Проценти по кредиту після закінчення строку кредитування

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: нарахування процентів по кредиту після закінчення строку кредитування (договору), якщо виникла заборгованість боржника перед кредитором

18 серпня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 554/3096/20, (провадження № 61-14210св25, ЄДРСРУ № 139332207) досліджував питання щодо нарахування процентів по кредиту після закінчення строку кредитування (договору), якщо виникла заборгованість боржника перед кредитором.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Таку правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 та від 31.10.2018 у справі № 202/4494/16-ц.

Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 05.04.2023 в справі №910/4518/16 провадження №12-16гс22, надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

ВИСНОВОК:  Нарахування процентів саме за користування кредитом у період після прострочення виконання зобов`язання є неможливим. Вимога про стягнення процентів за користування кредитом відповідно до ст. 1048 ЦК України, нарахованих поза межами строку кредитування є незаконною та стягненню з боржника не підлягає.

Натомість за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, вимоги про стягнення яких позивачем у даній справі не заявлялись.

 

 

 

Матеріал по темі: «Висновки ОП КЦС щодо високих відсотків за користування кредитом»

 

 

Теги: позика, займ, нарахування пені,нарахування процентів,підвищена процентна ставка, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Висновки ОП КЦС щодо високих відсотків за користування кредитом

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Висновки щодо застосування норми права щодо справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору

07 вересня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25 (ЄДРСРУ № 139787333) висловлює такі висновки про застосування норм права.

Норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure.

За загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова.

Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %.

Тому якщо договір про споживчий кредит вчинений до грудня 2023 р., то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит, було продовжено після 24 грудня 2023 року.

Станом до грудня 2023 року була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

За відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено до грудня 2023  р., з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

 

 

Матеріал по темі: «Коригування процентів за користування кредитом який укладено до 2023 року?»

 

 

 

Теги: позика, займ, нарахування пені,нарахування процентів,підвищена процентна ставка, Верховний суд, Адвокат Морозов

 

Коригування процентів за користування кредитом який укладено до 2023 року?

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Які правові засоби коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено до 2023 року?

07 вересня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25 (ЄДРСРУ № 139787333) досліджував питання щодо засобів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено до 2023 року?

Традиційно в приватному праві виокремлюються дві групи засобів, за допомогою яких здійснюється контроль за тим як сторони формують договірні умови або навіть використовують конструкцію договору в цілому:

(а) еx ante (з лат. - «заздалегідь», «до події») контроль, спрямований на «коригування» як умов, так і використання конструкції договору, до моменту його укладення. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, які умови не можна включати в договір або/та укладати певні договори. Зазвичай здійснює еx ante контроль законодавець, при конструюванні тих чи інших імперативних приватно-правових норм;

(б) еx post (з лат. - «після події») контроль стосується натомість ретроспективної перевірки як умов, так і використання конструкції договору, і відбувається після укладення договору. Тобто сторонам заздалегідь не відомо про те, що які умови не можна включати в договір або/та укладати певні договори, оскільки норма містить тільки оціночні категорії, чи еx post контроль відбувається за допомогою принципів приватного права.

Втім при виникненні спорів, як еx ante, так і еx post контроль як за договірними умовами, так і використання договору в цілому, хоча й парламент конструює ті чи інші імперативні приватно-правові норми, здійснює суд.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).

Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 21 грудня 2021 року в справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18)).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)).

У ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (частина третя статті 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов) (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду вже наголошував, що застосування позову про оспорення правочину (ресцисорного позову) потребує не лише встановлення підстав для оспорення, але й порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду (див. постанову Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2024 року в справі № 229/7156/19 (провадження № 61-4283св24)).

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року в справі № 177/1942/16-ц (провадження № 61-2276св19)).

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»).

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»)

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним (абзац 1 частини четвертої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п`ята статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення (частина сьома статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (частина восьма статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Обміркувавши викладене, Об`єднана палата зауважує, що:

станом до 2023 р. була відсутня імперативна норма, яка б обмежувала розмір процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит та дозволяла б застосувати конструкцію нікчемності умови договору про споживчий кредит (частина п`ята статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»);

за відсутності підстав для застування конструкції нікчемності умови, до правових способів коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, який укладено до 2023 року, з урахуванням змісту статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», потрібно віднести: оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит; зміну договору про споживчий кредит; тлумачення умов договору про споживчий кредит;

суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору;

натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

За таких обставин, з урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків, як сформульовані у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 (провадження 61-92св24).

 

 

Матеріал по темі: «Максимальний розмір денної процентної ставки по кредиту»

 

 

 

Теги: позика, займ, нарахування пені,нарахування процентів,підвищена процентна ставка, Верховний суд, Адвокат Морозов

Максимальний розмір денної процентної ставки по кредиту

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду про обмежений максимальний розмір денної процентної ставки по кредиту і умови його застосування 

07 вересня 2026 року Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25 (ЄДРСРУ № 139787333) досліджував питання щодо правил Закону № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки. 

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року № 3498-IX, який набрав чинності 24 грудня 2023 року: 

доповнено статтю 8 Закону України «Про споживче кредитування» частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %; 

доповнено Прикінцеві та Перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» пунктом 17 і передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %; 

у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу I цього Закону поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. 

Парламент при конструюванні імперативної приватно-правової норми про максимальний розмір денної процентної ставки здійснив еx ante контроль щодо розміру процентів. Тобто сторонам заздалегідь відомо про те, що умову, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, не можна включати в договір.

Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (абзац 1 частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування»). Законодавець для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит. 

Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним» (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (провадження № 61-5800зпв18)). Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). 

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)). 

Оскільки для дотримання правила про максимальний розмір денної процентної ставки законодавець передбачив нікчемність умови договору про споживчий кредит, то споживач під час розгляду справи може заперечувати про перевищення розміру денної процентної ставки шляхом заперечення ipso iure. Втім, його відсутність не позбавляє суд можливості застосувати нікчемність умови правочину, адже він має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. 

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зауважує, що: 

норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipso iure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure; 

(!!!) за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року. Для того щоб правила про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на договори, які вчинені до 24 грудня 2023 року, необхідно, щоб строк дії таких договорів було продовжено після 24 грудня 2023 року. Парламент мав на увазі строк кредитування чи строк, на який надається кредит, який на рівні закону кваліфікований як істотна умова; 

Законом України № 3498-IX було впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки. Перший етап (з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року): протягом перших 120 днів після набрання чинності законом максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %. Другий етап (з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року): наступні 120 днів характеризувалися подальшим обмеженням ставки - максимальна денна процентна ставка для договорів, які були укладені в цей період, була знижена до рівня 1,5 %. Третій етап (з 20 серпня 2024 року): після завершення 240-денного перехідного періоду максимальна денна процентна ставка для договорів про споживчий кредит не може перевищувати 1,0 %; 

тому якщо договір про споживчий кредит вчинений до цієї дати, то щоб правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки поширювалися на такий договір необхідно, щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит було продовжено після 24 грудня 2023 року; 

ВИСНОВОК: Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду робить висновок, що правила Закону від 22 листопада 2023 року № 3498-IX про максимальний розмір денної процентної ставки застосовуються з 24 грудня 2023 року або щоб строк кредитування чи строк, на який надається кредит було продовжено після 24 грудня 2023 року.

 

 

Матеріал по темі: «Суд не в праві давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору»

#позика, #займ, #нарахування_процентів, #підвищена_процентна_ставка, #відсотки, #Верховний_суд, #Адвокат_Морозов

 

 

Граничні строки за експортно-імпортними операціям під час воєнного стану

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Верховний суд: встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлених Національним банком України – пеня або форс-мажор

24 грудня 2025 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 240/27873/23, адміністративне провадження № К/990/14846/25 (ЄДРСРУ № 132884257) досліджував питання щодо встановлення граничних строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлених Національним банком України.

Згідно з частинами 1, 3, 5, 8 статті 13 Закону №2473-VIII Національний банк України має право встановлювати граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів.

У разі встановлення Національним банком України граничного строку розрахунків за операціями резидентів з імпорту товарів їх поставка має здійснюватися у строки, зазначені в договорах, але не пізніше встановленого Національним банком України граничного строку розрахунків з дня здійснення авансового платежу (попередньої оплати).

З огляду на введення в Україні воєнного стану НБУ змінив граничні строки розрахунків за операціями з експорту та імпорту. Відповідно до указаних змін у період з 05 квітня 2022 року по 07 червня 2022 року такі строки становили 90 календарних днів, з 07 червня 2022 року по 07 липня 2022 року - 120 календарних днів, з 07 липня 2022 року - 180 календарних днів. При цьому змінені Постановою №18 строки застосовуються лише до операцій, що здійснені з 05 квітня 2022 року.

29. Порушення резидентами строку розрахунків, встановленого згідно із цією статтею, тягне за собою нарахування пені за кожний день прострочення в розмірі 0,3 відсотка суми неодержаних грошових коштів за договором (вартості недопоставленого товару) у національній валюті (ч. 5 ст. 13 Закону №2473-VIII).

Одночасно ч. 6 ст. 13 Закону №2473-VIII передбачає, що у разі якщо виконання договору, передбаченого частинами другою або третьою цієї статті, зупиняється у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, перебіг строку розрахунків, установленого згідно з частиною першою цієї статті, та нарахування пені відповідно до частини п`ятої цієї статті зупиняється на весь період дії форс-мажорних обставин та поновлюється з дня, наступного за днем закінчення дії таких обставин. Підтвердженням виникнення та закінчення дії форс-мажорних обставин є відповідна довідка уповноваженої організації (органу) країни розташування сторони зовнішньоекономічного договору (контракту) або третьої країни відповідно до умов цього договору (контракту).

У свою чергу положеннями ст. 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» передбачено, що торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю.

(!!!) Аналіз наведених норм права Закону дає підстави для висновку, що у разі зупинення виконання господарської операції, яке зумовлене виникненням форс-мажорних обставин, зупиняється як перебіг строку розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, так і нарахування пені на весь період дії форс-мажорних обставин.

Тобто, законодавцем передбачено випадок не застосування фінансової відповідальності у вигляді нарахування пені (зупинення строку нарахування пені) лише у разі виникнення форс-мажорних обставин, які унеможливлюють виконання контрагентом договору.

Верховний Суд звертає увагу на те, що питання зупинення нарахування пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин врегульовано спеціальним Законом №2473-VIII, відповідно на ці правовідносини (валютні) не розповсюджуються положення підпункту 112.8.9 пункту 112 статті 112 ПК України, про що зазначено у постановах Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року (справа №240/25642/22), від 27 лютого 2025 року (справа №520/2941/24), від 17 квітня 2025 року (справа №380/4914/24).

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2025 року у справі № 260/5336/23 та постановах Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду від 23 липня 2024 року у справі №240/25642/22, від 27 лютого 2025 року у справі №520/2941/24.

Також слід зазначити, що Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 15.02.2024 у справі №420/1538/23, від 28.03.2024 у справі №380/17879/22, від 13.05.2024 у справі № 420/11208/23 та сформулювала правовий висновок, відповідно до якого пеня, що передбачена частиною п`ятою статті 13 Закону України «Про валюту і валютні операції», за порушення строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів, у період дії карантину, встановленого КМУ на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID- 19), застосовується на загальних підставах і на таку не поширюються положення абзацу 11 пункту 52-1 підрозділу «Перехідні положення» Податкового кодексу України.

Суд звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 16 січня 2025 року у справі №580/4079/23 міститься такий висновок, що сертифікати торгово-промислової палати не належать до первинних документів, які підтверджують показники податкової звітності, та безпосередньо не пов`язані із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, а тому положення пункту 44.6 статті 44 ПК України у спірних правовідносинах не застосовуються.

Згідно ч. 1 ст. 617 Цивільного кодексу України та ст. 14-1 Закону України від 02.12.1997 №671/97-ВР «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості. Невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов`язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести, а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.

Судова палата Верховного Суду сформувала узагальнюючі правові висновки про те, що саме по собі існування форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили) ще не є свідченням того, що безпосередньо вона вплинула на неможливість виконання особою певного зобов`язання за договором чи обов`язку, передбаченого законодавчими та іншими нормативними актами. Такий зв`язок має встановлюватись як шляхом надання сертифіката (довідки) Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП, так і оцінкою інших належних доказів, що можуть це підтвердити.

При цьому сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом неможливості виконання зобов`язання, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та характеру зобов`язання.

Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв`язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов`язання конкретною особою (учасником) в межах укладеного міжнародного договору. Форс-мажор, або ж обставини непереборної сили, - це надзвичайні та невідворотні обставини, настання яких призвело до об`єктивної неможливості виконати зобов`язання. Водночас сама по собі, зокрема, збройна агресія проти України, девальвація гривні, воєнний стан, не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким будь-яких зобов`язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні. Воєнний стан, як обставини непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов`язаних із нею обставин компанія/фізична особа не змогла виконати ті чи інші зобов`язання.

Так, в розумінні норм ч. 6 ст. 13 Закону №2473-VIII передбачається можливість зупинення перебігу строків розрахунків та нарахування пені за їх порушення лише у разі зупинення виконання договору, яке відбувається у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин. Іншими словами, неможливість виконання договору, а відповідно, і звільнення від нарахування пені, має місце у разі впливу форс-мажорних обставин на таку можливість.

Для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно зі ст. 617 ЦК України, особа яка порушила зобов`язання, повинна довести: 1) наявність обставин непереборної сили; 2) їх надзвичайний характер; 3) неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; 4) причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Такі ж висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16 липня 2019 року у справі №917/1053/18, від 25 січня 2022 року у справі №904/3886/21, від 18 січня 2024 року у справі №914/2994/22, від 05 жовтня 2023 року у справі №520/14773/21, від 19 серпня 2022 року у справі №818/2429/18, від 17 червня 2020 року у справі №812/677/17, від 03 вересня 2019 року у справі №805/1087/16.

Слід також враховувати, що у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2025 року у справі №160/6138/24 колегія суддів дійшов таких висновків:

«Строки поставки товару, визначені сторонами у договорі та додаткових угодах до нього, підлягають урахуванню при визначенні моменту належного виконання зобов`язань контрагентом. Водночас відповідно до вимог чинного законодавства такі строки не можуть виходити за межі граничних строків розрахунків за зовнішньоекономічними операціями, встановлених Національним банком України.

Отже, умови договору щодо строків поставки мають юридичну силу лише в тій частині, яка узгоджується із зазначеними імперативними приписами. Домовленості сторін не можуть змінювати чи продовжувати строки, встановлені Національним банком України, оскільки останні є обов`язковими до застосування незалежно від волевиявлення учасників правовідносин.

Таким чином, у будь-якому випадку граничний строк розрахунків у спірних правовідносинах не міг перевищувати 180 днів з дня здійснення авансового платежу.».

ВИСНОВОК: Граничних строк розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів встановлених Національним банком України не може перевищувати 180 днів з дня здійснення авансового платежу, а єдиним дієвим механізмом щодо не застосування фінансової відповідальності у вигляді нарахування пені (зупинення строку нарахування пені) є виникнення форс-мажорних обставин, які не тільки повинні бути підтвердженні сертифікатом ТПП, а й доведено в суді причино-наслідковий зв'язок між неможливістю виконувати контракт та подією форс-мажору.

 

  

 

Матеріал по темі: «Звільнення резидента від відповідальності у вигляді пені по експортному контракту»

 

 

 

 

Теги: нарахування пені, податкові спори, стягнення з нерезидента заборгованості, експортний, імпортний контракт, акт перевірки, оскарження ппр, нур, судова практика, Адвокат Морозов