Інститут довіреності в цивілістичній доктрині права

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Відповідальність повіреного за вчинення дій (отримання/передачі майна) зроблених на користь довірителя на підставі виданої довіреності

02 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 727/3425/24, провадження № 61-9776св25 (ЄДРСРУ № 135443299) досліджував питання належного використання інституту довіреності.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (частина перша статті 237 ЦК України).

Згідно з частинами першою та третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За своєю правовою природою довіреністю є односторонній правочин, що укладається у вигляді письмового документа, у якому визначаються повноваження представника. Довіреність свідчить про надання представнику від імені довірителя відповідних повноважень стосовно вчинення правочину, стороною якого є третя особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року в справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19)).

Юридична сила довіреності не залежить від отримання згоди на її видачу з боку представника. Повноваження виникає незалежно від згоди останнього, а правильно оформлена довіреність дійсна у будь-якому разі, тому що повноваження, яке виникає у представника, не зачіпає його майнових або особистих немайнових прав. При цьому здійснення цього повноваження залежить від представника, бо він сам вирішує, чи використати довіреність для здійснення діяльності на користь іншої особи (довірителя), чи відмовитися від неї.

Схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 березня 2021 року у справі № 360/1742/18.

(!) Тобто довіреність має містити повноваження представника необхідні для представництва довірителя перед третіми особами, а не обов`язки представника перед особою, яку він представляє (довірителем). Тим паче конструкція договірного представництва апріорі виключає можливість вчинення довіреності, яка містить можливість представника розпоряджатися коштами на власний розсуд, оскільки це суперечить конструкції цивілістичного представництва.

У разі вчинення правочину представником суду слід з`ясувати, чи був наділений представник його довірителем повноваженнями на вчинення правочину, чи діяв він у межах наданих йому повноважень, а якщо ні, то чи схвалив у подальшому довіритель укладений представником у його інтересах правочин (28 січня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 128/613/22, провадження № 61-13225св24 (ЄДРСРУ № 133909195).

Згідно з частиною першою статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

Відповідно до положень статей 1003, 1004, 1006 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності чітко визначаються юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними. До обов`язків повіреного відноситься: повідомлення довірителю на його вимогу всіх відомостей про хід виконання його доручення; після виконання доручення або в разі припинення договору доручення до його виконання повірений зобов`язаний негайно повернути довірителеві довіреність, строк якої не закінчився, і надати звіт про виконання доручення та виправдні документи, якщо це вимагається за умовами договору та характером доручення; негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 1006 ЦК України повірений зобов`язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв`язку з виконанням доручення.

При цьому для довірителя не потрібно пред`являти вимогу про передачу одержаного у зв`язку з виконанням доручення, оскільки пункт 3 частини першої статті 1006 ЦК України є виключенням, що допускається частиною другою статті 530 ЦК України.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 320/4274/16-ц, від 16 лютого 2021 року у справі № 726/2211/18.

Встановивши, що уповноважена позивачем особа (повірений) відчужила від його імені майно за договором купівлі-продажу, однак грошові кошти, які повірений зобов`язаний був повернути позивачу на виконання виданої довіреності, довірителю не передав, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення коштів з повіреного на користь довірителя.

При чому, обов`язок надання доказів виконання передбачених дорученням дій та передачі одержаного у зв`язку з виконанням доручення, покладається саме на повіреного, адже саме він у межах виконання доручення вчиняє активні дії (06 березня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 462/1373/22, провадження № 61-2656св24 (ЄДРСРУ № 125711007).

ВИСНОВОК: Інститут довіреності дуже важливий правовий механізм, який дозволяє довірителю вчиняти дії «на відстані», але повірений повинен бути обережним, оскільки, якщо не буде доказів передачі майна (коштів) довірителю по відповідній угоді, то відповідати в суді буде саме особа, якій довірили вчинити дію.

   

Матеріал по темі: «Позовна вимога до представника за довіреністю»

 

 

 

Теги: правочин, довіреність, представник, угода, недійсність, договір, неотримання коштів, ціна угоди, судова практика, Верховний суд, Адвокат Морозов