Відшкодування шкоди завданої транспортним засобом, яким володіє роботодавець

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливість відшкодування шкоди завданої транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки), яким володіє роботодавець

19 лютого 2024 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 272/579/22, провадження № 61-17339св23 (ЄДРСРУ № 117074209) досліджував питання щодо  особливості відшкодування шкоди завданої транспортним засобом (джерелом підвищеної небезпеки), яким володіє  роботодавець.

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

(!!!) Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника (постанова Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 206/1234/19 (провадження № 61-2542св21).

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Отже, головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність яких є джерелом підвищеної небезпеки. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Аналогічна правова позиція викладена 07 лютого 2024 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 175/71/23, провадження № 61-14503 св 23 (ЄДРСРУ № 116891009).

ВИСНОВОК: Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

 

Матеріал по темі: «Хто відшкодовує шкоду заподіяну внаслідок ДТП учасником бойових дій?»

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

 

Наслідки прострочення МТСБУ грошового зобов`язання зі сплати регламентної виплати

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Обов`язок МТСБУ сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми у разі прострочення регламентної виплати

19 липня 2023 року Велика Палата Верховного Суду в рамках справи № 910/16820/21, провадження № 12-44гс22 (ЄДРСРУ № 112370217) досліджувала питання щодо обов`язку МТСБУ сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми у разі прострочення регламентної виплати

Страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров`ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом № 1961-IV.

Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ) є спеціальним суб`єктом у сфері страхування.

Як визначає стаття 39 Закону № 1961-IV, Бюро є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов`язкового страхування відповідальності.

МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.

Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону № 1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.

(!!!) Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов’язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов`язань за договорами страхування.

Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:

а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;

в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;

г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;

ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов`язань за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності;

д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров`я згідно з чинним законодавством.

Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-«д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.

Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.

При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.

Пунктом 22.2 Закону № 1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.

Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов`язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов`язки правопопередника у зобов`язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).

Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов`язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.

Отже, шкода, яку зобов’язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту  потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов`язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов`язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов`язань.

При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону № 1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.

Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов`язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.

ВИСНОВКИ:

МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону № 1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності коштів та/або майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов`язань за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.

Шкода, яку зобов’язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону № 1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.

МТСБУ приймає на себе зобов`язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов`язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб`єктом у сфері обов`язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.

МТСБУ здійснює відшкодування шкоди за договорами страхування цивільно-правової відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не може відповідати за прострочення виконаннязобов`язань з виплати страховиком страхового відшкодування за договорами страхування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов`язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.

Виходячи зі змісту пункту 36.5 статті 36 Закону № 1961-IV, за прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика саме він має сплатити пеню, передбачену наведеним положенням, особі, яка має право на таке відшкодування, натомість за прострочення здійснення регламентної виплати з вини МТСБУ пеня нараховується за час такого прострочення і у такому разі Бюро має обов`язок сплатити її.

 

Матеріал по темі: «Моральна шкода при ДТП»

 

  

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Моральна шкода при ДТП

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості відшкодування моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки

13 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 203/2786/17, провадження № 61-3193 св 23 (ЄДРСРУ № 112202562) досліджував питання щодо особливостей відшкодування моральної шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (13 липня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 454/289/22, провадження № 61-2200св23 (ЄДРСРУ № 112202578).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

(!!!) Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з частиною п`ятою статті 1187 ЦК України при завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов`язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята).

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно з частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Згідно з частинами третьою-четвертою статті 23 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

А зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

ВИСНОВОК: Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

 

Матеріал по темі: «Віднесення автомобіля, який не рухається, до джерела підвищеної небезпеки»

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Хто відшкодовує шкоду заподіяну внаслідок ДТП учасником бойових дій?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відшкодування шкоди внаслідок ДТП винною особою цивільно-правова відповідальність якої не застрахована, оскільки остання є учасником бойових дій

31 травня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 686/1866/22, провадження № 61-2968св23 (ЄДРСРУ № 111251199) досліджував питання щодо відшкодування шкоди внаслідок ДТП винною особою цивільно-правова відповідальність якої не застрахована, оскільки остання є учасником бойових дій.

Суть спору: внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно шкоду, а цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу, винної особи не застрахована, оскільки останній є учасником бойових дій - хто відшкодовує шкоду?

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частинами другою, п`ятою статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон№ 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

Згідно зі статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (стаття 6 Закону № 1961-IV).

(!) Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону № 1961-IV учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю І групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю І групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.

Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.

ВИСНОВОК: Якщо внаслідок дорожньо-транспортної пригоди заподіяно шкоду, а цивільно-правова відповідальність, пов`язана з експлуатацією транспортного засобу, винної особи не застрахована, оскільки останній є учасником бойових дій, то все одно така подія є страховою та у МТСБУ виникає обов`язок відшкодувати шкоду.

 

Матеріал по темі: «Відсутність право власності на автомобіль, як підстава для відмови у відшкодуванні шкоди при ДТП»

 

 

Теги: ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Відповідальності власника автостоянки за пошкодження автомобіля

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Належні докази для відповідальності власника автостоянки за пошкодження прийнятого на зберігання автомобіля

15 лютого 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 444/3133/19, провадження № 61-7092св22 (ЄДРСРУ № 109157014) досліджував питання щодо відповідальності власника автостоянки за пошкодження прийнятого на зберігання (припаркованого) автомобіля.

Відповідно до статті 936 ЦК України договір зберігання як договір, за яким одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно з частиною першою статті 937 ЦК України договір зберігання укладається у письмовій формі, зокрема, у випадку укладення договору між фізичною та юридичною особою.

Згідно зі статтею 977 ЦК України договір зберігання автотранспортних засобів належить до спеціальних видів зберігання та передбачає, що зберігання автотранспортних засобів здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на підставі публічного договору. За договором зберігання транспортного засобу в боксах та гаражах, на спеціальних стоянках зберігач зобов`язується не допускати проникнення в них сторонніх осіб і видати транспортний засіб за першою вимогою поклажодавця. Прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном).

Згідно з пунктами 8, 12, 14, 15, 25, 27 Правил зберігання транспортних засобів на автостоянках, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 січня 1996 року № 115 (далі - Правила), на території автостоянки забороняється знаходитися стороннім особам. Відповідальність за охорону транспортних засобів та майна, що тимчасово або постійно знаходиться на території автостоянки, за додержання санітарних і пожежних правил, інших вимог несуть працівники автостоянки. Володільцеві транспортного засобу, прийнятого на довготермінове зберігання, видається перепустка за встановленим зразком. Володільцеві транспортного засобу, що користується послугами довготермінового зберігання, надається право на стоянку транспортного засобу в одному й тому ж місці. Плата за зберігання транспортних засобів на автостоянках та інші супутні послуги справляється за тарифами, встановленими відповідно до законодавства, з видачею квитанції чи касового чека. Володілець транспортного засобу, який користується послугами автостоянки, зокрема, зобов`язаний: ознайомитися з цими Правилами, розписатися про це в журналі обліку транспортних засобів і виконувати всі вимоги Правил; оформити транспортний засіб на зберігання згідно з вимогами Правил, подати при цьому черговому приймальнику перелік предметів, які знаходяться в салоні (кабіні) транспортного засобу, але не входять до комплекту обладнання та приладів, передбачених заводом-виробником (телевізор, магнітофон, холодильник та інше майно). Перелік повинен бути внесений до журналу обліку транспортних засобів довготермінового або тимчасового зберігання і засвідчений підписами володільця та чергового приймальника; пред`явити транспортний засіб на огляд черговому приймальнику і після належного оформлення поставити його на місце зберігання, зафіксувавши від довільного руху; внести плату, одержати відповідну квитанцію (касовий чек) або перепустку. Автостоянки гарантують схоронність транспортних засобів, прийнятих на зберігання згідно з цими Правилами, а у разі їх зникнення, розукомплектування чи пошкодження під час зберігання несуть відповідальність у встановленому законодавством порядку.

У разі коли особа вважає, що їй завдано збитків неналежним виконанням обов`язків за договором зберігання автомобіля, така особа повинна довести обставини як наявності у зберігача як суб`єкта підприємницької діяльності права на здійснення зберігання транспортних засобів на засадах підприємницької діяльності (тобто здійснення такої діяльності на професійній основі), так  і укладення між сторонами саме договору зберігання у письмовій формі згідно   з вимогами частини першої статті 937 ЦК України, відповідно до якої зберігач зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності, або наявність між сторонами укладення публічного договору зберігання транспортних засобів.

Верховний Суд наголошує, що запис в журналі заїзду-виїзду автомобілів НЕпідтверджує прийняття автомобіля на зберігання і відповідно до частини третьої статті 937 ЦК України, яка регулює загальні види зберігання,  є достатнім доказом укладення договору зберігання, оскільки договір зберігання автотранспортних засобів є спеціальним видом зберігання, а прийняття автотранспортного засобу на зберігання посвідчується квитанцією (номером, жетоном) (стаття 977 ЦК України).

Окрім того, та обставина, що автомобіль у момент його пошкодження перебував на автостоянці, не свідчить про наявність договірних правовідносин між вказаними особами.

Такого самого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09 липня 2020 року  у справі № 534/87/16-ц (провадження № 10091св19).

ВИСНОВОК: Для отримання відповідної компенсації за пошкоджений автомобіль залишений на автостоянці, власник або належний користувач повинні пред’явити в якості доказу укладання публічного договору зберігання або відповідну квитанцію (касовий чек) або перепустку на стоянку.

 

Матеріал по темі: «Віднесення автомобіля, який не рухається, до джерела підвищеної небезпеки»

 

 

Теги: стоянка, парковка, квітанція, перепуска, автостоянка, ДТП, дорожньо – транспортна пригода, возмещение, взыскание, ответственность, страховка, договір страхування, обязанность, страховщик, полис, КАСКО, договор, регресс, суброгация, суд, защита, позов, иск, обжалование, выплаты, страховой случай, франшиза, Адвокат Морозов

Електросамокат (моноколесо, сігвей) визнані джерелом підвищеної небезпеки

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Використання електросамоката (моноколеса, сігвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки

15 березня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 127/5920/22, провадження № 61-10553св22 (ЄДРСРУ № 109674942) досліджував питання щодо використання електросамоката (моноколеса, сегвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки.

Слід вказати, що на законодавчому рівні в Україні ще досі не визначений правовий статус електросамокатів і, відповідно осіб, які здійснюють керування ними (законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки окремих категорій учасників дорожнього руху (користувачів персонального легкого електротранспорту, велосипедистів та пішоходів)» з 2020 р. знаходиться у Верховній Раді) .

Законопроектом пропонувались зміни до Закону України «Про дорожній рух» в частині визнання учасниками дорожнього руху зокрема користувачів персонального легкого електротранспорту.

Враховуючи обов’язковість застосування рішень Верховного суду це питання практично вирішено.

Так, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб (частина перша статті 1187 ЦК України).

Перелік видів діяльності, що створює підвищену небезпеку, який наведений у частині першій статті 1187 ЦК України, не вичерпний (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Тлумачення статті 1187 ЦК України свідчить, що:

джерелом підвищеної небезпеки слід вважати діяльність, що здійснюється з тим чи іншим залученням/використанням предметів матеріального світу та/або природних (фізичних) процесів, які за певних умов часу та місця в силу своїх якісних та кількісних характеристик об`єктивно створюють в процесі володіння ними (незалежно від факту їх експлуатації) підвищену порівняно із звичайними життєвими обставинами небезпеку завдання шкоди;

(!!!) використання електросамоката чи іншого подібного засобу (моноколеса, сігвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки в розумінні статті 1187 ЦК України, якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна;

для кваліфікації діяльності, пов`язаної з таким використанням електричного самоката, характеристика електросамоката як механічного транспортного засобу з урахуванням потужності електродвигуна, встановленого на ньому, значення не має.

ВИСНОВОК: Використання електросамоката (моноколеса, сігвея тощо) для переміщення особи як учасника дорожнього руху є джерелом підвищеної небезпеки, але якщо в конкретному випадку такий засіб приводився в рух за допомогою встановленого на ньому електричного двигуна.

 

P.s. А якщо учасник дорожнього руху приводив електросамокат в рух за допомогою фізичної сили - відталкування від землі, що тоді?

 

Матеріал по темі: «Алгоритм дій водія при ДТП для отримання страхового відшкодування»

 

 

Теги: електросамокат, сігвей, моноколесо, джерело підвищеної небезпеки, транспортний засіб, учасник дорожнього руху, водій, відповідальність, дтп, шкода, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов