Адвокат Морозов (судовий захист)
Ініціювання третейського судового розгляду для
унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя
03 червня 2024 року Верховний Суд у складі колегії
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 31-2401/23, провадження №
61-4382ав24 (ЄДРСРУ № 119594120) досліджував питання щодо ініціювання
третейського судового розгляду для унеможливлення чи ускладнення поділу
спільного майна подружжя.
Рішення третейського суду є остаточним і оскарженню не
підлягає, крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення третейського суду
може бути оскаржене сторонами, третіми особами, а також особами, які не брали
участь у справі, у разі якщо третейський суд вирішив питання про їх права і
обов`язки, у випадках, передбачених цим Законом, до компетентного суду
відповідно до встановлених законом підвідомчості та підсудності справ (частина
перша, друга статті 51 Закону України «Про третейські суди», частина перша
статті 454 ЦПК України).
Аналіз частини першої статті 454 ЦПК України дозволяє
зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним
правом на оскарження рішення третейського суду і які поділяються на дві групи -
учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але рішення
третейського суду стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.
Отже, право на оскарження рішення третейського суду
мають також особи, які не брали участь у справі, проте ухвалене судове рішення
завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках (див.
постанови Верховного Суду від 05 листопада 2020 року у справі № 824/96/20, від 11 травня
2023 року у справі № 01/11/2021).
Згідно зі статтею 458 ЦПК України рішення третейського
суду може бути скасовано лише у випадках, передбачених цією статтею. Рішення
третейського суду може бути скасовано у разі, якщо:
1) справа, в якій прийнято рішення третейського суду,
не підвідомча третейському суду відповідно до закону;
2) рішення третейського суду прийнято у спорі, не
передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які
виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені
питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту
частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди;
3) третейську угоду визнано судом недійсною;
4) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не
відповідав вимогам закону;
5) третейський суд вирішив питання про права та
обов`язки осіб, які не брали участі у справі.
Аналогічні положення містяться у статті 51 Закону
України «Про третейські суди».
Тлумачення статті 51 Закону України «Про третейські
суди», статті 458 ЦПК України дає підстави для висновку, що ними передбачено
вичерпний перелік підстав для скасування рішення третейського суду, тягар
доведення наявності зазначених підстав покладається на особу, яка звертається
із заявою про скасування рішення третейського суду.
(!!!) При розгляді
заяви про скасування рішення третейського суду суд не здійснює оцінки законності
і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює
відсутність або наявність підстав для його скасування, визначених частиною
третьою статті 51 Закону України «Про третейські суди» та статтею 458 ЦПК
України.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 457 ЦПК
України при розгляді справи в судовому засіданні суд встановлює наявність або
відсутність підстав для скасування рішення третейського суду, міжнародного
комерційного арбітражу. Суд не обмежений доводами заяви про скасування рішення
третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, якщо під час розгляду
справи буде встановлено підстави для скасування рішення третейського суду,
міжнародного комерційного арбітражу, визначені статтею 458, частиною другою
статті 459 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 1 Закону України «Про
третейські суди» до третейського суду за угодою сторін може бути переданий
будь-який спір, що виникає з цивільних та господарських правовідносин, крім
випадків, передбачених законом.
Третейська угода - угода сторін
про передачу спору на вирішення третейським судом (абзац 4 частини першої
статті 2 Закону України «Про третейські суди»).
Спір може бути переданий на розгляд третейського суду
за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього
Закону (частина перша статті 5 Закону України «Про третейські суди»).
Відповідно до статті 12 Закону України «Про третейські
суди» третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в
договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Якщо сторони не
домовилися про інше при передачі спору до постійно діючого третейського суду, а
також при вказівці у третейській угоді на конкретний постійно діючий
третейський суд регламент третейського суду розглядається як невід`ємна частина
третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська
угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами або міститься у
проспекті цінних паперів (рішенні про емісію цінних паперів), що передбачає
призначення адміністратора за випуском облігацій, чи укладена шляхом обміну
листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів
електронного чи іншого зв`язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом
направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність
угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. Третейська угода має містити
відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце
і дату укладання угоди. Посилання у договорі, контракті на документ, який
містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що
договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить
третейську угоду частиною договору. У разі недодержання правил, передбачених
цією статтею, третейська угода є недійсною. Недійсність окремих положень
договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою
недійсність такого третейського застереження. Третейська угода може містити як
вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на
вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.
У частині другій статті 21ЦПК України передбачено, що
будь-які неточності в тексті угоди про передачу спору на вирішення до
третейського суду та (або) сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності
повинні тлумачитися судом на користь її дійсності, чинності та виконуваності.
Завданням третейського суду є захист майнових і
немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб
шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону (стаття 3
Закону України «Про третейські суди»).
Відповідно до статті 3 Закону України «Про третейські
суди» третейський суд утворюється та діє на принципах, зокрема, законності, змагальності
сторін, обов`язковості для сторін рішень третейського суду, всебічності,
повноти та об`єктивності вирішення спорів, сприяння сторонам у досягненні ними
мирової угоди на будь-якій стадії третейського розгляду.
При виборі і застосуванні норми права до спірних
правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права,
викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК
України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав
відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до
них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність
порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання
матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його
порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., постанову Верховного
Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Для приватного права апріорі властивою є така засада
як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки
учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм,
що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм
(див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати
Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову
Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18
квітня 2022 року у справі №
520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого
2022 року у справі №
209/3085/20)).
Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй
договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа
зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб,
завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що
вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в
інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися
моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з
метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем
на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при
здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї
статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також
застосувати інші наслідки, встановлені законом (стаття 13 ЦК України).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та
інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13
цього Кодексу (частина третя статті 16 ЦК України).
Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня
2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13,
частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58
Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої
статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону
недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром
завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини
першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не
посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас
словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у
частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за
своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою
уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи
право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого
правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із
засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з
установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у
тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення
права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам
Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж
немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не
є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя
статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до
добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд
України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».
Однією із основоположних засад цивільного
законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників
приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добросовісність - це певний
стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою
інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З
урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із
врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною
сферою (див. постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного
цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), від
11 листопада 2019 року у справі №
337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18), від 11 грудня 2023 року у
справі № 463/13099/21 (провадження
№ 61-11609сво23)).
В Дигестах, наприклад, вказувалося, що juris praecepta
sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere (норми
закону полягають в наступному: жити чесно, не ображати інших, кожному віддавати
по заслугах). Змусити жити за принципами навряд чи можливо. Але коли виникає
судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їхні дії
(бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості,
розумності, добросовісності (див. постанову Верховного Суду у складі
колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня
2024 року в справі №
357/13500/18 (провадження № 61-3809св24)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів
Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у
справі № 200/4202/14-ц
(провадження № 61-1918св19) зроблено висновок, що «завданням третейського суду
є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних
чи юридичних осіб. По своїй суті ініціювання третейського розгляду не для
захисту є недопустимим. Приватно-правовий інструментарій (зокрема,
ініціювання третейського розгляду не для захисту прав та інтересів) не повинен
використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу
боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу чи створення
переваг в процедурі банкрутства».
Зловживання правом і використання приватно-правового
інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи)
«використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки
(різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан,
до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами
особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для
здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих
фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати
у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання
нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб
(особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про
обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та
порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих
правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших
аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії
суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021
року в справі № 747/306/19 (провадження
№ 61-1272св20)).
(!!!) Суд зауважує,
що учасники цивільного обороту доволі часто намагаються використовувати
правомірний цивільно-правовий інструментарій для унеможливлення чи ускладнення
поділу спільного майна подружжя (чи жінки та
чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або
в будь-якому іншому шлюбі), тобто з неправомірною метою, не для забезпечення
визначеності в приватних відносинах, захисту прав та інтересів. Суд не є місцем
для «безцеремонної процесуальної гри».
Суд акцентує увагу, що якщо пов`язані чи
афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють третейський розгляд для
унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя (чи жінки та
чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або
в будь-якому іншому шлюбі), формування пасиву (боргів), виключення певного
майна з поділу на час виникнення (існування) спору (спорів) про розірвання
шлюбу, поділ спільного майна подружжя (чи жінки та чоловіка, які проживали
однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому
шлюбі), такі учасники третейського розгляду діють очевидно недобросовісно та
зловживають правами стосовно другого із подружжя (чи жінки або чоловіка,
які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в
будь-якому іншому шлюбі). Тому в такому разі відбувається використання
конструкції третейського розгляду не для захисту прав та інтересів, і судове
рішення стосується прав та/або інтересів іншого із подружжя (чи жінки чи
чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або
в будь-якому іншому шлюбі).
ВИСНОВОК: Якщо пов`язані
чи афілійовані особи, наприклад, родичі, ініціюють третейський розгляд для
унеможливлення чи ускладнення поділу спільного майна подружжя, то такі учасники
третейського розгляду діють очевидно недобросовісно та зловживають правами
стосовно другого із подружжя, а отже наявні всі підстави для скасування рішення
третейського суду на підставі п пункту 5 частини другої статті 458 ЦПК України.
Матеріал по темі: «Особливості відводу судді
третейського суду та скасування його рішення»
Теги: третейський суд,
комерційний арбітраж, нарахування пені, порушення резидентами при
здійсненні імпортних операцій, умови відстрочення поставки,
зупинення строків нарахування пені, звернення резидента з позовом
до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар