру страхового відшкодування (регламентної виплати) між страховиком (страховою компанією) і потерпілим.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Конституцією України, ЦК України, Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), чинним на час виникнення спору, та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Пунктом 2.1 статті 2 Закону № 1961-IV передбачено, що якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону.

Вказана норма кореспондується зі частиною другою статті 999 ЦК України, якою встановлено, що до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

У спорах пов`язаних із відшкодуванням шкоди за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів норми Закону № 1961-IV є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

За вимогами статті 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

У пункті 33.1.4 статті 33 Закону № 1961-IV передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов`язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов`язок, він має підтвердити це документально.

Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, МТСБУ) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35).

Сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі відповідає обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону,  МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Разом із тим, згідно з пунктом 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо за рахунок потерпілої особи (її представника), то сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.

У постанові від 21 березня 2018 року у справі № 569/13697/15-ц (провадження     № 61-5424св18) Верховний Суд, залишаючи без змін рішення апеляційного суду, звернув увагу, що позивач підписав заяву про виплату страхового відшкодування і погодився із розміром та способом здійснення страхового відшкодування, який був визначений на той час страховиком відповідно до положень пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-IV. Однак суд першої інстанції, стягуючи зі страховика на користь позивача різницю між страховою виплатою та розміром шкоди, з огляду на наявність заяви про страхове відшкодування із погодженим сторонами розміром страхового відшкодування, дійшов необґрунтованого висновку про покладення на страховика обов`язку такої виплати.

Також у постанові від 10 червня 2020 року у справі №333/2096/17 (провадження № 61-20343св18) Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій у частині стягнення зі страховика майнової шкоди, виходив із того, що страховик та потерпілий дійшли згоди про розмір страхового відшкодування, що підтверджено відповідною заявою позивача.

Виплата страхового відшкодування у розмірі, визначеному домовленістю між потерпілим та страховиком, якщо він є меншим страхової суми (ліміту відповідальності), не створює обов`язку для заподіювача шкоди, який застрахував свою відповідальність відповідно до вимог Закону № 1961-IV, відшкодувати різницю між розміром такого відшкодування та реальним розміром шкоди, заподіяної потерпілому на підставі статті 1194 ЦК України, якщо заподіювач шкоди доведе, що розмір страхового відшкодування, визначений за домовленістю між потерпілим та страховиком, є меншим, ніж розмір оціненої шкоди, яка підлягала виплаті страховою компанією відповідно до пунктів 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі (див. постанову Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 362/3043/18 (провадження № 61- 13063св20) ).

Обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування, яка підлягала визначенню відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV, тобто розміром оціненої шкоди, заподіяної внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, а не визначеної за домовленістю між потерпілим та страховиком.

За наведеними складовими матеріального збитку у більшому розмірі (окрім фізичного зносу), майнову відповідальність міг би нести страховик (страхова компанія), якби зі страховиком  не було узгоджено в порядку статті 36.2 Закону № 1961-IV меншу суму страхового відшкодування.

ВИСНОВОК: Таким чином, якщо між страховиком (страховою компанією) та потерпілим узгоджена сума страхового відшкодування, то вона є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає. Після сплати узгодженої суми всі зобов`язання страховика щодо виплати страхового відшкодування за цим страховим випадком вважаються припиненими.

 

 
Матеріал по темі: «Визначення вартості матеріального збитку при ДТП»

 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Визначення вартості матеріального збитку при ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості та судова практика Верховного суду при визначенні вартості матеріального збитку транспортного засобу при ДТП

02 квітня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 369/15321/20, провадження № 61-5479св24 (ЄДРСРУ № 126485878) досліджував питання щодо особливостей та судової практики Верховного суду при визначенні вартості матеріального збитку транспортного засобу при ДТП.

У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961-IV).

(!!!) Відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює 0 для нових складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема, 5 років-для легкових КТЗ виробництва країн СНД, та 7 років-для інших легкових КТЗ.

У пункті 7.39 Методики визначено, що винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4  таблиці 4.1 додатка 4.

Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту(пункт 12.1. статті 12 Закону №1961-IV).

Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Разом з тим, визначаючи розмір майнової шкоди, спричиненої позивачу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пошкодженням його автомобіля, суд першої інстанції помилково взяв до розрахунку вартість відновлювального ремонту, оскільки у даному випадку розмір майнової шкоди  суд повинен був вираховувати із суми, що є вартістю матеріальної шкоди, завданої власнику пошкодженого КТЗ, оскільки відшкодуванню у даному випадку підлягає саме різниця між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та завданою матеріальною шкодою, а не відновлювальним ремонтом.

При цьому стягнення з відповідача на користь позивача різниці між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу буде поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, що існував до ДТП. Між тим, автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача, що не передбачено законом.

(!!!) Так, у відповідності до ст.22 ЦК України, відшкодуванню підлягають саме збитки, а не вартість ремонту без урахування зносу, що також узгоджєуться із положеннями ст.1192 ЦК України.

У відповідності до приписів статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (тобто реальні збитки).

При цьому приписи статті 1192 ЦК України передбачають, що розмір збитків до відновлення пошкодженої речі, тобто, приведення її у той стан, який існував до пошкодження (у даному випадку до ДТП). Тобто, таке відновлення не є поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні із тим, який існував до ДТП. Між тим, якщо автомобіль мав певний знос, у тому числі й його пошкоджені деталі, що підлягають заміні, то заміна їх саме на нові буде поліпшенням стану вказаного автомобіля, тобто, по суті, необґрунтованим збагаченням його власника за рахунок відповідача.

Методика товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затв. Наказом Мінюсту України та Фонду держмайна України від 24.11.2003 № 142/5/2092, з подальшими змінами та доповненнями) визначає, що вартість матеріального збитку визначається як суму вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ (п.8.3 Методики, у якому також наводиться відповідна формула).

Як вже зазначалося, відповідно до статей 22, 1192 ЦК України, власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку, вартість якого визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу. Оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП. Тому правових підстав для стягнення на користь позивача будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку, немає.

Отже, у методиці товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ, а власник пошкодженого майна має право на відшкодування саме матеріального збитку. Вартість такого збитку визначається саме із урахуванням зносу складників транспортного засобу, оскільки заміна таких складників зношеного транспортного засобу на нові буде не поновленням стану до того, який існував до порушення прав власника транспортного засобу, а поліпшення у порівнянні зі станом до, у даному випадку, ДТП. Тому відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача будь-яких сум, поза межами визначеної вартості матеріального збитку.

Таким чином, ураховуючи виплачену страховиком потерпілому суму страхового відшкодування (з урахуванням франшизи та коефіцієнту фізичного зносу), з відповідача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (матеріальним збитком) і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Якщо для відновлення пошкодженого у дорожньо-транспортній пригоді транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу.

Разом з тим, власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, у тому числі й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то у такому разі майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду, у загальному порядку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 331/6395/18, від 19 липня 2021 року у справі №206/3219/15-ц, від 24 червня 2019 року у справі №562/2018/16-ц, від 17 жовтня 2019 року №439/1356/16-ц, від 19 липня 2021 року у справі №206/3219/15-ц, від 21 жовтня 2019 року у справі №331/2414/16-ц, від 24 жовтня 2019 року у справі №758/2874/16-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №212/2534/16-ц.

Є і зворотня судова практика, зокрема Верховний Суд України у постанові від 02.12.2015 у справі № 6-691цс15 дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Аналогічні висновки, викладено Верховним Судом у постановах від 14.02.2018 у справі №754/1114/15-ц, від 21.02.2020 у справі №755/5374/18, від 22.04.2020, у справі №756/2632/17, від 22.04.2021 у справі №759/7787/18, від 11.08.2021 у справі №554/8473/19.

Таким чином, різницю між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, повинна сплачувати особа, з вини якої настав страховий випадок.

Вказана позиція підтверджується постановою Верховного Суду від 25.11.2019 у справі №761/41395/16-ц.

 

 

 

Матеріал по темі: «Хто зобов`язаний сплатити при ДТП різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою?»
 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Європротокол при ДТП: особливості та підстави для його складання

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості, підстави та судова практика Верховного суду щодо складання європротоколу при ДТП

 

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, використання, збереження або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно зі статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Статтею 29 вказаного Закону визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Відповідно до п.п.34.1-34.3. ст.34 Закону страховик зобов`язаний протягом двох робочих днів з дня отримання повідомлення про настання події, що містить ознаки страхового випадку, розпочати її розслідування, у тому числі здійснити запити щодо отримання відомостей, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування.

Протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний направити свого представника (працівника або експерта) на місце настання страхового випадку та/або до місцезнаходження пошкодженого майна для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків.

Якщо представник страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) не з`явився у визначений строк, потерпілий має право самостійно обрати експерта для визначення розміру шкоди. У такому разі страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) зобов`язаний відшкодувати потерпілому витрати на проведення експертизи (дослідження).

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

При цьому, за приписами ч.ч.1, 2 п.33.2 ст.33 вказаного Закону у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

(!!!) У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

Системне тлумачення положень пункту 33.2 статті 33 Закону та пункту 1.7 статті 1 Закону, дає підстави для висновку, що скласти спільне повідомлення про ДТП, за наявності умов, визначених пунктом 33.2 Закону, можуть лише водії транспортних засобів, які є забезпеченими в розумінні пункту 1.7 статі 1 Закону, тобто, кожен із яких має поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Підстав для іншого тлумачення указані норми не дають.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 204/3413/16-ц, від 21 листопада 2018 року № 336/851/17, від 20 лютого 2019 року № 490/6534/15-ц.

Європротокол - це спеціальний бланк повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, який заповнюється водіями-учасниками ДТП на місці аварії, потім надається страховику та є підставою для виплати страхового відшкодування потерпілим.

Європротоколом можна скористатися при умовах, коли: у ДТП немає фізично постраждалих людей чи людей, які загинули; обидва учасники не мають претензій щодо вживання наркотичних, алкогольних або лікарських засобів; обидва учасники згодні з обставинами події; одна із сторін визнала свою провину; обидва учасники мають бути забезпечені полісами ОСАЦВ (автоцивілки); сума матеріального збитку не повинна перевищувати максимальний розмірів, затверджений Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку.

ВАЖЛИВО: У разі невиконання хоча б однієї з зазначених умов, виклик відповідного підрозділу Національної поліції для оформлення ДТП є обов`язковим.

Якщо водії транспортних засобів скористалися правом, передбаченим пунктом 33.2 статті 33 цього Закону, страховик відшкодовує виключно шкоду, визначену статтями 29 та 30 цього Закону.

Отже, при оформленні європротоколу страхове відшкодування є додатково лімітованим.

З огляду на викладене, 17 липня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 587/971/17, провадження № 61-6731св18 (ЄДРСРУ № 83230258) дійшов висновку, що оформлення дорожньо-транспортної пригоди, як страхової події, при її настанні за участю осіб, які в силу Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»  звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України (за відсутності у них договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності (полісу)), має проводитись з інформуванням відповідних підрозділів Національної поліції, оскільки Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачена можливість складання європротоколу (спільне повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду  без інформування поліції) за відсутності у її учасників полісів обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

При цьому Верховним Судом враховано, що відповідно до статті 39.1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. МТСБУ в силу своїх повноважень наданих Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», крім іншого, збирає необхідну інформацію про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення.

МТСБУ на своїй офіційній сторінці у мережі Інтернет у розділі «Відповіді на типові запитання» у пункті 49 на питання: «Чи застосовується Європротокол при оформлені дорожньо-транспортної пригоди  із пільговиком, звільненим від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів?» роз`яснено, що категорії громадян, передбачені пунктом 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, керовані такими особами транспортні засоби без укладання щодо них договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів не відносяться до забезпечених транспортних засобів згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з чим зазначені особи у випадку настання дорожньо-транспортної пригоди не мають права оформлювати таку пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідного підрозділу Національної поліції відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, який міститься у постановах від 31 жовтня 2018 року у справі № 204/3413/16-ц (провадження № 61-21601св18), від 21 листопада 2018 року № 336/851/17 (провадження № 61-25433св18), від 20 лютого 2019 року № 490/6534/15-ц (провадження № 61-20933св18).

ВИСНОВОК: Європротокол можуть скласти лише водії транспортних засобів, які є забезпеченими в розумінні пункту 1.7 статі 1 Закону, тобто, кожен із яких має поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ліміт відшкодування якого складає 80 000 грн.

 

P.s. Інформаційна система «Електронний Європротокол» впроваджена в МТСБУ з 01.10.2017 року. У відповідності до рішення Президії МТСБУ від 13.07.17 № 403/2017, Європротокол, оформлений з використанням зазначеної системи, є повним аналогом Європротоколів, надісланих або пред’явлених страховику у паперовій формі.

 

 

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Хто зобов`язаний сплатити при ДТП різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою?»

 

 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Хто зобов`язаний сплатити при ДТП різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: стягнення з винного водія при ДТП різниці між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком

14 листопада 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 442/6010/22, провадження № 61-4511св24 (ЄДРСРУ № 123015775) досліджував питання щодо стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком.

Частиною першою статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується у повному обсязі на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 359/2309/17 вказав, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

На підставі цього висновку Верховний Суд у складі судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові № 686/17155/15-ц від 03.10.2018 року визначив, що страховик за договором обов`язкового страхування відповідає у межах страхового ліміту за мінусом фізичного зносу, а решта - безпосередній винуватець.

В той же час, розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим, у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно зі статтею 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив потерпілому страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності.

Аналогічні по суті висновки викладено, зокрема й в постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 497/470/2021.

Тобто, якщо особа, яка завдала шкоди, буде вважати, що страховик порушив умови договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та здійснив потерпілому страхову виплату не в повному обсязі, то він не позбавлений можливості це оспорити.

ВИСНОВОК: Отже, особа яка винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою.

 

 

 

 

Матеріал по темі: «Важливість постанови про порушення ПДР для відшкодування шкоди при ДТП»
 

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов