Особливості відводу судді третейського суду та скасування його рішення

Адвокат Морозов (судовий захист)

Особливості скасування рішення постійно діючого третейського суду з підстав заявленого відводу складу суду

26 січня 2023 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 874/9/22 (ЄДРСРУ № 108603678) досліджував  питання щодо скасування рішення постійно діючого третейського суду з підстав заявленого відводу складу суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 350 Господарського процесуального кодексу України рішення третейського суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:

1) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону;

2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;

3) третейську угоду визнано судом недійсною;

4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону;

5) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

Аналогічні підстави для скасування рішення третейського суду передбачені також статтею 51 Закону України "Про третейські суди", згідно з пунктом 4 частини 3 якої рішення третейського суду може бути оскаржене та скасоване, зокрема, з такої підстави: склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам статей 16 - 19 цього Закону.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу (зокрема, у постанові від 31.08.2021 у справі №870/21/21), що виходячи із вказаних правових норм, при розгляді заяви про скасування рішення третейського суду господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для його скасування, визначених частиною 3 статті 51 Закону України "Про третейські суди" та статтею 350 ГПК України.

Згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про третейські суди" до третейського суду за угодою сторін може бути переданий будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом.

Підвідомчість справ третейським судам врегульована статтею 6 Закону України "Про третейські суди", в якій наведений перелік справ, які не можуть розглядати третейські суди.

Відповідно до частини 1 статті 5, частин 1, 2, 9 статті 12 Закону України "Про третейські суди" спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина третейської угоди. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Сторони мають право вільно призначати чи обирати третейський суд та третейських суддів (ч. 1 ст. 14 Закону України "Про третейські суди").

Згідно з наданим у статті 1 Закону України "Про третейські суди" визначенням склад третейського суду - персональний склад третейського суду, що розглядає конкретну справу. Склад третейського суду формується шляхом призначення чи обрання третейських суддів (третейського судді). Третейський суд може розглядати справи в складі одного третейського судді або в будь-якій непарній кількості третейських суддів (ч.ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про третейські суди").

В постійно діючому третейському суді кількісний та персональний склад третейського суду визначається за правилами, встановленими регламентом третейського суду. Формування складу третейського суду в постійно діючому третейському суді здійснюється в порядку, встановленому регламентом третейського суду (ч. 3 ст. 16, ч. 1 ст. 17 Закону України "Про третейські суди").

У зв`язку з наведеним, вирішуючи питання, пов`язані зі складом постійно діючого третейського суду, яким прийнято рішення, господарському суду слід з урахуванням наведених законодавчих приписів ретельно досліджувати відповідні положення регламенту названого третейського суду у їх співвідношенні з умовами третейської угоди. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 18.12.2018 у справі №978/1764/18 та від 18.11.2021 у справі №875/2579/21.

(!!!) Зокрема, розмежовуючи поняття постійно діючих третейських судів та третейських судів для вирішення конкретного спору (суди ad hoc), Закон України "Про третейські суди" у статті 20 встановлює особливості порядку відводу третейського судді залежно від виду третейського суду:

• у постійно діючому третейському суді процедура відводу визначається регламентом третейського суду з додержанням вимог цього Закону (ч. 4);
• в третейському суді для вирішення конкретного спору заявлення відводу судді є безумовною підставою для неучасті цього судді у розгляду справи (ч. 9).

Подібного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 20.12.2021 у справі №824/151/21.

Якщо в третейській угоді або в регламенті третейського суду не визначена процедура відводу третейського судді, то має бути застосований порядок, передбачений частинами 5-8 статті 20 Закону України "Про третейські суди".

Перелік підстав для відводу чи самовідводу третейського судді закріплений у статті 19 Закону України "Про третейські суди", згідно з якою третейський суддя не може брати участі у розгляді справи, а після його призначення чи обрання підлягає відводу чи самовідводу: якщо він особисто чи опосередковано заінтересований у результаті розгляду справи; якщо він є родичем однієї із сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, або перебуває з цими особами чи сторонами в особливих стосунках; на його прохання або за спільним рішенням сторін; у разі встановлення стороною обставин, які дають їй підстави вважати упередженим або необ`єктивним ставлення третейського судді до справи, про яке сторона дізналася після його обрання чи призначення; у разі тривалого, більш як один місяць від дня призначення чи обрання, невиконання ним обов`язків третейського судді у конкретній справі; у разі виявлення невідповідності третейського судді вимогам, встановленим   статтею 18   цього Закону; якщо третейський суддя бере участь у вирішенні спору, який прямо чи опосередковано пов`язаний з виконанням ним службових повноважень, наданих державою. Жодна особа не може бути третейським суддею у справі, в якій вона раніше брала участь як третейський суддя, але була відведена чи заявила самовідвід, як сторона, представник сторони або в будь-якій іншій якості.

Відповідно до положень Регламенту кількісний та персональний склад третейського суду для вирішення спору визначається головою Третейського суду із затвердженого списку третейських суддів (ст. 5). У статті 18 Регламенту закріплений перелік підстав для відводу чи самовідводу третейського судді аналогічний до переліку підстав, передбачених статтею 19 Закону України "Про третейські суди".

Порядок відводу третейського судді визначений у статті 19 Регламенту, згідно з якою письмова мотивована заява про відвід третейського судді має бути подана стороною протягом трьох днів після того, як цій стороні стали відомі обставини, які є підставою для відводу третейського судді. Заява сторони про відвід подається голові Третейського суду. У разі пропуску встановленого строку питання про прийняття заяви про відвід третейського судді вирішується головою Третейського суду залежно від причин пропуску строку. Якщо інша, сторона не погоджується з відводом третейського судді, вона має право протягом трьох днів подати голові Третейського суду свої мотивовані заперечення. В цьому випадку питання про відвід вирішується головою Третейського суду спільно з іншими третейськими суддями, призначеними у справі, протягом п`яти днів з моменту отримання заяви сторони, рішення яких є обов`язковим для сторін.

ВИСНОВОК: З огляду на викладене Верховний Суд погоджується з доводами про те, що оскільки Третейський суд є постійно діючим третейським судом, то при розгляді Заяви не повинні застосовуватися норми Закону України "Про третейські суди", які стосуються розгляду спорів третейським судом для вирішення конкретного спору (ad hoc). У зв`язку з цим безпідставними є посилання на положення частини 3 статті 17, частини 9 статті 20 Закону України "Про третейські суди" щодо порушення його автономії волі при обранні третейського судді тощо.

Матеріал по темі: «Поновлення строку на оскарження рішення третейського суду»

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Поновлення строку на оскарження рішення третейського суду

Адвокат Морозов (судовий захист)

Правова можливість поновлення процесуального строку на оскарження рішення третейського суду

06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 824/44/22, провадження № 61-8474ав22 (ЄДРСРУ № 106637571) досліджував питання щодо правової можливості поновлення процесуального строку на оскарження рішення третейського суду.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про третейські суди» юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, тобто спір, який або вже існує, або може виникнути у майбутньому між сторонами договору. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди.

Звернення до третейських судів щодо розгляду та розв`язання юридичних спорів, що належать до їхньої компетенції, ґрунтується на вільному волевиявленні сторін спору, є одним зі способів здійснення права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 4 Закону України «Про третейські суди» визначає серед інших такі принципи організації і діяльності третейського суду: законності (пункт 1), незалежності третейських суддів та підкорення їх тільки законові (пункт 2), змагальності сторін, свободи в наданні ними третейському суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 4), всебічності, повноти та об`єктивності вирішення спорів (пункт 10).

Згідно з положеннями частини першої статті 454 ЦПК України і частини другої статті 51 Закону України «Про третейські суди» рішення третейського суду може бути оскаржене шляхом звернення до суду із заявою про його скасування сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки.

Заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев`яноста днів:

1) стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом;                   

2) особами, які не брали участі у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, - з дня, коли вони дізналися або могли дізнатися про прийняття рішення третейським судом (частина п`ята статті 454 ЦПК України).

Частина сьома статті 454 ЦПК України містить правило про те, що заява, подана після закінчення строку, встановленого частиною п`ятою статті 454 ЦПК України, повертається.

Верховний суд зазначає, що вказана норма процесуального права не є імперативною, а встановлений нею строк не може вважатися преклюзивним (присічним), оскільки ця норма не містить заборони на поновлення цього строку.

Слід відмітити, нещодавно Верховний суд вважав, що строк, передбачений пунктом 1 частиною п’ятою статті 454 ЦПК України, є преклюзивним (припиняючим), поновленню не підлягає, тобто його закінчення є безумовною підставою для повернення заяви.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 жовтня 2018 року по справі № 796/151/2018, провадження № 61-41657ав18 (ЄДРСРУ № 77285883) та від  06 серпня 2018 року по справі №795/310/18, провадження №61-21498ав18 (ЄДРСРУ № 75743736).

Між тим 6 квітня 2022 року в рамках справи № 3-9/2019 (206/19) Конституційний Суд України розглянув питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 1 частини п'ятої, частини сьомої статті 454 Цивільного процесуального кодексу України: пункт 1 частини п'ятої статті 454 Кодексу передбачає, що заява про скасування рішення третейського суду подається протягом дев'яноста днів „стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, - з дня прийняття рішення третейським судом“, а відповідно до частини сьомої статті 454 Кодексу „заява, подана після закінчення строку, встановленого частинами п'ятою або шостою цієї статті, повертається“ та дійшов висновку:

1.    Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), пункт 1 частини п'ятої, частину сьому статті 454 Цивільного процесуального кодексу України в тім, що вони унеможливлюють поновлення судом строку на подання особою, яка є стороною, третьою особою в справі, розглянутій третейським судом, заяви про скасування рішення третейського суду.

2.    Пункт 1 частини п'ятої, частина сьома статті 454 Цивільного процесуального кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність через три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану, введеного Указом Президента України „Про введення воєнного стану в Україні“ від 24 лютого 2022 року № 64/2022 зі змінами.

Отже, строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом (частина перша статті 120 ЦПК України).

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частини перша та друга статті 126 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 травня  2020 року у справі № 781/2/2018 (провадження № 61-41606ав18),  від 29 жовтня 2020 року у справі № 755/7631/20 (провадження № 61-12521ав20). І такі висновки узгоджуються із Рішенням Конституційного Суду України від 06 квітня 2022 року у справі № 3-9/2019(206/19).

Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень суду, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін третейським судом про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан виконання зобов`язання, про стан відомого їм третейського чи виконавчого провадження.

ВИСНОВОК: Поновлення строку на оскарження рішення третейського суду є можливим, але не абсолютним і вказане питання вирішує суд в межах своєї дискреції з урахуванням належного обгрунтуванням поданої заяви.

 

Матеріал по темі: «Строки звернення до суду із заявою про скасування рішення третейського суду»

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Виконавчий документ на примусове виконання рішення третейського суду

 

Адвокат Морозов (судовий захист)

Встановлення апеляційним судом наявності чи відсутності підстав для відмови у видачі Банку наказу на примусове виконання рішення третейського суду

20 січня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 803/124/20 (ЄДРСРУ № 102736014) досліджував питання щодо видачі виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду.

Згідно з положеннями статті 351 Господарського процесуального кодексу України питання видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня ухвалення рішення третейським судом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 56 Закону України "Про третейські суди".

Порядок розгляду заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду визначений статтею 354 Господарського процесуального кодексу України, згідно з частиною 3 якої при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 355 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 4 статті 355 Господарського процесуального кодексу України суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, зокрема, якщо: рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди. Аналогічна підстава для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа передбачена в пункті 4 частини 6 статті 56 Закону України "Про третейські суди".

З огляду на положення наведеної правової норми з`ясування відсутності або наявності підстав для відмови у задоволенні заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду здійснюється господарським судом, зокрема, на підставі третейської угоди, обов`язок подання якої одночасно із вказаною заявою передбачений пунктом 2 частини 4 статті 353 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, за приписами чинного законодавства, суд при розгляді заяви про скасування рішення третейського суду не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому та по суті заявлених та розглянутих вимог, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для його скасування, визначених частиною третьою статті 51 Закону України "Про третейські суди" та статтею 350 ГПК України.

Про що свідчить усталена практика Верховного Суду з вирішення подібних спорів викладена у постановах: від 20.07.2021 у справі № 873/11/21, від 15.07.2021 у справі № 876/20/21, від 10.06.2021 у справах №   873/16/21, № 873/13/21, № 873/63/20, від 26.05.2021 у справі № 873/17/21, від 27.05.2021 у справі № 803/159/20 (провадження № 61-6528ав19).

Водночас, за змістом частини третьої статті 22 ГПК України будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи тим самим принцип автономності арбітражної угоди.

У цьому висновку суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові 28.08.2018 у справі № 906/493/16.

Відповідно до вимог статті 12 Закону України "Про третейські суди" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (частина 1). Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує (частина 3). Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору (частина 6).

Слід вказати, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що укладення між сторонами основного договору третейської угоди не передбачає автоматичного поширення цієї третейської угоди на відносини з поручителями за договорами поруки, які такої третейської угоди не містять. Подібний висновок Верховний Суд викладав, зокрема, у постановах від 30.09.2021 у справі №873/96/21, від 06.10.2021 у справі №873/105/21.

А роздруківка із сайту Банку не може бути належним доказом ознайомлення відповідача з третейською оговоркою, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила надання банківських послуг. Верховний Суд неодноразово викладав подібний за змістом висновок щодо застосування норм права в подібних правовідносинах у своїх постановах, зокрема від 31.08.2021  у справі №876/47/20, від 06.10.2021 у справі №876/55/21, від 03.07.2019 у справі №342/180/17.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вважає, що неможливо застосувати до відповідних правовідносин правила частини першої статті 634 Цивільного кодексу України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача  неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк".

Надані Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної з сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору (такий висновок суду відповідає правовій позиції, висловленій Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17).

Отже, без надання підтверджень про конкретні запропоновані позичальнику Умови та правила банківських послуг наданий Банком витяг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до правовідносин між сторонами, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Стосовно фізичної особи – споживача банківських послуг

Договірні правовідносини які виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів») є споживчими.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі № 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

ВИСНОВОК: Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті Банку, не можуть бути належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може самостійно вносити відповідні зміни в такі умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постановах Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі № 6-16цс15) та Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 803/159/20.

Матеріал по темі: «Правова оцінка рішення третейського суду при видачі виконавчого документа»

 

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов

 

Третейський суд не входить до поняття «арбітраж» в розумінні ЗУ «Про МКА»?

Адвокат Морозов (судовий захист)

Нарахування пені по експортному контракту або коли рішення Третейського суду буде відповідати положенням Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та «Про міжнародний комерційний арбітраж»?

11 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в рамках справи № 826/25956/15, адміністративне провадження №К/9901/40081/18 (ЄДРСРУ № 82315547) досліджував питання компетенції третейського суду у відносинах врегульованих Законом України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» та «Про міжнародний комерційний арбітраж».

Правове регулювання розрахунків в іноземній валюті здійснюється відповідно до     Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті".

Згідно зі  ст. 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", виручка резидентів у іноземній валюті від експорту продукції підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) такої продукції, що експортується, а в разі експорту робіт, транспортних послуг - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання транспортних послуг. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Виручка резидента за експортним зовнішньоекономічним договором (контрактом) вважається перерахованою на його банківський рахунок за заявою резидента, якщо належна сума врегульована Експортно-кредитним агентством.

Частиною першою статті 2 вказаного Закону визначено, що імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Водночас, ч.ч. 3, 5   ст. 4  Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" обумовлено, що у разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону або встановлені Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Отже, з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що визначальним фактором для нарахування пені є власне порушення резидентами передбачених Законом та/або постановою правління Національного банку України строків при здійсненні імпортних операцій на умовах відстрочення поставки. Проте, зазначені строки зупиняються і пеня за їх порушення за цей період не нараховується у випадку звернення резидента з позовом до суду, Міжнародного комерційного арбітражного суду чи Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті України.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 27.12.2018 року по справі №821/81/16 та від 11.03.2019 року по справі №826/7409/16.

Матеріал по темі: «Звільнення резидента від пені по експортному контракту»

Пунктом 12 частини 1 статті 6 Закону України "Про третейські суди" застережено, що третейські суди в порядку, передбаченому цим Законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України. При цьому ч. 4  ст. 1 цього Закону визначено, що його дія не поширюється на міжнародний комерційний арбітраж.

Натомість, частиною 2 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" передбачено, що до міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися, зокрема, спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном.

Статтею 2 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що для цілей цього Закону: "арбітраж" - будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України (додатки № 1 і № 2 до цього     Закону); "третейський суд" - одноособовий арбітр або колегія арбітрів; "суд" - відповідний орган судової системи держави.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" підставою для розгляду справи арбітражем, переліченим у статті 2 цього Закону, є виключно арбітражна угода.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 1 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" обумовлено, що цей Закон не зачіпає дії будь-якого іншого   закону України, в силу якого певні спори не можуть передаватися до арбітражу або можуть бути передані до арбітражу тільки згідно з положеннями іншими, ніж ті, що є в цьому Законі.

Так, з огляду на зміст вищенаведених нормативних актів, під судом, переліченим у     статті 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", слід розуміти відповідний орган судової системи держави, зокрема, створений відповідно до Розділу VІІІ Конституції України, Закону України "Про судоустрій і статус суддів", або Міжнародний комерційний арбітражний суд чи Морська арбітражна комісія при Торгово-промисловій палаті України або інший арбітраж (третейський суд), створений відповідно до положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж".

В тім, в даній справі до матеріалів справи долучено Регламент постійно діючого третейського суду при асоціації «Захисту прав приватних інвестицій» і статтею першою Регламенту визначено, що Третейський суд при асоціації захисту прав приватних інвестицій є лише самостійним недержавним незалежним постійно діючим інституціональним арбітражем.

На підставі викладеного Касаційна інстанція вважає, що рішення арбітражних судів, а також третейських судів, визнаються Державою, але виключно в межах питань, які є компетенцією таких судів, якщо інше прямо не передбачено діючими нормативно-правовими актами.

ВИСНОВОК: Господарські правовідносини, на відміну від публічно-правових, надають особам право на вибір способу вирішення спорів, зокрема, сторони мають вибір, звертатись до господарського суду або до третейського. Самостійно обираючи для вирішення спору третейський суд, сторона повинна усвідомлювати всі наслідки такого вибору.

Отже, для встановлення наявності компетенції Третейського суду приймати арбітражне рішення у відповідності до Розділу VІ Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" необхідно досліджувати Регламент постійно діючого третейського суду і, якщо він здійснює свою діяльність відповідно до Закону України "Про третейські суди" від 11 травня 2004 року №1701-ІУ, Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" №4002-111 від 24 лютого 1994 р., Європейської конвенції 1961 р. "Про зовнішньоторговельний арбітраж", Нью-йоркської конвенції 1958 р. "Про визнання та приведення в дію іноземних арбітражних рішень", то фактично є судом, створеним на підставі положень Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" та має компетенцію приймати арбітражне рішення відповідно до Розділу VІ Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", що має наслідком звільнення платника податків від відповідальності за порушення строку розрахунку у сфері зовнішньоекономічної діяльності (наприклад, див. рішення Другого апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2019 р. по справі № 820/5238/17 (ЄДРСРУ № 80546469)).

Матеріал по темі: «Компетенція третейського суду у спорах щодо захисту прав споживачів»

Теги: третейський суд, комерційний арбітраж, нарахування пені,  порушення резидентами при здійсненні імпортних операцій,  умови відстрочення поставки,  зупинення строків нарахування пені,  звернення резидента з позовом до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат Морозов