Адвокат Морозов (судовий захист)
ОП ВС КГС: щодо меж компетенції національних судів при розгляді питання
щодо недійсності третейської угоди у процедурі оспорювання рішень третейських судів
30 серпня 2024 року Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати
Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/1766/22 (ЄДРСРУ № 121725661) досліджував
питання щодо меж компетенції національних судів при розгляді питання щодо
недійсності третейської угоди.
(а) Вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної
угоди при оспорюванні арбітражного рішення
Частина 1 ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний арбітраж"
встановлює, що оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено
тільки шляхом подання клопотання про скасування згідно з пунктами 2 та 3 цієї
статті.
Згідно з ч.2 ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний
арбітраж" арбітражне рішення може
бути скасоване судом, зазначеним у п.2 ст.6, лише у разі, якщо:
1) сторона, що заявляє клопотання про скасування, подасть докази того,
що:
одна із сторін в арбітражній угоді, зазначеній у ст.7, була якоюсь мірою
недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду
підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки - за законом України;
або
її не було належним чином повідомлено про призначення арбітра чи про
арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона не могла подати свої
пояснення; або
рішення винесено щодо не передбаченого арбітражною угодою спору або такого,
що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що виходять за
межі арбітражної угоди, проте, якщо постанови з питань, які охоплюються
арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, що не охоплюються такою
угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка
містить постанови з питань, що не охоплюються арбітражною угодою; або
склад третейського суду чи арбітражна процедура не відповідали угоді сторін,
якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього Закону, від
якого сторони не можуть відступати, або, за відсутності такої угоди, не
відповідали цьому Закону; або
2) суд визначить, що:
об`єкт спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законодавством
України; або арбітражне рішення суперечить публічному порядку України.
Відповідно до ч.3 ст.34 Закону "Про міжнародний комерційний
арбітраж" клопотання про скасування не може бути заявлено після закінчення
трьох місяців, рахуючи з дня, коли сторона, що заявляє це клопотання, отримала
арбітражне рішення, а в разі, якщо було подано прохання згідно із ст.33, - з дня винесення третейським судом
рішення з цього прохання. Суд, до якого подано клопотання про скасування
арбітражного рішення, може, якщо визнає це належним і якщо про це просить одна
із сторін, зупинити провадження з питання про скасування на встановлений ним
строк з тим, щоб надати третейському суду можливість відновити арбітражний
розгляд або вжити інших дій, які, на думку третейського суду, дадуть можливість
усунути підстави для скасування арбітражного рішення.
(б) Вирішення питання дійсності, чинності та виконуваності арбітражної
угоди при визнанні і наданні дозволу на виконання арбітражного рішення
Стаття 478 ЦПК прямо передбачає, що суд відмовляє у визнанні і наданні
дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу, якщо:
1) на прохання сторони, проти
якої воно спрямоване, якщо ця сторона подасть суду доказ того, що:
одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому
сторони цю угоду підпорядкували, а в разі відсутності такої вказівки, - за
законом держави, де рішення було винесено; або
сторону, проти якої винесено рішення, не було належним чином сповіщено про
призначення арбітра чи про арбітражний розгляд або з інших поважних причин вона
не могла подати свої пояснення; або
рішення винесено щодо спору, не передбаченого арбітражною угодою, або
такого, що не підпадає під її умови, або містить постанови з питань, що
виходять за межі арбітражної угоди; проте якщо постанови з питань, охоплених
арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою
угодою, то та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, що
охоплені арбітражною угодою, може бути визнана і виконана; або
склад міжнародного комерційного арбітражу або арбітражна процедура не
відповідали угоді між сторонами або, за відсутності такої, не відповідали
закону тієї держави, де мав місце арбітраж; або
рішення ще не стало обов`язковим для сторін, або було скасовано, або його
виконання зупинено судом держави, в якій або згідно із законом якої воно було
прийнято; або
2) якщо суд визнає, що:
відповідно до закону спір, з огляду на його предмет, не може бути переданий
на вирішення міжнародного комерційного арбітражу; або
визнання та виконання цього арбітражного рішення суперечить публічному
порядку України.
Аналогічні підстави для відмови у визнанні або у виконанні арбітражного
рішення встановлені у ст.36 Закону "Про міжнародний комерційний
арбітраж".
У частині першій статті V Конвенції про визнання та виконання міжнародних
арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958) також вказано, що у визнанні та виконанні
іноземного арбітражного рішення може бути відмовлено на прохання тієї сторони,
проти якої воно спрямоване, тільки тоді, якщо ця сторона подасть до
компетентної влади за місцем подання клопотання про визнання і виконання,
докази того, що: a) сторони в угоді, зазначеній у статті ІІ, були згідно із
законом, що мав бути до них застосований, будь-якою мірою недієздатними, або ця
угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за
відсутності такої вказівки - згідно із законом країни, в якій було ухвалене рішення;
або b) сторона, проти якої ухвалене рішення, не була належним чином повідомлена
про призначення арбітра або про арбітражний розгляд, або з інших причин не
могла подати свої пояснення; або c) вказане рішення ухвалене щодо спору, не
передбаченого або такого, що не підпадає під умови арбітражної угоди чи
арбітражного застереження у договорі, або містить вирішення питань, що виходять
за межі арбітражної угоди або арбітражного застереження в договорі, з тим,
однак, що якщо рішення з питань, охоплених арбітражною угодою або
застереженням, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою
угодою або застереженням, то та частина арбітражного рішення, яка містить
вирішення питань, охоплених арбітражною угодою або арбітражним застереженням в
договорі, може бути визнана та виконана; або d) склад арбітражного органу або
арбітражний процес не відповідали угоді між сторонами або за відсутності такої
не відповідали закону тієї країни, де мав місце арбітраж; або е) рішення ще не
стало остаточним для сторін, або було скасоване, або призупинене виконанням
компетентною владою країни, в якій воно було ухвалене, або країни, закон якої
застосовується.
(в) Вирішення питань дійсності, чинності та виконуваності арбітражної угоди
при надходженні позову до національного суду у питанні, що є предметом
арбітражної угоди
Згідно з вимогами ч.1 ст.8 Закону " Про міжнародний комерційний
арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної
угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання
своєї першої заяви щодо суті спору, залишити позов без розгляду і направити
сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною,
втратила чинність або не може бути виконана.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.226 ГПК суд залишає позов без розгляду, якщо
сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду
або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку
розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору
надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є
недійсною, втратила чинність або не може бути виконана. Окрім того, відповідно
до п.5 ч.1 ст.231 цього Кодексу господарський суд закриває провадження у
справі, якщо після відкриття провадження у справі між сторонами укладено угоду
про передачу спору на вирішення до міжнародного комерційного арбітражу або
третейського суду, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною,
втратила чинність або не може бути виконана.
Пунктом 3 ст.II Нью-Йоркської Конвенції визначено, що "суд договірної
держави, якщо до нього надходить позов із питання, з якого сторони уклали
угоду, передбачену цією статтею (арбітражну угоду), повинен на прохання однієї
зі сторін направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що згадана угода є
недійсною, втратила чинність або не може бути виконана".
Отже, відповідно до національного законодавства та правил міжнародного
договору національний суд здійснює перевірку того, чи є арбітражна угода
недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, перш за все на етапі,
коли до нього надійшов позов із питання, з якого сторони уклали угоду
(тобто спір по суті зовнішньоекономічного договору, який містить арбітражне
застереження або щодо якого укладена окрема арбітражна угода), і суд за заявою
відповідача вирішує питання про залишення позову без розгляду та направлення
сторін до арбітражу для вирішення позову у питанні, що є предметом арбітражної
угоди.
У разі необхідності суд на цій стадії призначає експертизу (див. постанову
Верховного Суду від 14.06.2023 у справі №914/2039/18).
Рішення щодо дійсності / недійсності арбітражної угоди має міститися в
мотивувальній частині судового рішення, адже це не є позовною вимогою.
З цих підстав п.7 ч.1 ст.226 ГПК може застосовуватися лише якщо предметом
позову у господарській справі є питання, що є предметом арбітражної угоди
(тобто спір по суті), а не сама арбітражна угода.
(!!!) Викладене свідчить, що суд може втручатися в питання
арбітражу та здійснити судовий контроль (вирішити питання щодо дійсності
арбітражної угоди) виключно у трьох випадках, передбачених у п.74 цієї
постанови.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2020 у справі №920/241/19 зазначено, що Нью-Йоркська
Конвенція закріплює підхід здійснення примусового виконання арбітражних рішень
і арбітражних угод, який ґрунтується на презумпції дійсності та автономності
арбітражних угод, формальної і матеріально-правової (ч.1 ст.ІІ). Ця презумпція
дійсності може бути спростована лише за обмеженим переліком підстав.
У постанові від 12.11.2020 у справі № 910/13366/18 Верховний Суд дійшов таких висновків:
- арбітражна угода має
позитивний і негативний ефекти: вона зобов`язує сторони передавати спори в
арбітраж і надавати складу арбітражу компетенцію щодо спорів, охоплених
арбітражною угодою (позитивний ефект). Якщо виникає спір, який належить до
обсягу арбітражної угоди, будь-яка зі сторін може передати його на розгляд
складу арбітражу. З іншої сторони, арбітражна угода перешкоджає сторонам у
спробах вирішити їх спори в суді (негативний ефект). Уклавши арбітражну угоду,
сторони визначили інший обов`язковий для них порядок реалізації належних їм
прав застосування судових засобів правового захисту, саме у певному (або
певних) міжнародному комерційному арбітражеві. Сторона, яка уклала арбітражну
угоду, не може ігнорувати такі її умови і замість обраного арбітражу звернутися
до суду держави, який був би компетентним вирішити спір у разі неукладення між
сторонами такого роду арбітражної угоди;
- принцип автономності
арбітражної угоди (separability) свідчить, по-перше, що дійсність основного
договору в принципі не впливає на дійсність включеної до нього арбітражної
угоди. Така автономність арбітражної угоди дає можливість сторонам спірних
правовідносин мати гарантію, що спір буде розглянуто у будь-якому випадку саме
арбітражем, оскільки наявність арбітражного застереження унеможливлює звернення
до державних судових установ;
- укладаючи арбітражне
застереження, сторони зазвичай передбачають передачу до арбітражу будь-яких
спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори
прямо не виключені зі сфери дії арбітражного застереження). У подальшому, якби сторона могла відмовитися
від арбітражу і заперечувати компетенцію арбітрів, посилаючись на недійсність
контракту, то недобросовісна сторона завжди використовувала би таку можливість
для зриву арбітражу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові
Верховного Суду від 03.03.2020 зі справи №920/241/19
та постанові Верховного Суду від 24.09.2020 зі справи №824/198/19;
- необхідно враховувати, що
принцип автономності арбітражної угоди від основного договору полягає у тому,
що арбітражна угода та основний договір розглядаються як дві окремі угоди, тому
недійсність договору не може бути підставою для автоматичної недійсності
арбітражної угоди;
- за змістом Нью-Йоркської
Конвенції кожна договірна держава визнає арбітражну угоду, за якою сторони
зобов`язуються передавати до арбітражу всі або будь-які суперечки, які
виникають або можуть виникнути між ними у зв`язку з якими-небудь конкретними
договірними або іншими правовідносинами, об`єкт яких може бути предметом
арбітражного розгляду. Зазначений обов`язок визнання арбітражної угоди вимагає
від суду також тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та
розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її
дійсності, чинності та виконуваності (принцип імунітету та автономії
арбітражної угоди).
Укладаючи арбітражну угоду, сторони зазвичай передбачають передачу до
арбітражу будь-яких спорів, у тому числі спорів щодо дійсності самого контракту (якщо такі спори прямо не виключені зі сфери дії арбітражної угоди).
Надалі, якби сторона могла відмовитися від арбітражу і заперечувати компетенцію
арбітрів, посилаючись на недійсність контракту, то недобросовісна сторона
завжди використовувала би таку можливість для зриву арбітражу. Близька за
змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.03.2020 у
справі №920/241/19,
від 24.09.2020 у справі №824/198/19
та від 27.03.2019 у справі №756/618/14-ц, від 16.01.2020 у справі №908/2743/18. Це правило стосується і вимог про
визнання недійсною арбітражної угоди як частини контракту чи окремої
угоди.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.08.2018 у справі №906/493/16 зазначено, що національний
суд здійснює перевірку того, чи є арбітражна угода недійсною, втратила чинність
або не може бути виконана, лише тоді, коли до нього надійшов позов із
питання, з якого сторони уклали угоду, тобто питання, пов`язаного з контрактом,
спори щодо якого сторони домовилися передати на розгляд міжнародного
комерційного арбітражу.
Верховний Суд постановою від 03.03.2020 у касаційному порядку переглядав
справу №920/241/19,
предметом розгляду в якій також було встановлення судом prima facie дійсності,
чинності та виконуваності арбітражної угоди. Переглядаючи судові рішення у
справі №920/241/19,
Верховний Суд висловив таку позицію:
"Тобто у наведеному випадку формулювання, вжите у зазначеній
арбітражній угоді "будь-яка суперечка, що виникає по цьому контракту або у
зв`язку з ним" охоплює також і спори стосовно дійсності контракту".
Також у постанові від 12.11.2020 у справі №910/13366/18, предметом розгляду якої була
вимога про визнання недійсною арбітражної угоди (тобто справа стосувалася
подібних правовідносин), Верховний Суд дійшов висновку, що "питання щодо
визнання недійсною арбітражної угоди як оспорюваного правочину (з урахуванням
презумпції правомірності) і визнання недійсним договору як оспорюваного
правочину підлягає розгляду МКАС згідно з пунктом 8.3 Договору".
ВИСНОВОК: Отже,
відповідно до національного законодавства національний суд здійснює перевірку
того, чи є третейська угода недійсною, втратила чинність або не може бути
виконана на етапі, коли до нього надійшов позов із питання, з якого сторони
уклали угоду. Суд за заявою відповідача вирішує питання про залишення позову
без розгляду та направлення сторін до третейського суду для вирішення позову у
питанні, що є предметом третейської угоди.
Рішення щодо дійсності / недійсності третейської угоди має міститися в
мотивувальній частині судового рішення, адже це не є позовною вимогою. У разі
необхідності суд на цій стадії призначає експертизу.
Аналогічний підхід застосовано законодавцем й щодо арбітражної угоди.
Матеріал
по темі: «Правова
природа третейської та арбітражної угоди»
Теги: третейський суд,
комерційний арбітраж, нарахування пені, порушення резидентами при
здійсненні імпортних операцій, умови відстрочення поставки,
зупинення строків нарахування пені, звернення резидента з позовом
до суду, Міжнародний комерційний арбітражний суд, судова практика, Адвокат
Морозов
Немає коментарів:
Дописати коментар